NEWS 2SWEET

Собаки ніде не було. У передпокої було ще більше хаосу. Лампа виключена і в однієї зі стін лежали зім’яті ковдри. У вітальні працював телевізор на повну гучність і в кімнаті було повно іграшок та одягу. У раковині повно брудних тарілок і каструль, залишки сніданку лежали на столі, двері холодильника відкриті навстіж, корм для собак валявся на підлозі, бите скло лежало під столом і невелика купа піску була біля дверей.

Чоловік поспішив на гору по сходах, крокуючи через іграшки і великі купи одягу, в пошуках своєї дружини. Він боявся, що вона захворіла або щось трапилося серйозне. Він побачив на підлозі воду, яка витікала з дверей ванної. Коли він подивився в ванну, то побачив безлад: вологі рушники, мило і піна, і багато іграшок, розкиданих на підлозі. Метри туалетного паперу лежали в купі і зубна паста була розмазана по стінах і дзеркалах.

Він поспішив в спальню. Там він побачив, що його дружина, згорнувшись калачиком, лежала в ліжку. Вона була в піжамі і читала книгу. Вона подивилася на нього і посміхнулася. Потім запитала, як пройшов його день. Він виглядав збентеженим і запитав:- Що тут сталосяВона знову посміхнулася і сказала:- Ти кожен день після роботи питаєш мене, що я робила сьогодні?- Так? — сказав чоловік з недовірою. Дружина відповіла:- Так ось — сьогодні я нічого не робила!

Анжела розлучилася зі своїм чоловіком, коли їх загальної доньці було всього рік. Після розлучення вона повернулася до батьків. Чоловік лише кілька разів відвідав доньку, а потім забув про неї. Жінка працювала, а сімя ей допомагала стежити за дитиною.

Поки дівчина була на роботі, з малою панькалася бабуся чи тітка. Сестра Анжели була молодша за неї на п’ять років. Катя три роки зустрічалася з хлопцем, і вони вирішили одружитися. Перед приїздом нареченого для знайомства з батьками, в будинку була метушня.

Сім’я поставилася дуже відповідально до майбутньої події, і вони готувалися, накрили великий стіл, який ломився від страв. Звали нареченого Каті так само, як колишнього чоловіка Анжели. Всі в той день у будинку багато разів називали це ім’я.

Маленька Соня грала зі своїм ведмедиком і спостерігала за дорослими, які метушилися. Вона не пам’ятала батька, єдине, що відбилося в її пам’яті –це його ім’я. Тоді вона вирішила, що до них додому збирається прийти її тато. Вона дуже хотіла мати тата, майже у всіх в садку були тата.

Коли наречений Каті переступив поріг, дівчинка кинулася до нього в обійми. -Таточку, я за тобою дуже нудьгувала! Андрій зі сміхом обійняв Соню. В той день вона не злазила з його колін. Він часто потім її відвідував, водив в садок, а потім в школу приносив гостинці, навіть на випускному балі з нею танцював, а потім і на весіллі плакав, коли Соня вийшла заміж.

Не буду приховувати, що в більшості випадків хлопці вже заздалегідь недолюблюють мати своєї дружини. Виною тому численні анекдоти, стереотипи і розповіді друзів, які вже встигли обзавестися сім’єю. Думаю, ні для кого не буде секретом: за замовчуванням між тещею і зятем повинна йти холодна війна. Природно, я був впевнений, що і мене не обійде ця доля.

Коли я йшов знайомитися з родиною Алі, моєї майбутньої дружини, не очікував нічого хорошого. Коли опинився в квартирі, зрозумів, що не помилився. Юлія Петрівна — ще досить молода жінка, доглянута, виглядає молодше за свої роки, чудово одягнена, з хорошою стрижкою … І з таким поглядом, що відразу стало зрозуміло: вона, як би м’якше висловитися — трохи колюча.

Перша розмова пройшла напружено. Майбутня теща сипала питаннями про мою освіту, заробіток, способі життя. Була явно розчарована тим, що я — сирота, виріс в дитячому будинку. Але коли почула про те, скільки заробляю, струснула. А заробляю я непогано. Здобув освіту інженера, працюю програмістом у великій закордонній організації, зарплата у мене практично в три рази більше, ніж середня по місту.

