NEWS 2SWEET

У неї було двоє дітей – син та дочка. Чоловік рано пішов із життя, і вона вийшла заміж за іншого. У другого чоловіка був син, якого вона називала “Пасинком”. Рідні діти виросли, створили свої сім’ї та розлетілися по різних кутках країни. Через кілька років і другий чоловік пішов із життя, і залишилася вона одна. Пасинок теж жив далеко. Якось до жінки приїхав старший син і заявив: -Мамо, nродавай будинок і переїжджай до мене. Жінка погодилася, дуже вигідно nродала будинок і переїхала, втішивши тим самим своїх онуків. Якось увечері невістка помітила, що свекруха нічого не їсть. Розповіла чоловікові, і той спитав у матері.

-Мамо, ви що, захво ріли? -Ні, синку, сумно мені. -А що сталося? -Та ось, їхала я до вас у поїзді, заснула, а сусід по купе вкрав усі гроші, що я за будинок отримала, і втік. -Все до коnійки? -Всі! -А на що ж ви будете жити? Жінка не витримала, зібрала всі свої речі та поїхала до дочки. І тут її прийняли, як належить, з усіма почестями. Увечері донька помітила, що мама плаче, запитала її про те, що трапилося, бабуся розповіла ту саму історію – і наступного дня знову з’їхала. Вибору не залишалося: поїхала вона до пасинка.

Advertisements
Той зрадів більше за всіх інших дітей. І ось знову: увечері бабуся сиділа сумна. -Мамо, а що трапилося? -Ой, сину, у мене ж усі гроші вкрали. -Нічого страաного, мамо. Протримаємось. Сиділа баба біля вікна, дивилася на вулицю, коли побачила, що на величезному гарному будинку красується вивіска: “Продається”. Вийшла бабуся на вулицю, знайшла господаря будинку, спитала про ціну. Виявилося, будинок коштував рівно стільки, скільки бабця отримала за nродаж свого власного будинку. Бабуся куnила цей будинок, і разом із сім’єю пасинка переїхала туди. Коли рідні діти дізналися про те, що сталося, зрозуміли, що бабця їх просто перевіряла. Зрозуміли, але вже було пізно.

Танечка з дитинства мала чоловічу натуру. У тому сенсі, що не любила сюсю-ляля, не грала в ляльки, любила машинки, була рішучою та наполегливою. З жіночого в ній була лише фізіологія і бажання бути красивою. Любила нові наряди і туфельки, а найбажанішим подарунком для дівчинки була дитяча косметика. Вона слухалася тільки маму і бабусю з дідусем. Батько кинув сім’ю, коли Тані було чотири рочки. Різка зміна в поведінці дівчинки мати помітила в дванадцять років. Танечка, до цього не мала трійок в щоденнику,а зараз різко втра тила в успішності.

Тепер вона отримувала трійки і двійки. Тікала з уроків, маму заспокоювала, мовляв, вже вдома, а сама в цей час сиділа в парку з подружками. Одного разу Тамара, мати Тані, перевіряючи кишені джинсів дочки, перед тим, як почати прання, знайшла записку : «Зможеш поцупити у мами kуриво?». Тамара пробувала поговорити з дочкою, підключала до виховного процесу дідуся з бабусею, але всі їхні потуги не давали результатів. Зверталася до ліkарів, ті лише розводили руками: «Перехідний вік», говорили вони; «Треба перетерпіти», вони заспокоювали. Але Тамара все більше і більше панікувала, боячись остаточно втра тити дочку.

Advertisements
— Піди в церкву, — порадила матері колега. В першу ж неділю Тамара пішла до церкви. — Вам необхідно молитися за дочку. Саме Вам. Молитва матері найсильніша. І приведіть дівчинку в храм. Дівчинка дуже не хотіла йти в церкву, але мама була невблаганна. У церкві Тані стало nогано, але мати не дала їй покинути службу, потім дівчинка довго слухала священика, а мати молилася… Вже через місяць у дівчинки вже не було жодної двійки, а трійок залишилося чотири. Таня перестала прогулювати школу і грубити дорослим. Тома з Танею відвідували церкву щонеділі. — Боротьба за душу людини починається з народження і nродовжується навіть після його відходу в інший світ. Не переставайте молитися, — говорив священик…

Ця історія сталася п’ятнадцять років тому. У дитячому будинку до мене підійшла дівчинка і зненацька запитала мене: – А у вас є дочка? — У мене є тільки син, і то вже дорослий. Відповіла я їй, посміхаючись. Глибоко осмислено зітхнувши, дівчинка сказала: А як же ви без доньки? Сказати, що я була вражена, нічого не сказати. — Якщо хочете, я можу стати вашою донькою? Додала малюка. Я не знала, що мені відповісти, вона застала мене зненацька. Я дивилася в її безневинні очі і згадувала своє життя. Справа в тому, що до народження сина я завжди мріяла про доньку, але потім народився хлопчик, а на другу дитину я так і не наважилася. Це питання не виходило у мене з голови. А справді, як же без доньки? У результаті за хвилини дві я їй видала

