NEWS 2SWEET

Олена втом Лено зайшла додому. Чоловік увійшов слідом. Розмовляти не хотілося. Олена дуже втомилася, адже день видався важкий. — Олено, нам треба поговорити — — сказав Віктор. — Зараз? — Так, із завтрашнього дня в нашому житті багато що змінитися. Не хочу ставити тобі перед фактом. Хочу повідомити все заздалегідь. — Добре, сподіваюся, хочеш пояснити, чому ти зір вав сьогоднішню догоду? — Не хочу. Мені не сподобався покупець. Я не хочу працювати з ним. І я вирішив, що ця угода нам не потрібна.

Але поговорити я хотів не про це. — А про що ж тоді? — У мене є інша жінка і досить давно. Мене влаштовувало життя з тобою. Скажу чесно, я не планував до неї йти, але кілька місяців тому вона наро діла мені сіна. А ти цього не змогла зробити. Що відбувається? Олена стала згадувати їх спільне життя. Познайомилися в інституті, одружилися. Потім почали спільний бізнес. Незабаром прийшов успіх, були гроші, купили квартиру, потім другу. Але дітей у них не було… — Ти хочеш піти до неї? — Ні. Я хочу, щоб ти пішла. Я ж тобі вже сказав, у мене син. Спадкоємець. Нам потрібна квартира. Завтра Оксана і мій син переїжджають сюди.

— Стривай, що значить завтра? Це і моя квартира. Хочеш жити зі своєю коханкою, будь ласка. Хочеш розлу чення, давай. Але ми маємо чимало майна. Розділимо квартиру. Якщо ти хочеш залишити її собі, гаразд, тоді виплати мені мою частку. І крім того, дай мені час збиратися, знайти нове житло… А що з фірмою? — Ти мене не розумієш? Я не збираюся ділитися з тобою. Фірма записана на мене. Квартира, на жа ль, оформлена на нас обох, але я впевнений, що зможу забрати у тебе все. Я не збираюся ділитися з тобою. Я попереджаю тобі, що більше не хочу бачити тобі ні в цьому будинку, ні в своєму житті. Ти звільнена.

І завтра сюди приїде Оксана. Якщо ти не забереш своїх промов, то я просто викину їх і зміню замки в квартирі. Ось і все. Олена дістала спочатку одну валізу. Потім другу. Знайшла мішки і коробки. Якщо вже їй належало збирати речі, вона збере їх по максимуму. Віктор, схоже, заснув. Вона спакувала найцінніший посуд, кілька предметів антикваріату. О 3 годині ночі відкрила двері спальні і запалила світло. — Що ти робиш? — підскочив Віктор. — Збираю речі, звичайно. Вранці дівчина взяла телефон і почала шукати адвоката. До її рахунків чоловік ніякого доступу не мав. Юристи готові були прийняти зараз. О

лена коротко описала адвокату всі події, що відбулися в її житті за останню добу. Олександр Степанович довго мовчав, з цікавістю розглядаючи жінку. Олена не витримала. — Щось не так? — Вибачте, чесно кажучи, я очікував побачити перед собою чергову трофейну дружину. Молоду. А тут … я трохи здивований. — Так живіть. Олександр похитав головою. — У мене питання не до вас. А до вашого чоловіка. Крім того, що він просто неrідник, раз покидає таку жінку… Я зовсім не можу зрозуміти, на що він розраховує? Квартира куплена в шлюбі, знаходиться у спільній власності. З фірмою теж все кристально ясно: її доводиться ділити.

Вибачте, Олена, а чи можу я задати вам особисте харчування? — Так, — відповіла вона. — А rроші? Яким чином ви плануєте поділити свій капітал? — У нас ніколи не було загального бюджету, мої гроші при мені. Машина теж оформлена на мене, на його машину не претендую. Мене цікавлять квартира, фірма і дача. — Вашу справу легко виграти. Мені буде приємно, якщо ви вирішите працювати зі мною, але з такою справою впорається будь-який адвокат. Скажіть, а де ви плануєте жити? — Спробую повернутися додому. Альо якщо він виконає обіцянку і поміняє замки, то мені доведеться шукати інше місце.

