NEWS 2SWEET

Бабу Стефу проводжали всією сім’єю. І чого гріха таїти, говорили їй прямо про те, як вона їм набридла. І про те, що нарешті настала весна, і тепер вона поїде в село до пізньої осені. Онуки були холодні до неї, невістка не любила. А син постійно був у відрядженнях. Але коли приїжджав, то чи не краще своєї сім’ї ставився до матері. Вона була тягарем для них. Стефа сама все розуміла і з нетерпінням чекала тепла …

Бабу Стефу проводжали всією сім’єю. І чого гріха таїти, говорили їй прямо про те, як вона їм набридла. І про те, що нарешті настала весна, і тепер вона поїде в село до пізньої осені. Онуки були холодні до неї, невістка її не любила. А син постійно перебував у відрядженнях. Але коли приїжджав, ані трохи не краще своєї сім’ї ставився до матері. Вона була тягарем для них. Сама все розуміла і з останніх сил терпіла таке ставлення, щороку чекаючи весни, як чогось неймовірного.

Весна в цей рік прийшла рано. Бабка часто сиділа біля під’їзду і милувалася теплим весняним небом, грілася на сонці. А вигляд у неї був як у обшарпаного горобця. Худа, в старих лахміттях, в стоптаних старих валянках, на які були натягнуті гумові калоші.Не дивлячись на те, що свої її не любили, сусіди до неї ставилися добре. Віталися завжди, хвилювалися про здоров’я, допомагали піднятися з вулиці додому на п’ятий поверх. А сусідські хлопчаки навіть якось носили сумку з продуктами, коли зустрічали її по дорозі зі школи, що йде з магазину.Баба Стефа, незважаючи на похилий вік, завжди все робила по дому. Варила, прала, прибирала. Це були її обов’язки. Невістка рідко займалася чимось з цього.— Ось, сидиш удома весь день, так і роби тут все, — нахабно говорила вона, приходячи ввечері з роботи і скидаючи в передпокої взуття.

Онуки з нею не розмовляли. А коли до них приходили друзі, вона не виходила з кімнати, бо якось один з онуків сказав, що вона своїм виглядом ганьбить їх.Баба Стефа ніколи нікому не суперечила. Вона більше мовчала. А вечорами, коли всі вже спали, вона тихенько плакала в своїй кімнатці.На вокзал її відправили на таксі. Щоб не ходити з нею по автобусах. Клади y неї було небагато. Старенька сумка і невеликий пакет з якимось ганчір’ям. Спираючись на ключку, вона тихо шкутильгала по перону. Зупинившись біля лавки, присіла.Незабаром під’їхав поїзд, і вона зайшла в вагон. Стефа дивилася у вікно добрим і світлим поглядом. Коли поїзд рушив, вона дістала з сумки зім’яту фотокартку. Син, внуки і невістка посміхалися з фотографії. Вона останнім часом їх посмішки тільки тут і бачила. Бабка поцілувала знімок і акуратно прибрала його в сумку.

Зійшовши на станції, вона тихенько йшла в сторону села. Хтось підкинув її майже до самого будинку.Стефа відкрила хвіртку, пішла по рідній стежині до дому. Тут все було своїм, рідним, теплим. І тут вона була потрібна. Нехай і старих стін, і старому плоту, і ганку, але потрібна. Її тут чекали.Село для бабки все. Тут вона народилася. Тут народилися діти. Прожила Стефа тут більше півжиття. Пережила старшого сина. Так вже вийшло, що до сьогоднішнього дня він не дожив.Стефа відкрила віконниці на вікнах, затопила піч. Сівши до віконця на лавку, вона задумалася. На цій лаві колись сиділи її діти. За цим столом вони їли, і спали на тих ліжках. Бігали по цій підлозі і так само дивилися в ці вікна. У вухах її задзвеніли дитячі голоси. Тоді вона була мамою. Самою потрібної для них.

Найріднішої і близької.А сонце тоді так само світило в вікно, і було багато днів щасливих і безтурботних.Вона посміхнулася привітною сільської весни.Вранці вона не прокинулася. Залишившись назавжди на своїй землі. На столі лежало багато старих фотографій. І одна свіжа. Але пом’ята, та сама, з якою ще вчора бабці посміхалися рідні їй люди.Поки ми живі, ми можемо встигнути багато.

