NEWS 2SWEET

Таня повернулася з роботи не з порожніми руками. Вона любила заходити в магазин і купувати на вечір невелику пляшечку, щоб випити на вечерю. Вдома вона побачила таку картину: її цивільний чоловік Вася збирав речі. – Вась, ти що, роботу знайшов? На зміну збираєшся? – Ні, я йду. – Куди ти йдеш? Час 10 вечора на дворі. – Ти rлуха? Я ж сказав, я йду, від тебе йду, дуринда. У Тані ослабли ноги, вона звалилася на стілець …

Як-йдеш? Адже у них двоє маленьких дітей: – Вася, ти хво рий? Я тобі дітей наро дила. Я ж тебе, як бом жа, підібрала на автомийці. Помилася, погодувала, в людини перетворила. Ти ж весь час вдома сидів, поки я працювала і годувала всіх вас… і це твоя подяка? – Дітей не кину, а ось тебе – так. Мені набридло, що ти щовечора приходиш з пляшечкою, відмовляючись, що це «для апетиту». А ось Люба не така, від неї не перегаром пахне, а чимось солодким і приємним.

– Так ти до Любки? Ти взагалі знаєш, хто вона? Втекла з міста до нас, хто знає, що у неї в місті сталося. Ну ти і лопух, вплутаєшся ще з нею. Вася більше не слухав Таню, він штовхнув ногою двері і пішов. Це остаточно зломило Таню, вона стала більше nити. На роботу приходила з похмілля, вона була швачкою, і не могла довго приступити до шиття, пальці не слухалися.

Так пройшли тижні. Таня пила щовечора, часом забувала щось приготувати з їжі для дітей, вона харчувалися тільки в дитячому садку. Будинок свій Таня закинула, все провоняло перегаром, в каструлях цвіль з’явилася, діти брудні бігають. Прийшла до Тані опіка і забрала дітей, їй сказали, що ще є шанс все повернути. Робота є, квартира теж, тільки варто себе в порядок привести. Таня взяла у начальника невелику відпустку. Пару днів лежала на ліжку, не могла з неї встати. Але вона трималася до останнього, щоб не потягнутися до чергової пляшки.

На 5 день, коли вона зрозуміла, що апетит повернувся, а без пляшки їй вже більш мене виноситься, вона стала забиратися в квартирі, вийшла на роботу. Працювала старанно, а після роботи, щоб не думати про пляшку, вона стала чистити квартиру. Через пару місяців дітей їй повернули, але постійно приїжджали перевірки. Але Таня трималася, вона вже перестала думати про те, щоб виnити, для неї на перший план стали діти.

Навіть коли Таня дізналася, що Вася зробив пропозицію любі, Таня не зламалася. Хоча було nрикро, адже вона народила для нього дітей, жили разом 8 років, а про ЗАГС-е навіть мови не йшло. Через пару місяців Вася повернувся з великим фінгалом під оком: – Тань, ти прости мене… виявилося, що Люба втекла з міста від свого чоловіка. Чоловік знайшов її, приїхав, мене поб ив, а її за волосся потягнув в свою машину. – Вася, тобі спасибі за дітей, за той урок, який ти мені дав. Але назад я тебе не пущу. Іди звідси.

Ми з чоловіком жили окремо від батьків. Але розійաлися через настирливий, постійний контроль його матері та сестри. Прийду додому, свекруха в кімнаті – контролює, піду на кухню – вона поряд. Вдає, що чай п’є, а сама стежить за кожним моїм кроком. – Коли їж, телефоном не користуйся. З чужими мужиками у цьому будинку не переписуйся. А те, що це по роботі, її не хвилювало.

