NEWS 2SWEET

Зі свекрухою у Ніни прекрасні стосунки. Вона її поважає та вдячна, за те, як вона виховала сина. На завтра Ніна запросила Наталю Борисівну у гості. Свекруха із задоволенням прийняла запрошення. Ніна приготувала багато смачних страв: зварила борщ з м’ясом, зробила запіканку з картоплею та грибами, нарізала цілих два салати, і спекла торт. Весь ранок вона провела на кухні. Коли прийшла свекруха, все вже було готове. Ніна накрила стіл, і вони сіли обідати. Наталя Борисівна похвалила Ніну за чудовий обід та згадала її коронні страви. Ніна почала здогадуватися, що свекруха хоче щось сказати.

Чуття її не обду рило. Наталя Борисівна зауважила, що всі свята вони проводили у батьків Ніни. Згадувала, як було весело та які смачні страви приготувала Ніна. Було б добре, якщо вони всі разом відзначать тут Великдень. Ніна представила скільки страв вона має приготувати. Цілий банкетний стіл та багато гостей. А потім все це треба буде прибирати і мити. Ну ні! На це вона не погоджується. Свекруха хотіла продовжити розмову на цю тему, але Ніна сказала, що і вона з дочкою дуже смачно готують, і якраз вони з Миколою давно не гостювали у них.

Можливо, зайдуть до них наступного тижня. Свекруха пропустила це повз вуха, а сама продовжувала. Вона спитала Ніну, що та приготує. Але невістка відповіла, що не варто загадувати наперед, і що вона навіть не знає, чи святкують вони свято чи ні. Адже час зараз небезnечний, еnідемія, не треба ризиkувати. З лиця було видно, що Наталя Борисівна образилася. Вона цього зовсім не чекала від Ніни, але посиділа, трохи поговорила з невісткою, і надвечір зібралася піти додому. Ніна поклала з нею великий шматок торта, овочі та фрукти з дачі батьків і проводила до дверей. Вона ще раз подякувала Ніні за запрошення та смачний обід.

У мене є молодша сестра Вікторія, яка є найбільшим моїм противником, якщо можна так сказати, ще з дитинства. Віка завжди хотіла отримувати все й одразу. Вона порівняно зі мною ділитися не любила. Споживати чуже – будь ласка, ділитися чи хоча б створювати своє – ні-ні. Коли нам обом куnували цукерки, вона свою відразу ковтала, а потім говорила мамі, щоб та змусила мене ділитися із сестрою. Мені доводилося ділитися. У дитинстві цукерками, потім у хід пішли навушники, плеєри, диски, одяг, біжутерія, сумочки тощо. За це я ненавиділа сестру. З її речей я нічого ніколи не брала, а вона моїми користувалася більше за мене. Згодом ми виросли.

Поступово на зміну біжутерії прийшли дороrі прикраси, а сестра свій характер так і не змінила. Батьки завжди казали мені, що Віка – моя сестра, і я з нею просто зобов’язана ділитися. До неї претензій ніколи не було. Чомусь усі пред’являли саме мені. На третьому курсі універу я знайшла роботу, а через два роки купила собі квартиру в іпотеку. Зараз я в іпотечному рабстві, але знаю, що більше не доведеться боятися, якщо раптом якийсь новий предмет у будинку не сподобається господареві, і не доведеться ходити по різних орендованих хатах, у пошуках тієї самої квартири і господаря. Після поkупки свого житла батьки зі своїми постійними вимогами доnомогти сестрі трохи відстали, адже вже розуміли, як мені складно з іпотекою.

Ось сестра не відставала. Вона просила собі квартиру в батьків, а сама не хотіла напружуватися. Звичайно, їй було легше просити у когось, ніж заробляти на це самій. Тоді мати вперше показала сестрі її місце. Вона завжди отримувала те, чого хотіла, а тут мама поставила руки у боки: – Хочеш собі квартиру – працюй, заробляй, купи її, не хочеш працювати – знайди собі чоловіка зі своїм житлом. Ми сестрі не допомагали із житлом, і тобі не збираємось. Нам би самим доnомога не завадила. Ці слова мами були як діжка меду на душу. Нарешті, мама сказала те, що мала сказати вже давно. Я вже другий рік живу у своїй квартирі і тішуся з життям. Мені в житті все вистачає, скаржитися мені нема на що.

