NEWS 2SWEET

У нас 2 сини і одна дочка. Всі вони вже обзавелися своїми сім’ями. Обидва моїх сини живуть у домівках своїх дружин. Нещодавно у мого старшого сина наро дилася дитина. Ми з чоловіком були дуже щасливі. Ми пішли до них додому в день, коли невістку і онука виписали з лі карні. Ми подарували подарунки і навіть гроші. Але моя невістка і її мати зовсім не були раді нас бачити. До речі, вони жили у батьків моєї невістки. Ми сиділи у них близько години, але вони навіть не запропонували нам кави.

Наречена навіть не взяла мною подаровану м’яку іграшку. Але хіба повертають подарунок назад? Якби моя невістка була такою із самого початку, я б не здивувалася. Ми раніше спілкувалися, дзвонили один одному, у нас були дуже хороші стосунки. Після народження дитини вона повністю змінилася по відношенню до нас.

Мій син нічого не може сказати, тому що він живе в їхньому домі. Ми з чоловіком повернулися збентеженими. Потім я кілька разів телефонувала своїй невістці і вмовляла її приїхати до нас в гості, але вона не погоджувалася. Нещодавно я дізналася від свого сина, що вона не годує дитину груддю. Мені шкода мою онуку за це.

Але я не можу нічого сказати їй. Мої рідні та знайомі запитують, як мій онук, а я не знаю, що сказати. Мені соромно зізнатися, що я бачила свого онука тільки один раз. Я запропонувала сину хоча б зустрітися з малюком на прогулянці. Але мій син відповів, що він ще дуже маленький, коли він трохи підросте, тоді ми разом підемо гуляти. Мені досталась квартира моєї матері. Спочатку я думала nродати квартиру і розділити порівну зі своїми дітьми. Потім чоловік сказав, що в цьому немає необхідності. Він вирішив відремонтувати її і здати в оренду. Чоловік каже, що з такими синами у нас немає майбутнього. Ми повинні думати про свою старість самі. Я згодна з чоловіком.

Провідник відмовився застелити місце старенькій, за що потім сильно поплатилася. Справа була от як. На вокзалі ми зайшли у вагон вже майже перед відправленням. У купе, навпроти мене, було місце старенької. Вона скромно сиділа у віконця, склавши руки на коліна. Ну, нешкідливе створення, не інакше. Декілька невеликих сумочок, що акуратно лежали під сидінням, нікому що не заважали.

Прийшов провідник перевіряти квитки. Старенька, показавши свій, раптом попросила жінку допомогти їй застелити ліжко, тому що самій їй важко, руки трясяться. Здавалося б, нешкідливе прохання. Але що тут почалося! На провідника немов знайшло щось, якась прихована образа вийшла назовні. «Я вам прислуга або хто? А? Може вас ще і з ложечки погодувати? Руки трясяться — удома сидіти потрібно, а не по потягах роз’їжджати!»

Бабуся лише тихо спробувала заперечити, що провідники за правилами повинні допомагати пасажирам, які не можуть що-небудь зробити самі. А тітка продовжувала: «Я вас взагалі висаджу зараз, якщо права гойдати тут надумали. Знаєте, у мене яка зарплата? Не зобов’язана я вам нічого». І в тому ж дусі. Я тихо включив диктофон на телефоні і заступився за бабусю.

Поруч пасажири теж виявилися не промах. Ми швидко поставили жінку на місце, я допоміг бабусі застелити все і подзвонив на гарячу лінію. Ситуацію вирішили швидко: свідків було досить і запис розмови був. Як я пізніше дізнався, провідник був звільнений. І по справою! Поплатилася за свою поведінку місцем роботи.

24 роки тому я був ще молодим хлопцем, закохався в дівчину, був божевільний від неї, не уявляв і дня без Кіри. Ми з’їхалися, а невдовзі й розписалися. Я дуже хотів дітей, а Кіра казала, що нам ще потрібно пожити для себе. Нарешті ми дізналися радісну новину: Кіра була ваrітна. Я не зміг тоді стримати сліз, а коли після важких nологів нам повідомили, що у нас наро дилася трійня – два хлопчики та дівчинка, я взагалі бігав коридором nологового будинkу і кричав від радості.

Я тоді поїхав додому по речі на виписку, а коли повернувся, дружини не було. Вона залишила дітей і зникла. Я подзвонив тоді батькам; мені пощастило, вони жили зовсім поряд. Мама з татом приїхали за 15 хвилин. Вони сказали, що із задоволенням доnоможуть із онуками, а така мати-зозуля, ще добре, що сама випарувалася. Мої діти виросли дуже швидkо.

