23-річний Михайло народився та виріс у селі на півночі країни. Йому завжди подобалася природа, тому що з дитинства він був оточений лісами, багатими різними ягодами та грибами, річкою, луговими просторами. Хлопець виріс у простій родині. Іноді навіть бідувати доводилося. Його мати Олександра була зразковою господаркою вдома, працювала на фермі, завжди стежила за порядком, смачно готувала та займалася городом. Петро — її чоловік, хоч і не ображав ніколи своїх дружину та сина, але не був особливо стурбований їхнім благополуччям. Чоловік любив випити та пограти з друзями в карти чи доміно. Іноді програвав і залишався винен. Саме тому турбота про сина лежала на жіночих плечах. Мишко ніколи не відзначався посидючістю, але до школи ставився відповідально, щоб до мами не приходили вчителі, і після роботи вона не вислуховувала їхні зауваження. Були іноді конфлікти з хлопцями, але хлопець умів за себе постояти. Після одинадцятого класу йому прийшла повістка, і Мишко подався служити в армію. Рік розлуки з батьками йому дався нелегко, але складніше було з Оксаною — шкільним коханням хлопця. Закохані почали зустрічатися у десятому класі. Дівчина була завидною нареченою, виросла в достатку, тому Мишку довелося постаратися, щоб завоювати її увагу. Оксана писала йому листи, казала, що сумує, чекала на його повернення. Повернувшись додому, хлопець навчився водінню і влаштувався водієм на лісовоз. Там обіцяли добрий стабільний дохід, а цим не кожен мешканець села міг похвалитися. Друг Петро порадив Мишка якомусь керуючому, ось його і взяли. Перевезення лісу було легальним, жодних браконьєрів чи чорних лісорубів. Якось він навіть врятував вовченя, мати якого померла при протистоянні кабану.
Осиротілий звір був ще малий, наляканий, щоб розпочати самостійне життя у дикій природі. Тому Михайло підібрав його та відвіз додому. І на лобі у Сірого, як його прозвав хлопець, була світла плямка, за якою Мишко його впізнавав у лісі. Вовк, що виріс, був вдячний своєму рятівнику і ніколи не забував його доброту. Іноді вони зустрічалися у лісі. Сірий дозволяв погладити себе. Але в особистому житті у Миші був розлад. Оксана не дочекалася його з армії. Почала зустрічатися з якимсь міським багатієм. — Правильно, дочко, — казала їй мати. — Нема чого тобі водити шашні з цим Мишком. У їхній сім’ї ніколи грошей не було. Не зможе він тебе забезпечувати. І не пиши йому більше, інакше новому твоєму нареченому будь-хто в селі скаже, що ви одружитися зібралися. Оксана покинула Михайла без пояснень. Вона просто перестала писати в армію, а потім не виходила до нього, навіть коли хлопець годинами стояв під вікном. Зрештою він упокорився і вирішив не ганьбитися на очах у місцевих. *** Якось літнім вечором, коли на дорогу вже спустилися сутінки, Михайло їхав на останнє розвантаження. Він опустив скло у своїй вантажівці і насолоджувався вечірньою прохолодою. Шлях пролягав через ліс. Раптом хлопець почув вовче виття і насторожився. Вила ціла зграя, і це було підозріло. Хижаки могли чогось злякатися, потрапити до пастки браконьєрів, які іноді забиралися в лісові масиви, щоб поживитися на території, що охороняється. Мишко вирішив зупинитися, коли йому здалося, що він почув жіночий голос, який кличе на допомогу. Він вийшов з кабіни і прихопив стару рушницю, яку возив для самооборони, бо йому вже доводилося стикатися з мерзотниками.
Вовче виття привело Михайла до галявини. На гілці дерева, підібгавши ноги і тремтячи від страху, сиділа дівчина в оточенні зграї. Поруч з нею, не дозволяючи родичам наблизитися, гарчав Сірий, якого Михайло впізнав по плямі. — Прошу вас, допоможіть! — скрикнула незнайомка, побачивши хлопця. — Вони мене зжеруть! Мишко не став зволікати. Він вистрілив у повітря, щоб розлякати хижаків і пробратися до неї. Тварин він не звинувачував у інстинктах, але на даний момент, вони з дівчиною знаходилися у дуже небезпечній ситуації, яка потребувала обережності у діях. — Молодець, Сірий, ти нас врятував, — сказав хлопець і погладив вовка між вухами. Той лизнув коліно дівчини, щоб показати, що їй боятися нічого, але бідолашна так перенервувала, що знепритомніла. Михайло підтримав дівчину і швидко, побоюючись переслідування зграї, поніс її до кабіни своєї вантажівки. Він попрямував додому — мама точно зможе допомогти бідній дівчині. Дорогою дівчина прийшла до тями і подякувала хлопцю. Але не стала нічого про себе розповідати, крім імені — Алла. Мишко не наполягав. Він помітив рану на її потилиці і закривавлене світле волосся. Зрозуміло, що їй зараз не до пояснень. Мабуть, за короткий проміжок часу дівчині довелося пережити багато чого, і тепер вона потребувала відпочинку. — Ти певна, що не хочеш до лікаря? Я міг би тебе відвезти, — запропонував Михайло. — Ні, не треба. Рана не така страшна, як здається. Просто мені треба відпочити, — відповіла симпатична, але розгублена та напружена дівчина, яка не знала, чи може вона повністю довіряти своєму рятівнику. — Вдома мої батьки, вони за тобою доглянуть і зв’яжуться з твоєю ріднею. Не бійся, все буде гаразд. — Дякую за допомогу. Я вже не сподівалася на порятунок.
