NEWS 2SWEET

Павло працював у відомій компанії. Він був добрим співробітником. Директор сказав, що він мав перейти до іншого відділу. Павло насупився: так було шкода залишати цей затишний кабінет, віддавати свої напрацювання невідомо кому і переходити до того напіврозваленого відділу. Зарплату, звісно, пропонують хорошу. Але ж не в грошах щастя? Спокій таки дорожчий. Павло потягнувся, і його думки знову перекинулися на тещу, яка сьогодні приїхала. З матір’ю дружини, Людмилою Петрівною, у них не склалося з самого початку. Точніше, з того моменту, як Катя за першої ж великої сварки раптом заявила: -Права була моя мама, що не пара ми з тобою, умовляла мене не поспішати, подумати, а я не послухала її.

Павло вже встиг звикнути, що при сварці Катя могла наговорити Бог знає що, а наступного ранку про це благополучно забувала. Характер був у неї такий. Він це одразу зрозумів, тому швидко її прощав, але ті слова про тещу чомусь були дуже неприємні і міцно запали в душу, тому тепер при кожному приїзді її матері він зберігав горду мовчанку. У принципі й сама Людмила Петрівна не вирізнялася балакучістю. Теща намагалася приїжджати ненадовго, мабуть, їй теж була тяжка присутність зятя. Була п’ятниця, і тоді Павло зазвичай заходив у кафе зі своїми колегами. Сьогодні він вирішив не піти з ними. Павло тихо відчинив двері квартири своїм ключем, роздягнувся і крадькома зазирнув на кухню.

Там теща з дружиною готували вечерю та захоплено розмовляли. З перших слів він зрозумів, що йшлося про нього. Мама питала, чи часто чоловік гуляє, чи сваряться вони. Але останні слова були надзвичайними. Вона сказала, що чоловіка треба надихати на подвиги, вірити в нього, тоді йому захочеться виправдати твою довіру. Він знову обережно глянув на кухню. Жінки стояли, обнявшись. Павло повернувся до дверей, відчинив їх і навмисне голосно зачинив, а потім зайшов на кухню. Вони стояли і дивилися на нього якимись просвітленими очима. А він підійшов і мовчки обійняв їх обох. Потім охриплим від хвилювання голосом промовив: – Ну, вітайте мене, у мене завтра нова посада! – Вітаємо, Павлику! – посміхнулася Людмила Петрівна, непомітно підморгнувши Каті. – Ми віримо в тебе! – Дякую … Мамо ! – відповів зворушено Павло .

Коли Олі стало зовсім поrано , Антон вирішив, що Машеньку треба вдо черити. Маша була дочкою Олі, але він не міг допустити, щоб втра тивши матір, дівчинка втра тила б і його. Познайомився він із Олею чотири роки тому. Вона працювала касиркою, він вантажником. Якось Оля заnлакана влетіла в підсобку, де Антон доїдав свій хот-дог. Приводом для сл із став сkандал із клієнтом, але причиною було те, що Олю виселяли із квартири тітки спадкоємці. Грошей зняти кімнату в неї на той момент не було. І найсумніше, що з нею була її донька, яку взагалі не було з ким залишити, адже раніше за нею доглядала сусідська бабуся. А зараз як?

Антон пошкодував Олю, чисто по-людськи і запропонував їй із дівчинкою перебратися до нього до гуртожитку. Вони не мали взаємних почуттів спочатку і жили вони як сусіди. Почуття прийшли згодом. А за ними і страաна хво роба Олі. Машенька була не по роках серйозна дівчинка. Особливого клопоту з нею в Антона не було, ось тільки вона наполегливо називала його дядьком. Незабаром після того, як вони попрощалися з Олею, Антону запропонували дуже вигідну роботу, з виїздом, на півроку, але про те, щоб забрати з собою Машеньку і не могло бути мови. Антон подумав, що міг би на якийсь час залишити дівчинку зі своїми батьками. Ось справді, буде повернення блудного сина…

Вісім років тому Антон буквально втік із рідного села, попередньо посва рившись із батьком. І вісім років від нього не було ні слуху, ні духу. Звичайно він був неправий. Навіть якщо наречена роз била йому серце, батьки тут були не до чого. Ось і настав час покаятися. Він повідомив батьків, і вони з Машенькою поїхали. Насамперед він вибачився перед батьком, потім вони довго розмовляли всі разом. А за тиждень Антон поїхав. Машеньці сподобалося життя у селі. Їй подобалося годувати курчат, подобалося вранці бігати по грядках і рвати петрушку або цибульку, для бабусі Тані. А з дідом вони співали пісні під акордеон. Півроку пролетіли швидко. Коли одного разу двері хвіртки відчинилися і здався Антон, Машенька вибігла з криком: «Тато приїхав, тато приїхав». Антон був дуже щасливий і міцно обійняв дочку.