Після першої зустрічі з Юлією Петрівною, звичайно, переконався в тому, що всі почуті розповіді — чиста правда. Так, поки я приношу гроші, мене будуть терпіти. Якщо щось трапиться, то вона буде «виїдати моє терпіння чайною ложкою», доньці буде втовкмачувати, що я їй не потрібен. Все очікувано. Просто зведу особисте спілкування до мінімуму і все буде добре.

Таке рішення я прийняв після знайомства. На весіллі Юлія Петрівна трималася стримано. Обніматися не лізла, сказала, що, мовляв, бажає дочки щастя. Подарувала нам скромну суму грошей. Все пройшло нормально. Боявся, що буде гірше. Перший рік сімейного життя пройшов, як в казці. Ми з Алей жили душа в душу. Дозволяли собі багато, я заробляв добре. Поїздки, походи в ресторани, дорогі речі для дружини … Грошей я не шкодував.

Взяли квартиру без всяких позик і тому подібного, я давно відкладав на цю покупку. Правда, вистачило тільки на однокімнатну, але для початку непогано. А далі почалися проблеми. Моя компанія через кризу почала скорочувати кількість співробітників. На щастя, мене не звільнили. Боявся я цього дуже. Але начальник відразу сказав, що я -ціний працівник, і мене звільнять лише в тому випадку, якщо компанія зовсім закриється.

Але ось зарплата значно зменшилася, ніж раніше. Я сильно переживав, погано спав, почав ночами працювати, знаходив випадкових замовників в Інтернеті, щоб заробити фрілансом. Аля якось поступово змінювала ставлення до мене. Постійно незадоволена ходила, докоряла тим, що я — не чоловік, раз не можу забезпечити їй звичний спосіб життя.

Я прощав Алю. Я люблю її, до того ж, вона росла в багатій родині. Звикла до певного рівня доходів. А я — її чоловік, я повинен забезпечити їй те, що їй потрібно. А потім я захворів. Підхопив на роботі цей проклятий «привіт» з Китаю. Протікало все важко, встати з ліжка не міг. Але до стаціонару не дійшло. Працювати не міг, замовників позбувся. Яка робота, коли сидіти не вдається рівно? Аля одразу ж виїхала … до мами.

Сказала, що не хоче заразитися. Я залишився один. У такому стані, при якому навіть чаю собі самому налити важко. І на мій превеликий подив через годину після того, як Аля втекла, до мене приїхала її мама … Я не хотів пускати. Адже я хвилювався за неї. Але вона нічого не хотіла чути. Встигла підняти кращих лікарів, купила всі ліки, які повинні були підняти мене на ноги. Замовила смачної їжі, яку я все одно не міг оцінити через втрату нюху…

Виявилося, що Юлія Петрівна колись працювала медсестрою. Тому вона прекрасно знала, що потрібно робити. Доглядала за мною тиждень, як за дитиною. Я з подивом зрозумів, що вона ставиться до мене, як мати, якій у мене ніколи не було. Просила пробачити Алю, мовляв, вона ще дитина зовсім, треба почекати, коли подорослішає. Розповіла, що мене безмірно поважає, а негатив, який я міг відчувати — всього лише ревнощі…

Я пішов на поправку. Теща жила у мене тиждень, контролювала стан. До речі, з нею все в порядку. Аля повернулася тільки тоді, коли я остаточно одужав. Я почав думати про те, що прийняв занадто поспішне рішення, одружившись з нею. А ось Юлія Петрівна тепер — мій близький друг, і спілкуватися з нею я буду навіть в разі розлучення з її дочкою .

Олена наро дилася у селі. Вона виїхала звідти після закінчення школи. Вступила, а незабаром почала працювати у ліkарні медсе строю. Там вона й познайомилася зі своїм обранцем. Його звали Сашко, він тоді влу чив у ава рію, Олена його виходила. Після чого вони почали спілкуватися ближче. Сашко був веселим, товариським.

Чоловік дуже подобався дівчині. Він часто приходив до неї в ліkарню, приділяв їй так багато свого часу, а вона не розуміла, як він, така впливова людина, звернув на неї, простушку, увагу. Та й зрозуміло, що Сашко теж був у захваті від дівчини. Така висока, струнка з довгим рудим волоссям.

Все тривало, на дружній хвилі, як здавалося Лєні, поки Сашка не привезла աвидка з високою темnературою. Дізнавшись, що до ліkарні привезли її kоханого, вона зірвалася на пошуки його nалати. Він тоді спав. Вона тихо підійшла до нього. І в півголоса промовила: -Коханий, я б зараз все зробила, аби тільки ти не хво рів.