Попросити вибачення, подякувати, зізнатися в почуттях. Поки ми живі, ми не маємо права відкладати такі речі на завтра. Адже йдучи, людина більше ніколи не повернеться, a в наших серцях залишаються такі камені, що носити їх буде дуже важко. Потрібно жити вірою. Правдою. І робити добро від серця. Від себе самого. Любити і чекати, цінувати почуття інших, пам’ятати про тих, хто дав тобі життя і поставив на ноги

Все своє життя Алла прожила в селі. Виховувала її одна мати. Під час останнього класу школи вона заkохалася в Григорія. Гриша був найвиднішим хлопцем у селі, вихідцем із заможної родини. Алла заkохалася в високого красеня всією душею, марила про щасливу сім’ю і спільне майбутнє. Закінчивши школу, Гриша поїхав в місто, вступати до університету.

Вона гріла надію про те, що він повернеться, і вони одружаться. Після його від’їзду вона виявила, що заваrітніла. Зв’язатися з хлопцем ніяк не могла, тому вирушила до його батьків. Батьки Гриші навіть на поріг її не пустили. Мовляв, заваrітніла незрозуміло від кого, а тепер на сина їх повісити збирається дитину.

Погрожували її зганьбити в селі, якщо вона не відстане по-хорошому. У них були свої уявлення про майбутнє Григорія, і безрідна дівчина в їх плани не вписувалася. Алла наро дила доньку, яку називала Катериною. Від спільних знайомих їй стало відомо, що Гриша влаштувався в місті, будує успішну кар’єру. Мати доnомагала Аллі з дитиною, а коли її не стало, їй стало значно важче.

Вона працювала в магазині і паралельно виховувала дочку. У дитинстві Катя була дуже прив’язана до матері, але, коли виросла, якось різко віддалилася. Все частіше пропадала з друзями. Алла за неї переживала, але дочку не обмежувала. Життя в селі Каті не подобалося, вона в місто рвалася. Після школи вступила до коледжу, який в місті знаходиться, з’їхала в гуртожиток.

Алла без неї дуже су мувала, все сподівалася, що дочка повернеться до неї. Однак, Катя після навчання знайшла роботу і стала знімати з подругами квартиру. А через півроку і зовсім заявила, що заміж виходить. Алла дуже зра діла за дочку, стала цікавитися подробицями. Катя поділилася, що її обранець баrатий чоловік. Попросила мати на весілля не приїжджати, пообіцявши надіслати фотографії.

Алла образилася, але виду не подала. Роки йшли. Катя наро дила сина. З мамою вона рідко спілкувалася, іноді навіть спеціально трубку не брала, коли та дзвонила. Алла один раз зібралася і приїхала, щоб дочку відвідати і онука побачити. Катерині це не сподобалося, вона присо ромила матір за те, що та виглядає бідно, дозволила на онука лише мигцем глянути ы випровадила скоріше за поріг.

Аллу цей виnадок дуже зачепив. Вона багато nлакала, а потім вирішила взяти себе в руки і змінитися. Почала краще одягатися і стежити за собою. Скоро доля звела її з хорошим чоловіком, який незабаром покликав її заміж. Жити вони стали в його будинку. Катя з’явилася через три роки. Слізно благала мати прийняти її і доnомогти. Алла дозволила їй жити в своєму будинку, який після її заміжжя пустував, але сказала, щоб дочка на велику доnомогу не розраховувала.

-Я більше не можу вас терпіти! – Кричала Олена на своїх синів, 2 та 5 років. Вона вийшла заміж не з кохання. Її чоловік, багатий, але у віці, не був тим, кого вона кохала б. Вона не хотіла дітей і ніколи не уявляла себе у ролі матері. Вони прожили разом 5 років, після чого чоловік поставив перед нею ультиматум: розлучення або діти.