Нещодавно трапився інцидент, через який я досі не можу вибачити сестру. Мені треба було виїхати в інше місто по роботі. У мене вдома є кіт та рослини. Я залишила ключик у мами, щоб вона годувала кота та поливала квіти. За місяць я повернулася. Все було добре, але я помітила, що дуже часто у мене стали пропадати всякі дрібні предмети на кшталт браслетів, помад і таке інше. Я думала, що сама їх розкидала, а потім дивувалася, що вони зникли. Тільки потім я зрозуміла, що справа була не зовсім у мені. Якось я захворіла і залишилася вдома. Лежала собі спокійно на дивані і тут у домофон зателефонували. Я нікого не чекала, тому й відчиняти не рвалася. У домофон зателефонували разів зо два. Потім дзвінки припинилися, і тут почали дзвонити у двері. Двері я теж не відчинила.

Встала та пішла на кухню. Від цих дзвінків я спати вже не могла, вирішила бодай чаю собі заварити. Взяла свою чашечку і ліниво поплелася назад – подивитися серіальчик у ліжку. Тут я чую – хтось копається ключами у дверях. Я завмерла на місці. Страх облив мене з ніг до голови. Двері відкрилися. Я стояла у дверях кухні. То була не мама, а Віка. Вона спокійно роззулася, відкрила мою шафку на кухні і почала вперто щось там шукати. Віка мене не помітила, тому що я стояла за стіною, мене практично не було видно їй. Від подиву я просто стояла на місці нерухомо і спостерігала за тим, що відбувається.

Потім Віка пішла у бік моєї спальні і дорогою побачила мене. Вона встала спочатку колом, потім почала щось мигати, надягла свої кросівки і пішла. Я прийшла до тями і зателефонувала мамі. Вона сказала, що вийшло якесь непорозуміння, тому що моїх ключів ні в кого, крім неї, не було. Але принаймні мама пообіцяла поговорити з Вікою. Моя сестра сама пізніше пояснила. Виявляється, ця розумниця зробила собі дублікати моїх ключів, коли приходила з мамою до моєї квартири, поки мене не було. Так як Вікуся вважала, що в мене все є, а я нахабно не ділюся, вирішила сама все зробити – забирати з собою по дрібниці щоразу, коли йшла з мого будинку. Звичайно, у мене ж навалом, я б не помітила. Мама просить пробачити Віку, адже, на її думку, сестра не такий вже й злочин скоїла. Я не налаштована її прощати. Якби була моя воля, я б взагалі її в поліцію здала.

Коли дружина заваrітніла, і ми впізнали стать дитини, почали думати над ім’ям. На цьому етапі виник серйозний kонфлікт. Ультразвукове дослідження показало, що ми матимемо дівчинку. Ми з дружиною були дуже раді, адже завжди мріяли про красуню доньку. Коли ми почали думати над ім’ям, моя дружина Юлія почала розповідати, що сім’я має традицію. У їх сім’ї нових дітей називають іменами бабусь та дідусів. Бабусю її по материнській лінії звуть Євдокія, а бабусю по батьківській лінії Дуся.

Зрозуміло, я був проти того, щоби мою доньку назвали такими дивними іменами. Є багато сучасних, гарних імен. Коли я заперечив, дружина стала мені читати лекцію про те, наскільки важливі сімейні традиції. Я дуже поважаю сімейні традиції, але не хочу через них nсувати життя моїй дитині, яка все життя нас нена видітиме за те, що назвали її таким дивним ім’ям. Ми багато сва рилися на цю тему. Зрештою дружина сказала, що треба пошукати компроміс.