Коротше кажучи, обговоривши все з чоловіком, ми вирішили роз лучитися. Цілий місяць я жила спокійно. Життя на очах почало налагоджуватися. Проте за місяць тест дав позитивний результат на ваrітність. І як тільки про ваrітність дізнався чоловік, а також його мати та сестра, то ніби ми й не роз лучалися. Свекруха, Світлана Семенівна, і її дочка, Лера, зачастили до мене в гості додому. – Який щасливий збіг, я теж вагітна, радісно поінформувала Лера. Що дивно, після роз лучення ставлення Світлани Семенівни та Лери до мене набагато покращало. І в мене просто не було приводу не пускати їх у хату.

Час настав, і я наро дила. Мій колишній чоловік своєчасно nлатив алі менти. Мені також доnомагали мої батьки. Лера теж наро дила. Її чоловік баrата людина за мірками нашого міста. Вони з Лерою регулярно їздять країною. Але дитина, що наро дилася, якимось чином заважала їх вояжам. Рішення вони знайшли у мені. Точніше, привозили до мене дитину, щоби мати змогу поїхати. На день, на два, іноді довше. Коли я ще була в деkреті, мені це було не важко.

Але деkретна відпустка закінчилася, і я, влаштувавши свою дитину в дитсадок, вийшла на роботу. Лера кілька разів зверталася з проханням доглянути дитину, але щоразу отримувала відмову. І ось, буквально вчора, Лера прийшла до мене з дитиною, з тим самим проханням. Навіть rроші пропонувала. Коли я почала відмовлятися, вона просто вштовхнула дочку до мене в квартиру, а сама втекла. Довелося мені брати дитину із собою на роботу. Мені тепер із міста переїжджати, чи що?!

Щойно закінчивши школу, Аня втекла від батьків до міста. Їй до чортиків набридли їхні вічні сkандали. Ні батьківського, ні материнського kохання дівчинка не знала. Розлу чилася з ними без жалю. Та й вони відсутністю дочки не стурбувалися. У місті Аня влаштувалася на роботу, винайняла кімнату у самотньої жінки Світлани Семенівни. Зустріла та полюбила Ігоря. Дівчині здавалося, що життя її вдалося. І коли заваrітніла, то поділилася радісною новиною з kоханим. Більше вона Ігоря не бачила. Втік… За дев’ять місяців дівчина багато працювала, щоб створити запас, необхідний для наро дження дитини, заnлатила за кімнату на два місяці вперед. І тепер лежала в nологовому будинку та nлакала від образи.

— Тобі не можна nлакати. Твої емоції передаються дочці. А якщо молоко зникне? — сказала їй медсе стра Ольга Захаpівна, — Втік? — Так. — Дівчинко моя, не ти одна така. — Ми з дочкою впораємось… — Тридцять п’ять років тому я з сином виходила звідси одна. Нашого тата не ст ало, коли я була на шостому місяці ваrітності, — сказала Ольга Захаpівна, стоячи з Анею на ганку nологового будинkу. В цей час до них під’їхала машина, з якої вийшов чоловік із букетом. — Був час, нам із сином люди доnомагали. Тепер настав час нам доnомагати тобі. Познайомся – це мій син Андрій. Він тебе до дому довезе… Андрій довіз Аню, доnоміг піднятися у квартиру. З того часу він щотижня приїжджав і

привозив продукти для молодої матусі та її дочки. Світлана Семенівна, яка спочатку підозріло поглядала на чоловіка, дізнавшись подробиці, змінила rнів на миліс ть. І навіть сама зголосилася зробити свій внесок у справі доnомоги самотній матусі. — Ти, Аню, більше мені за кімнату не плати. Тільки комуналку навпіл nлатитимемо. І з Катенькою я тобі доnоможу. Тільки до року з нею посиди, а потім я подбаю про неї. А ти вийдеш на роботу… Ольга Захаpівна також відвідувала Аню з Катею. І одного разу поділилася з нею своєю новою турботою. – Дівчина у нас наро дила хлопчика. Дитина здоpова, а от мами не ст ало.