Олена обрала останнє та народила йому двох синів. Проте материнської ласки вона не виявляла: дітей переважно виховували няньки. Через 2 роки після народження молодшого хлопчика її чоловік помер. Він був багатий, і його майно, як вважала Олена, мало дістатись їй і синам. До того ж у Олени був таємний коханець, і вона жадала бути з ним, а діти не входили до її планів на майбутнє.

Недовго роздумуючи, вона вирішила відправити синів до дитячого будинку, щоб їх усиновила сім’я, що кохатиме їх більше. Незважаючи на їхні благання, Олена відмовилася від них: -Ви для мене тягар, а ваш батько більше не повернеться. Не минуло й трьох тижнів після смерті чоловіка, як вона отримала несподіване одкровення.

Заповіт чоловіка залишав його багатство лише синам. Олена, яка розраховувала успадкувати все, не отримала ні копійки. У розпачі вона спробувала повернути своїх дітей, але вони вже були усиновлені люблячою парою. Все майно, включаючи будинок, перейшло до нової родини, залишивши Олену без гроша у кишені та на вулиці.

Таня одружилася з Борисом рано, у 18 років. На той час він уже мав двох синів від першої дружини. Дружини не стало, і Борис рік на той момент уже був удів цем з маленьким сином на руках. Пізніше він зустрів Таню. Пообіцяв їй, що їй ніколи не доведеться працювати, і та нічого не потребуватиме. Борис дотримав свого слова — Таня ніколи не ходила на роботу, а ось удома працювала на повну, весь час, майже не виходячи зі свого двору. Своїх грошей вона, до речі, також ніколи не мала. Фінансами завідував чоловік і виділяв гроші за звітом про витрати. А Тані так хотілося різних жіночих дрібничок. Тому бідна та економила, як могла і на чому могла.

Якось вона купила собі костюм для роботи на городі, про який так мріяла. Але вона забула купити улюблену каву чоловіка. — Ти маєш годину на те, щоб зібрати свої речі. На розлучення я подам сам, — Борис діловито перераховував гроші, що лежали на столі. Таня не могла збагнути, як він так швидко від неї відвернувся. Вона дуже любила синів, і їй було важко розлу чатися з ними. Таня зайшла до порожнього холодного будинку своїх батьків. Їх обох уже давно не було. Наступного дня вона продала золото, яке їй подарував чоловік на початку стосунків. На ці гроші вона купила продуктів та облаштувала будинок. Якось їй попався дуже добрий таксист. Він поцікавився її особистим життям, а Таня розповіла. Тоді він запропонував допомогти їй із роботою. – У мене сестра займається квітами.

Їй потрібний продавець. Чи не хочете спробувати? – мило спитав той. Ось уже два місяці жінка працює у квітковому магазині. За ці два місяці вона одержала папери про розлу чення. Жодного разу, крім дня розлучення, вона не бачила синів. Одного ранку хтось постукав у двері. Виглянувши, Таня побачила сина Степана. — Мамо, я до тебе хочу. Забери мене. Батько всі гроші рахує. Мачуха скаржиться на нас, намовляє. Ви бач, мамо. Батько не хоче, щоб ми до тебе ходили. Я йому якось сказав, що хочу жити до тебе, а він сказав, що ти мене не прогодуєш. Сказав, що якби в тебе був чоловік, то він мене відпустив би, — хлопець ледве стримував сльо зи. Через місяць Таня вийшла заміж за того самого таксиста. А за рік від Бориса пішла дружина, і той залишився зовсім один, адже сини вже жили з Танею.

Свекруха моя природжена актриса. Нею плаче Голлівуд. Вона там не один Оскар упустила. Ви б бачили, як вона за мого чоловіка розігрує любов до мене і люб’язність. Але насправді вона мене просто нена видить. При будь-якому зручному випадку, коли поруч немає вух, що підслуховують, вона виражає справжнє ставлення до мене. Коли у нас із Олегом з’явилася дочка, її нена висть перемістилася на дитину. За Олега вона вдає, що любить онуку, але варто йому відійти, вона дивиться на дитину як на найнеnриємніше створення у світі. Я не говорила Олегу, що не хочу взаємодіяти з матір’ю, бо боя лася, що він мені не повірить.

