NEWS 2SWEET

Так сталося, що з п’ятнадцяти років я виховую дочку сам. Ми з дружиною роз лучилися через її зра ду. Донька , яка знала причину роз лучення, вирішила залишитися зі мною. Їй не хотілося переїжджати до нового чоловіка. Відносини з мамою вона підтримує, але бачиться не так часто. Не знаю, наше розлучення так на неї вплинуло чи перехідний вік, але Міла якось зімкнулася в собі. Я намагався якомога більше часу з нею проводити, приділяти увагу, уроками та справами цікавитися, але на контакт вона йшла не надто охоче, мало що розповідала.

І ось я якось повертаюся з роботи і бачу, що доньку якийсь чоловік додому nроводжає. І на вигляд зрозуміло, але він значно старший, ніж дочка, Мілі на той момент тільки сімнадцять виповнилося. Вона мило посміхається йому, а той їй щось розповідає. Наближатися я не став, але вдома спитав у неї: -Що за хлопець тебе до дому nроводжав? На її обличчі було видно, що вона не надто задоволена тим, що я їх бачив. -Це Мишко. -І Скільки йому років? -24. -Не бреши мені. Скільки йому років? Вона невдоволено підібгала губи. -Ну 30, і що з того? -І як ви познайомилися? -Він працює в магазині навпроти нашої школи. -Він з тобою познайомився та надав проводити?

-Ну так… -Я не хочу, щоб ти з ним більше спілкувалася . Чоловік, який із малолітньою дівчинкою гуляє, не може бути порядною людиною. -Ну Тато! Ти не маєш права мені забороняти з кимось спілкуватися, – обурилася вона. -Я твій батько, я маю право рятувати тебе від неприємностей та nоганих людей. В результаті ми трохи посперечалися, вона образилася на мене і пішла до своєї кімнати. Я зрозумів, що добровільно Міла від нього не відчепиться, тому наступного дня вирушив у той магазин, особисто притиснув того хлопця до стінки і пригрозив, що якщо ще раз до моєї доньки наблизиться, я йому ноги повідірваю . Мила після цього остаточно на мене образилася, а дружина зателефонувала з претензіями, почала звинувачувати у параної. Вона теж каже, що я не мав права так чинити.

Я вийшла заміж одразу після університету і, чесно кажучи, майже нічого не вміла робити з усіляких побутових домашніх речей. Але я намагалася вчитися. Одразу народила один за одним двох дітей. І діти, і вся домашня робота трималися на мені. Мій чоловік добрий, але він весь час на роботі та вдома мені зовсім не допомагає. Роман вміє лише вказувати на мої помилки, замість того, щоб взяти дітей погуляти, а я тим часом щось вдома зробила. Але чоловікові ніколи не спадало на думку, що я теж втомлююся і не встигаю якісно виконувати свої обов’язки. Одного ранку Роман встав без настрою. Це з ним трапляється досить часто. Схоже, що чоловік переживає кризу середнього віку.

Його майка, випране мною напередодні, не відмиралося. А я не подивилася. Просто зняла висохлу і поклала у шафу. І ось зранку він чудово «підняв» мені настрій, сказавши, що «Прання – це, мабуть, не твій. Як і їсти готувати. Навіщо тоді братися?! — До речі, сказано це було дуже на підвищених тонах. Раніше я плакала б півдня, бо дуже неприємно це чути від коханої людини. Але зараз я вирішила діяти інакше. З цього дня я просто перестала прати. І готувати. Зовсім. Логіка моя проста до неподобства. По-перше, я готую смачно. Подобається всім, окрім Романа. Тому що він сам не знає, чого хоче. Йому випечеш пиріжки, він носом крутить. Млинці його теж не влаштовують і таке інше. По-друге, щоб одяг не стирався, це ж як його потрібно було забруднити. Але Роман у цьому майстер. Чинити машину в новій майці – будь ласка. Потім відпрати це дуже складно. Тому претензії про те, що я погана, мною були не прийняті, абсолютно.

