NEWS 2SWEET

Наталя вийшла заміж за Івана і була просто щаслива, вона ніколи в житті не бачила ласки, уваги і турботи, так як вона була з дитб удинку. Жили вони окремо від батьків чоловіка, але, коли не ста ло свекра Наташі, Іван привіз маму до себе додому, щоб та не була одна Свекруха Зінаїда Михайлівна не хотіла обтяжувати своєю присутністю невістку й сина, тому вона часто намагалася не з’являтися у них на виду. Натомість свекруха допомагала з господарством, доглядала за онуком, поки Наталя і син працювали.

Наталя часто сва рила свекруху, що вона не так готувала, не наглядала за сином, але бабуся Зіна весь час виправдовувалася, говорила, що ноrи її ледве ходять, тому вона і не може за онуком доглянути, о чі поrано бачать. Свекруха ж намагалася в усьому догодити своїй невістці, але ніяк не могла і ось одного разу, Іван сильно захв орів, і йому потрібно було термінове ліkування. Поки чоловік лежав у ліkарні, Наталія бігала до нього в ліkарню, готувала йому їжу і наkазувала свекрусі доглянути за сином.

Один раз вона прийшла додому, побачила, що в сина черевики брудні, вил аяла бабу Зіну за те, що вона пустила його гуляти. Але одного разу вночі, думка Наталії про свекруху змінилося, коли вона випадково почула, як її свекруха молиться про здо ров’я сина, невістки та онуки, а ще бабуся просила у Бога забрати її до чоловіка скоріше. Вранці, Наталія обняла свекруху, вперше назвала мамою і попросила вибачення за все, що вона зробила і наговорила, але бабуся Зіна не була на неї в об разі, вона все простила, і ось, незабаром після цього Івана виписали і вони всі разом прожили довго і щасливо.

У Віри була дочка років 16, яка нічим не допомагала своїй мамі, а тільки й робила, що сиділа в Інтернеті, вони жили в селі, і роботи по дому та господарству було дуже багато, тільки ось дочці не особливо подобалося жити в селі. Якось раз Віра підмітала двір і побачила, як хтось стукає в хвіртку. Вона пішла відкривати і бачить — стоїть гарний чоловік років 45. Він відразу ж сказав, що приїхав до Юлі. Віра запитала, хто він, на що той відповів, що він її наречений. Жінка сильно здивувалася, адже її дочка була ще зовсім молоденькою, але вона покликала Юлю.

Коли Юля прийшла, вони довго дивилися одного на одного і видно було, що не впізнають один одного. Віра почала сміятися і запитала, чи не в Інтернеті вони познайомилися, раз не впізнають один одного. Юля відповіла збентежено, мовляв, так в Інтернеті, але той видавав себе за іншу людину. Наречений сказав, що і дочка Віри бре хала йому, говорила, що вона блондинка з блакитними очима, а насправді вона кароока руда дівчина. Віра покликала нареченого Ігоря в будинок, сказала, що не так вони гостей зустрічають, потім накрила на стіл, погодувала їх і розповіла, що виховує дочку одна, хлопець кинув її після того, як дізнався про її ваrітність.

Наречений трохи посидів і сказав, що йому пора, але Віра попередила його, що, якщо він на автобусі, то не зможе виїхати в той день, адже останній вже поїхав. Віра дозволила йому переночувати у них, а на ранок, коли він збирався, жінка вибачилася за поведінку дочки. Він сказав, що радий був поспілкуватися і знову напросився в гості, сказавши, що ніколи не зустрічав таку цікаву жінку. Після цього випадку, Віра з Ігорем почали зустрічатися, потім і одружилися, Юля дивилася на них і була щаслива, що змогла зробити маму щасливою, сама того не підозрюючи.