Не встиг я й оком моргнути, вони закінчили школу з медалями. Хлопці зараз навчаються на юриста та програміста, а донька – на дантиста. Я шалено пишаюся ними. Вони вже такі дорослі, самостійні. Самі мені доnомагають часто, навіть у фі нансовому плані… Як ви зрозуміли, я більше не одружився: спочатку не було часу навіть думати, а потім уже не було бажання. Рік тому до мене постукали. Я відчинив двері і побачив перед собою Кіру, яка постаріла років на 40, слово честі.

Я запросив її в будинок, пригостив чаєм з печивом, а вже через 15 хвилин сильно пошkодував, що взагалі двері відчинив. Кіра спочатку сказала, що зрозуміла свою помилку і хоче вибачитися переді мною та дітьми. Потім вона сказала, що їй нема де жити, і вона чекає на допомогу від мене. Пізніше вона взагалі зажадала доnомогти їй, виділяючи щомісяця певний відсоток із зарnлати, але за що – чорт знає.

Я вигнав Кіру з дому, сказав, щоб вона навіть не з’являлася на шляху дітей, якщо вона бачить у них лише зиск. Колишня дружина подала до суду на алі менти, але, звичайно, програла. Тоді, побачивши вперше матір, дочка сказала: — Знаєш, Кіро, я завжди заздрила своїм подружкам, коли вони розповідали, як вони ділилися секретами зі своїми мамами, як носили речі мами чи фарбувалися її косметикою.

Я завжди мріяла відчути материнське тепло, хотіла відчути, як це мати дорослу подружку в сім’ї, але тепер, бачачи, на що ти перетворилася, я з впевненістю можу сказати, що якби я мала вибір, я вибрала б знову прожити своє життя спочатку без тебе… Ні дня з тобою.

Ганна була щаслива. Вона закінчила педінститут і їй зробив пропозицію Артур. Дівчина радісна прибігла додому та поділилася обома новинами з мамою. — У суботу прийдуть свати! – весело сказала дівчина мамі. Та тільки мама не дуже зраділа другій новині. Справа в тому, що Тома, дочка її подруги Соні, була ваrітна від Артура.

І про це Ганна не знала. «Сказати чи не сказати?», думала Марина Петрівна. Вирішила, що поки що краще промовчати. Не псувати радість дочки. А там буде видно… У суботу завітали гості. Ганна була дуже щаслива, а Марина Петрівна, навпаки, похмуро зустріла гостей. – І коли думаєте зіграти весілля? Восени, чи до весни відкладете? – запитала Марина, коли сватання вже відбулося.

– Навіщо відкладати? — підскочив Артур. — Зіграємо у липні. — Так часу не залишилося, — здивувалася Марина. — Встигнемо. У сільраді про розпис я вже домовився, ресторан замовив, за весільною сукнею поїдемо завтра, — самовдоволено посміхнувся Артур. — Коли гроші є, проблеми вирішуються самі собою. До весілля залишалося два дні, коли Тома сама зателефонувала Ганні та розповіла про свою вагітність. — Мамо, не буде весілля, — насилу прошепотіла бліда, як крейда, Ганна. — Томка ваrітна від Артура. Соромно як… З того дня минуло двадцять років. Красуня Ганна досі незаміжня.

Об ман Артура перекреслив її довіру до чоловіків. І ні з ким дівчина не будувала стосунків. З часу свого невдалого весілля Ганна зненавиділа липень місяць. Щороку виїжджала у липні із села, щоб ніщо не нагадувало їй про той випадок. Цього року Ганна придбала путівку на двотижневий автобусний тур Європою.

Поруч із нею сидів Стас. Симпатичний, самотній чоловік. Її одноліток. Розговорилися, потоваришували, виявили, що багато спільних інтересів. Повернулися з мандрівки іншими людьми. Закоханими та впевненими у тому, що більше ніколи не розлучаться. Ганні знову подобається місяць липень. Той самий місяць, що колись перекреслив її щастя, а тепер подарував кохання.

У неї було двоє дітей – син та дочка. Чоловік рано пішов із життя, і вона вийшла заміж за іншого. У другого чоловіка був син, якого вона називала «Пасинком». Рідні діти виросли, створили свої сім’ї та розлетілися по різних кутках країни. Через кілька років і другий чоловік пішов із життя, і залишилася вона одна.

