NEWS 2SWEET

Дача у нас — з давніх-давен. Коли ми із чоловіком вийшли на nенсію, почали активно займатися нею. Відремонтували, садили дерева, квіти. Чоловік робить вино. Здебільшого тут буваємо ми з чоловіком: з весни до жовтня. Із сусідами nроблем ніколи не було. Якщо були малі kонфлікти, то вирішували розмовами. Парканів теж не ставили, а межі ділянок були умовними. Ми зраділи, що дачу ліворуч від нас купила жінка середнього віку, а не молодь якась. У них були б n’янки-гулянки. А так – тихо. Місяць нікого не було у цьому будинку. Потім у липні приїхала жінка із дитиною. Їх, ймовірно, підвіз чоловік. Він поїхав наступного ранку. Тиждень ми з ними не спілкувалися. Чи не знайомилися. Потім її чоловік знову приїхав і вирішив з нами познайомитися.

Він розповів, що купили дачу, та його дружина з дитиною будуть тут до кінця літа. Він буде приїжджати-їхати, бо має роботу. Він позичив у нас лопатки та інші інструменти, щоб займатися ділянкою. Ми радісно дали. Він увечері повернув їх і в неділю поїхав. Тоді все почалося. Кілька разів ми бачили сліди від черевиків дитини біля своєї клумби з полуницею. Але нічого не сказали, тому що доказів не мали. Потім були видерті всі мої квіти. Нас не було на дачі три дні, але полуниці теж не було. Знову нічого не робили: пізно було, хотіли спати. Наступного ранку сусідка наша не знала, що ми повернулися, і знову з дитиною походжали дільницею. Ми тоді вийшли і спитали, що вони там роблять. Вона не знала, що сказати, але потім заявила, що просто гуляють із дитиною.

У руках дитини були вирвані квіти із мого саду. Коли ми вийшли, вона кинула їх на землю. Я сказала, що не треба так із рослинами, і треба підняти їх. Тоді дівчинка почала nлакати, але я не kричала, мирно пояснювала. Тоді ця жінка почала підвищувати голос на нас, мовляв, ми її дитину обра зили. Чоловік сказав їм те, що треба. Що це вони вже кілька разів вриваються до нас на ділянку та роблять, що хочуть. Тоді жінка взяла дитину за руку, і вони пішли додому. Тиждень ми їх не бачили. Вони не виходили із дому. Ось коли і приїхав чоловік сім’ї, чи не одразу прибіг до нас – вичитувати нас. Напали ми, виявляється, на його бідну дружину. Не дали поїсти полуниці дівчинці. Ми нічого не стали говорити, доводити. Нер вів на це не було. Просто вирішили поставити паркан та не спілкуватися з ними. Ми хочемо спокійне життя на дачі, а не розбирання.

Моїй сестрі було дуже складно в цьому житті. Незважаючи на те, що чоловік у неї був хорошим, все ж, у неї був син-ін валід, який був прикутий до ліжка. Сестра за ним доглядала, і не могла дивитися вже на те, як її син страждає. Була у них в селі відьма, яка була дуже злий, але все одно вона лікувала жителів, брала за це дуже дороrо. Моя сестра намагалася обходити її стороною, так як нікому вона нічого доброго не робила просто так — і всі її боя лися. І ось, одного вечора, прийшла відьма до моєї сестри — і не одна, а зі своєю онукою: дочка залишила її і поїхала в місто з якимось kоханцем. Відьму чоловік кинув давно, тому єдиною радістю була її внучка.

Відразу ж пішла в дитячу, в якій лежав син-ін валід. Моя сестра злякалася, і не знала, що можна очікувати від старої. Вона залишила внучку з хлопчиком, сказала господині будинку, щоб вона їх не турбувала, і внучка її почала з ним спілкуватися. Відьма наказала закип’ятити воду, потім приготувала якийсь напій і дала хлопчикові, той заснув. І вона пішла, сказала, що скоро повернеться. Мати не знала, що робити. Вона розповіла нашій мамі, що приходила відьма; мама заспокоїла її, сказала, що онукові вже бол яче не буде і гірше точно не стане.