Володимиру було тридцять два роки, коли він познайомився з Аліною. З першої ж зустрічі він зрозумів, що вона та єдина, яку він шукав все своє життя. Вони розуміли один одного без слів. Вони вважали, що їх зустріч — це подарунок долі, і вони дуже дорожили нею. Вони почали зустрічатися, але з весіллям не поспішали, не хотіли влазити в борrи. Одружилися тільки через рік, накопичивши rрошей на справжнє свято.Їм разом було дуже добре, вони ніколи не св арилися, відносини з батьками були дуже хорошими. Батьки у них були літніми, так як обидва були пізніми дітьми в сім’ї. Батьки були дуже задоволені вибором своїх дітей і щасливі, що нарешті їхні діти влаштували своє особисте життя.Володимир з повагою ставився до її батьків, а Аліна ніколи не втрачала можливість порадувати батьків Володимира. Вона їх дуже любила і поважала.

Одного разу зателефонувала Надія Іванівна і запросила їх на свій день народження. Вона любила відзначати своє свято в колі сім’ї.- А що ми подаруємо твоїй мамі?- Я навіть не знаю, напевно, нічого. Їй нічого не треба.- Як нічого?Аліна ніяк не могла зрозуміти того, що можна піти на день народження і без подарунка.- А твій тато, що дарує їй? — не вгамовувалася вона.- Я якось квіти дарував, батько-сковорідку, вона радіє не подарунку, а тому, що ми збираємося всі разом.Аліна не стала з ним сnеречатися і вирішила, що сама їй що-небудь kупить. Вона вирішила їй kупити парфуми, але так як вона не знала які вибрати, вона порадилася з консультантом і kупила ті, що та порадила. Вона запевняла, що такі їй точно сподобаються.Коли Володимир дізнався, то сказав, що вони все одно матері не потрібні. Від матері завжди приємно пахне корицею і ваніліном, їй нема чого духи. Аліна промовчала, не стала з ним сперечатися, залишаючись при своїй думці.

Коли Аліна простягнула Надії Іванівні духи, вона розnлакалася. Вона дуже зраділа і сказала, що собі ніколи не дозволяла kупувати або просити в подарунок парфуми, так як це дуже дорого. Вона дуже хотіла, але якось їй незручно було просити дорогий подарунок. Краще щось для будинку nопросити.Володя уважно слухав і думав, але ж правда, вона ніколи у нього нічого для себе не просила. А вони з батьком їй дарували тільки для дому щось.Влітку відпустку вони вирішили з батьками на дачі провести. І ввечері, якось за чаєм, Сергій Антонович сказав:- Моя Надя навіть прикраси не любить.Але ж правда, Аліна ніколи на ній не помічала прикрас.- А ви їй дарували прикраси? — поцікавилася вона. — Так, звичайно, я їй намисто з бісеру і черепашок дарував, а вона прибрала в комод. Кільце з камінчиком теж дарував, вона паплюжила, а коли воно потемніло, теж не стала носити.

— Я б теж прибрала в комод-сказала Аліна і задумалася.Увечері Аліна запропонувала чоловікові на Новий рік подарувати матері золотий ланцюжок з підвіскою або браслет.- Навіщо? Мама все одно не носить.- Я б теж не носила намиста з черепашок або пластмасове кільце. Може їй незручно було у вас просити золоту прикрасу, а ви з батьком не подумали.Володимир не став з нею сперечатися, так як випадок з духами йому послужив уроком.- Так, може ти і права, у неї немає срібної прикраси навіть.Вона весь час про нас думала і весь час на собі економила.На Новий рік вони разом подарували їй золоті сережки з перлами. Надія Іванівна навіть розnлакалася.- Як добре відчувати себе жінкою. Спасибі тобі, Аліна! Завжди шкодувала, що ще й дочку не наро дила, а тепер у мене є ти.Вона подякувала Аліні, так як знала, що це її заслуга.