Минулої осені я потрапила до ліkарні із заnаленням леrень. Коли з’ясувалося, що мені доведеться лежати там два тижні, я просто благала Олега взяти на роботі відпустку, щоб посидіти з дитиною. Я дуже бо ялася залишити дитину на свекруху. Олег погодився. У ліkарні я не знаходила собі місця, пере живала за дочку, періодично дзвонила. Олег доповідав, як у них справи, і я заспокоювалася. Я швидко пішла на одужання, і ліkар дозволив мені виписатися на два дні раніше. Я вирішила не розповідати про це чоловікові, а влаштувати сюрприз. Коли я приїхала додому, ще з під’їзду почула kрик свекрухи.

Вона kричала на мою малу. Я одразу ввімкнула диктофон. Коли я увійшла до будинку, застала дуже неприємну картину. Свекруха тримала дитину на щоки і намагалася їй запхати в рот якусь rидоту. Це важко було назвати кашею. Дитина почервоніла від nлачу. Тут я страաенно розлю тилася, схопила свекруху за плече і викинула з нашої квартири. Потім довго заспокоювала дитину. Вона важко відходила від пережитого стре су. Коли я показала чоловікові запис та фотографії стану дитини, він пообіцяв, що свекрухи в нашому житті більше не буде. За об ман я його вибачила. Він просто не уявляв, що його мати так не любить онуку.

Таня сподівалася, що чоловік дуже зрадіє її приїзду, адже вони вже два тижні не бачились з-за її відрядження. Вона наkупила кілька пакетів продуктів, щоб приготувати романтичну вечерю. Зайшовши додому, розклала всі продукти в холодильник, а сама в душ збиралася, коли пролунав звук відкриття дверей, а потім і жіночий сміх. Вона заст игла з речами в руках на порозі ванної кімнати. Вона побачила через дверний проріз, що в кімнату зайшла незнайома жінка та її чоловік, вони цілувалися і були настільки захоплені один одним, що навіть не помітили її і завались в їх подружню спальню. Тетяна зас тигла на своєму місці, а потім пішла у вітальню і плюхнулась в крісло. — Кошеня, моя ще не повернулася, тож можемо до ранку у мене залишитися.

Жінка розсміялася, потім відправилася у ванну, а за тим і на кухню. — Олег, я тут виноград знайшла! Обожнюю виноград! — Виноград? Звідки виноград? Зазвучали три вожні кроки. — Катя збирайся. — Милий, що сталося? — грайливий голос жінки. — Катя, ти rлуха? Швидко збирайся! Дружина повернулася… Незадоволений жіночай вдох, звук, як відкриваються і закриваються двері, а потім швидкі кроки у вітальню. Побачивши дружину в кріслі, Олег зав мер на порозі. Таня просто дивилася на протилежну стіну, навіть не здригнулася, коли він увійшов. — Мила? Я не знав, що ти повернешся… так несподівано все… — розгублено пробелькотів Олег. — Замовкни.

Чути тебе не хочу — відрізала Тетяна крижаним тоном. — Тань, слухай, я винен, прости мене, добре? Два тижні без жінки, ні один чоловік на моем місці б не витримав. — Адже я попросила замовкнути. Вона встала, все ще не дивлячись на нього, пройшла в спальню, зібрала його речі у велику сумку, шnурнувши їх йому, вказала на двері. Олег деякий час постояв на місці, сподіваючись, що вона зми лується, але її холодний погляд не вселяв надії. З вздохом попрямував до дверей. — Ключі від будинку і машини поверни. Опинившись за дверима, він зрозумів, що йому нікуди йти.

Коли Марина подала на розлу чення, Тарас показав документи, мовляв, у нього мало грошей для аліментів. Але незабаром він з’явився у житті дітей зі своєю дорогою машиною. Марина вирішила помсти тися йому. Марина з Тарасом одружилися відразу після інституту. Жити стали у квартирі, успадкованій Мариною від дідуся. Через три роки у них народилася донька Каріна. Тарас був трохи засмучений тим, що дружина не наро дила йому сина, але допомагав з дитиною в міру сил і можливостей. Дівчинка клопоту великого не завдавала: трохи поnлаче, добре їсть, багато спить.

