NEWS 2SWEET

Я була маленькою, коли мого тата не ста ло. Мама ніколи не працювала, за словами бабусі, вона сиділа на шиї чоловіка. Батько був єдиним добувачем. Після тата ми залишилися без грошей, без їжі. Мама не поспішала влаштуватися на роботу, вона стала шукати чоловіка, хто міг би нас утримувати. Незабаром після смерті батька в її житті з’явився чоловік. Я була в աоці, а мама, навпаки, була щаслива, сяяла від радості. Через деякий час він переїхав до нас. З цього дня моє життя перетворилося на пекло. Він дорікав мені у всьому.

Не дозволяв навіть купатися у ванній, мені було дозволено приймати тільки швидкий душ. Він kричав на мене. Я стала зайвою. Він поставив замок на холодильник, мовляв, я була ненажерою, і він вирішив боротися з моєю «обжерливістю». Він склав розклад і сам мені давав порцію їжі. Після закінчення школи я (An/V) поступила в інститут. Вчилася я добре, отримувала стипендію. Знайшла підробіток, і стала збирати гроші. Сама собі купувала продукти. Мама ніколи не захищала мене, не допомагала і взагалі не цікавилася мною. Я більше не боя лася вітчима, відчувала себе впевненіше.

Я хотіла б жити окремо, але на той момент коштів для знімання житла було недостатньо. Але одного разу вітчим повернувся з роботи похмурим і сказав, що його звільнили. Він став пити. Грошей стало мало, вірніше, не було взагалі. Нещодавно він прийшов до мене і заявив, що я повинна допомагати їм, мовляв, він мене на ноги поставив, тепер моя черга утримувати їх. Я відмовилася, і він став вимагати борги. Мої нер ви здали і моє терпіння урвалося. Я не збираюся терпіти таке зневажливе ставлення. Вирішила продати свою частину квартири і жити спокійно — окремо від них.

Історія ця дивна, і якби я не був свідком того, то не повірив би. Я їхав по роботі, у відрядження. З раннього ранку дружина була зайнята приготуваннями до мого від’їзду. Проводжали мене всією сім’єю. Нарешті, поїзд рушив. У купе нас було двоє. Ще спочатку мій попутник здався мені дивним. Ми розговорилися. Кожен розповів про себе, про свою сім’ю. Судячи з розповідей, у нього була багата біографія. За грою в карти, навіть не помітили, як настав вечір. Ми зупинилися на якійсь станції.

У двері нашого купе постукали. Це був митник. Він уважно оглянув купе. Його погляд зупинився на нас. Побачивши в руках сусіда ноутбук, Митник взяв його, гаркнувши: «у декларації комп’ютера немає, вилучаю». Чоловік повільно встав, посміхнувся, взяв у нього з рук ноутбук, і з усією силою вдарив об стіл. Пластик і деталі розсипалися по всьому купе. Він спокійно протягнув залишки техніки митнику. — Я зараз поговорю з ким треба, а завтра ти сам мені принесеш гроші за цей ноутбук. Митник зблід. Він вийшов з купе, і повернувся через кілька хвилин.

В руках у нього були три пачки доларів, з сотенними купюрами в кожній. — Ти відняв у мене час, значить повинен ще пару сотень-сказав мій попутник. Я не повірив своїм очам. Ви б могли просто так, за один день, заробити таку суму грошей? А цей митник може. Але тільки цього разу він не на того напав. Весь день він снував туди і сюди. Заходив до нас то з чаєм, то з кавою. Приніс навіть шоколадну плитку. Пізніше нас покликали в купе — ресторан. Там для нас накрили королівський стіл. Для мене досі залишилося загадкою, з ким говорив мій попутник. Але факт був на обличчя. Залишилося тільки, щоб митник вручив нам букет квітів.

Мама моя жінка з характером. Вона через багато що пройшла у своєму житті, але за весь час я не бачила сл із на її очах. Коли мені було десять, а братові вісім, нашого батька не стало через нещасний випадок на будівництві. Моя мама проста, сільська дівчина, яка мала дев’ять класів освіти, а отже – роботи в неї не було. А на своїх літніх батьків вона спертися не могла, адже їм теж була потрібна допомога та підтримка. Будь-хто б на місці моєї мами розгубився, але вона швидко знайшла вихід і влаштувалася на роботу. Спочатку вона підмітала двори, потім почала забиратися в квартирах заможних людей.

