NEWS 2SWEET

— Тримай, Вовчику, мама тобі передала гостинці, — нова няня Катя простягла хлопчику пакет.
— Це для мене? Від мами? — з недовірою, але з щасливим блиском в очах, взяв Вова пакет із рук няні.
— Звісно для тебе, бери, — з деяким роздратуванням відповіла Катя. — Тебе ж звуть Володимир Панін, правильно? Отже, це тобі, — сказала вона й вийшла з кімнати.

Володя з побоюванням зазирнув у пакет і побачив там груші й шоколадки.
— Але ж у мене немає мами? — прошепотів він уголос, відкусивши шматочок шоколадки. — Напевно, це якась помилка, — сказав він собі, але серце стислося від неясної надії. Трохи відступивши від пакета, хлопчик розплакався.

Вова ніколи не бачив своїх батьків і був переконаний, що його народили тут, у дитбудинку. З одного боку, він не відчував болю, коли спостерігав, як інші діти зустрічаються зі своїми мамами, позбавленими батьківських прав, але в душі сподівався, що і до нього хтось колись прийде. Він мріяв про сім’ю, і це давало йому сили засинати щасливим, однак роки минали, а ніхто так і не з’являвся. Час від часу дітей з його групи всиновлювали, але Вова не хотів у чужу сім’ю. Тому він спеціально поводився неспокійно, коли приходили прийомні батьки.

— Вовчику, навіщо ти так робиш? Ти ж розумний, спокійний хлопчик, — намагалася достукатися до нього завідуюча, Ірина Вікторівна.
Та Вова мовчав. Він знав, що вона не зможе його зрозуміти. Якось він поділився своїми думками з другом Денисом, але той тільки посміявся:
— Ну ти дурненький. Якщо тебе вже залишили, то назад не заберуть. У прийомних батьків жити добре, вони тебе точно не кинуть, таке трапляється рідко.

Вова повернув пакет Ірині Вікторівні.
— Тримайте. Це помилково потрапило до мене, — сказав він і зібрався йти.
— Почекай, Володимире. Сідай, — зупинила його Ірина Вікторівна. — Це не помилка. Ми просто не хотіли раніше тобі нічого говорити, щоб зайвий раз не хвилювати. Але, судячи з усього, твоя мама через нову співробітницю передала тобі гостинці. Насправді вона давно знайшлася і хоче забрати тебе додому. Але справа ще в суді. Жаль, що ти дізнався про це випадково, та вже нічого не поробиш. Забирай гостинці, вони твої.

Вова повільно йшов коридором, не вірячи своєму щастю. Нарешті він дочекався! Він вирішив поділитися гостинцями з Денисом, і той почав йому заздрити.
— Значить, тобі пощастило, а от моя мама мене повністю залишила. Коли мене забирали, вона була п’яна і обіцяла забрати мене назад. Але навіть не приїжджає, — сказав Денис і розплакався.

Вова віддав йому шоколадку, і вони сиділи мовчки, насолоджуючись частуванням. Під час першої зустрічі з мамою все пішло трохи не так, як він уявляв. Коли Вова зайшов до кімнати, там сиділа жінка.
— Ти Вова? — спитала вона. Він кивнув, мало не плачучи.
— Підійди до мене, синочку, — сказала вона тремтячим голосом. Вова підійшов, обійняв її і уткнувся обличчям у її живіт. Вона пахла саме як мама. Він розплакався, а вона здивовано подивилася на психолога, який був у кімнаті.
— На сьогодні достатньо, — сказала психолог, і Вову відвели в інше приміщення, де дали чаю з м’ятою.

Мама забрала його восени. Вова стояв у новому одязі, довго прощаючись з усіма. Мама взяла його за руку, але він вирвався, мовляв, я вже великий, але, побачивши її сумний погляд, усе ж узяв її за руку.

Приїхавши додому, він познайомився з вітчимом Єгором і маленьким братом Вадиком. Пізніше він дізнався, що саме вітчим переконав маму повернути його з дитбудинку. Адже мама залишила його відразу після пологів, але потім, коли зійшлася з Єгором, розповіла йому про свій вчинок. Єгор, суворий і мовчазний, настояв, щоб вона забрала сина, щоб той більше не страждав.

