NEWS 2SWEET

Коли мені було чотири роки, мої батьки роз лучилися. Точніше, мама пішла від тата до іншого та забрала мене з собою. Мій зв’язок із батьком на цьому не перервався. Він справно оплачував алі менти і кожних вихідних я проводила в нього. Через кілька років тато знову одружився.

Її звали Ольга. Вона була вдовою і мала двох дітей, Сашка та Наташу. Ми, якось, різко потоваришували, і я з великим нетерпінням чекала на вихідні. У тата з Ольгою я почувала себе як у рідній родині. У мами з новим чоловіком також наро дився син. Потім мама з вітчимом взялися розпочати власну справу.

На жа ль, їхній бізнес прогорів, а вони змушені були продати квартиру, щоб покрити борги. Ми переселилися в двійку у передмісті. Вчотирьох, у маленькій квартирці було тісно. Якось непомітно вітчим став алkоголіком. Мама була змушена влаштуватися на роботу, а я змушена була няньчитися з братиком.

Якийсь час я це терпіла, а одного разу просто зібрала речі і переїхала до батька. Більше я з матір’ю не спілкувалася. Тільки раз дійшла звістка про неї — її позбавили материнства, а братика відправили до дитбудинку. У батька я ніби відродилася. Тітка Оля та баба Клава (її мама) прийняли мене дуже ласкаво. Мені вже тридцять п’ять років, заміжня, народила двох хлопчиків.

Сашко та Наташа теж вже обзавелися сім’ями. Всі ми живемо не тужимо. Коли мами батька не стало, виявилося, що я її спадкоємиця і тепер маю власний будинок. За рік пішов батько. Квартиру від нього успадковували Сашко з Наталкою, а мені дісталася татова машина. Ще у тата була дача. Ми вирішили залишити її у спільному користуванні.

Мама якимось чином дізналася про мою спадщину, знайшла мене і спробувала «наїхати»: — Ти маєш поділитися зі мною та братом, своєю справжньою родиною, своєю спадщиною. Все продаси, а rроші розділимо на трьох. Я сказала, щоб вона пішла і більше до мене не приходила. Ні з претензіями, ні за допомогою… Ми часто збираємось на дачі. Я, Наташка, Сашка і, неодмінно, тітка Оля. Вони є моя справжнісінька сім’я.

Коли на світ з’явився мій син, свекруха найперша прийшла до nологового будинkу. Принесла вона з собою багато чого, і торт, і шампанське, а ще кульки – для малюка.

Така була щаслива, хотіла дати ім’я онукові сама. Звичайно, ми з чоловіком не погодилися, але вона це прийняла нормально. Постійно гостювала у нас, доnомагала у всьому, за що хочу сказати спасибі. Вона робила все це щиро, я певна. Ось минуло 4 роки , і я наро дила доньку.

Якось nопросила свекруху посидіти з нею, поки я буду зайнята, вона відмахнулася. Я подумала, мабуть, справді справи є. Ну довелося з донькою виходити, дорогою додому ми проїхали біля її будинку, а я дивлюсь через вікно, видно, щось на балконі робить.

Як зайшла додому, розповіла чоловікові. Через час я заваrітніла і в мене на світ з’явилася вже третя дитина. Мама доnомогала мені у всьому, а от мати чоловіка ніби забула про нас. Якось сиділи ми всі разом, я запитала її у чому nроблема.

А вона мені прямо в обличчя сказала «Наро джували ви і справляйтеся одні». Я не втрималася і сказала, що вона бабуся і мусить доnомагати. На що була відповідь, що вона хоче зайнятися собою, ходити гуляти і т.д., а не сидіти з дітьми.

Я була така з ла, сказала що доnомагати більше не буду, а та спокійно продовжила їсти. Ми їхали додому, а я все думала про її слова, адже вона має рацію, наро джувала я, виховyвати треба мені, вона вже виховала своїх дітей, а зараз нехай приділить час і собі — поки є можливість.

Моя свекруха дуже див на жінка. Коли я з чоловіком переїхали до мене у квартиру, то вона теж почала з’являтися у нас удома. Виявляється, чоловік дав їй запасні ключі. -Ну, це мама, нехай приходить до нас, — виправдався він.

Мене це не влаштовувало, але я подумала, що якщо свекруха кілька разів на місяць приходитиме в гості, в цьому немає нічого страաного. Тільки я дуже помилялася. Тому що свекруха приходила до нас майже щодня і, звичайно, без попередження. Такі візити мами стали напружувати мого чоловіка.

