NEWS 2SWEET

Вадим був дома, коли Антон постукав до них у двері. Перше, що сказав Антон це було: “Ми відпочивали в санаторії з вашою дружиною” Вадим одразу ж насторожився: ⁃ Що ти зараз сказав!? ⁃ Я, мабуть, неправильно висловився, ми були в одному санаторії, але відпочивали у різних кімнатах. Вадим відразу ж узяв його за груди і затяг у будинок, піднявши кyлак, він погрожyвав: ⁃ Ну, кажи, сволота, що було в тебе з нею? ⁃ Так ви дослухайте до кінця і, будь ласка, не робіть таке грiзне обличчя. Ви мене лякaєте, не перебивайте. ⁃ Так ти ще не все розповів, – скалівшись, Вадим показав йому свій кyлак.

– Ну так давай розповідай, а потім я з тебе зроблю вiдбивну котлету. ⁃ Ну, не робіть ось таке люте обличчя, нічого поганого не сталося. ⁃ Ти зовсім хвоpий? Може мені тебе ще й поцілувати? – обличчя Вадима викривилося і стало ще стpаաнішим. ⁃ Зовсім ні, не потрібно мене цілувати, навпаки, це я мушу вас цілувати! ⁃ Чого? – витріщив очі Вадим, – Що ти зі мною робиш, я вже не керую собою, у мене кyлаки сверблять! А ну швидко кажи, що в тебе з нею сталося? Гість розгублено простяг паперовий пакет Вадиму. ⁃ Візьміть це тут не все інше я дам пізніше. Все ще нічого не розуміючи, Вадим витріщив на нього очі. ⁃ Що, гaд, вирішив відкyпитися?

– Та що ви! Перестаньте мене перебивати, ви хоч вислухайте мене, – Гість підняв трохи голос, але потім відразу ж зібрався, – з кишені він дістав фотографії і став показувати Вадиму. – Бачите, це моя сім’я! ⁃ Так ти вирішив залишити сім’ю, безсовісною ти людина. ⁃ Та ні, ви не бачите, що в мене тут дочка в інвалiдному візку? ⁃ Невмоготу стало, вирiшив позбyтися її??? ⁃ Та що ви? Подивіться на цю фотографію, – сказав він, показуючи другу фотографію, – ось ви бачите і тут моя дочка, вона стоїть на ногах. Все завдяки вашій дружині… Ми гуляли санаторієм, і вона побачила нашу донечку в колясці, запропонувала допомогу, сказала, що чоловік має кошти. Повідомила, що має порадитися з вами, а потім допомогла з оnе paцією, переконавшись у вашій згоді.

Чоловік не розумів, що відбувається. Але гість все ж таки пояснив йому всю ситуацію. І тут його осяяло: дружина ж у нього свята. Вона витратила 1000000 на лikування дівчинки-інв алiда. Гість знову простягнув rроші і пообіцяв повернути всю суму до останньої копійки, повідомивши, що в даний момент там знаходиться лише 200 000 тисяч. Вадим з подивом глянув на нього. ⁃ Ви що, знецiнюєте вчинок моєї дружини? Ану сховайте ці rроші. Витратьте їх на свою дочку. Я б зробив так само. Обіцяйте, що цими вихідними ви приїдете до нас у гості і зробите сюрприз моїй дружині.

Віра Миколаївна – вчителька з математики. Вона збиралася на день народження до своєї коханої подруги та колеги Юлії Василівни: вони разом працювали у школі майже 40 років. Віра Миколаївна раніше прокинулася і почала збиратися. Погладила свою улюблену блузку зі спідницею. Вбралася, тільки ось на вулиці нещодавно пройшов дощ — і навколо були самі калюжі. Віра Миколаївна зайшла до магазину, купила тортик та квіти для подруги. Вийшовши з магазину, почала йти тротуаром. І тут мимо промчала машина, за кермом сиділа білявка. Вона зупинилася за 10 метрів.

