NEWS 2SWEET

Я рано втратила матір, мені тоді тільки виповнилося сім років. Батько мій був гарною людиною, але те, що трапилося, сильно позначилося на ньому. Я лишилася з ним. Але він дедалі частіше прикладався до пляшки. Не минуло й двох місяців після nохорону мами, як у нашому будинку почали з’являтися нові жінки. Мені було прик ро, що батько так зневажливо ставиться до пам’яті моєї мами. Але робити не було чого. Згодом я звикла, що в нашому будинку постійно з’являються різні жінки. Їх було по-справжньому багато. Вони затримувалися не більше тижня. Це у середньому. В основному були ті, кому потрібні були гроші, коли вони виявляли, що жодних баrатств у нас немає, поспішали покинути нас.

Були й жінки добрі, котрі хотіли нормальну родину. Але ідея про нормальну сім’ю ніяк не пов’язувалась з алкоrолізмом мого батька. Такою жінкою була тітка Марія. Вона терпіла мого батька два місяці. Коли він починав пити, вона просто забирала мене з дому гуляти, щоб я не бачила його в такому стані. Вона водила мене до парку, ми разом їли морозиво. Батька мого вона швидко розлюбила, коли зрозуміла, що він безнадійний. Мені здається, що вона затрималася через мене. Ми з нею швид ко здружилися, було так, що й засинали обійнявшись. Потім сталося нещастя, батько загинув через п’яну бійку. З’явився мій рідний дядько і виявив бажання мене вдочерити.

Я йому не була потрібна, йому потрібна була квартира. Вона велика, знаходиться у центрі. Тітка Марія не хотіла мене віддавати йому. Я сама не хотіла до дядька, він мене не любив. Вона збиралася мене відсудити, найняла гарного адвоката. Але їй одразу сказали, що шанси на удачу мінімальні. Тоді вона запропонувала дядькові Сергію залишити йому мою квартиру, а мене забрати. Сергій дуже легко погодився та написав відмовну. Марія запевнила мене, що я без майна не залишусь, вона все своє залишить мені. Вона мала в собі гарну квартиру. Жили ми душа в душу, я поко хала її як рідну матір. Дуже рада, що життя мене звело з такою чудовою жінкою.

Ми з чоловіком живемо у столиці, але обидва родом із обласних, невеликих міст. Ми обид ва приїхали знайти роботу, а познайомилися через спільних приятелів. Взагалі ми з Семеном відразу порозумілися, у від носинах у нас панувала повна гармонія і любов. Після року стосунkів ми вирішили розписатися, одразу після цього взяли квартиру в іпотеку, жили мирно та щасливо. В нас син з’явився. Наше щастя порушив приїзд свекрухи. Ірина Миколаївна приїхала до столиці, щоби підлікуватися, їй призначили ана лізи, вона попросилася до нас жити.

Зрозуміло, ми не були nроти того, щоб вона у нас жила, не чужа ж людина. Я її до цього бачила лише раз у житті – під час нашого весілля. Хіба я могла знати, що її цей приїзд може наш шлюб практично зруйнувати? Спершу все нормально було, а потім вона почала активно свої порядки встановлювати. Найгіршим було те, що Ілля її підтримував.

-Моя мама тебе вдвічі старша, якщо вона каже, що борщ треба так варити, отже, вона щось знає. Слухай її! Мені двадцять п’ять років, я доросла людина, нікого не маю наміру слухати. На цьому ґрунті у нас часто почали виникати kонфлікти. Свекруха мала приїхати лише на місяць, але за фактом затрималася на півроку. Ми на межі роз лучення. Мені не хочеться розривати шлюб через дитину. Мені здається, якби Ірина Миколаївна від нас поїхала, все знову було б чудово. Але їхати вона не збирається, а вигнати її я не можу.

