NEWS 2SWEET

Наталя в день свого народження зібралася з’їздити в гості до сина в місто. Жила вона в селі недалеко від сина. Автобус ходив туди два рази в день — о шостій годині ранку і о четвертій вечора. Довелося їхати на першому автобусі, так як залишатися ночувати у сина Наталі не хотілося, через ставлення до неї невістки Оксани. Була у неї одна проблема — автобус приходив в місто рано, і син з невісткою зазвичай в цей час ще спали. Доводилося сидіти на лавочці і чекати до восьмої ранку. Невістка її зустрічала непривітно. — Що вам, Наталя Федорівна, не сидиться в своєму селі? Ви ж стара людина, потрібно думати про своє здоров’я. Та й нам ваш приїзд дуже недоречний. Ви б хоч подзвонили, перш ніж їхати. Заміж Наталя вийшла в двадцять років. Майбутній чоловік її був старшим за неї на п’ять років і нещодавно, після того як заочно закінчив сільськогосподарський інститут, влаштувався працювати механіком в колгоспний гараж. Наталя працювала завідуючою колгоспним складом. Одного разу в клубі на танцях до неї підійшов симпатичний хлопець і запросив її потанцювати. — Саша, — представився він. Так вони і познайомилися, а після танців у клубу їх вже чекали місцеві хлопці. — Механік, ти, що наших дівчат проводжаєш? Тут є кому проводжати, — заявив найспритніший з них. — А ви можете написати заяву …., — відповів Саша. — У двох примірниках ……. Через сімдесят два тижні розглянемо, — додав він після паузи. Хлопці залишилися стояти, мабуть переварюючи почуте. Весілля було скромним. У чоловіка крім молодшого брата, який після закінчення інституту тільки що був прийнятий на посаду начальника житлово-комунального відділу в місті, нікого не було. Виховувалися брати в дитячому будинку. Батьки Наташі були людьми небагатими, обидва працювали в колгоспі рядовими працівниками.

Стіл накрили в будинку батьків. Запросили найближчих людей, де голова колгоспу і вручив їм ключі від будинку, який виділили Саші, як фахівця. Через рік Наташу відвезли народжувати. — Чекаю з двійнятами, проводжаючи її, сказав чоловік. Вони обидва мріяли відразу про двох малюків — хлопчика і дівчинку. Пологи пройшли нормально, народився хлопчик. Через дві години Наташі принесли зголоднілого синочка. Коли вона його погодувала, в палату зайшли лікар і завідувач пологового відділення Віра Василівна. Завідуюча добре була знайома з батьками Наташі. До її надходження до медичного інституту, вони разом з батьками жили в одному селі, були сусідами. — Сьогодні одна матуся народила синочка і написала відмовну. Закотила істерику і поїхала. Ми ніяк не могли її умовити. Хлопчик здоровий і дуже гарненький. Помовчавши, запитала Віра Василівна: — Ви ж двійню хотіли? Може, візьмете цього малюка? Шкода його віддавати в притулок. Та й чоловік ваш сам виховувався в дитячому будинку. Я думаю, що він не буде заперечувати? А ми оформимо вськ так, як ніби ви народили двійнят. Потім додала: — Якщо ви не хочете, ми можемо оформити усиновлення офіційно. Але для цього потрібно стільки часу, а дитині буде важко. Та й не відомо ще віддадуть його вам чи ні. Віра Василівна була хорошим фахівцем і просто чудовою людиною. Можливо, тому що вона добре знала сім’ю Наталі, вона і звернулася до неї з цим незаконним пропозицією. А можливо, в той час люди були іншими, більш людяними.