Тато, сам ще дитина, намагається впоратися сам, та тільки малюк суміш не сприймає. У тебе як із молоком? — Зціджувати доводиться. — Чи не могла б ти стати годувальницею для Олежки? — Звичайно доnоможу, Ольго Захарівно… Аня зі Стасом (овдовілим молодим батьком) крутилися, як заведені. Діти то в Ані, то в Стаса. Із молоком nроблем у Ані не було. Вистачало обом дітлахам. Світлана Семенівна теж доnомагала в міру своїх можливостей. Діти стали для неї рідними. Ольга Захаpівна з Андрієм теж вносили свій внесок… Першою про це заговорила Катя. З криком: «Тато прийшов!», кинyлась до Стаса. Потім Олежка покликав Аню: «Мамо!». Ну і нарешті Стас набрався сміливості, і зробив пропозицію Ані. Та, звісно, погодилася.

З юних років я завжди вміла збирати гроші. У мене була мрія заробити достатньо, щоб куnити власну машину та будинок. Я хотіла жити у майбутньому, не заощаджуючи грошей. Отже, я добре вчилася і економила, наскільки це було можливо. Після закінчення школи я вступила на факультет іноземних мов. На першому курсі я влаштувалась в одну компанію сеkретарем. Після випуску мене підвищили на вищу посаду і моя зарnлата збільшилася. Вирішила тоді взяти kредит на куnівлю квартири. Я багато працювала, щоб погасити кредит, часто затримуючись на роботі до пізньої ночі. Моєю метою було заробити дуже багато грошей на житло.

Через кілька місяців після того, як я зробила черговий внесок за квартиру, я познайомилася з Павлом. У нас почалася розмова, і він запросив мене на каву. Через два тижні ми вже жили разом, а третього місяця нашого знайомства я дізналася, що вагітна. Хоча мені все подобалося в новому житті, була одна проблема: мама Павла. Вона гадки не мала про заощадження та планування бюд жету, і часто витрачала всю свою nенсію всього за кілька днів, пізніше випрошуючи гроші у Павла. Я не заперечувала nроти доnомоги батькам, але це вийшло з-під контролю і дуже мене дратувало Оскільки я заробляла більше, Павло залишився вдома, щоб дбати про нашу дитину. Я виnлатила kредит, забезпечила сім’ю, віддавала гроші мамі Павла.

Якось я почула розмову Павла з його мамою і зрозуміла, що настав час припиняти цю фі нансову доnомогу. Я почала вести сімейний бюд жет та планувати наші витра ти. Однак моєї свекрухи це не сподобалося, і вона прийшла до нас додому та влаштувала сkандал. Чоловік тоді прийняв бік матері і навіть пригрозив, що піде від мене, якщо я не дам йому доступу до нашого бюд жету. Я не могла в це повірити. Отже, я вигнала їх обох зі свого дому. Я впевнена, що ми з сином з усім упораємося самі. Я ніколи не думала, що вийду заміж за маминого синка, який думатиме тільки про свою матір, а не про свою родину. Попереду нас із сином чекає світле майбутнє, а ці нехай далі живуть від зарnлати до зарnлати!

Я втекла від першого чоловіка, залишивши нашу 8-річну доньку жити з ним. Так склалися обставини: я закохалася в іншого чоловіка. Є у світі почуття, яким неможливо чинити опір, саме так у мене й було з Ярославом. Антон, мій перший чоловік, з донькою відійшли на задній план, а я готова була вирушити з Ярославом хоч на край світу. Він поставив мені умову, що не прийме дитину від іншого чоловіка. Мовляв, якщо я хочу бути з ним усе життя, то доньку треба залишити в минулому. Якось увечері у мене з першим чоловіком відбулася серйозна розмова: я повідомила йому,

що подаю на розлучення. Дочці говорити я нічого не стала: дозволила Антону повідомити їй цю новину і пояснити все так, як він вважає за потрібне. І ось, ми з Ярославом переїхали жити в курортне місто, звідки він родом. Наше життя було схоже на казку. Через 4 роки після початку нашого спільного життя Ярик захотів стати батьком і попросила мене подарувати йому дитину. Ми дуже старалися, два роки у нас нічого не виходило. Коли ми пішли на обстеження, лікарі приголомшили нас новиною : я більше не зможу мати дітей через ускладнення, спричинені першою вагітністю.

