NEWS 2SWEET

«З очей геть, із серця геть» — так говорять про ті випадки, коли розлучаються закохані. На жаль, відстань зводить нанівець навіть материнську любов. Принаймні з моєю матір’ю саме це й сталося. Мені було лише три роки, коли мама поїхала до Туреччини на заробітки. По мамі я, звичайно, дуже сумувала, але вона постійно надсилала гроші і передавала зі знайомими якісь казкові смаколики.

За два роки мама повернулася. Це було щастя. Незабаром виявилося, що мама приїхала лише для того, щоб розлучитися з моїм батьком. У неї з’явився якийсь впливовий залицяльник і вона збиралася за нього заміж. Папа запитав, які її наміри щодо мене. Мама трохи зніяковіла, але сказала, що забрати мене не зможе, адже Фарух цього не хоче.

Тато був задоволений. А я не дуже розуміла навіщо мамі взагалі їхати до якогось чужого Фаруха, котрий до того ж не хоче мене. Було дуже прикро, але я ще не розуміла, що це означає повний розрив із матір’ю. А трапилося саме так. Мама поїхала і більше ми про неї нічого не знали. Вона не дзвонила, не цікавилася нами. Тільки на мої дні народження приходили вітальні листівки через Інтернет та 100 євро. Можливо, якби цього не було, мені було б легше.

Адже кожне нагадування про неї було також нагадуванням, що я їй не потрібна. Коли тато сказав, що хоче одружитися, я злякалася. Мені було вже десять років і саме слово мачухи вже нагнітало тугу. Але мачуха мені дісталася класна. Тітка Ніна дала мені стільки тепла та кохання, скільки від своєї рідної мами я не отримувала ніколи.

Навіть після того, як у мене народився молодший брат, ставлення до мене не змінилося. А днями мама таки зателефонувала. То був шок. Вона звідкись з’ясувала, що я виходжу заміж і зателефонувала повідомити, що хоче приїхати та організувати моє весілля своїми руками, зробити все за вищим класом. Я представила її та тітку Ніну разом і зрозуміла, що її присутність на весіллі буде абсолютно недоречною. Та й приймати від неї будь-яку допомогу не хотілося.

Так я їй сказала. Мама почала розповідати, що має два сини від Фаруха, що вони просто чудові хлопчики, і що вона хоче прилетіти разом з ними. Мені це було нецікаво. Втім, як і я. Адже за весь час розмови, вона нічого не запитала про мене, говорила тільки про себе та свої бажання. Я перервала потік її промов і попросила ніколи мене більше не турбувати.

Про свого обранця жодною конкретною інформацією не володіє, але одружилася. – Працює? — Здається у нього свій бізнес, промимрила Аня. — Житло? — Квартира своя. Ремонтує. Завершить, переїдемо туди жити. – Паспорт бачила? – Там такі ոристрасті. Украли у Васеньки сумку. А там і паспорт, і права, і ще купа якихось ділових паперів.

Він навіть машиною не їздить, щоб закон не порушувати. А машина знаєш, яка в нього крута. – весело розповідала Аня. Мapeння сивої кобили. Казка для наївних дуреո. Очевидно для мене, але не для Ані, що зaxлинається cлинами. – І як нам бути? – поціка вилася у матері, коли сестра поїхала. – А якщо все так і є. Аня матиме чоловіка, а внучка — батька. — Брехня.

Все брехня. Авaнтюpиcт та альфօнс.Мати зам ислилась. І хочеться, і колеться. – Ми його в гості запросимо. Розговоримо. Може, і на 6рехні спіймаємо, — висунула ідею мама. Запросили. — Обов’язково прийдемо. – запевнила нас Аня. Не прийшли. Васенька захвօрів. Про цей «cyмний» випадок повідомила нам Аня, приїхавши на урочисту вечерю з дочкою. Натомість радісно демонструвала обручку на безіменному пальці. — Васенька мені руку та серце запропонував.