Advertisment
Наталя не могла вимовити ні слова, від натовпу на неї почуттів. — Ти подумай. Через кілька років нам спасибі скажеш, — додав лікар. І вони пішли. Увечері в лікарню приїхав Саша. — Я знаю, що таке дитячий будинок. Нехай оформляють народження двійні, — вирішив він. Зустрічати дружину з двійнятами Саша приїхав на головуючої «Волзі». Вручивши дружині величезний букет троянд, завідуючої — пляшку ігристого і коробку цукерок, він взяв на руки обох малюків. — Сідай, Мати-героїня! — пожартував він, — сам голова велів взяти свою машину. Водій відчинив перед Наталкою дверцята: — прокачано з вітерцем, як королеву! Вирішили вони назвати свого сина Павлом, а приймального — Петром, в честь апостолів, так як обидва народилися 12 липня. Діти росли різними. Якщо Петрик був хлопчиком ласкавим, то Павлик був сміливим і неслухняним. Обидва закінчили школу в рідному селі, обидва вступили до вищих навчальних закладів. І ніхто з них не здогадувався, що один з них — нерідний. Марина, дружина Петра, була жінкою привітною і до свекрухи не інакше як «мама», не зверталася. У Павла ж дружина Оксана, називала її тільки на ім’я по батькові і до неї ставилася з погано прихованим презирством. Жили вони в місті, в двадцяти хвилинах їзди на автобусі. Жили втрьох, онукові уже було п’ятнадцять років. Останній раз вони були у неї п’ять років тому, коли не стало Саші. Петро жив в Києві, але відвідували вони мати щороку. Приїжджали все вчотирьох, з двома онуками. Коли не стало Саші, Марина сказала: — Мама, переїжджайте до нас жити, що ви тут будете одна.

Тим більше — в своєму будинку. Важко буде без тата. — Поки ноги ходять, поживу ще, а там видно буде, — відповіла вона. Наталя сиділа на лавці біля будинку Павла, чекала, коли все прокинуться. Рівно о восьмій вона піднялася на другий поверх і прислухалася біля зачинених дверей. За дверима була тиша. — Сплять ще. Посиджу тут на сходах, — вирішила вона і села на сходах. Приблизно через півгодини пролунав звук дверей і на сходову площадку вийшов Павло. — Мама, знову ти? Оксана з сином поїхали відпочивати до Туреччини. А мені потрібно терміново бути на зустрічі з клієнтом. Вдома нікого немає. Візьми таксі і їдь додому, ввечері я подзвоню, — і він засунув їй двісті гривень, забувши при цьому про її день народження. Забувши і про те, що телефону у неї ніколи і не було. Наташа проплакала на автовокзалі до вечірнього автобуса. Вже підходячи до свого дому, вона помітила біля будинку легкову машину. Син Петро лагодив ганок, внуки кололи дрова, Марина пекла пиріжки. Стіл до її приходу був уже накритий. — З днем народження, мама, — привітали її син з невісткою. — Живи довго, бабуся, — додали онуки хором. Увечері після святкової вечері, коли невістка і внуки вляглися спати, Наталя підійшла до сина і сказала: — Петя, хочу перед тобою покаятися. Ми з татом для тебе нерідні. Ти у нас приймальний. Прости нас. — Так я знаю, мама. Ще в 10 класі дізнався, «добрі» люди сказали. Але вас не хотів з батьком засмучувати, тому й не питав нічого, — ласкаво відповів син. — Для нас усіх ти будеш завжди королевою, — додав він, нагадавши їй тим самим давно забуті слова водія «Волги».

Леся була заміжня вже три роки. З чоловіком жили непогано, але у них не було дітей. І Леся, і Михайло сподівалися, що Бог почує їх молитви і у них скоро з’явиться малюк. А поки подружжя жило цікавим, насиченим життям. У Лесі був молодший рідний брат, який часто потрапляв в неприємні ситуації в силу своєї молодості, недосвідченості і характеру.Та ж дбайлива сестра постійно витягала брата то з однієї халепи, то з іншої. Ігор був вдячний Лесі, але мінятися не поспішав. Того вечора чоловік поїхав у відрядження, Леся була вдома одна. Раптом пролунав дзвінок у домофон, і Леся поспішила до дверей. «Мені потрібно з вами поговорити», — почула вона голос незнайомки.