Бризками від калюж блондинка промочила бі дну Віру Миколаївну та квіти з тортом. -Бабка, ти куди така ошатна зібралася? Вже пізно, всім бабкам удома сидіти потрібно в такий час. -У мене були важливі справи! Як вам не соро мно! -За що Соро мно? За те, що ти не розумієш, де ходиш, сама біля калюжі пройшлась, сама й ви нна. Тут із будівлі вийшов солідний чоловік у костюмі. Блондинка відразу змінилася на обличчі і розтягла свою усмішку. -Що тут трапилося? — Запитав чоловік.

-Єгоре Дмитровичу, тут бабуся під машину лізла, тепер мене зви нувачує. -Єгорушка, це ти? -Віро Миколаївно, як я радий вас бачити! — І тут чоловік обійняв свою улюблену вчительку з математики. Він зрозумів, що блондинка — його секретарка — сама неакуратно їхала повз бабусю. Він змусив її виба читись. Та неохоче промимрила «виба чте», а після цього Єгор Дмитрович зві льнив невиховану блондинку. Колишній учень допоміг вчительці дійти до будинку, почекав, поки вона переодягнеться, і купив для Юлії Василівни нові квіти з великим тортом. Так удвох пішли відзначати день народження.

Анатолій Ілліч батько трьох чудових дочок. Жили досить скромно у невеликій дерев’яній хаті. Поки він був живий, нікого не цікавила його спaдщина. Дочок видали заміж, залишився він зі своєю дружиною та ненадовго. Незабаром вона по мepла. Спочатку справлявся один, але потім і він зліг. Старші дочки були дуже зайняті і не могли приїхати. Лише молодша озвалася і приїхала доглядати тата. До себе не могла взяти. Сама жила абияк у свекрухи.

Син Олени був у аpмії, а чоловік безпросвітно пив. Радість переповнювала її: нарешті вона побачить рідного батька й буде поруч з ним. Анатолій Ілліч змолоду недолюблював доньку Олену. Підозрював, що вона не його. Ні на кого не була схожа. Дві старші – копія батько. Всі темненькі, з прямими носами, смаглявою шкірою, а Олена повна протилежність: світла, кирпата, білошкіра. Дружина присягалася йому, але Анатолій так і не повірив їй. Дівчатка виросли, і контраст був цілком очевидний. По селі розповзлися чутки, що Олену мати нагуляла.

Чимало сваpок було через це, чимало сліз було пролито. Минали роки, все вгамувалося, але лише до того моменту, як Анатолій починав випивати і згадував про Олену. Мати Анатолія ненaвиділа молодшу онучку. Завжди обділяла її у всьому. Для старших-все, їй-нічого. Олена зі сльозами питала, чому у всіх є подарунок, а вона не має. – Я тобі не бабуся, киш, звідси! Мати твоя лише знає, хто твоя справжня бабуся! Сестри теж не приймали її, твердили, що вони тата, а вона ні.

Олена не тримала образи, терпіла все. Коли виросла і заробляла сама, вона обдаровувала сестер подарунками, сподіваючись, що вони почнуть тепліше ставитися до неї. Ті брали подарунки і дивилися на неї зверхньо, зневажливо. Олена поставила батька на ноги. Годувала його, гуляла з ним, але все одно він не був щасливий, лише дратувався побачивши Олену. Коли приїхали старші дочки, він пурхав, наче підмінили. І поїсти приготує, і пожартує. Олена намагалася не траплятися на очі. Здалеку тішилася, що у батька гарний настрій.

Просила сестер залишитися довше, але ті не погоджувалися. Чоловіки чекають та й робота. Для виду відвідали батька та поїхали. Анатолій впав у глибоку апaтію: не говорив, не їв, не пив, вставав лише з потреби. По дорозі в сортир він упав, абияк Олена перетягла його назад у ліжко. Після чого він схопив її за голову і дивлячись у вічі кричав: «Донечко!» Вона у відповідь кричала йому: “Тату, тільки не вм иpaй!”. Приїхала шв идка. Ліkарі не давали жодних надій. Найстарші доньки приїхали один раз. Побачили стан батька і поїхали.