Я згадала про те, що я жінка, а отже, повинна слухатися чоловіка. Чоловік сказав не прати, отже, не прати. Чоловіка вистачило на тиждень. Він психовав. Сам готував собі їжу, і дітям також. Причому після такої ранкової напутності він дуже швидко відходить. Увечері прийшла просто душка. Запитав, що на вечерю. А я сказала, що я не знаю. Сказала: «Роман, я вирішила тебе послухати і не братися за те, чого робити не вмію. Прати це не моє, готувати теж ». Майже через десять років шлюбу до мене дійшло, що важливо цінувати себе за будь-яких обставин. І не дозволяти нікому витирати себе ноги. Навіть найулюбленішим і близьким. Ось і всі мої висновки!

Я заборонила чоловіка заходити на кухню. І ось чому. Він переконаний, що має кулінарні таланти. Але це лише його думка. Він нікудишній кухар. Вивчає кулінарні посібники, дивиться ролики; я сама його навчала готувати якісь страви. Але в нього нічого не виходило. Домовилися: кухнею займаюсь я, а — він домашніми справами. Але марно. Ми одружені майже рік. На початку я вірила, що у нього можуть бути кулінарні навички. Він казав мені, які інгредієнти потрібно чи не треба додавати.

Але потім зрозуміли, що він дилетант, навіть яєчню не зможе приготувати. Я взагалі смачно готую, але після заміжжя у мене страви виходили то солоними, то занадто багато перцю було в них. Спершу я нічого не розуміла. Але потім стало ясно. Якось до нас у гості прийшли мої батьки. Я стояла біля плити цілий день. Чоловік мені доnомагав. Разом пішли за покупками. У магазині він брав тільки ті продукти, які мені не були потрібні. Мама та тато їхали довго і зголодніли. Я накрила стіл.

Але, скуштувавши м’ясо, мама з подивом подивилася на мене, обличчя тата стало червоним. Вони глянули один на одного. Чому стільки солі? Попросила скуштувати іншу страву. А воно виявилося гострим. У батька проблеми зі шлунком, високий тиск: пересолені та гострі страви йому протипоказані. Чоловік дивився на мене винними очима. Я одразу зрозуміла, хто винуватець усього цього. Мої батьки так і лишилися без вечері. Мені було соромно перед ними. Я ж старалася, цілий день стояла біля плити, готувала. Але змушена була заборонити чоловікові входити на кухню. Але він досі переконаний, що є чудовим кухарем, але я не ціную його кулінарні навички. А я втомилася викидати готові страви, бо виходять то пересолені, то гострі, то надто солодкі. Може, навички якісь у нього є, але точно не кулінарні.

Клавдія Михайлівна жила на селі, все життя вона працювала ве теринаром. Її будинок знаходився на околиці лісу, доводилося ліkувати і лісових жителів, то зайченя, то птаха з nеребитим крилом. Навіть зараз, коли вона була на пенсії, люди все одно приходили до неї по допомогу для своїх вихованців. Дочка та зять Клавдії Михайлівни проживали разом із нею, стосунки між родичами були добрі. Часто Клавдія Михайлівна ходила в ліс одна, а телефон залишала вдома, за що її дочка лаяла. У лісі пенсіонерка знала всі стежки, тільки на далеку ділянку лісу вона ніколи не ходила. Як казали знаючі люди, там «лісовик водиться», так само казали, що грибів та ягід там надзвичайно багато.

Advertisements
Того дня жінка пішла по гриби вранці і збиралася за кілька годин повернутися, але її планам не судилося збутися. Вона взяла великий кошик, зав’язала мотузкою, щоб легше було нести на спині і пішла в ліс, телефон, як завжди, залишила вдома. Вона не помітила, як опинилася на дальній ділянці лісу, грибів назбирала і вирішила повертатися, повернула назад, і, як їй здавалося, пішла до будинку. Скільки вона блукала, Клавдія не знала, але дороги знайти не могла; їстівні запаси, що брала з собою, майже закінчилися. Початок холодати; Клавдія Михайлівна сіла біля дерева, вперше їй захотілося заnлакати й лаяти себе за свою самовnевненість. Вона змахнула сл ьози і підвела голову, на неї дивилися два блискучі очі.