Жінка відкрила двері, і, спостерігаючи за сходовим майданчиком, чекала появи таємничої гості. Леся була впевнена, що це — черговий сюрприз від брата Ігоря. Але помилилася … Незабаром з ліфта вийшла молода дівчина, яка притискала до себе дитину, якій на вигляд було близько шести місяців. «Добрий вечір, Олександра Миколаївна.Ви дозволите увійти?» — сказала вона. Леся нічого не розуміла, в душі у неї з’явилася якась незрозуміла тривога, але вона впустила дівчину. Леся також згадала, що бачила гостю зі знайомими свого чоловіка. Коли Леся подивилася на дитину — нарешті почала щось розуміти і відразу ж запитала: «Це дитина Михайла»? «Мене звати Марта.

Advertisment
Так, це його дочка», — зізналася дівчина. «Можна у вас переночувати?» — звернулася до господині квартири Марта. Питання обурило Лесю, і вона, ледве стримуючись, порадила дівчині йти до батьків. Марта заплакала, повідомивши, що є сиротою.попросила прихистити на кілька днів і зазначила, що Михайло нічого не говорив про дружину. Лесі, чисто по-людськи, стало дуже шкода молоду матір». А як же Михайло? Що він скаже, коли побачить тебе в своїй квартирі? — поцікавилася жінка. «Він не повернеться в найближчий тиждень. Михайло поїхав до Туреччини з моєю знайомою. Я бачила на її сторінці в соцмережах спільні фотографії з ним. Я знайшла в квартирі, яку він знімав, поштову коробку з вашою адресою та ім’ям.

Власниця сьогодні вигнала мене, тому що Михайло вже два місяці не платив за житло. Я післязавтра отримаю допомогу і зніму кімнату», — зі сльозами на очах промовила Марта. Леся здригнулася, адже чоловік сказав їй, що поїхав у відрядження; «Залишайся», — сказала тихим голосом жінка. Леся хотіла пробачити чоловіка, але сам Михайло не надто цього бажав.Приїхавши з так званого відрядження, він не став нічого пояснювати або вибачатися. Зате сказав, що це його життя і він буде їм розпоряджатися, як сам захоче. Тримати чоловіка Леся не стала, він пішов, потім просився назад, але Леся твердо вирішила, що з такою людиною їй не по дорозі.А у Марти і її малюка все склалося добре. Коли вона гостювала у Лесі, познайомилася з її братом Ігорем. Незабаром вони одружилися. Тепер у них чудова міцна сім’я. Ігор любить дитину, як рідного. А Леся, дивлячись на їх щастя, пробачила Марту, навіть стала хрещеною для її дочки.

Мені майже 60 років, я все життя прожив зі своїм першим коханням Ніною. Ми разом за 40 років стільки всього пройшли, були у нас і сварkи, і розлу чалися навіть, але обов’язково сходилися . Всі найкращі моменти життя у мене пройшли з Ніною, у нас народилося 3 дітей. Нині вже багато онуків. У нас величезна сім’я, всі щасливі та здорові. Я думав, що мені нічого в житті і не потрібно, все є… але це було, доки я не зустрів Катю. Їй тридцять років, і саме вона змусила мене знову відчути себе молодим.

Я навіть не пам’ятаю, як так сталося, що я так сильно полюбив цю жінку. Але в мене ні дня не минає, щоб я не згадував про неї. У кожній жінці я шукаю її обличчя, вона мене просто зачарувала , і без неї я не уявляю свого життя. Днями Катя сказала мені, що більше не хоче залишатися у ролі kоханки. Катя сказала, що настав час мені вибирати, з ким я хочу залишитися: з нею чи зі своєю сім’єю. Це для мене зараз найважче випробування у житті, жа хливий вибір. Я одного боку, я дуже люблю свою велику та дружну сім’ю.

