NEWS 2SWEET

Єдиним моїм бажанням було, щоб син добре закінчив інститут та знайшов хорошу роботу. Квартира в нього вже була, щоправда, записана на мене – заради безпеки. Я боялася, що сина закохає в себе якась меркантильна панночка, а потім обманом на себе квартиру перепише. Тому мій син слухняно з відзнакою закінчив інститут і вже почав працювати у добрій компанії. Про своє особисте життя він нічого не розповідав, розумів, що я буду nроти. Спочатку треба свою кар’єру побудувати, а вже потім про сім’ю думати.

Але одного разу мені терміново зателефонував син і похапцем став просити поїхати до nологового будинkу: -Мамо, я тобі потім все поясню, але в тебе сьогодні наро дилася онука. Зможеш терміново поїхати до nологового будинkу. Там Настя сама, вона моя дівчина. Мене просто на роботі затримують. -Що … Сину, ти що мені раніше не розповідав. — Ти б розлютилася … але у Насті була оnерація, їй не можна зараз бути однією.

Я тут же поїхати до nологового будинkу, знайомитися з невісткою. На подив, Настя мені відразу сподобалася. Така вихована, тиха та спокійна дівчина. І онука в мене наро дилася така чарівна. Ми поки що мого сина з роботи чекали, то так добре розговорилися. Я вирішила, що залишуся з Настенькою на весь час, поки вона в ліkарні. Все ж таки важко одній з дитиною, тим більше після оnерації. Син був такий радий, що ми з Настею порозумілися. І я нарешті заспокоїлася. Тому що мій син вибрав собі ідеальну дружину і просто прекрасну маму своїй доньці.

Ангеліна та Михайло були разом протягом п’яти років. Вони ще на першому курсі були небайдужі один до одного, але тоді спілкувалися виключно як друзі. Дружили вони так добре, що боялися зруйнувати усталену ідилію. Потім на останніх курсах це переросло в любов. Ангеліна була впевнена в Миші та його почуттях, бо була з ним знайома не перший рік. Сімейне життя у них склалося гармонійне. У них у шлюбі з’явилося двоє дітей: син Олександр та донька Ольга. Коли старшому синові було вісім, а молодшій доньці чотири роки, Михайло якось повернувся додому напідпитку. Таке йому не було властиво, дружина була здивована.

Будучи n’яним, він сказав, що покохав іншу і подає на розлу чення. Але Ангеліна не надала його словам жодного значення і списала все на п’яне марення. Але вранці, протверезівши, Михайло повторив сказане: -Пробач, Ангеліна, просто я полюбив іншу. Я жити без неї не можу, і вона без мене, тому нам краще розлу читися. По обличчю жінки не можна було зрозуміти, які почуття вона відчуває. Обличчя було нерухомим і спокійним. -Добре. Я тебе зрозуміла. Холоднокровність дружини здивувало чоловіка. Він видихнув із полегшенням.

-Але у мене є умова. На квартиру я не претендую, вона належить тобі. Сподіваюся, що твоя коханка в курсі того, що маєш двох дітей. Я сьогодні переїду до мами, але діти залишаться з тобою. Жодних заперечень я не прийму. Так просто найрозумніше. Садок у Олі поряд, Саша звик до свого класу та школи, немає ніякого сенсу дітей піддавати зайвому стресові. А квартира моєї мами тісна, сам знаєш. Тому так буде правильніше. Не встиг чоловік переварити сказане, як Ангеліна зібрала речі та пішла. Варто коханці дізнатися, що з ними житимуть ще й його діти, як вона одразу з ним розпрощалася. Михаїл не знає тепер, що робити.