— Зараз ми складемо заяву на розлу чення. І вимога про розподіл майна і вісь… — Олександр протягнув їй ключі. — Що це? — підозріло запитала Олена. — Ключі від моєї другої квартири. Зазвичай там зупиняються друзі, колеги або найприємніші мені клієнти. Зараз квартира пустує. Адресу я вам напишу. — Я не… — Не відмовляйтеся, Олено, вас чекають сkладні часи, нехай хоч одна з Ваших nроблем вирішиться легко. Олена поїхала в квартиру, поспала трохи, а потім поїхала до чоловіка.

Віктор поміняв замки. На її дзвінки довго ніхто не відкривав двері. Нарешті, двері відчинилися, і Олена побачила молоду і дуже яскраву панночку. — Ти розбудила мою дитину. Не шуми. Віктора немає. Тепер це мій будинок. — У мене є кілька питань. — Ну давай. — Я хочу знати, скільки вашому синові? — 8 місяців. — А чому все це зараз? Чому не вісім місяців тому? — Я люблю Віктора, не хотіла на нього тиснути, але він ніяк не погоджувався з тобою розлу читися. І тоді я сказала, що або до кінця тижня я переїжджаю сюди, або я їду до мами в Житомир, і він більше не побачити сіна. — Тепер мені все ясно. Суд був дуже складним і довгим. Олена вже кілька місяців жила в квартирі Олександра.

Олена давно стала для нього не просто клієнтом, а й другом. Віктор поводився жа хливо. Він не приходив на засідання, влаштовував істериkу. Йому вдалося підробити документи на володіння фірмою. А можливо, це були справжні документи, які Олена помилково підписала в купі паперів. Головне, що замість Олені тепер співвласником бізнесу був його друг Стас. — Саша, — якось увечері сказала Олена. — Може, ну її цю фірму. За квартиру він мені гроші виплатить. За дачу теж.

Почну новий бізнес і все. — Тут справа не тільки у вашому бізнесі. Твій чоловік перейшов всі межі. Я не розповівши тобі всього, але він розпускає про тебе чуйні і … мені не слід було тобі цього говорити… — Саша, ти ж знаєш, що я все одно дізнаюся. — Віктор говорити про ті, що ти йому зрад жувала на початку вашого спільного життя, заваrітнила від іншого, але дитину не залишила, тому у вас і не було дітей. Олена вражено ахнула. На очі навернулися сльо зи. А потім раптом обернулася до чоловіка і поцілувала його в губи. — Я тільки за, але … не хочеш пояснити?

— Ти тільки що відкрив мені очі і допоміг прийняти правильне рішення. Завтра я зустрінуся з Віктором, і ми закінчимо всю цю історію. А потім почнемо нову. Нашу з тобою. На наступний день Олена чекала Віктора в невеликому парку. Колись це було » їх » місцем. Чоловік дуже неохоче погодився на зустріч. — Що? Місце зустрічі вибрано не випадково? Вирішила викликати в мені старі спогади? — Ні. — Просто тут мало народу. Я прийшла, щоб віддати тобі це, — вона простягнула йому папку.

— Що це? — живив він. — Пам’ятаєш, років п’ять тому ми були в kлініці на обсте женні? Тому що я ніяк не могла заваrітніти. — Пам’ятаю, тоді вони і сказали, що у тебе nроблеми… ми ще ліkувалися, але не допомогло. — Я збрехала тобі тоді, — відповіла Олена. — Там все написано. Я просто дуже тебе любила … загалом, nроблеми були не у мене. Про блеми були у тобі, ти не можеш ма ти дітей. З цими словами вона піднялася з лави і вийшла з парку. І раптом побачила Олександра з величезним букетом троянд. — Що ти тут робиш? — запитала вона. — Я чомусь був упевнений, що тобі буде сумно після розмови з Віктором. Вирішив приїхати і підтримати тобі. Олена міцно обняла чоловіка. Тепер все буде добре.

Мене звуть Оксана, я познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком Єгором в поліклініці. Я проходила там практику, а він у мене був куратором. Почали зустрічатися, потім вирішили одружитися.Чоловік привів мене знайомити зі своїми батьками, і я, можна сказати, що з першого погляду закохалася в свого свекра. У нього неможливо було не закохатися: високий, статний — він був військовим лікарем. Ми одружилися, і після весілля батько влаштував мене і чоловіка працювати разом з ним у військовому госпіталі. Чоловік по роботі часто їздив у відрядження, і ось в один з них я попросила свекра прийти до нас додому. Я накрила стіл, купила пляшку коньяку, і стала чекати. Він прийшов, побачив і зрозумів, що я задумала і сказав: «Ти мені сподобалася з першого дня, але руйнувати сім’ю сина я не хочу.

