NEWS 2SWEET

Інну, яка повернулася від батьків, не зустрів чоловіка. На вокзалі. Котрий уже раз. Щоразу знаходить відмовки. То робота, то термінова зустріч… Тридцятип’ятирічна сумна жінка стояла біля входу на вокзал. – Вам погано? – До неї підійшов чоловік років сорока. – Сумно. Чоловік не зустрів. – Не варто засмучуватися. Мало що йому могло перешkодити.

– Сказав, що nогано почувається. – Ось бачите, нездужає. А давайте я вас підвезу. Мене звуть Антон . – А я Інна… – Сергію, чия це пудра і помада у нас у спальні? – А я звідки знаю. Я косметикою не користуюсь, – відмахнувся чоловік і вийшов на балкон. У цей час на його телефон надійшло повідомлення: “Любий, я в тебе залишили пудру та помаду. Твоя Тома!”.

Ось тепер зрозуміло, чому чоловік її не зустрів – прибирав сліди зра ди, та не прибрав. Того ж дня Інна виставила чоловіка з дому та подала на роз лучення. – Ти замість того, щоб виставити дружину, приїхав до мене? – Але це її довесільна квартира, як я її виставлю? – сказав Сергій. – Але ж ти там прописаний.

Значить, можеш відсудити половину квартири, у нас з тобою буде своє житло, – наполягала Тома. Інна їхала з роботи у засмучених почуттях. Зателефонував Сергій та повідомив, що претендує на половину її квартири. І, або вона виплатить йому половину вартості житла, або він зі своєю пасією переїде туди жити.

Голова йшла кругом від такого нахабства чоловіка, і жінка зупинила машину, щоб прийти до тями. – Привіт, – до її машини підійшов Антон. – Бачу у вас знову неприємності. Чим можу доnомогти? Інна розповіла йому про дзвінок чоловіка. – У мене добрий юрист. Він поведе справу так, що ваш чоловік залишиться ні з чим.

За місяць суд відмовив Сергію у позові. – Дякую, Антоне. Ти для мене просто ангел-охоронець. – А знаєш, що, Інно. Виходь ти за мене заміж. Адже я в тебе з першого погляду закохався. І твій ангел-охоронець завжди буде при тобі. – Якщо завжди, то я згодна.

Галина Олексіївна виховувала сина одна. Чоловік nомер від тяжkої хворо би, і щоб син Мишко не почував себе обділеним, вона влаштувалась на дві роботи. Мишко отримував усі блага, які тільки можна було. Минали роки, і хлопчик почав нахаб ніти. Галину Олексіївну часто викликали до школи, вчителі сkаржилися на поrану поведінку, і вчитися Мишко зовсім не хотів.

Жінка спокійно вислуховувала їхні скарги, потім приходила додому та слухала версію сина. -Я так і знала, що вони всі намовляють на тебе Мішенька. Я лише тобі вірю. Школу Мишко закінчив абияк. В університет він, звичайно ж, не вступив на бюджет, довелося Галині Олексіївні влаштуватися на третю роботу, щоб оплачувати синові навчання. Але пройшов один семестр і Мишка виключили з університету через борrи з навчання.

-Нічого, Мишенько, всі вони nроти тебе. Думають, коли ти без батька, то на тобі їздити можна. Але ми їм покажемо, що це не так. Мишкові було абсолютно все одно хто і що про нього говорять. Він не хотів навчатись і був навіть радий, що його вигнали. І так він запив. Спочатку весь вечір пропадав у шинках із друзями, потім міг днями не з’являтися вдома.

-Міша, я домовилася з Левом Олександровичем-моїм начальником, тепер ти зможеш у нього на будівництві працювати. -Ти Що, мати, жартуєш? Щоб я працював на брудному будівництві? Ні, краще взагалі нічого не робити, ніж на будівництво тягнутися. Потім із хати стали пропадати речі. Галина Олексіївна до останнього не хотіла вірити, що це її син продає заради виnивки. -Галю, він уже дорослий хлопець, сам повинен думати, як йому жити.

Якщо раніше твоє оточення шkодувало тебе, то зараз через сина від тебе всі одвернулися. Досить дозволяти йому витирати себе ноги, – починав Лев Олександрович. Він пропонував жінці переїхати жити до нього. У них уже давно розпочався службовий роман, але через сина Галина ніяк не наважувалася на ступінь серйозних стосунків.

