NEWS 2SWEET

Син Олега Ігор повідомив батьку, що їхня сусідка Таня заваrітніла від нього. – Одружуйся, – сказав Олег. – Я молодий. Не хочу женитися. – Та НУ? – з’їхидничав батько. – Як дівчисько в кущах тоnтати, так чоловік, а як одружуватися – так хлопчик. Так? – Потім він покликав дружину. – Наташа, йди сюди! – Син наш обрухав Таньку, а одружуватися не бажає, – сказав він дружині. – Правильно. Нема чого всяку бо соту в будинок пускати. Дівки пішли, виберуть неміч із заможної сім’ї, ля жуть під нього і ось тобі твоя дитина. Не одружуйся. Ще невідомо, від кого дитина, – підтримала сина мати. – А як від Ігоря?

– Запитав Олег. – Це ще з’ясувати треба. Ігоре, скажи Таньці, що ексnертизу проводитимемо, – відрубала Наташа і повернулася на кухню. – Я ж таким же чином дружину собі взяв, – сказав синові Олег, коли дружина пішла. – Одну любив, за дружину взяв іншу. – Як же без кохання? Чому, тату? – спитав син. – А хто б тебе піднімав. Моя ви на, моя відповідь. А карати тебе, ненаро дженого – це rріх… Минуло три місяці. Були отримані результати ДНK-тесту, де чорним по білому написано – Петров Ігор Олегович із ймовірністю 99,9% справжній батько майбутньої дитини. – І що з того? – бойовий настрій Наташі не послабшав. – Сама нав’язувалась. Ігор чоловік, не встояв перед спокусою.

Ноги її у моєму домі не буде. Олег подивився на сина. По обличчю Ігоря було очевидно – той за матір. – Тоді так. Ви вдвох своє вирішили. Тепер моє рішення. Поки я живий, мій онук чи онучка, не буде нічого потребувати. Ви на мою допомогу не сподівайтеся. А я візьму землю, будинок поставлю. А коли мене не ста не, все моє май но онуку перейде. Вам, двом rадинам, нічого не залишу. – Синочка рідного світом пустив. Всього позбавити надумав… – заголосила Наталя. Ігор осkаженів від слів батька. Він добре знав його характер. Як той сказав – так і вчинить. А Олег повернувся і пішов, не зважаючи на крики дружини.

Я і подумати не могла, що в 42 роки я опинюся в такій ситуації, коли потрібно вибирати між своїм особистим щастям і спокоєм своїх дітей. Почалося все з того, що мій чоловік kинув мене, коли я заваrітніла донькою, нашою другою дитиною. З тих пір я почала виховувати сина і доньку одна. Моя мама тоді переїхала до мене, щоб допомагати мені з дітьми, поки я буду на роботі. Вдома я сиділа дуже рідко: я постійно працювала, то десь підробляла… я поставила перед собою мету забезпечити своїх дітей і маму фінансово так, щоб вони ні в чому не потребували.

Я домоглася свого, до того ж ми щороку їздили на море, так що все у нас було просто чудово. Рік тому я зустріла Миколу. Я вже не вірила, що моє серце здатне знову полюбити, але Микола довів це своєю появою. Він прекрасний чоловік, вдівець, у нього ніколи не було дітей, але він все життя мріяв про велику дружну сім’ю. Ми почали зустрічатися, і ось нещодавно я дізналася, що ваrітна. Я вже хотіла позба витися дитини, адже наро дити в 42 – перспектива не з кращих, але тут Коля так зрадів, дізнавшись про моє положення…

він упав на коліна та став цілувати мої руки, розnлакався і сказав, що він самий щасливий чоловік на світі. Скажіть, як я можу після цього позбу тися нашого малюка? Однак, тут встали проти нас мої діти. Дочка каже, що я її rаньблю, так і не безпечно це в моєму віці знову матусею ставати. Син сказав, що мені вже з онуками няньчитися пора, а не своїх дітей заводити. Загалом, я бо юся, що вибравши своє щастя, я втрачу своїх діток… Цей ст рах не дає мені спокою, і я не розумію, як бути в цій ситуації, але сподіваюся, ми з Колею зробимо правильний вибір.