Але так як він буде часто їздити у відрядження, а ти будеш одна, то вже краще я, ніж хтось інший». Ви, напевно, подумаєте, як я могла лягти в ліжко практично до свого батька; відповім, що змогла: я його дуже любила. Я народила двох дітей, від свекра, а чоловік думав, що від нього і все у нас було добре, поки несподівано не приїхав чоловік раніше з відрядження. Самі розумієте, що було, з чоловіком розійшлися, свекор перестав зі мною спілкуватися, навіть звільнив з роботи, в результаті я залишилася одна. Дружину свою свекор не кинув, він попросив у неї вибачення і все їй розповів. Чоловік звільнився і поїхав дуже далеко; він спілкується тільки зі своєю мамою.

Я подавала на аліменти на чоловіка, але суд мені не присудив їх. Свекор, допомагає, адже діти-то його, але мої діти постійно запитують, а де тато, де дідусь; а що я можу їм відповісти, що це не дідусь, а тато. Я поїхала до своїх батьків, але вони мене не взяли, і я зняла квартиру, влаштувалася на роботу, діти ходять в дитячий сад — ось так і живу. Заміж так і не вийшла, мій свекор незабаром пішов на пенсію, зі мною і дітьми він не спілкується, зі мною навіть мої батьки не спілкуються. Коли мій тато захворів і прийшов на прийом до лікаря, то він потрапив до мене; так він ні слова не сказав, розвернувся і вийшов, а потім пішов до іншого лікаря. Минуло дуже багато років, діти вже виросли, вчаться в медичному, у них все добре, а я так і залишилася одна, ніхто мені не потрібен,

крім мого свекра: це була любов на все моє життя. А мій колишній чоловік незабаром одружився, але він не знайомив свекра зі своєю новою сім’єю. У нього все добре; скажу чесно, я була дуже рада за нього, він не погана людина, але я його не любила, ось і все. Зараз мені вже дуже багато років, я хочу вам всім сказати: хто був або є в такій ситуації, як я, то дуже вас прошу, не руйнуйте ні сім’ю свою, ні чужу: щастя це не принесе нікому. Не будьте запасним аеродромом ні для кого, як би ви не любили.

Я прожив із дружиною 10 щасливих років. Ми виховували двох чудових синів. Діти вже ходили до школи. Коли з’явилася потреба у гуртках, секціях та клубах для розвитку дітей, виявилося, що нам не вистачає грошей. Я і дружина тоді працювали у будівельній фірмі. Заробляли начебто непогано. Але ж двоє дітей. Тоді я вирішив, що їздитиму на заробітки. На щастя були старі друзі, які допомогли влаштуватися. «За кордоном за 6 місяців заробляєш досить добрі гроші», — сказав я своїй дружині. Такий варіант їй сподобався. Вперше ті 6 місяців здалися для мене каторгою. Хотілося бачити дітей, обійняти, поговорити. Але я розумів, що це для їхнього блага.

Жінка часто дзвонила мені, розповідала про успіхи дітей, про те, що вони всі нудьгують і чекають на мене. Я повернувся додому пізно восени. Все було дуже добре. Ми були щасливі. А за півроку дружина народила дочку. Коли я зрозумів, що моя Юля вагітна, то був шокований. Як так, чия це дитина? Потім я заспокоївся. Юля нічого не пояснювала, хіба сказала, що завжди готова підписати папери на розлучення. Я не поспішав із розлученням, бо бачив, що Юля дуже переживає, і вирішив не тиснути на неї і чекати, коли вона саме все розповість. Мені не було куди поспішати. Я любив і люблю свою дружину, своїх синів. Я не хотів їх втрачати і сподівався, що все налагодиться. Одним словом, я змирився, тобто пробачив дружині зраду.

Тим більше, що народилася дівчинка. Я завжди хотів донечку. Назвали її Сонечком, сонечком. Вона дуже швидко росла. Перше її слово було “тато”. Я не уявляю, як мешкав раніше без Соні. Вона займала весь мій простір, усі мої думки. Я повернувся на колишню роботу. Після роботи завжди забігав до супермаркету, купував дітям усілякі дрібниці та біг додому. Із дружиною стосунки налагодилися. Вона бачила мою прихильність до дівчинки і тому їй було ніяково. Я це відчував. Між нами була якась напруженість. Але життя тривало. Я не хотів так глибоко аналізувати своє становище. Мені було добре на той момент.