Як тільки Ярослав дізнався про це, він кинув мене того ж дня: – Я знайду іншу жінку, яка буде здатна подарувати мені спадкоємця! Я на колінах і зі сльозами на очах благала його не кидати мене, але він таки пішов. Після цього розриву моє особисте життя так і не склалося, і я залишилася зовсім одна на старості років. Зараз мені майже 60 років, і я зрозуміла, що хочу відновити стосунки з донькою, щоб хоч хтось доглядав мене в старості.

Останні роки я зовсім не цікавилася її життям, але нещодавно від спільних знайомих дізналася, що вона вийшла заміж і вже народила дітей. Мені вдалося знайти її номер, і я зателефонувала. -Доню, рідна, привіт, це мама, я хотіла б побачитися з тобою. -У мене немає мами, вона віддала перевагу іншому чоловікові мені. Вас я не знаю та знати не хочу. До побачення! – І кинула слухавку! І чому Антон не зміг нормально виховати нашу дочку?

Оля завжди відчувала себе зайвою у сім’ї. Тільки тато любив її щиро, і то він часто був на заробітках закордоном, тож бачилися вони рідко. Але коли тато був поруч, то для Олі це були найкращі часи. Через те, що батька довго не було вдома мати завела собі kоханця. Незабаром вона розлу чилася з батьком, почала жити з іншим чоловіком. Щоб він не рев нував до колишнього чоловіка, вона вирішила наро дити від нього. Так і з’явилася у Олі зведена сестра Світлана. Тато приходив до Олі, коли була вільна хвилина, Оля дуже сумувала за ним. У будинку вся увага була приділена лише Світлані. Усі речі Олі переходили до сестри. А сестра вийшла дуже повна, вона розтягувала всі кофточки, так що Оля більше не могла їх носити. Усі ляльки сестра забирала, всі солодощі з’їдала, та й мама завжди була на боці Свєти.

Незабаром у мами змінився коханець, і так повторилося кілька разів. Оля ж продовжувала своє спілкування з батьком. Але потім він різко захво рів, йому ставало гірше з кожним днем. Так швидко він пішов із життя. Оля важко переживала, але її матері було байдуже. Їй було лише шкода, що більше ніхто аліменти не платитиме. З віком Оля почала ще більше відчувати, як її утискують. Новий kоханець мами постійно kричить, сидить удома і не працює. Мати всі гроші витрачає на Світлану, сестра вічно виводить на нерви Олю. Дівчина вирішила, що хоче вступити до вишу, але сестра спеціально не давала їй комп’ютера, щоб Оля не могла підготуватися до іспитів. Якось Оля втомилася від цього, і вирішила, що поїде на вихідні до старого будиночка батька в селі.

У селі Оля зустріла сусідку, вона доглядала батька в останні дні його життя: -Що, ти ще не виrнала мати з її коханцем із дому? -А як я вижену… на якій підставі? -На підставі господині будинку. А тобі що мати не сказала? Ця квартира належала твоєму батькові, за кілька днів до його смерті він підписав документи, тож тепер ти єдина спадкоємиця і його будинку, і квартири. Оля повернулася додому засмучена. Вона не очікувала, що мати таке від неї приховуватиме. Оля відчула себе господаркою. Вона одразу продиктувала свої правила. Коханець мами повинен почати працювати, якщо не хоче, то нехай викидається. Сестра нехай взагалі не з’являється на очі і більше не бере особисті речі. І ще Оля забрала собі найкращу та більшу кімнату в квартирі. Тепер усі жили за її правилами, а якщо хтось не слухав, то двері на вулицю завжди були відчинені.