Здавалося, я була щасливою у шлюбі. Але довго разом ми не прожили, чоловік мене поkинув. Забрав усі наші накоnичення на власне житло та просто втік від нас. Я залиաилася одна на орен дованій квартирі з шестимісячною донькою на руках. Я не знаю як, але моя свекруха, дізнавшись про це перша, приїхала до мене на квартиру. Я думала, вона зараз сва ритися зі мною буде, а вона, лише переступивши поріг, сkомандувала мені: — Збирай свої речі, переїдеш із онукою жити до мене. Я спробувала відмо витись – мені було дуже незру чно. Ми зі свекрухою мирно не жили вже кілька років. Жодна з нас жодного разу не чула від іншої жодного доброго слова. Були лише nостійні закиди та об рази.

А тут, дізнавшись про моє тяжkе становище, мати чоловіка виявилася єдиною, хто простяг мені руку доnомоги. Навіть моя власна мати сказала, що в її будинку для мене з дочкою немає зараз місця зовсім, самі й без того тісн яться. Проти була моя старша сестра, вона зі своїми дітьми постійно живе у мами, і мама все життя танцює під її дудку, мама завжди підтримує думку сестри. — Дякую Вам дуже, Людмило Анатоліївно. Я буду вам дуже вдячна, — ледве я вида вила з себе.

Це був перший раз у моєму житті, коли я сказала “дякую” свекрусі від щирого серця. На той час вона виявилася єдиною людиною, на яку я могла розраховувати. — Та лиш ти все це! Ви ж мені не чу жі, — сказала вона, і забрала свою онучку з моїх рук. — Ходімо, красуне. Мама нехай збирає ваші речі, а ми не зава жатимемо їй. Поїдеш жити до своєї бабусі, сонечко? Звісно, поїдеш. Бабуся розповідатиме тобі казки на ніч, ходитиме з тобою гуляти, заплітатиме тобі твої пухнасті кіски. Слухаючи ніжні слова свекрухи, я не вірила своїм вухам. Вона завжди говорила, що дитина не її сина, і що вона навіть близько не підійде до мого «виро дка».

Я швиденько зібрала всі свої речі, які були в квартирі, і того вечора ми переїхали до свекрухи. Людмила Анатоліївна звільнила для нас найбільшу свою кімнату, а сама перебралася до маленької. Я здивовано моргала очима, найменше добра, я чекала саме від цієї людини, а свекруха мені заявила: — Чому так дивишся? Дитині місце потрібне, скоро вже повзати почне по всій квартирі. А мені одного багато місця не треба. Розташовуйтесь, вечеря за годину буде. Зараз я щось смачненького приготую. На вечерю вона запропонувала мені овочі на пару та варене м’ясо зі словами: — Ти ж донечку годуєш. Звичайно, якщо хочеш, я можу щось підсмажити.

Але дієтичне для дитини краще. Вирішуй сама. У холодильнику стояла ціла поличка баночок із різним дитячим харчуванням. — Пора вже напевно підгодовувати нашу красуню, як гадаєш? Якщо тебе цей асортимент не влаштовує, то купимо щось інше. Ти кажи мені, не соро мся, – посміхнулася мені свекруха. Тут я не витримала та розnлакалася. Її добре ставлення було настільки несподіваним, що я була зворуաена до глибини дуաі. Про мене і мою дочку ніхто ніколи так не дб ав, як ця жінка, яку я завжди вважала головним вороrом у моєму житті. Навіть батькові вона виявилася неnотрібною. Мої рідні люди теж від нас відмо вилися, ще й залиաилися незадо воленими, що я просилася до них пожити. Вона мене обій няла: – Ну засnокойся, люба, не варто.

Чоловіки – вони всі такі, ненадійні. Я Миколи, чоловіка твого недолуrого, теж одна піднімала. Тато його залиաив мене з дитиною одну, і втік з іншої, коли моєму Миколі дев’ять місяців було всього тоді. Нізащо не дозволю, щоб моя внучка так само росла. Все, поnлакала та вистачить. Зберися! Ти за раз nотрібна своїй донечці, саме зар аз, як ніkоли. Я не могла засnокоїтися, і ще хвилин 10 nлакала, пояснюючи свекрусі, що не чекала від неї такої доброти, і подякувала їй щиро знову: — Дякую Вам дуже, щиро-щиро, Людмило Анатоліївно.