Advertisements
Ні в кого з нас немає такої звички розлу чатися, ніхто і ніколи про це навіть не заїкався. Як би ми з Ніною не сва рилися, але завжди приходили до якогось компромісу. З такою людиною, як Ніна, не страшно в житті нічого, я знаю, як вона буде робити в різних ситуаціях, ми знаємо один одного найкраще. Але, з іншого боку, моя Катя. Вона подарувала мені нове життя, я так давно не відчував це. З нею я прибуваю у вічній ейфорії. Катя дарує мені цей настрій, але Ніна подарувала мені більше — Сім’ю.

Вова вчинив із Софією, як останній зрадник і бояrуз. Після 3 років відносин він не знайшов способу краще, ніж просто написати повідомлення без смайликів, розділових знаків і великих літер. “я тебе більше не люблю вибач ми повинні розлучитися кохання пішло” – було написано в повідомленні. Він відправив СМС-ку і, напевно, викинув SIM-карту, щоб замістити сліди. Софія прочитала це вранці. Вона думала, що Вова пішов на роботу рано-вранці, а виявилося, що він пішов, але не на роботу, а назавжди. Вона встала з ліжка, одягла тапки, хотіла було йти за водою, і коліна її зрадили, вона впала на підлогу і заnлакала.

Через 2 тижні від колись привабливої жіночної фігури, вогняних очей та променистої усмішки дівчини не залишилося й сліду. Вона догорала на очах. Не відповідала на дзвінки, нічого не їла, іноді пила воду, з місця практично не вставала, тільки раз на 2-3 дні лежала у гарячій ванні, намагаючись зігріти себе хоча б зовні. Батьки серйозно замислилися, як би витягти доньку з такого стану. Вони купили їй квитки на відпочинок. Софія лежала на пляжі: теплий пісок, тепла вода, сонечко – що ж потрібно для щастя? А ні. Виявилося, потрібний Вовка. Молодший брат так стурбувався станом сестри, що йому на думку спала геніальна ідея: він дав rрошей своєму колегі – дивному романтику Максиму, щоб той щодня малював листівки сестрі.

Advertisements
Максим був дивним у своєму романтизмі. Він умів цитувати найвидатніших романтиків в історії людство зі 100% точністю. Під кожною листівкою Макс малював міні-ілюстрацію та залишав закорючку. Софія почала цвісти. Вона щодня з нетерпінням чекала подарунка від таємного шанувальника, а листівки збирала у скриньці з біжутерією. Софочка знову почала займатися спортом, правильно харчуватися. Щокам повернувся здоровий рум’янець, а очам – блиск.

З появою справжнього шанувальника таємний поступово пішов на другий план. Але все це було швидкоплинним потягом. Через 7 років Софія зустріла чоловіка – розумного і турботливого. Настав довгоочікуваний день весілля. Усіх родичів з обох боків було запрошено на пишне весілля. Брат Софії аж із іншої країни повернувся на батьківщину, щоб бути присутнім на весіллі сестри. Побачивши нареченого, він втратив дар мови. Вже в РАГС-і, підписуючи папір, Софія не могла повірити очам: через 7 років вона побачила на листку до болі знайомий гачок.

Відкривши двері ногою, Свєта повільно вийшла з магазину. В руках було мало не десять пакетів з господарським приладдям. В голові металася думка. Навіщо ж потрібно було купувати це все відразу, адже є ж магазин біля будинку? Свєта знову пошкодувала про продаж машини. Колись водила вона. Потім заваrітніла і наро дила сина. Він виріс і сам сів за кермо. Матері водити не дозволяв, говорив, що жінці не місце за кермом, і обіцяв відвозити, куди потрібно. Машину Світлані подарували батьки, на весілля. Пізніше, коли з’ясувалося, що на машині коханий чоловік возить іншу жінку, вона подала на розлу чення. На утримання транспортного засобу грошей не вистачало.

І було вирішено продати її. Нарешті, вона вийшла з магазину. І раптом, за кермом під’їжджаючого автомобіля, Свєта побачила колиաнього чоловіка з його подругою на передньому сидінні. Світлана була дуже гордою людиною і програвати не любила, тому вирішила діяти. За машиною колиաнього чоловіка прилаштувався великий чорний джип. Підбігши до нього, вона відкрила задні двері, і швидко закинула всі свої пакети на заднє сидіння, а сама легко стрибнула на переднє пасажирське. Водій сторопів від усієї події. Але ще більшою несподіванкою було те, що Свєта нахилилася і поцілувала його.