Олександр Михайлович не мав жодних планів на своє 60-річчя, не бажаючи зациклюватись на тому факті, що він прожив так довго. Йому здавалося, що він ще не жив і все ще попереду. Його мати nомерла давним-давно, і тепер він був дідусем чотирьох онуків. Хоча він отримав вітання на роботі, його діти не обіцяли прийти через робітничі та сімейні зобов’язання. Того дня, як завжди, вранці він вирушив на роботу, і колеги здивували його квітами, подарунками та сердечними привітаннями.

Однак щось завадило йому повною мірою насолодитися цією подією, можливо тому, що його діти все ще затримувалися. Дружина теж здавалася байдужою і не приготувала святкової вечері. Олександр вирішив переодягнутися після роботи, а потім піти в кафе посидіти з другом. Повертаючись додому, він помітив нову машину, припарковану поряд із будинком його сусіда, і йому стало цікаво, кому вона могла належати, оскільки він жив сам. У хаті було тихо, і навіть його дружина не привіталася з ним. Але як тільки він відчинив двері, то був приголомшений , побачивши всю свою велику родину. Усі обіймали та вітали його.

Його дочки, їхні чоловіки, усі четверо онуків та його дружина були у кімнаті – із подарунками в руках. Кімната була красиво оформлена, і було накрито святковий стіл. Він не міг повірити, як його дружині вдалося все підготувати за такий короткий час. Але це було не все. Пізніше того ж вечора члени сім’ї вивели Олександра Михайловича у двір. Машина, припаркована біля будинку його сусіда, тепер стояла у дворі, перев’язана бантом. Діти подарували йому машину мрії, яку він довго хотів, але не міг собі дозволити. Тепер, оточений своїми близькими, Олександр Михайлович почував себе по-справжньому щасливим та вдячним.

У мене є сестра Оксана, але за багато років ми не дуже часто бачилися, хоча й жили в одному місті. У Оксани та її чоловіка справи йшли дуже добре, коли ми з чоловіком важко зводили кінці з кінцями. Оксана вийшла заміж раніше за мене за хлопця з нашого міста, чиї батьки були баrатими та впливовими. На їхнє весілля вони подарували молодятам великий гарний будинок. Чоловік Оксани почав працювати у сімейному бізнесі, і згодом до нього приєдналася і сама сестра.

Спочатку ми спілкувалися один з одним, але згодом Оксана стала надто зайнята для нас. Ми зустрічалися тільки на великі свята в будинку наших батьків. Потім я вийшла заміж, але нам з чоловіком не пощастило так, як Оксані. У нас було двоє дітей, про яких треба було дбати, і нашої зарплати ледь вистачало, щоб протриматися до кінця місяця. Ми жили у маленькій квартирці, яку мій чоловік успадкував до нашого весілля. Я відчувала, що між мною та Оксаною існує значна прірва через наш різний спосіб життя. У неї була дороrа машина і будинок, схожий на палац, коли я їздила автобусом і носила одяг з секонд-хенду.

Я відчувала, що Оксані соромно через мене, тому я не хотіла нав’язуватись їй. Нещодавно Оксана відсвяткувала своє 40-річчя, і я вирішила привітати її. Я прийшла до неї додому без запрошення, поклавши до конверту останні 500 rривень, які у мене були із зарnлати. Оксана була вражена, побачивши мене, але тепло привітала. Коли вона відкрила конверт, одразу відклала його убік, і ми провели чудовий вечір разом. Наступного дня я знайшла у своїй сумочці записку та конверт . Оксана поклала туди 5000 rривень і подякувала мені за те, що я прийшла відвідати її. Вона вибачилася за те, що неуважно поставилася до моєї ситуації і визнала, що 500 rривень, які я їй дала, були для мене значною сумою. З того часу ми з Оксаною стали частіше спілкуватися. Мій чоловік зараз працює в її компанії та отримує пристойну зарплату. Наразі ми плануємо розширення житлової площі.

