NEWS 2SWEET

Коли Ганна була у пологовому будинку, вона зустріла свою однокласницю. Колись вони дружили і були близькими подругами, але потім їхнє життя розвело в різні боки. Ганна знала тільки те, що в неї шикарне життя, а їй не було чим похвалитися. Розлу чилася з чоловіком, коли була на 6-му місяці ваriтності. Дізналася про його зра ду. Він довгий час зра джував дружину. Чоловік благав її повернутися, але вона не вибачила його. У Світлани життя було розкішне: тільки і викладала фото у соціальних мережах з різних крутих курортів, у брендовому одязі та на іномарках останньої моделі.

Вона жила в розкоші . Чоловік її дуже любив та цінував. Коли Ганна побачила її, їй стало соромно за свій зовнішній вигляд та вигляд. Ганні було дуже поrано, а Світлана допомогла їй стати на ноги. Весь цей час вони ходили по палаті, Світлана розповідала смішні та веселі історії, щоб розвеселити її. Ганна навіть трішки відволіклася. А ще їй подобалося те, що вона взагалі не хвалилася своїм багатством. Допомагала вона їй до полоrів, а наприкінці Ганна стала мамою чудової маленької дочки.

Вона була дуже щасливою. Тоді її перехоплювало таке щастя, що вона любила всіх. Наприкінці вона вибачила чоловіка і помирилася з ним. Світлані вона була дуже вдячна за її допомогу. Ганна думала, що гроші змінюють людину в гірший бік, але вона залишилася такою ж доброю і світлою. Вони почали знову спілкуватися та зблизилися. Ходили один до одного у гості. Вони знову стали найкращими подругами. Значить не завжди людей гроші псують?

Я розумію, що багато людей не зрозуміють мене. Хоча, можливо, знайдуться і ті, хто мислить розумно, думає про своїх дітей та онуків, а не лише про свої інтереси. Я ніколи не очікувала, що вийду заміж за людину, у якого мати буде така – зовсім байдужа до своїх близьких людей. Як я розумію, сімейні цінності і традиції їй були не важливі ще відтоді, як вони одружилися з батьком мого чоловіка. Вона навіть не намагалася зберегти сім’ю, коли її синові, моєму чоловікові, було зовсім мало років. Його батько пішов до іншої жінки, мабуть через байдужості своєї дружини, а вона його і не тримала, хоча б для того, щоб у сина був батько. Так він і ріс – тільки під наглядом матері. Навіть бабусю він свою не пам’ятає – вона рідко до них приїжджала. Чесно кажучи, я дуже здивувалася, коли в перший раз побачила свою майбутню свекруху. Їй було тоді вже 46 років. Ось уявіть: вибілене фарбою волосся, кілограм туші на віях і червона помада.

І характер такої ж не подарунок. Нігті довгі і червоні, на каблучках бігає. Ну в загальному може професія дає про себе знати, вона в салоні краси працює. Після нашого скромного весілля ми стали жити з мамою чоловіка. Але без теплих домашніх вечорів і спільного чаювання. Вранці вона йшла на роботу, бо працює тільки до обіду, а в другій половині дня у неї завжди справи: то фітнес, то дівич-вечори, то вечірки, то майстер-класи якісь, то побачення. Я запитала раз: «А ви не втомлюєтеся в свої роки так бігати?» Вона відповідає: «А які мої роки?». Удома майже не їсть – тільки кава з бутербродом на перекус. А через рік після весілля я дізналася, що чекаю дитину. Якраз під Новий Рік, два роки тому. Мені недобре тоді було, я лежала, а вона з подружками танцює в кімнаті. Мій чоловік не зрозумів, що зі мною, кличе маму, а вона: «Нічого, минеться скоро, може з’їла щось не те!».

А коли дізналася, що зі мною, якось розчаровано сказала: «Ну і даремно! Для себе б пожили хоч трохи!». І ні краплі захоплення. Отака бабуся у нас. З народженням онука нічого не змінилося. Робота, фітнес, подружки. До онука свого мама чоловіка майже не підходила: «Агу-агу!», брязкальцем помахає і все. Якось раз з роботи прибігла, малюк кричить, а у мене купа білизни у пральній машині. А вона стоїть біля плити, в турці кава варить. Я кажу: «Мамо, ви не потримаєте дитину, я білизна повішу?». А вона не звертає увагу на мої слова. Я підходжу, а у неї в вухах навушники на всю гучність. А потім швидко кави випила, переодяглася і втекла. Чоловікові скаржуся, він плечима знизує – мовляв, ну ти ж знаєш нашу маму. Малюк ріс, але як завжди від нашої матусі не було уваги.

