NEWS 2SWEET

Ми з дружиною посварилися. Того вечора ми планували повечеряти в її батьків. Як завжди всі сіли за стіл, про щось собі говорили, поки мова не зайшла про мою роботу, точніше зарплату. У нашій родині працюю лише я. До недавнього часу я заробляв дуже добре, ми могли багато собі дозволити, дружина могла не працювати взагалі, вона займалася собою і затишком у нашій квартирі. Ми планували купити машину, бо наша часто ламалася. Ще ми хотіли виїхати на море.

А ще планували збудувати лазню у дворі у її батьків. Там багато місця і тесть з тещею завжди про це мріяли. На моїй роботі сталася криза, декого взагалі скоротили і є проблеми з оплатою праці. Це, звичайно, для нас не критично, але я відразу сказав дружині, що поки що варто наші плани перенести. Скасували поїздку на море. А на вечері у її батьків якраз про лазню згадали. І моя дружина заявляє, що довше чекати немає сенсу, будуємо її зараз.

Тобто з усіх можливих для нас благ вона вибрала баню для батьків, розуміючи, що попереду нелегке майбутнє. – Якби ти не лінувався, то в нас було б більше грошей! – пирхнула вона мені перед своїми батьками. Звичайно, я цього не виніс і одразу сказав, що на лазню нехай не розраховують. У відповідь я почув набагато цікавіші речі про себе, від дружини такого точно не очікував. До сварки ще й теща підключилася. Емоції в мені перемогли , і я наговорив зайвого: – Я вам і так щомісяця гроші даю! Ви не змогли їх відкласти на лазню? Я майже впевнений, що цей стіл покритий моїми засобами! Хочете ще посперечатися? Усі округлили на мене очі та затихли! – Дякую! Наївся! – Останнє, що я сказав перед відходом. Я діяв на емоціях. Повернувся до квартири та почав збирати речі дружини. Повернув їх її батькам та поїхав. Винним себе не вважаю. На мою думку, дружина не повинна на рівному місці розпочинати скандал. Чи вона так своє ставлення показала?

Сім’я, що складалася з Андрія та Юлії, святкувала п’ятиріччя своєї донечки Аліни. Щаслива і безтурботна дівчинка весело гралася з друзями, запрошеними на свято, а її батьки із захопленням спостерігали за своєю маленькою принцесою. Життя Андрія і Юлії здавалося ідеальним.

Андрій — працьовитий чоловік, виходець із села, сирота, який втратив батьків у автокатастрофі. Юлія — донька заможних та освічених батьків, які не схвалювали вибір своєї доньки. Їхня зустріч була випадковою: Андрій зайшов до офісу, де працювала Юля, щоб дізнатися про роботу. Їхні погляди зустрілися, і між ними, ніби блискавка, спалахнуло кохання з першого погляду. Відтоді вони не розлучалися.

Однак із часом пристрасть згасла, і подружжя почало усвідомлювати, наскільки вони різні. Юлія любила світські заходи і почувалася там, як у своїй стихії, тоді як Андрій уникав їх, віддаючи перевагу прогулянкам із донькою. Це призвело до частих сварок, які лякали Аліну. Юлія стала повертатися зі своїх заходів лише під ранок, що ще більше розпалювало конфлікти. Врешті-решт обидва зрозуміли, що розлучення — єдиний вихід.

Коли суд віддав опіку над Аліною Юлії, Андрій відчував, що не зможе розлучитися з донькою. Прийшовши попрощатися, він почув, як Аліна, обійнявши його, благала не залишати її. Андрій, довго не роздумуючи, запитав пошепки, чи хоче вона піти з ним. Дівчинка кивнула, і, не гаючи часу, він вирішив викрасти її.

Піднявши доньку на руки, Андрій швидко вибіг із квартири. Біг довго, доки не зупинив першу машину, а потім пересіли в іншу, щоб заїхати ще далі. Куди вони прямують і як будуть жити — він не думав, але повернення назад не було. Аліна мовчала, міцно обіймаючи тата за шию.

Юлія помітила зникнення доньки лише ввечері. Поліція спочатку не сприйняла це серйозно, пояснивши, що дитину забрав рідний батько. Тільки на третій день було зареєстровано заяву про викрадення. Бабуся і дідусь постійно приходили до поліції, намагаючись дізнатися хоч якісь новини.