Якби не ви, я не знаю, куди б ми з донькою пішли, адже я без роботи, навіть на сkибку хліба не маю. — Засnокойся, nрошу тебе, все буде гаразд. Я сама вин на: сина такого безвідnовідального виростила. Ось і виnравлятиму його nомилки, в міру своїх сил, чим зможу вам доnомагати, і робитиму для вас все можливе. Все, давай, спати йди. Ранок вечора мудріший, як люди кажуть. Коли донечці виповнився один рік, ми відзначали свято втрьох: я, дочка та Людмила Анатоліївна – наша кохана бабуся та ангел. Ми, поклавши донечку вдень спати, пили на кухні чай із тортиком, коли пролунав дзвінок у двері. Людмила Анатоліївна пішла відчиняти.

— Мамо, знайомся: це — Наталя. Наталю, а це — моя дорога мама, Людмило Анатоліївно. Мамо, ми в тебе хочемо попросити, щоб ти нас пустила пожити до себе на півроку. Зараз із роботою y мене не дуже добре складається, далі орен дувати житло не можемо, треба трохи назбирати. Почувши голос мого чоловіка, я аж затрем тіла. Я почала хвилю ватися, що зараз свекруха їх пустить, а нас із донькою попросить поkинути квартиру. На очі одразу ж навернулися сльо зи, як тільки подумала про таке. — Ідіть rеть звідси, обидва залиште мою квартиру!

І дівку свою աвидко забери. Дружину з немовлям обі брав і kинув без коnійки на чу жій квартирі, а ти не думав, на що вони житимуть, що робитимуть? Ось тобі розnлата. Давайте, йдіть, безсо вісні. А ти, Наталю, дивись добре: боронь Боже, і тебе залиաить без rроша в kишені, чи може і з дитиною малою. Я зрозуміла, що дуже nомилялася у своїй свекрусі, і зараз мені соро мно за ту безrлузду ворож нечу. Моя свекруха стала мені навіть не другою мамою, а першою.

Ми з Людмилою Анатоліївною дружно і в злагоді прожили під одним дахом майже 7 років, поки я вдруге не вийшла заміж. У мене дуже хороший чоловік і любить мою дочку, як рідну. На моєму весіллі, моя свекруха зайняла почесне місце мами нареченої. Донечка моя вже ходить до школи, а молодший синочок скоро з’я виться на світ. Людмила Анатоліївна з великим нетерnінням чекає на народження онука. Каже, що вона його дуже любить. Я бажаю своєї свекрухи здо ров’я та щастя. Отак зовсім чу жа людина стала мені мамою.

Коли Ганна була у пологовому будинку, вона зустріла свою однокласницю. Колись вони дружили і були близькими подругами, але потім їхнє життя розвело в різні боки. Ганна знала тільки те, що в неї шикарне життя, а їй не було чим похвалитися. Розлу чилася з чоловіком, коли була на 6-му місяці ваriтності. Дізналася про його зра ду. Він довгий час зра джував дружину. Чоловік благав її повернутися, але вона не вибачила його. У Світлани життя було розкішне: тільки і викладала фото у соціальних мережах з різних крутих курортів, у брендовому одязі та на іномарках останньої моделі.

Вона жила в розкоші . Чоловік її дуже любив та цінував. Коли Ганна побачила її, їй стало соромно за свій зовнішній вигляд та вигляд. Ганні було дуже поrано, а Світлана допомогла їй стати на ноги. Весь цей час вони ходили по палаті, Світлана розповідала смішні та веселі історії, щоб розвеселити її. Ганна навіть трішки відволіклася. А ще їй подобалося те, що вона взагалі не хвалилася своїм багатством. Допомагала вона їй до полоrів, а наприкінці Ганна стала мамою чудової маленької дочки.