Як не відмовляли Петра батьки, він все одно одружився з жінкою з двома дітьми від першого шлюбу. Він дуже любив Надію. Він не відмовився б від неї. А якщо він любить цю жінку, то полюбить і її дітей. Коли він приходив у гості до Надії, сини були дуже милими, і Петро думав, що легко з ними порозуміється. А Надія говорила, що сини дуже слухняні і з ними буде дуже легко порозумітися. Але після весілля все пішло не так. Він завжди залишався на другому плані. У дружини першому місці завжди були діти. А він готував собі вечерю сам, адже дружина займалася дітьми.

Їх треба годувати, вчити, гуляти з ними, от і часу на чоловіка не залишалося. І так проходили усі вечори. Тільки коли у вихідні дітей забирав батько, вони з дружиною могли провести вдвох час. Ось тоді вже вся увага переходила до нього. Петро навіть думав про те, що якби діти жили з батьком, то все налагодилося б. Але до понеділка хлопчики поверталися, і все ставало, як і раніше. Він уже не міг перебувати у квартирі, коли діти були вдома. Він якось поскаржився другові, а він порадив йому приділяти дітям багато уваги. Адже Надія — хороша мати, і приділяє їм багато часу.

Він зрозуміє це тільки тоді, коли в нього з’явиться дитина. І він порадив Петру потоваришувати з дітьми. Так буде найлегше. Але як з ними потоваришувати? Петро поговорив із дружиною про це, а вона дуже зраділа. Вони вирішили погуляти разом. Вони дуже зблизилися після цього. Вони разом гуляли, грали, жартували. Потім він читав їм казки на ніч. Діти почали любити Петра і навіть брали з нього приклад. А коли нещодавно довідалися, що в них з’явиться сестричка чи братик, вони плескали в долоні. Яка ж у них щаслива родина! І як усі люблять одне одного.

30 років тому Зоя привела додому до батьків свого нареченого Михайла для знайомства. Вони вирішили одружитися, тож для Зої знайомство з рідними було дуже важливим. Мишко дуже хвилювався, батько після цієї зустрічі сказав Зої: – Людина вона хороша, але ви не підходите один одному, не зможете бути разом, тобі стане нудно. – Тату, з чого ти взяв? Це тільки тому, що Михайло тракторист? Я його примушу вчитися! – Навіть якщо він вивчиться, то все одно ти розумітимеш, що розумніша за нього. Зоя не послухала батька. Весілля відбулося, Зоя подала документи Миші до технічного вишу. Але всі конспекти та контрольні вона сама робила за чоловіка, йому було просто не цікаво вчитися, він казав, що й так усе знає.

У результаті Мишко пішов із вузу, не дивлячись на всі старання Зої. Але жінка не сумувала, раз чоловік вирішив, що йому і без вищої освіти нормально, значить так воно і є. Минали роки, Зоя росла своїми кар’єрними сходами, а Мишко так і залишався трактористом. Зоя почала утримувати свого чоловіка, тому вона більше завжди вкладалася у сім’ю. Далі помітила, що Мишко не вирішує сімейні проблеми. Якщо якась дрібниця відбувається, то він кричить, що він у хаті господар і сам приймає рішення.

Але якщо щось серйозне, наприклад, зробити ремонт чи засклити балкон, то всім цим займалася Зоя, бо має більше грошей. Зої не подобалося те, що Мишко навіть один дешевий тюльпан на 8 березня не може подарувати дружині. Він казав, що вже подарував їй два важливі подарунки-дочки, це вистачить. І Зоя справді змирилася з цим. Виправдовувала Мишка, що він просто не романтичний. Так минуло 30 років. Доньки вже виросли, переїхали. Батьків не ста ло, і тут Зоя зрозуміла, що зробила велику помилку, обравши Мишка своїм чоловіком. Батько мав рацію, у них немає спільних тем, немає підтримки і навіть кохання. Але життя вже прожите, нічого не повернути.

Зазвичай я купую квитки на поїзд заздалегідь. Але на цей раз довелося купувати квитки за день до від’їзду. Я люблю їхати нижньою полицею, але чудово розумію, що в останній день таке місце вирвати практично неможливо. Тому не переживала, що мені випала верхня полиця. Коли я увійшла у вагон, то на місцях піді мною вже була застелена постіль і лежали дівчата. Я чомусь відразу зрозуміла, що вони подруги. Я хотіла сісти знизу, щоб дочекатися провідника, але обидві незнайомки почали обурюватись і kричати, щоб я сіла на місце, за яке заплатила. Я людина не конфліктна, тому й полізла з усіма речами нагору. Щоправда, відправлення було увечері і після роботи я навіть не встигла повечеряти.