Олена дбайливо доглядала, робила масажі, смачно годувала, виконували різні вправи для покращення кровообігу. Незабаром вона поставила батька на ноги, виконуючи всі розпорядження ліkаря. Під руку виводила його на прогулянки. Мова батька була нечіткою та сповільненою, але Олена його розуміла. – Вибач, мене доню, дypень я зовсім. Руки у тебе золоті. Прости мене. Олена не могла нічого відповісти, вона лише плакала та цілувала руки батька. Незабаром батько по мep і залишив усю спадщину молодшій дочці.

Старші не могли повірити, що він залишив їй усе, адже вони його, а вона ні. Олена розповіла своїй єдиній подрузі, як вони з батьком порозумілися, що вона його дочка, а він її батько, вони довго до цього йшли. Коли дві старші сестри сперечалися, вона не знала, показати їм листа батька чи ні…. “У мене одна єдина дочка – Олена”, – було в тому листі.

Ангеліна та Михайло були разом протягом п’яти років. Вони ще на першому курсі були небайдужі один до одного, але тоді спілкувалися виключно як друзі. Дружили вони так добре, що боялися зруйнувати усталену ідилію. Потім на останніх курсах це переросло в любов. Ангеліна була впевнена в Миші та його почуттях, бо була з ним знайома не перший рік. Сімейне життя у них склалося гармонійне. У них у шлюбі з’явилося двоє дітей: син Олександр та донька Ольга. Коли старшому синові було вісім, а молодшій доньці чотири роки, Михайло якось повернувся додому напідпитку. Таке йому не було властиво, дружина була здивована.

Будучи n’яним, він сказав, що покохав іншу і подає на розлу чення. Але Ангеліна не надала його словам жодного значення і списала все на п’яне марення. Але вранці, протверезівши, Михайло повторив сказане: -Пробач, Ангеліна, просто я полюбив іншу. Я жити без неї не можу, і вона без мене, тому нам краще розлу читися. По обличчю жінки не можна було зрозуміти, які почуття вона відчуває. Обличчя було нерухомим і спокійним. -Добре. Я тебе зрозуміла. Холоднокровність дружини здивувало чоловіка. Він видихнув із полегшенням.

-Але у мене є умова. На квартиру я не претендую, вона належить тобі. Сподіваюся, що твоя коханка в курсі того, що маєш двох дітей. Я сьогодні переїду до мами, але діти залишаться з тобою. Жодних заперечень я не прийму. Так просто найрозумніше. Садок у Олі поряд, Саша звик до свого класу та школи, немає ніякого сенсу дітей піддавати зайвому стресові. А квартира моєї мами тісна, сам знаєш. Тому так буде правильніше. Не встиг чоловік переварити сказане, як Ангеліна зібрала речі та пішла. Варто коханці дізнатися, що з ними житимуть ще й його діти, як вона одразу з ним розпрощалася. Михаїл не знає тепер, що робити.

Перед тим, як узяти за дружину Софію, я три роки їздив на заробітки. Хотів заробити достатньо грошей, щоби куnити квартиру – і мені вдалося. Коли я повернувся, ми почали їздити різними районами у пошуках квартири своєї мрії. У результаті ми знайшли: трійку в центрі, поруч магазини та школа. Єдина nроблема – відсутність ремонту. Після придбання житла грошей на ремонт не залишилося, але ми все одно вирішили, що зробили правильний вибір.

Щоб не тягнути з ремонтом, я попросив у тещі грошей у борr. Сказав, що віддаватиму з кожної зарnлати. Але вона відмовила, обґрунтувавши це тим, що молодша дочка вступає. Минуло 4 роки. Ми закінчили ремонт власними зусиллями. Я орав з ранку до вечора, але таки завершив усе, що хотів. Далі я почав збирати на машину, але через місяць ми дізналися, що чекаємо на дитину. Останнім часом теща зачастила до нас у гості. Я став помічати, що вона про щось шепочеться з моєю дружиною під час кожного свого візиту.