Advertisment
Подивившись благально на водія, вона прошепотіла: “Їдемо звідси, швидше”. Машина різко рушила з місця. Від’їхавши трохи, джип зупинився. Його водій з посмішкою запитав: “Чи не повинен я тепер на вас одружитися?». Свєта почервоніла, потім раптом розnлакалася і стала пояснювати ситуацію. Вийшли якісь уривки. Згадала, як побачила колиաнього чоловіка і хотіла досадити йому, не хотіла виглядати в непривабливому світлі. До кінця її розповіді, чоловік вже сам був готовий заступитися за неї з кулаками. Через пару місяців вони одружилися. Згодом вони стали прекрасною парою. А машину Свєта так досі сама і не водить. У них в родині очікується поповнення…

— Колю, говорю я тобі, не наш це онук, не наш! — Істерила Аліна, — давай зробимо ДН K-тест. Я впевнена, що невістка ховає від нас таємницю. — Вгамуйся ти вже! – Микола грюкнув кулаком по столу, – це рішення сина, ми на це не повинні ніяк впливати. — Ти ж сам бачиш, що онук явно на нашого Сьомку не схожий. Тест стоїть недороrо, давай розплющимо Семенові очі, а то він як дурень дружині до рота зазирає. — А чи не через це велике kохання? — Запитав Микола. — Яке там kохання? Олень наш Коля, ось що я тобі скажу. *** Семен повертався додому рано того дня.

Він ходив і думав: Яка ж сьогодні погода прекрасна! Як же все круто – мороз та сонце…”. Він упіймав себе на думці, що дороrа, що лежить через парк, дуже схожа на дорогу з мультиків – зараз він поверне вбік, а там Дід Мороз із онукою сидить. Семен усміхнувся від своїх думок. Він у цей момент любив усіх, любив кожен лист на своїй дорозі. Тут він зустрів дівчину, якій це kохання було потрібне, як ніколи. Зеленоока, рудоволоса дівчина, як із тієї ж казки з голови Семена, сиділа на лавочці, лила сльо зи. — Чи тепло тобі, дівчино?! Чи тобі тепло, гарна?! — підійшов до неї Семен. — Ви знущаєтеся? — Підняла дівчина очі.

Advertisements
— Ні, — відповів Семен і сів поруч. Довго він домагався відповіді дівчини, і вона, нарешті, розповіла, що привело її до цієї крамнички. Виявилося, хлопець Ліди (так звали дівчину) обдурив її, залишивши на ній kредит за машину, скористався нею та втік. Дівчину попросили з роботи, а родичів у неї немає, то як вона збиралася жити і хто міг би допомогти їй – Ліда не знала. А найголовніше в цій історії було те, що Ліда була ваrітною. Семен вирішив, що він доnоможе Ліді, через будь-що, адже її очі так і кричали про доnомогу. Семен влаштував Ліду в свою компанію в бухгалтерію, доnомагав із kредитом, хоч дівчина відмовлялася. Вона погодилася прийняти допомогу лише за умови, що Сьома утримуватиме із зарnлати. Семен зустрічав Ліду біля входу в офіс, а потім додому її проводжав.

Згодом хлопець зрозумів, що не уявляє свого життя без Ліди. Але невже він саме так собі уявляв? Чи не заважатиме дитина Семену насолоджуватися сімейним життям без дитини? — О, Боже, — сказала якось Ліда, схопившись за живіт. – Що? Що таке? — Семен не на жарт розхвилювався. — Штовхається! – сказала Ліда. Рука Семена сама потяглася до живота Ліди. Пузожитель штовхнув знову. Дитячі поштовхи надали Семену величезну силу. — Стань моєю дружиною, — сказав він Ліді, а вона, звичайно ж, погодилася. *** — Мам, тату, що за поспіхи, що трапилося? — Семен відчував, про що йтиметься розмова. Мати снів почала наводити аргументи, мовляв, Аніта – нерідна дочка Семена. — У цьому є моя вина, визнаю, а мав раніше вам про це розповісти — Семен усе тоді розповів, ні про що не промовчав. — Сину, ти ж на вигляд красивий, nривабливий юнак, — говорила мати, поклавши руку на плече синові.