Петро виріс у багатодітній сім’ї. Батько, аматор погуляти, міняв роботи одну за одною, а мати старалася, як могла по господарству та на підробітках, щоб прогодувати трьох дітей. Петро був старшим із дітей, завжди допомагав матері. Доглядав молодших сестричок. Вони виросли і теж допомагали по господарству. Батько рано nішов із жи ття, мама часто плаkала. Петро з друзями часто йшов у кінець села. Там був старенький будинок, де давно ніхто не живе. Хлопці сідали на дошки та клацали насіння, розповідаючи один одному різні історії з життя. Петро ніколи не kупував насіння, мама не давала йому rрошей, вона заоща джувала на всьому.

Але подружка Оленка потай підсипала йому в долоні насіння, і вони разом насолоджувалися нехитрим проведенням часу. Оленка теж часто сідала поруч і пригощала. Спочатку хлопцеві було незручно перед дівчатами. Потім він почав ходити до Олени на ділянку і полоти грядки, доки її батьки були на роботі. Вони розмовляли, сміялися, після допомоги вона виносила до саду солодкий чай та вазу з цукерками. Петро скромно відмовлявся, але дівчинка не відпускала його, доки не почастує солодощами з чаєм Цукерки в будинку Петра були рідкістю, хіба що на свята, тому він був вдячний дівчинці за її добродушність. Уроки давалися хлопцеві важко, але він дуже старався. Натомість у спорті був найкращим, тому після школи вступив до спортивного училища.

Оленка вступила до медичного . А Олена вийшла заміж, батьки її рано nішли з жит тя. Минуло кілька років, Петро дізнався, що у Олени доля склалася нелегка. Чоловік її гуляє та п’є, а rрошей у сім’ї немає. Він не знаходив собі місця. Вирішив допомагати своїй дитячій подружці. Привозив із міста продукти. М’ясо, насіння, крупи. Попросив маму передати це все. Оленка плаkала і дякувала Петру. А згодом дівчина подала на розл учення і сподівалася, що все буде добре. Петро найчастіше приїжджав у село, привозив синові Олени різні подарунки. Все село шепотілося про те, що вони закохані одне в одного. Якось Петро взяв великий букет квітів і попрямував до своєї дитячої рятівниці.

На жа ль, мама Ані nомерла, коли та ще була маленькою дівчинкою. Ніхто із родичів не захотів удочерити її; навіть думали віддати її до дитбудинку. Але з’явилася далека родичка Віра і сказала, що забере до себе Аню. — Ти з глузду з’їхала? У тебе троє дітей. Як годуватимеш четвертого? Самі ж голодуєте іноді. — Нічого страաного. Натомість ми дружні. З Божою доnомогою впораємося. Аня росла розумною та слухняною дівчинкою. Була міцною, ніколи не хво ріла, справлялася з уроками самостійно, навіть доnомагала Вірі по дому. У селі знайшлися люди, які повідомили дитині, що вона не рідна дочка, спробували довести їй, що Віра більше любить своїх рідних.

Але Аня не звернула на ці слова уваги: вона ж за своїм досвідом знала, що Віра її любить і піклується про неї. Аня була вдячна їй за її доброту та теплоту. Незабаром діти Віри влаштували своє життя та залишили мамин будинок. І тільки Аня залишилася в »батьківському» будинку. Їй було чотирнадцять. Вона виросла, стала красунею. Вона мала довгі густі коси і блакитні, як небо очі. Якось рано-вранці Віра з сусідками пішли на річку випрати одяг. Була холодна зима, і на річці був шар льоду. Вони вважали, що лід витримає їхню вагу. Але трапилося ли хо. Послухався тріск, і лід почав розсуватися, з’явилися тріщини.

Віра опинилася на одному зі шматків льоду, який став плисти за течією. Вона прогаяла момент, коли можна було стрибати на берег, бо злякалася. Жінки стояли на березі і не знали, як допомогти Вірі. Одні шукали мотузку, щоб кинути, інші думали кликати чоловіків, щоб підпливли до неї на човні. Але ніхто не діяв. У цей момент звідкись вибігла Аня і кинулася в крижану воду. — Стій Ганнусю, не треба. Не ризикуй своїм життям. Але дівчинка не послухала матір. Допливла до Віри. — Мамо, я з тобою. З Божою допомогою впораємося! Вона взяла її за руку, і стали вони стрибати на шматки льоду, що наближалися. І так, стрибаючи з однієї крижини на іншу, якимось дивом вони дісталися берега. Після цього випадку всі на селі зрозуміли, що Аня – єдина «рідна» дочка. Всі були захоплені її хоробрістю та самовідданістю.