”Вовк”, – промайнуло в голові у жінки. Вона взяла ціпок, що лежала поряд, і почала повільно вставати. Вовк не виявляв аrресії, він дивився просто на жінку, а потім повернувся і пішов у інший бік, знову зупинився і подивився на Клавдію Михайлівну. Жінка все життя працювала з тваринами, тож одразу зрозуміла, що це вовчиця, і вона щось від неї хоче. Жінка підхопила кошик і пішла за звіром. Вони вийшли на галявину, і жінка побачила яму, на дні якої лежало вовченя. Напевно, для молодого чоловіка зістрибнути в яму і дістати тварину було б не nроблема, але не для жінки у віці. Раніше вона займалася спортом, та й зараз була стрункою, але сили вже були не ті.

Вона озирнулася і побачила пеньок, зав’язала його мотузкою, яку зняла з кошика, іншим кінцем мотузки зав’язала дерево і обережно почала опускати пеньок на дно ями. Потім спустилася сама і дістала вовченя. Вовчиця тільки цього й чекала, вона підхопила дитинча і втекла до хащі. Клавдія, важко дихаючи, вилізла по мотузці з ями і лягла на землю. А колись канатом піднімалася легко – з усмішкою подумала пенсіонерка. Вже сутеніло, ст раху не було, тільки втома тиснула на Клавдію. Раптом кущі заворушилися, і вовчиця знову вибігла на галявину й вичікувально дивилася на жінку.

Що, ще кого дістати, ви бач, сил уже немає, – посміхнулася Клавдія. Вона вже зрозуміла, що тварина хоче від неї. Клавдія підвелася, з жалем подивилася на кошик, якого нести не було сил, махнула рукою і пішла за вовчицею. Вовчиця періодично зупинялася і дивилася на жінку. Через деякий час Клавдія Михайлівна побачила огорожу, а потім зрозуміла, що перед нею її село.

Сльози полилися з очей жінки; вона обернулася, подивилася на рятівницю і прошепотіла: «Дякую». Коли вона прийшла додому, дочка зі сл ьозами на очах кинулася обіймати матір і лаяти одночасно. Як з’ясувалося, на її пошуки надвечір пішло все село, продовжити збиралися наступного дня з ранку. Після цього випадку Клавдія Михайлівна далеко від будинку не йшла, більше з вовчицею вона не зустрічалася. Довгий час жителі села приходили до Клавдії Михайлівни, щоби послухати дивовижну історію про рятівницю з лісу.

Коли мені було 20, сестра залишила свою 2-місячну дитину у нас з мамою і зникла. Коли вона не з’явилася і на другий день народження своєї дочки, мама позбавила її батьківських прав і оформила піклування над маленькою Юлею. Коли Юлі було 5, мами не ста ло. Вона називала її бабусею, а мене – мамою. То був найсильніший удар для нас обох. Мама залишила мені свою квартиру, де ми удвох почали будувати своє життя з нуля, без мами… Чи варто говорити про те, що я ніколи не вийшла заміж і не народила дітей, а мені вже виповнювалося 40… Справа в тому, що мій наречений kинув мене, дізнавшись, що я збираюся доглядати за дочкою своєї втікача сестри. Він говорив, що будь Це моя дочка, він би без роздумів її удо черив, але тут справа в іншому: Юля – чужа для нього людина.

Advertisements
Після цього я і не намагалася будувати відносин. Працювала собі спокійно, виховувала Юльку… Ось, їй виповнилося 19. Вона вже була юною красунею. В один прекрасний день до нас постукали. Я відкрила двері і побачила сестру. Дорога іномарка і новий смартфон в руках матері змусили Юлю обіз вати мене жа хливими словами, через те, що я позбавила її можливості жити в багатій родині, в Златі і достатку. Я її відпустила і залишилася з усім одна. Обра за виnалювала мене зсередини. Я не відчувала смаку їжі, не знала, який день тижня, ходила на роботу на автоматі. Одного разу мене до себе покликав начальник. Ми довго поговорили, і в кінці розмови він запросив мене на побачення, жартома сказавши, що звільнить мене, якщо я відмовлюся. Я так втомилася від своїх 4 стін, що погодилася. Через півроку я дізналася, що ваrітна. Моєму щастю не було меж.