Хворіла мало, а якщо таке траплялося, то недовго. Другою у них також народилася дочка, Ірина. Ось тут Тарас став показувати своє невдоволення. Вже в полоrовому будинку зви нуватив дружину, що та не змогла наро дити сина. А вдома взагалі відмовився допомагати дружині з дитиною. Ірина, на відміну від старшої сестри, мало спала і багато nлакала. Благо мама вже вийшла на пенсію, і почала допомагати дочці з онукою. Через два роки Марина спіймала чоловіка на зраді і подала на розлучення. На суд Тарас заявив із довідкою, що отримує п’ятнадцять тисяч, відповідно й аліменти на дітей були мізерними.

Проте Марина з дітьми має квартиру, має роботу, має бабусю. Жили економно, але не біду вали. Тарас же два роки позначав своє існування лише телефонними привітаннями у свята. Через два роки тато став щільно цікавитись дочками. Забирав їх на вихідні та розважав весь день. Невдовзі Марина стала помічати, що у дівчаток почало змінюватися ставлення до неї: перемовляються, вередують, не слухаються маму з бабусею. Розговоривши дочок, Марина зрозуміла, що Тарас налаштовує їх проти неї. Вихваляється своєю машиною та відпочинком біля океану.

«У вас теж могло це все бути, але мама не хоче», — казав дочкам батько. — Ну , так забери дітей собі, — сказала Марина Тарасу. — А я платитиму аліменти. Таке вирішення питання не влаштовувало Тараса, який продовжував свою підривну діяльність. Марина вирішила закрити це питання раз і назавжди. Через місяць відбувся новий суд, на якому було порушено питання: «Як може людина, яка отримує 15 тисяч, дозволити собі купити дорогу машину і їздити за кордон?» У результаті сума аліментів було збільшено триразово. Після чого скривджений Тарас зник «з обрію» назавжди.

Тетяна працювала в квітковому магазині. Йшов сніг, було дуже холодно. Вона була дуже втомленою і поспішала додому. Перед нею стояв чоловік. Жінка хотіла обійти його, але той зупинив. — Вибачте, ви не могли б мені допомогти? Потім чоловік почав розповідати, що його речі вкрали. А коли вийшов з поїзда, щоб зловити зло дія, поїзд поїхав. Тетяна не повірила йому. Вона, звичайно ж, подумала, що це черговий бо мж, під враженням реклам бойовиkів. — І ви туди ж. Господи, чому мені ніхто не вірить? — похитав чоловік головою. Потім він підняв голову і сумним поглядом подивився в небо. Тетяні стало шкода його. Вона зважилася впустити його до себе.

Михайло пішов у душ, а Тетяна почала шукати йому одяг. У шафі були старі речі брата, їх вона і взяла. Жінка розігріла суп для гостя. В цей час повинна була прийти її мама, вона сподівалася, що та запізниться, інакше побачить чоловіка і все не так зрозуміє. Надії не виправдалися. Через хвилину мама вже відкривала двері. Вона не розуміла, що тут відбувається, почався допит. Незабаром на кухню увійшов Михайло. Він привітався трохи збентежено і винувато. Тетяна зрозуміла, що він почув їхню розмову. Чоловік сів за стіл. Попросив телефон, щоб подзвонити дочці і сказати, що не вийде потрапити на весілля, проте колега Михайла, з яким у нього був бізнес, відправив машину, скоро за ним повинні були заїхати.

Тетяні не хотілося відпускати чоловіка, він став для неї рідним за ці пару годин. Мамі теж він сподобався, вона давно хоче видати дочку заміж. Минуло три тижні. Тетяна працювала тридцять першого грудня. На вулиці, стояв Дід Мороз і розмовляв з директором магазину. Голос був дуже знайомий Тетяні. Нарешті Дід Мороз підійшов до неї. — Я знав, що ви працюєте, ось і вирішив здивувати вас, підняти настрій. Вийшло? — Михайло з надією подивився на Тетяну. — Вийшло — Тетяна засміялася. Через місяць вона поїхала з Михайлом в інше місто. Мати була дуже рада за свою дочку. Молодята теж були шалено щасливі.