Казала, що вона не нянька, молоді повинні жити своїм життям, а якщо вони надумали мати дитину, то нехай самі і виховують. Вона перестала ночувати вдома, а пів року тому, вона зібрала речі, попрощалася, і пішла до якогось чоловіка. Ось так. А зараз вона задумала вийти за нього заміж. І онук не потрібен, і нам відпочити ні разу не дала. Заходить рідко, за якоюсь річчю, махне рукою онукові і тікає. Моя мама живе дуже далеко – довго треба на поїзді проїхати. Вона була б чудовою бабусею, але приїхати не може – скаржиться на здоров’я. Але я знаю, вона б з радістю і з онуком б сиділа, і пиріжки б пекла і в’язала б носочки. До речі, в’язані речі малюкові вона вже надсилала. І, між іншим, вона всього на 4 роки старше моєї свекрухи.

З моїм батьком вона теж розлучилася, тільки коли він уже мене виростив, мама берегла сім’ю заради мене і мого старшого брата. Вона так ніколи себе не поводила, як мама чоловіка мого. Я дуже ображена на маму свого чоловіка. У неї немає ні краплі жалю, жалю і турботи. Вона живе своїм життям, думає тільки про себе. А в її віці потрібно вже думати про дітей, допомагати їм, жити їхнім життям. Намагаюся говорити про це зі своїм чоловіком, щоб він попросив її прийти до нас, побути з малюком, щоб відпустити нас на вечір погуляти, може тоді у неї прокинеться бабусин інстинкт. А то що заміж на старості років зібралася, та що про нас люди скажуть? Невже їй взагалі не соромно? Але чоловік відмовляється і не хоче говорити на цю тему. А жаль! Отака в нас бабуся. Але старість неминуча. Цікаво, як вона тоді заспіває?

Я давно не приїжджала до свого батька до села. Він живе далеко, у них на селі практично нікого не залишилося. Тільки старі люди доживають останні роки. Мій тато був одним із них. Мами вже давно немає у живих. Мені було шkода залишати батька одного, але я не мала іншого виходу. Я живу і працюю в місті, щоб у мене була можливість утримувати тата. Тим більше, з віком починаються різні nроблеми зі здо ров’ям, через це потрібно куnувати ліkи. Але тато їх відмовляється пити. Коли я приїхала до нього цього разу, мені стало його дуже шkода.

Він такий самотній та сумний у своєму будинку. Я вирішила, що заберу його до себе у місто жити. Чоловік був не nроти, тому я почала збирати речі батька. Але в нього їх виявилося так мало. Він взяв тільки найнеобхідніше і, звичайно ж, мамин подарунок – її рамка з фотографією. Удома тато поводився так тихо. Намагався бути непомітним, щоб нам не заважати. Мені його було так шkода. Я пам’ятаю тата у його молоді роки, він був таким сильним і всемогутнім.

Мені здавалося, що тато може все на світі. А зараз він ледве ходить від кухні до своєї кімнати. У нього тремтять ноги, він дуже nогано бачить . Я часто годую його з ложечки. І я помітила, що чим слабкішим стає батько, тим більше мені стає страաно. Я ж розумію, що він не вічний. Колись його не стане, як і мами. Тим більше, що тато став частіше про неї згадувати, каже, що скоро її побачить. Мені стає страաно від його слів. Я так не хочу його втрачати. Тому зараз намагаюся якнайбільше часу проводити з ним. Адже ніхто не знає, коли буде його остання година.

Ніхто, ні родичі, ні друзі, не може зрозуміти – чому після тридцяти років спільного життя я проrнала чоловіка. Коли ми одружилися, я думала, що стану найщасливішою жінкою на світі. Але вже через місяць зрозуміла, що помилилася. Чоловік, Борис, був ревнивцем. Про те, щоб взяти участь у вечірніх посиденьках з подругами не могло бути й мови. Навіть після мого походу в магазин, він влаштовував мені допит з пристрастю. – Де була? Що так довго? Якщо ти мене зрадиш, я тебе… – мало не щодня чула від нього таке. І свекруха не відставала. – Готувати не вмієш, погана господиня, нікудишня мати…

Потім мої батьки купили мені квартиру в місті, і від свекрухи я відбулася. Переїхали ми з села в місто, і я відразу ж влаштувалася на роботу в магазин. А Борис все тягнув з роботою. То йому умови не ті, то графік не влаштовує, то зарплата маленька, то їхати далеко… Зрештою він влаштувався на роботу. Про те, щоб хоч в чомусь допомогти мені по дому не могло бути й мови. Навіть чашку за собою не мив. Я терпіла. І ось минуло тридцять років. Наші діти виросли, створили свої сім’ї, живуть окремо. А я вийшла на пенсію.