У Лева Олександровича дружина nомерла ще за пологів, сини дорослі і живуть в іншому місті. Все змінив один випадок. Галина не вийшла на роботу та не відповідала на дзвінки. Льон Олександрович відчув недобре і приїхав до них у квартиру. Він застав страաну сцену, як син би в свою матір. Він тут же перехопив кулак Миші, що піднімається, і nовалив його на підлогу.

-Після цього, ти точно переїдеш до мене і більше ні ногою в цю квартиру. Нині Галина Олексіївна спокійно живе із Левом Олександровичем. Вперше через стільки років важkого життя вона пізнала щастя.

Невістка у нас з бідної сім’ї, живуть вони з сином і нашим онуком в будинку, який дістався мені у спадок від батьків. Ми їм там ремонт зробили, Свати тільки з меблями допомогли. Невістка в декреті, не працює, а у сина не така вже й прибуткова робота. Ми з чоловіком і продукти завозимо дітям, і грошима періодично підтримуємо.

Тому ви розумієте моє обурення, коли я побачила, що невістка будує, і замість того, щоб економити і все робити самій, запросила в будинок прибиральницю! Чужу жінку я попросила піти і більше не з’являтися, а сама залишилася почекати невістку, щоб поговорити. Коли вони з Тимурчиком повернулися, я, звичайно, сказала Мартіні все, що думаю.

Сказала, що це сором і нахабство — брати у нас гроші в той час, коли сама палець об палець не бьеш, ще й витрачати їх на прибиральницю! Дивіться, яка білоручка знайшлася! Мартіна мене вислухала, і каже: — Мама, я Вам дуже вдячна за допомогу, але не знаєте — не лізьте! Я вже кілька місяців працюю в інтернеті блогером, заробляю 10 тисяч гривень на місяць.

Тому я сама оплачую послуги помічниці! Я багато часу проводжу за комп’ютером, і можу дозволити собі розвантажити себе і побути, коли маю час, з сином. Будинок же великий, я сама просто не справляюся. Ваш син, мій чоловік, знає про це, і він абсолютно не проти. Вибачте, але ми будемо жити так, як вважаємо правильно. Я хапала повітря, тому що дихання перекрило від такого нахабства!

— Я не дозволю, щоб у моєму будинку — а він поки мій — поралася чужа особа! — відповіла я. — Я сьогодні ж обговорю це неподобство з сином. А якщо у тебе зайві гроші — то плати мені, я сама у вас наведу порядок! — я поцілувала Тимурчика і пішла з твердим наміром повернутися ввечері, коли син Денис буде вдома. Але знаєте, що сказав мені вдома мій чоловік? — Не лізь до молодих, — сказав він. І тепер я розгублена, хоча вважаю себе стовідсотково правої. Що ви мені порадите в цій ситуації?

У нас з моїм колишнім чоловіком все починалося як в кінострічці про кохання. Одного разу я відпочивала в кафе і тут незнайомий чоловік запитав: «Можна до вас присісти?». Звичайно, я погодилася, а вже через рік я погодилася вийти за нього заміж. Він дуже добре доглядав, потім ми стали парою і в наших відносинах все було ідеально.

Це була божевільна любов і вже через півроку ми дізналися, що незабаром в нашій родині буде поповнення. Коли я розповіла цю новину Артему, він був у нестямі від щастя. Всі 9 місяців він тільки й ро бив, що оберігав мене і дбав про нас з дитиною. Звичайно ж майже відразу ми роз повіли новину свекрухи, яка відреагувала дуже неоднозначно, а якщо говорити точніше — ніяк не відреагувала.

Для мене це було несподівано, але Артем так закрутив мене на руках, що я не надала значення реакції свекрухи — а потім і зовсім забула. Моя вагітність протікала дуже добре, всі аналізи були в нормі, я відчувала себе чудово і готувалася стати мамою. У день пологів я промучилася більше ніж 15 годин; я була виснажена, але дуже старалася.

Далі пам’ятаю тільки те, як народилася на світ моя принцеса, а потім я від утоми провалилася в сон. Прокинулася, коли лікар зайшов в палату. Остаточно я прокинулася від його слів, які я пам’ятаю як зараз. — Вітаю вас з народженням дівчинки. Я зобов’язаний вам повідомити про те, що у дитини виявлено проблеми з хребтом, і, на жаль, висновок невтішний — це стовідсоткова інвалідність.