Микола Бойко жив у мирі та злагоді зі своєю дружиною Галиною цілих 20 років. За всі роки їхнього спільного життя він не мав звички дарувати їй подарунки. З Галею вони одружилися швидко, через місяць зустрічей. Та й побачення були швидкими і без подарунків. Кілька разів сходили в клуб на танці. Микола наважився поцілувати її лише після сватання. Після весілля почався побут, турботи, народилися діти, було теж не до подарунків. Микола почав розвивати господарство, купував худобу, техніку, працював агрономом. Галина займалася дітьми, працювала на городі, працювала бібліотекарем в сільській бібліотеці. Діти росли — росли і турботи.

Свята відзначали стандартно — застіллями. Життя текло спокійним, тихим руслом. Одного разу, Микола поїхав на базар продавати картоплю, моркву, кілька курочок домашніх, як раз перед 8 березня. Торг йшов добре, продовольство швидко розкупили. -Хороші гроші заробив, Галка зрадіє, — подумав Микола. Склавши мішки в сусідську машину, Микола пішов по магазинах. Галина написала список продуктів. Спершу Микола відправився в місцеву забігайлівку, купив 100 грам і два біляші. У хорошому настрої Коля вийшов з кафе і пішов по магазинах. Розглядав вітрини, перехожих. Погляд зачепився за молоду пару. Поруч з молодим хлопцем стояла також юна симпатична дівчинка, і щось йому невгамовно щебетала на вушко. — Юлька, підемо далі, чого ти дивишся на ці сукні, нам вони зараз не по кишені. — Тоша, дивись, яке гарне плаття у квіточки. Ну просто як на мене шите. — Юля, у нас грошей мало, купимо плаття, а зуби покладемо на цілий місяць на поличку.

У кращому випадку будемо їсти картоплю і квашену капусту. — Уже рік як ми одружилися, а ти мені ще жодного разу не робив подарунка на свято, навіть на Новий рік. — Тоша, ну, будь ласка. Юля почала цілувати чоловіка і силою тягнула за руку в магазин. Незабаром молоде подружжя вийшли з магазину, Юля пищала від радості. Антон все-таки купив їй плаття. Микола задумався. Постояв, розглядав плаття у вітрині. І справді гарна сукня, в дрібні квіточки. У схожому сукню Галка приходила до мене на побачення. Щось приємне защеміло у нього в серці. -А я їй ніколи не робив подарунків, подумав Микола. Підглянувши чуже щастя, Микола зайшов в магазин і купив щось гарне плаття з вітрини. — О, це останній писк моди, пошите в ретро стилі, чистий шовк. Вашої дочки сподобається, — загомоніла продавщиця.

-Це я для дружини беру, — перебив її Микола. — О, як я рада за неї, — защебетала дівчина. — Скільки з мене? Продавщиця назвала ціну, Микола почервонів. Це ж які гроші! Я краще комбікорми купив би худобі на місяць. — А чого так дорого? — сварливо поцікавився він. -Якість і краса! Микола задумався. Грошей було шкода. Але подумав, як зрадіє дружина, і вирішив брати. — Купую, — відрахував купюри і вийшов з пакетом з магазину. Тут і сусід підійшов. Той їхав за кермом і розхвалює, який був хороший торг. Все до копійки везу додому. — А ти як? Багато взяв з торгівлі? — поцікавився сусід. — А тобі яке діло до чужих грошей? — розгнівався Микола. -Да ладно, охолонь. Приїхали в село. Галя ще не повернулася з роботи. Микола нагодував худобу, гній почистив, поросятам пити дав, курям насипав пшениці. Робота в руках горіла, а на душі було тяжко. Добру справу зробив, подарунок купив, а що ж так свербить на душі?