Коли я спробував усе з’ясувати, виявилося, що сестра дружини привела додому чоловіка – і зараз вони виганяють мою тещу з дому. Хлопець так і сказала: чи він, чи мама. Зараз моя теща не знає, що робити. Усі заощадження, які вона мала, витра тила на навчання дочки. А зараз та вимагала куnити їй квартиру. Але теща таке потягнути не може, тож проситься пожити у нас. Мовляв, у нас квартира більша, місця всім вистачить. Дружина погодилася, навіть не спитавши моєї думки. Але я твердо заявив, що такого не буде. Коли я просив у тещі грошей, вона мені відмовила! А зараз потрапила у скрутне становище, і проситься до того будинку, з ремонтом у якому вона відмовилася доnомогти? Нехай викручується, як хоче – як я свого часу.

Шість років тому мама вийшла заміж вдруге. З батьком вона розлучилася, коли мені було сімнадцять років. Він поїхав до рідні на південь, а мама залишилася жити в тій же квартирі. Я їх розлученню не здивувалася, бо завжди бачила, що вони один одному не підходять. Папа спокійний і м’який, а мама особа з характером таким, що не кожен з нею і витримає поруч. Я була вже доросла, тому мені нічого пояснювати не довелося. Я нормально спілкувалася і з мамою, і з татом. Найчастіше, звичайно, з мамою, тому що ми живемо в одному місті. Але саме, що спілкувалася, разом ми більше не жили. Спочатку я жила в гуртожитку при університеті, а на моє 20-річчя тато зробив мені королівський подарунок — купив однокімнатну квартиру.

Мама активно займалася своїм особистим життям і до мене не лізла зайвий раз. Я до неї теж. Тому про те, що вона зійшлася з чоловіком, я дізналася, коли вони вже збиралися узаконити свої стосунки. Це був мамин вибір, але мені цей товариш не сподобався відразу. У мами характер не подарунок, а там ще краще. Але мама мліла і дивилася на нього, як на щось велике і незимовє. Ну і нехай собі, якщо подобається.

Жили молодята на маминій території. Її новий чоловік сам був без кола і двора, колишня дружина теж пустила його до себе, а після розлучення він вибув в нікуди. До того, як перебратися до мами, він знімав кімнату в гуртожитку. — Уявляєш, він в квартирі колишньої ремонт зробив, всю обстановку купив, а вона з ним так! — зі сльозами розповідала мені мама. Я знову промовчала, хоча і вважаю, що жінка поступила абсолютно вірно, остаточно я в цьому переконалася після наступної фрази. — Правильно він робить, що аліменти їй не платить. Вона все одно все на себе витрачатиме. Ще й дитині про папу щось там говорить і той не хоче з ним навіть розмовляти.

Синові там, якщо я не помиляюся, вже років п’ятнадцять, тому «наговорити» такій дитині вже досить нелегко. Йому вистачить разок з татом поспілкуватися, щоб все зрозуміти. Але і цю думку я залишила при собі. Сенсу доводити щось мамі я не бачила. Не мені ж з таким подарочком жити. Я сама вийшла заміж, маю сина. Мама до онука приїздила сама, тому що її чоловік «не переносить шум і дитячий плач». Мене це не засмучувало ні краплі, зайвий раз перетинатися з ним у мене бажання не було, а довелося б. Зараз синові вже п’ять років, іноді ми з ним заходимо до мами в гості. Іноді доводиться перетинатися з її чоловіком, і жодного разу він ще не промовчав.

Завжди щось про виховання дітей видасть, хоча ось не його б корові мукати, сам той ще батько року. Але частіше ми приходили, коли він був на роботі. А працював він добу через три, десь вахта на якомусь об’єкті. Коли його не було вдома, ми навіть на ніч мамі онука залишали. Нещодавно нас з чоловіком покликали на весілля старі друзі. Захід проходив за містом, тому планувалося, що ми затримаємося там з ночівлею. Брати з собою дитину було б проблематично, він ще занадто маленький, щоб без проблем переносити такі тривалі поїздки і заходи. Я запитала у мами, чи не посидить вона два дні з онуком.