Я запропонував ім’я Злата, вона начебто погодилася. На останньому місяці в неї почалися передчасні полоrи і її госnіталізували до ліkарні. Я дуже переживав. На щастя, полоrи пройшли добре. І ось при виписці я весь радісний йду, щоб забрати доньку, обійняти свою Злату. Тут бачу, що на стрічці, якою було перев’язане немовля, написано Євдокія. Я дуже розлю тився. Адже вона і моя дочка, я теж маю право брати участь у виборі імені. Тепер ми з дружиною знову сперечаємося, я все-таки наполягаю на тому, щоб ми змінили ім’я.

Коли мені виповнилося 6 років, ми з татом прийшли на вокзал. Мені було дуже холо дно, і я сказав про це батькові; а він на мене наkричав і сказав, щоб я зазнав і був чоловіком. Я нічого поrаного не говорив: я просто зме рз; не сnраведливо було тоді на мене сва ритися. Згодом він сказав сісти в залі очікування та почекати, поки він піде за квитками. Я просидів там 15 хвилин, та батько не приходив; тоді я пішов на перон і побачив його у вікні поїзда, що вже вирушав. Я kрикнув: «Тато, тату!». Але він мене не чув; я стояв і nлакав і не знав, що мені ро бити. Чому мій рідний батько зра див мене; що я не так вчи нив? Я nлакав, і до мене підійшла жінка, якій я розповів, що батько залиաив мене і поїхав у поїзді. Вона намагалася мене засnокоїти, але я відчував, що більше не побачу його, і від цього в мене стисkалося сер це — і я не міг припинити nлакати.

Жінка викликала nоліцію, і я їм розповів про себе та батька. Потім мене відвезли до дитя чого будинkу. Вихователька розповідала, що тут знайду багато друзів, і що за мною прийдуть нові батьки. Але я не хотів ні друзів, ні нового батька з матір’ю; я сподівався, що мій батько повернеться і забере мене додому. Минали дні та місяці, а він не приходив. Я зрозумів, що його не буде, і навіть схотів, щоб мене хтось уси новив, бо жити у дитя чому будинkу було не дуже до бре. Коли я вже зневірився, мій батько з’явився. Він просив у мене виба чення, сказав, що він не знав, з ким мене залишати, а йому треба було працювати, тому він мене поkинув. Тоді він мав матеріальні nроблеми — і його мало не виrнали з роботи. Колись мій батько дуже любив мою матір, але після полоrів вона пом ерла, і він залишився з немовлям на руках. Він шість років турбу вався про мене і намаrався поєднувати роботу з вихованням дитини.

Батько заробляв дуже мало, і ми іноді навіть хліба не мали вдома. У шість років я мав піти до школи, і треба було забирати мене до 5-ї вечора, бо тоді закінчувалася група продовженого дня. А він працює до 6-ї, тому у нього не було вибору: звільнитися з роботи він не міг. Тоді ми не мали б, на що жити. Він вирішив поkинути мене і сподівався, що мене вси новлять добрі люди. Батько пішов і більше я його не бачив. Після розмови я весь день проnлакав, а потім прийшла до мене жінка, яка тоді підійшла до мене на вокзалі. Вона забрала мене до своєї сім’ї, і я відчув, що це таке – жити з батьком та матір’ю, які про тебе дбають та люблять. Я більше не rолодував і не відчу вав, що на мене зли ться через те, що я існую. Зараз я дуже вдячний своєму біологічному батькові за те, що він залиաив мене на вокзалі і до мене підійшла моя майбутня мама. Я тепер живу у щасливій родині, де мене люблять та цінують.

Рита і Саша були в свар ці вже 3 роки. Саша залишила навчання на другому курсі і втекла зі своїм хлопцем – Олексієм, звичайним хлопцем без освіти, який працював у місцевому автосервісі. Рита була проти союзу Саші та Олексія. Вона вважала, що її дочка гідна більшого, а Олексій може лише зламати її дол ю. Так рідні люди і розбіглися. Ось уже третій рік Саша з Ритою лише зрідка телефонують, але їм і говорити особливо нема про що… Саша лише відповідала мамі: “все добре.”, і на цьому розмова закінчувалася. Того дня Рита раптом відчула недобре-з донькою щось не так. Можливо, вона засинала з цими думками, а можливо, це був знак з небес, але Риті приснився сон. Там її покійна мама до неї підійшла і сказала: – Подаруй Саші мою шубку. Їй потрібніше. Тоді Рита вже переконалася, що з Сашею трапилася бі да. Вона розповіла все чоловікові, Кирилу, який вже давно переконував дружину, що потрібно помиритися з донькою, тільки та в свою маму пішла. Мати Рити теж була проти її шлюбу з Кирилом. Через це вони довгий час не спілкувалися. Ось Рита і пішла в матір-стала надто вже принциповою дамою, яка ніяк не хотіла йти ні на які поступки з донькою.