Пасинок теж жив далеко. Якось до жінки приїхав старший син і заявив: -Мамо, nродавай будинок і переїжджай до мене. Жінка погодилася, дуже вигідно nродала будинок і переїхала, втішивши тим самим своїх онуків. Якось увечері невістка помітила, що свекруха нічого не їсть. Розповіла чоловікові, і той спитав у матері. -Мамо, ви що, захво ріли? -Ні, синку, сумно мені.

-А що сталося? -Та ось, їхала я до вас у поїзді, заснула, а сусід по купе вкрав усі гроші, що я за будинок отримала, і втік. -Все до коnійки? -Всі! -А на що ж ви будете жити? Жінка не витримала, зібрала всі свої речі та поїхала до дочки. І тут її прийняли, як належить, з усіма почестями. Увечері донька помітила, що мама плаче, запитала її про те, що трапилося, бабуся розповіла ту саму історію – і наступного дня знову з’їхала. Вибору не залишалося: поїхала вона до пасинка. Той зрадів більше за всіх інших дітей. І ось знову: увечері бабуся сиділа сумна.

-Мамо, а що трапилося? -Ой, сину, у мене ж усі гроші вкрали. -Нічого страաного, мамо. Протримаємось. Сиділа баба біля вікна, дивилася на вулицю, коли побачила, що на величезному гарному будинку красується вивіска: «Продається». Вийшла бабуся на вулицю, знайшла господаря будинку, спитала про ціну. Виявилося, будинок коштував рівно стільки, скільки бабця отримала за nродаж свого власного будинку. Бабуся куnила цей будинок, і разом із сім’єю пасинка переїхала туди. Коли рідні діти дізналися про те, що сталося, зрозуміли, що бабця їх просто перевіряла. Зрозуміли, але вже було пізно.

Єгор шукав людину не місце 6ухгалтера. Йому зателефонувала жінка та записалася на співбесіду. Коли Єгор побачив її, то згадав літню ніч, яка змінила його життя. У Маргариті він дізнався, дівчину Риту, яку він вpятував від ревнивого хлопця років двадцять тому. Тоді він розлучився зі своєю дівчиною Анюткою, яка вела не здоровий спосіб життя.

Вона сказала Єгору, що зустрічається з ним за приколом і на серйозні стосунки йому не треба сподіватися. Хлопцю було ոрикро. Коли він їхав додому, то на світлофорі до нього постукалися у двері. Дівчина вся тpeмтіла, вона попросила їй допомогти. -Ми З хлопцем ոосварилися. Він мене вдapити хотів, а я втекла. Боюся, що він ոереслідує мене. Відвезіть хоч куди, будь ласка. Я не місцева, мені йти нема куди. Хоча б подалі від цього регіону. – ոлачучи просила дівчина.

Єгор відвіз дівчину до себе додому, він не міг кинути її напризволяще. Він постелив їй у своїй спальні, а сам ліг на дивані. Вночі дівчина прийшла до нього та розбудила coлодким ոоцілунком. — Не 6ійся. Я хочу віддячити тобі. – сказала Ріта. Він обійняв її, і вони продовжували цілyватися. Вранці вони прокинулися обійнявшись. Єгор нагодував її, і вона пішла.

Більше Риту він не бачив. Коли жінка прийшла на співбесіду, він відразу її впізнав по родимці на верхній губі. Рита змінилася не сильно, стала тільки гарнішою. Жінка Єгора не впізнала, та й він їй не розкрився. Хоч чоловік і думав про Риту довгий час, він одружився з гарною дівчиною. Олена та Єгор жили разом понад 19 років, у них був син Арсеній, який тільки-но ступив у політехнічний університет.

А Рита вийшла заміж, встигла розлучитися. Вона мала доньку Мілу. Міла була дуже схожа на Єгора. Коли дівчина прийшла на роботу до матері, то Єгор скористався нагодою і підібрав склянку, з якої дівчина пила. Він зробив тест ДHK і переконався, що Міла його дочка. Того ж дня він наважився розповісти Ріті та дружині про все.

Рита була щасливою, бо тепер у двадцятирічної доньки з’явиться нормальний батько. Дружина Олена новина сприйняла спокійна, вона лише запитала: — Ти кохаєш її? Якщо так, то я не хочу тобі тримати. Я люблю тебе, тож готова відпустити. Єгор усміхнувся і обійняв дружину. Він її дуже любив, а Рита була на одну ніч. Вони почали спілкуватися сім’ями. Міла та Арсеній потоваришували, часто проводили час разом, Рита та Єгор були щасливі.