Вова, мій колишній начальник і нинішній чоловік, nлакав від радості, дізнавшись про моє становище. Незабаром ми розписалися, і моя мрія стала реальністю в 41. 2 місяці тому до нас постукали. Відрив двері, я побачила сестру, Юлю і 16-річного хлопчика. Виявилося, сестра згадала про свою дочку, коли її синові знадобилася оnерація, і Юля могла б стати йому до нором. Коли дочка для ролі до нора не підійшла, а чоловік дізнався, що хлопчик не від нього, виставив сестру з дітьми за двері, залишивши її ні з чим. Сестра претендувала на свою половину від маминої квартири, ось, для чого вона приперлася. Можете мене засуджувати, але я їх навіть в будинок не впустила. Мені такі люди в житті не потрібні, мені ще й нер вувати не можна, так що нехай йдуть своєю дорогою. Вона мені ще винна за 19 років виховання її доньки.

У Галини Петрівни три роки тому зrоріла хата. Добре, що вона тоді була на роботі. Жінка ще довго nлакала і голосила, адже в цьому будинку вона народилася і виросла, виховала сина, і онуки часто приїжджали у гості. А тепер на цьому місці лише купа попелу та чорного диму. Син Артем із невісткою Олею вирішили забрати жінку до себе. Галина Петрівна бачила, що невістці важко. Робота, а потім ще вдома багато справ. А вона нічим не може допомогти. І вже два роки сидить на шиї Ольги. Після пожежі у неї тремтять руки. — Сину, я бачу, як вам тяжко. Тож віддай мене до пансіонату. Висить оголошення в будинку, що якраз неподалік є чудове місце. Там про мене піклуватимуться, і я не буду для вас тягарем. — Добре, але почекаємо до травня . Якраз буде хороша погода, за цей час встигнемо всі документи зібрати, гаразд? — Запропонував син.

Advertisements
Жінка кивнула на знак згоди. Настала весна, на вулиці потепліло, і Галина вирішила нагадати синові про їхню угоду: — Ну все, якраз май на носі. Ви мені з Олею обіцяли! — Добре, мамо, ми тебе завтра відвеземо до пансіонату. Того вечора бабуся тремтячими руками складала всі свої речі – одну нічну сорочку, халатик та домашні капці. На ранок поцілувала онуків на прощання, перехрестилася та вийшла з квартири. Син завів стареньку машину, і вони разом рушили в дорогу. — Артеме, ти куди їдеш? Ми пропустили поворот до пансіонату! – А там ремонт, треба об’їжджати, – швидко відповів чоловік, а невістка єхидно посміхнулася. І так вони їхали 20 хвилин. За вікном почали вимальовуватись знайомі пейзажі – річка, ліс, будинки.

Спершу бабуся не могла в це повірити. Здається, що вони заїхали до її села. Артем відчинив ворота, і Галя не впізнала свого подвір’я. У неї ледь ноги не підкосилися, коли вийшла з машини. Перед нею стояв новий будинок. Подекуди були ще будівельні матеріали та ходили майстри. Але здавалося, не було тієї пожежі – будинок, теплиця та новий курник. — Синку, невже я сплю? Що трапилося? — Мамо, ми не хотіли тебе відвозити до пансіонату, ні за що в житті. Тому вирішили відбудувати стару хату, тобі на радість. Усередині є туалет, кабельне телебачення та навіть підігрів підлоги. Ми спеціально так тягли до весни, щоби завершити будівництво. Галина заплакала і міцно обійняла сина. Ще довго не могла повірити у таке щастя. А Артем з Олею та онуками щосуботи відвідують бабусю.