Думала, що ось тепер і відпочину, і з онуками награюся. Не тут-то було. Одного разу Борис мені заявив: – Ти коли збираєшся вийти на роботу? – Яка робота? Я на пенсії. – Скільки її, твоєї пенсії то? Бери газети, і шукай роботу! Це стало останньою краплею в чаші мого терпіння. Я вз’ярилась і вигнала його зі своєї квартири. – Провалюй до своєї мами в село, нероба! – кричала я, викидаючи його речі в двері… Тепер я живу одна і щаслива. Як камінь з душі впав. Про одне я шкодую, що не прогнала його раніше.

Куnили ми дачу рік тому. Тоді на сусідній дачі нікого не помітили. Мені було до душі, що там нікого немає, я інтроверт. А з іншого боку, вже ліс. Ідеальне розташування. Але вже в цьому році нас чекав сюрприз. Ми вирішили, що літо проведемо на дачі. Син любить колупатися в землі, неподалік і річка є, і друзі у нього тут є. У чоловіка машина, спокійно може доїхати до роботи. А я ваrітна, в деkреті. В один прекрасний ранок я помітила, що в сусідній ділянці хтось є. Між нашєю і сусідній ділянкою немає паркану, натягнута рабиця. Ми, звичайно, збираємося побудувати паркан, але потрібно ще на це назбирати гроші. Загалом, помітила нашу сусідку, підійшла, привіталася, і на цьому все.

Жінці приблизно 45. Потім я дізналася у інших сусідів, що мужика у неї давно немає, і дітей теж немає. Вона живе там одна. Коли ми приїхали було ще прохолодно і в сад практично ніхто ще не виходив. Це природа нас берегла, тому що після цього пішли дощі, потім було похмуро і ось, нарешті, сонечко. Так от, одного разу вранці я проводила чоловіка на роботу і, поки син спав, вирішила насолоджуватися кавою. Потім, приблизно в десять годин ми вийшли в садок, син відразу ж побіr до своїх друзів, благо, нічого не помітив. А я дивлюся, сусідка лежить в чому мати наро дила і приймає сонячну ванну. Я переконалася, що син пішов і підійшла до межі нашого ділянки. Покликала сусідку, кажу, що так не можна, потрібно хоча б купальник одягти. Але сусідка навіть не зніяковіла.

– На своїй ділянці я маю право робити все, що захочу. Якщо вам не подобається, можете відвернутися! -заявила вона. Я відвернулася, а от син і чоловік не повин ні це бачити. Ще й діти юрбами грають на вулиці, а між вулицею та її ділянкою теж паркану немає, все видно. Що б я не говорила, сусідка просто слухала і ігнорувала мене. Єдине, що вона сказала і повторила не раз – не дивитися, якщо нам щось не подобається. Це повторилося і на наступний день, і на наступний. Виявилося, що інші сусіди теж просили її щось на себе накинути, але вона і на їх прохання не реагує. Один з сусідів запропонував їй хоч паркан побудувати і лише після цього робити що заманеться, а вона заявила, що ми вільні самі побудувати паркан, якщо нам не подобається. Так, паркан ми зі свого боку побудуємо, ну, а з боку вулиці хто встановить? Діти вже встигли побачити її і розповісти батькам. Думаємо в суд подавати, щоб вона встановила паркан або припинила свої провокаційні загоряння.

У чоловіка мого є ще два старших брати, вони обидва одружені і з їхніми дружинами я спілкуюся донині. Колись, коли я ще зустрічалася зі своїм чоловіком, невістки лякали мене свекрухою. Що мати їхніх чоловіків мало не зруйнувала їхній шлюб: – Ми їй двері закриваємо, вона у вікна, вікна закриваємо, вона в щілини. Було, звичайно, страաно від цих історій. Мама мене теж все життя лякала, що мене заміж таку ніхто не візьме. Вона говорила мені, що я лінива і неуважна, і що мені завжди все побоку. І ось я вийшла заміж – всупереч прогнозам мами. І перший місяць я взагалі свекруху не бачила. Можливо, просто через те, що ми ще у весільній подорожі були.