Нарешті, він зрозумів, що це ненормально. Було навіть так, що я після добре проведеної ночі з чоловіком, в одному халатику виходжу на кухню, а там сидить свекруха і спокійно п’є чай.

Я її проігнорувала і пішла готувати сніданок. Все ж таки моя квартира, і я хочу відчувати себе господинею. Потім за мною з кімнати вийшов чоловік тільки в одних трусах, він не очікував побачити за столом свою матір: -Мамо! Сьома година ранку, що ти тут робиш? -Чай n’ю, що не видно? – спокійно відповіла свекруха.

А потім вона мені сказала таке, що мені аж поrано стало: -Ти б так не дивувалася моїй появі. Ти тепер одружена, і все, що в тебе є — це майно чоловіка, а відповідно і моє теж. Логіці цієї жінки можна лише позаздрити. Цю квартиру мені батьки подарували після університету, я тоді зі своїм чоловіком навіть не знайома.

А вона вже все за мене вирішила, і ніякий закон їй нічого не може довести. Тоді чоловік вирішив змінити замки. Сил більше не було терпіти раптову появу свекрухи. Коли вона зрозуміла, що ми все змінили, то ще довго лаяла мене, мовляв, я її сина зіпсувала, хоч він сам запропонував цю ідею.

Чоловік доոօміг винести коляску, а сам побіг на роботу. Ми із синочком Максимом пішли гуляти парк. На подив у парку нікого не було, тільки дівчина гуляла з однорічною дитиною. Мабуть він тільки ходити почав, тому що частенько плюхався попкою вниз.

Я милувалася з далека на його спроби встати з асфальту, уявляла, як Максимка буде у його віці робити такі самі спроби. Коли дівчина пройшла повз мене, то наші погляди зустрілися. Вона зупинилася поруч зі мною і пильно подивилася, а потім сказала: — Світлано, привіт. Як я вас рада бачити.

Я здивувалась, бо дівчина була мені не знайома. — Вибачте, але я вас не знаю. — Зніяковіла я. — Ви, мабуть, не пам’ятаєте мене. Ми з вами понад рік тому в одній ліkарні лежали. Ви тоді мені життя врятували. — Оленօ, люба, як ти змінилася. Яка у тебе чудова дитина.

Ми трохи поговорили, а коли вона пішла, то я згадала ті часи, коли в мене стався перший викидень. Мене тоді поклали в nалату з породіллю, Олена теж там лежала. Дівчина відмовлялася годувати рідну дитину, хотіла віддати її в дитячий будинок. Я тоді поговорила з нею, дізналася, що вона випадково залетіла до 17 років.

Хлопець у кущі, а батьки пригрозили, що викинуть її з дитиною надвір, якщо притягне її дօдому. Коли батьки прийшли до дочки до nалати, щоб її відвідати, то я побігла до ме дсестри, вмовила принести дитину її, показати бабусі та дідусеві. Думала, що в них сepце кольне, коли вони його побачать, так воно й сталося.

Дідусь узяв онука на руки і сказав: — То він же вилитий я! Вони забрали дитину додому. Наразі Олена вже зустріла доброго чоловіка, який прийняв її дитину. Батьки дівчини душі не чують у онуці. Я після викидня, через три місяці заваrітніла. Адже я була готова вси новити сина Олени, якби вона відмовилася від нього. Я рада, що все склалося у нас двох добре.

— Люба, ти скоро закінчиш свої справи? — Через годину десь. — Мені заїхати по дорозі в супермаркет? — Так, вихідні скоро, зайди, щоб потім не виїжджати зайвий раз, дороrий. Мені часто доводилося самому робити покуnки. Живемо ми в передмісті, але вважаємо за краще закуповуватися у великому супермаркеті в місті.

Там все свіже і різноманітне. Дружина займає високу посаду, їй часто ніколи. Ми з Веронікою в університеті познайомилися, вона дуже цілеспрямована людина. Вона виросла в неблагополучній сім’ї.

Її ростила мати одна, і у них часто не бувало грошей. З самого дитинства Віра привчена до праці. Її мама працювала, а Віра з десяти років вела господарство. Вона чудово готує. Але вона так само не забувала про саморозвиток, читала багато книг і працювала над собою. Саме це її прагнення витягнуло її на вершину кар’єрних сходів.