Вдома мене завжди зустрічав маленький карапуз, що невпевнено ступив мені на зустріч. І я був щасливим. Може, й добре, що я нічого не знав. Однак недавно я зустрів свого давнього приятеля. Він поцікавився, чи я не планую знову їхати за кордон. Я відповів, що не знаю. Тоді він спитав: — Як там твоя донечка? А ти взагалі знаєш, чия це дитина? — Соня? Моя. Якщо хочеш мене образити, то цього не вийде. Я люблю свою дружину та своїх дітей. А ти, якщо хочеш бути справжнім чоловіком, не ро зводь пліток. Це моя сім’я. Я пішов, залишивши свого друга в розгубленому стані.

Того дня я відчув, що маю захистити своїх дітей та дружину від чужих пліток. Юля побачила, що я прийшов додому дуже роздратований. Вона поцікавилася, що сталося. Я розповів їй, що зустрів Василя. Як тільки Юля почула це ім’я, відразу змінилася в особі, а потім тремтячим голосом сказала, що настав час розповісти мені все те, що сталося. Коли я перебував за кордоном, Василь був частим гостем у нашому домі, бо я довіряв йому і просив його іноді відвідувати дружину, допомагати їй. Якось Василь прийшов до моєї Юлі та сказав, що я завів собі жінку і вже не повернуся додому. Мовляв, настільки в неї закохався, що забув про дружину та дітей в Україні.

А потім Василь скористався тим моментом, що Юля була ображена на мене та злом. А я, як на зло, тоді кілька днів не відповідав на її дзвінки, бо в мене вкрали телефон. Ось вона і надумала собі всякого. Звісно, мені було неприємно все це слухати. Але я розумів, що це помилка. Я попросив її забути про все, що трапилося, і жити так, як раніше. Юля мене кохає, а я люблю її. В нас сім’я, діти. Хіба це не головне? Ніхто не має права лізти до нашої родини і тим більше засуджувати мене чи Юлю! Хто з нас помилок не робить!

Мене кілька років тому вигнали з дому. Телефон чоловіка був недосяжний — у нього на роботі проблеми зі зв’язком, дуже важко до нього додзвонитися. Пішла я до мами своєї, ну, не під дверима ж чоловіка в під’їзді сидіти? Мама була не особливо рада моєї присутності — у неї живуть син з дружиною з улюбленими онуками. Прийняли мене в будинок за умови — я повинна всіх обходити.

Довелося погодитися, вибору особливого не було: декр етні маленькі, не прожити на них, а наші з чоловіком гроші свекруха забрала, коли виг аняла. Одна надія була — на приїзд чоловіка. Приїде мій улюблений і в усьому розбереться. Тільки ось він не дзвонив чомусь. Я працювала на всю сім’ю, як пр оклята. Вставала о 5 ранку, щоб приготувати сніданок. Потім відводила племінників в садок, з коляскою в зубах.

Поверталася з садка — вже годувати всіх час, та на роботу збирати. Причому, плак ати моїй дитині було категорично заборонено. Ось тільки немовляті це не поясниш. Як тіл ьки лунав пл ач, мама з дружиною брата відразу кривилися: — Нехай поп лаче, дітям це корисно. Що, справ інших у тебе немає, крім як дитину на руках тягати? Зараз придумаємо, чім тебе зайняти.

Поклади ти його, він у тебе і виє тому, що ти до нього біжиш відразу. Я мовчки пла кала, коли чула, як мій синочок надривається.У мене серце материнське бол іло, але я знала, варто мені піти наперекір — нас і звідси виставлять. Я знала, коли приїде чоловік. В той день я, взявши сина, поїхала на вокзал. Чоловік вийшов з вагона, я зі сль озами щастя кинулася до нього на шию, а він відчепив від себе мої руки, розвернувся і пішов, не сказавши ні сло ва і навіть не глянувши на дитину.

Я сиділа на вокзалі, обіймала сина і не знала, що робити далі. Я не розуміла, що сталося з чоловіком, чому він так з нами? Куди нам іти? До мами? Зовсім туди ноги не йдуть. Мама завжди любила мого брата, а я так — прикра поми лка молодості. Я посадила сина в коля ску, і ми пішли, куди очі дивляться. Через кілька годин мені зателефонувала бабуся чоловіка: — Приїжджай, я все знаю.