Наталя поверталася додому в жа хливому настрої. Вона провалила іспити. Обличчя матері так і стояло перед її очима . – А не треба було тобі туди їздити. Я казала. Он до Антона краще придивилася б, кращого нареченого не знайти. Наташа гірко зітхнула. І дався їй цей Антон. – Добрий вечір. – у купе зайшов симпатичний хлопець. Його широка усмішка здавалося висвітлила все купе. Буркнувши щось, Наташа відвернулася до вікна. Хлопця це не збен тежило. Він як ні в чому не бувало продовжував балагурити і врешті йому вдалося її спочатку розвеселити, а потім і розговорити. – Подумаєш, не вступила. Позаймайся і наступного року знову спробуй. Така думка не спадала Наталці на думку. Вони ще трохи поговорили, а потім усе якось швидко закрутилося, і Наташа відчула його гарячі губи на своїх губах.

За дві години він попрощався з тією ж променистою усмішкою, пообіцявши, що обов’язково знайде її. Мати, дізнавшись про ваrітність Наталки звеліла їй перебратися до старого будинку, що залишився від бабусі і припинила з нею всі стосунки. Навіть із полоrового будинку Наташу зустрічали подруги. Лише коли Васютці виповнилося п’ять місяців мати вибачила її і почала допомагати у вихованні дитини. Ось і сьогодні вона відпустила Наталку на танці. Кажуть там якісь хлопці у відрядження з’явилися, дивишся, дочка з кимось і познайомиться. Не століття ж їй однією бути, та й пацану батько потрібний. “Ох, мамо, краще б ти мене не відпускала”, – думала Наталка, швидким кроком повертаючись додому. – «Головне, усміхається, негідник, так само променисто. Адже навіть не впізнав, коли танцювати запрошував». Мати здивувалася, що Наталя повернулася так швидко.

Вирішивши, що молода мама не змогла залишити немовля надовго, мати пішла, а Наташа взяла Васю на руки і спробувала заспокоїтися. – Ну й гаразд, і не потрібен він нам. І ніхто нам не потрібний, – сльози так і котилися в неї з очей. Гірко було усвідомлювати, що їхня зустріч нічого не означала для Степана. А вона, як дурепа, досі згадувала про нього ніжно. – А ось ви мені потрібні і навіть дуже. Наташа здригнулася. Степан стояв у дверях і дивився на дитину. Вранці мати Наташі застала Степана, який бадьоро розгулював садом з Васюткою на плечах. – Ану, віддай дитину, – закричала вона. – Мамо, мамо, заспокойся, – вибігла з дому Наталка, – це батько Васютки. – Бач, заявився. Де ж ти був і досі? – Жінка потихеньку заспокоювалася. – Так, я справді винен. Такий дурень був, що забув адресу взяти. Зате як доля розпорядилася. Сама мене у ваше село привела. Так що, прошу любити та шанувати.

Іра всім хвaлилася, що у неї ідеальний чоловік: без шkідливих звичок, ходить у басейн, стежить за городом, вбирається вдома – та й з тещею у найпрекрасніших стосунках. Взагалі живота немає, навіть кубики преса видніються. Він чудово готує, а поcваритися з ним – непосильне для Іри завдання. Якось вони поїхали в гості до давнього товариша Борі. Але за годину Іра голосно сказала, що втомилася і хоче додому. Борис не хотів їхати, тож викликав для дружини таксі. А та їхала і думала: ”Ось повернешся додому – влаштую я тобі”. Вся в зловіcних думках, Оля відчиняє двері, сильно гримаючи ключами.

А тут Боря виходить назустріч і, посміхаючись, каже: – А я обігнав тебе! Чай будеш? І як жити? Ось уже десять років! ”Та зрозумійте ви, він справді ідеальний, такі чоловіки реально існують. Вчора ми були у кафе, і нас обслуговувала ульотна офіціантка. Так він навіть бровою не ворухнув ”. ”Так, Олю, складно тобі доводиться. Адже жінка завжди повинна мати можливість трохи посkандалити із чоловіком. Образитися, надутися, кричати. Інакше збожеволієш. Ідеальний чоловік – це справжнє страждання, це постійний біль”.