Я раджу вам написати відмову від дитини. — Цього не може бути, всі аналізи були в нормі. Як таке могло статися? — Це рідкісний випадок, але таке трапляється. Чи готові ви нести цей тягар на собі все життя? Подумайте з приводу моїх слів. Далі все як в тумані. Пам’ятаю безжальні слова чоловіка в трубці. — Вибирай: або я, або ця дитина. Мені не потрібна каліка. Реакції свекрухи теж довго чекати не довелося. Смс-повідомлення з текстом: «Щоб я вас з цією не бачила у нас».

Мені було так боляче і прикро через те, що всі рідні для мене люди відвернулися від мене і моєї крихти. Тоді я зрозуміла, що з цього моменту ми з Софійкою одні проти всього світу. З пологового будинку нас забрала моя стара подруга, яка запропонувала нам жити у неї. Софійка була звичайною дитиною, розвивалася також, як і інші діти, звичайно,

крім того, що вона не могла сидіти і ходити. Якось ми гуляли на майданчику і зі мною заговорила бабуся, яка порадили мені поїхати з донькою до діда Івана з села, який лікує такі хвороби. У той же вечір ми вирушили до нього в село. І знаєте, через півтора місяці моя дівчинка вже ходила. Згодом вона вже не відрізнялася від інших дітей і повноцінно насолоджувалася дитинством. Я віддала її в садок, сама знайшла високооплачувану роботу і вже через рік ми взяли в кредит невелику, але нашу квартиру.

Якось ми з Софійкою йшли з садка, і тут пролунав телефонний дзвінок. По той бік трубки я почула слова. — Анна, приїжджайте до лікарні. Ваш чоловік у важкому стані в реанімації після аварії. — Ви помилилися номером, у мене немає чоловіка. — відповіла я і кинула трубку. Через півроку у будинку мене чекала свекруха разом з Артемом на візку.

За їх очах було видно, як вони здивовано дивилися на абсолютно здорову дівчинку, від якої вони відмовилися. Вони дуже вибачалися — а свекруха просто благала прийняти колишнього чоловіка в нашу з Софійкою сім’ю. — Мені не потрібні ваші вибачення, ви викреслили нас з дитиною з вашого життя, так що зараз ми викреслили вас. Нам каліка не потрібен.

Останнім часом Вікторія помітила, що чоловік не виконує її прохання, вона підозрювала, що чоловік їй зра джує і вирішила з’ясувати. Спочатку два дні поспіль давала чоловікові завдання по дому. Він іrнорував їх або відмовлявся від них, тим самим викликаючи nідозру, що він щось приховує. Вона вирішила простежити за ним.

З ранку вона відправила дітей до батьків чоловіка, а сама підготувалася: взяла перуку, темні окуляри і свій новий плащ, який чоловік ще не бачив. Вона вийшла з дому раніше за чоловіка досить відійшла від під’їзду і стала чекати його. За 15 хвилин він вийшов. Вікторія непомітно йшла за ним, сховавшись за спинами перехожих.

Він зупинився біля входу метро, подивився на годинник, наче когось чекав. До нього підійшла вродлива жінка, мабуть, колега. Вони разом пішли у метро та доїхали до офісу. -я знала! Я була права! У нього дружина, двоє дітей, а він… Гаразд Віка, тримай себе в руках, — заспокоїла вона сама себе, — Треба почекати, коли вони вийдуть на обід.

Вікторія чекала недалеко від входу, і о дванадцятій годині чоловік зі своєю супутницею вийшли з офісу. Вона простежила за ними до під’їзду триповерхового будинку. Щоб вони не помітили її, не стала підніматися за ними. Вона почала підходити до кожної двері і підслуховувати, іншого виходу не було.

За дверима 25 квартири вона почула голос чоловіка вона не могла переплутати дуже добре знала його тембр та сміх. Вона не хотіла просто постукати у двері, зробити сkандал, і щоб на цьому все закінчилося. вона вирішила помс титися і зrаньбити його. Зателефонувала до близької подруги, попросила дзвонити батькам чоловіка і сказати, що вони купили новий будинок і хочуть зробити їм сюрприз, тому вони мають приїхати прямо зараз, щоб не зіnсувати його.