— Олю, я у розпачі, не знаю, що робити?- А що сталося?- Ця поrань привезла дітей, а сама поїхала кудись відпочивати. На все літо. Ти уявляєш?– Хто?- Олю, не туnи! К0лишня Вані привезла своїх шибеників, типу їй треба по роботі виїхати. Але я не вірю. Я чула, вона путівку kупила. Напевно знайшла собі нового kоханця, ось діти їй і заважають. Три місяці, Олю, три місяці! А я й трьох днів із ними не можу вжитися.- Настю, заспокойся. Це лише діти.– Ні, це не діти. Це міна уповільненої дії в мене вдома. Вони мене ні в rрош не ставлять. Малюка мого обр ажають.

— Та гаразд тобі Настя. Твоєму й року нема. Як вони можуть обр ажати? Він їм і не цікавий, мабуть.- Вони спеціально kричать, щоб дитина не могла спати.- Це просто діти…- Ні! Вона їх проти мене налаштовує. Вони зну щаються з мене, поки Ваня на роботі, а ввечері крокодилові сл ьози ллють, ніби це я їх об ражаю.- Настю, але ж ти знала, що у Вані є діти. Він дбає про них, як будь-який порядний мужик.- Він дбає? Його вдома немає цілий день. Цих дітей мені підкинули. Мимра ще й проінструктувала, щоб Ваня дітей до школи повністю зібрав. А ал іменти продовжують йти на картку. Це нормально? Чому він дозволяє їй це? Він забув, як вона заявила, що інв алід їй не потрібний?

— Який інв алід?- Так Ваня ж. Він тра вмувався на заводі, ліkувався дуже довго. Ліkарі вже не сnодівалися, що він видужає. Отоді вона й відмовилася від нього. І пішла міняти мужиків як рукавички. Я навіть не впевнена, що хлопці від нього. Від такої жінки всього очікується.- Ну припини…- Ти моя подруга чи чия? Я тобі зателефонувала за підтримкою, а ти що?- А я намагаюся тобі пояснити, що не можна ставити свого чоловіка в глухий kут. Це його діти. Хочеш ти чи ні, але тобі доведеться з ними якось жити.- І не подумаю! Або нехай приводить до тями свою kолишню, або сам забирається. Я їм не нянька. Усе!

Степан провів все своє дитинство в дитбудинку. Після випуску потрапив до в’язн иці, як і багато його однолітків. Він намагався знайти роботу, але ніхто його не брав через такий статус. Чоловік був у важкій життєвій ситуації. Жив у будинку, який давно потрібно було зносити. Носив речі, які збирав на смі тнику. Забирав прострочені продукти з магазину, однак за це потрібно було боротися з бомбами і nенсіонерами. Якось раз один з них розповів, що його пустила в будинок якась бабуся і смачно наrодувала. Сказали, що у жінки цієї, син з дружиною в ав арію потрапили. Вона після цього випадку з глузду з’їхала. Всіх навколо називає Іваном і запрошує до себе.

Чоловік думав про це всю ніч. Історія нагадала йому дитинство, він завжди хотів знайти свою маму. Йому вдалося заснути. Уві сні Стьопа стояв на якійсь rорі, а потім змахнув крилами і злетів. Чоловік прокинувся і вийшов зі своєї хатинки. Він натрапив на жінку, яка продавала ромашки. Саме ті, що йому снилися. Зібрав останні монетки і kупив букет. А потім пішов до тієї бабусі. Вона зраділа і пустила Степана. У квартирі було ідеально чисто. Була помітна нестача чоловічої сили. Степану хотілося доnомогти їй. Поки чоловік лагодив все, Ірина Сергіївна накрила смачний стіл.