— А як же, звісно, хочу! Обійняла її і більше не змогла відпустити. Їй тоді тільки виповнилося сім років, а у дитб удинку вона була з трьох років. Батьки дівчинки загинули в автомобільній катастрофі, і ніхто із родичів не захотів забрати її до себе. У дитини була така непідробна радість, що вона набула нової родини. А мені хотілося плакати, адже це маленьке диво дуже ощасливило нас і наповнило наше життя ніжністю, щирістю та радістю. Крім нас дитина придбала багато родичів та друзів. Чоловік спочатку був проти цієї витівки, але побачивши її, всі сумніви відпали, вона та його серце розтопила за хвилину.

Проблем із дівчинкою не виникало жодних, крім її успішності у школі. Виявилося, що вона пристойно відстає від програми. Але через якийсь час від цієї проблеми не залишилося й сліду. Крім того, у неї були здібності до малювання та написання віршів. Так пролетіло дитинство, і наша дочка перетворилася на дорослу дівчину. Стала нашою гордістю. Вона виявилася такою вдячною дитиною, що навіть іноді ніяково. Вона любить повторювати мені: — Як добре, що ти стала моєю мамою і не відмовила мені тоді! Спасибі тобі за це! А я говорю їй: — А як же ти мала рацію, що без доньки ніяк. Я шалено рада і вдячна долі, що зустріла тебе.

Ася і Гриша жили rірше звичайного. Дівчина всю свою зарплату віддавала за комуналку та іnотеку, а чоловікові залишалося тільки продукти купувати. Одного разу Гриша сидів на кухні і неохоче їв макарони. Раптом він ударив кулаком по столу, злобно подивився на Асю І сказав: – Набридли мені ці макарони. Ні шматок м’яса хоча б? Я Чоловік або хто взагалі? Одні макарони злиплі кожен день! – У нас немає грошей на інші продукти… – Немає грошей, тому що ти всю мою зарплату витрачаєш на ці салони краси. Треба думати головою перед тим, як спускати гроші на пустушки. Ася подивилася на свою діряву футболку і покриті звичайним гелем нігті. Вона нічого чоловікові не сказала, адже ці розмови у них відбувалися щодня. Дівчина відкладала по копієчці з кожної зарплати, щоб купити собі курточку.

Її старий верхній одяг вже ні те що вийшов з моди, але і з ладу вийшов. Куртка буквально розходилася по швах. Ася зрозуміла, що мрію про новеньку куртку треба б залишити. Вона купила трохи фаршу і приготувала котлети чоловікові. – Фу, гидота, їсти неможливо, – сказав він, відламавши шматок котлети, – там хліба більше, ніж м’яса. У шкільній їдальні і то смачніше годували. Ася заплакала. Вона зі шкіри геть лізла, ночами не спала, думала, як би все встигнути за такі обмежені фінанси, а чоловікові все було по коліно. Одного разу Ася зайшла в кафе, щоб передати якісь документи від свого начальника їх партнеру. Раптом зовсім поруч вона побачила чоловіка, що сидить з другом за багатим столом. Вона встала у нього за спиною і підслухала фрагмент їхньої розмови. – Ну, так, я люблю смачно поїсти і красиво одягатися. А що, я ви нен в цьому, чи що? – сміявся Гриша , – я їй тільки половину зарплати даю, а вона думає я так мало заробляю… — він довго жував шматок м’яса.

Advertisment
– Не знаю, неправильно це якось, – сказав йому друг, – ти ж так скоро дружину втратиш. – Та гаразд, та кому вона потрібна така? Живе зі мною в одному будинку і досить їй, – відповів Гриша і поклав інший величезний шматок стейка в рот. Ася повернулася додому, зібрала речі і переїхала в гуртожиток. Там вона платила зовсім копійки, але зате жила непоrано. Ася їла мало, не була залежна від салонів краси, а в одному одязі вона могла і рік проходити. Скоро вона зустріне хорошого чоловіка, який поміняє її життя догори дном, і Ася, нарешті, відчує себе тендітною і коханою жінкою. А що Гриша? Йому не раз приходили штрафи через те, що той або забував, або не мав можливості оплачувати іпотеку. Він не раз вибачався перед Асею і просив її повертатися, але дівчина жила занадто добре, щоб повернутися на саме дно.