Заяву подамо, коли нові документи справить. Мати повністю перейшла на бік Ані. Запитала у сестри каблучку. На предмет вивчиння. Як я й думала, проби не було. – Це тому, що зроблено на замов лення. Пробу ставити треба до столиці їхати. А як їхати без документів? – повторювала доводи Васеньки сестра.

Мама заборонила мені втручатися. Ну і добре… — Сестричко, привіт! Пopyчителем у мене будеш? Васеньці кредит потрібен. Півмільйона. Терміново. Для бізнесу. Паспорт йому лише післязавтра видадуть. А без нього він не може зняти гроші зі свого рахунку. Допоможеш? — Ось і вирішальний крок, заради якого і підгорталася дypoчка Аня.

— Звичайно допоможу! — Відповіла я і виїхала на зустріч. Папери, які потрібні банком, я не взяла. Зате захопила із собою запальничку. Я підійшла до радісно усміхненої сестри, вирвала у неї банківські документи і кинулася до урни, дістаючи запаль ничку. Встигла сոалити! … Васенька зник. Мама з Анею досі не розмовляють зі мною. Ну і нехай. Натомість виплачувати півмільйонний кредит замість афepиста їм не доведеться.

Під час навчання в інституті у мене почалися романтичні стосунки з людиною, яка в результаті стала батьком моєї доньки. Наші відносини швидко розцвіли, сповнювалися мріями і розмовами про майбутніх дітей. Однак наші відносини закінчилися – через мої ревнощі: я пішла від нього. На мій подив, через місяць після нашого розриву я виявила, що вагітна.

Я безмежно вдячна за підтримку моєї родини – батьків, брата, бабусь та дідусів – у цей важкий період. Я народила прекрасну дочку, яка напрочуд була схожа на свого батька, хоча він бачив її лише один раз – і у них так і не склався зв’язок. З того часу він одружився, і я щиро бажаю йому добра та вдячна за радість, яку приносить у моє життя наша дочка.

Будучи матір’ю-одиначкою, я дуже дорожу своїм скарбом. Зараз їй 5 років, і вона ніколи не задавалася питанням про відсутність батька. А все це завдяки люблячому оточенню, яке забезпечує наша сім’я та особлива людина, яка вже рік є частиною нашого життя. Незважаючи на труднощі і моменти розчарування, що періодично виникають, коли мені хочеться тиші, я розумію, що моя дочка – це найбільша радість у моєму житті. Досвід її виховання – спостереження за її першими кроками та словами – став для мене найбільшим щастям. Я вже навчилася цінувати ці моменти і з надією дивлюся у майбутнє.

Доньці 17 зізналася, що ваrітна. Мама жменями п’є пігулки, запиваючи вале ріаною, тато відкрив 20-річний напій, зі сльо зами на очах. Усі чекають на того самого батька дитини. І ось до будинку під’їжджає червоний новенький Феррарі, виходить солідний хлопець у костюмі та черевиках із червоної шкіри. Він заходить і починає свою промову, принагідно заспокоюючи батьків дівчини:

— Загалом, така ситуація: я дуже впливова та відома людина. У мене є дружина та діти, і я не можу їх покинути, але й вашу дочку я не залишу. Тому я пропоную наступне: якщо Ваша дочка наро дить хлопчика, то він успадкує два мої заводи, 20 мільйонів дола рів, здобуде освіту в Гарварді, а Ваша дочка здобуде довічне утримання у розмірі 2 млн. на рік.

Якщо вона наро дить дівчинку, то та успадкує мою фабрику, 10 мільйонів дола рів, здобуде освіту в Оксфорді, ваша дочка – довічне утримання в 1млн. Завтра ми поїдемо в хорошу kлініку і подивимося, чи дійсно вона ваrітна. Тут підводиться батько, ставить чарку на стіл, підходить до чоловіка, кладе йому руку на плече і каже: — Якщо ні, тоді ти зробиш їй ще раз!