Допоможу чим зможу. Я летіла до неї, як на крилах. Свекруха моєї свекрухи повідала мені про причини охолодження її онука до мене. — Свекруха твоя, гадюка ще та. Ти ще тільки чекала появи на світ сина, вона вже чоловіка твого обробляла, що не його дитина це. Тільки що від них, свято вона закотила в честь приїзду сина. Там я і дізналася про вертихвістку, що з кох нцем втекла, поки чоловік у відрядженні.

Про тебе, між іншим, говорили. До онукові, в день від’їзду, бабка з вашого під’їзду підійшла і по секрету розповіла, що мужик до тебе ходить. Так що, все зійшлося, повірив онук своєї матусі, коли вона йому додзвонилася і порадувала твоєю втечею. Не здивуюся, якщо сусідку вона підіслали. Вигнати немо вляти на вулицю — навіть від неї я такого не очікувала.

З бабою Манею ми знайшли спільну мову, синочок дуже її полюбив, адже вона була його єдиною бабусею. Свекруха і моя мати не горіли бажанням спілкуватися з онуком, ну та й Бог з ними. Син пішов в садок, я вийшла на роботу. Тоді настала моя черга допомагати бабі Мані — йшов уже вісьмий десяток і вік брав своє. За півроку до того гіркого дня баба Маня сходила до нотаріуса.

— Ти вже прости, квартиру правнуку залишила. Я до тебе сильно прив’язалася, але так краще буде. Де заощадження мої лежать на останній день, знаєш. Пам’ятай: ніяких сл із. Провести в останній путь бабу Маню прийшли і мій колишній чоловік зі своєю матір’ю. Колишня свекруха була в своєму репертуарі: — Ну що, дорогенька, пожила на халяву у баби, час і честь знати. Збирайся, та приплід свій не забудь.

Я не стала її розчаровувати завчасно. Я зловила на собі замислений погляд колишнього чоловіка. Він, побачивши що я на нього дивлюся, підійшов: — Я бачив фотографії сина, він — копія мене в дитинстві. Він мій? — Він завжди був твоїм, але зараз це не важливо. — Я зроблю екс пертизу. Якщо він мій, то ми з’єднаемося. Я хочу, щоб моя дитина росла в повній сім’ї.

Напруга останніх років, бі ль від вт рати баби Мані, образа на колишнього чоловіка — все це вилилося в сль ози. Я розреготалася йому в відповідь. Де він раніше був, зі своєю «повної сім’єю»? Експер тиза підтвердила, що мій син наро джений від коли шнього чоловіка; той зволив почати платити аліменти. Його мати зателефонувала і милостиво повідомила:

— Що ж, ви можете зійтися. І квартира в сім’ї залишиться — твій син, коли стане старше, просто перепише її на мого сина. Щастя бажати не буду. Бувай. Моя мама, дізнавшись про те, що її онук — власник нерухомості, відразу пріпригала до мене з ниттям — її синочку треба розширюватися. І що я, як опікун сина, могла б якось обібрати власну дитину в пользу люблячого дядька.

Маму я послала — голосно і нецензурно. Колишній чоловік не залишає спроб знову затягнути мене в ЗА ГС: запрошує на побачення і посилає квіти. Але мені про тивно навіть на нього дивитися: ні в чому не розібрався і викреслив дружину з дитиною з життя — не дуже гідний і не чоловічий вчинок. Знаєте, мені пощастило. У мене є любляча сім’я. І ця сім’я — мій син.

Мешканка Одеси Оксана Кобелецька до 2016-го року жила разом з чоловіком Сергієм Семеновим. Подружжя жило щасливо, виховували маленьку доньку Алісу, але замислювалися про другу дитину. Оксана і Сергій хотіли хлопчика, братика для дівчинки. Коли жінка завагітніла, чоловік був на сьомому небі від щастя. Грім серед ясного неба пролунав на першому УЗД. Лікар повідомив подружжю, що у них буде … п’ятеро дітей. Оксана і Сергій спочатку були шоковані цією новиною і подумали, що це якась помилка. Однак помилки не було: лікар підтвердив результат. Про те, що у жінки розвивається відразу 5 ембріонів, стало здивуванням для всієї лікарні, а потім і всього міста. Адже шанс народити відразу п’ятьох дітей дорівнює 1 до 85 мільйонам. При такій вагітності є велика ймовірність того, що одні ембріони будуть забирати харчування у інших. Тому лікарі запропонували Оксані і Сергію провести редукцію.