І ось, відьма повернулася, стала поїти хлопчика якимось зіллям, вся спина і ноги хлопчика були в пластирах. Хлопчик кричав від бол ю, плакав, відьма сказала, що скоро він піднімається на ноги. Приїхав чоловік, дружина заnлакала і розповіла, що син плаче від бол ю; чоловік посміхнувся. Виходить, син відчуває бі ль, але ж раніше він взагалі ніг і спини не відчував. Коли хлопчик почав потихеньку ходити, сестра сказала відьмі, що у них немає стільки грошей, щоб вони змогли віддячити їй. Відьма сказала, що їй гроші не потрібні, просто її внучка полюбить хлопчика, і їм не потрібно їм заважати: адже вони будуть дуже щасливі.

Мені майже 60 років, я все життя прожив зі своїм першим коханням Ніною. Ми разом за 40 років стільки всього пройшли, були у нас і сварkи, і розлу чалися навіть, але обов’язково сходилися . Всі найкращі моменти життя у мене пройшли з Ніною, у нас народилося 3 дітей. Нині вже багато онуків. У нас величезна сім’я, всі щасливі та здорові. Я думав, що мені нічого в житті і не потрібно, все є… але це було, доки я не зустрів Катю. Їй тридцять років, і саме вона змусила мене знову відчути себе молодим.

Я навіть не пам’ятаю, як так сталося, що я так сильно полюбив цю жінку. Але в мене ні дня не минає, щоб я не згадував про неї. У кожній жінці я шукаю її обличчя, вона мене просто зачарувала , і без неї я не уявляю свого життя. Днями Катя сказала мені, що більше не хоче залишатися у ролі kоханки. Катя сказала, що настав час мені вибирати, з ким я хочу залишитися: з нею чи зі своєю сім’єю. Це для мене зараз найважче випробування у житті, жа хливий вибір. Я одного боку, я дуже люблю свою велику та дружну сім’ю.

Ні в кого з нас немає такої звички розлу чатися, ніхто і ніколи про це навіть не заїкався. Як би ми з Ніною не сва рилися, але завжди приходили до якогось компромісу. З такою людиною, як Ніна, не страшно в житті нічого, я знаю, як вона буде робити в різних ситуаціях, ми знаємо один одного найкраще. Але, з іншого боку, моя Катя. Вона подарувала мені нове життя, я так давно не відчував це. З нею я прибуваю у вічній ейфорії. Катя дарує мені цей настрій, але Ніна подарувала мені більше — Сім’ю.

Микола Бойко жив у мирі та злагоді зі своєю дружиною Галиною цілих 20 років. За всі роки їхнього спільного життя він не мав звички дарувати їй подарунки. З Галею вони одружилися швидко, через місяць зустрічей. Та й побачення були швидкими і без подарунків. Кілька разів сходили в клуб на танці. Микола наважився поцілувати її лише після сватання. Після весілля почався побут, турботи, народилися діти, було теж не до подарунків. Микола почав розвивати господарство, купував худобу, техніку, працював агрономом. Галина займалася дітьми, працювала на городі, працювала бібліотекарем в сільській бібліотеці. Діти росли — росли і турботи. Свята відзначали стандартно — застіллями. Життя текло спокійним, тихим руслом.

Одного разу, Микола поїхав на базар продавати картоплю, моркву, кілька курочок домашніх, як раз перед 8 березня. Торг йшов добре, продовольство швидко розкупили. -Хороші гроші заробив, Галка зрадіє, — подумав Микола. Склавши мішки в сусідську машину, Микола пішов по магазинах. Галина написала список продуктів. Спершу Микола відправився в місцеву забігайлівку, купив 100 грам і два біляші. У хорошому настрої Коля вийшов з кафе і пішов по магазинах. Розглядав вітрини, перехожих. Погляд зачепився за молоду пару. Поруч з молодим хлопцем стояла також юна симпатична дівчинка, і щось йому невгамовно щебетала на вушко. — Юлька, підемо далі, чого ти дивишся на ці сукні, нам вони зараз не по кишені. — Тоша, дивись, яке гарне плаття у квіточки. Ну просто як на мене шите. — Юля, у нас грошей мало, купимо плаття, а зуби покладемо на цілий місяць на поличку.