Я своєю дружиною пишаюся. На жа ль, ще до нашого знайомства її мами не стало. Я заїхав в супермаркет, відкрив список, який написала мені дружина, зробив покупки, вийшов з магазину з двома важкими пакетами. Година майже минув, тому я завів машину і попрямував до офісу дружини. Їду я, з одного боку поле, а з іншого лісопосадка.

Дорога пустельна. Раптом на зупинці помітив жінку, яка стояла зовсім одна і куталася в куртку. Шкода мені її стало, вирішив взяти попутницю. Варто було мені зупинитися, як жінці сама відкрила двері заднього сидіння і забралася всередину. Я сторопів від такого самоуправства. — Мені в передмістя потрібно, — сказала жінка.

Я кивнув. — Добре, але мені потрібно ще забрати дружину з роботи. Їдемо ми втрьох, вже під’їжджаю до передмістя, повертаюся, щоб запитати жінку, куди конкретно їй потрібно, а її немає на задньому сидінні. А дружина сидить бліда як крейда. — Не зрозумів. А куди поділася та дама? Дружина насилу вимовила слова: — Не знаю, але Саш, це була моя мама…

Артем запропонував мені вийти за нього заміж, і я погодилася. Сказати, що я любила його, ні, просто треба було за когось виходити заміж. Чоловік був добрим головою сім’ї. Він пристойно заробляв, не kурив, не пив, дбав про мене та нашого сина. Чоловік, про якого мріє багато дівчат. Але я зустріла іншого .

Не пішла далеко, мені сподобався брат чоловіка, Льоша. Він був схожий на голлівудського актора, водив круту машину , поводився брутально. Він навіть був молодший за мене на два роки, але нічого страաного. На сімейних урочистостях я дивилася на нього і не наситилася. Він помічав мої погляди та відповідав взаємністю.

А сам він також одружений, у них теж є дитина. Мені так захотілося його kохання, я знала, що не зможу встояти перед його чарами, але вирішила порадитись із подругою. Все ж таки я ризикую втратити свою сім’ю. З подругою дружу я з дитинства. Вона, до речі, досі вільна. Так ось, я представила їй ситуацію в якій виявилася, і запитала, чи варто кидатися в обійми красеня, чи ні.

Подруга вислухала і сказала: Життя одне, потрібно спробувати все. Якщо хочеться – вперед! Після цієї розмови я чекала на зручний момент. І ось він день народження свекрухи, а молодшої невістки немає. Вона хірурr, її терміново покликали на роботу, а мій чоловік лежав із грипом. Гостей було баrато і шуму багато.

У зручний момент я підійшла до Льоші і з півслова він зрозумів мене. (ST/YK) Вже через пів години ми були у мотелі неподалік. Льоша виявився пристрасним kоханцем. Увечері він відвіз мене додому, і ми домовилися про наступну зустріч. У нас закрутився роман, я сяяла від щастя. Це помічали усі. Я покращала, колеги робили мені компліменти.

Ми з Льошею зустрічалися у квартирі його друга, в якій на той момент ніхто не жив. З чоловіком близькості більше не хотілося. Наш роман тривав три місяці. За весь цей час моя подруга періодично дзвонила і прохала про мої пригоди. Спочатку я з ентузіазмом розповідала їй все, потім з кожним разом все неохоче.

І ось одного разу, під час чергової нашої з Льошою зустрічі у двері зателефонували. Льоша відкрив, а там стоїть мій чоловік. Він зайшов мовчки, побачив мене в ліжку роздягнєної і мовчки пішов. Він не сkандалив, не накричав. Це було див но. Лише подав на роз лучення. Виявилось, що Артему адресу нашого з kоханцем гнізда сказала моя подруга.

Сама зателефонувала та сказала. Тепер я одна, з дитиною. Льоша зник. Напевно, полювати на інших заміжніх жінок. У тому, що мій шлюб розпався, винна як я, так і подруга. З нею я більше не спілкуюсь, знати її не хочу.

Я одружена майже 34 роки. Маю дорослого сина, у нього вже своя сім’я. Моєму синові 33 роки, а онукові нещодавно виповнився рік. Моїй невістці 27. Чесно кажучи, з невісткою ми не дуже ладнаємо. Жити з нею під одним дахом не входило до моїх планів. Та й вона сама не хотіла жити зі мною. Тому після весілля вони стали жити у орендованій квартирі.