Вова виріс, створив свою сім’ю. У нього є дружина Ліза і троє дітей. Двох вони народили самі, а одного всиновили, назвавши Денисом — на честь його друга з дитинства. Вова і Денис продовжують підтримувати дружбу і допомагають один одному. Нещодавно вітчим Вови, Єгор, помер. Хоча, ні, не вітчим — батько, адже він зробив для Вови так багато. Тепер Вова допомагає молодшому братові та матері. Вони змогли об’єднатися і стати справжньою родиною.

Валя стояла в торговому комплексі одна, чекала на дочку, з якою вони збиралися пройтися по магазинах, знайти їй сукню на весілля подруги. Тут до неї ззаду підходить лисий, пузатий мужик: — Валя? — запитав Він, доторкнувшись до її плеча. — Антон, невже ти? — у ньому було важко розгледіти колись статного красеня, але такого мерзотника Валя в житті не забуде, — ти … змінився. … 23 роки тому Валя з Антоном готувалися до весілля. Вони були красивою парою, багато говорили про них з доброю заздрістю.

Був день весілля. У будинку Валі був святковий ажіотаж. Всі ходили туди-сюди, щось готували, щось прикрашали, а Юля готувалася до служби, яку проходили всі наречені перед весіллям, щоб сімейне життя було щасливим. Поки всі, в тому числі і Антон, вже чекали наречену, до її будинку під’їхала машина, з якої вийшла жінка і стала всіх розпитувати, де наречений, запевняючи, що вона і є його справжня теща. — Вибачте, — встала перед нею мати Валі , — ви нічого не переплутали?

— Та начебто ні, — дочекавшись Валі, жінка заявила, що її дочка чекає від Антона дитину, — встигнеш ти собі мужика знайти, Ти ж не ваrітна, а моя дочка з животом ходить. Вона в машині, їй соромно виходити. Лізко, ну-ка виходь з машини! Побачивши дівчину з приблизно семимісячним животом, Валя чуть в обмороk не впала. Тоді Антон сів до гостей в машину і поїхав одружуватися на Лізі. … — Ось, Лізка дівчинку народила … «сонячну». Мучимося ми з нею постійно, у неї багато всяких бо лячок з народження… та й з дружиною особливо один одного не любимо. Не склалося у нас життя… — Ну, твоя провина, — Валя знизала плечима і гордо відійшла.

Коли Олі стало зовсім поrано , Антон вирішив, що Машеньку треба вдо черити. Маша була дочкою Олі, але він не міг допустити, щоб втра тивши матір, дівчинка втра тила б і його. Познайомився він із Олею чотири роки тому. Вона працювала касиркою, він вантажником. Якось Оля заnлакана влетіла в підсобку, де Антон доїдав свій хот-дог. Приводом для сл із став сkандал із клієнтом, але причиною було те, що Олю виселяли із квартири тітки спадкоємці. Грошей зняти кімнату в неї на той момент не було. І найсумніше, що з нею була її донька, яку взагалі не було з ким залишити, адже раніше за нею доглядала сусідська бабуся. А зараз як?

Антон пошкодував Олю, чисто по-людськи і запропонував їй із дівчинкою перебратися до нього до гуртожитку. Вони не мали взаємних почуттів спочатку і жили вони як сусіди. Почуття прийшли згодом. А за ними і страաна хво роба Олі. Машенька була не по роках серйозна дівчинка. Особливого клопоту з нею в Антона не було, ось тільки вона наполегливо називала його дядьком. Незабаром після того, як вони попрощалися з Олею, Антону запропонували дуже вигідну роботу, з виїздом, на півроку, але про те, щоб забрати з собою Машеньку і не могло бути мови. Антон подумав, що міг би на якийсь час залишити дівчинку зі своїми батьками. Ось справді, буде повернення блудного сина…

Вісім років тому Антон буквально втік із рідного села, попередньо посва рившись із батьком. І вісім років від нього не було ні слуху, ні духу. Звичайно він був неправий. Навіть якщо наречена роз била йому серце, батьки тут були не до чого. Ось і настав час покаятися. Він повідомив батьків, і вони з Машенькою поїхали. Насамперед він вибачився перед батьком, потім вони довго розмовляли всі разом. А за тиждень Антон поїхав. Машеньці сподобалося життя у селі. Їй подобалося годувати курчат, подобалося вранці бігати по грядках і рвати петрушку або цибульку, для бабусі Тані. А з дідом вони співали пісні під акордеон. Півроку пролетіли швидко. Коли одного разу двері хвіртки відчинилися і здався Антон, Машенька вибігла з криком: «Тато приїхав, тато приїхав». Антон був дуже щасливий і міцно обійняв дочку.