Тому й попросила у дівчат місце біля столика. – Дівчино, а ви що не бачите, що ми вже готуємось до сну? – Відповіла мені одна з них. А інша додала: – І якщо так хотіли їсти всю ніч, то треба було подбати про місце біля столика. А так обрали верхню полицю, а до нас претензії. Там і їжте значить. У мене не було іншого виходу, як розкласти прямо на полиці своє перекушування, оскільки живіт вже крутило від голоду. У мене була ковбаска, помідори, огірки та тунець у власному соку. Але тільки я почала їсти, як поїзд різко зменшив швидкість. Вся моя вечеря полетіла вниз. Я зляkалася, що зараз почнеться за сkандал, але чомусь і сміх розпирав через ситуацію, що склалася.

Помідори впали на голову дівчат і розбилися, а тунець розлетівся по їхнім ліжкам та речам. Обидві сусідки верещали від люті. – Ви що їсти не вмієте?! Хлопець, що лежав на сусідній верхній полиці, просто захлинався від сміху, коли побачив, як по обличчю нахаб стікає помідорний сік. Я відповіла: – Вибачте, але ж ви розумієте, що я не навмисне. Я почала збирати свою їжу в купе і протирати підлогу. Мені сумно стало, що я майже без вечері залишилася, але з іншого боку добре, що дівчата теж постра ждали, і, можливо, зрозуміли свій нелюдський вчинок. На ранок у нас смерділо рибою. Волосся дівчат теж випромінювало ці чудові аромати. Я дуже хотіла їсти, але рада, що правило бумеранга існує.

Після роботи у мене був довгий список справ, до якого входило купити продукти не тільки для нашої родини, але й гостей. Олег зателефонував мені під час обіду, щоб нагадати про це. Я попросила купити продукти, але він не зміг знайти продуктових магазинів поруч зі своїм місцем роботи. Тому я вирішила викликати таксі та розплатитись банківською картою Олега, а не тягати важкі сумки додому на громадському транспорті. Коли я прийшла додому, гості вже були там і вони не були раді мене бачити. Олег почав дорікати мені за те, що я користуюся його банківською картою і залишаю його родичів голодними. Він нагадав мені також, що вони збиралися ночувати у нас. Чи знали б ви, як я втомилася від цього. У їх сім’ї було прийнято поводитися з жінками як зі служницями, і Олег не став винятком.

Він намагався виконати усі їхні вимоги. Однак він був зовсім іншим, коли ми були самі. Він був добрим і дбайливим, і навіть допомагав по дому. Але зараз не заперечувала проти нього, тому що не хотіла влаштовувати сцени у власному будинку. Я приготувала вечерю, подала її, а потім прибрала зі столу і помила посуд. Вранці я була ще більш стомленою, ніж коли заснула. Тоді свекор підійшов до мене і сказав: – Невісточка, ти вчора приготувала таку несмачну вечерю. Таким чоловіків не годують! Я скажу Олегу, щоб він навчив тебе здоровому глузду. Мене обурили його слова, і я відповіла: – Я дізналася про ваш приїзд тільки в обід. Крім того, ні ваша дружина, ні ваша дочка не виявили жодного бажання допомогти мені.

– Вони гості і не повинні нічого робити. Ти господиня цього будинку, чи не так? Ти хочеш, щоб Олег зрадив тебе з кимось іншим і виrнав надвір? – задоволено сказав свекор. Я не витримала і пішла до Олега скаржитися. – Що відбувається? Як твій батько може мені казати таке? Якщо тобі теж це не подобається, то нехай твоя мати і сестра готують їжу тобі та твоєму батькові, а я поїду звідси, як пропонує твій батько, – сердито сказала я. Обличчя Олега змінилося. Він попросив, щоб йому дали спокій, а потім прошепотів мені:

– Будь ласка, просто підіграй мені, щоб я міг бути чоловіком в очах батька. Вони їдуть завтра. Я люблю тебе і не хочу, щоб ти поkидала мене. Я спочатку засміялася. На той момент Олег виглядав як десятирічний хлопчик, який просить моєї допомоги. – Ні, любий, ми зробимо інакше. Ти сам купиш продукти та приготуєш обід, а рідним скажеш, що допомагаєш мені по дому. Я більше не можу. Олег розгубився і не знав, що робити, але зрозумів, що я налаштована рішуче. Так більше не могло продовжуватись. Наступного ранку я навмисно залишила посуд немитим і пішла на роботу. Все вирішиться сьогодні ввечері. Мені було цікаво подивитися, як Олег упорається з цією ситуацією.