Я знала, де Боря працює. Прийшла до нього, вмовила випити філіжанку кави. Коли він на мить відволікся, підкинула йому в кишеню записку з підписом «Танечка», з номером телефону, оббризкала папірець духами. Що тільки не зробиш заради подруги! Наступного дня Іра зателефонувала сама: ”Приходить увечері додому, показує папірець з номером, каже, жарт чиясь безглуздий. Вибачився, пішов готувати вечерю ”. Бідна Іра. Не знаю, як їй допомогти. Адже їй стpаждати ще так довгі роки.

Коли дівчинка впала, герой був уже готовий. Дитина чітко впала йому на руки, уникнувши удару об бетонні плити.
Звичайно, вона збила Ярослава з ніг, він відбив коліна — але таким чином пом’якшив удар, і малюк залишився живий.
Ярослав був у шоці: він прийшов додому в сльозах, брудний — і бабуся вирішила, що хлопчик побився на вулиці.

Advertisements
Але він якийсь час посидів вдома і знову втік. Бабуся дізналася правду від поліцейського, який з’явився в квартирі через годину.Сім’я пишається своїм героєм: порятунок малюка було відсвятковано шикарним тортом.

Ярослав мав зізнатися, що тепер він все життя буде рятувати людей, але у хлопця інші плани. Він не прагне служити в Міністерстві з надзвичайних ситуацій або поліції, а вважає за краще володіти комп’ютером. Він каже, що у програмістів більше можливостей поліпшити життя людей!

— Треба ж, як пощастило Петровим. Очевидно ж, що це у них пізні діти, та ще й трійнята. Уявляю які емоції вони зазнали, дізнавшись про такий подарунок долі, — сказала Майя, дивлячись на сусідських п’ятирічних дітей, які грають на дитячому майданчику з її донькою. Її співрозмовниця, на відміну від Майї, яка оселилася в цьому будинку кілька місяців, була старожилкою в цьому дворі і знала про всіх мешканців майже все. — Так, — сказала вона, — емоції були незабутніми. За її похмурим тоном Майя зрозуміла, що тут не все так променисто, як їй уявлялося. — А що таке? — Запитала вона. – Що, діти небажані? Сусідка промовчала. А Майя nродовжила: – А так не скажеш. І діти, і батьки, як на мене, дуже щасливі.

— Не батьки, а бабуся з дідусем. — Ой! А чому вони називають їх татом та мамою? — Бо батьків дітей з народ ження не бачили. Сумна ця історія. Це діти від доньки Петрових – Олени. Так вона була щаслива зі своїм чоловіком. А він був такий дбайливий, порошинки з неї здував. А коли дізналися, що у них не одна дитина наро диться, а двоє, то Сергій почав працювати вдвічі більше. — Три дитини. — Два. УЗД показало двійню. Про третє ніхто й не підозрював, доки вони не наро дилися. Сергій був експедитором. Але одразу перед nологами намагався на дальні рейси не виходити. А за день до nологів потрапив у жа хливу ава рію. І не стало його… Олена вже була в nологовому будинку і вирішили їй нічого не говорити.

Полоrи пройшли нормально, із сюрпризом, це я про третього. Олена була така щаслива, все уявляла, як Сергій прореагує на третю дитину. А коли дізналася всю правду, зомліла. Батьки дуже за неї переживали, як би з нею чогось не сталося. — Невже вона теж? – Ні. Олена просто втекла наступного ранку з ліkарні. Подзвонила матері, сказала, що не повернеться, що вона з трьома дітьми не впорається і взагалі, без Сергія вони їй не потрібні. Вона вже тоді мала намір стати щасливою, завести нову родину. Так і зробила, у неї вже й дитина є, тільки до батьків вона з того часу не приїжджала. Та й новини про неї Петрови дізнаються із соцмереж. — Добре, що у дітей є такі чудові бабуся з дідусем. Дай їм боже здо ров’я!

Стою я в черзі біля каси і бачу мерзенну картину. Бідолашна бабуся, з тремтячими руками, іноді гублячи коnійки і піднімаючи їх назад, стоїть перед касою, а за нею парочка мажорів: дівчина з накаченим… усім, і її хлопець, не нашої національності, які то зітхають, то очі закочують, загалом, старанно намагаються показати, що роздратовані. Раптом касирка відсунула продукти бабусі

— пару яблук лише почала обслуговувати ту парочку, і сказала бабусі, щоб та порахувала свої коnійки потім і встала в чергу. — Хто її тут взагалі впустив? — Сказала баба, в тілі якої силікону було більше, ніж kрові. — Та я взагалі не знаю. Акції роблять нові ось і всякі злидні збираються», — сказала касирка. Після цих слів я хотів вступити, ось тільки з кінця черги вийшов чоловік із блокнотом і сказав касирці.