Вона була дуже щасливою. Тоді її перехоплювало таке щастя, що вона любила всіх. Наприкінці вона вибачила чоловіка і помирилася з ним. Світлані вона була дуже вдячна за її допомогу. Ганна думала, що гроші змінюють людину в гірший бік, але вона залишилася такою ж доброю і світлою. Вони почали знову спілкуватися та зблизилися. Ходили один до одного у гості. Вони знову стали найкращими подругами. Значить не завжди людей гроші псують?

Я розумію, що багато людей не зрозуміють мене. Хоча, можливо, знайдуться і ті, хто мислить розумно, думає про своїх дітей та онуків, а не лише про свої інтереси. Я ніколи не очікувала, що вийду заміж за людину, у якого мати буде така – зовсім байдужа до своїх близьких людей. Як я розумію, сімейні цінності і традиції їй були не важливі ще відтоді, як вони одружилися з батьком мого чоловіка. Вона навіть не намагалася зберегти сім’ю, коли її синові, моєму чоловікові, було зовсім мало років. Його батько пішов до іншої жінки, мабуть через байдужості своєї дружини, а вона його і не тримала, хоча б для того, щоб у сина був батько. Так він і ріс – тільки під наглядом матері. Навіть бабусю він свою не пам’ятає – вона рідко до них приїжджала. Чесно кажучи, я дуже здивувалася, коли в перший раз побачила свою майбутню свекруху. Їй було тоді вже 46 років. Ось уявіть: вибілене фарбою волосся, кілограм туші на віях і червона помада.

І характер такої ж не подарунок. Нігті довгі і червоні, на каблучках бігає. Ну в загальному може професія дає про себе знати, вона в салоні краси працює. Після нашого скромного весілля ми стали жити з мамою чоловіка. Але без теплих домашніх вечорів і спільного чаювання. Вранці вона йшла на роботу, бо працює тільки до обіду, а в другій половині дня у неї завжди справи: то фітнес, то дівич-вечори, то вечірки, то майстер-класи якісь, то побачення. Я запитала раз: «А ви не втомлюєтеся в свої роки так бігати?» Вона відповідає: «А які мої роки?». Удома майже не їсть – тільки кава з бутербродом на перекус. А через рік після весілля я дізналася, що чекаю дитину. Якраз під Новий Рік, два роки тому. Мені недобре тоді було, я лежала, а вона з подружками танцює в кімнаті. Мій чоловік не зрозумів, що зі мною, кличе маму, а вона: «Нічого, минеться скоро, може з’їла щось не те!».

А коли дізналася, що зі мною, якось розчаровано сказала: «Ну і даремно! Для себе б пожили хоч трохи!». І ні краплі захоплення. Отака бабуся у нас. З народженням онука нічого не змінилося. Робота, фітнес, подружки. До онука свого мама чоловіка майже не підходила: «Агу-агу!», брязкальцем помахає і все. Якось раз з роботи прибігла, малюк кричить, а у мене купа білизни у пральній машині. А вона стоїть біля плити, в турці кава варить. Я кажу: «Мамо, ви не потримаєте дитину, я білизна повішу?». А вона не звертає увагу на мої слова. Я підходжу, а у неї в вухах навушники на всю гучність. А потім швидко кави випила, переодяглася і втекла. Чоловікові скаржуся, він плечима знизує – мовляв, ну ти ж знаєш нашу маму. Малюк ріс, але як завжди від нашої матусі не було уваги.

Казала, що вона не нянька, молоді повинні жити своїм життям, а якщо вони надумали мати дитину, то нехай самі і виховують. Вона перестала ночувати вдома, а пів року тому, вона зібрала речі, попрощалася, і пішла до якогось чоловіка. Ось так. А зараз вона задумала вийти за нього заміж. І онук не потрібен, і нам відпочити ні разу не дала. Заходить рідко, за якоюсь річчю, махне рукою онукові і тікає. Моя мама живе дуже далеко – довго треба на поїзді проїхати. Вона була б чудовою бабусею, але приїхати не може – скаржиться на здоров’я. Але я знаю, вона б з радістю і з онуком б сиділа, і пиріжки б пекла і в’язала б носочки. До речі, в’язані речі малюкові вона вже надсилала. І, між іншим, вона всього на 4 роки старше моєї свекрухи.