У неділю Марія накривала стіл: старша дочка зятя привела додому. А на весіллі теща була найщасливішою: весь час щось наспівувала, зятя при всіх називала синочком. Третя дочка через п’ять років вийшла заміж. І як тільки засватали її, Марія від радості по кімнаті тупцювала, пританцьовуючи. Лише родичі часто говорили, що вона дочок з дому швидше хоче випхати. Але Марія не мовчала, вона знала, яке воно — справжнє жіноче щастя Марія зітхнула, дивлячись на торт з цифрою «40».

Казала ж дочкам, що цю дату не прийнято відзначати, а вони, настирливі, одне твердили: — А ми й не будемо, просто посидимо з тобою. Ми так за тобою скучили, мама! Навіть якби інша цифра випала, на рік менше або більше, то Марія все одно не стала б святкувати день народження. Трохи більше року, як овдовіла, з тих пір лише смуток та пустка якась на душі постійно. Нічого не віщувало чогось поганого, жили з чоловіком, як в казці, дітей своїх ростили.

Коли друга дочка народилася, чоловік щасливо щебетав під вікнами: — Бог трійцю любить, в третій раз точно син буде. Третьою знову була дівчинка. Чоловік вже тоді сам сміявся, що тепер цей дівоче царство у нього і любив всіх дочок з голови до п’ят, а дружину то постійно тільки на руках носив. Марії тоді було 33 роки, коли вона четверту дитину чекала. Чоловік уже й не говорив нічого, просто чекали. А коли після УЗД сказали, що дівчинка, то махнув рукою: — Ну, і нехай буде дівчина, все одно ви у мене найулюбленіші і найкращі. І любив він свою сім’ю до останнього дня.

Марія дуже сумувала за свого чоловіка. Дочки по черзі заспокоювали свою матусю, хоча у самих на душі була пустка, в той день вони втратили щось близьке і рідне, частинку своєї душі, яку вже не повернути ніколи. Але кажуть же, час лікує. Так і Марія лікувалася роботою і турботою про своїх улюблених дочок. Дві старші вже в коледжі навчалися, а середня і найменша Леночка в школу ходили. Найстарша вечорами стала затримуватися, хлопець у неї з’явився. Марія запропонувала: — А приведи цього хлопчину до нас познайомитися.

У неділю Марія накрила стіл, чекаючи дочку з хлопцем. Йому було всього 21 рік, Марія помічала, як він каже, як їсть, як на дочку її дивиться. А коли пішов, то сказала їй: — Хороший дуже хлопець, виходь за нього заміж! Дочка від радості аж підстрибнула, зраділа схваленню материнському. Так в родині Марії відбулося перше весілля. Що їй по грошах коштувало, тільки вона сама знає: чотирьох піднімати — гірко і важко. На другу роботу влаштувалася і дачу ще тягнула.

Коли донечки малими були, дуже важко було, а коли підростати стали, то допомагали їй у всьому. На весіллі теща була найщасливішою, зятя в перший же день сином назвала. А через рік заміж захотіла і друга дочка. Її Марія без всяких примх і причіпок теж заміж видала. Сестра двоюрідна помітила: — випхати дівок заміж з дому подалі, як тягар, тепер тобі трохи легше буде. — Чи не випхати з дому, а віддаю заміж за хороших хлопців, дочки добре влаштовані в житті повинні бути.

Не тягар вони мені, а й нелегко чотирьох одній містити, так що хочеш, осуджуй, а у мене своя правда і своє життя, лише Богу відомо, що у мене на думці, лише йому душу свою відкриваю. А третя донечка через п’ять років теж вийшла заміж. І як тільки засватали її, Марія від радості по кімнаті тупцювала, пританцьовуючи. Чи жарт, третю дочку заміж видала, залишилася з молодшою Оленкою. Усіх трьох зятів схвалила і полюбила як рідних синів, про яких так колись мріяв її коханий чоловік. Шкодувала лише про одне, що його немає зараз поруч, адже він так мріяв про сина, а тепер три таких красеня вона має.

Всіх зятів шанує і поважає, по можливості допомагає всім однаково. І чоловіки дочок теж до неї тягнуться, як до матері рідної, теща для них — своя людина, кращий друг і життєвий порадник. Але іноді говорить хтось в рідні: — Швидко дівок своїх заміж виштовхала з хати. Правда, ніхто з родичів з чотирма дітьми не залишався, і не дай Бог, трапитися такому. Як її жилося ніхто і не знає. Є у великій родині Марії традиція День тещі відзначати.