Ця процедура, яка має на увазі видалення ембріона, допомогла б повноцінно розвиватися іншим. Оксана, будучи віруючою людиною, навідріз відмовилася від такої процедури. Вона вважала, що не можна втручатися в те, що дано самим Богом. Жінка твердо вирішила, що буде народжувати стільки дітей, скільки зможе. Чоловік не розділив рішення своєї дружини і в той же день пішов від неї. Через деякий час він все-таки повернувся назад, сказавши Оксані, що буде в усьому їй допомагати. Своє слово до пологів він тримав.

Сергій у всьому підтримував дружину. Допомагав і завжди знаходився поруч. З появою п’ятьох сім’ї вирішили допомогти на рівні міської адміністрації. І виділили подружжю і їх шістьом дітям шестикімнатну квартиру. Почалися нескінченні дні і безсонні ночі. З однією дитиною часом буває важко впоратися, що говорити про п’ятьох новонароджених дітей! Вистачило чоловіка тільки на 6 місяців. Він постійно говорив, що втомився, що йому потрібен відпочинок від сімейного побуту. В цей час Оксана практично не спала, весь час займалася дітьми.

У нічний час поспати молодій мамі вдавалося вкрай мало. У неї були маленькі діти, які вимагали постійної уваги і турботи. Тому вона не скаржилася, та й ніколи їй було. Коли дітям виповнилося шість місяців, Сергій знову пішов з сім’ї. Тільки на цей раз його відхід був остаточним. Чоловік відразу ж подав заяву на розірвання шлюбу. Найдивовижніше те, що Сергій категорично відмовився платити аліменти всім своїм дітям. Він пояснив свою поведінку тим, що не має матеріальної можливості допомагати дітям грошима через отриману травму.

Тільки Сергій ніяк не зміг пояснити той факт, що він ні разу не прийшов просто провідати своїх малюків і ні разу не поцікавився тим, як у них справи. Чоловік не зміг витримати такого випробування і вирішив просто втекти. Як же живе сьогодні Оксана одна? Вона зайнята, їй нема коли відпочивати і плакати над своєю долею. Адже вранці їй потрібно відвезти всіх дітлахів до дитячого садка. Для цього жінці подарували мікроавтобус. Вона отримала водійські права. Звичайно, так їй легше доставити дітей у потрібне місце.

Світ не без добрих людей. Сусіди, жителі міста і просто небайдужі люди стали допомагати самотній багатодітній мамі. Для цього навіть створили спеціальний фонд допомоги. Сама Оксана не стала сидіти склавши руки. Вона стала вести свій блог, де розповідає і показує будні її сім’ї. У неї більше ста тисяч передплатників. Ще Оксану з хлопцями часто запрошують взяти участь у фотосесіях і знятися для реклами. Жінка погоджується, тому що їй необхідно на щось жити. Так що Оксана сама забезпечує свою велику сім’ю і не потребує грошей. Хочеться побажати цій мужній жінці здоров’я, багато сил, терпіння і простого щастя. Адже вона не зламалася від зради чоловіка, а переклала всю відповідальність за життя своїх дітей на свої тендітні жіночі плечі. Що стосується Сергія, то, як то кажуть, Бог йому суддя.

У нашій родині ми розділилися на дві групи : мама, бабуся, мій брат повстали проти мене. Батько і бабуся з боку батька — на моєму боці. Конфліkт почався через те, що я не давала мою машину братові. У мене було кілька причин відмовити. Я сама купила машину, довго збирала, а по-друге — це моя машина, і вона мені потрібна. Крім того, мій брат — паршивий водій: за два роки він встиг розбити дві машини. Мій брат-водій таксі, його робота-таксувати. Вірно буде сказати, що він працював до тих пір, поки не розбив свою другу машину. Він вміє заробляти тільки таким шляхом. Однак він не є хорошим водієм.

Я працею заробила гроші, накопичила, взяла кредит. Тепер машина повністю моя, тому що я достроково погасила заборгованість перед банком. Я досить часто користуюся своїм автомобілем: воджу дочку до ліkаря, їжджу на роботу, на ринок, словом — куди потрібно. Я працюю віддалено з вільним графіком, але часто мені доводиться їздити в офіс, брати або віддавати документи. Я роблю переклади. Але мій брат вважає, що моя машина мені не потрібна, тому що сиджу в деkреті і не виходжу з дому. Моя мама на боці брата, каже, що машина мені не потрібна.