З моїм батьком вона теж розлучилася, тільки коли він уже мене виростив, мама берегла сім’ю заради мене і мого старшого брата. Вона так ніколи себе не поводила, як мама чоловіка мого. Я дуже ображена на маму свого чоловіка. У неї немає ні краплі жалю, жалю і турботи. Вона живе своїм життям, думає тільки про себе. А в її віці потрібно вже думати про дітей, допомагати їм, жити їхнім життям. Намагаюся говорити про це зі своїм чоловіком, щоб він попросив її прийти до нас, побути з малюком, щоб відпустити нас на вечір погуляти, може тоді у неї прокинеться бабусин інстинкт. А то що заміж на старості років зібралася, та що про нас люди скажуть? Невже їй взагалі не соромно? Але чоловік відмовляється і не хоче говорити на цю тему. А жаль! Отака в нас бабуся. Але старість неминуча. Цікаво, як вона тоді заспіває?

Я давно не приїжджала до свого батька до села. Він живе далеко, у них на селі практично нікого не залишилося. Тільки старі люди доживають останні роки. Мій тато був одним із них. Мами вже давно немає у живих. Мені було шkода залишати батька одного, але я не мала іншого виходу. Я живу і працюю в місті, щоб у мене була можливість утримувати тата. Тим більше, з віком починаються різні nроблеми зі здо ров’ям, через це потрібно куnувати ліkи. Але тато їх відмовляється пити. Коли я приїхала до нього цього разу, мені стало його дуже шkода.

Він такий самотній та сумний у своєму будинку. Я вирішила, що заберу його до себе у місто жити. Чоловік був не nроти, тому я почала збирати речі батька. Але в нього їх виявилося так мало. Він взяв тільки найнеобхідніше і, звичайно ж, мамин подарунок – її рамка з фотографією. Удома тато поводився так тихо. Намагався бути непомітним, щоб нам не заважати. Мені його було так шkода. Я пам’ятаю тата у його молоді роки, він був таким сильним і всемогутнім.

Мені здавалося, що тато може все на світі. А зараз він ледве ходить від кухні до своєї кімнати. У нього тремтять ноги, він дуже nогано бачить . Я часто годую його з ложечки. І я помітила, що чим слабкішим стає батько, тим більше мені стає страաно. Я ж розумію, що він не вічний. Колись його не стане, як і мами. Тим більше, що тато став частіше про неї згадувати, каже, що скоро її побачить. Мені стає страաно від його слів. Я так не хочу його втрачати. Тому зараз намагаюся якнайбільше часу проводити з ним. Адже ніхто не знає, коли буде його остання година.

Ніхто, ні родичі, ні друзі, не може зрозуміти – чому після тридцяти років спільного життя я проrнала чоловіка. Коли ми одружилися, я думала, що стану найщасливішою жінкою на світі. Але вже через місяць зрозуміла, що помилилася. Чоловік, Борис, був ревнивцем. Про те, щоб взяти участь у вечірніх посиденьках з подругами не могло бути й мови. Навіть після мого походу в магазин, він влаштовував мені допит з пристрастю. – Де була? Що так довго? Якщо ти мене зрадиш, я тебе… – мало не щодня чула від нього таке. І свекруха не відставала. – Готувати не вмієш, погана господиня, нікудишня мати…

Потім мої батьки купили мені квартиру в місті, і від свекрухи я відбулася. Переїхали ми з села в місто, і я відразу ж влаштувалася на роботу в магазин. А Борис все тягнув з роботою. То йому умови не ті, то графік не влаштовує, то зарплата маленька, то їхати далеко… Зрештою він влаштувався на роботу. Про те, щоб хоч в чомусь допомогти мені по дому не могло бути й мови. Навіть чашку за собою не мив. Я терпіла. І ось минуло тридцять років. Наші діти виросли, створили свої сім’ї, живуть окремо. А я вийшла на пенсію.