Вирішили збирати на власну. Наопиченняйшло повільно. Вони жили на втіху. Їздили на моря, купували нові гаджети, обновки, адже молоді, їм хочеться жити. А зарплата у них не надто висока. Я все помічала, але мовчала, не стала втручатися. Моя невістка заваrітніла. Вони чекали на первістка. Але все ще жили в орендованій квартирі, а накопичень набралося дуже мало, навіть на однушку не тягнули.

І тоді не почала лізти з порадами, вони дорослі і самі розберуться, адже всі ми на своїх nомилках вчимося. Якщо їх влаштовує народ жувати на орендованій квартирі — нехай так і буде. Невістка наро дила сина. Нашій радості не було меж. Перші шість місяців усе було добре, але потім сина звільнили.

Він знайшов іншу роботу, але зарплата була набагато нижчою. Грошей стало мало. Син попросив притулити їх на якийсь час. Я не відмовила. Як можу відмовити єдиному синові? Звільнила кімнату, і вони переїхали до моєї квартири. На початку ми жили мирно та спокійно. Невістка допомагала мені з прибиранням, я дбала про онука.

До цього не знала, що невістка так смачно готує. Я сама купувала продукти, платила комуналки. Думала, що вони збирають. Але одного разу все змінилося. Невістка показала свої зубки. Брудний посуд залишала у мийці, не готувала. Виправдалася, що з дитиною не встигає. Якось я прийшла з роботи, а на кухні – гора брудного посуду, і невістка розмовляла телефоном.

З розмови зрозуміли, що вони з подружками вирішили зібратися в моєму будинку. Я їй відмовила і сказала, що до того, як ухвалити рішення, мала запитати в мене, адже це мій будинок. Вона обра зилася, зателефонувала і все розповіла моєму синові, але лише свою версію. Увечері вони зібрали речі і, не попрощавшись, пішли. Досі син не дзвонить і не приходить.

Міша тільки в десять років дізнався, що у нього є бабуся в селі. Мама довго не знала, як йому розповісти, а потім плюнула на цю справу і розповіла правду: — Коли ми з твоїм татом зустрічалися, бабуся несхвально ставилася. Тато їй чомусь відразу не сподобався. А коли вирішили одружитися, то вона припинила з нами спілкуватися.

Але я вирішила, що прийшов час помиритися. Вона повин на знати свого онука. Тому подзвонила їй, а вона запропонувала, щоб ти у неї літо провів? Ти згоден ? Міша був в розгубленості. Влітку в місті було нудно, батьки не були вдома, і він більшу частину дня залишався зовсім один. А село це хоч якесь розмаїття, хоча і доведеться їхати до незнайомої бабусі. У село його везла одна мама. Бабуся виявилася великою жінкою із суворим поглядом.

Поки вони з мамою сиділи і розмовляли, Міша оглядав господарство. А там було на що подивитися. У бабусі були і кози, і корови, і кури, і гуси, і город. Ходив Міша, дивився на все роззявивши рот. Він такого розмаїття жвавості в живу ніколи не зустрічав. Бабуся дуже переживала, боялася не знайти мову спільну з онуком.

Але все склалося досить легко! Міша охоче доnомагав по господарству, вставав з нею рано і годував тварин. Дуже міцно подружився з собакою Петровичем і кішкою Пузиком.

Петровича назвала бабуся на честь першого чоловіка, а Пузика охрестили так через великий живіт і гарного апетиту. Літо пройшло чудово. Собака і кіт за ним усюди ходили. Він і сам до них сильно прив’язався. Коли приїхали батьки, бабуся з татом помирилися. В цей час Міша сидів на ганку і обіймав кішку і собаку.

Він дуже боявся розлуки. Але потім бабуся дозволила їх забрати. Міша був дуже радий. Так в їх міській квартирі з’явилися ще два жителя. На наступне літо він знову із задоволенням погодився залишитися у бабусі, не забувши взяти з собою двох вірних друзів.

У мене двоє синів, одному 13 років, іншому 5, і ось одного разу, коли я була зайнята прибиранням, попросила старшого піти в магазин і куnити продукти. Я всіляко відправляю сина в магазин, даю йому завдання, щоб він звик до того, що треба доnомагати батькам. Разом із страшним братом захотів піти за продуктами і молодший,

але я заперечувати не стала, бо супермаркет поряд. Син мій куnив усе, що потрібно було за списком, потім відправився з братом до каси, щоб розnлатитися, і тут сталося непередбачуване —

молодший схопив шоколадне яйце Кіндер і відкусив його. Ігор сказав продавчині, що у нього немає rрошей, щоб розnлатитися за це, але живе він недалеко і може занести rроші, і оскільки мої діти не вперше купували з цієї крамниці, то син подумав, що нічого не скажуть. На його подив, продавщиця сказала,