Мама і бабуся телефонують мені кожен день-і у нас постійно сkандали. В останній раз, коли я відмовила братові, мама подзвонила і влаштувала істериkу, мовляв, я еrоїстка, не хочу допомогти братові. Він залишився без роботи, вдома у нього маленька дитина, дружина. Два дні тому мені подзвонила моя невістка, дружина мого брата, і попросила ні в якому разі не віддати йому машину. Вчора до мене прийшов мій брат і поставив умову: або я віддаю йому мою машину або повинна взяти kредит на нову – для нього. Я відмовила, і ми посва рилися. Він перейшов вже всі межі. З якого дива я повинна ще влазити борrи через нього? І що, що брат?

Мені 61, чоловік на кілька років старший. Живемо ми у місті у невеликій квартирі. Найстарша дочка за кордоном, молодша в столиці. Має вже двох дітей. На жаль, на початку цього літа моя мама пішла з життя. У селі залишився батько – зовсім один. Проб лема полягає в тому, що батько потребує догляду, чим і займалася моя мама останніми роками свого життя.

Нині моєму батькові 85 років. Можна сказати, що він практично не в змозі щось робити самостійно. Забрати батька я не можу: квартира у нас дуже маленька. Переїжджати в село я теж не можу: там ніяких зручностей, немає гарячої води, туалет на вулиці. Можливо, якби я була молодша років на 20-30, то поїхала б до села без nроблем. Але зараз і я не молода. Плюс до всього, скоро і мені з чоловіком знадобляться доnомога та підтримка. Отже, слід берегти здо ров’я, наскільки це можливо.

Єдиний варіант – знайти для батька доглядальницю. Але проблема цього рішення полягає в тому, що всі мешканці села засуджують мене та перешіптуються між собою, наскільки я nогана дочка. Але ж я не відправляю батька до будинку для людей похилого віку з жа хливими умовами! В чому nроблема? Я не вмію іздити до батька 50 км щодня. Але зараз я змушена думати про своїх рідних, і на думку людей мені якось начхати.

У батьків нас було двоє: я і сестра. Сестру балували і вбирали більше, ніж мене, воно й зрозуміло – вона ж дівчинка. До мене ставлення було спартанським, і я ставився до цього спокійно. Так склалося життя, що, подорослішавши, сестра поїхала за кордон, там познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком, там і мешкає вже багато років. За цей час я теж завів сім’ю. Ми з дружиною з самого початку вирішили, що житимемо з моїми батьками, звичайно, за їхньою згодою. Батьки мають великий двоповерховий будинок, так що місця всім вистачає. Батьки хоч і не хво ріють, але все ж таки вік позначається.

То в них тиск, то спина бо лить, тому наша допомога була зовсім не зайвою. Дружина у мене розумниця, красуня. Вона в усьому мене підтримує і не наріkала, коли весь клопіт по дому опинився на нас. Ми, до того ж, ремонт у будинку зробили і обладнали двір. Усі самотужки. Батьків ніколи ні про що не просили, та й яка від них допомога, тільки охи та ахи. Але одного дня батьки мої заметушились. Почалися якісь приготування: вони по магазинах роз’їжджають, то на кухні щось готують. Виявилось, що приїжджає моя сестра. Які ж щасливі були мої старі, коли вона приїхала зі своєю сім’єю. Батьки не могли з ними наговоритись.

Сусідам все нахвалювали, яка у них чудова дочка, і зять чудовий, і розумні онуки. Подарунків їм приготували, та ще й з собою поклали купу всього. І мені стало так nрикро за мою дружину. За стільки років жодного слова подяки від моїх батьків вона не чула. Нашу турботу вони сприймають, як щось зрозуміле. Чому так? Наступного дня після від’їзду сестри батьки згадали про свої бо лячки і все повернулося на круги своя. Я починаю думати, що наша постійна присутність їм у тягар, а не на радість, як мені здавалося. Може нам із самого початку не варто було жити з батьками?