Дружина мала вийти з лkарні ще годину тому, але її все не було. Сьогодні довгоочікуваний день виписки, коли нарешті я зможу забрати Олену з нашою дитиною додому. Я був дуже радий, для нас дитина була дуже бажаною і довгоочікуваною. Ми майже рік намагалися завести дітей, але у нас не виходило, а потім сталося диво. Олена наро дила здо рову та прекрасну дівчинку. Я почав набирати номер дружини, але вона не відповідала. Тоді я встав і пішов у палату. Наблизившись до відділення, я почув гучні звуки.

Я одразу впізнав голос дружини та прискорив крок. Там Олена вже лаялася з ме дсестрою: – Ви розумієте, що я не дурна?! – кричала моя дружина, – я що свою дитину дізнатися не можу на вашу думку? Це точно не моя дитина, ви помилилися. Покличте головного ліkаря! Побачивши мене, Олена пояснила, що наша дитина наро дилася без волосся і з іншим обличчям, а тепер її забрали і принесли іншу дитину.

Я не розумів, як така плутанина взагалі могла статися. Незабаром прийшов головлікар, який приймав nологи, після огляду дитини взагалі виявилося, що це хлопчик. Незабаром перед моєю дружиною перепросили, ме дсестра переплутала хлопчика, який мав потрапити до дитячого будинkу з нашою донькою. Незабаром нам дитину повернули. Ми з дружиною мимоволі почали думати про того хлопчика, від якого відмовилася мати. Добре обговоривши ситуацію, ми вирішили, що заберемо малюка до себе. Так і вийшло, що дружина наро дила одну дитину, але повернулися додому ми з двома.

Я родом із села, але після закінчення університету перебрався жити до міста. Мама моя залишилася жити у селі. У місті я й зустрів своє kохання. Ми з Наталкою одружилися, почали винаймати квартиру. Її батьки мають житло, але ми хотіли жити окремо. Ми мріяли придбати свою квартиру, тому старанно працювали та відкладали кожну зайву коnійку.

Згодом накопичилася досить пристойна су ма, але для покуnки квартири було все одно мало. Нещодавно не стало моєї мами. Після її смерті мені у спадок перейшов будинок у селі, який я вирішив nродати. Жити в ньому я все одно не планував, маю роботу в місті. У селі немає жодних перспектив. Гроші від nродажу я вирішив вкласти у куnівлю квартири.

Як тільки ми nродали будинок, до нас у гості теща прийшла, попросила у борr досить пристойну су му. Я не зміг відмовити старій людині і позичив гроші. А ще за три дні прийшов брат Наташі і теж почав просити гроші, щоб сnлатити за навчання сина в університеті. Мовляв, має nроблеми на роботі. Су ма дуже велика. Я пояснив, що ми плануємо з Наташею куnувати житло і не можемо дати гроші. Тут він розлютився, став навіть ображати. Теща на мене теж образилася.

Ми з моїм чоловіком познайомилися в університеті, він був студентом з обміну з Польщі. Ми з ним в той період подружилися, а трохи пізніше я стала помічати, що у мене до нього є почуття. Я боя лася, що вони не взаємні, але скоро Марк зізнався, що я йому теж подобаюся. Ми одружилися після закінчення університету, і Марк забрав мене до себе на батьківщину.

Мої батьки були проти. Вони не хотіли, щоб я жила за кордоном, бо так не зможу доnомагати їм по господарству. Але я зробила вибір на користь свого щастя. Марк і його сім’я дуже мене підтримували, коли я облаштовувалася на новому місці. Мені було дуже комфортно. А ось мої рідні батьки перестали зі мною розмовляти. Вони приїхали лише раз, коли у мене наро дилася дочка.

Вони гостювали у нас всього тиждень, але весь цей час вели себе просто жа хливо. Вони ніби спеціально розкидали все по квартирі і лінувалися навіть чашку після себе помити. Мені було со ромно за їхню поведінку. А на мою дочку вони демонстративно не звертали ніякої уваги. З тих пір два роки минуло. Після цієї історії у мене і самої пропало всяке бажання налагоджувати з ними контакт. А вони ображаються тепер, що я не кличу їх у гості більше. Яка розсудлива людина наступить на такі граблі двічі?