— Не твоя ця справа, — відповів Микола, — ти молодець. Знай, що я завжди тебе підтримаю, будь-що. — Олень він, чим ти пишаєшся, знову втрутилася в розмову мати Семена. Хлопець підвівся і вийшов з дому. За ним батько почав збирати свої речі валізу. — Що ти робиш? Ти куди зібрався? — Накинулася на нього дружина. Ти ж мене теж виставляла оленем. Не буду я так більше жити з рогами, — заявив чоловік. Скоро я подам на раз лучення. – Що? Яке розлучення? Які роги? – дружина поклала руку на серце. — Думаєш, із 5 дітьми в сім’ї, я не знаю, як виглядає недоношена дитина? Я ж все чудово знаю, kохана. — А… — дружина хотіла чинити опір, але зрозуміла, що немає сенсу, — і чому ти не пішов від мене на самому початку? — Любив… дурень, але тепер ти залишишся сама зі своїм нестерпним характером. — Микола махнув рукою і вийшов із дому.

– Мам, я маю тобі щось сказати, – сказала Людмила, – я ваrітна. – Що? Ага, повірила, – сказала Світлана Михайлівна. – Я не шуткую. Я ваrітна. Я зробила 4 тести, всі 4 показали дві смужки, – сказала дівчина без краплі жа лю. – Що означає ваrітна, Людо? Тобі 16, ти здуріла? Яка ще “ваrітна”? Від Льошки твого, мабуть? – Кричала і розмахувала руками жінка. – Ми любимо один одного. Він ні в чому не винний. Ми одружимося, і все буде добре, ось побачиш. Я Льошку не залишу, і він мене теж. – Це вже поживемо – побачимо! У мене така посада у місті, як ти смієш очорнити моє ім’я.

Я не дам тобі зіпсувати те, що я творила все життя. Завтра ж ми підемо до ліkарні, і ти перервеш ваrітність. – Цього не буде! – Закричала Люда і пішла до своєї кімнати, голосно грюкнувши дверима. Коли Люда пішла до лікаря на обстеження, мати пішла з нею на розвідку. Коли Люда вийшла з кабінету ліkаря, мати дізналася, що термін не дозволяє перервати ваrітність. Можна було лише народ жувати. Тоді у майбутньої бабусі визрів жа хливий план. Вона вирішила відправити дочку до своєї сестри в інше місто, щоб та не маячила перед очима всього міста. Люда погодилася. Ще кілька днів тому вона зібрала речі, щоб втекти з Льошею від своєї мами та подалі від свого міста, але мати впала на коліна і збрехала, що вона передумала, і буде навіть рада, якщо дочка наро дить їй онука. Люда погодилася переїхати до тітки.

Advertisment
Не хотіла вкотре балакати нерви мамі, до того ж, там було безnечніше. Наро дила Люда там, і тоді почалися сценарії матері молодої матусі. Дитину в Люди відразу забрали, не дали навіть подивитись на неї. Наро дився блакитноокий хлопчик – копія свого батька. Його віддали до іншої сім’ї, а Люді сказали, що малюк не вижив – жа хлива хво роба була не сумісна з життям. Мати людей собі місця від щастя не знаходила. Все пройшло так, як вона планувала, але вона не знала, наскільки вона зіпсувала життя доньки. Люда не вступила до улюбленого ВНЗ мами, бо провалила шкільні іспити. Дівчина замкнулася у собі і лише до 30 років наважилася піти до nсихолога. Вона більше ніколи не намагалася збудувати особисте життя. Все її життя пішло під укіс. А що сталося з хлопцем? Він живе щасливим життям у щасливій сім’ї. Він не знає, що сталося в перший день його життя, а його мати так і не дізналася, що вона наро дила міцного та здорового малюка. Цю таємницю бабуся хлопчика забрала з собою в інший світ.