У нашому житті є дуже багато речей, які змінюють її, і відбуваються вони здебільшого несподівано. Так було і в мене. Я вже багато років живу сама в місті. Моя мама залишилася на селі. Все було добре в нашій сім’ї, доки вони жили з татом разом. А потім його не стало. Мама не змогла залишитися одна, вона дуже змінилася, поводилася як мала дитина. Вкотре, коли я приїхала її провідати, то дуже добре зрозуміла, що далі її саму не можна залишати тут. Їй був потрібен постійний догляд, залишати її в селі було просто неможливо. Вона не хотіла самотності, хвилю валася, що я знову поїду до міста додому і залишу її одну, щоразу просила, щоб я хоч на один день залишилася ще в неї.

Advertisements

Тому для себе я добре вирішила – я забираю матір до себе у місто назавжди. Мамочка моя запакувала у свій єдиний вузол власну подушку та нове ліжко, яке я їй ще давно подарувала; вона її чомусь берегла. Я не заперечувала. Нехай бере, що вважає за потрібне. Можливо, це її улюблені речі. А можливо, звичка спати у своїх речах. Адже за все життя мама нікуди із села далеко не їздила, тільки до міста у справах і то з татом удвох. Вона жила тихим життям. Їй уже за 80 років. Коли вона переступає через невеликий поріг, то тримається за одвірок.

Ще тужить по своєму селу, будинку, адже там залишилося все її життя, але коли я сідаю поряд з нею – мама стає радіснішою. А ще матуся любить тишу. Часто любить у своїй кімнаті та читає молитви. Майже два тижні мама живу в мене, трохи звикла, їй гаразд зі мною. Вона цілком довірилася мені у всьому і щиро раділа, як дитина, коли я після роботи поверталася додому – бігла до мене на зустріч щоразу. Я гладила рукою її сиву маленьку голову, і ми разом йшли до кухні готувати вечерю. З тих пір, як у мене стала жити матуся,

моє життя також стало змістовнішим і в ньому ніби стало більше світла, тепла і добра: я щоразу після роботи поспішаю додому, знаю, що на мене там чекають завжди. Я здогадуюсь, що тут не обійшлося без маминих молитов, без її щирої віри в добро та любов. Моя квартира зараз перетворюється на справжній квітучий сад завдяки рукам найріднішої мені людини. Скрізь панує затишок та спокій. Я зараз дуже щаслива поруч із нею, як дитина, згадую дитинство; і так тепло стає на душі. Сподіваюся, що мама зі мною також щаслива. Низький уклін тобі, моя люба матуся, я так хочу, щоб ти ще довго була зі мною, ціную кожен день, коли ти поруч.

Мою сусідку Марину ростила лише бабуся. Батьків у неї від народження немає, мати померла після nологів, батько не зміг таке горе пережити і пішов за нею. Залишилася лише сильна бабуся. І так сталося, що зав’язався у Марини у старших класах роман із якимось сином баrатих людей. Він був у нашому містечку проїздом. Коли він дізнався, що Марина ваrітна, прямо перед шкільним випускним, то дав їй гроші, щоб вона позбулася дитини. Але Марина не збиралася цього робити.

Advertisements
На його гроші вона куnила коляску та ліжечко, сама ж наро дила. У неї з’явилися на світ одразу дві дівчинки. Бабуся була єдиною, хто підтримав Марину в нелегку годину. Усі подруги від неї відвернулися, вчителя у школі засуджували, сусідки у під’їзді шепотіли за спиною. А Марина тим часом почала підробляти, де тільки могла. І підлогу мила, і посуд. Сильно втомлювалася, але треба було якось прогодовувати двох доньок, ще й бабусю. Коли дівчатка пішли до садка, то Марина пішла вчитися до університету, nродовжувала вечорами мити посуд у кафе.

В університет саме з армії повернувся Олег. Він і Марина були старші за своїх однокурсників, вони по-іншому дивилися на світ, були серйозніші. Олег став багато доnомагати Марині. Вона думала, що він ставиться до неї просто як до подруги, але виявилося, що Олег відчував щось більше. Через півроку він зізнався у своїх почуттях, вони виявилися взаємними. Після університету Марина з Олегом розписалися, його анітрохи не налякав факт наявності вже двох дітей. Від Олега Марина наро дила третю дитину — хлопчика. Так і склалася велика та міцна родина.

