Я з Іллею ніколи не була щасливою. Справа в тому, що він не цінував мене і сприймав усе як даність. Наше спільне життя було випробуванням на міцність, оскільки я вічно заплющувала очі на байдуже ставлення. Коли він покликав мене заміж, я була неймовірно щасливою. Я тоді була рада, що вибралася з батьківського гнізда, адже росла у багатодітній родині.
Збоку все здавалося ідеальним, оскільки незабаром у нас з’явилася дитина. Однак мені довелося поєднувати роботу з декретом. Ілля мені ні копійки не давав. Він жив тільки на своє задоволення. Зі свекрухою я порозумілася, але вона нічим не могла мені допомогти. Родичка часто хворіла, тому сама потребувала догляду. Мені доводилося ще й її доглядати і виконувати всі домашні справи.
Коли я намагалася щось сказати Іллі, він одразу мене приструняв: – Ти взагалі повинна мені ноги цілувати за те, що я витягнув тебе з бідності. Знайду собі гарну бабу та й кину тебе. Ти думаєш на твоє місце охочих не знайдеться? Та ціла черга вже вишикувалася! Мені було дуже неприємно чути подібне на свою адресу. Ілля розумів, що мені нема куди йти, ось і користувався цим.
Я продовжувала мовчати та терпіти, адже іншого виходу не було. Однак нахабство та хамство чоловіка лише збільшувалися. Коли син виріс, а свекруха померла, я зрозуміла, що настав час ставити крапку. Мене вже нічого не тримало поряд з ним. – Я їду на заробітки, — сказала я чоловікові. – Якщо поїдеш, я подам на розлучення, – спробувала мене залякати Ілля. – Добре. Ілля одразу ж подав на розлучення, а я поїхала за кордон. І зараз він вважає себе завидним холостяком: гарний, успішний, розлучений і з квартирою.
Я хотіла насамперед допомогти синові купити житло, але він у мене хлопець пробивний — за рік сам вирішив житлове запитання. Син відмовився від моєї фінансової допомоги і сказав, щоб я думала про себе. За кілька років роботи я накопичила на власний будинок і зробила в ньому шикарний ремонт. Коли Іллі про це розповіли знайомі, він одразу мені зателефонував:
– Ти маєш повернутися до мене і доглядати мене на старості років. Якщо ти забула, то саме я тебе витяг з безодні. – Ні звідки ти мене не витягав. І взагалі, нічого я тобі не винна. Я з тобою жила як у пеклі, а ти чомусь себе вважаєш благодійником. Не дзвони мені більше, будь ласка, адже ми давно вже стали чужими. Ілля був у шоці. Він не міг повірити, що я змогла сама чогось досягти у житті.
А найбільше вразило його те, що я його прогнала. Колишній, мабуть, розраховував, що я так скучила, що кинуся до нього в обійми. Він досі один. Ніхто не збирається терпіти його нестерпний характер навіть заради квартири. Так божився, що знайде краще за мене, а в результаті веде холостяцький спосіб життя. А в мене, на щастя, все чудово.
Я насолоджуюся життям та будую плани на майбутнє. Мені більше не доводиться нікого терпіти. А ще я вийшла заміж за кохану людину, поряд з якою почуваюся жінкою, а не конем. Я рада, що все-таки пішла від Іллі. Любі чоловіки, не забувайте, що терпіння у жінок не вічне. Як тільки воно лусне, вашому шлюбу прийде кінець. Кожна жінка знайде вихід, а ви потім лікті кусатимете. Думайте про наслідки, доки не пізно.