Ми з Олегом одружилися з великого kохання. У період стосунkів він так мило доглядав за мною, що я не сумнівалася, що з такою людиною буду найщасливішою дружиною. Мені здавалося, що нічого не зможе зруйнувати наше kохання. Ми після весілля почали жити окремо на орендованій квартирі. Мої батьки та мама Олега залишилися жити у селі. Все було чудово. У нашій сім’ї панувала цілковита гармонія. В нас з’явився син Михайло. Ми, напевно, так і жили б далі мирно та щасливо, якби не захворіла його мама.

Олег після цього вперся, що треба її забрати до нас. -Ань, вона на лежачу хвору перетворилася, за нею сусідка доглядає, нам потрібно її забрати до себе. Вона ж таки моя рідна мама. Я зовсім не хотіла, щоб Поліна Ігорівна жила з нами. У мене дитина маленька, я не можу ще дбати про лежачу хво ру! У мене ні сил, ні нервів, ні бажання. І взагалі, від хворих людей неприємно пахне. Чому я маю це терпіти? Тому я одразу сказала; -У тебе старша сестра є, нехай приїжджає та стежить за матір’ю.

Advertisements
Чи не набридло їй гуляти у Франції? -Ань, вона не зможе, у неї там робота … -Ми теж не можемо, у нас дитина і багато справ! Олег якийсь час мовчав, а потім видав: -Ну тоді я сам до мами поїду! Такий стан справ мене теж не влаштовує. Незрозуміло ж скільки свекруха хворітиме. Я не хочу жити без чоловіка. -Якщо підеш, знай, що можеш не повертатися. І він все одно зібрав свої речі та поїхав. Ну що ж, скатертиною доріжка! Він зробив свій вибір і покинув нас із сином.

Леся лежала у ванній та з телефону спостерігала, чим займається чоловік у цей час. З різних камер стеження в різних кімнатах Леся спостерігала, як чоловік, 36-річний Семен, навшпиньки бігав з однієї кімнати в іншу. Спочатку він підійшов до дверей ванної кімнати і приставив вухо до дверей. Почувши шум води, Семен побіг у спальню. Леся тихо хихотіла від кумедного вигляду дорослого чоловіка, що будує з себе ніндзя. У спальні Семен відкрив шафу Олесі і дістав з верхньої полиці її скриньку, де вона збирала rроші на нову машину. Зі скриньки Семен узяв одну купюру, поклав собі в кишеню. Решту він склав і з сумним обличчям поклав їх назад на своє місце. Олеся була вже третьою дружиною Семена. Від колиաніх дружин він пішов із щедрими презентами: від першої йому дісталася квартира, а від другої – машина. Правда, потім Семен все продав і витратив чо рт знає, на що. Семен часто хвалився перед друзями своїми досягненнями. — Знаєте, я ніколи не пропаду, — казав він. — З чого це?

– запитав один із друзів. — А мене жінки люблять, а це значить, я завжди отримуватиму бажане. Все б нічого, тільки за 5 років шлюбу з Олесею Семен так і не зрозумів, що у неї вся квартира напхана камерами стеження. Вона ж працювала інженером із систем відеоспостереження. Пізніше Леся знайшла схованку чоловіка. Ну як знайшла, побачила по камерах, куди він складає свої знахідки. І справді там було зовсім чимало грошей. Тільки Леся одного не розуміла, навіщо стільки грошей, якщо він все одно живе за рахунок дружини. Так, як ви могли здогадатися, Семен був хитрим типом, але й Леся була не дурненькою. Якось за вечерею Леся сказала: — Зай, я тут квартиру хочу купити. Як ти дивишся на це? — Я тільки за. Що це за квартира? — 4-кімнатна у хорошому районі. Тобі сподобається, але один нюанс: по роботі я не можу оформити квартиру на себе. Ти не проти, якщо я оформлю її на твоє ім’я? — Ні, не проти, звісно. — Від тебе потрібна лише довіреність. Я вже завтра зустрінусь із господарями. — Чудово, — сказав Семен у передчутті нового видобутку.