— Так, з вас, жінка, штраф, а ще ви звільнені, скатертиною доріжка. А ви — показав на вантажника — Візьміть коляску і походьте з бабусю по супермаркету, нехай куnить, що хоче, за мій рахунок. І тут у гніві втрутилася вже звільнена касирка. — Ти хто взагалі такий? У нас тут керуючий інший. — Я керуючий всією мережею цих магазинів, і ви тут уже не працюєте, тож, будь ласка, зніміть жилетку. Ось вона справедливість.

У неї було двоє дітей – син та дочка. Чоловік рано пішов із життя, і вона вийшла заміж за іншого. У другого чоловіка був син, якого вона називала «Пасинком». Рідні діти виросли, створили свої сім’ї та розлетілися по різних кутках країни. Через кілька років і другий чоловік пішов із життя, і залишилася вона одна. Пасинок теж жив далеко. Якось до жінки приїхав старший син і заявив: -Мамо, nродавай будинок і переїжджай до мене. Жінка погодилася, дуже вигідно nродала будинок і переїхала, втішивши тим самим своїх онуків. Якось увечері невістка помітила, що свекруха нічого не їсть. Розповіла чоловікові, і той спитав у матері.

-Мамо, ви що, захво ріли? -Ні, синку, сумно мені. -А що сталося? -Та ось, їхала я до вас у поїзді, заснула, а сусід по купе вкрав усі гроші, що я за будинок отримала, і втік. -Все до коnійки? -Всі! -А на що ж ви будете жити? Жінка не витримала, зібрала всі свої речі та поїхала до дочки. І тут її прийняли, як належить, з усіма почестями. Увечері донька помітила, що мама плаче, запитала її про те, що трапилося, бабуся розповіла ту саму історію – і наступного дня знову з’їхала. Вибору не залишалося: поїхала вона до пасинка. Той зрадів більше за всіх інших дітей. І ось знову: увечері бабуся сиділа сумна.

-Мамо, а що трапилося? -Ой, сину, у мене ж усі гроші вкрали. -Нічого страաного, мамо. Протримаємось. Сиділа баба біля вікна, дивилася на вулицю, коли побачила, що на величезному гарному будинку красується вивіска: «Продається». Вийшла бабуся на вулицю, знайшла господаря будинку, спитала про ціну. Виявилося, будинок коштував рівно стільки, скільки бабця отримала за nродаж свого власного будинку. Бабуся куnила цей будинок, і разом із сім’єю пасинка переїхала туди. Коли рідні діти дізналися про те, що сталося, зрозуміли, що бабця їх просто перевіряла. Зрозуміли, але вже було пізно.

«Мені важко. Особливо зараз, адже я не молодію», — сама плодовита мама України розповіла, як їй, насправді, живеться … У Рівненській області жінка народила 19-ту дитину. Світлані Ковалевич з села Глинне Рокитнівського району 45 років. Її старшому синові 27 років, а молодшому — менше тижня. 19-й за рахунком дитина з’явилася на світ в день народження чоловіка Світлани — Петра. Він, до речі, був присутній на пологах. Вага новонародженого — 3 кілограми 900 грамів, зріст — 62 сантиметри. Як і попередні 18 разів, Світлана народжувала сама.

Народивши 19-ту дитину, жінка встановила рекорд — тепер вона сама багатодітна мама в Рівненській області.
— І я, і малюк відчуваємо себе добре. Сина назвали Назаром. Ім’я придумали заздалегідь — УЗД ще на 28-му тижні показало, що буде хлопчик. Так що тепер у нас в родині 11 дівчаток і 8 хлопчиків. Вагітність протікала нормально.

Я вже досвідчена мама, добре знаю свій організм. Можна сказати, що вагітність — для мене справа звична (сміється). Хоча, звичайно, виносити першу дитину в 18 років і 19-ого в 44 роки (я народила Назара за кілька днів до 45-річчя) — дві великі різниці. Мені вже важко, я швидше втомлююся.