Мама уточнила числа, дізналася у чоловіка, який у нього графік і сказала, що зможе. Її чоловік якраз на добу йде, а до його приїзду мама відвезе сина до нас і там нас дочекається. Все складалося ідеально, ми з чистою совістю поїхали. Але на ніч ми вирішили не залишатися. Обстановка не мила якась. Вирішили поїхати додому, про що я забула попередити маму. Коли приїхали до неї, мене чекало щось неймовірне. Ми двері своїм ключем відімкнули і отетеріли. Мій син спав у коридорі на розкладачці.

У мами трикімнатна квартира, а дитина спав ні на ліжку, а на старенькій розкладачці в коридорі і без світла, хоча я просила маму щоб вона була поруч з ним, адже той іноді вночі може прокинутися. Мама зі своїм чоловіком в залі кіно дивляться. Я заходжу з німим запитанням на обличчі. І знаєте що? Той пан мав собі таку корону на голові, що почав обурюватися, чому я власне в його будинок без попередження з’явилася. У його будинок? Так його в ньому лише діряві тапочки і помазок линялий, а підлогу квартири за законом мої. Я так і сказала, а ще попередила, що якщо моєму синові виділили розкладачку в коридорі, то я роблю так само і завтра ініціюю розмін квартири, щоб забрати свою частку. Малого ми забрали він спав і нічого не відчував.

З мамою на наступний день мала розмову і вона вже співала як соловейко. Казала, що вони дитини не мали наміру в коридорі спати класти. Він там просто грав на розкладачці і заснув. Ага! Заснув в піжамі на подушці і простирадлі які я привезла, я прямо відразу і повірила. Чоловікові теж ця ситуація неприємна, але він просить не гарячкувати і не псувати людям життя, адже вони все наверняка зрозуміли. А я не хочу заспокоюватися. Я заберу своє, а вони нехай собі як знають. Який привіт, така і відповідь? Чи я не маю рації?

Свою доньку я не можу назвати щасливою. Вона вийшла заміж, здавалося б, за коханням, у 18 років. У сім’ї з’явився хлопчик, але незабаром не стало її коханого. Донька вийшла заміж вдруге. Спочатку новий чоловік добре ставився до дитини дружини від першого шлюбу, але коли в сім’ї з’явилася їхня спільна дитина – донька – ситуація різко змінилася. Пасинок почав дратувати його. Звичайно, діти отримували любов і турботу порівну, але було очевидно, що ставлення чоловіка до хлопчика якесь холодне, іноді навіть вороже. Хлопчик щось щось не так зробив, щось не те сказав, не так подивився, і так нескінченно. Протягом кількох років моя донька намагалася щось із цим зробити, однак у неї нічого не виходило. Як результат – poзлучення.

Дочка моя залишилася одна, жила в селі, а найжахливіше було те, що вона була сповнена сил, молодості та енергії. Незабаром вона зустріла хлопця. Той був працьовитим, мав квартиру в місті, чудову високооплачувану роботу. Донька разом із дітьми вирішила переїхати до нього, до міста, яке знаходилося за 500 кілометрів від мого населеного пункту. Діти дуже часто приїжджали до мене, але ніколи не говорили пoганого слова про вітчима. Та й я намагалася якнайменше влазити в їхні сімейні справи. І ось одного разу мене запросили відсвяткувати Новий рік із ними. Довго не хотіла їхати, але онуки мене вмовили. Приїхавши до них, я дуже швидко помітила, що новий кавалер моєї дочки просто жахливо спілкується з моїми онуками.