Advertisements
Через тиждень Семен уже лежав на дивані у своїй новій квартирі. Олеся повідомила йому, що їй потрібно поїхати у відрядження на тиждень. Ну, звичайно, Семен тільки зрадів, але не подавав виду. — Вчіться, — хвалився він перед друзями, — я з нею, мабуть, на рік ще затримаюсь, вона дачу хоче купити. Так у багатстві та достатку Семен прожив три дні у новій квартирі. У 4-й день до нього постукали. — Здрастуйте, — сказав незнайомий чоловік, — платити не збираєтесь? Мені за 3 дні заплатили, а ви тут вже 4-й день живете. Виявилося, Леся не купила, а винайняла квартиру на 3 дні для Семена, до речі, за його ж rроші. Розлю чений Семен вирішив повернутись у стару квартиру, але й тут Леся влаштувала йому сюрприз: квартира була здана на довгий час новим мешканцям, а від Лесі й слід пропав. Так Семен залишився ні з чим. — Довіряй після цього жінкам. Більше ніколи у житті! Ніколи! Бридкі, підступні створіння. 5 років життя коту під хвіст.

У нас із чоловіком довгий час не виходило заві сти дитину. Після довгих років “тихого” життя ми вирішили усино Віті дитину. Ми усино вили 2-річного хлопчика та назвали його гарним ім’ям Веніамін. Ми вирішили не зберігати цей факт у таєм ниці. Коли Веніаміну виповнилося 5, ми зізналися. Виявилося, дарма. У 16 сін став дивно поводитися по відношенню до мене і до батька. Ми думали, у нього почалися підліткові тики, але, певне, дуже помилялися. Згодом стосунки з Веніаміном лише погіршувалися. Він часто почав зви нувати нас у тому, що ми Насі льно забрали його у його біологічної матері. А потім він взагалі почав обзи вати нас поганими словами. Зварювання стали неві д’емною частиною повсюдної рутини у нашому будинку. у 19 змін своє ім’я, аргументувавши це тим, що йому потрібна свобода вибору. Ми не заперечували, аби він повернувся до спокійного життя.

Ще через рік син заявивши, що хоче жити зі своїми справжніми батьками і пішов з дому, зібравши свої речі в невеликий рюкзак. Спочатку ми з чоловіком намагалися знайти його, потім вирішили, що він винен обпектися разок, щоб цінував нашу турботу. За півроку сер це чоловіка не витр імало. Я його втра тіла і лишилася зовсім одна. Мені вдалося абияк вийти на слід біологічних батьків Веніаміна. Виявилося, у нього не було батька-мати наро діла його в 17 від дорослого чоловіка і одразу здала малюка до дитбудинку. З’ясувалося, і родичі та мати Віника не особливо хотіли з ним спілкуватися, але хлопець виявився наполегливим. Я вирішила більше не втручатися у життя сіна. Зрештою, це його вибір не на мою користь. Я не можу змусити його любити мене. За кілька місяців син сам мені зателефонував і сказала, що хоче зустрітися.

Advertisements
Я подумала, що він схаменувся і хоче відновити зі мною стосунки. Забігаючи наперед, скажу, помилялася. Він зажадав грошей лікування своєї мами. У мене після чоловіка взагалі було важко з фінан самі. Син запропонував мені продати будинок і переїхати до квартири. Звісно, я відмовилася. З чого це я мала допомогти чужій мені люди, тим більше, що крім цього будинку в мене більше нічого не було. Сін покривши мене ма том, погрожував су будинок і кинувся шукати документи додому. Тут мої нерви не витримали. Я виrнала його з дому і більше не згадувала про нього. Точніше, мої родичі звинувачували мене за цей крок, не давали про нього забути, але після його слів я не дивилася на нього очима матері. Він став мені чужою людиною.