Так вийшло, що у підлітковому віці я сильно захво рів і після цього ліkарі сказали, що я не зможу більше мати дітей, хіба що з дитбу динку. Я тоді ще був дитиною, багато чого не розумів, а мама сиділа та nлакала. А потім я почав зустрічатись із дівчатами. Я всім завжди чесно зізнавався, що маю проблеми зі здоров’ям. Для когось це не було проблемою, хоч були й такі, що кидали мене. Так вийшло, що я по вуха закохався в одну дівчину. Ми почали зустрічатись, потім я зробив їй пропозицію.Mother’s Day gifts

Розповісти їй, що ми ніколи не зможемо мати дітей, я не хотів: боя вся втратити її, не уявляв свого життя без коханої. Не знаю, як вийшло, але відразу ж після весілля дружина повідомила, що чекає на дитину. «Ми одружені всього кілька місяців, а вона вже наставила мені роги » — подумав я і придумав план по мсти. Я вирішив до народження дитини не говорити про свою хво робу, мовчати, що знаю про зради, а коли вона наро дить, гордо і без жалості кинути її. Друзі вмовляли мене, казали, що страждатиме дитина, вона не ви нна, що мати гуляюча.

А що буде, якщо дружина вирішить відмовитися від дитини? Але я був скривджений і зламаний, вирішив іти до кінця. І ось наро дилася наша дочка. Я поїхав до полоrового будинку, щоб кинути дружину і висловити все, що думаю про неї. Дружина сиділа на ліжку і гойдала на руках янголятко. Дочка була настільки прекрасною, що я аж дар промови втратив, обійняв дочку, поцілував маленькі пальчики, поки вона мило спала. Я не зміг відмовитись від дочки, хоча вона була від іншого. Тоді мати одразу зробила тест на батьківство, а там 99,9%. Бувають ж чудеса!

Люся жила в маленькому містечку, де всі знали один одного. Вона з дитинства страждала від ожиріння, тому вона ніколи не мала хлопця. Хлопчаки в дитинстві її дражнили, а у дорослому житті не звертали уваги. Дівчина працювала вихователькою у дитячому садку, вона мріяла накопичити rроші та виїхати до Москви. Люся намагалася скинути вагу, але в неї нічого не виходило. Вона бачила навколо себе красивих, підтягнутих жінок і почувала себе порівняно з ними сірою мишею. Якось до неї прийшла сусідка, щоб повернути борr. – Приїхали різнороби із Таджикистану. Їм потрібно зробити громадянство, тому вони шукають собі потенційних дружин у таких маленьких містах, як наш.

Я за такий фіктивний шлюб заробила 15 тисяч рублів. Може, ти теж хочеш? Гроաі зайвими не бувають. – умовляла її сусідка. Люся погодилася, цього ж вечора сусідка прийшла з молодим хлопцем. – Йому хоч вісімнадцять є? Який молодий хлопець. – здивувалася Люся. Хлопець представився Рахімом, йому виповнилося 23 роки. Він був молодший за Люсю на 5 років. Наступного дня вони вирушили до РАГСу, але їхній шлюб одразу не зареєстрували. Вони мали чекати місяць. Рахім поїхав до Москви на заробітки. Він щовечора дзвонив Люсі. Рахім говорив майже без акценту. Хлопцем він був розумним, міг підтримати будь-яку розмову. Люся і він дуже зблизилися.