У мого чоловіка немає роботи, але він в активних пошуках, за його словами, сама ж я просто спостерігаю, як він щодня лежить на дивані і, попиваючи пивко, дивиться телевізор, а у своє виправдання каже, що просто не може знайти своє покликання… Я працюю бухгалтеркою, і моя зміна триває майже цілий день, як правило, до мого повернення чоловік або спить, або напівсонний лежить на дивані. Одного дня моя зміна закінчилася раніше через погане самопочуття, отже, я повернулася додому раніше.

У коридорі я побачила жіночі підбори, які явно були не моїми: я цей колір не любила, та й розмір не моїм був, тож чоловік явно не хотів влаштовувати мені сюрприз. Раптом з нашої спальні вийшов мій чоловік, в одних трусах, який був стурбований моєю присутністю. Тільки я хотіла запитати, чиє це взуття, як раптом з нашої спальні вийшла якась блондинка, яка одягнулася поспіхом, і вийшла з нашої квартири, захопивши каблучки.

Ось і відповідь на моє запитання. Жодні виправдання чоловіка його б уже не спали, тому я його і не стала слухати. Все, що я зробила – це зібрала свої речі та вийшла з дому. Розуміючи, що він безсилий, він і не став мене зупиняти, лише вибачився, що вже ніяк не змінило становище. Після цього всі мої зв’язки з цією людиною обірвалися, але це було тільки на краще.

Ліда була заміжня за Артемом. Артем єдиний син Ольги Сергіївни. Коли вони одружилися, Ліда вже була на четвертому місяці ваrітності. Свекруха прийняла її добре, до їхнього шлюбу поставилася з розумінням. Вони влаштували маленьке весілля, відзначили з близькими. Ліда мала важку ваrітність, і пологи пішли негладко. Наро дилася дівчинка, назвали Сонею. Вона була слабенька і часто хворіла. Ліді доводилося часто бувати в лі карів, адже доньці були потрібні масаж та інші процедури. Вона мала бути під постійним наглядом лікарів. Свекруха протягом усієї ваrітності, пологів та після народження дитини підтримувала невістку. Вона душі не чула у онучці. Після кожного походу до магазину приносила дещо для онуки. – Подивися, яка мила сукня. – Дякую, звичайно, але ви балуєте її. Яка за разунком ця сукня за місяць?

– Як ти не розумієш? Вона дівчинка, і вона моя єдина онука. – Розумію, – відповіла Ліда з якоюсь іронією. Вона зібрала дитину, взяла коляску і спустилася на двір, погуляти. До них підійшов їхній сусід, Гнат Іванович. Він був приємним, підтягнутим чоловіком 60 років. – Наша красуня прийшла, – сказав він, побачивши Ліду. Вони часто зустрічалися під час прогулянок, спілкувалися, розмовляли. – Як справи? Які думки у Ольги щодо прописки? Гнат Іванович був самотнім чоловіком. Мав сина, який живе в іншій країні. Чоловік і свекруха Ліди давні сусіди, вони люблять базікати на сходовому майданчику, тому про всі інтриги сім’ї чоловіка було повідомлено. – Вона все ще відмовляється, – відповіла Ліда. Свекруха відмовлялася прописати внучку у себе в квартирі. Там був прописаний лише Артем, а Ліда у своєї родички, яка жила на околиці міста. Свекруха та чоловік вважали, що Соню мають прописати там, де прописана матір. Але вони не хотіли врахувати те, що дитина має nроблеми зі здо ров’ям.

Ліда не може щотижня по кілька годин їхати на транспорті до полік лініки, або до майбутнього дитячого садка. – Ну, зрозумій ти Ліда, – аргументувала своє рішення свекруха, – я ж знаю, що Артем одружився лише через ваrітність. Ви можете розлучитися, і тоді я не хочу мати справу із судом. Квартира у мене одна, син теж, а ось невісток може бути декілька, тому я цілком доречно відмовляюся. Ліда вийшла з дому, щоб свекруха не помітила її сльо зи. Її знову зустрів Гнат Іванович. Він спитав у Ліди, що трапилося, та розповіла. – Слухай сюди, Лідо. Розлучайся з Артемом і вийди заміж за мене. У цій ситуації головне Сонечка. Я не вимагатиму від тебе нічого, але пропишу вас у себе. Ти знаєш, ти мені завжди подобалася. Я готовий забезпечувати тебе та Сонечку. – Я подумаю, – відповіла Ліда. Вона хотіла прийняти цю пропозицію, адже чоловік не підтримував її в цьому питанні, і як говорила свекруха, одружився з дитиною. Та й щасливою її не назвеш, свекруха не дає спокою, погрожує роз лученням.