Юлія тим часом, поринувши у свої розваги, не помітила, як стала залежною від наркотиків. Її батьки намагалися врятувати доньку, але було вже надто пізно. Юлію знайшли мертвою в одному зі скверів.

Андрій із Аліною оселилися у невеликому містечку. Він швидко знайшов роботу, винайняв квартиру і влаштував доньку в дитячий садок. Життя потроху налагоджувалося. Про смерть Юлії Андрій дізнався із новин. Це вразило його, і він навіть пошкодував, що не зміг бути поруч, щоб, можливо, запобігти трагедії.

Через деякий час Аліна почала говорити, що сумує за бабусею і дідусем. Андрій вирішив відвезти доньку до них. Їхня поява викликала і радість, і сльози, і навіть образи за довгу розлуку. Спочатку бабуся й дідусь хотіли залишити Аліну собі, але її слова: «Я без тата не залишуся» змусили їх переглянути своє рішення.

Усі разом вони вирішили, що Андрій із Аліною залишаться жити з батьками Юлії. З часом бабуся й дідусь зрозуміли, що Андрій — добра і порядна людина, яка стала справжньою опорою для родини. Вони жалкували, що не побачили цього раніше, адже тоді, можливо, їхня донька була б жива.

Ми з чоловіком переїхали до міста вже чотири роки тому. Мої батьки та зведений брат залишилися жити в селі. Якщо бути відвертою, я ніколи особливо не любила ані мачуху, ані її сина. Можливо, тому що через неї мій батько покинув маму. Але після того, як мами не стало, я певний час жила з ними, і наші стосунки були цілком нормальними.

Мачуха виявилася доволі доброю й розуміючою жінкою, хоча свого сина вона, на мою думку, занадто розпестила.

Нещодавно вона зателефонувала мені:
– Дорога, як у тебе справи? Як чоловік? Що нового?
– У нас все добре, дякую, – відповіла я. – Ми майже зібрали гроші на машину. Думаю, за два місяці зможемо купити. А у вас як справи? Як Вася? Чи знайшов роботу?
– Ось про це я й хотіла з тобою поговорити, – сказала вона. – У твого батька зараз фінансово нелегко, а Вася взяв великий кредит, щоб купити потужний ігровий комп’ютер. Тепер він цілими днями тільки й робить, що грає. А як віддавати гроші – навіть не подумав.

Я була здивована.
– Вибачте, але йому давно пора подорослішати. Як можна взяти кредит, не маючи роботи?
– Згодна, він у нас дармоїд. Але ж це твій брат. Будь ласка, допоможи нам з кредитом. Нам потрібно лише сто двадцять тисяч. Ви з чоловіком все одно купите машину, але трохи пізніше.

Я не могла повірити своїм вухам.
– Це вже занадто. Чому ви дозволяєте йому таке? Ви серйозно вважаєте нормальним просити нас змінити всі свої плани, щоб він і далі сидів удома, граючи в ігри? Йому 25 років, він давно не дитина. Чому б не змусити його відповідати за свої вчинки?

– Ти права, – погодилася мачуха. – Але нам зовсім немає чим платити за його борг. Ви ж можете трохи зачекати з купівлею автомобіля.

– Ні, це неправильно! Будь ласка, перестаньте потурати йому! Надішліть його на роботу. Нехай сам зрозуміє, що означає брати відповідальність за свої дії!

Після цієї розмови мачуха попрощалася, але вже за кілька годин мені почав писати Вася. Його слова були настільки грубими й образливими, що я не могла повірити, що це пише мій зведений брат. Я завжди допомагала йому, підтримувала, але терпець урвався.

Він прекрасно розумів, що робив, і знав, хто, найімовірніше, змушений буде за нього розплачуватися. Тепер я остаточно переконалася, що більше не хочу брати участь у його безвідповідальному житті.