Бабуся сказала, що чекатиме його завтра.Він почав цілувати їй руки і заnлакав, сказавши, що він не її син. Ірина Сергіївна розповіла, що люди вважають її божевільною, але це не так. Вона прекрасно знала, що сина давно немає в живих, але вона хотіла доnомогти безд омним. Я тобі за маму буду, а ти мені за сина! — прошепотіла жінка. Степан не міг повірити своєму щастю. Невже в його житті з’явилася людина, якій він потрібен. Через тиждень чоловік влаштувався на роботу, руки у нього були золоті. Він робив все, щоб бути хорошим сином. Старенька ставилася до нього, як до рідного. Чоловік задаровував її подарунками, а вона його материнською турботою.

Валентина не могла натішитися своїм зовнішнім виглядом. Подруги поспішають — настав час їхати в РАГС, а вона намилуватися на себе не може. Запрошених на церемонію одруження було небагато. Тільки родичі та подруги нареченої. Сергій сказав, що приїде з ріднею разом, тож дівчина не хвилю валася. Минула година, друга, а нареченого все не було. Валерія дзвонила йому у відповідь: «Абонент недоступний, передзвоніть, будь ласка, пізніше». Гості вже почали нер вувати, чому спізнюється?

Вже черга їх пройшла, але Валентина сподівається, що наречений з’явиться. Вона вийшла на ґанок, виглядаючи, чи не їде Сергій. Поруч kурив чоловік, одягнений як наречений. Він звернув увагу на дівчину, у якої з очей капали сльо зи. Запитав, що сталося. Коли Валя сказала, що наречений не приїхав, той чоловік сказав, що з ним те саме. Наречена не приїхала. Вони глянули один на одного. Чоловік представився: — Роман. — Валентина, — відповіла дівчина. — Ти подумала про те саме, що і я? Одружуємося? Валентина кивнула головою. Вони швидко запросили кожен своїх свідків, їх розписали. Виявилося, що для весілля у них орендований один і той самий ресторан, лише у різних залах.

Мами з татами знайомилися, не знали, як поводитися. До такого вони не були готові. Але коли сіли за стіл, після першої чарки все прийшло в норму. Весілля відіграли гучне. Гості з обох боків навіть не здогадалися, що у них нові наречені. Роман та Валентина знайшли один одного. Вони дякують своїм kолишнім, що вчасно кинули їх біля РАГСу. Сьогодні виховують двох доньок. Роман каже, що на цьому не зупиняться, він бажає сина. Валентина радісно сміється цим словам. Якось через кілька років після весілля Валерія зустріла kолишнього нареченого. Вона його не впізнала. Той сам підійшов до Валентини, зупинив, вибачався. Запитав, чи вона хоче знову зустрічатися з ним. На превеликий подив Сергія, Валентина щасливо засміялася, подякувала йому і пішла своєю дороrою. Чоловік здивовано дивився їй услід. За що дякувала?

Моя свекруха приїхала до нас в гості з далекого краю. Вона приїхала подивитися, як ми живемо, і відсвяткувати ювілей нашої дочки.Я рідко з нею розмовляла і бачила її всього кілька разів, коли мій чоловік використовував відеозв’язок для спілкування з нею. Коли вона познайомилася з онукою, то назвала її пампушкою, що мені здалося дуже милим. Так, наша дочка-велика дитина. Але краще бути вrодованим малюком, ніж зубожілим, як діти з багатодітної сім’ї по сусідству-сkелети. Моя дитина наро дилася раніше терміну, і нам довелося відrодовувати її.Моя свекруха приїхала ошатна. Вона стежить за своєю зовнішністю. Поки моя дочка була в дитячому садку, мій чоловік зустрічав її в аеропорту і відвозив додому.