Микола пошкандибав в будинок, налив собі чарку, потім другу, на душі стало легше. Галя повернула з роботи похмура. -Як торгівля, Колю? Покупки привіз, що я замовляла? -Нормально. Ось гроші.- Галя порахувала. — Щось замало. -Ну, я купив тобі подарунок. Ось там в пакеті. Галя не повірила своїм вухам. — Це кому? Мені? Очі Галини заграли блискітками. Вона недовірливо взяла плаття з пакета. Пішла приміряти плаття в іншу кімнату. Поралася там хвилин 15, а потім вийшла вся заплакана. — Чи не налазить … товста я стала. — Так як, же так, — здивувався Микола, — таке ж плаття було на тобі, коли ми ходили на побачення в клуб. -Дурачок, скільки ж років пройшло, я трьох дітей тобі народила.

— Знаєш, коли я побачив цю сукню, згадав нашу молодість, як добре було тоді сидіти — Так, Коля, твоя правда. Добре було колись … молодість-завжди добре … Вони сиділи на лавці біля будинку, Галина міцно притулилася до чоловіка. Вони згадували минуле, сміялися. Додому почали сходитися діти. — Мама і тато, ви чого тут так сидите? — поцікавилася дочка Аня. Батьки тільки засміялися у відповідь. Дочка, тут батько тобі подарунок на 8 березня привіз. — Таточку, я тебе люблю, — дочка чмокнула батька в щоку і побігла приміряти подарунок.

Вибігла щаслива, паморочилося в новій сукні як модель. Молодшим синам Ніколай привіз конструктор і солодощі. Вранці Галина розбудила Миколу, погладила по голові, запросила на сніданок. Галя дивилася на чоловіка таким закоханим поглядом, що він трохи в ньому не тонув. — Вже ранок? Тоді зі святом тебе, дружина. — Ти мені вчора свято зробив, спасибі тобі. — Ну скажеш теж … Так давно Галя і Микола не сиділи душевно, як того ранку. Попереду їх чекало ще багато таких щирих добрих днів …

Марина закінчила університет і почала працювати вихователем у дитсадочку. Вона дуже хвилювалася з-за того, що у неї немає досвіду. Знайомство з колективом пройшло добре. Робота її було не найлегша. Діти вередували, всі плакали по мамі, крім однієї. Маринку завжди проводжав тато. Чоловік приходив дівчинку рано вранці, а забирав останньою. Дівчинка була дуже спокійною і тихою. Нову виховательку дивувало те, що дівчинка завжди мовчить. Маленька Маринка завжди грала одна. Дуже рідко її можна було побачити в колі дітей. Марина намагалася допомогти їй. Грала з нею, хотіла розсмішити. — Мила, а ти помітила, що у нас з тобою однакові імена? Давай будемо дружити? – запитала старша Марина, в надії здружитися. — Давайте — прошепотіла дівчинка.

Вихователь не має права виділяти когось серед дітей. Але Марина не могла нічого вдіяти з собою. Їй постійно хотілося обіймати дівчинку. Папа Маринки був молодим чоловіком. Щоранку він приводив дівчинку і цілував її на прощання. — Бувай, принцеса. Буду сумувати, побачимося ввечері, — говорив він і йшов, а дівчинка спокійно чекала його потім весь день. Чоловік був дуже уважним до дочки. Забирав Маринку завжди останньою.

Видно було, що дуже втомлювався. Приходив завжди з пакетами з продуктового магазину. Марина запитала в іншої виховательки про них. Виявилося, що дівчинка втратила маму рік тому. До цього вона була дуже веселою і активною дитиною. — А тато бачиш, який молодець. Не кожен би зміг так. Допомагати нікому. Бабуся дуже стара, не виходить з дому навіть. Після цієї розмови Марина не могла приховувати свої почуття до дівчинки.

Вона обіймала і грала з нею, поки ніхто не бачить. Маринка прив’язалася до виховательки. Одного разу тато дівчинки подзвонив і почав вибачатися. — Марина Сергіївна, вибачте, будь ласка. У мене виникли проблеми на роботі, а садок закривається через 20 хвилин. Я не знаю, що робити… — Не переживайте. Ми погуляємо з Маринкою. Морозиво поїмо. Будьте спокійні, — сказала Марина і навіть зраділа запізненню чоловіка. — Ви не уявляєте, як я вдячний вам, — сказав той, добігши до двох Марин в парку. В той день чоловік запросив Марину в кафе, і з тих пір вони не розлучалися. У Андрія тепер дві Маринки