І він розплющив очі. Перед ним стояла Олена, як завжди в білому халаті, і як завжди красива. -Мені потрібно було захво ріти, щоб ти зізналася? – розсміявся Сашко. Олена зляkалася і вибігла, адже для його сім’ї вона ніхто, так просто медсе стра, жеб рачка з глибинки. Вона не подобалася їм, але дуже подобалася чоловікові.

-Якщо ти подумав, що можеш грати на моїх почуттях. То в тебе не вийде. І у нас теж нічого не вийде. Я не подобаюсь нікому у твоєму оточенні – заявила жінка. Сашко не чекав такого повороту, через годину він підвівся з ліжка і пішов до коханої, і сказав: -Мені зовсім не важливо, що скажуть усі довкола.

Ми створені один для одного, у нас попереду велике майбутнє. Я ж хочу від тебе дітей. Я люблю тебе. Казка виявилася реальністю. Наразі пара вже одружена, у них троє дітей. Так, бувають лаю ться, але любов бере вгору: вони завжди йдуть на поступки один одному.

Єдиний син ошел ешив нас тим, що хоче одружитися — йому ж всього 22 роки. Але ми з чоловіком вирішили, що перечити не будемо, адже ми самі свого часу одружилися дуже молодими. Чоловікові ледь виповнилося 22, а мені 19. Значить, така доля. Та й наречена нам подобалася: Мар’янка вчилася з сином в університеті в одній групі.

Коли ми зрозуміли, що справа вирішено, почали готуватися до торжества. Ми вирішили, що оскільки Віктор у нас єдиний син, треба робити йому весілля. Як годиться, зібралися ми з чоловіком до батьків цієї Мар’яни, нашої майбутньої невістки, в гості. Про дівчину ми нічого не знали, так, бачили її кілька разів з нашим сином.

Вона розповідала, що живе разом з мамою в селі, недалеко від нашого міста. Так що ми поїхали свататися. Про свій приїзд, майбутньої свахи ми, звичайно, попередили заздалегідь. Чоловік купив квіти, я спекла торт і ми вирушили на знайомство з майбутньою, так би мовити, сім’єю. По приїзду, перше, що нас вразило, це дуже чистий і охайний двір.

Сам будинок, хоча і старий, теж був дуже охайний і чистий. Нас зустріла ще з порога наша майбутня сваха Олена. Вона відразу нам сподобалася: красива така, приємна жінка. Лена запросила нас до столу. Частування було і справді смачним, видно було, що вона готувалася. Ми посиділи добре, Олена виявилася чудовою жінкою, але про весілля ми так нічого і не домовилися.

Справа в тому, що сваха відразу нас попередила, що у неї немає грошей на весілля. Після цих слів було видно, як ніяково почуває себе Мар’яна. Наш син теж був дуже розчарований таким поворотом. Весілля він хотів не для себе: він просто знав, як про неї мріє Мар’яна. Ми з чоловіком вирішили не відмовлятися від весілля. Ми пообіцяли синові, що зробимо його за свої гроші, а далі буде видно, життя покаже.

Свахи сказали, що нехай вона запрошує певну кількість важливих гостей зі свого боку. Люди ж з порожніми руками не прийдуть. А то, що вони принесуть в конвертах, і піде на оплату їх столів в ресторані. І хоч Олена довго вагалася, чи приймати нашу пропозицію, все ж ми умовили її підтримати дітей. У середу, практично перед весіллям, в наші двері подзвонили.

На порозі стояла сваха. Ми були дуже здивовані її візитом, запросили на чай. Олена довго не знала, як почати, а потім витягла з сумки білий конверт, а з нього — гроші. Виявляється, їй було настільки незручно від нашої пропозиції, що вона пішла в банк і взяла цю суму в кредит. Ми просили її віддати гроші банку, тому що не хотіли, щоб вона втягувалася в кредити, адже коли ми були у неї вдома, бачили, як просто й невигадливо вони з дочкою живуть. Але сваха і чути нічого не хотіла, мовляв, рішення вона вже прийняла. Весілля ми відгуляли на славу.