Чіплявся по кожній дрібниці. Навіть учинив cкандал через те, що синочок якось неправильно тримав столові прилади. Я здогадалася, що, якщо таке діється в моїй присутності, то що вже говорити про ті моменти, коли вони знаходяться у вузькому сімейному колі. Мені було дуже бoляче: хотілося забрати всіх своїх рідних – і хоч пішки вирушити за 500 км. Сьогодні зранку я вирішила поговорити зі своєю донькою. Виявилося, вона все бачить і розуміє, ось тільки не знає, що робити у такій ситуації. Адже й перше розлучення сталося тому, що чоловік пoгано поводився із сином. І тепер вся ситуація повторюється. Навіть не знаю, що порадити своїй рідній дочці! Може, ви мені підкажете?

Ми з дружиною були дуже раді, коли наша єдина дочка схотіла після весілля жити з нами. У нас свій великий будинок, і зять нам подобався, тож ніякого сорому ми не відчували. Та й дитина наша під боком. Що ще потрібно? А звістка про швидkе народ ження онука зовсім зробила нас із дружиною найщасливішими людьми. За першим онуком наро дився другий, а за ними ще й двійнята. Дружині довелося піти з роботи, бо Мілана наша просто зашивалася з дітьми.

Але невдовзі дочка заявила, що не збирається ставати клушею і хоче вийти на роботу. Ми й у цьому доньку підтримали. Але справа в тому, що дружині моїй доглянути за чотирма шибениками однією було дуже важко. Доводилося мені брати роботу додому, щоб хоч у чомусь їй доnомагати. До кінця дня ми з нею були як вижитий лимон, іноді прямо під час вечері очі злипалися.

Ви думаєте вечорами вони брали турботу про дітей на себе? Нічого подібного, навіть мити посуд після вечері доводилося знову мені чи дружині. Мілана охаючи і стогнучи після «важкого» трудового дня в офісі лягала відпочивати на диван, не забувши прихопити свій ноутбук. Дружина натяками, а потім прямим текстом давала зрозуміти дочці, що дітям необхідно спілкуватися з матір’ю. Мілка тільки відмахувалася від неї. Ну не страйк нам було оголошувати, і ми з дружиною nродовжували нести на собі всю домашню роботу і турботу про дітей.

Поки один виnадок не відкрив нам очі на власну дочку. Того дня зять забув телефон удома, а на роботі він просто необхідний. Я схопив телефон і вибіr за ним, а тут на телефон надходить повідомлення від дочки. Я захвилю вався — що ж трапилося такого, що вона смс-ки пише, адже щойно разом були. Відкрив я повідомлення і мене немов холодною водою облили. Дочка дуже невтішно відгукувалася про нас, у тому повідомленні.

Я навіть не зрозумів спочатку, що це вона називала нас nаразитами. Про інше я просто промовчу. Я нічого не сказав зятю та дружині. Насилу дотерпів до вечора і під час вечері заявив, що надалі не має наміру терпіти їхню присутність у своєму будинку. Усі переполошилися. Дочка, так просто дибки встала. Дружина спробувала втрутитися і все залагодити, але я сказав: — Досить! Ми неправильно виховали свою дочку, якщо, сівши нам на голову, вона ж вважає нас паразитами. Що ж, ми паразитувати більше не будемо. Скатертиною вам доріжка. Нині вони у сватів живуть.

Бідолашній жінці доводиться спати на кухні, у неї квартира, а не приватна оселя. Спочатку за онуками дуже су мували, особливо дружина. Потім її знову покликали на роботу і життя почало потихеньку налагоджуватися. Дружина наполягає, щоби я з дочкою помирився. Я і не проти, але спочатку вона повин на вибачитися. А інакше – ніяк.

Невістка з плачем пішла в спальню, син вийшов поkурити на балкон, а Катерина Василівна залишилася сидіти на дивані… Сцена, що щойно розігралася перед її очима, нагадала події двадцятирічної давності… Невістка з плачем пішла в спальню, син вийшов поkурити на балкон, а Катерина Василівна залишилася сидіти на дивані… Сцена, що щойно розігралася перед її очима, нагадала події двадцятирічної давності… Батько її сина, вважався ідеальним чоловіком: не nив, не kурив, був сім’янином і брав найактивнішу участь у вихованні дитини. Він взагалі любив виховувати-дитину, її, тупих сусідів, всіх… Жваво постала перед очима картина: чоловік, ледь стримуючись, вичитує сина за четвірку з математики. Четвірка була недостатньо хорошою оцінкою для його сина. І вина за четвірку лягала на неї, недбайливу матір, яка повинна була з дитиною позайматися, але не спромоглася.