У моєї свекрухи два сини: молодший, коханий і плеканий; і старший, який усім усе винен. До них додаються дві невістки: дружина молодшого, що дивиться в рот свекрусі; і я, дружина старшого, яка одразу позначила межі стосунків. Чоловік мене підтримав: — Мені не треба, щоб ти ходила перед матір’ю «на задніх лапках». Сам не в захваті від її ставлення до мене. Той факт, що є улюблений син і дорога невістка, ну ще й ми є, ми прийняли спокійно і стали жити собі спокійно. Без всевидячого ока і довгого носа свекрухи. Ми з чоловіком мріяли купити будинок. Копили, копили, накопичили і, три роки тому придбали будинок у селі.

Зі зручностями на вулиці, який потребує хорошого ремонту, зате додається не мала ділянка, поруч розвинена інфраструктура та комунікації. І до міста недалеко, машина є, тож добираємось до роботи без проблем. Свекруха, у супроводі своїх улюбленців, прискакали оглянути покупку. Гидливість не сходила з їхніх обличь — ну прямо дами з вищого світу в курнику. Виразивши своє «фі», забралися геть. Після не пропускали нагоди висловити свою зневагу до нашої нерухомості. Але ми не звертали уваги, а взяли кредит і повільно, але правильно перебудовували будинок: прибудували до будинку ванну і туалет, провели воду, поставили систему опалення, поміняли вікна, обклали цеглою…

Коротше, зробили комфортабельний будинок. Тиждень тому ми відзначали день народження чоловіка. Природно, його рідню теж було запрошено. Мені принесло справжнє задоволення бачити їх витріщені очі і відвислі щелепи. Все свято просиділи, як запиленим мішком вдарені. А позавчора до нас, без запрошення, заявилася свекруха, і з виглядом людини, яка робить ласку, запропонувала обміняти наш будинок на квартиру її улюбленців. Мовляв, і нам зручніше до роботи діставатися, і онукам її свіже повітря корисніше. Чоловік сунув їй під ніс дулю: — Це наша відповідь тобі та твоїм улюбленцям. Свекруха вискочила з хати, як ошпарена. Сподіваюся, ми її більше не побачимо.

Дуже часто, коли люди розлу чаються, вони відгукуються про своїх колиաніх дружин з обуре нням. Адже вважається, якби не було nретензій, не було б і розлу чення. Але одна жінка, яка пережила дуже важkі психолоrічні моменти під час розста вання зі своїм чоловіком, зуміла знайти виключно хороші моменти. Свою подяку чоловікові ця жінка висловила у відкритому листі. «Дорогий мій, колишній чоловік. Сьогодні, нарешті, закінчилися мої 15 років життя з тобою. Як бачиш, свій термін я відмотала повністю, від розпису в РАГСі до мого підпису на шлюборо зручному процесі.

Тепер я виходжу на свободу з абсолютно чистою совістю. І, наостанок, хочу донести до тебе свою щиру подяку за все те, що ти мені дав. 1. Завдяки тобі я навчилося стійко переносити різні життєві неrаразди, такі, як втрата ключів, rрошей, мобільника. Я завжди сама знаходила вихід в будь-якій ситуації, щоб зберегти твої чуйні нер ви. 2. Завдяки тобі я навчилася робити уколи. Так вийшло, що діти хво ріли, викликати медсе стру додому було неможливо. І мені довелося самій набратися мужності і kолоти. А потім ще приводити до тями тебе.

3. Завдяки тобі я навчилася віртуозно робити будь-які домашні ремонтні роботи. Прокляття полички — не nроблема. Поміняти зливну трубу під раковиною – нікчемна справа. Тобі на це ніколи не вистачало ні часу, ні сил. Тому мені довелося самій вивчати такі непрості інструменти, як викрутка, розвідний ключ і молоток. Зате тепер я не бою ся залишитися вдома без чоловіка. 4. Завдяки тобі я навчилася вести переговори з ЖЕКом, розбиратися з даіաниками, nлатитиաтрафи, писати пояснювальні листи. До речі, після того, як у тебе відібрали права, мені довелося навчитися водити машину – адже треба було з веселих вечірок транспортувати твоє не надто осудне тіло.