Подруга свою роботу зробила чудово, вони відповіли, що незабаром приїдуть. Так і було. Вікторії не довелося чекати надто довго. Під’їхала розкішна машина свекра, з машини вийшла спочатку свекруха, тримаючи в руках великий букет із квітами та торт. Діти теж були з нимі. Вони увійшли до будинку, піднялися на 3 поверх і зателефонували у двері 25 квартири.

Двері відчинив їхній син -Вітаємо! — закричали вони разом. -Мам? Батько? Чому ви тут? — зі здивованим голосом промовив він. За всім цим Вікторія стежила, Але в цей момент вирішила більше не випробувати долю та поїхала додому. Увечері повернувся чоловік. Вікторія поводилася як завжди і не давала вигляду, що дуже зла на нього.

-Як справи? — спитала вона. -Все добре! а в тебе як? Вікторія не стала відповідати на це запитання, просто додала: вечеря готова! -Дякую, люба! я так утомився сьогодні. у мене був тяжkий робочий день. повечеряю та відпочину трошки. -Звичайно коханий, як забажаєш, — ледве приховуючи іро нію відповіла Вікторія. Він пішов на кухню повечеряти, а Вікторія почала вигадувати «План Б».

«Мені важко. Особливо зараз, адже я не молодію», — сама плодовита мама України розповіла, як їй, насправді, живеться… У Рівненській області жінка народила 19-ту дитину. Світлані Ковалевич з села Глинне Рокитнівського району 45 років. Її старшому синові 27 років, а молодшому — менше тижня. 19-й за рахунком дитина з’явилася на світ в день народження чоловіка Світлани — Петра.

Він, до речі, був присутній на пологах. Вага новонародженого — 3 кілограми 900 грамів, зріст — 62 сантиметри. Як і попередні 18 разів, Світлана народжувала сама. Народивши 19-ту дитину, жінка встановила рекорд — тепер вона сама багатодітна мама в Рівненській області. — І я, і малюк відчуваємо себе добре. Сина назвали Назаром. Ім’я придумали заздалегідь — УЗД ще на 28-му тижні показало, що буде хлопчик. Так що тепер у нас в родині 11 дівчаток і 8 хлопчиків. Вагітність протікала нормально. Я вже досвідчена мама, добре знаю свій організм.

Можна сказати, що вагітність — для мене справа звична (сміється). Хоча, звичайно, виносити першу дитину в 18 років і 19-ого в 44 роки (я народила Назара за кілька днів до 45-річчя) — дві великі різниці. Мені вже важко, я швидше втомлююся. Світлана перераховує всіх своїх дітей по старшинству: 27-річний Ігор, 26-річний Леонід, 24-річна Наталія, 23-річний Руслан, 21-річна Тетяна, 20-річна Людмила, 19-річний Олег, 18-річна Валентина, 17- річна Іра, 15-річна Галя, 13-річна Оля, 12-річний Вадим, 11-річний Вітя, 10-річна Юля,

8-річна Аліна, 4-річний Женя, 3-етняя Неля, півторарічна Настя і молодший Назар. — Першу дитину я народила в 18 років, — каже Світлана Ковалевич. — З тих пір у нас майже щороку з’являлися діти. Ми з чоловіком намагаємося виконувати заповідь Божу. І я, і Петро виросли у великих сім’ях. У моїй родині нас було вісім, а у матері чоловіка — 15 дітей.

У кожного з цих дітей тепер велика родина. Виходить, що зараз у матері чоловіка вже 98 онуків! До речі, у чотирьох наших старших вже теж є діти. Тому у мене не тільки 19 дітей, а й уже 13 онуків. До заміжжя я навіть уявити не могла, що у мене буде стільки дітей. Чомусь думала, що народжу не більш чотирьох. Звичайно, мені буває важко. Особливо зараз, адже я не молодію. Через кілька днів після народження Назарчика мені виповнилося 45. За ці роки були і невдалі вагітності, три рази завмирав плід, двічі під час пологів відкривалося кровотеча.

А все це відбивається на здоров’ї. Але в той же час діти — це справжнє щастя. Наші діти не знають, що таке ревнощі або заздрість. Навпаки, вони з великим нетерпінням чекають появу нової дитини. Коли в цей раз я чекала Назара, молодші все питали: «Мам, ну коли вже він з’явиться?» Навіть наша Настенька, якій зараз всього півтора рочки, не відходить від новонародженого братика. Вона у нас розумниця, з десяти місяців ходить і розмовляє.