Ніколи не була у такій ситуації. Я вже прощалася з життям, — сказала дівчина, нічого більше не додавши. Олександра та Петро поставилися до гості з розумінням. Мати напоїла її липовим чаєм з медом і відвела до спальні. — Не хвилюйся, ми за нею доглянемо, — сказала мати хлопцеві. — Тобі ще вантаж везти. Їдь, а то отримаєш догану від начальства. — Добре, ви тільки не насідайте на неї з запитаннями. Сама все розповість, як прийде в себе. Алла проспала до обіду наступного дня. Олександра була з нею. Вона запропонувала дівчині одяг переодягнутися, нагодувала досхочу і показала околиці. Всім було цікаво, що сталося з міською красунею. Дівчина була дуже доглянутою, але не зарозумілою. Не гидувала сільськими продуктами та старим дерев’яним будинком, у якому її дали притулок. Кілька днів Алла відновлювалася, а потім одного вечора розповіла свою історію: — Мій тато був бізнесменом, — сказала вона, зупинившись після слова «був». — Маму я свою майже не пам’ятаю, він виховував мене сам. Займався справами. Жили ми добре, грошей не потребували, тому жінки мого тата помічали відразу. У нього могло бути багато романів, але він залишався самотнім вдівцем, поки я не виросла. Чотири роки тому у нього з’явилася Світлана. Батькові було 57, їй 43. Виглядала вона чудово, видно, що сама заможна. Тож тато вирішив пов’язати з нею своє життя. Знав, що вона не заради грошей з ним. Алла зупинилася і відпила чай з кружки. Було помітно, що посвячувати малознайомих людей у своє особисте життя їй було складно, тож мама Михайла підбадьорливо погладила дівчину по спині.
— Я була не проти шлюбу батька, але Світлана не виявилася такою білою і пухнастою, якою себе видавала. Напевно, тато це теж розумів. І він, і я тримали себе в руках і ніколи не сварилися з нею. З часом я звикла до її присутності. Мачуха не лізла у мої справи, не намагалася стати новою господинею у будинку, але от до бізнеса тата проявляла не аби який інтерес. Батько не довіряв їй. Він залучив її до справ, дозволяв спілкуватися з клієнтами. Він бачив, що вона немов спеціально щось винюхує і вивчає його стратегію ведення бізнесу, заручається підтримкою інших колег. Так ми й жили. Я намагалася поговорити з татом про свої побоювання щодо мачухи, але він відмахувався, казав, що щасливий на старості років, і я змирилася. А торік його не стало. Голос Алли здригнувся, але вона впоралася з емоціями. — Серцевий напад. Тато багато чого пережив. Та й бізнес забирав багато сил. Я підозрюю, що до цього причетна Світлана. Але доказів немає, лише припущення. Я завжди її недолюблювала. Після похорону в будинку ми залишилися самі. Сторонні люди. Тоді моя мачуха вирішила, що тепер вона головна у будинку. Почала мене дорікати, лаяти, якщо я їй не звітувала про свої справи. Все в кімнатах переставила, як їй завгодно, навіть затіяла ремонт. Мене це, звісно, розлютило. Ми постійно сварилися, з’ясовували стосунки. Було марно, але я не могла терпіти її нахабство. Вона в моєму домі чужа і не має права вдавати, ніби я нічого не значу, ніби пам’ять про мого тата, це дурість.
А потім вона привела коханця. Уявляєте? Він був молодший за неї. Оселився у хаті. Його присутність я ігнорувала, бо сил на скандали вже не було. Я якось випадково підслухала їхню розмову. Виявилося, що Денис — аферист і шахрай, вони зі Світланою ідеальна пара. Він її й надоумив позбутися мене і весь спадок прибрати до рук. Денис та Світлана обрали найварварський спосіб порятунку від дівчини. Вони підкралися ззаду до Алли, яка нічого не підозрювала, ударили її по голові, щоб та втратила свідомість, і вивезли в ліс. — Ти певен, що з неї не вистачить? — говорила перелякана Світлана. — Не панікуй ти, тихо, — прошепотів коханець. — Все пройде гладко, побачиш. Я все продумав. У неї нікого з близьких родичів не залишилося, нема кому тривогу бити. Усі її друзі — тусовщики, вони пропажу не помітять, думають лише про себе. Чоловік підготувався ґрунтовно. Він скинув непритомну дівчину в нору і залишив там на поживу диким тваринам. Вирішив, що тварини завершать розпочате. Нора виявилася вовчим лігвищем. Хижаків привернув запах крові. Алла прийшла до тями, всередині все похололо від страху, коли вона зрозуміла, що відбувається. Тільки Сірий, який звик до людей, ходив навколо неї і відганяв членів своєї зграї. Саме він став причиною того, що дівчина залишилася живою. Молодий звір мав авторитет, тож вовки його слухалися, заглушаючи свій інстинкт. — Хіба можна так з родичами? — ойкнула мама Михайла. — Ні сорому ні совісті люди не мають.