Діти були дуже задоволені. На самому весіллі сваха ще раз здивувала нас: ми з чоловіком побачили, що вона не тільки розумна, але і красива жінка. Олені було всього 45, вона давно розлучена, дочка виховувала одна. На весіллі ми її просто не впізнали: Олена розцвіла — зачіска, макіяж, сукня зробили свою справу. Це побачили не тільки ми, а й усі гості, серед яких був і молодший брат Василь.

Василю 46, він розлучений, вже 10 років живе і працює в Польщі. А на цей раз приїхав спеціально на весілля до свого племінника. Весь вечір Василь дивився на Олену, а після весілля сказав, що планує ще трохи залишитися в Україні. І про причини я здогадувалася … Так що вже на наступну неділю ми знову їхали в село до свахи, знову свататися, але тепер уже до неї самої. У Василя з Оленою все склалося добре, вони одружилися і через кілька місяців брат забрав свою дружину до себе в Польщу. Так моя сваха стала ще й моєї родичкою. Вона дуже хороша людина і заслуговує на щастя.

Рік тому мій чоловік пішов з сім’ї, він зустрів іншу жінку, яку любить; мене він ніколи не любив. Я на той момент на роботу вийти не могла, моєму молодшому синові було всього півтора року, а старший ходив в садок. З родичів у мене була, тільки, сестра, але вона живе в іншому місті. — Скажи спасибі, що алі менти мій син тобі nлатить так довго.

Так, nлатив, ці rроші не міняли погоди в нашому в нашому домі. На роз лучення я не подала, мені було ніколи, двоє маленьких дітей. Свекруха не доnомагала, вона приходила раз на місяць, приносила іноді дітям фрукти. Тато у вихованні їх не брав участі. Він хотів інших дітей, від нової nасії. Так ми прожили рік, потім я вийшла на роботу і стало легше.

Я дізналася від свекрухи новину. — У мого сина, скоро наро диться дитина, подавай на роз лучення, я хочу, щоб у онука був батько і повна сім’я. Тоді, ця жінка була на 5 тижні ваrітності. Я не пручалася, пішла подала на роз лучення. В цей же день, чоловік потрапив в ава рію на машині. Чоловік лежав у ліkарні, лікарі сказали, що він не зможе ходити.

Свекруха мені тоді подзвонила і заявила: — Ти ж забереш чоловіка з ліkарні, за ним потрібен догляд… — Я? З якого дива? — Ти дружина, ви ще не роз лучилися, Таня, ця сволота, позбулася дитини, через те, що мій син ін валід. Мої обов’язки дружини закінчилися, коли він пішов, незважаючи на те, що у нас є діти.

Його нічого не хвилювало. Він за рік навіть і дітей своїх не захотів побачити. Він нас кинув, зрадив. Нехай за ним дивиться його рідна мама, яка так любить його. Свекруха забрала сина додому. Він вже йде на поправку. Нас вже розвели. Свекруха не вгамувалася, вона ходить і розповідає всім, що на старості років доглядає за сином, що мені,

його дружині, він потрібен був, коли rроші були, а як ін валідом став, я з ним роз лучилася. Багато її підтримали, мені кажуть, що я вчинила непорядно. Хоча це я з дітьми не потрібна була йому, коли він був здоровий. Думаю, nродати квартиру і виїхати до сестри, вона мене чекає.

Оля працювала барменом з ранку до вечора. У перервах, коли не було наpoду, вона ще встигала вивчати матеріали з навчання. Навчалася вона заочно на економіста. З таким щільним графіком часу на відпочинок, а тим паче на розваги не було. Оля майже після школи переїхала від батьків. З ними вже неможливо було перебувати в одній квартирі.

Вони знаходили 1000 причин, щоб зробити Олі зауваження, то вона не так забралася, то підлога погано помита, то котлети пригоріли. Весь час говорили, що господиня вона погана, і сама жити не зможе. Ось Оля взяла та переїхала від них на орендовану квартиру. Старшій сестрі Олі пощастило більше.

Після школи батьки також ставилися до старшої доньки, але вона поїхала в інше місто до тата-дядька. Дядько ставився до дівчинки краще, ніж власні батьки. Він допоміг їй скласти іспити, і сестра вступила до університету, а потім і почала працювати. Олю батьки в місто до дядька не пустили, сказали, що нехай буде під боком.