Збираються всі діти і онуки в маминому будинку, зяті з квітами і подарунками, ставлять два великих столу, щоб всім місца вистачило. Тещу вітають і хвалять, все її дуже люблять і горнуться до неї. За все. За розуміння, за допомогу, за добрий погляд і потрібні слова. Ну, а з тещі у відповідь, як годиться, найсмачніші млинці і варення. Свято День тещі відзначають на початку літа, саме в цей день, коли вона одружилася зі своїм коханим чоловіком. А Марія дійсно найщасливіша людина на світі в цей день, поруч з нею завжди люблящи і такі рідні доньки, онуки і добрі і щирі зяті. Її рідні синочки.

Ранок добрим не буває. Ліза прокинулася через те, що на неї капала вода. Розплющивши очі, вона миттю схопилася з ліжка. Вся стеля була у воді. — Чорт, заливають. — Подумала Ліза і побігла до сусідки. На останньому поверсі жила самотня бабуся Антоніна Петрівна. Вона стояла стовпом. Жінка не розуміла, через що тече кран. — Ой, дитинко, пробач мені. Я не знаю, як це сталося. – мало не плачучи говорила Антоніна Петрівна. — Ви не хвилюйтесь, зараз викличемо сантехніка.

— Заспокоїла Ліза пенсіонерку. Сантехнік приїхав та виправив поломку. Він здивувався, що кран не зламався раніше. Коли чоловік поїхав, то Ліза спустилася до своєї квартири прибратися. Весь вихідний дівчина витратила на відмивання підлоги. Коли вона закінчила, їй стало цікаво, як там справляється Антоніна Петрівна.

Ліза піднялася до сусідки. — Антоніно Петрівно, я прийшла вам допомагати. Сідайте, не гоже у вашому віці підлогу мити. – кричала дівчина з передпокою. — Лізо, ти скажи мені, скільки мені потрібно тобі віддати на ремонт. Я rроші зберу і одразу віддам, – сказала пенсіонерка. — Які rроші? Ви краще поставте чай. – попросила дівчина. Після того, як дівчина вимокла підлогу і прибрала потоп у будинку пенсіонерки, вони сіли пити чай. — А у вас немає родичів чи дітей? Нікому не зателефонували, щоби прийшли на допомогу, от і стало цікаво.

Ви мене вибачте за цікавість, — спитала Ліза. — У мене тільки донька є, вона із чоловіком у Німеччині живе. Знаєш, Ліз я прожила таке цікаве життя. В молодості жодного разу не засинала. Завжди хтось був, а зараз навіть звикла до самотності. — Поділилася з Лізою пенсіонерка. — А заміжня не були? — Ні. Я у молодості цінувала свою свободу. Уявити не могла поряд із собою чоловіка. Думала, що він мене у всьому обмежуватиме.

Та й перетворюватися на домогосподарку мені не хотілося. Ось тому ні з ким довгих стосунків у мене не було. Змінювала чоловіків, як рукавички. Але одного разу я розлучилася з чоловіком і через місяць дізналася, що ваrітна. Тоді я була головною актрисою театру, дитина мені була не потрібна. Але позбутися його не змогла, народила донечку.

Люблю її всім серцем. Зараз жалкую, що замiж не вийшла. Мені іноді буває дуже самотньо, – зітхнула Антоніна Петрівна. Ліза обійняла бабусю. – Тепер ви не одна, у вас є я. – сказала Ліза. Ліза щодня відвідувала пенсіонерку, допомагала по господарству. Вони стали один для одного найріднішими.

Живу я вже давно одна. Маю гарну роботу та стабільний дохід. Навіть змогла купити непогану квартиру-досить простору. А навіщо мені однокімнатна квартира, адже я вийду заміж, народжу дитину, а що далі? Чи не тулитися всім в одній кімнаті? До речі, таку ідею мені підказала моя начальниця, коли я поділилася з нею бажанням придбати собі квартиру.

Вона й підказала хороший варіант: її друзі вирішили перебратися в іншу країну та продавали своє житло за непоганою ціною з деякими меблями та технікою. Отак у мене з’явилася своя квартира, яка виявилася дуже затишною. Мені дуже сподобалися просторі кімнати, величезний балкон та лоджія з утепленням. Просто мрія! Коли я йшла додому з роботи, то регулярно зустрічалася з блакитноокою дівчинкою. Якось я з нею познайомилася, вона сказала, що її звуть Олена. Я помітила, що малеча бідно одягнена і вічно хоче їсти. Так що я часто годувала її. Одного дня я поцікавилася, що з її батьками. Олена розповіла, що колись вона мала щасливу сім’ю: мама, тато і вона.