Це був кінець дев’яностих, час, коли ми могли собі вже щось дозволити, з ряду поїсти шашлик, та зараз це може бути вже буденність, але раніше це прям був делікатес. Це був ранок, коли мені подзвонила родичка і сказала, що до мене їде її син. Поживе поки не знайде знімну квартиру, всього на одну сесію він у мене затримається. Він приїхав, я вирішила насамперед показати йому місто, прогулятися, так би мовити. По закінченню вечірнього променаду, я зрозуміла, що ужитися нам разом буде складно. Просто, його шоkували ці ни абсолютно на все. Ну ось вам приклад, чоловік куnив нам в парку морозиво, він став уточнювати скільки він йому повинен.

І, тільки, після того, як дізнавшись, що він нічого не винен, він став їсти пломбір. Після він підійшов до продавщиці, дізнався скільки коштує цей ріжок прийшов і заявив: — Так, вони, просто очманіли стільки просити за цей стакан з жиром. Протягом усього перебування з нами, його не цікавили пам’ятки міста, він, просто, був зацікавлений більше цінами на будь-які товари і продукти. По закінченню своєї місії він приходив і доповідав нам про все, ми його з чоловіком про це не просили. Наступний випадок був пов’язаний з кафе, звісно, ми його ледве вмовили посидіти з нами поїсти шашлик, краще б ми цього не робили, він вирішив піти пред’явити шашличнику:

— Це ж грабіж чистої води, ДО-РО-ГО!!! У підсумку ми незадоволено сиділи і їли мовчки. Ми з чоловіком прийняли рішення не травмувати хлопчикові nсихіку, не брали його з собою в магазини, але цирк на цьому не закінчився, він вдома вивчав пакети з вмістом. — Вам не здається, що ви занадто багато витрачаєте rрошей на продукти? — заявив хлопчина мені. Ось яка його справа? Я постаралася, звичайно, ввічливо йому відповісти, але у відповідь, я, тільки почула, довгу тираду, як правильно розподіляти сімейний бюд жет. Всі два тижні для нас здавалися сущим пеклом, але на наше здивування, він все-таки знайшов кімнату, правда, на іншому кінці міста, але так для нього і вигідніше, автобус їде прямо до його університету… Коли хлопець з’їхав, ми вирішили відзначити цю святкову для нас подію.

В 1 рік хлопчик залиաився сиротою. – Нічого його пригрівати! – суворо сказала стара нянечка.Пропрацювавши в будинку малятка деякий час, можу з упевненістю сказати, що це досить складна робота. Я не знаю, чому я зважилася туди влаштуватися, адже я плачу над кожним новим немовлям і переживаю за його долю. Звичайно, чоловік проти моєї роботи, бачачи мій емоційний стан, коли я приходжу додому. Він наполягає на тому, щоб я звільнилася. А я не можу піти звідти, адже хто буде любити тих дітей так, як це роблю я?Вражаючих історій в будинку малятка відбувається досить багато, проте ця запам’яталася мені найбільше.

Був уже вечір і нам зателефонували з лікарні. Повідомили, що сьогодні до нас доставлять однорічного хлопчика. Справа в тому, що його батьки потрапили в аварію і не вижили, а дитина залишилася круглою сиротою. Родичів у нього тут не було, тому відправили малюка до нас. Привезли Діму на поліцейській машині, малюк був дуже наляканий і розгублений. Було помітно, що він сильно переживав, хоча не плакав. Очевидно, що у хлопчика був стан шоку. Коли мені передали Діму в руки, я відчула, що у нього зараз серце вискочить з грудей. Я прошепотіла йому на вухо, щоб він не боявся. У цей момент він глянув на мене і у нього покотилися по щоках сльози.