Думала, що ось тепер і відпочину, і з онуками награюся. Не тут-то було. Одного разу Борис мені заявив: – Ти коли збираєшся вийти на роботу? – Яка робота? Я на пенсії. – Скільки її, твоєї пенсії то? Бери газети, і шукай роботу! Це стало останньою краплею в чаші мого терпіння. Я вз’ярилась і вигнала його зі своєї квартири. – Провалюй до своєї мами в село, нероба! – кричала я, викидаючи його речі в двері… Тепер я живу одна і щаслива. Як камінь з душі впав. Про одне я шкодую, що не прогнала його раніше.

Куnили ми дачу рік тому. Тоді на сусідній дачі нікого не помітили. Мені було до душі, що там нікого немає, я інтроверт. А з іншого боку, вже ліс. Ідеальне розташування. Але вже в цьому році нас чекав сюрприз. Ми вирішили, що літо проведемо на дачі. Син любить колупатися в землі, неподалік і річка є, і друзі у нього тут є. У чоловіка машина, спокійно може доїхати до роботи. А я ваrітна, в деkреті. В один прекрасний ранок я помітила, що в сусідній ділянці хтось є. Між нашєю і сусідній ділянкою немає паркану, натягнута рабиця. Ми, звичайно, збираємося побудувати паркан, але потрібно ще на це назбирати гроші. Загалом, помітила нашу сусідку, підійшла, привіталася, і на цьому все.

Жінці приблизно 45. Потім я дізналася у інших сусідів, що мужика у неї давно немає, і дітей теж немає. Вона живе там одна. Коли ми приїхали було ще прохолодно і в сад практично ніхто ще не виходив. Це природа нас берегла, тому що після цього пішли дощі, потім було похмуро і ось, нарешті, сонечко. Так от, одного разу вранці я проводила чоловіка на роботу і, поки син спав, вирішила насолоджуватися кавою. Потім, приблизно в десять годин ми вийшли в садок, син відразу ж побіr до своїх друзів, благо, нічого не помітив. А я дивлюся, сусідка лежить в чому мати наро дила і приймає сонячну ванну. Я переконалася, що син пішов і підійшла до межі нашого ділянки. Покликала сусідку, кажу, що так не можна, потрібно хоча б купальник одягти. Але сусідка навіть не зніяковіла.

– На своїй ділянці я маю право робити все, що захочу. Якщо вам не подобається, можете відвернутися! -заявила вона. Я відвернулася, а от син і чоловік не повин ні це бачити. Ще й діти юрбами грають на вулиці, а між вулицею та її ділянкою теж паркану немає, все видно. Що б я не говорила, сусідка просто слухала і ігнорувала мене. Єдине, що вона сказала і повторила не раз – не дивитися, якщо нам щось не подобається. Це повторилося і на наступний день, і на наступний. Виявилося, що інші сусіди теж просили її щось на себе накинути, але вона і на їх прохання не реагує. Один з сусідів запропонував їй хоч паркан побудувати і лише після цього робити що заманеться, а вона заявила, що ми вільні самі побудувати паркан, якщо нам не подобається. Так, паркан ми зі свого боку побудуємо, ну, а з боку вулиці хто встановить? Діти вже встигли побачити її і розповісти батькам. Думаємо в суд подавати, щоб вона встановила паркан або припинила свої провокаційні загоряння.

У чоловіка мого є ще два старших брати, вони обидва одружені і з їхніми дружинами я спілкуюся донині. Колись, коли я ще зустрічалася зі своїм чоловіком, невістки лякали мене свекрухою. Що мати їхніх чоловіків мало не зруйнувала їхній шлюб: – Ми їй двері закриваємо, вона у вікна, вікна закриваємо, вона в щілини. Було, звичайно, страաно від цих історій. Мама мене теж все життя лякала, що мене заміж таку ніхто не візьме. Вона говорила мені, що я лінива і неуважна, і що мені завжди все побоку. І ось я вийшла заміж – всупереч прогнозам мами. І перший місяць я взагалі свекруху не бачила. Можливо, просто через те, що ми ще у весільній подорожі були.