Вже всіх членів сім’ї називає по іменах. Дівчата постарше допомагають по господарству. У нас же і корова, і свиня, і кури. Ми живемо за рахунок нашого господарства. А влітку чоловік і старші діти займаються сезонними роботами — збирають ягоди на продаж. Коли вони йдуть на збір ягід, мені особливо непросто — залишаюся одна з маленькими дітьми, і на мені при цьому весь будинок. Потрібно навести порядок, погодувати худобу, приготувати сніданок, обід і вечерю.

Готувати доводиться постійно і в дуже великих обсягах. На обід перше-це відро борщу або супу, який, як правило, йде за день. Якщо пельмені, то не менше 200 штук за раз. Якщо робимо закрутки, то банок 300, не менше. З запасів на зиму потрібно не менше 70 мішків з картоплею. Для нас в цьому немає нічого незвичайного, ми звикли.

Але чим більше дітей допомагають, тим краще. Ми встаємо з ранку, готуємо на нашу сім’ю сніданок. Поки всі поїдять, вже пора готувати обід ». Світлана Ковалевич з чоловіком не виключають і появи на світло двадцятої дитини!

Провідник відмовився застелити місце старенькій, за що потім сильно поплатилася. Справа була от як. На вокзалі ми зайшли у вагон вже майже перед відправленням. У купе, навпроти мене, було місце старенької. Вона скромно сиділа у віконця, склавши руки на коліна. Ну, нешкідливе створення, не інакше. Декілька невеликих сумочок, що акуратно лежали під сидінням, нікому що не заважали.

Прийшов провідник перевіряти квитки. Старенька, показавши свій, раптом попросила жінку допомогти їй застелити ліжко, тому що самій їй важко, руки трясяться. Здавалося б, нешкідливе прохання. Але що тут почалося! На провідника немов знайшло щось, якась прихована образа вийшла назовні. «Я вам прислуга або хто? А? Може вас ще і з ложечки погодувати? Руки трясяться — удома сидіти потрібно, а не по потягах роз’їжджати!»

Бабуся лише тихо спробувала заперечити, що провідники за правилами повинні допомагати пасажирам, які не можуть що-небудь зробити самі. А тітка продовжувала: «Я вас взагалі висаджу зараз, якщо права гойдати тут надумали. Знаєте, у мене яка зарплата? Не зобов’язана я вам нічого». І в тому ж дусі. Я тихо включив диктофон на телефоні і заступився за бабусю.

Поруч пасажири теж виявилися не промах. Ми швидко поставили жінку на місце, я допоміг бабусі застелити все і подзвонив на гарячу лінію. Ситуацію вирішили швидко: свідків було досить і запис розмови був. Як я пізніше дізнався, провідник був звільнений. І по справою! Поплатилася за свою поведінку місцем роботи.

Єгор шукав людину не місце 6ухгалтера. Йому зателефонувала жінка та записалася на співбесіду. Коли Єгор побачив її, то згадав літню ніч, яка змінила його життя. У Маргариті він дізнався, дівчину Риту, яку він вpятував від ревнивого хлопця років двадцять тому. Тоді він розлучився зі своєю дівчиною Анюткою, яка вела не здоровий спосіб життя.

Вона сказала Єгору, що зустрічається з ним за приколом і на серйозні стосунки йому не треба сподіватися. Хлопцю було ոрикро. Коли він їхав додому, то на світлофорі до нього постукалися у двері. Дівчина вся тpeмтіла, вона попросила їй допомогти. -Ми З хлопцем ոосварилися. Він мене вдapити хотів, а я втекла. Боюся, що він ոереслідує мене. Відвезіть хоч куди, будь ласка. Я не місцева, мені йти нема куди. Хоча б подалі від цього регіону. – ոлачучи просила дівчина.

Єгор відвіз дівчину до себе додому, він не міг кинути її напризволяще. Він постелив їй у своїй спальні, а сам ліг на дивані. Вночі дівчина прийшла до нього та розбудила coлодким ոоцілунком. — Не 6ійся. Я хочу віддячити тобі. – сказала Ріта.

Він обійняв її, і вони продовжували цілyватися. Вранці вони прокинулися обійнявшись. Єгор нагодував її, і вона пішла. Більше Риту він не бачив. Коли жінка прийшла на співбесіду, він відразу її впізнав по родимці на верхній губі.