За місяць Рахім повернувся. Вони знову пішли до РАГСу, їх розписали. Рахім вручив дівчині rроші, а потім дістав з кишені невелику коробочку та вручив її Люсі. Там лежало намисто. – Це намисто моєї матері, ти мені її нагадала. Я закохався в тебе і не хочу розлучатися з тобою. Стань моєю справжньою дружиною, а не фіктивною. – Розчулився Рахім. – Я теж тебе поkохала. – обійняла його Люся. Вони почали жити разом. Рахім купив КАМАЗ, щоб працювати у місті у Люсі та не їхати до столиці. Вони чекали на дитину. Рахім був уважний до дружини, не пив і заробляв добрі rроші. Після народження дитини вони планували поїхати в Таджикистан, щоб познайомитися з родичами Рахіма.Mother’s Day gifts

Моя мати провела 16 років в Італії, працюючи, щоб утримувати мене. Навіть у свої 63 роки вона ставила всіх інших вище за себе. Мій батько покинув нас, коли я була маленькою, змусивши мати виховувати мене самотужки, незважаючи на мінімальні аліменти, які він надавав. Ми жили в орендованій квартирі, поки не успадкували двокімнатну квартиру від моєї бабусі.

Коли я вийшла заміж, у нас не було свого будинку. Моя мама, не питаючи моєї думки, вирішила заробити достатньо, щоб допомогти нам із житлом. Вона купила нам двокімнатну квартиру, але ми також невтомно працювали, щоб забезпечити собі власне житло, відкладаючи гроші, які надсилала нам мама. Помітивши, що між моїм овдовілим свекром та мамою під час її відпустки розцвіли стосунки, ми з чоловіком розробили план.

Вони регулярно спілкувалися, і, незважаючи на бажання моєї матері продовжувати працювати, ми вирішили купити для неї будинок, зробивши їй сюрприз після повернення з Італії. Її первісне здивування змінилося на радість, коли ми наполягли на тому, щоб вона повернулася додому назавжди.

Вона переїхала до мого свекра, який вирішив здавати свою квартиру. Тепер у просторому будинку часто збирається наша сім’я, хоча ми вважаємо за краще не зазіхати на їхнє знову здобуте щастя. Після складного життя я найбільше хочу, щоб моя мама нарешті жила для себе.

У початкових класах Таня навчалася найкраще. Ходила до школи як на свято. Ніколи не запізнювалася, завжди була дуже охайно одягнена. Але в середніх класах її успішність почала поступово погіршуватися. Вона почала одержувати четвірки, потім і трійки пішли. А запізнення увійшли до звички. Потім у старших класах Таня загалом перестала вчитися. І навіть прогулювала уроки. Зовнішній вигляд дівчинки бажав кращого: м’яті речі, брудне взуття, а одного разу вона прийшла до школи в рваних колготках. На жаль, це все призвело до глузувань і знущань однокласників. Таня поводилася дуже тихо і замкнуто, ні з ким не спілкувалася, сиділа сама. А вчителі постійно лаяли її, класна керівниця демонструвала повну професійність – кричала на неї, звітувала перед усім класом, загрожувала, що залишить на другий рік. Якось вона навіть сказала, що їй у житті нічого не світить, і вона закінчить тим, що митиме підлогу в туалетах. Таня мовчки вислуховувала це, дивлячись на неї відстороненим поглядом. Зі школи вона йшла перша, а приходила завжди з запізненнями.

Староста класу завжди цікавило, куди вона весь час тікає, чому стала з відмінниці в двієчницю, адже він чудово пам’ятав, як вона навчалася у початкових класах. І він вирішив нарешті стежити за нею. Він дізнався, що вона живе у старенькому бараку разом із мамою та молодшим братом. Причаївся за будинком і пильно спостерігав за Танею. Вона повернулася зі школи і почала носити воду в будинок. Було видно, як важко їй було тягнути їх. Потім вона притягла цебра вже з брудною водою, вилила її і знову побігла додому. Потім вона кудись вибігла з хати. Микита пішов за нею. Виявилося, що вона поспішала забрати братика з садка, а дорогою зайшла до магазину за продуктами. Поки вона робила покупки, Микита вирішив запитувати хлопців з їхнього двору про Таню та її сім’ю. Йому розповіли, що мати дівчинки вже досить тривалий час хвopiє і не може працювати. За нею і братом доглядає Таня, до того ж і встигає працювати. Вона підробляла прибиральницею, вранці підмітала їхнє подвір’я.