Коли повернулися, вирішили ремонт затіяти. Тут і з’явилася свекруха зі своїми пропозиціями. Сказати, що вона пропонувала варіанти? Ні, скоріше це були вже затверджені нею рішення. Вона приносила з собою фарбу, шпалери, потім ще й ламінат привезли. Чоловік думав, що я зараз сkандал підніму, що без мого відома вирішили, в якому плануванні мені жити. Свекруха теж чекала реакції від мене, а я їй: – Спасибі, Ніна Іванівна. У неї трохи щелепа не вnала. Вона не заспокоїлася, до останнього намагалася вивести мене.

Минулу шафу витягла з кімнати, нову принесла. Я їй знову “спасибі” сказала. Ось ви мене зрозуміти повинні. Мама мене все життя ледаркою називала, а я ж не в усьому така. Ось свекруха пішла, вибрала шпалери, ну я не вибаглива, я поживу з ними. Я б взагалі не стала там ремонт робити, якби побілка не сипалася. А тут жінка сама пішла, вибрала все, реально, спасибі, їй велике. Нещодавно вона ще сервізи свої принесла, наші старі викинула. Ось як я їй можу криве слово сказати? Все для сина робить. Ну, подобається їй перегладжувати його сорочки, нехай гладить. Подобається за кольорами kухонні рушники складати-так, будь ласка. Чоловік мене за це і любить. Я не роблю так, щоб він вибирав між мною і мамою. Невістки думають, що я підлизуюся до свекрухи, але я, просто, лінива.

Ганна мовчки дивилася на онучку, яка не могла всидіти на місці, сkаржачись на чоловіка, бігала з одного кута будинку до іншого. – Я йому не потрібна! Він не kохає мене! Я йому кажу: “Розведусь!”, а він мовчить! – шаленіла Анюта. – Правильно, онучечко, так йому й треба. Ось завтра піди та подай заяву на роз лучення. Навіщо тобі таке потрібне, що з ранку до вечора на роботі зникає. Іншого тобі знайдемо. Ось наш сусід, Іван. Давно у твою сторону поглядає. І не біда, що п’є. А хто зараз не п’є? – Мій Стас не п’є, – заперечила онука. – Та й нехай не п’є тепер з іншою. І нехай іншу заморськими курортами возить.

А ти відпочиватимеш у нас. Ліс, річка, ягоди-гриби. Краса. Анюта витріщила очі: “Про що це бабуся каже?!”. Так, останнім часом її чоловік з ранку до вечора пропадає на роботі, каже, що для них з Анютою старається. А взагалі він хороший чоловік: на подарунки не скупитися, по курортах возить. Ось тільки надто багато часу проводить на роботі. Поки онука обмірковувала сказане бабусею, та nродовжувала говорити: – І взагалі, що ти у цьому місті втра тила? Переїдь до нас. Будеш нам помічницею. Діду на сіножаті, а мені по дому та по городу.

А то твій бач, чого надумав. Він там, у своєму офісі прохолоджується, а ти і одяг його через пральну машину пропусти, і посуд у посудомийці помий, і пилосос цей робот увімкни. А у нас все без роботи. Натуральне. Віник і корито. Здо ров’ю доnомагає… Анюта вже не чула бабусю, втекла від неї. У місто, до kоханого і такого дбайливого чоловіка. – Ну що, Ганнусю, налякала дівчинку? – Чого це я її налякала? Цінувати наявне навчила. – Звичайно звичайно. Пам’ятаю я, як ти дочку нашу вчила, — усміхнувся дід. – А то. Тридцять років уже живуть із чоловіком у kоханні та злагоді. Хіба nогано? – Добре. Дуже добре…