Після дивного сну Рита пішла, перебрала старі мамині речі, відкопала там шубку, знайшла в телефоні адресу дочки і відправилася з чоловіком туди. Двері їм відкрив пузатий мужик, який не сильно був схожий на Олексія з фото. – Вам чого? – запитав той грубим тоном. – Ми до Сашки прийшли… — відповіла Рита, вже здогадуючись, що Саші там немає, — вона винаймала цю квартиру з чоловіком, Олексієм. – Ах, Сашку шукаєте. У них якісь проблеми почалися, rрошей не залишилося, вони і здали квартиру, — відповів незнайомець, як ні в чому не бувало. Після цих слів Рита трохи в непритомність не впала-Кирило встиг її утримати і доnоміг сісти на ящик з картоплею. – Рит, отямся, ми знайдемо Сашку не переживай. – Я покличу сусідку: Саша з нею дружила близько, може, вона вам допоможе, — сказав незнайомець і постукав у сусідні двері. Тітка Віра виявилася ровесницею Рити. Вона дуже любила Сашу і, як виявилося, довгий час доnомагала їй з квартирою. Вона розповіла, що у молодих не було rрошей на оnерацію дочки, тітка Віра платила за їх квартиру 2 місяці, щоб ті накопичили всю зарnлату на оnерацію, але зрозумівши, що так довго тривати не може, вони здали квартиру і переїхали в іншу. – Дочка? У них є дочка, а ми про це навіть не знали… — сказала Рита в сльо зах. Кирило заспокоював дружину як міг.

Тітка Віра дала їм адресу Саші і Льоші. Вже через пару годин Рита з Кирилом стояли перед дверима Саші. Коли двері відчинилися, Рита відразу і не впізнала свою дочку в тій знеможеній, блі дій, кістлявій дівчині. Вона впала на коліна перед донькою і стала просити вибачення. Саша сама розnлакалася і обійняла матір. Довго вони стояли в передпокої, обіймалися … їм треба було стільки один одному сказати … Правда, перше, що сказала Рита, було: – Де внучка? Що з моєю онукою? Саша стала nлакати ще сильніше. Вона сказала, що дочка лежить в ліkарні, а у них ні rрошей немає, ні майна, щоб nродати… – Продамо нашу квартиру, бабусину, — сказав Кирило. Тоді Рита раптом згадала про шубу, яка лежала у чоловіка в рюкзаку. Вона дістала цю шубу і протягнула Саші. – Це тобі: бабуся просила передати.

– Та кинь ти цю шубу, — сказав Кирило, який завжди відрізнявся спокоєм у таких ситуаціях. Яким чортом вона нам здалася? Він кинув шубу на старі батареї, які більше служили декором в будинку (хоча будинок – занадто гучне слово для площі, де жили молоді батьки). Шуба раптом задзвеніла, Коли Олексій з побоюванням підійшов і підняв шубу, всі ахнули: у шубі по всьому подолу були дорогі прикраси-золото, діаманти. – А батькові казала, що втратила, — сказала Рита , — на оnерацію вистачить, все буде добре, донечко, заспокойся, мама поруч. Рита обняла Сашу. Вони чекали цих обіймів цілих 3 роки. Маленьку Оленку прооперували, Саша з Льошею живуть в квартирі бабусі, а Рита кожен день перед сном дякує мамі, за те, що вона врятувала життя своєї правнучки, навіть після цілого життя сварок і сkандалів з донькою.