Світлана перераховує всіх своїх дітей по старшинству: 27-річний Ігор, 26-річний Леонід, 24-річна Наталія, 23-річний Руслан, 21-річна Тетяна, 20-річна Людмила, 19-річний Олег, 18-річна Валентина, 17- річна Іра, 15-річна Галя, 13-річна Оля, 12-річний Вадим, 11-річний Вітя, 10-річна Юля, 8-річна Аліна, 4-річний Женя, 3-етняя Неля, півторарічна Настя і молодший Назар.

— Першу дитину я народила в 18 років, — каже Світлана Ковалевич. — З тих пір у нас майже щороку з’являлися діти. Ми з чоловіком намагаємося виконувати заповідь Божу. І я, і Петро виросли у великих сім’ях. У моїй родині нас було вісім, а у матері чоловіка — 15 дітей. У кожного з цих дітей тепер велика родина.

Виходить, що зараз у матері чоловіка вже 98 онуків! До речі, у чотирьох наших старших вже теж є діти. Тому у мене не тільки 19 дітей, а й уже 13 онуків. До заміжжя я навіть уявити не могла, що у мене буде стільки дітей. Чомусь думала, що народжу не більш чотирьох.

Звичайно, мені буває важко. Особливо зараз, адже я не молодію. Через кілька днів після народження Назарчика мені виповнилося 45. За ці роки були і невдалі вагітності, три рази завмирав плід, двічі під час пологів відкривалося кровотеча. А все це відбивається на здоров’ї. Але в той же час діти — це справжнє щастя.

Наші діти не знають, що таке ревнощі або заздрість. Навпаки, вони з великим нетерпінням чекають появу нової дитини. Коли в цей раз я чекала Назара, молодші все питали: «Мам, ну коли вже він з’явиться?» Навіть наша Настенька, якій зараз всього півтора рочки, не відходить від новонародженого братика. Вона у нас розумниця, з десяти місяців ходить і розмовляє. Вже всіх членів сім’ї називає по іменах.

Дівчата постарше допомагають по господарству. У нас же і корова, і свиня, і кури. Ми живемо за рахунок нашого господарства. А влітку чоловік і старші діти займаються сезонними роботами — збирають ягоди на продаж. Коли вони йдуть на збір ягід, мені особливо непросто — залишаюся одна з маленькими дітьми, і на мені при цьому весь будинок. Потрібно навести порядок, погодувати худобу, приготувати сніданок, обід і вечерю.

Готувати доводиться постійно і в дуже великих обсягах. На обід перше-це відро борщу або супу, який, як правило, йде за день. Якщо пельмені, то не менше 200 штук за раз. Якщо робимо закрутки, то банок 300, не менше. З запасів на зиму потрібно не менше 70 мішків з картоплею. Для нас в цьому немає нічого незвичайного, ми звикли. Але чим більше дітей допомагають, тим краще. Ми встаємо з ранку, готуємо на нашу сім’ю сніданок. Поки всі поїдять, вже пора готувати обід ». Світлана Ковалевич з чоловіком
не виключають і появи на світло двадцятої дитини!

Просте село Красносільське на Уралі стало відомо завдяки трьом хлопчикам-підліткам. Трагедія могла б зруйнувати цілу сім’ю, якби не ці звичайні хлопці.Коли будинок загорівся, вогонь відразу ж перекинувся на дах і веранду; дуже швидко будинок загорівся повністю. Кімната з дітьми була наповнена димом.Данилу, Жені і Віталію ще не виповнилося 18 років. Але вони зрозуміли, що знаходяться найближче до дому.

Чекати і гадати не було коли, хлопці кинулися всередину: вони знали, що там багато дітей. Всіх шістьох вдалося винести, серед них п’ять дівчаток і хлопчик. Старшій, якій було 13 років, вдалося самостійно вибратися з вікна.Батьки були відсутні в момент трагедії; коротке замикання ледь не призвело до загибелі всіх дітей відразу.

Селяни переконані, що хлопці заслуговують нагороди за свою мужність. Але самі хлопці так не думають: вони впевнені, що будь-який чоловік вчинив би так само.Віталій скоро збирається в армію, Данила закінчує випускний клас, а Женя все ще живе в дитячому будинку і вчиться на зварника. Велике їм спасибі!