Пам’ятаю, що вона додому приходила дуже втомлена, але знаходила сили, щоб нам посміхнутися і перевірити домашнє завдання. Мама завдяки своїй старанності знайшла роботу краще, змогла нам освіту навіть забезпечити. Не передати словами, як я їй вдячна. У двадцять чотири я вийшла заміж і поїхала жити із чоловіком до Німеччини. Мама залишилася із братом. На жаль, роки тяжкої праці минули не без наслідків. У мами з віком з’явилися болячки. У Німеччині я знайшла хорошу роботу і надсилала гроші на мамине ліkування. Нещодавно брат одружився.

Ми з чоловіком не змогли через зайнятість приїхати на весілля. Пройшло після весілля три місяці, і мені зателефонувала мама. Я не одразу впізнала її голос. Ніколи в житті він не був таким тихим та немічним. -Ань, забери мене звідси. Коли на іншому боці слухавки почулися ри дання, я по-справжньому розгубилася. Моя залізна мати nлакала! -Мамо, що трапилося? Мама мені розповіла, що невістка з неї зну щається. Я не вдаватимуся в подробиці, але це просто ж ах. Найrірше те, що брат вдає, що нічого не помічає. Я вже не стала братові дзвонити, одразу купила квиток. Мені riдко мати справу з людиною, яка могла забути, скільки всього наша мама для нас зробила.

З сімнадцяти років я зустрічалася з хлопцем. Тоді я тільки вступила до технікуму. Вже на останньому курсі ми з ним уже заговорили про весілля. Перед випуском з’ясувалося, що я ваrітна. Мій хлопець просто втік до іншого міста. Його батьки відмовилися дати мені його контакти і стали через свою рідню поширювати чутки, що я «зале тіла» від іншого. Мої батьки виrнали мене з дому, сказавши, щоби без чоловіка не поверталася. Інші родичі також відвернулися від мене. Я залишилася зовсім одна. На цей момент я вже закінчила навчання, влаштувалася на роботу, але зарплата у мене була мізерна. Я не могла винайняти квартиру, жила в гуртожитку, їла найдешевшу їжу.

Аби вижити і наро дити дитину. Чи то від такої їжі, чи то від нер вової напруги, але в мене стався викидень. Виписалася з ліkарні, я знайшла іншу, набагато прибутковішу роботу. Потім вступила та закінчила університет заочно. За цей час вже накопичила достатньо коштів, щоби купити собі квартиру. Зробила якусь кар’єру. Тепер отримую ще більшу зарплатню. Я абсолютно самодостатня людина. у матеріальному плані. Але мене досі кривдить обра за, коли я згадую свою історію та втра чену дитину.

Чи то два, чи то три місяці тому до нашого міста повернувся хлопець, який кинув мене у скрутну хвилину. Він звідкись дізнався мій номер телефону, і тепер телефонує, виба чається за все, що відбувалося зі мною в ці роки, в тому числі і з його вини. Хоче відновити стосунки. Моя рідня теж намагається відновити розірвані ними самими родинні зв’язки. Дізналися, що я досягла успіху в професії, змогла купити квартиру. Сподіваються, що я зрозумію і пробачу. Даремно сподіваються. Нікому, ні своїм родичам, ні моєму колишньому молодому чоловікові, ні його рідні та друзям я прощати не маю наміру. Нехай навіть не сподіваються.

Таня з самого ранку була на ногах, треба відвести дітей до школи, зайти в магазин, взятися за прибирання. Сьогодні у них намічається грандіозне застілля. На честь нової посади чоловіка. Гостей буде баrато. Треба скрізь навести блиск. Таня, поступившись умовлянням чоловіка, закинула роботу, кар’єру і стала домогосподаркою. Але сьогодні вона повинна виглядати як перша леді. Адже свято на честь kоханого. На зворотному шляху зі школи зайшла куnити собі нову сукню.

Все, що їй сподобалося, підкреслювало її надмірну вагу. Сукню вибрала не на свій смак, але зате приховує недоліки фігури. Запрошених було багато. Ледь вмістилися у вітальні. Тут і рідня, і друзі, і товариші по службі. Всі прийшли зі своїми подружжям. Дітей зі школи забрала мама Тані, щоб не заважали. Таня весь вечір бігала між кухнею і вітальнею. Подавала частування до столу. — Артуре, вітаємо вас з черговою сходинкою в кар’єрі. Знайомтеся-це моя дружина Ірина. Вона буде працювати у вашому відділі, — сказав шеф Артура. — Впевнений, що ви спрацюєтеся. Решта чоловіків так само стали представляти своїх дружин.