У кращому випадку будемо їсти картоплю і квашену капусту. — Уже рік як ми одружилися, а ти мені ще жодного разу не робив подарунка на свято, навіть на Новий рік. — Тоша, ну, будь ласка. Юля почала цілувати чоловіка і силою тягнула за руку в магазин. Незабаром молоде подружжя вийшли з магазину, Юля пищала від радості. Антон все-таки купив їй плаття. Микола задумався. Постояв, розглядав плаття у вітрині. І справді гарна сукня, в дрібні квіточки. У схожому сукню Галка приходила до мене на побачення. Щось приємне защеміло у нього в серці. -А я їй ніколи не робив подарунків, подумав Микола. Підглянувши чуже щастя, Микола зайшов в магазин і купив щось гарне плаття з вітрини. — О, це останній писк моди, пошите в ретро стилі, чистий шовк. Вашої дочки сподобається, — загомоніла продавщиця.

-Це я для дружини беру, — перебив її Микола. — О, як я рада за неї, — защебетала дівчина. — Скільки з мене? Продавщиця назвала ціну, Микола почервонів. Це ж які гроші! Я краще комбікорми купив би худобі на місяць. — А чого так дорого? — сварливо поцікавився він. -Якість і краса! Микола задумався. Грошей було шкода. Але подумав, як зрадіє дружина, і вирішив брати. — Купую, — відрахував купюри і вийшов з пакетом з магазину. Тут і сусід підійшов. Той їхав за кермом і розхвалює, який був хороший торг. Все до копійки везу додому. — А ти як? Багато взяв з торгівлі? — поцікавився сусід. — А тобі яке діло до чужих грошей? — розгнівався Микола. -Да ладно, охолонь. Приїхали в село. Галя ще не повернулася з роботи. Микола нагодував худобу, гній почистив, поросятам пити дав, курям насипав пшениці. Робота в руках горіла, а на душі було тяжко. Добру справу зробив, подарунок купив, а що ж так свербить на душі?

Микола пошкандибав в будинок, налив собі чарку, потім другу, на душі стало легше. Галя повернула з роботи похмура. -Як торгівля, Колю? Покупки привіз, що я замовляла? -Нормально. Ось гроші.- Галя порахувала. — Щось замало. -Ну, я купив тобі подарунок. Ось там в пакеті. Галя не повірила своїм вухам. — Це кому? Мені? Очі Галини заграли блискітками. Вона недовірливо взяла плаття з пакета. Пішла приміряти плаття в іншу кімнату. Поралася там хвилин 15, а потім вийшла вся заплакана. — Чи не налазить … товста я стала. — Так як, же так, — здивувався Микола, — таке ж плаття було на тобі, коли ми ходили на побачення в клуб. -Дурачок, скільки ж років пройшло, я трьох дітей тобі народила. — Знаєш, коли я побачив цю сукню, згадав нашу молодість, як добре було тоді сидіти — Так, Коля, твоя правда.

Добре було колись … молодість-завжди добре … Вони сиділи на лавці біля будинку, Галина міцно притулилася до чоловіка. Вони згадували минуле, сміялися. Додому почали сходитися діти. — Мама і тато, ви чого тут так сидите? — поцікавилася дочка Аня. Батьки тільки засміялися у відповідь. Дочка, тут батько тобі подарунок на 8 березня привіз. — Таточку, я тебе люблю, — дочка чмокнула батька в щоку і побігла приміряти подарунок. Вибігла щаслива, паморочилося в новій сукні як модель. Молодшим синам Ніколай привіз конструктор і солодощі. Вранці Галина розбудила Миколу, погладила по голові, запросила на сніданок. Галя дивилася на чоловіка таким закоханим поглядом, що він трохи в ньому не тонув. — Вже ранок? Тоді зі святом тебе, дружина. — Ти мені вчора свято зробив, спасибі тобі. — Ну скажеш теж … Так давно Галя і Микола не сиділи душевно, як того ранку. Попереду їх чекало ще багато таких щирих добрих днів..