Рита змінилася не сильно, стала тільки гарнішою. Жінка Єгора не впізнала, та й він їй не розкрився. Хоч чоловік і думав про Риту довгий час, він одружився з гарною дівчиною. Олена та Єгор жили разом понад 19 років, у них був син Арсеній, який тільки-но ступив у політехнічний університет.

А Рита вийшла заміж, встигла розлучитися. Вона мала доньку Мілу. Міла була дуже схожа на Єгора. Коли дівчина прийшла на роботу до матері, то Єгор скористався нагодою і підібрав склянку, з якої дівчина пила. Він зробив тест ДHK і переконався, що Міла його дочка. Того ж дня він наважився розповісти Ріті та дружині про все.

Рита була щасливою, бо тепер у двадцятирічної доньки з’явиться нормальний батько. Дружина Олена новина сприйняла спокійна, вона лише запитала: — Ти кохаєш її? Якщо так, то я не хочу тобі тримати. Я люблю тебе, тож готова відпустити. Єгор усміхнувся і обійняв дружину. Він її дуже любив, а Рита була на одну ніч. Вони почали спілкуватися сім’ями. Міла та Арсеній потоваришували, часто проводили час разом, Рита та Єгор були щасливі.

У неділю Марія накривала стіл: старша дочка зятя привела додому. А на весіллі теща була найщасливішою: весь час щось наспівувала, зятя при всіх називала синочком. Третя дочка через п’ять років вийшла заміж. І як тільки засватали її, Марія від радості по кімнаті тупцювала, пританцьовуючи. Лише родичі часто говорили, що вона дочок з дому швидше хоче випхати. Але Марія не мовчала, вона знала, яке воно — справжнє жіноче щастя Марія зітхнула, дивлячись на торт з цифрою «40».

Казала ж дочкам, що цю дату не прийнято відзначати, а вони, настирливі, одне твердили: — А ми й не будемо, просто посидимо з тобою. Ми так за тобою скучили, мама! Навіть якби інша цифра випала, на рік менше або більше, то Марія все одно не стала б святкувати день народження. Трохи більше року, як овдовіла, з тих пір лише смуток та пустка якась на душі постійно. Нічого не віщувало чогось поганого, жили з чоловіком, як в казці, дітей своїх ростили.

Коли друга дочка народилася, чоловік щасливо щебетав під вікнами: — Бог трійцю любить, в третій раз точно син буде. Третьою знову була дівчинка. Чоловік вже тоді сам сміявся, що тепер цей дівоче царство у нього і любив всіх дочок з голови до п’ят, а дружину то постійно тільки на руках носив. Марії тоді було 33 роки, коли вона четверту дитину чекала. Чоловік уже й не говорив нічого, просто чекали.

А коли після УЗД сказали, що дівчинка, то махнув рукою: — Ну, і нехай буде дівчина, все одно ви у мене найулюбленіші і найкращі. І любив він свою сім’ю до останнього дня. Марія дуже сумувала за свого чоловіка. Дочки по черзі заспокоювали свою матусю, хоча у самих на душі була пустка, в той день вони втратили щось близьке і рідне, частинку своєї душі, яку вже не повернути ніколи. Але кажуть же, час лікує.

Так і Марія лікувалася роботою і турботою про своїх улюблених дочок. Дві старші вже в коледжі навчалися, а середня і найменша Леночка в школу ходили. Найстарша вечорами стала затримуватися, хлопець у неї з’явився. Марія запропонувала: — А приведи цього хлопчину до нас познайомитися. У неділю Марія накрила стіл, чекаючи дочку з хлопцем. Йому було всього 21 рік, Марія помічала, як він каже, як їсть, як на дочку її дивиться. А коли пішов, то сказала їй: — Хороший дуже хлопець, виходь за нього заміж! Дочка від радості аж підстрибнула, зраділа схваленню материнському.

Так в родині Марії відбулося перше весілля. Що їй по грошах коштувало, тільки вона сама знає: чотирьох піднімати — гірко і важко. На другу роботу влаштувалася і дачу ще тягнула. Коли донечки малими були, дуже важко було, а коли підростати стали, то допомагали їй у всьому. На весіллі теща була найщасливішою, зятя в перший же день сином назвала.

А через рік заміж захотіла і друга дочка. Її Марія без всяких примх і причіпок теж заміж видала. Сестра двоюрідна помітила: — випхати дівок заміж з дому подалі, як тягар, тепер тобі трохи легше буде. — Чи не випхати з дому, а віддаю заміж за хороших хлопців, дочки добре влаштовані в житті повинні бути.