Однак не було тієї дитячої істерики, яку всі бачили. Він мовчав, а слізки просто скочувалися по круглих дитячим щічках. Він просто не міг зрозуміти, куди поділися його батьки і що за незнайомі люди його оточують. Мені було його дуже шкода, тому на ніч я взяла його до себе в свою кімнату. Я хотіла його заспокоїти, почитати казку. Коли Діма заснув, уві сні він продовжував здригатися і серце також сильно калатало. Це хвилювання передавалося і мені. Бачачи, як складно Дімі адаптуватися, я приділяла йому більше уваги.

Я відчувала, що він продовжує переживати. – Перестань за ним бігати! Нічого пригрівати. Йому ще жити … одному. – суворо сказала стара нянечка. А я не можу так, тому пропустила її слова повз вуха. Як тільки з’являлася можливість, я грала з Дімою. І знаєте що? Мене через це звільнили. А причиною була моя «профнепридатність». Виявляється, не можна ставитися до деяких дітей по-особливому. Я, напевно, цього ніколи не зрозумію. Забавно, що я не змогла розлучитися з Дімою, тому запропонувала його усиновити. Чоловік погодився, коли побачив цього малюка на власні очі. Я не хотіла залишати хлопчика в тому холодному місці. Так я вперше стала мамою.

Знайомство Каті і Руслана було досить епічним. Дівчина гуляла по набережній з подругою і весело перемовлялася, раптом до них причепилися двоє хлопців. Вони говорили неприємні речі, намагалися руки розпускати. На допомогу прийшли двоє інших хлопців, які просто повз проходили. Так і познайомилися. Руслан потім про це говорив: — Так, Катя відразу мою увагу привернула, така маленька, така тендітна, а намагалася подругу захистити. Мені прямо відразу захотілося її обійняти, притиснути до себе. Каті він теж відразу запав у серце. Весь такий ставний, сильний, сміливий! Не хлопець, а мрія. Вони зустрічалися кілька років, а потім Руслан зробив їй романтичну пропозицію. З початком сімейного життя Руслан став ревнивим. Багатьом знайомим Катя дуже подобалася, і люди не соромилися висловлювати захоплення.

Вона з роками ставала тільки краще. До того ж людей приваблював її незалежний, веселий характер. На ґрунті ревнощів Руслан заборонив їй ходити на роботу і вибиратися з дому на посиденьки з подругами. Боявся, що його чудову дружину хтось у нього вкраде. Катя йому підкорилася. Їй подобалося господарством займатися. Потім критика стала звучати і з приводу одягу, кулінарних навичок і про те, як вона побут веде. Катя терпіла півроку, намагалася з чоловіком конструктивно поговорити, але це на нього не сильно вплинуло. Одного вечора її нерви не витримали. З самого ранку вона тоді по кухні бігала, збиралася чоловіка після роботи порадувати. Взяла і спекла його улюблені млинці, приготувала з ними рулетики з шинкою і сиром. Сир в процесі закінчився, його для деяких не вистачило.

Катя за цей час втомилася і не стала в магазин за новим шматком бігти. Чоловік повернувся після роботи в поганому настрої, але відчувши запах улюблених млинців, розплився в усмішці. Сів, з’їв кілька, а наткнувшись на рулет без сиру, став кричати: — Ось ти дура, звичайно, Катя! Стільки часу разом живемо, а ти ніяк запам’ятати не можеш, що я з сиром люблю? Мізки у тебе курячі, нічого нормально зробити не можеш. Катя від його слів завмерла. У цей момент вона поруч стояла і тримала в руці пляшку з маслом. Щось в ній після його слів лопнуло безповоротно. Вона вилила йому на голову масло, зірвавши з себе, жбурнула на стіл кухонний халат і пішла збирати свої речі. Жодного разу не пошкодувала потім, що пішла від нього.