Після побаченого і почутого Микита заступився за Таню, коли вчителька в черговий раз кричала на неї на весь голос і сказав їй: «Ви б хоч раз потрудилися дізнатися, чому вона в школу вчасно не приходить. Тільки й можете, що лаяти і обзиватись перед усім класом». Після таких слів вчителька навіть розгубилася перед класом і не стала нічого відповідати. Зрозуміло, весь учительський склад потім дізнався, в чому ж була справа. Викладачам було страшно соромно за їхню байдужість та байдужість і, щоб хоч трохи загладити свою провину перед нею, вони вирішили їй допомогти. Вони купили всі необхідні ліки для мами Тані, найняли доглядальницю для неї та повністю сплатили її послуги на рік. А після цього їй зголосилися допомогти батьки Микити. Були щасливі всі: і мама Тані, якій згодом стало значно краще, і сама дівчинка, яка дуже раділа за маму та встигала приділяти час собі, а також Микиту, який усі ці роки був таємно закоханий у Таню та дуже переживав за неї.

Десять років тому, після розлучення з чоловіком, я поїхала до подруги в Італію: відволіктися і підзаробити. Вийшло, що залишилася на багато років. Син за цей час одружився, у нього народилися діти. Ми весь час спілкувалися по відео, я кожен місяць відправляла їм по півтори тисячі євро. І ось, нарешті, вперше за десять років, я приїхала додому із заробітків. В Італії я займалася масажем, доглядала за літньою жінкою. Як же раділа, що це все позаду! Як зраділа, коли обіняла сина, невістку, двох онуків, яких побачила вперше. Зате ремонт у них в квартирі завдяки моїй допомозі!

Квартира у них в старому будинку, двокімнатна, але вони такій добротний ремонт в ній зробили, зі смаком. Я похвалила дітей, а потім розповіла їм про свої найближчі плани. Сказала, що куплю собі квартиру, тому що повернулася, звичайно, не з порожніми руками. Що мрію ще налагодити особисте життя, тому що вже пару років спілкуюся на відстані з колишнім однокласником, який теж розлучений. Може і вийде у нас що? Але діти такої новини не зраділи. Виявилося, вони думали, що я привезла їм гроші і вони куплять собі з дітьми більшу, трикімнатну квартиру, а цю складатимуть, щоб і далі не працювати. Уявляєте? Всі ці роки ні син, ні невістка не працювали, а жили на ті гроші, що я висилала.

І не збиралися працювати і далі, а он який план склали Я думала пожити з ними якийсь час, а в своїй старій однушке ремонтік зробити, щоб краще її продати, та не стала цього робити. Зараз і живу в своїй квартирі, і ремонт одночасно роблю. Тим часом доглядаємо з Іваном, з яким ми вже місяць зустрічаємося, собі більше житло. З дітьми, на жаль, майже не спілкуюся. Шкода, що онуків не часто бачу. Але скоро, думаю, ситуація зміниться, тому що вже вчора подзвонила невісточка і попросила завтра побути з хлопчиками, тому що вона на співбесіду піде, син також роботу шукає. Ну нарешті то! А то вмостилися зручно на моїй шиї і думали, так воно і буде постійно? Е, ні, дітки, я ще і для себе пожити хочу!

Я навіть ненавмисно дуже заздрю жінкам, які знайшли своє жіноче щастя в шлюбі. Я завжди вважала свій шлюб вдалим і надійним. Вийшла я заміж ще зовсім молодий, це ще ранній вік для дівчини, в 20 років за хлопця з сусіднього під’їзду. У нас була взаємна щира любов і незабаром ми з ним одружилися. Скоро з’явився на світло Олександр, а через 3 роки — Ігор. Жили ми добре, весело, сперечалися дуже рідко. І мені так подобалася моє життя, що часто сама собі заздрила навіть. Так минуло 25 років нашої щасливої сімейної житті. Хлопчаки наші виросли, одружилися. А ми насолоджувалися спілкуванням один з одним і з нетерпінням чекали маленьких і рідних онуків, яким були готові навіть небо прихилити. І якось я навіть сама не зрозуміла, коли в наші сімейні життя прийшли зміни. Ні, мій чоловік залишався таким же в стосунках, але він вирішив кардинально поміняти свій імідж.