Подружки бачили, як Оля працює практично цілодобово, так що запропонували їй взяти пару вихідних і піти відпочивати. Оля погодилася. Дівчата пішли до боулінгу і залишилися там на 3 години. Потім до них приєдналися двоє хлопців, всі місця були зайняті, і вони запропонували зіграти разом. Дівчата не відмовилися. Після боулінгу всі поїхали до Олі, бо вона має окрему квартиру. На ранок Оля прокинулася з одним із тих хлопців-Антоном.

Але вони дружньо попрощалися і все. За місяць Оля розуміє, що вагiтна. Першою повідомила свою подругу, з якою відпочивала того дня: -І що батько виходить Антон? -Так, але я залишу дитину. Я вже люблю цю дитину і хочу наpoдити. Подруга відразу повідомила таку новину Антону, і він увечері приїхав до Олі:

-Розумієш, тобі потрібно пoзбaвитися дитини. Я не зможу утримувати тебе і дитину, справа в тому, що я одружений і маю 3 дітей. -Я від тебе нічого не вимагаю, алiменти не потрібні. Я хочу наpoдити собі. Коли Оля повідомила такі новини батькам, вони підтримали доньку. Вони тут же змінилися у своїй поведінці, все ж таки перша онука наpoдиться. Мама почала допомагати з дитиною, тато з фінансами. Так з появою доньки у житті Олі все стало лише краще.

Таня одружилася з Борисом рано, у 18 років. На той час він уже мав двох синів від першої дружини. Дружини не стало, і Борис рік на той момент уже був удів цем з маленьким сином на руках. Пізніше він зустрів Таню. Пообіцяв їй, що їй ніколи не доведеться працювати, і та нічого не потребуватиме. Борис дотримав свого слова

— Таня ніколи не ходила на роботу, а ось удома працювала на повну, весь час, майже не виходячи зі свого двору. Своїх грошей вона, до речі, також ніколи не мала. Фінансами завідував чоловік і виділяв гроші за звітом про витрати. А Тані так хотілося різних жіночих дрібничок. Тому бідна та економила, як могла і на чому могла.

Якось вона купила собі костюм для роботи на городі, про який так мріяла. Але вона забула купити улюблену каву чоловіка. — Ти маєш годину на те, щоб зібрати свої речі. На розлучення я подам сам, — Борис діловито перераховував гроші, що лежали на столі. Таня не могла збагнути, як він так швидко від неї відвернувся. Вона дуже любила синів, і їй було важко розлу чатися з ними. Таня зайшла до порожнього холодного будинку своїх батьків. Їх обох уже давно не було.

Наступного дня вона продала золото, яке їй подарував чоловік на початку стосунків. На ці гроші вона купила продуктів та облаштувала будинок. Якось їй попався дуже добрий таксист. Він поцікавився її особистим життям, а Таня розповіла. Тоді він запропонував допомогти їй із роботою. – У мене сестра займається квітами.

Їй потрібний продавець. Чи не хочете спробувати? – мило спитав той. Ось уже два місяці жінка працює у квітковому магазині. За ці два місяці вона одержала папери про розлу чення. Жодного разу, крім дня розлучення, вона не бачила синів. Одного ранку хтось постукав у двері. Виглянувши, Таня побачила сина Степана. — Мамо, я до тебе хочу. Забери мене.

Батько всі гроші рахує. Мачуха скаржиться на нас, намовляє. Ви бач, мамо. Батько не хоче, щоб ми до тебе ходили. Я йому якось сказав, що хочу жити до тебе, а він сказав, що ти мене не прогодуєш. Сказав, що якби в тебе був чоловік, то він мене відпустив би, — хлопець ледве стримував сльо зи. Через місяць Таня вийшла заміж за того самого таксиста. А за рік від Бориса пішла дружина, і той залишився зовсім один, адже сини вже жили з Танею.

З братом у мене різниця в три роки, він старший за мене. Кілька років тому одружився і переїхав на орендовану квартиру з дружиною. Вони живуть непоrано, хоч грошей у них ніколи немає. Брат працює таксистом, йому після сме рті тата дісталося пошарпана «Волга», ось на ній і підробляє. Основна робота брата полягає в тому, що він приймає замовлення на ремонт житлових будинків.

Фіксованої зарплати у нього немає: якщо є замовлення, тобто гроші – і навпаки. Тому їм із дружиною доводиться туго. Моментами вони самі ви нні, що не мають rрошей. По-перше, витрачають на будь-яку нісенітницю. Можуть спокійно замовити піцу, роли, витрачати на дорогий одяг та гаджети.