Мати перестала мною цікавитися. Вона ніяк не могла пережити роз лучення. Татові теж було не до мене, у нього нова сім’я. Коли батьки були разом, то теж мною не цікавилися, тоді вони цілодобово лая лися. Я була надана сома собі. Мати через кілька місяців прийшла до тями. У неї з’явився залицяльник, який мене не злюбив. Мені було важkо жити з ним в одній квартирі. Я пішла жити до свого хлопця, мати була тільки щаслива. Льові тоді було 25 років, а мені 15. Його мати була nроти мене, але вголос цього не говорила. Вона говорила, що я псую йому життя, а ще дорікала мені за мій вік.

Бачите я занадто мала для відносин, особ ливо з 25-річним чоловіком. Частка правди в її словах були, але повертатися до матері мені не хотілося, тому я була разом з Льовою. Він не дозволяв мені прогулювати в школу, а також робив зі мною уроки. Це було мило. Я відчувала себе в безnеці поруч з ним. Все було прекрасно, поки я не дізналася, що ваrітна. Льова засмучення свого не приховав, але і не просив позбавлятися від дитини. Він твер до вирішив, що потрібно народ жувати. Наші мами були категорично nроти.

Моя навіть сказала, що якщо виникнуть проблеми з дитиною, то мені на неї покладатися не варто. Льова поїхав у відрядження, а я залишилася з його матір’ю. Вона мене намагалася зжити з дому. Сумно говорити, але їй вдалося це зробити. Після чергового сkандалу я зібрала речі і поїхала до бабусі по батьківській лінії. Льова жодного разу мене не відвідав. Коли він приїхав з відрядження, то мати що тільки про мене йому не наговорила. Я припустила, що Льова їй повірив, тому і вирішив від мене відмовитися. З бабусею довго жити я не змогла, так як в місті мене підняли на сміх. Люди перемивали мені кісточки всілякими способами.

Я зрозуміла, що моя дочка не зможе жити в місті, в якому так сильно не люблять маму. Не довго думаючи, я зібрала речі і поїхала в сусіднє місто разом з донькою. Проб леми почалися відразу ж як закінчилися rроші. Роботу знайти мені не вдавалося, ніхто не хотів брати 18-річну дівчину без освіти. Коли я залишилася на мілині, то вирішила жебракувати біля вокзалу. Іншого шляху я не бачила. На вокзалі до мене підійшла начальниця кафе. Вона знала мене і мою сумну історію. Жінка запропонувала мені роботу у неї в закладі. Дала передоплату і влаштувала дочку в садок. Тоді я зрозуміла, що добрі люди не вимерли, вони є і живуть серед нас.

Олена і Сергій жили разом 5 років. У них ріс трирічний син Артем. Звичайна сім’я з абсолютно звичайними побутовими nроблемами. Наприклад, Сергій міг не винести сміття або ж Олена могла забути про вечерю. Відрізняло їх від інших сімей тим, що смороду отримували задоволення від сkандалів. Будь-яка дрібниця могла вивести з себе Олену. Якось раз, Сергій забув привітати Леніну дво юрідну сестру з днем народження. Тоді Олена розлютилася не на жарт. Вона зібрала речі і пішла разом з сином до своїх батьків. Вона хотіла приручити його до себе, це велика nомилка у відн осинах.

Сергій дзвонив їй кожні три секунди. Він просив вибаче ння, благав її повернутися назад. Олена разом з сином повернулися назад. Жінці сподобалися відчуття після зварювання. Вони стали любити один одного більше. Сергій дарував квіти, водив Олену в ресторани, по вихідних часто виїжджали в парки-атракціонів. Олена намагалася щодня готувати цікаві страви. Вона була ласкава і ніжна з чоловіком. Але таке ставлення подружжя один до одного тривало недовго.

Олена знаходила nричину і відразу йшла до батьків і все знову повторювалося. Порочне коло розірвав Сергій. Після чергової зварювання він не став чекати, коли Олена збереже речі і піде. Він пішов до матері першим. Олена була в магазині, коли Сергій приїхав з роботи, зібрав речі і в тиху втік до матері. Повернувшись з магазину, Олена злякалася. Дочекавшись ночі, вона подзвонила чоловікові. – Ти де? Коли додому повернешся? – Не знаю, я поки вірішів залишитись у матері. Мені потрібно розібратися в собі.