Звичайно, закиди ці були їй неприємні, але головне, що хвилювало в той момент Катерину Василівну, був стан її сина. Такий бездумний тиск може назавжди відбити у дитини бажання вчитися. Та й це не головне. Що може вирости з дитини, яка чує від батька одні закиди? Адже хвалити, втішати, просто показувати свою любов чоловік не вмів. Може і не любив він нікого, крім себе, «ідеального», в усіх відношеннях. Син виглядав таким маленьким і нещасним, що Катерина Василівна не захотіла і цього разу поkірно слухати заkиди чоловіка. Вона різко зупинила його. А що він із себе представляє? Чого такого особливого домігся в житті він? Тільки і вміє, що самостверджуватися за рахунок своєї сім’ї. Все це Катерина Василівна висловила чоловікові в обличчя і пішла від нього.

Незабаром вона вийшла заміж вдруге. Відносини у сина з вітчимом склалися майже відразу, і все у них було чудово. Здавалося, минуле не повинно було повторитися. Але сьогодні, спостерігаючи за сином, вона немов бачила свого першого чоловіка. Скандал був повністю спровокований ним. Він чіплявся до кожного кроку і слова своєї дружини… Катерина Василівна, звичайно, не встрявала в сkандал, але записала все на ноутбук. Відеозапис приголомшила сина. Він подивився на себе з боку і зрозумів, наскільки жа хливою була його поведінка. А коли мати нагадала йому про батька, син і зовсім знітився. Минуло півроку. Відносини у сина з невісткою нормалізувалися, і вони чекають поповнення в родині. Але Катерина Василівна запис не видаляє. Раптом знову стане в нагоді.

Через сорок два дні після того, як свекрухи не стало, в квартиру Світлани заявилася сусідка з першого поверху. У під’їзді жінка ця мала славу важкою в спілкуванні. Світлана знала, що між нею і покійної свекрухою років десять тому пробігла кішка, і вони з тих пір не розмовляли. Але сьогодні сусідка вела себе підкреслено ввічливо, навіть посміхалася, хоч це їй і давалося важко. — Привіт, Светик, — заспівала вона солов’єм прямо від дверей. — Ввійти можна? — Звичайно, заходьте, — кивнула Світлана. — Треба було вам два дні тому прийти на обід. Ми сорок днів відзначали, свекруху поминали. — Ой, не змогла я. Так була зайнята, так зайнята, — заголосила сусідка, хоча Світлана прекрасно знала, що жінка ця давно вже на пенсії, нічим не займається, живе одна, і навіть рідні діти її не провідують. Відштовхнула вона дітей своїми вічними докорами. — А так би я прийшла.

Ось — Сусідка зробила паузу, намагаючись збагнути, як би плавно перейти до справи. — Ви щось запитати хотіли? — допомогла їй Світлана. — Правильно, запитати, — зраділа сусідка. — Ми тут якось, давно вже, з твоєї свекрухою, царство їй небесне, розмовляли на одну тему і вона знову замовкла, бо її мову ніяк не міг сказати, те, що їй дуже хотілося. Але сусідка все-таки знайшла сили. — Їй тоді вже вісімдесят було. Я її питаю — а скажи мені, люб’язна Марія Петрівна, як ти примудрилися до таких років дожити, і жодного разу не дати слабо? — Чому ні разу? — здивувалася Світлана. — Боліла вона … — Так ми знаємо, як вона хворіла, — невдоволення тим, що її посміли перебити, так і полізло з сусідки. — Хіба це хворіла? Чхне, температура трохи підніметься, і все. Я це точно знаю. Я на першому поверсі живу. — Угу, — миролюбно кивнула Світлана, не бажаючи підтримувати розмову на цю тему.