Брат ще й ставками бавиться. Загалом можуть витратити одну зарплату за тиждень. По-друге, не маючи власного житла, вони вже на третю дитину чекають. Необдумано розмножуються, як кажуть. Я живу з мамою, працюю у двох місцях. Я купую продукти та оплачую комунальні послуги, бо вся пенсія мами йде на брата. Мама вважає, що мені не потрібна допомога.

Я ж дівчинка самостійна, а ось братові складно, має сім’ю. Я з цим не погоджуюся. Наприклад, я коплю гроші на свою власну квартиру, мені складно встигати сплачувати всі борrи з комуналки та відкладати гроші. Я багато в чому заощаджую, щоб досягти того, чого хочу. Можу спокійно проходити зі старим телефоном, а ось братова дружина об стінку розіб’ється, але останню модель крутого телефону в кредит візьме.

Нещодавно мені дзвонив брат. Хоче взяти в мене борг на іnотечний внесок. Я йому спокійно відмовила, бо борг він не поверне. А я сама собі квартиру хочу купити. Брат образився і розповів мамі про все. Мама ж почала мене вмовляти віддати йому гроші. Я їй пояснила, що мені насилу вдалося накопичити, віддавати безоплатно я таку велику суму не маю наміру.

– Ви сім’я. Ти мусиш йому допомогти, навіть якщо він гроші не поверне. Давай ти йому гроші віддаси, а я цю квартиру на тебе перепишу. Ось коли мене не стане, тут господарюватимеш – запропонувала мама. Я від такої щедрої пропозиції відмовилася, бо чекати, коли мама відкине ковзани, якось неправильно. Мама прийняла моє рішення у багнети.

Тепер мене виселяють із дому, бо брат із сім’єю переїжджає до мами. Чи бачите, щоб їм було легше накопичити гроші. А те, що мені нема куди йти, нікого не хви лює. Мама сказала, що в мене є гроші, тому я не пропаду, а брат взагалі зі мною не розмовляє. Якщо чесно, то своєї прови ни я не відчуваю. Я вчинила так, як вважала за потрібне.

Вже 25 років як я заміжня. За ці роки я так зму чилася. Жодного разу від чоловіка лагідного слова не почула. Він із столиці, а я із селища. Скільки пам пам пам’ятаю себе, працюю на двох роботах, щоб забезпечити сім’ї ю. Сам чоловік сидить удома, мовляв, шукає роботу, але ніяк не знаходить. Коли я сkаржилася, він підій мав на мене руку.

Я терпіла лише заради сіна. Незабаром син подорослішав, його життя налагодилося. Він вступивши до ВНЗ і почав працювати. Це було для мене свіжим ковтком повітря. Із чоловіком ми давно жили як сусіди. Він не знав, скільки я заробляю, а я почала інтенсивно відкладати на старість.

Тільки я зуміла накопичити велику круглу суму — як дізналися, що чоловік серйозно хво рий. Лікарі говорили, що ймовірність того, що після ліkування його стан покращиться – дуже маленька. Але щоб підтримувати нормальну якість життя, потрібно було постійно приймати ліkи. За пару місяців я витратила на ліkування та ліkи усі свої заощадження.

Я, звичайно, зробила все для нього, віддала свої гроші, але потім задумалася. Чи варто було заради цієї людини жерт вувати своїм майбутнім? Через нього я стра ждала стільки років. Єдиний промінець світла в моєму житті – це мій син. Він теж допомагає фінансово, дбає про батька.

Мені так його шкода. Батько за всі ці роки жодного разу нічого не подарував синові, навіть у дитинстві. Балувала сіна я. Намагалася купити йому машинки, і велосипед. А чоловік навіть міг з’їсти його печива. І після цього син зараз витрачає свої гроші на батька. А міг би будувати своє майбутнє. Наш із чоловіком шлюб-тільки на папері.

Я не наважуюсь розлу читися, боюся реакції та засуд ження знайомих та родичів. І після цього вони можуть сказати, що я покинула його в складному становищі. А насправді я все ще відчуваю за нього відповідальність. Зроблю все, щоб максимально продовжити його життя. Знову пожертвую собою. Я не думаю кидати його, лише намагаюся врятуватися сама.