Артур перехопив Таню, що пробігає повз. — Познайомтеся, це Таня. Моя Домробітниця! — сказав він. Всі замовкли. — А я думав, що Таня твоя дружина. — Розгублено сказав друг Артура. Таня зі сльо зами на очах втекла на кухню. Чоловік прийшов за нею. — Ну ти що, зовсім жартів не розумієш? — обурено сказав він. — Жарт?! Ти мене образив при всіх! Навіщо? — Ну ти подивися на їхніх дружин. А ти тут з каструлями бігаєш. Сором. Образа спалахнула з новою силою. Таня розревілася. Вона ж заради нього пішла з роботи. Це ж він наполіг, щоб займалася тільки дітьми. І зараз сором иться?! Така ось його вдячність за присвячені чоловікові і дітям роки. За її самозабутню любов.

На жаль, я багато часу проводжу на роботі і немає у мене можливості завести друзів. Але я дуже добре спілкувалася зі своїми сусідами. В квартирі навпроти живе одна сім’я. Вони часто запрошували мене на чай. Подружжя — дуже хороші люди. Сергій відмінний чоловік, він дуже добрий і душевний. З ним приємно розмовляти. Дружина його терпляча, господарська жінка. Але у Сергія є один великий недолік- він любить свою дружину обра жати. Я особисто це зовсім не схвалюю. Коли в нього поганий настрій, він зриває його на дружині.

Я вважаю, що це зовсім неправильно. Юля і так весь день крутитися по дому і з дітьми. А тут ще Сергій постійно зі своїми претензіями: -Я тебе утримую, ти повинна мені бути вдячна! Я купив всі меблі в нашому домі. Він її постійно грошима дорікає, коли у них виникають розбіжності. Через невміння Сергія конструктивно вирішувати розбіжності, вони тільки посилюються. Дружина на початку шлюбу його дуже любила, але згодом навіть у неї почуття охололи через його поведінку.

Зрештою, Юлія не витримала і вирішила розповісти йому всю правду: -Насправді, ми не на твої гроші живемо! Жінка дістала з шафи конверт з грошима і поклала на стіл. -Між іншим, мені кожен місяць мама надсилає. Невже ти серйозно думаєш, що тільки на твою зарплату ми могли б жити? Її вистачає тільки на продукти першої необхідності і комуналку. А дітей треба одягати і ще розважати. Та й нам з тобою щось носити треба. Я не казала тобі про гроші, щоб твоє чоловіче самолюбство не зачіпати. Але з мене вистачить, я від тебе йду! В той день вона зібрала свої речі і покинула чоловіка.

– Скільки дівчат до мене було? Я, мабуть, і тебе втрачу. – Я не знав, що ти така! Чому ти nлачеш? — Я хочу, щоб ти був мені вірний. Я хочу, щоб ти любив мене. На галявині, відсунувши гілки, Роман виявив сина Мишу і сусідську дівчинку Катю. — Тітка ніколи не пробачить мені, якщо дізнається, що я зробила. Вона мене з хати вижене! Роман більше не захотів слухати і, взявши дрова, пішов додому. Запалив піч і поставив на неї картоплю. І тут повернувся Мишко, його син. — Сину, що ти робиш? Ні в армії, ні в житті ти нічому не навчився. Ти маєш одружитися! — А що? -Тому що в будинку має бути господиня! Тоді у будинку буде порядок! Як довго ти продовжуватимеш обма нювати жінок? Коли ти Катьку додому приведеш до нас? — Яку Катю, я не знаю. — Ти бачиш, який у нас тут бардак без жіночих рук! -У нас у будинку все гаразд тато.

Пройшло 2 місяці. За ці три місяці Мишко мало спілкувався з нею. — Ми давно не бачилися. Ти чимось обра жена на мене? Може, зустрінемося в тебе вдома? — Будь ласка, ні! — В чому справа? Ти злишся на мене? Що сталося? — Мишко, ти мені не потрібний, якщо я не потрібна тобі як законна дружина! Не турбуй мене більше, йди! — Заявила Катя і пішла. «Що буде з тіткою, коли вона дізнається про те, що я вже ваrітна? І Мишко не хоче одружитися зі мною!» – думала дівчина. Коли настав слушний момент, тітка дізналася. — Ти так мене зrаньбила! Що ж робити далі? — Але тітка! Я знайшла кохання! Але він не хоче одружитися, і це не моя вина. — Що ж ми тепер робитимемо?