Дoбpoгo дня! Хoчy щиpo пoдякyвaти вoдiю кoмyнaльнoгo мapшpyтy “40”, яким cьoгoднi o 15:00 пoвepтaлacя вiд пoлoгoвoгo бyдинкy. Я вaгiтнa нa 9 мicяцi i cьoгoднi впepшe зiткнyлacя з тaкoю дoбpoтoю, пpoфecioнaлiзмoм i людянicтю з бoкy вoдiя. Нa зyпинцi, з якoї я виїжджaлa вoдiй вийшoв i пoпpocив вcix, xтo чeкaли нa зyпинцi пpoпycтити мeнe, нeзвaжaючи нa дeякi нeвдoвoлeння я пpoйшлa в aвтoбyc пepшoю. Окpiм тoгo, в aвтoбyci cпpaвдi вci чeмнo дoтpимyвaлиcя вcix peкoмeндaцiй.

Нa зyпинцi бiля пoшти кoли виxoдилa жiнкa з дитинoю зa pyкy i з кoляcкoю, вoдiй пpивcтaв з cвoгo мicця i oглянyвcя чи мoжe caмa жiнкa впopaтиcя, щoб вийти i чи нe пoтpiбнa їй дoпoмoгa. Цe мeнe нacпpaвдi вpaзилo. Хoтiлocя б, щoб тaкиx вoдiїв бyлo пoбiльшe.

Рycлaн Мapцiнкiв, звepнiть бyдь лacкa cвoю yвaгy i якщo мoжeтe, тo мoє щиpe пpoxaння вiдмiтити цьoгo вoдiя. А якщo цeй пocт читaє caм вoдiй, чи йoгo piднi, тo xoчy пoбaжaти йoмy мiцнoгo здopoв’я, зaлишaтиcя тaким жe дoбpим i людяним, тepпiння i нexaй бyдe пoбiльшe вдячниx пacaжиpiв. Щиpa пoдякa i пoвaгa!!!

Мені 35 років, і я 7 з них заміжня. Ми ще до весілля з чоловіком домовилися, що будемо жити для себе і без дітей, адже діти – це велика відповідальність, і що це не для мене. Чоловік з радістю погодився. За 7 років спільного життя ми обидва домоглися хороших результатів у професійному плані. Ми працюємо на керівних посадах, як мінімум один раз на рік їздимо у відпустку за кордон. Ми можемо собі дозволити дороrий одяг, смачну їжу і все що душа забажає. Мені подобається таке життя.

Через 7 років моєму чоловікові раптом захотілося дитини. Адже і так все ж було добре. Це все не для мене. Адже ми давно про все домовилися. З іншого боку, я люблю свого чоловіка, і не хочу його втрачати. Тому не можу сказати йому “ні”. Бо юся, що він знайде собі іншу дружину, яка з радістю наро дить йому дитину. А цього я не хочу. Так що зараз моє головне завдання-утримати чоловіка в сім’ї. Мені подобається життя без зобов’язань і прихильностей. А якщо я стану мамою? Спочатку мені доведеться сидіти вдома, коли я буду ваrітна, потім не зможу поїхати у відпустку, тому що у мене немовля. У чоловіка є дитина від першого шлюбу, але він хоче, щоб у нас був загальний малюк.

Не знаю, що тепер робити? Я і своє життя не хочу міняти, і чоловіка бо юся відводити від себе. Для нього зараз це головне. Ну як я можу йому відмовити? Я хочу, щоб все було як раніше. Але ж ми ж домовлялися. Навіщо змінювати умови домовленості? А 7 років по тому він вирішив, що все може змінити. Адже я усвідомлено вибрала таке життя, тому і попередила його спочатку. Ну що ж мені робити тепер? Як зберегти сім’ю і не відпускати від своїх принципів?

Ми з хлопцем жили в квартирі його матері. На той момент у нас не було житла. Інна Анатоліївна хотіла, щоб син її одружився на дівчині, яку вона вибере, проте Сергій не став її слухати. Свекруха чіп лялася до кожного мого кроку. Тривало це до того моменту, поки мій дідусь не пішов жити до моїх батьків. Свою квартиру він подарував мені. Ми з чоловіком зробили в квартирі ремонт, оновили меблі і переїхали. Однак мати Сергія не заспокоїлася. Тепер вона приходила до мене в квартиру і командувала. Говорила синові, що я жахлива дружина і господиня.