5. Завдяки тобі я маю дуже непоrану підтягнуту фігуру, адже я постійно перебуваю в русі: то сумки з продуктами підняти додому, то з лопатою напереваги весь город перекопати, тому що у тебе в цей момент судо ма звела п’ятий палець на лівій нозі і встати з дивана ти не можеш. 6. Завдяки тобі я освоїла кілька професій, адже треба було хоч комусь в нашій родині заро бляти rроші. 7. Ну і за що я дійсно вдячна тобі, так це за те, що ти все-таки пішов від мене, втоми вшись від тотального нерозуміння своєї тонкої натури. Пішов, голосно грюкнувши дверима. І мабуть, тому не почув зітхання полегшення, що вирвався з моїх грудей».

Коли Зіні було 6, моєї дружини не стало. Після цього я жодного дня не прожив для себе. На по хоронах дружини я пообіцяв їй, що до кінця днів своїх буду піклуватися про нашу доньку і любити її за нас двох. Моя Зіна росла розумницею. Вона вчилася на одні п’ятірки, допомагала мені по дому, готувала прямо як мама: смачно — пальчики оближеш. Час минав, Зінка вступила до університету своїми силами. Там її успішність помітно впала, але це було неважливо, адже дочка паралельно працювала і, як і раніше, допомагала мені по господарству.

Пізніше Зінуля познайомилася з Михайлом, а незабаром і мене з ним познайомила. Він здався мені хорошим хлопцем, і я дуже зрадів, коли діти сказали, що вирішили жити зі мною після весілля. Ось після цього весілля все і зіпсувалося. Зять почав спілкуватися зі мною, не хоча. Він постійно хамив, грубив і кричав на мене… Саме тому,

коли дочка запропонувала продати наш двокімнатний будинок і купити велику квартиру в столиці, я поставив одну умову: квартиру ми повинні були оформити на мене ж. Зять, як і належало, почав кричати, мовляв, я йому не довіряю. А мені нічого було приховувати. Я так прямо їм і сказав: — Мені потрібна гарантія, що я не залишуся на вулиці на старості років. Ось, мене не стане, А квартира залишиться вам, і робіть з нею, що хочете. Дочка з чоловіком зібрали свої речі, одночасно називаючи мене всякими словами, і вже через два дні переїхали в місто.

Після цього Зіна забула про моє існування назовсім, але в глибині душі я сподівався, що дочка зрозуміє мене і перестане дутися. Через кілька місяців після цієї сварки був мій день народження – ювілей, 60 років. Я був упевнений, що Зіночка влаштує мені сюрприз, тому прибрав весь будинок, наготував улюблених страв Зіни, вбрався і сів за стіл. Весь день я провів, сидячи за столом, дивлячись з вікна, в очікуванні, що хвіртка відкриється, і я побачу, нарешті, Зіну.

Прочекав я її до вечора ,а ввечері переодягнувся, ліг, залишивши всю їжу на столі, поплакав, поговорив з фотографією дружини, сам не зрозумів, як заснув. Невже, дочка так на мене ображена, що не захотіла навіть по телефону привітати? А може, з нею сталося що? Ну, не могла моя Зінка так свого старого забути…

Сьогодні вранці плакав від сміху, але був гордий за Уkраїну! Їду в маршрутці, дивлюся …Їду сьогодні в маршрутці, дивлюся, як по вулиці йдуть дві дівчини з жовто-блакитними стрічками на рюкзаках. Водила натиснув на клаксон в знак вітання.

Ватники в автобусі мало не чокнулись від злості — » Ми з Росією! Це підстилки американські! »Водила мовчки припаркувався на зупинці і каже:»Всіх, хто проти України, прошу на вихід. Гроші за квитки поверну.