Сестра моєї дружини залишилася без роботи і не могла більше винаймати квартиру. Родичам потрібно допомагати у скрутні часи. Дружина запросила її пожити до нас. Перший тиждень все було чудово. Юля поводилася дуже пристойно, годувала нас смачними сніданками, обідами та вечерями. За бажання вона вміє готувати так, що просто пальчики обсмокчеш. А потім їй усе це набридло. Вона просто замикалась у кімнаті, яку ми їй виділили, дивилася серіали, виходила звідти лише тоді, коли треба було ходити на співбесіди.

Потім вона перестала навіть посуд мити за собою, але завела звичку тягати одяг моєї дружини з шафи. Дружина не заперечувала, але це мені все не подобалося. Адже я купував дорогий костюм для неї, а не для її сестри. Коли я висловив невдоволення за дружину, Олена заявила, що я просто еrоїст. Сюрпризи з боку Олі набували нових масштабів. Одного дня вона заявила, що їй потрібна машина, щоб їздити на співбесіди. Дружина чомусь погодилася їй поступитися своєю машиною. Потім Оля почала вимагати від нас сніданки вишукані, обіди та вечері, без попиту брати речі.

При цьому минуло вже чотири тижні, роботу вона шукала вже з меншим ентузіазмом. Здебільшого сиділа вдома, дивилася серіали та об’їдалася чіпсами. Оля під кінець вирішила чомусь, що я її хлопчик на побігеньках. Повертався я якось із роботи, вона мені зателефонувала: n- Сергію, принеси мені, будь ласка, колу, ще заскочи в аптеку і купи засоби для жіночої гігієни. Коли я сказав їй, що мені незручно сьогодні заїжджати в магазин, вона почала мені висловлювати обурено, що я лінивий еrоїст. На цьому мій терпець урвався. Коли я повернувся додому, зібрав її речі та вказав їй на двері.

Мені 73 роки, і я досі працюю. Роблю це не лише тому, що на одну пенсію сьогодні не прожити, а й тому, що люблю свою роботу й знаю, що я в ній найкраща. Уявіть, уже 50 років я працюю бухгалтером на великому текстильному підприємстві.

Останні кілька років я все частіше чую, як за спиною шепочуть:
– Може, вже час дати дорогу молодим?
– Її хіба що разом із робочим столом винесуть…

Ці слова дуже неприємні, адже я сумлінно виконую свою роботу, і мене ніхто не може замінити. Чому люди дивляться тільки на мій вік і зовнішність, ігноруючи мої знання та досвід? Це ображає, що судять лише за зовнішніми ознаками.

Я не уявляю свого життя без роботи. Не хочу сидіти вдома, плести светри чи доглядати за квітами на дачі. Я впевнена, що без роботи довго не проживу.

Мої діти давно живуть окремо й постійно повторюють, що мені пора на пенсію:
– Мама, ти могла б сидіти з онуками!
– А ви запитували, чи я цього хочу? Онуки виростуть, і, можливо, навіть не захочуть мене бачити. А що я тоді робитиму?

Днями в офіс привели молоду дівчину, їй усього 22 роки. Сказали, що я маю навчити її всього, чим займаюся. Я розумію, що цю Аліну готують на моє місце. Вона зелена, без досвіду й навіть із комп’ютером не зможе виконувати ту об’ємну роботу, яку я щодня роблю.

Я розгублена. Чи варто мені боротися за своє право працювати далі, чи погодитися навчити дівчину й відійти вбік? Але чи справедливо це, коли тебе намагаються усунути лише через вік? Порадьте, як мені вчинити.

Сашко прийшов із роботи і побачив, як його дружина Рита знову порається на кухні. Вона стояла біля плити, по всій квартирі був смачний аромат котлеток у соусі. Вранці, коли Сашко йшов на роботу, Рита знову стояла на кухні, вона мила посуд, який залишили їй свекри. Сашко дивився на свою змучену дружину, яку дуже любив, і йому було так шкода її. Нещодавно мама Сашка знову накричала на Риту з якоїсь дурної причини. Але дружина все терпить, бо Сашко цього попросив. Вони ніяк не можуть з’їхати від його батьків. Сашко просто не уявляв, як це жити далеко від мами. І йому було дуже не по собі, коли його кохана мама та кохана жінка сва рилися один з одним.Ремонт кухні