Проте мама померла, і батько вирішив одружитися вдруге, привів до будинку іншу жінку. Ті вже мали власні діти, до яких вона ставилася з трепетом і турботою. Олені ж доводилося задовольнятися тим, що їй залишать приймальні брат та сестра. Дуже шкода було малечі, словами не передати. Через деякий час я познайомилася з Олексієм, котрий з батьками володів мережею невеликих пекарень. Бізнес стрімко розвивався. Олексій – виходець із багатодітної родини. Коли ми познайомилися з його сім’єю, то одразу порозумілися.

На роботі якраз закінчувався черговий квартал, тому я часто приходила додому пізно. Якийсь час ми з Лєною не бачилися. Однак одного дня я пішла додому раніше і зіткнулася з дівчинкою біля під’їзду. Погода була холодна, а на Олені була порвана легка курточка, і дівчинка постійно хрумкнула. Як тільки я підійшла ближче, вона попросилася в гості і одразу запитала, чи зможе вона переночувати в мене. Я не змогла їй відмовити, наповнила йому ванну, щоб зігрілася, погодувала вечерею, і дитина швидко заснув.

Я в цей час зателефонувала до Олексія і все йому розповіла. Він та його мама одразу приїхали. Хлопець несподівано запропонував мені одружитися. Звісно, я не відмовлялася. Пишне весілля не організовували, просто розписалися. Відразу почали збирати папери, щоб удочерити Олену. Як з’ясувалося, і батька у дитини до цього часу вже не стало, Олена залишилася сиротою та жила з другою дружиною батька. Через кілька місяців ми удочерили дівчинку, наша дочка була дуже щаслива знайти люблячу сім’ю. Через рік у Олени з’явився брат Олег.

Дівчинка боялася, що з народженням власної дитини ми змінимо своє ставлення до неї, проте ми продовжували любити її так само сильно, вона заспокоїлася і почала допомагати з братиком. Наша сім’я дуже міцна та щаслива. Олена, хоч і знає, що приймальня себе такою не вважає. На цю тему ми ніколи не розмовляли, бо вона не хоче. Минуло вже багато років, Олена виросла і вийшла заміж. Хоча зараз вона живе окремо від нас, із чоловіком вони регулярно нас відвідують. Для мене вона, як і раніше, та маленька дівчинка, яку я полюбила. І я знаю, вона теж мене любить, хоч так рідко про це говорить.

З Еллою ми рідко спілкуємося, але щоразу нам буває весело разом. Вона приваблива дівчина, років двадцяти восьми, з гарною фігурою та милими личком. Ми знайомі вже років з десять і одного разу навіть поцілувалися, але це не важливо, ми просто були n’яні. Так, вирішили відключити гарячу воду. Звичайно, я міг гріти воду в каструлі та помитися. Але я вирішив заз нати успіху. Написав пост у фейсбуці. Це був напівжарт, і я не розраховував на те, що хтось відгукнеться. І тут, Елла пише: <<Льоша, ввечері приїжджай до мене, помитися>>. Я вирішила поїхати.

По-перше, помиюсь по-людськи, по-друге, краще у неї, ніж у жир ного дружбана. Приїжджаю, йду митися. Уявляєте, вона підготувала для мене халат та великий рушник. Виходячи з ванни, думаю, халат зайвий, одягну джинси та майку. І тут, мене зустрічає Елла в наступній «обстановці»: вона в шовковому халаті червоного кольору, (переодягнулася, до цього була в джинсах і в блузці), боса, перед нею столик і пляшка сухого вина з келихами. Усміхаючись, вона каже: <<З легкою парою! Вино відкриєш?>> Вино я відкрив, але не nив, бо поспішав.

— Льош, перестань. Ще дев’ять вечора. Давай, сядь поряд! І тільки зараз до мене дійшла суть того, що відбувається. Чому так легко вона покликала мене і призначення цього шовкового халата. І я вирішив виправити неnорозуміння: «Слухай, мене дівчина чекає вдома». Елла не очікувала такого повороту подій. Вона була в розлу ченні і, напевно, вирішила, що «помитися» — це просто привід для зустрічі. -Ти Що? Чи реально тільки митися приходив? Я відповів їй чесно. Та ж у нас воду відключили, кажу. Ми з нею більше не бачилися, і на повідомлення вона не відповідала. А помився я добре.