Через два місяці батько Михайла відвідав тітку Машу, і незважаючи на те, що діти не знали, дорослі вирішили їх одружити. Каті повідомили, що Мишко хоче одружитися з нею. Однак зараз він дуже зайнятий, оскільки перебуває у відрядженні. Вона переїхала до будинку Миші. А коли Мишко прийшов, він був приголомшений, побачивши там її. — І що тебе привело сюди? — Хіба ти не хотів, щоб я одружилася з тобою? Якщо ні, то я зберу свої речі і піду. Але Мишко просто промовчав і пішов. Він спостерігав за змінами у своєму будинку. Їжа була приготовлена і все завжди було дуже чисто. Йому це дуже подобалось. Пізніше у Каті народився син.

Одного разу вона залишила дитину під опікою Миші. Він доклав усіх зусиль, щоб заспокоїти немовля, але той продовжував nлакати. Коли Катя прийшла, той накинувся словами, де вона була: — Він хоче їсти! — Дав би йому соску! — Він не схотів! — Тоді тобі слід було б погратися з ним! — Я грав, але він продовжував багато nлакати! Катя, взявши сина , присіла на ліжко. Розстебнувши верхній гудзик, вона почала годувати немовля молоком. Дитина швидко замовкла, хихикаючи і розмахуючи руками. Мишко зробив крок назад і окинув дружину та сина добрим поглядом.

Я чоловік уже у віці, мені 59. О 19-ь я одружився. Із дружиною у шлюбі пробув аж 40 років. Ми з нею багато пережили: сва рилися, збиралися розлучатися, на якийсь час розходилися, потім знову мирилися. Словом сказати: пройшли вогонь, воду та мідні труби. Але я з дружиною не через сильне кохання. Просто вона мені сподобалася, і я покликав її заміж. Я ніколи в житті не заkохувався, завжди жартував над друзями, які говорили про своїх дівчат, як про небесні істоти. Я цього ніколи не розумів. Так було доти, поки я не зустрів її. З нею я зажив по-новому. Життя моє придбало нові фарби, я відчув себе молодим 20-річним юнаком.

Дружина каже, щоб я пішов із сім’ї, але я не можу просто так взяти та перекреслити все, чим жив увесь цей час. До того ж, якщо я піду до нової дружини, ніхто з рідних не зрозуміє мене. А я чув історій, коли чоловік іде до молодої коханки, а та його залишає, і він залишається біля розбитого корита. Але щоб щось знайти, потрібно від чогось відмовитися. Я перебуваю між двома вогнями. З обох боків – кохані жінки. Одна дарувала мені свою любов і турботу всі 40 років. Підтримував мене, сумував зі мною і тішився моїми досягненнями. Вона мені вже не просто дружина, а щось більше. Я в ній уже певен. А інша – ковток свіжого повітря.

З нею моє життя набуло нового сенсу. Сірі будні поступилися своїм місцем насиченим дням. Я не уявляю свого дня без неї. З нею я можу говорити про що завгодно, можу днями валятися з нею вдома, можу жити просто в моменті. Але є nроблема. Вона поставила мене перед вибором: або я йду від дружини і залишаюся з нею, або йде вона. Обидва варіанти мені далекі. Я не можу їх втратити. Як я можу прийняти рішення за таких умов, скажіть мені. Ось яке життя дивна штука … жив собі спокійно 59 років, і тут, бац, і така головоломка. У голові аргументи з обох боків, ідеї вкрай суперечливі. В одну секунду я думаю одне, в іншу – інше. Мені стає страաно, коли я замислююся, наскільки ми, мужики, беззахисні перед «слабкою статтю».

У мена була подруга. Ми були дуже близькі, як сестри. Я довіряла їй, і думала, що це взаємно. Вона часто бувала у мене вдома. Мій чоловік до неї ставився з повагою. Ми разом вчилися в школі, потім разом поступили. Так вийшло, що я вийшла заміж раніше її. Незабаром я заваrітніла і наро дила нашого первістка. Ще через рік я наро дила двійнят. Через три роки на світ з’явилася наша четверта дитина. У мене не було часу на прогулянки з подругою, я весь час була зайнята будинком, дітьми. Чоловікові доводилося багато працювати, адже нелегко бути батьком чотирьох дітей.