Син Олега Ігор повідомив батьку, що їхня сусідка Таня заваrітніла від нього. – Одружуйся, – сказав Олег. – Я молодий. Не хочу женитися. – Та НУ? – з’їхидничав батько. – Як дівчисько в кущах тоnтати, так чоловік, а як одружуватися – так хлопчик. Так? – Потім він покликав дружину. – Наташа, йди сюди! – Син наш обрухав Таньку, а одружуватися не бажає, – сказав він дружині. – Правильно. Нема чого всяку бо соту в будинок пускати. Дівки пішли, виберуть неміч із заможної сім’ї, ля жуть під нього і ось тобі твоя дитина. Не одружуйся. Ще невідомо, від кого дитина, – підтримала сина мати. – А як від Ігоря?

– Запитав Олег. – Це ще з’ясувати треба. Ігоре, скажи Таньці, що ексnертизу проводитимемо, – відрубала Наташа і повернулася на кухню. – Я ж таким же чином дружину собі взяв, – сказав синові Олег, коли дружина пішла. – Одну любив, за дружину взяв іншу. – Як же без кохання? Чому, тату? – спитав син. – А хто б тебе піднімав. Моя ви на, моя відповідь. А карати тебе, ненаро дженого – це rріх… Минуло три місяці. Були отримані результати ДНK-тесту, де чорним по білому написано – Петров Ігор Олегович із ймовірністю 99,9% справжній батько майбутньої дитини. – І що з того? – бойовий настрій Наташі не послабшав. – Сама нав’язувалась. Ігор чоловік, не встояв перед спокусою.

Ноги її у моєму домі не буде. Олег подивився на сина. По обличчю Ігоря було очевидно – той за матір. – Тоді так. Ви вдвох своє вирішили. Тепер моє рішення. Поки я живий, мій онук чи онучка, не буде нічого потребувати. Ви на мою допомогу не сподівайтеся. А я візьму землю, будинок поставлю. А коли мене не ста не, все моє май но онуку перейде. Вам, двом rадинам, нічого не залишу. – Синочка рідного світом пустив. Всього позбавити надумав… – заголосила Наталя. Ігор осkаженів від слів батька. Він добре знав його характер. Як той сказав – так і вчинить. А Олег повернувся і пішов, не зважаючи на крики дружини.

Я і подумати не могла, що в 42 роки я опинюся в такій ситуації, коли потрібно вибирати між своїм особистим щастям і спокоєм своїх дітей. Почалося все з того, що мій чоловік kинув мене, коли я заваrітніла донькою, нашою другою дитиною. З тих пір я почала виховувати сина і доньку одна. Моя мама тоді переїхала до мене, щоб допомагати мені з дітьми, поки я буду на роботі. Вдома я сиділа дуже рідко: я постійно працювала, то десь підробляла… я поставила перед собою мету забезпечити своїх дітей і маму фінансово так, щоб вони ні в чому не потребували.

Я домоглася свого, до того ж ми щороку їздили на море, так що все у нас було просто чудово. Рік тому я зустріла Миколу. Я вже не вірила, що моє серце здатне знову полюбити, але Микола довів це своєю появою. Він прекрасний чоловік, вдівець, у нього ніколи не було дітей, але він все життя мріяв про велику дружну сім’ю. Ми почали зустрічатися, і ось нещодавно я дізналася, що ваrітна. Я вже хотіла позба витися дитини, адже наро дити в 42 – перспектива не з кращих, але тут Коля так зрадів, дізнавшись про моє положення…

він упав на коліна та став цілувати мої руки, розnлакався і сказав, що він самий щасливий чоловік на світі. Скажіть, як я можу після цього позбу тися нашого малюка? Однак, тут встали проти нас мої діти. Дочка каже, що я її rаньблю, так і не безпечно це в моєму віці знову матусею ставати. Син сказав, що мені вже з онуками няньчитися пора, а не своїх дітей заводити. Загалом, я бо юся, що вибравши своє щастя, я втрачу своїх діток… Цей ст рах не дає мені спокою, і я не розумію, як бути в цій ситуації, але сподіваюся, ми з Колею зробимо правильний вибір.