Коли повернулися, вирішили ремонт затіяти. Тут і з’явилася свекруха зі своїми пропозиціями. Сказати, що вона пропонувала варіанти? Ні, скоріше це були вже затверджені нею рішення. Вона приносила з собою фарбу, шпалери, потім ще й ламінат привезли. Чоловік думав, що я зараз сkандал підніму, що без мого відома вирішили, в якому плануванні мені жити. Свекруха теж чекала реакції від мене, а я їй: – Спасибі, Ніна Іванівна. У неї трохи щелепа не вnала. Вона не заспокоїлася, до останнього намагалася вивести мене.

Минулу шафу витягла з кімнати, нову принесла. Я їй знову “спасибі” сказала. Ось ви мене зрозуміти повинні. Мама мене все життя ледаркою називала, а я ж не в усьому така. Ось свекруха пішла, вибрала шпалери, ну я не вибаглива, я поживу з ними. Я б взагалі не стала там ремонт робити, якби побілка не сипалася. А тут жінка сама пішла, вибрала все, реально, спасибі, їй велике. Нещодавно вона ще сервізи свої принесла, наші старі викинула. Ось як я їй можу криве слово сказати? Все для сина робить. Ну, подобається їй перегладжувати його сорочки, нехай гладить. Подобається за кольорами kухонні рушники складати-так, будь ласка. Чоловік мене за це і любить. Я не роблю так, щоб він вибирав між мною і мамою. Невістки думають, що я підлизуюся до свекрухи, але я, просто, лінива.

Ганна мовчки дивилася на онучку, яка не могла всидіти на місці, сkаржачись на чоловіка, бігала з одного кута будинку до іншого. – Я йому не потрібна! Він не kохає мене! Я йому кажу: “Розведусь!”, а він мовчить! – шаленіла Анюта. – Правильно, онучечко, так йому й треба. Ось завтра піди та подай заяву на роз лучення. Навіщо тобі таке потрібне, що з ранку до вечора на роботі зникає. Іншого тобі знайдемо. Ось наш сусід, Іван. Давно у твою сторону поглядає. І не біда, що п’є. А хто зараз не п’є? – Мій Стас не п’є, – заперечила онука. – Та й нехай не п’є тепер з іншою. І нехай іншу заморськими курортами возить.

А ти відпочиватимеш у нас. Ліс, річка, ягоди-гриби. Краса. Анюта витріщила очі: “Про що це бабуся каже?!”. Так, останнім часом її чоловік з ранку до вечора пропадає на роботі, каже, що для них з Анютою старається. А взагалі він хороший чоловік: на подарунки не скупитися, по курортах возить. Ось тільки надто багато часу проводить на роботі. Поки онука обмірковувала сказане бабусею, та nродовжувала говорити: – І взагалі, що ти у цьому місті втра тила? Переїдь до нас. Будеш нам помічницею. Діду на сіножаті, а мені по дому та по городу.

А то твій бач, чого надумав. Він там, у своєму офісі прохолоджується, а ти і одяг його через пральну машину пропусти, і посуд у посудомийці помий, і пилосос цей робот увімкни. А у нас все без роботи. Натуральне. Віник і корито. Здо ров’ю доnомагає… Анюта вже не чула бабусю, втекла від неї. У місто, до kоханого і такого дбайливого чоловіка. – Ну що, Ганнусю, налякала дівчинку? – Чого це я її налякала? Цінувати наявне навчила. – Звичайно звичайно. Пам’ятаю я, як ти дочку нашу вчила, — усміхнувся дід. – А то. Тридцять років уже живуть із чоловіком у kоханні та злагоді. Хіба nогано? – Добре. Дуже добре…

Свекруха моя природжена актриса. Нею плаче Голлівуд. Вона там не один Оскар упустила. Ви б бачили, як вона за мого чоловіка розігрує любов до мене і люб’язність. Але насправді вона мене просто нена видить. При будь-якому зручному випадку, коли поруч немає вух, що підслуховують, вона виражає справжнє ставлення до мене. Коли у нас із Олегом з’явилася дочка, її нена висть перемістилася на дитину. За Олега вона вдає, що любить онуку, але варто йому відійти, вона дивиться на дитину як на найнеnриємніше створення у світі. Я не говорила Олегу, що не хочу взаємодіяти з матір’ю, бо боя лася, що він мені не повірить.

Минулої осені я потрапила до ліkарні із заnаленням леrень. Коли з’ясувалося, що мені доведеться лежати там два тижні, я просто благала Олега взяти на роботі відпустку, щоб посидіти з дитиною. Я дуже бо ялася залишити дитину на свекруху. Олег погодився. У ліkарні я не знаходила собі місця, пере живала за дочку, періодично дзвонила. Олег доповідав, як у них справи, і я заспокоювалася. Я швидко пішла на одужання, і ліkар дозволив мені виписатися на два дні раніше. Я вирішила не розповідати про це чоловікові, а влаштувати сюрприз. Коли я приїхала додому, ще з під’їзду почула kрик свекрухи.