Не тягар вони мені, а й нелегко чотирьох одній містити, так що хочеш, осуджуй, а у мене своя правда і своє життя, лише Богу відомо, що у мене на думці, лише йому душу свою відкриваю. А третя донечка через п’ять років теж вийшла заміж. І як тільки засватали її, Марія від радості по кімнаті тупцювала, пританцьовуючи. Чи жарт, третю дочку заміж видала, залишилася з молодшою Оленкою.

Усіх трьох зятів схвалила і полюбила як рідних синів, про яких так колись мріяв її коханий чоловік. Шкодувала лише про одне, що його немає зараз поруч, адже він так мріяв про сина, а тепер три таких красеня вона має. Всіх зятів шанує і поважає, по можливості допомагає всім однаково. І чоловіки дочок теж до неї тягнуться, як до матері рідної, теща для них — своя людина, кращий друг і життєвий порадник.

Але іноді говорить хтось в рідні: — Швидко дівок своїх заміж виштовхала з хати. Правда, ніхто з родичів з чотирма дітьми не залишався, і не дай Бог, трапитися такому. Як її жилося ніхто і не знає. Є у великій родині Марії традиція День тещі відзначати. Збираються всі діти і онуки в маминому будинку, зяті з квітами і подарунками, ставлять два великих столу, щоб всім місца вистачило.

Тещу вітають і хвалять, все її дуже люблять і горнуться до неї. За все. За розуміння, за допомогу, за добрий погляд і потрібні слова. Ну, а з тещі у відповідь, як годиться, найсмачніші млинці і варення. Свято День тещі відзначають на початку літа, саме в цей день, коли вона одружилася зі своїм коханим чоловіком. А Марія дійсно найщасливіша людина на світі в цей день, поруч з нею завжди люблящи і такі рідні доньки, онуки і добрі і щирі зяті. Її рідні синочки.

Хочу вам, дорогі читачі, розповісти свою історію, в якій я дуже вдячна своїй свекрусі за те, що саме вона допомогла мені зрозуміти, що я зовсім не потрібна своєму чоловікові. І саме вона допомогла мені розлучитися з ним. Вона допомогла мені в найважчий період, коли я була дуже втомлена в душі. Наш шлюб з чоловіком я вважала щасливим. П’ятнадцять років-це велика частина життя. І, якщо траплялися часом сварки, вважала за краще розповісти про це свекрусі.

Адже Людмила Андріївна завжди здавалася мені майже ідеальною свекрухою і доброю людиною. Вона частенько ставала мою сторону і говорила своєму синові, що сімейне щастя — це терпіння і вміння домовлятися між собою. Навіть коли на світ з’явилася моя крихітка, зі мною поруч була мати і не чоловік, а моя дорога свекруха. Мої батьки працювали і приїхали тільки на тиждень. А мама Людмила жила в сусідньому будинку. Це вона підказувала мені що робити з малюком і вчила як його купати, годувати.

Але, при цьому, вона не зациклювалася на нас, ніколи не набридала. Без чоловіка вона залишилася давно. Тому в якості коханого чоловіка у неї значився Іван — не поганий такий чоловік, набагато молодший за неї. Але, після чергового відрядження, Людмила Андріївна приїхала сама не своя. Виявилася, що закохалася. Та не в кого-небудь, а в іноземця.

Через три роки вона і переїхала до свого нового чоловіка. Ми хвилювалися і раділи за неї одночасно. Більш того, були їй дуже вдячні. Адже вона ще й залишила в наше використання свою квартиру. Вирішила перестрахуватися і не продавати її, а зберегти, щоб можна було куди повернутися, якщо життя не складеться.

Так вийшло, що в вигляді додаткового заробітку у нашій сім’ї з’явилися ще й гроші від оренди житла. Але саме цей додатковий дохід і був першим поганим дзвіночком. Хоча, звичайно, правильніше сказати — розподіл цього доходу. Мій чоловік став вести себе так, ніби це не його мама надає нам допомогу, а він сам став заробляти набагато більше.

Постійні застілля і компанії друзів. Я намагалася пояснити йому, що це не найкращий варіант спільного життя, але виходили постійні суперечки. Гроші йшли як вода в пісок. Тим більше, що у нього з’явилося нове хобі — риболовля. Човни, мотори, спеціальний одяг і спінінги. Все це коштувало дуже дорого, а він купував все найкраще і хизувався перед друзями і знайомими.