Так вчинили з бідною дівчинкою. У поліцію треба йти, — заявив Петро. — Сховати цих нелюдів за ґрати. — Точно! Ми всі підтвердимо, в якому стані я знайшов тебе посеред лісу. І загрози життю були через залишення серед хижаків, — сказав Мишко, бажаючи вселити у дівчину надію на справедливість. — Ні, це даремно, вони викрутяться. Гроші на суди мають. Потрібні докази, — відповіла вона сумно. — Мачуха моя хитра жінка, а Денис звик водити за носа представників влади. У нього вистачить розуму і цього разу викрутитись. Хлопець не став насідати на знайому і ліг спати, з думкою, що він повинен домогтися правосуддя для неї. Вранці він уже мав ідею. Розповівши все Аллі, Михайло вирішив, що варто зв’язатися зі Світланою по телефону. Він доповів мачусі дівчини, що знайшов її посеред лісу, непритомною, з телефоном і паспортом, ось і вирішив повідомити рідні. — Вона у свідомості? Щось каже? — спитав стривожений жіночий голос. — Ні, ваша дочка ще не прийшла до тями. — Дякую вам величезне! — і мало не плачучи, відповідала хлопцю Світлана. — Алла пропала кілька днів тому, і я не знала, де вона. Місця собі не знаходила! Де ви мешкаєте? Як її забрати? Закінчивши розмову з Михайлом, жінка відразу подзвонила Денису і закотила йому істерику. — Що нам тепер робити? Раптом вона прокинеться і почне балакати? Це ти винен! Треба було самій усе залагодити! — кричала вона на коханця. — Заспокойся, зараз вона нам не загрожує.
Потрібно їхати до неї, розібратись на місці. Цього разу я візьму з собою ніж, але від тіла позбавимося на іншому шосе. Олександра зустріла злочинців і проводила до Алли, яка прикинулася. Коли жінка вийшла з кімнати, щоб нібито поставити чайник, Денис та Світлана почали перемовлятися: — Тобі треба швидше звідси забиратися! — сказала мачуха дівчини. — Я ж сказав, що цього разу розправлюся з нею. Несподівано в кімнату увійшов Мишко і місцевий дільничний, Алла розплющила очі, під вражені погляди коханців, що змовилися, і заявила, що вони щойно обговорювали її вбивство. Негідники хотіли втекти, збивши з ніг чоловіків. Вони вже були у дворі, але дорогу їм перегородив Сірий. Він прийшов ще вранці, хотів побавитися в компанії людей. — Мамочки! — Закричала Світлана і завмерла. Вовк з оскалом дивився на неї. — Ми здаємося! — Пропищав Денис, схопивши коханку за руку. — Тільки заберіть хижака! Ми все розповімо, заберіть його, це незаконно! Злочинці надали свідчення на місці. Вони не стали брехати, зізналися у змові.
Світлана спочатку заперечувала, що посприяла смерті колишнього чоловіка, але в процесі допиту правда випливла назовні. Почалося розслідування, на коханців чекав суд. — Ну, ось усе й закінчилося, — сказав Михайло і по-дружньому обійняв Аллу. — Тепер у мене нікого немає через цих виродків… Мій бідний татко загинув. Як я тепер житиму одна… — Я поряд. Допоможу тобі, якщо знадобиться, — потішив її хлопець. За кілька днів він так звик до дівчини, що в душі оселилося неприємне відчуття, що їм доведеться розлучитися. — Дякую, погостювала у вас. Тепер запрошую тебе до себе, до міста. Там багато розваг, а розвіятись після такого не завадить. — Лади. Молоді люди усвідомлювали свої почуття один до одного. Пережита разом подія зблизила їх, і вони стали зустрічатися. Олександра і Петро не були проти того, що їхній син знову зв’язався з багатою спадкоємицею. В цей раз почуття дівчини до їхнього сина були щирими, це було помітно. Незважаючи на те, що Аллі довелося зайняти місце батька, вона не забувала про коханого. Мишко теж переїхав до міста і жив разом з нареченою. Він почав працювати в її фірмі, не зловживаючи становищем, і вже показував добрі результати. Потім вступив на заочне до університету. Молоді люди були щасливі, разом готувалися до весілля та не звертали уваги на забобони. На вихідних вони відвідували батьків Михайла та привозили їм гостинці, не забуваючи про Сірого, вирушаючи на прогулянки до лісу.