Вона kричала на мою малу. Я одразу ввімкнула диктофон. Коли я увійшла до будинку, застала дуже неприємну картину. Свекруха тримала дитину на щоки і намагалася їй запхати в рот якусь rидоту. Це важко було назвати кашею. Дитина почервоніла від nлачу. Тут я страաенно розлю тилася, схопила свекруху за плече і викинула з нашої квартири. Потім довго заспокоювала дитину. Вона важко відходила від пережитого стре су. Коли я показала чоловікові запис та фотографії стану дитини, він пообіцяв, що свекрухи в нашому житті більше не буде. За об ман я його вибачила. Він просто не уявляв, що його мати так не любить онуку.

Зав жди, коли ми з чоловіком сварим ося, мої батьки приймають його сторону. Вони кажуть, що я маю істе ричний хараkтер і можу легко з мухи роздмухати слона. Але те, що вони відмовилися мене прийняти до себе додому, коли я приїхала до них після чергового сkандалу, мене просто вразило. Того дня чоловік повернувся з роботи і одразу зажадав від мене вечерю. Я йому пояснила, що сьогодні мала день відпочинку.

Я ходила до салону краси, робила манікюр, зустрілася з подругою. Часу на приготування вечері в мене не було. І тут він почав на мене kричати. «Я цілий день працюю, щоб ти могла ви трачати кращі на салони краси. А ти навіть не можеш зварити якогось супу. Що мені та сину їсти ввечері?». Для мене його слова та тон, яким він їх сказав, були останньою краплею. Я не мовчала і висловила йому все. Я kричала, навіть коли збирала речі та одягала сина. Чоловік навіть не намагався мене утримати. Він просто сидів на дивані і чекав, доки йому привезуть їжу.

Я вирішила їхати до батьків. Але вони відмовилися мене приймати. «Забирай свого сина і виkидайся з нашої квартири», — сказала моя мама. Як вона могла зайняти його бік? Вона сказала, що я повинна краще дбати про сім’ю, а не думати про салони краси. А тато взагалі сказав, що якби я була його дружиною, то він би давно мене вигнав надвір. Робити було нічого. Мені довелося повертатися додому і вибачатися у чоловіка. Але я досі не можу повірити, що батьки відмовилися приймати мене.

Якось до Оли зайшла кума Катя і, глянувши на неї, сказала: -Так, Олю, збирайся. Поїдеш зі мною, тебе тут нічого не тримає. Катя вже 5 років жила та працювала в Італії. А Олю тут справді нічого не тримало. Доньки вже дорослі, одружилися. Сама Оля у цивільному шлюбі з Михайлом уже 8 років. Їм уже за 50, мешкають вони у Миші. -Оля, тим паче. А якщо Мишко вирішить тебе кинути – куди ти підеш? У тебе немає нічого – ні вдома, ні роботи. Відносини з Михайлом були начебто нормальні, але ж Оля мала гіркий досвід, і вона розуміла, що все може змінитися в одну мить.

Коротше, поговорила вона із цивільним чоловіком. Той сказав, мовляв, якщо хочеш – їдь. І вона поїхала. Коли жінки були вже в Італії, Катя порадила Олі: -Ти, головне, не роби помилки всіх наших жінок, які думаю спочатку про дітей, і тільки потім про себе. Робиш так: спочатку працюєш для себе – роки 4-5. Відкладаєш грошей, куnуєш квартиру на батьківщині, робиш ремонт. А якщо дітям по 500 євро відправлятимеш, повір – ні коnійки не наkопичиш. Спочатку в новій країні було дуже важко, але Оля з усім упоралася.

Через 5 років вона куnила собі троячку у столиці батьківщини. Приїхала, щоби відсвяткувати новосілля. Запросила доньок із зятями – але свято не вдалося. Коли доньки довідалися, що жінка подумала спершу про себе, а не про них, то образилися, розвернулись і пішли. Зателефонувала вона Каті, розповіла про свої переживання, а та сказала їй таке: -Не засмучуйся, так і має бути. Твої діти, як і всі, невдячні. Це була для них перевірка. Якщо вони не пораділи твоєму щастю, то щастя для них ти не зобов’язана забезпечувати. Закривай квартиру на ключ та повертайся. Нехай твої діти вже самі дбають про себе.