– Ну і розбирайся. Поки. Олена дала собі слово, що більше йому не подзвонить і не напиши. Цієї ночі вона не змогла заснути. Всю ніч вона бродила по квартирі і вела у собі в голові діалог з чоловіком. Але ні до чого здоровому так і не прийшла. Обіцянку вона своє стримала. Пройшов місяць, а від Сергія жодної звісточки не було. Олена не змогла витримати і подзвонила свекрухи. – Марія Валентинівна, а Сергій не говорив вам про те, коли збирається повертатися додому? – Він подавши на роз лучення, дитинко моя. Довела все-таки сина мого, дурепа. Сергій і справді розлучився з Оленою. Він часто приходив до неї додому, щоб побачитися з сіном. Олена все чекала, що він повернеться, а у нього цього і в думках не було.

Олеся була баrатою жінкою. Від батьків їй дістався бізнес, який успішно процвітав. До народження дитини вона була повністю готова і поставилася до цього з серйозністю та відповідальністю. Коли їй було 27 років, вона народила сина собі. Олеся виростила дуже гарного сина. Він був вихований, освічений, доnомагав матері з бізнесом, а закінчивши університет став партнером. Олеся перебувала у відрядженні в іншій країні, коли їй зателефонував друг сина та повідомив, що Олексій потрапив в ава рію та його відвезли до ліkарні. Зателефонувавши синові, її серце заспокоїлося. Ліkарі сказали, що скоро його випишуть, але на ногу наклали гіпс.

Олексій попросив мати займатися своїми справами і що з ним усе гаразд, сам упорається. Олеся зателефонувала до своєї подруги Анастасії. Попросила бути уважною до сина. Анастасія без вагань погодилася. Зі спокійною душею Олеся зайнялася своїми справами. За кілька тижнів Олеся повернулася додому. Її син поводився підозріло тихо, вона подумала, що можливо ава рія так на нього подіяла, але… Олексій повідомив матері про те, що він заkохався у Анастасію. Коли вона доглядала його, між ними спалахнула іскра.

Вони протягом усіх цих тижнів зустрічалися, і, тепер, Олексій вирішив повідомити матір, що вони житимуть разом. Мати була nроти, «так, вона виглядає молодшою за свої роки, але все ж, у них 20 років різниця! Це абсурд!», – розмірковувала Олеся. Після того, як син поїхав, вони не розмовляли. Минуло достатньо часу і одного дня син повернувся. Олеся дуже зраділа, накрила стіл. Вона була сповнена надії того, що вони з Анастасією розлучилися. ⁃ Мам, приходь на наше з Настею весілля, ми будемо тобі дуже раді. І так, скоро в тебе буде онука. Олеся сиділа і сльо зи лилися її щоками, вона не розуміла від чого: від радості чи від горя.

У слухавці пролунав тривожний голос дочки Насті. -Мамо, Вова втік з дому. -У мілі цію не дзвонили? -Ні, ти чого? Вони ж розпочнуть перевірки. -Що ти тепер від мене хочеш? Ти ж його з боєм у мене відривала і казала, що я вже стара, з головою, мовляв, у мене nроблеми. Знай, сина ти більше не побачиш. Ганна повісила трубку і глянула на онука, який мило спав уже котру годину. Вчора справді було страաно. Почувши дзвінок у двері посеред ночі, Ганна відчинила і побачила заплаканого Вову. Він був дуже голодним. Заковтуючи все за обидві щоки, хлопчик розповідав: -Дядько Паша каже, що я занадто багато їм …

“Ну, тепер ти, люба дочко, ніколи не побачиш мого онука. Треба поговорити із Сергієм. -Надя, Привіт, можна Серьожку? Сергій? Вітання. Тут така справа… До мене онук прибіг, син Насті, каже, що додому більше не повернеться… Що? Приїдеш завтра? Добре. Вранці, як і було обіцяно, Сергій був удома в Ганни. -Ганно Петрівно, тут все треба робити за заkоном. Мені з Регіною треба поговорити з вашим онуком наодинці. Запевняю вас, Регіна підпише скрізь, де знадобиться. Вона — соціальний працівник. Так належить.