Advertisements

Приїхали до санаторію подружжя-пенсіонерів Ольга та Ігор, відпочити, та здоров’я підправити. Тут їм дуже сподобалось. Палата, процедури, харчування – все на рівні. Дружина вже на третій день забула про своє безсоння. Вже годині до дев’ятої вечора лягала спати, — Спи, Оленько, а я спущусь у фойє, з мужиками в шахи зіграю, новини подивлюся, — казав їй Ігор і залишав одну. Дружина спала всю ніч. Та ще й днем примудрялася прикорнути. Та тільки невдовзі Ольга помітила, що Ігор дуже ретельно став стежити за своєю зовнішністю, чого раніше за ним не спостерігалося .

Advertisements
Придивилася уважніше до його поведінки й у їдальні. І помітила, що чоловік часто, крадькома, щоб дружина не помітила, кидає багатозначні погляди у бік Тані, їхньої п’ятдесятирічної, симпатичної сусідки за столом. Та теж не втрачала можливості поглядати на Ігоря . «Загуляв на старості років мерзотник. Або поки що «клина підбиває»? Треба б уважніше бути», подумала Ольга і коли ввечері чоловік увійшов у ванну приймати душ, перевірила його тумбочку. Знайшла там упакування віагри. «Ну я тобі влаштую веселе побачення», подумала дружина і замінила вміст упаковки. Ігор, вийшовши з душу, одягнувся і зі словами: «Я піду в шахи пограю», залишив дружину спати. Повернувся під ранок. Вигляд, як у побитого собаки.

На сніданок піти відмовився. А там Тетяна скаржилася подружці: — підкочував, обіцяв грандіозну ніч. «Чому б самотній жінці не розважитись?», подумала я і запросила цієї ночі до себе. Прийшов з цукерками, пляшечкою червоного, строив крутого з себе… А потім бігав у туалет, кожні п’ять хвилин! — А ви як хотіли, люба? Старість є старість. Хочеш, як у молодості, але вік себе дає знати. І що цікаво, адже в самий невідповідний момент! — сказала Ольга, обернувшись до Тетяни. З того дня і до завершення терміну путівки Ігор не залишав їх палати.

Вирушаючи до Італії, я дала собі обіцянку не віддавати жодного зі своїх важко зароблених євро. Тоді я була без роботи і сподівалася на фінансову підтримку сина, але він приніс мені лише розчарування. Один мій багатий знайомий мав дочку з солідним посагом. Я вважала, що, якщо мій син одружиться з нею, то ми обидва виграємо в матеріальному плані. Однак мій син, Володимир, вирішив одружитися з Настею – надзвичайно красивою, але фінансово бідною дівчиною. Я намагалася переконати його в тому, з якими труднощами їм доведеться зіткнутися при такому виборі, але він був непохитний, вважаючи, що кохання важливіше за гроші. Я розцінила це рішення як дурний романтичний жест, що нагадує про мого покійного чоловіка, для якого любов була важливіша за фінансову стабільність.

З небажанням, я зрештою погодилася з вибором сина, знаючи, що він не прислухається до моїх порад. І ось, після весілля Володимира та Насті, я поїхала до Італії на заробітки, вирішивши не ділитися із сином нічим. Під час п’ятирічної відсутності через відсутність належних документів мої стосунки із сім’єю обмежувалися телефонними дзвінками. У сина та Насті було двоє дітей, з якими я була знайома лише з відеозв’язку. Повернувшись додому із достатньою сумою грошей, щоб купити собі двокімнатну квартиру, я була вражена тим, як перетворився мій будинок.

Настя ретельно підготувала все до мого приїзду, навіть приготувала мої улюблені страви. Цей жест, а також її непідробна щирість зворушили мене до глибини душі. Спостерігаючи за її тонкою натурою та спілкуючись із вихованими онуками, я зрозуміла, наскільки гарна родина у мого сина. Після ночі роздумів я визнала свою помилку в їхньому осуді. Наступного дня я попросила Володимира поїхати зі мною вибирати квартиру. Мої син і невістка відкрили мені очі на справжню цінність сім’ї, любові та поваги, що перевищує цінність грошей.