Сашко сів за стіл, взяв руки Рити, подивився їй у очі : -Кохана, ну потерпи ще трохи. Тільки прошу тебе, не сва рися з моєю мамою. -Я думала, ти скажеш, що ми переїжджаємо. Але цього вже ніколи не буде, — сказала Рита і втекла у ванну. Це було єдине місце, де вона могла поnлакати. З роботи повернулися батьки Сашка. Коли всі посідали за стіл, то мама Сашка почала: -Ну давай, покажи, що ти цього разу приготувала. Може чимось цікавим здивуєш. -У Рити завжди все дуже смачно виходить, – відповів батько Сашка. -А ти взагалі мовчи, зараз розпочнеться справжня критика, – відповіла мати.

Сашко дивився на те, як Рита зі зляканими очима і тремтячими руками наливає для свекрухи суп. Батько завжди підтримував Риту, а ось мати могла з будь-якого приводу принизити її або змусити себе боя тися. Мабуть, це їй подобалося. Але так більше не могла продовжуватися, Сашко підвівся і заявив: -Мамо, тату, я вас дуже люблю, але й Риту я теж дуже люблю, як би матері це не подобалося. Я вирішив, що ми переїдемо, інакше мати остаточно зруй нує наші стосунки. -Як це переїдете, Сашко ти що таке кажеш! — Почала обу рюватися мати, але батько її заспокоїв і сказав, що це правильне рішення. Молоді мають жити окремо.

За 7 років шлюбу з дуже багатою людиною я раптом зрозуміла, що гроші не приносять справжнього щастя. Мої друзі часто кажуть, що я живу як у мрії — кілька квартир, машин, власний салон краси. Наші діти бачили більше країн, аніж більшість наших однолітків. Але за цим фасадом розкоші ховається гірка правда. Якось увечері, коли я вечеряла одна, подзвонила подруга Лара. – Ти як? Не бачила тебе вже тиждень, – почала вона.

– Живу у своїй казці, – з іронією відповіла я. — Я серйозно, як ти почуваєшся? – Чесно? Я нещасна. Чоловік постійно на зустрічах з іншими, а часом я навіть не знаю, де він. Лара зітхнула: – Ти завжди можеш щось змінити, розумієш? – Легко сказати, – похмуро відповіла я. — У нас шлюбний договір, у якому я втрачаю все у разі розлучення. Мовчання повисло в повітрі. Лара нарешті заговорила: — Може, варто поговорити з адвокатом? Подивися, чи є лазівки у договорі. Наступним кроком стала зустріч з адвокатом. Він ретельно вивчив мій договір.

– Слухайте, ваш випадок складний, але не безнадійний, – почав він. — Ми можемо спробувати оскаржити деякі пункти, особливо якщо доведемо, що вони були підписані вами без повного розуміння їхніх наслідків. Наступного дня я сиділа в парку, розмірковуючи про свій наступний крок. Мені стало зрозуміло, що хочу знайти своє щастя, навіть якщо це буде складно. Я вирішила дати собі час, щоб все обміркувати та почати діяти, незважаючи на можливі труднощі. Тепер кожен день я проводжу в роздумах про те, як найкраще вчинити. Але одне знаю точно — я хочу жити, а не просто існувати в золотій клітці.

Мені 85 років. Я зараз живу сама. В мене дві дочки. Старшу дочку я наро дила від своєї kоханої людини. Це був єдиний чоловік, якого я так сильно любила і який зробив мені дуже боляче. Коли я заваrітніла, він мене покинув. Я ніколи не любила свою старшу дочку. Можливо, саме тому. Всю злість, яку я відчувала до свого колишнього хлопця – єдиного kохання – я зривала на свою старшу дочку.

А молодшу дочку я наро дила вже від чоловіка, якого не так і любила. А ось молодшу дочку я дуже любила завжди. Я знаю, що це дуже погано, але це правда. Найстрашніше те, що я це й не приховувала. Тобто моя старша дочка чудово знала, що я її не люблю, тому й погано до неї належу. Коли вони виросли, і я поділяла майно, то їй нічого не дісталося: все віддала молодшій дочці. Після цього вона перестала спілкуватися зі мною остаточно, і я її розумію. Я все її дитинство перетворила на пеkло. Вона так старалася, щоб я її поkохала.