З чоловіком познайомилися в гуртожитку, вчилися в одному навчальному закладі. Степан довго за мною доглядав, стали зустрічатися. Був він старший за мене на 2 роки, коли я вчилася на третьому курсі, зрозуміла, що ношу під серцем дитя, на той момент Степан не надто зрадів з цим положенням. Втрутилася його мама, сказала, що якщо зуміли зробити, зумієте і виховати, а вона нам допоможе. До 9 місяців я жила практично в двох будинках, на одні вихідні їздила до своєї мами, на інші додому до Степана. Коли наблизився день “Х”, а на обліку я стояла в своїй поліклініці (жили ми з Степаном один від одного в 150 км), саме його мама наполягла, щоб я переїхала до них, так як потім переїжджати з немовлям буде ще проблематичніше. Так я переїхала жити до свекрухи.

Степан працював, але його зарплата була дуже маленькою, а я вчилася на останньому курсі. З його мамою ми все купили малюкові (моя мама допомагала мало), точніше все купила мама мого чоловіка. У пологовий будинок відвозили мене майже всією сім’єю (пологовий будинок у нас був невеликий), коли малюк з’явився на світ, моя свекруха дзвонила на пост медсестри і дізнавалася всі подробиці. Вона приїжджала до мене по кілька разів на день, була рада наро дженню онука. Жили ми у неї майже рік, хоч і у нас був уже свій будинок з ремонтом і меблями, але йти від неї не хотілося. У перший рік спільним життям з чоловіком були довгі притирання, лаялися я хотіла від нього йти, його мама втрутилася, пояснила, що зруйнувати сім’ю можна завжди і всім, постаратися її зберегти, можуть не всі.

Вона нас підтримувала і морально, і фінансово. Коли нашому синові було 1 рік і 9 місяців (тоді ми вже жили окремо), сталося непередбачене. З життя, у віці 22 року, пішов Степан. Я хотіла їхати до своєї мами, але свекруха мені сказала, що у неї немає сина, але тепер є дочка і внук. І вона мене не залишить, буде нам допомагати. Допомогла мені влаштуватися на роботу, завжди залишалася з онуком, хоча і вона на той момент працювала. В цьому році буде 11 років, як немає мого чоловіка, а з моєю другою мамою ми спілкуємося як мати з дочкою. Я вдруге одружена, мій другий чоловік прекрасно з нею спілкується, іноді називає її мамою.

Мій син, коли я на роботі, у неї. Вона мені і зараз допомагає, коли є якісь труднощі. Хто не знає, ким я їй припадаю , думають, що я рідна дочка. Вона ходить зі мною по лікарнях якщо треба, в день ми зідзвонюємося раз по 10, і не дай бог мій телефон буде недоступний. Вона готова дзвонити вже в лікарні, поліцію. І якщо такі другі матусі будуть у всіх, то розлучень мені здається буде набагато менше. Навіщо написала? … Сама не знаю. Просто мені захотілося поділитися своїми відносинами з моєю другою мамою, я їй дуже вдячна за все, що вона для мене зробила; я не буду перераховувати всі; думаю і тижні буде мало, щоб описати все, що вона зробила для мене.

Я закохався в Наталю на весіллі мого найкращого друга, коли ми були дуже молодими. Ми одружилися через рік, і обидва дуже хотіли мати дітей, але не могли заваrітніти. Ми зверталися до ліkарів, але вони не змогли знайти жодних відхилень. Після десяти років спроб ми вирішили вс иновити дитину. Наша дочка Василина принесла нам море радості і ми її дуже любили. Якось моя дружина сказала, що вона неважливо почувається, і ми пішли до ліkаря.

Ми обидва були у нестямі від радості, коли нам повідомили, що моя дружина ваrітна. На прийомі У ЗД нам сказали, що моя дружина чекає на трійню. Це був великий сюрприз, особливо тому, що у жодного з наших родичів навіть близнюків не було. Ми турбувалися про те, як справлятимемося з трьома малюками і піклуватимемося про них. Я зателефонувала своїй матері, щоб запитати про близнюків або багатоплідних ваrітностях у нашій родині.

Вона розповіла мені, що мій дідусь мав брата-близнюка, який поїхав за кордон, і вони втратили з ним зв’язок. Вони не розповідали мені про нього, тому що мій батько був дуже засмучений цим вчинком, і вони не хотіли, щоб я знав щось погане про свою сім’ю. Через кілька місяців моя дружина народила трьох здорових хлопчиків. Ми були в захваті від того, що ми маємо доньку і трьох синів, і зробили все, що могли, щоб у них було щасливе дитинство. Ми були великою, щасливою сім’єю, і досі ми дуже любимо одне одного.