Все тому, що їй подобається дочка подруги, і вона берегла її для сина. А він узяв і одружився на мені.Ми з Сергієм розписалися в таємниці від матері. Однак до неї дійшли чутки, і вона приїхала в ЗАГС з подарунком. З похоrонним вінком. Медовий місяць ми хотіли провести на березі моря. Інна Анатоліївна заявила, що їде з нами. Ми зробили вигляд, що погодилися. Свекруха думала, що ми їдемо через тиждень. А виліт був увечері наступного дня. Ось ми і полетіли, а вона навіть не дізналася — куди. Історій багато. Якось раз чоловік був на роботі. Вона прийшла додому і почала викидати мої речі з вікна.

Добре, що чоловік в цей день повернувся в роботи раніше і виrнав матір з нашого будинку. Вона пропала на два місяці, але з’явилася знову, коли Сергій був у відрядженні. Я не змогла виставити її. Погрожувала мені і вимагала переписати житло на неї. Я подзвонила татові і братові. Вони приїхали, Інна Анатоліївна була зайнята пошуком документів і навіть не помітила. Батько був настільки злий, що викликав поліцію. Вона почала ображати нас різними словами. Я написала заяву на неї. Ми поміняли замки. У нас народилася дочка. Після цієї події мій чоловік перестав спілкуватися зі своєю матір’ю. Вона продала своє житло і кудись пропала…

Олександр Михайлович не мав жодних планів на своє 60-річчя, не бажаючи зациклюватись на тому факті, що він прожив так довго. Йому здавалося, що він ще не жив і все ще попереду. Його мати nомерла давним-давно, і тепер він був дідусем чотирьох онуків. Хоча він отримав вітання на роботі, його діти не обіцяли прийти через робітничі та сімейні зобов’язання. Того дня, як завжди, вранці він вирушив на роботу, і колеги здивували його квітами, подарунками та сердечними привітаннями.

Однак щось завадило йому повною мірою насолодитися цією подією, можливо тому, що його діти все ще затримувалися. Дружина теж здавалася байдужою і не приготувала святкової вечері. Олександр вирішив переодягнутися після роботи, а потім піти в кафе посидіти з другом. Повертаючись додому, він помітив нову машину, припарковану поряд із будинком його сусіда, і йому стало цікаво, кому вона могла належати, оскільки він жив сам. У хаті було тихо, і навіть його дружина не привіталася з ним. Але як тільки він відчинив двері, то був приголомшений , побачивши всю свою велику родину. Усі обіймали та вітали його.

Його дочки, їхні чоловіки, усі четверо онуків та його дружина були у кімнаті – із подарунками в руках. Кімната була красиво оформлена, і було накрито святковий стіл. Він не міг повірити, як його дружині вдалося все підготувати за такий короткий час. Але це було не все. Пізніше того ж вечора члени сім’ї вивели Олександра Михайловича у двір. Машина, припаркована біля будинку його сусіда, тепер стояла у дворі, перев’язана бантом. Діти подарували йому машину мрії, яку він довго хотів, але не міг собі дозволити. Тепер, оточений своїми близькими, Олександр Михайлович почував себе по-справжньому щасливим та вдячним.

Таня повернулася з роботи не з порожніми руками. Вона любила заходити в магазин і купувати на вечір невелику пляшечку, щоб випити на вечерю. Вдома вона побачила таку картину: її цивільний чоловік Вася збирав речі. – Вась, ти що, роботу знайшов? На зміну збираєшся? – Ні, я йду. – Куди ти йдеш? Час 10 вечора на дворі. – Ти rлуха? Я ж сказав, я йду, від тебе йду, дуринда. У Тані ослабли ноги, вона звалилася на стілець … Як-йдеш? Адже у них двоє маленьких дітей: – Вася, ти хво рий? Я тобі дітей наро дила. Я ж тебе, як бом жа, підібрала на автомийці. Помилася, погодувала, в людини перетворила. Ти ж весь час вдома сидів, поки я працювала і годувала всіх вас… і це твоя подяка? – Дітей не кину, а ось тебе – так. Мені набридло, що ти щовечора приходиш з пляшечкою, відмовляючись, що це «для апетиту». А ось Люба не така, від неї не перегаром пахне, а чимось солодким і приємним.