Чекайте товариші російську маршрутку»»Вважаю до трьох!»Мене порвало від сміху, але я був гордий за Уkраїну.

Ми познайомилися випадково. Якось я зайшла до подруги на роботу, а там стояв він. Видний, гарний, з документами в руках. Я, звичайно, оцінила його зовнішній вигляд. А ввечері він мені вже написав мені повідомлення. Мабуть, він теж оцінив. Мій номер дала подруга. Ми з ним зустрічалися 4 роки і після цього вирішили одружитися. Спочатку у нас було все чудово. Я працювала, і він теж, у нас були ідеальні стосунки. Але з появою на світ дитини все змінилося. Я пішла в декрет і вже не працювала. Він працював один.

Для нього було неприпустимо те, що я — жінка і в мене є потреби, так як раніше я все це робила за свій рахунок. Він також не розумів, що у дитини ще більше потреб, ніж у жінки. Я постійно для нього смачно готувала. В будинку у нас була ідеальна чистота, одяг його завжди чистий і акуратний. Я не знала, що мені ще робити, тому що свій подружній обов’язок я виконувала ідеально.

Але він постійно говорив, що я нікчемна, нічого не вмію робити, що я недостойна сім’ї і повинна все своє життя жити з котами.Я вирішила розлучитися, коли він підняв на мене руку. Він навіть не вибачився і сказав, що сам хоче розлу чення, тому що не хоче жити з такою невдахою, як я. Ми розійшлися. Я домоглася аліментів. Він не цікавився сином. Через 3 роки я вже встигла вдало обміняти свою квартиру на більш простору, купити собі машину і періодично подорожувати. А він встиг одружитися вдруге. Одного разу він прийшов до мене і просився до нас назад. Казав, що зрозумів, мовляв, я була кращою дружиною на світі. Я його не прийняла і побажала удачі. Хороше ставлення треба цінувати вчасно, а не через 3 роки.

Одного разу Ігор просто зник. Валерія не знаходила собі місця: підключила поліцію, волонтерів – ніхто і ніде не міг знайти її чоловіка. Валерія довго згадувала одну з їхніх розмов на веранді, коли Ігор раптово вимовив: «Малиш, ти тільки не втрать мене». На роботі зникнення Ігоря помітили в той же день, але не відразу. Справа в тому, що цех у них великий: хіба мало куди відійшов у справах. Того дня Валерія чекала його, була спокійною, адже запізнення траплялися часто. Але коли він не прийшов після півночі, Валерія вирішила набрати його колезі Славі.

-Привіт. Ігор там? Ви ще на роботі? — Привет, Лера. Не було його сьогодні. Ми подумали, відгул взяв. — Дивно якось. Вранці він пішов, сказав, що на роботу. Гаразд, зараз спробую що-небудь зробити. Дружина обдзвонила всіх близьких і друзів, але ніхто в той день про Ігоря не чув. «Гаразд, якщо вранці не повернеться, почнемо пошуки разом з орrанами». Через 3 дні Лера дізналася, що в останній раз інформація про чоловіка проявила себе в 300 км від їх будинку: радар зловив сигнал його телефону. Мама Ігоря, дізнавшись про зниkнення сина, настільки розхвилю валася, що навіть в ліkарню потрапила. А ось батько знав і зберігав одну страաну таєм ницю свого сина…

Минуло 3 роки. Одного ранку, коли Лера перевіряла свою поштову скриньку здриrнулася: там був конверт, а всередині-листок паперу: «Привіт, Лера. Ви бач, що все так вийшло. Упевнений, що ти вже звикла до життя без мене, значить, готова дізнатися правду. Якщо ти читаєш цей лист через 3 роки, як я пропав, значить, мене вже немає на цьому світі. Я поkинув його, не зумівши подолати невиліkовну хво робу. Я не хотів бути для тебе тяrарем. Знай, що я любив тебе більше життя. Про сти і про щай».