Я постійно ображала її і робила їй боляче. Зараз мені під 80, і я дуже хочу знайти її, поговорити з нею та перепросити. Я нещодавно розмовляла з моєю онукою, але вона сказала, що мати не хоче спілкуватися зі мною. Але мені так необхідно це. Я не можу з цим rріхом піти на той світ. Мені дуже потрібно з нею поговорити, попросити вибачення і сказати, що я її зараз дуже люблю і шkодую про все. Сподіваюся, що вона одного разу погодиться зі мною зустрітися, і я перепрошую. Я знаю, що мене не всі зрозуміють, можливо ніхто і не зро зуміє. Адже мати зобов’язана любити свою дитину та дарувати їй все тепло. Дитина ж не вин на, що нас покинув якийсь мерзотник?

Після спокійного відпочинку у селі подружня пара повернулася додому, навантажена покупками і готова насолоджуватися кінцем літа. Через якийсь час їхній спокій був порушений телефонним дзвінком дальніх родичів, які виражали розчарування тим, що подружжя не навідало їх. Дзвінок швидко перейов у прохання-вимогу: їхня дочка, Поліна, вступила в інститут у місті, і, не обговоривши це завчасно, вони вирішили, що вона буде жити з подружжям під час навчання.

Захоплені зненацька і ледь згадавши про свій звʼязок з Поліною, подружжя були дуже здивовані такою пропозицією родичів, тим більш, що ті вже вибрали для своєї доньки нещодавно звільнену кімнату сина чоловіка та дружини. Повне ігнорування родичами автономності подружжя та потреб їхнього сина викликало невдоволення. Чоловік запропонував вигадати виправдання, заявивши, що кімната ще знадобиться їхньому сину.

Одна, дружина виступала за чесність, наголошуючи на прямій відмові від навʼязаних обовʼязків. Вона вважала, що краще одразу вирішити цю ситуацію і запропонувала Поліні оселитися у гуртожитку, або зняти квартиру. Будучи твердими у своєму рішенні, пара повідомила родичів про свою відмову, готові до будь-яких наслідків. Недивлячись на ймовірну ескалацію, подружжя твердо вирішили, що спокій та незалежність їхньої родини важливіші, ніж згода на небажане спільне проживання заради сумнівних родинних звʼязків.

Тетяна була єдиною дитиною у сім’ї, тому батьки заохочували її до здобуття університетської освіти. Вона досягла успіху в навчанні і на третій рік стала найкращою студенткою на своєму факультеті. Іван був її однокласником, теж із села, і вони добре ладнали. Однак Тетяна, як і раніше, була зосереджена на навчанні, до закінчення якого залишалося ще два роки. Під час канікул, коли Таня була вдома, до неї на подвір’я прийшов незнайомий чоловік, і незабаром зрозуміла, що це батько Івана.

Незважаючи на те, що вона не зустрічалася з ним раніше, Тетяна впізнала його темно-сині очі з фотографій, які Іван показував їй. Він попросив її вийти заміж за Івана, пояснивши, що його дружина нещодавно померла, і йому потрібен хтось, хто б подбав про його маленьку дочку Наталочку. Тетяна була приголомшена та не знала, як реагувати. Батько Івана був чесний і відкритий, пояснив ситуацію та nроблеми, з якими вони зіткнулися, живучи у віддаленому селі далеко від міста. Тетяна вирішила не поспішати із заміжжям і повернулася, щоб закінчити навчання.

Однак вона обдумала цю пропозицію і зрештою поїхала до Івана, щоб провести з ними літо. Іван був схвильований, побачивши її, не підозрюючи про пропозицію свого батька. Згодом Тетяна зблизилася з Наталкою та зрозуміла, як сильно вона любить Івана. Восени вони одружилися, і Наталочка була рада, що Тетяна стала її новою мамою. Тетяна поїхала до села на канікули і зрештою залишилася там на двадцять років, жодного разу не пошкодувавши про своє рішення прийняти пропозицію батька Івана. Вона стала невід’ємною частиною сім’ї, а дівчинка завжди називала її мамою. Незважаючи на труднощі життя у віддаленому районі, Тетяна набула щастя з Іваном та його родиною.