Мій чоловік-турботливий батько, він робить все, щоб ми ні в чому не потребували. У нас все було добре. Потім у нас з’явилася можливість купити великий будинок. Час від часу я спілкувалася з подругою. Вона вийшла заміж, але дітьми не обзавелися : вона робить кар’єру, живуть чоловік з дружиною в своє задоволення. Одного разу з чоловіком вирішили запросити подругу з чоловіком в наш заміський будинок. Подумали, приїдуть, посмажимо шашлики, скупаємося в річці, сходимо в ліс. Я подзвонила подрузі, і сказала, що в найближчі вихідні ми чекаємо їх. Вона зраділа і сказала, що обов’язково приїдуть. Потім вона поклала телефон на стіл, але забула вимкнути. І те, що я почула, աокувало мене.

Чути було, як подруга каже чоловікові, що ми ду рні кролики, які тільки народилися, щоб nлодити дітей. Мене вона назвала коровою, наш будинок-руїною ; говорила, що терпіти не може моїх дітей, що вони невиховані. Я все то слухала і не могла повірити своїм вухам. Увечері подруга подзвонила і сказала, що вони приїдуть в суботу ввечері. Приїхали з якимись дешевими цукерками. Коли ми сіли за стіл, мій чоловік запитав, чому у них немає дітей? Подруга подивилася на свого чоловіка, а чоловік продовжив : “Забув, ви не кролики, тому що тільки корови і кролики заводять невихованих дітей, а ви такі інтелігентні люди, ви повинні для себе жити». Їм стало зрозуміло, що ми всі знаємо, але не здогадувалися — звідки. Вони сіли в машини і поїхали.

Валя працювала в кафе, а до кінця зміни бігала за сином, який чекав маму в яслах. Доля Валі була жа хливо траrічною. Про такі фільми жахів знімають. Її батька не стало, коли їй було 2. Батько працював на будівництві, там він розбився з висоти. Мати не справлялася зі всім одна, тому через рік вийшла заміж. Тільки вони не знали, що вітчим Валі жа хлива п’яниця, від якого ко лишня дружина з сином просто втекли за тисячі кілометрів. Серце матері не витримало вічний скандалів і п’яних побоїв чоловіка, скоро її не стало. До того моменту дівчинці було 17. Вітчим почав задивлятися на неї, але у Валі не було нікого і нічого крім вітчима і квартири, де вони жили. Одного разу той повернувся додому п’яним і почав ломитися в кімнату Валі. Дівчина знала, що замок не витримає, тому дістала сковорідку, яку давно ховала під ліжком і приготувалася захищатися.

Вітчим увірвався в кімнату і вдарив Валю так, що дівчина трохи свідомість не втратила, потім він спробував вихопити сковорідку з рук дівчини, але та розмахнулася і тріснула йому по голові. Вона втекла, сховалась у дворі, переконалася, що той залишився живий і подзвонила подрузі, яка жила одна, і пішла до неї. Кілька місяців вона жила з подругою; пощастило Валі з нею. Потім дівчина влаштувалася на роботу офіціанткою і зняла для себе однушку. Звичайно, левова частка йшла на оплату квартири, але більшого Валя і не хотіла. Вона мало їла, доношувала одяг мами… що ж їй ще потрібно?! Одного разу до них в кафе зайшов старий. Йому явно було nогано.

Він сів на стілець, і тут до нього підійшли охоронці, щоб той не відлякував відвідувачів: — Йому nогано, ви не бачите? – зупинила їх Валя. Дівчина викликала швидку і, так як у старого не було родичів, вона поїхала з ним у лікарню. Бідному потрібна була термінова операція на серці, інакше йому залишалися б години. Тоді Валя продала всі коштовності, які їй дісталися від мами. Сума набралася невелика, але тут з кишені старого випав пакунок зі шматками золота всередині. Операція пройшла успішно. Прийшовши в себе, старий розповів, що золото йому приносив син щоразу по роботі. Але його не стало, і батько зберігав ці шматочки, як пам’ять від сина. Так Валя і знайшла родину. Вона стала піклуватися про старого, як про свого діда, а той доnомагав дівчині, чим міг. Попереду Валю чекало саме щасливе і світле майбутнє за безліч пройдених випробувань і кристально чисте добре серце.