Я вийшла заміж за Ігоря у 50 років, це був мій другий шлюб, і ми разом уже десять років. Він чудовий партнер, але його дорослі діти завдають мені постійного занепокоєння. Тим часом, моя донька Оксана, якій зараз 40 років, п’ять років тому переїхала з родиною до Канади. З першим чоловіком я прожила лише кілька років і здебільшого виховувала Оксану одна. Після того, як дочка вийшла заміж і поїхала, самотність змусила мене прийняти пропозицію Ігоря.

Він уже багато років удівець, у нього дві дочки та син, у всіх свої сім’ї. Ми живемо у сільському будинку Ігоря, займаємося городом та господарством. Життя було спокійним, поки до нас не стали часто приїжджати його діти. Діти приходять, чекаючи на вишукані страви, а йдуть із сумками, набитими нашими продуктами. Навіть у такі трудомісткі періоди, як збирання врожаю, вони ніколи не пропонують свою допомогу. Натомість вони приходять надвечір, забирають свою частку, не ворухнувши і пальцем, і йдуть задоволені. Стає очевидним, що вони, можливо, не цінують мого внеску в життя їхнього батька.

Якщо з Ігорем щось трапиться, боюся, вони не візьмуть до уваги все, що я зробила, і, можливо, виселять мене з його будинку. Зараз Оксана вмовляє мене приїхати до Канади. Вона стверджує, що поки я доглядаю чужих онуків, вона витрачає значні кошти на утримання своїх дітей у Канаді. Це рішення обтяжує мене. Чи залишитися мені, враховуючи десятиліття, проведене з Ігорем, чи поставити себе та Оксану у пріоритет, переїхавши до Канади?

Я ніколи не рвалася в шлюб. В інституті я була зайнята по горло навчанням і думала про кар’єру. Мені тоді вже було двадцять, але серйозних стосунків не було. Подруги косилися на мене з відвертим нерозумінням. З Володимиром ми познайомилися, коли я закінчила інститут, у мене вже була хороша робота. Ми швидко знайшли спільну мову і стали зустрічатися. Він хлопець успішний: хороший фахівець, хорошу роботу має. Ми зустрічалися два роки, а потім він запропонував мені вийти за нього заміж. Я погодилася. Незважаючи на тривале знайомство, батьків я його ніколи не бачила. Вважала, що це із-за серйозного ставлення, мовляв, кого попало не знайомить з батьками.

Він запросив мене в отчий будинок тільки після пропозиції. Чесно кажучи, це був дивний візит. Віктор Петрович прийняв мене добродушно, але майбутня свекруха дивилася так, ніби я її улюблену собаку отруїла. Слів поrаних мені вона не говорила, але весь день поглядала скоса з неприязню. Ми з Вовою тоді обговорювали деталі весілля. Організували ми весілля пишно: був і величезний торт, і красиве плаття, гості, танці – все, як годиться. Мама Вови весь день за ним бігала. Це забавно виглядало з боку. Він же хлопець дорослий, а йому мама вічно шепоче то штани поправити, то пригладити волосся.

Сиджу я, їм дуже смачний торт. Раптом підходить до мене свекруха і каже: -Катя, ти дівчинка дуже активна, я вирішила, що ти будеш мого Вову ображати. Я з вами буду жити, сина в образу на дам. Ми ще до весілля вирішили жити у мене, адже квартира простора, а житло чоловіка здавати в оренду. Спочатку мені здалося, що вона жартує, але обличчя було дуже серйозним. — Але це моя квартира, я вирішую з ким мені жити. З вами я жити категорично не хочу. Жінка явно не очікувала такої відповіді. — Я так і знала, що ти хамка! Дарма Вовочка на тобі одружився! Сказала вона і пішла ска ржитися синові. Проводжала я її здивованим поглядом. Дуже цікава жінка, з нею треба бути акуратніше, а то на шию сяде.