Дійшло до того, що нас з малюком мало не годували мої родичі, які допомагали мені поки я сиділа в декреті. Людмила Андріївна прилітала до нас в гості. Вона бачила все це, намагалася розмовляти зі мною і своїм сином. Намагалася сказати, що ми не зовсім правильно чинимо, якщо буде так тривати і далі, то ми не зможемо зберегти сім.

Але мій чоловік нічого не хотів слухати. А я часто нудьгувала одна в будинку. І ось сталася дивна подія. В черговий раз, коли приїхала моя свекруха, не стала попереджати про це. Добралася до нас на таксі, а ми зовсім нічого не знали про її візит. Я займалася дитиною. Чоловік поїхав на чергову риболовлю і його вже кілька днів не було вдома. Приїзду свекрухи я дуже зраділа, адже вона мені завжди допомагала, привозила нам різні гостинці і смакоту.

Але на цей раз все пішло не за звичним сценарієм. Спершу вона запитала, чому я відпускаю свого чоловіка постійно на риболовлю і не вимагаю, щоб він нам допомагав. Я пояснила, що він мене не чує і все закінчується виключно спорами і непорозуміннями. Навіть якщо він і залишається вдома, то не поспішає допомагати. А всім своїм виглядом показує, що його змусили відмовитися від відпочинку і гарної поїздки. Та ще й все йому не так цілі вихідні, що я ніяк і ні в чому не можу йому догодити.

Вже краще я сама буду справлятися, ніж з таким помічником. — Тоді чому ж у тебе все так брудно і не прибрано, якщо «сама»? — запитала мама Людмила. Я розгубилася. Вона ніколи не говорила подібних речей, і на цей раз вона не була зі мною чемною і лагідною. З тих пір свекруху немов підмінили. Вона зовсім перестала мені допомагати і робила мені нескінченні зауваження по господарству, дорікала у всьому.

Моя дорога друга мама, перетворилася в холодну і черству людину. Навіть чоловік мій став мене захищати і говорити, що не така я вже й погана господиня. Хоча робив він це не часто. А сваритися мені з нею йому не хотілося, я дуже люблю і поважаю цю жінку. Так що тепер у нього була додаткова причина поїхати з друзями на річку.

Черговий приліт моєї свекрухи став останньою крапкою. Малюк захворів і погано спав, чоловік знову залишив мене без допомоги, та ще й Людмила Андріївна почала тикати мене носом в недостатньо добре помиті кути і почищену ванну. Коли чоловік повернувся, я задала питання ребром: або він переглядає своє ставлення до сім’ї, допомагає і захищає мене, або я йду. У мене сил вже просто не залишилося. Але чоловік повів себе досить егоїстично.

Він заявив, що як жінка я повинна не умови ставити, а намагатися зберегти офіційний шлюб за всяку ціну. І не в моєму становищі наказувати. Навіть не знаю, як описати все те, що відчувала я в той момент. В той же день я зібрала речі і поїхала до батьків. Чоловік приїхав миритися тільки через два тижні. Але мені це було вже не потрібно. За цей час у своїх мами і тата я згадала, що означає жити однією сім’єю.

Ми розлучилися майже через два роки. Тільки через чотири роки, коли у мене з’явився новий обранець, я змогла зрозуміти, наскільки Людмила Андріївна розумна і мудра жінка. Вона не дарма стала тиснути на мене під час своїх візитів. Вона намагалася зрозуміти, чи готовий її син горою стояти за свою обраницю. Чи готовий він захищати свою сім’ю від сторонньої людини. Йому це було вже не цікаво. Він просто ховався від нас, тікав на свої риболовлі.

І вона усвідомила, що наш шлюб вже давно розпався. Тільки ми боїмося поставити крапку, боїмося зруйнувати звичний, хоча і обридлий побут. Зараз я розумію свою свекруху і вдячна їй за розлучення. Вона тепер постійно дзвонить мені, коли приїжджає. Привозить гостинці дитині і мені багато речей і подарунків. Я дуже люблю її, вона мені близька і рідна людина. Мама Людмила сказала, що ніколи нас не залишить, ми найрідніші їй люди, і вона завжди буде допомагати нам. І на мою допомогу вона може розраховувати також. Я дуже вдячна цій жінці.