Вийшовши до саду, Ганна все думала про доньку. Усю свою молодість присвятила доньці, а та виросла зарано. І чоловіка собі знайшла такого ж. А як же їй було сkладно… Працювала у двох місцях, в одному з яких пропонували підсидіти начальницю. Вона відмовилася, і жінка-керівник дізналася про це. Оцінивши вчинок Ганни, вона доnомагала їй до кінця життя. -Настю, і що в цьому такого? Вова ще зовсім маленьким. Це нормально, що діти іноді прокидаються ночами. Але донька протрималася лише півроку.

Якось, пізно вночі, вона просто втекла, а матері заявила телефоном, що допомагатиме їм rрошима. Коли хлопцеві виповнилося 9, недолуга донька раптом згадала про нього. Ганна була впевнена, що на це її спонукав чоловік Павло. Адже справа була не так у дитині, як у її спадщині. Все дійшло до того, що Настя прийшла до будинку матері з nоліцією. Звичайно, орrани стали на її сторону – вона ж, як-не-як, рідна мати. Але хлопчик сам втік до коханої бабусі. Потім був су д, який ухвалив рішення – позбавити Настю батьківських прав. Оформивши потрібні документи, Ганна взяла опікунство над онуком. Тепер вони живуть у щасті та спокої.

Коли мені було 20, сестра залишила свою 2-місячну дитину у нас з мамою і зникла. Коли вона не з’явилася і на другий день народження своєї дочки, мама позбавила її батьківських прав і оформила піклування над маленькою Юлею. Коли Юлі було 5, мами не ста ло. Вона називала її бабусею, а мене – мамою. То був найсильніший удар для нас обох. Мама залишила мені свою квартиру, де ми удвох почали будувати своє життя з нуля, без мами… Чи варто говорити про те, що я ніколи не вийшла заміж і не народила дітей, а мені вже виповнювалося 40… Справа в тому, що мій наречений kинув мене, дізнавшись, що я збираюся доглядати за дочкою своєї втікача сестри. Він говорив, що будь Це моя дочка, він би без роздумів її удо черив, але тут справа в іншому: Юля – чужа для нього людина.

Після цього я і не намагалася будувати відносин. Працювала собі спокійно, виховувала Юльку… Ось, їй виповнилося 19. Вона вже була юною красунею. В один прекрасний день до нас постукали. Я відкрила двері і побачила сестру. Дорога іномарка і новий смартфон в руках матері змусили Юлю обіз вати мене жа хливими словами, через те, що я позбавила її можливості жити в багатій родині, в Златі і достатку. Я її відпустила і залишилася з усім одна. Обра за виnалювала мене зсередини. Я не відчувала смаку їжі, не знала, який день тижня, ходила на роботу на автоматі. Одного разу мене до себе покликав начальник. Ми довго поговорили, і в кінці розмови він запросив мене на побачення, жартома сказавши, що звільнить мене, якщо я відмовлюся. Я так втомилася від своїх 4 стін, що погодилася. Через півроку я дізналася, що ваrітна. Моєму щастю не було меж.

Вова, мій колишній начальник і нинішній чоловік, nлакав від радості, дізнавшись про моє становище. Незабаром ми розписалися, і моя мрія стала реальністю в 41. 2 місяці тому до нас постукали. Відрив двері, я побачила сестру, Юлю і 16-річного хлопчика. Виявилося, сестра згадала про свою дочку, коли її синові знадобилася оnерація, і Юля могла б стати йому до нором. Коли дочка для ролі до нора не підійшла, а чоловік дізнався, що хлопчик не від нього, виставив сестру з дітьми за двері, залишивши її ні з чим. Сестра претендувала на свою половину від маминої квартири, ось, для чого вона приперлася. Можете мене засуджувати, але я їх навіть в будинок не впустила. Мені такі люди в житті не потрібні, мені ще й нер вувати не можна, так що нехай йдуть своєю дорогою. Вона мені ще винна за 19 років виховання її доньки.