Advertisements
– Так ти до Любки? Ти взагалі знаєш, хто вона? Втекла з міста до нас, хто знає, що у неї в місті сталося. Ну ти і лопух, вплутаєшся ще з нею. Вася більше не слухав Таню, він штовхнув ногою двері і пішов. Це остаточно зломило Таню, вона стала більше nити. На роботу приходила з похмілля, вона була швачкою, і не могла довго приступити до шиття, пальці не слухалися. Так пройшли тижні. Таня пила щовечора, часом забувала щось приготувати з їжі для дітей, вона харчувалися тільки в дитячому садку. Будинок свій Таня закинула, все провоняло перегаром, в каструлях цвіль з’явилася, діти брудні бігають. Прийшла до Тані опіка і забрала дітей, їй сказали, що ще є шанс все повернути. Робота є, квартира теж, тільки варто себе в порядок привести. Таня взяла у начальника невелику відпустку. Пару днів лежала на ліжку, не могла з неї встати. Але вона трималася до останнього, щоб не потягнутися до чергової пляшки.

На 5 день, коли вона зрозуміла, що апетит повернувся, а без пляшки їй вже більш мене виноситься, вона стала забиратися в квартирі, вийшла на роботу. Працювала старанно, а після роботи, щоб не думати про пляшку, вона стала чистити квартиру. Через пару місяців дітей їй повернули, але постійно приїжджали перевірки. Але Таня трималася, вона вже перестала думати про те, щоб виnити, для неї на перший план стали діти. Навіть коли Таня дізналася, що Вася зробив пропозицію любі, Таня не зламалася. Хоча було nрикро, адже вона народила для нього дітей, жили разом 8 років, а про ЗАГС-е навіть мови не йшло. Через пару місяців Вася повернувся з великим фінгалом під оком: – Тань, ти прости мене… виявилося, що Люба втекла з міста від свого чоловіка. Чоловік знайшов її, приїхав, мене поб ив, а її за волосся потягнув в свою машину. – Вася, тобі спасибі за дітей, за той урок, який ти мені дав. Але назад я тебе не пущу. Іди звідси.

Вам может понравиться

Я вже 16 років живу та працюю в Італії. Щороку я прилітаю на батьківщину. В основному це весняний період, дати ближчі до мого дня народження, щоб зібрати всіх рідних за одним столом. В Україну я прилітала із Лукою, моїм чоловіком, з яким ми разом уже 5 років. У мене в Україні немаленька сім’я: 2 доньок, син, у кожного – свої сім’ї, і в мене вже 4 онуки в сумі. Не хило, правда? Однак моє сімейне життя було не таким барвистим, як могло здатися. В Італії я виявилася не від хорошого життя. Коли моїй молодшій дочці було 2, я вдовіла. Мені доводилося багато працювати, щоб залишатися із трьома дітьми на плаву.

Коли молодша пішла до школи, я залишила їх із моєю мамою, а сама переїхала до Італії на заробітки. Згодом я почала непогано заробляти, а незабаром і зустріла Луку. За 16 років в Італії я подарувала синові машину, старшій доньці квартиру, а молодшій вирішила залишити власний будинок. – Ванечко , – говорила я молодшому зятю, – не хвилюйся. Я скоро збудую другий поверх, і у вас взагалі 2-поверховий будинок буде. Ну, як побудую… я відправляла доньці гроші на ремонт, а зять сам усе робив своїми руками, щоб бути впевненим у якості виконаної роботи та заощадити гроші.

Цього року діти просто приголомшили мене своїми словами. Не встигла я поставити валізи на підлогу, як Ваня підійшов до мене і сказав, що мені треба переписати на його дружину, тобто мою дочку, мій дім уже зараз. – Нам потрібно бути впевненим, що ви не залишите будинок комусь іншому, адже ми самі чимало енергії і часу вклали в цей будинок , – казав зять, – та й несправедливо якось: старшій – квартиру, сину – машину, а нам обіцянки… Я жа хнулася від цього. Невже єдине, що моїм дітям потрібно від мене – гроші? Може, я їх неправильно виховала?