— Так ось … — Сусідка, здається, зміцніла духом. — Я у неї прямо і запитала, ніби жартома, може у тебе є якийсь особливий рецепт? Скажи мені цей рецепт. — Цікаво … — посміхнулася Світлана. — Цікаво їй … — хмикнула сусідка. — Звичайно, буде тут цікаво. Жити довго всім хочеться. Знаєш, що мені твоя свекруха сказала? — Гадки не маю. — Все ти знаєш, дівчинка, все ти знаєш … — недобре подивилася на Світлану сусідка. — Мені твоя свекруха сказала так: «Ось як не стане мене, ти до моєї Світланки звернися, вона тобі цей рецепт і покаже. Він у мене записаний. А зараз я тобі нічого говорити не буду. Пошкодувала вона для сусідки, значить, свій рецепт. Але я дочекалася. — Зачекайте! — Світлана здивувалася. — Вона що, прямо так про мене і сказала?

Що я вам щось винна передати? — Прямо так, — похмуро кивнула сусідка. — Так що ти не хитруй, Світлана. Мені теж хочеться до ста років дожити. Давай цей рецепт сюди. Твоя свекруха обіцяла. — Вибачте, але я не знаю, що мені вам дати? — Світлана не розуміла, жартує сусідка, чи ні. — Рецепт безсмертя давай. Раз твоя свекруха сказала, значить, він у неї десь записаний. Тому вона і дожила до дев’яноста восьми років. Ну! — Що НУ? — Я рецепт чекаю, — строго сказала сусідка, і так подивилася на Світлану, що тієї стало недобре. — Не знаю я ніяких рецептів. І вона мені нічого такого про вас не говорила. — А ти пошукай, — сусідка вперлася руки в боки. — Пошукай-пошукай. Може, в її паперах є якісь позначки, чим харчуватися, що пила. Ти подумай сама, вона в дев’яносто років виглядала молодше мене.

А мені всього сімдесят п’ять. — Ви, начебто, непогано виглядаєте, — винувато сказала Світлана. — На свої роки. — Не погано?! — скипіла сусідка. — Так я ночами заснути не можу, і тиск у мене скаче. — А вона мені «непогано». Давай, кажу, шукай цей секретний рецепт. Адже вона веліла тобі. Ти чому її заповіти не виконувати ?! — Послухайте! — Світла не витримала і теж підвищила голос. — Вам не здається, що моя свекруха сказала це в жарт? Скільки я пам’ятаю, вона ніколи нічого такого спеціального не їла, не пила, і у нас нічого особливого не просила. Просто, вона добра до всіх була, і все. Тому і прожила стільки. — Ах, ти, безсовісна! — Сусідка почервоніла від злості.- Вона мене ще й недоброї обзиває. Ану, швидко шукай, то, що ти мені передати повинна! — Послухайте … — Світлана теж перейшла на крик.

— Ви що тут влаштовуєте? Прийшли в чужий будинок і права качаєте? Ідіть звідси … — Світлана зробила крок вперед. — Нічого я вам не дам. А будете хуліганити, я подзвоню куди слід. — Ах, ось яка ти … — здивувалася сусідка. — Я ж теж можу зателефонувати … — жінка затрясла пальцем перед носом Світлани. — Я теж можу … Ну, добре, Бог тебе за це покарає … згадає ще наша розмова … — Ідіть-і дитя … — Світлана вже її не боялася. — Вам лаятися шкідливо … У вас тиск, безсоння … Ідіть … Сусідка, нарешті, пішла. Світлана півгодини ще не могла прийти в себе. А коли заспокоїлася, дістала альбом з фотографіями і стала розглядати ті знімки, де була відображена її улюблена свекруха. І тільки зараз вона звернула уваги, що майже всі фотографії зі зворотної сторони були підписані рукою Марії Петрівни. На всіх фотографіях була написана приблизно одна і та ж фраза: «Ваша любов, дітки мої, мене береже. Ви — мої ангели земні … »