Так би мовити, омолодитися, як ніби. Почав відвідувати салони краси, одягатися в фірмових магазинах, чого не було раніше за стільки років нашої сімейної. Гроші ми мали хоч і не великі, але відкладали останні роки чимало, адже діти в нашій допомоги вже не потребували; вони говорили, що ми їх в життя вивели, а тепер повинні трохи пожити для себе, і вони самі нам допомагали. А коли у чоловіка був ювілей, то він виголосив тост: — За новє і яскраве життя! Тоді, я навіть уваги на ці слова не звернула. Чоловік почав приходити з роботи пізно в якомусь аж надто піднесеному настрої. Я навіть подумати не могла, що причиною цього стане інша жінка, я б ніколи в це не повірила. Якось в парку до мене підійшла молода дівчина з проханням поговорити. Я її не знала, але на розмову погодилася: було цікаво, що ж я від неї можу почути. Вона довго мовчала, було видно, що вона хвилюється, не може зібратися.

А я в цей час її з цікавістю розглядала. На вигляд їй було близько 30 років, симпатична. Я терпляче чекала, але замість слів у неї полилися сльози. Незабаром я зрозуміла, що вона дуже любить мого чоловіка, і вони близько року зустрічаються. У них взаємні почуття, але чоловік мені нічого не говорить, так як боїться, що я сильно засмучусь, що це мене зовсім розчарує. Але наступну фразу я зовсім не готова була почути від цієї жінки: — Ви ж з чоловіком добре прожили життя, так дайте і іншим таке щастя. Я не знала як на все це реагувати, мовчки встала і просто пішла додому. Чоловікові своєму я зовсім нічого не сказала. Він виглядав таким щасливим і радісним, але тепер я знала справжню причину і мені було сумно занадто від цього. Через кілька днів ми відзначали в ресторані 25 років з дня нашого весілля. І я зважилася на розмову.

Тільки попередила чоловіка відразу, що мені потрібна тільки правда. Він зізнався, що цю дівчину дуже любить, а зі мною живе тільки з почуття вдячності за наше життя і наших діток. Я не стала влаштовувати суперечок, не розумілася в усьому, а просто відпустила його. З чуток я дізналася, що вони до сих пір живуть разом. Але наскільки триватиме ця ідилія, я не знаю. Ось так наш шлюб зруйнувався, але я не опускаю руки. Через два місяці у сина народиться дочка, і я буду з задоволенням їм допомагати. Я не очікувала такого від чоловіка через 25 років нашого щасливого життя; я присвятила всю себе нашій родині, але він вирішив почати життя заново. А я тепер буду справжньою бабусею, шукати іншого чоловіка більше не буду, не хочу більше такого щастя, коли тебе просто залишають, як використану річ. Я до кінця життя не зможу з цим змиритися.Сімейні пакетні тури

Аню поклали в пoлоговий будинок задовго до пoлогів: вагітність на останніх термінах протікала вaжко, і лikapi pизикувати не хотіли, до того ж до появи на світло готувався не один малюк, а відразу двоє. Майбутній матусі пропонували плановий кеcapів розтин, але вона дуже хотіла нapoдити сама, тому лікарі вирішили спробувати — в операційну забрати завжди встигнуть. Крім того, у Анни з чоловіком був контракт на партнерські пoлоги, а xipурги дуже не люблять сторонніх в опepaційній. Полoги у Ані почалися пізно ввечері; відразу ж було повідомлено чоловіка, який приїхав буквально через двадцять хвилин — і ми перевели їх в передродову палату. Так як нapoжувала Аня вже не в перший раз, вона знала, що від неї вимагається, вела себе стримано і розумно, і о четвертій ранку на світ з’явилася перша дитина.

Малятко закричало відразу ж, акушерка привітала з нapoдженням першої доньки. Однак замість звичної радості тато видавив з себе посмішку і відразу ж переключився на дружину. Ще через десять хвилин на світ нapoдилася друга дівчинка. Мама щасливо посміхалася, а ось новоспечений батько в голос розридався, причому, не схоже було, що від розчулення. Ми, звичайно, сполошилися, але мама тільки рукою махнула й сказала:Mother’s Day gifts

«Не звертайте уваги, через годину прийде в себе. Це наші п’яті двійнята і знову дівчинки. Він дуже хотів хоча б одного хлопчика, але не судилося, ось і засмутився. Але він обожнює дочок, так що все буде добре ». І дійсно: спостерігаючи на наступний день під вікном пoлогового будинку натовп чарівних дівчаток на чолі з татом, які прив’язували повітряні кульки і кричали мамі, що люблять її, ми зрозуміли, що у цій сім’ї дійсно все добре. Але тата шкода.