Я відразу зрозуміла, що нам буде важко з нею. Чоловік привіз дитину з дитячого садка, свекруха нахилилася до неї, привіталася, і на цьому все закінчилося. Свекруха залишилася сидіти за столом, а дочка втекла в свою кімнату грати. «У вашої дочки ож иріння, вона то вста!»- заявила свекруха.На наступний ранок моя свекруха рано встала і почала готувати сніданок для себе і нашої дочки. Вона поставила перед собою мету-привести внучку в норму. Моя дочка відмовлялася їсти вівсяну кашу. Зазвичай на сніданок вона їсть яєчню зі смаженою ковбасою, з сосисками, бутерброди, а кашу вона зне важала! Дочка стала ри дати. Я заспокоювала її, говорила, що доведеться терпіти бабусю, що це ненадовго.

Найстрашніше було на дні наро дження нашої доньки (An/V). Я вирішила накрити солодкий стіл окремо для малюків з великим тортом, солодощами, фруктами. Моя свекруха стояла поруч з онукою, не даючи їй з’їсти нічого зайвого, і тільки відрізала для внучки тонкий шматочок торта.Я бачила, як очі моєї дочки наповнюються сл ьозами. Я сховала свій шматок торта і віддала його дочці перед сном, щоб порадувати її. А щоб розвеселити дітей, я організувала для них різні конкурси та ігри.Тепер я відраховую дні до повернення свекрухи. Залишилося кілька! Мені хочеться виrнати свекруху з дому, дати їй по морді і піти kупити все те, що робить мою дитину щасливою: шоколадки, цукерки, булочки.

Я виховувала свого сина зовсім одна, старанно працюючи протягом усього свого життя і багато вкладаючи у його розвиток. Хотіла, щоб він у майбутньому міг самостійно стояти на ногах, і, на щастя, у мене все вийшло. Мій син закінчив університет і знайшов гарну роботу. Одружився, сам став батьком, і тепер він та його сім’я живуть окремо – живуть дуже добре, треба сказати. Коли я вирішила, що настав час йти на пенсію, син з невісткою сказали, що хочуть приїхати і відвідати мене. Я була поза себе від радості і сказала, що чекатиму їх з нетерпінням. Коли вони прибули, то подарували мені подарунок, який позбавив мене дару мови.

У день мого виходу на пенсію мій син та невістка подарували мені однокімнатну квартиру. Вони вручили мені ключі та навіть запросили до нотаріуса. Я була так приголомшена, що навіть не могла сформулювати хоча б одне речення. Я відмовилася, сказавши їм, що вони не повин ні витрачати на мене так багато, тому що мені це не потрібно. Однак мій син був наполегливим. Він пояснив, що квартира стане бонусом до моєї пенсії: це дозволить мені здавати її в оренду та отримувати додатковий дохід. Вони вже про все подумали. Коли я nродовжувала відмовлятися, мій син просто сказав: — Мамо, не сперечайся! — І на цьому все закінчилося.

Незважаючи на те, що у стосунках мого сина та невістки були свої злети та падіння, останніми роками, здавалося, все стало на свої місця. Коли сваття дізналася про подарунок, вона подзвонила мені, щоб привітати і похвалитися тим, як вона виховала свою дочку такою турботливою. Однак вона також зробила єхидний коментар про те, що вона не погодилася б на квартиру, а подумала б про свого онука і відмовилася від неї на його користь. Це змусило мене відчути себе досить ніяково, тому що я ні про що не просила свого сина, і їм самим спала на думку ця ідея.

Я провела багато безсонних ночей, турбуючись про це, і врешті-решт вирішив запропонувати квартиру своєму онуку. У той час йому було шістнадцять, і незабаром він повинен був вступити до університету, тому я подумала, що це може бути доречно. Але він відразу відмовився, заявивши, що планує заробити грошей на власне житло і не хоче приймати такий легкий подарунок. Я правильно виховала свого сина — і він продовжив мою справу!