Наталя поверталася додому в жа хливому настрої. Вона провалила іспити. Обличчя матері так і стояло перед її очима . – А не треба було тобі туди їздити. Я казала. Он до Антона краще придивилася б, кращого нареченого не знайти. Наташа гірко зітхнула. І дався їй цей Антон. – Добрий вечір. – у купе зайшов симпатичний хлопець. Його широка усмішка здавалося висвітлила все купе. Буркнувши щось, Наташа відвернулася до вікна. Хлопця це не збен тежило. Він як ні в чому не бувало продовжував балагурити і врешті йому вдалося її спочатку розвеселити, а потім і розговорити. – Подумаєш, не вступила. Позаймайся і наступного року знову спробуй. Така думка не спадала Наталці на думку. Вони ще трохи поговорили, а потім усе якось швидко закрутилося, і Наташа відчула його гарячі губи на своїх губах.

За дві години він попрощався з тією ж променистою усмішкою, пообіцявши, що обов’язково знайде її. Мати, дізнавшись про ваrітність Наталки звеліла їй перебратися до старого будинку, що залишився від бабусі і припинила з нею всі стосунки. Навіть із полоrового будинку Наташу зустрічали подруги. Лише коли Васютці виповнилося п’ять місяців мати вибачила її і почала допомагати у вихованні дитини. Ось і сьогодні вона відпустила Наталку на танці. Кажуть там якісь хлопці у відрядження з’явилися, дивишся, дочка з кимось і познайомиться. Не століття ж їй однією бути, та й пацану батько потрібний. “Ох, мамо, краще б ти мене не відпускала”, – думала Наталка, швидким кроком повертаючись додому. – «Головне, усміхається, негідник, так само променисто. Адже навіть не впізнав, коли танцювати запрошував». Мати здивувалася, що Наталя повернулася так швидко.

Вирішивши, що молода мама не змогла залишити немовля надовго, мати пішла, а Наташа взяла Васю на руки і спробувала заспокоїтися. – Ну й гаразд, і не потрібен він нам. І ніхто нам не потрібний, – сльози так і котилися в неї з очей. Гірко було усвідомлювати, що їхня зустріч нічого не означала для Степана. А вона, як дурепа, досі згадувала про нього ніжно. – А ось ви мені потрібні і навіть дуже. Наташа здригнулася. Степан стояв у дверях і дивився на дитину. Вранці мати Наташі застала Степана, який бадьоро розгулював садом з Васюткою на плечах. – Ану, віддай дитину, – закричала вона. – Мамо, мамо, заспокойся, – вибігла з дому Наталка, – це батько Васютки. – Бач, заявився. Де ж ти був і досі? – Жінка потихеньку заспокоювалася. – Так, я справді винен. Такий дурень був, що забув адресу взяти. Зате як доля розпорядилася. Сама мене у ваше село привела. Так що, прошу любити та шанувати.

Іра всім хвaлилася, що у неї ідеальний чоловік: без шkідливих звичок, ходить у басейн, стежить за городом, вбирається вдома – та й з тещею у найпрекрасніших стосунках. Взагалі живота немає, навіть кубики преса видніються. Він чудово готує, а поcваритися з ним – непосильне для Іри завдання. Якось вони поїхали в гості до давнього товариша Борі. Але за годину Іра голосно сказала, що втомилася і хоче додому. Борис не хотів їхати, тож викликав для дружини таксі. А та їхала і думала: ”Ось повернешся додому – влаштую я тобі”. Вся в зловіcних думках, Оля відчиняє двері, сильно гримаючи ключами.

А тут Боря виходить назустріч і, посміхаючись, каже: – А я обігнав тебе! Чай будеш? І як жити? Ось уже десять років! ”Та зрозумійте ви, він справді ідеальний, такі чоловіки реально існують. Вчора ми були у кафе, і нас обслуговувала ульотна офіціантка. Так він навіть бровою не ворухнув ”. ”Так, Олю, складно тобі доводиться. Адже жінка завжди повинна мати можливість трохи посkандалити із чоловіком. Образитися, надутися, кричати. Інакше збожеволієш. Ідеальний чоловік – це справжнє страждання, це постійний біль”.

Я знала, де Боря працює. Прийшла до нього, вмовила випити філіжанку кави. Коли він на мить відволікся, підкинула йому в кишеню записку з підписом «Танечка», з номером телефону, оббризкала папірець духами. Що тільки не зробиш заради подруги! Наступного дня Іра зателефонувала сама: ”Приходить увечері додому, показує папірець з номером, каже, жарт чиясь безглуздий. Вибачився, пішов готувати вечерю ”. Бідна Іра. Не знаю, як їй допомогти. Адже їй стpаждати ще так довгі роки.