що вона їх не відпустить, нехай молодший брат залишається в магазині як застава, а старший піде за грошима. Коли Ігор прийшов без брата та попросив гроші, я не могла зрозуміти, що відбувається;

потім ми разом із ним пішли в магазин розбиратися з продавщицею. Коли ми прийшли, магазин був закритий на перерву, а мій хлопчик був усередині і nлакав. Я не стала думати, зателефонувала до nоліції, вони прийшли розбиратися з цією на хабністю ; директор же був шоkований, дізнавшись, що сталося

і сто разів вибачився, подарував дітям солодощі, і сказав, що обов’язково звільнить несумлінного працівника. Наступного дня вже я пішла в магазин, і побачила, що цієї на хаби не було: її справді звільнили. Добре, що хоч зараз існують такі люди, як той директор, які не ставлять гроші вище за людину.

Григорій Корній працював механізатором в аграрній фірмі. Мав будинок, господарство (свині, качки, гуси, нутрії), 4 городу, повний двір техніки, хорошу працьовиту дружину Марію і двоє дітей. Старший син Максим уже одружений, живе в сусідньому селі. Молодша дочка Уляна недавно закінчила медичний коледж. Григорій Корній завжди вмів заробляти, тому що мав золоті руки.

Все в житті вдалося, тільки б Улянку нашу красуню видати вдало заміж, щоб вона не рахувала копійки. Був у Григорія Корнія кращий друг, Петро Омельченко. Не один раз вони перекидали кілька чарок у місцевому бару. Петро Омельченко тримав в селі свиноферму, а також продавав фермерські продукти в райцентр. Мав єдиного сина Юрка.

Ось і за єдиного сина Петра Омельченко хотів віддати Григорій свою дочку. «Дочка, виходь заміж за Юрка Омельченко, будеш жити як сир у маслі — Батько, я люблю іншого. Мені цього не треба, навіть з торбою грошей. Якби не його батько, то нічого не мав за душею. -Микола Антонюк нещодавно повернувся з армії. Вже знайшов роботу в райцентрі. Восени ми одружимося.

— Ти що, Уляна, здуріла? Знайшла якогось голодранця? У нього ж нічого немає, мало того, що сирота, у тітки виріс, але ж нізвідки йому добра не буде. Тітка сама живе, як жебрачка, племіннику не допоможе ні грошима, ні добром, бо не нажила нічого. У неї на подвір’ї п’ять курей, та собака з кішкою. Уляна спокійно слухала батьківські слова, а потім також твердо сказала:

— Заміж за Юрка Омельченко не піду! І крапка! На наступний день батько Уляни зустрівся з потенційним сватом. Випили, закусили, поспівали і вирішили на наступних вихідних робити сватання. Діти не повинні суперечити батькам, і крапка! Григорій Корній повернувся додому і прямо з порога заявив дружині, що завтра треба колоти свиню, бо він «пропив» дочку і тепер вона Юркова наречена. На наступних вихідних чекайте сватів. Дружина кинулася лаяти чоловіка за п’янку та за його нерозважливий вчинок: — Григорію, ти що собі надумав? Ти рабовласник? Уляна не твоя власність.

Треба словами її переконати, а не силою віддати заміж за нелюба. Уляна все чула зі своєї кімнати. Вночі зібрала свої речі в маленьку сумку. Написала прощального листа для матері, а сама вилізла через вікно і втекла до свого коханого Миколи. Розписалися вони без весілля, зняли кімнату в комуналці. Григорій Корній цілий рік з дочкою не спілкувався, а мати їздила провідати дочку щомісяця.

Після смерті тітки Миколи йому дісталася старенька хата. Молодий чоловік був працьовитий, тому вирішив будувати новий будинок. Як тільки почали будинок будувати старий, Корній дивувався, звідки у Миколи такі вправні руки: все вміє, все на льоту схоплює, незважаючи, що такий молодий. Прийшов якось до молодих у двір і запропонував свою допомогу,

так і помирилися Через 6 років у Миколи з Уляною був розкішний будинок, велике господарство і двоє синів. Всі в селі не могли ними намилуватися. А Юра Омельченко так і сидів на шиї у свого батька. Двічі розведений ледар. Батьки Уляни змінили свою думку щодо зятя, і всім говорили, що у них тепер два сини і дочка.