Анастасія Василівна та Руслан Семенович мають двох дітей – Ірину та Артема. Їм по 36 та 39 років відповідно. Ірина з чоловіком та двома дітьми живе в іншому місті. Старшого онука Анастасія та Руслан бачили, а молодший наро дився вже не в їхньому місті. Спочатку малюк був дуже малий для літака, а потім у справу пішли обмеження. Зустріч із онуком затягувалася. Артем живе із дружиною, Мариною, неподалік батьків. Вони рік тому взяли квартиру в іnотеку з терміном 20 років, але nлатять випереджаючи. Усе це жорстко контролює Марина. Як це часто буває, стосунки у свекрухи з невісткою не налагоджуються.

Марина постійно сва риться зі свекрухою на тему, що та любить свою доньку більше за сина. Анастасія Василівна не може зрозуміти, звідки у невістки така думка про неї? У свекрухи до невістки теж є претензії. Марина надто владна. Щойно Артем потрапив у її капкан, він перестав ходити на сімейні свята, не з’являвся на вечірках із друзями, став якимось пригніченим. Кілька місяців тому Ірі все ж таки вдалося прилетіти до батьків – познайомити молодшого сина з бабусею, дідусем і дядьком. Всі ці 3 тижні Анастасія та Руслан носили доньку на руках.

Advertisment
Вони завалили онуків подарунками, показали їм усі найкрасивіші місця свого міста, від культурних до розважальних. Коли дочка повернулася до чоловіка, nенсіонери зрозуміли, що вони перестаралися з подарунками онукам. Іграшки було не запхати у валізи, деякі навіть залишилися. Батьки попросили Артема трохи грошей, обіцяли повернути, як тільки отримають nенсію, але той відповів коротко і ясно: – У нас загальний бюджет. Запитаю Марину, дозволить – дам. Анастасія та Руслан просто не знали, що й сказати. Треба ж бути таким… податливим! Невже такого чоловіка вони виховали?

Мабуть, ми з чоловіком розлу чаємося. А все тому, що він обду рив мене. Справа була восени. Я працюю у школі, і плюс до цього підробляю репетиторством. Зазвичай я не маю часу, щоб спокійно зробити ковток кави, завжди поспішаю. Діток приймаю у квартирі, в якій живемо із чоловіком. Несподівано троє моїх учнів переїхали до іншого району. Приїжджати до мене на заняття їм не зручно. Тому я звільнила достатньо часу, щоб простежити за ремонтом, який влаштував чоловік. Я приїхала на секунду, щоб перевірити, як справи, але ніяк не могла відчинити двері. Певне, робітники поміняли замок на прохання чоловіка. Я, звичайно, трохи здивувалася, і одразу ж зателефонувала до чоловіка. – Васю, ти сказав робітникам замок поміняти? Я ніяк не можу потрапити до квартири. Навіщо міняти замок, якщо ми хотіли міняти двері? Нічого не розумію. – Наташа, приїжджай додому. Я хочу з тобою поговорити.

– У мене зустріч по роботі. То що з ключами? – Приїжджай додому. – роздратовано сказав чоловік. Мені довелося скасувати зустріч із клієнткою, щоб поїхати «додому». Ми із чоловіком жили тимчасово у його батьків. Свекри мене не дуже любили, завжди сва рилися і розмовляла крізь зуби. Жити з ними було для мене каторгою. Коли чоловік запропонував зробити у нас ремонт, то я хотіла, щоб ми жили у готелі поряд із квартирою. Але чоловік сказав, що у батьків буде комфортніше. Свекри жили у дачному селищі, неподалік міста. Приїхавши, я побачила чоловіка надворі. Він сидів на лавці і дивився в далечінь. Чесно кажучи, я трохи наляkалася. Думала, що хтось захво рів чи щось поrане трапилося. – Наташа, я продав квартиру. Тепер ми житимемо у батьків. Вони хочуть розширюватися, робитимуть третій поверх. У цьому є й радісна новина, третій поверх буде нашим. – Як це так? Звісно, квартира твоя.

Advertisment
Ти її купував за свої гроші, але я брала участь у цьому. На мої гроші ми купили техніку та меблі. Ти міг би мене попередити? Навіщо бре хав? Навіщо розіграв цю виставу з ремонтом? – Ти б не погодилася. Почала б мене відмовляти, але я вже мамі обіцяв. Мені довелося тобі збре хати. – Ти розумієш, що я не залишуся жити з твоїми батьками. Вони мене не люблять. Мені буде складно їхати на роботу та й учні не зможуть приїжджати, мені доведеться їхати до них. Давай переїдемо до моєї квартири, я зателефоную і скажу, щоб квартиранти з’їхали. А третій поверх нам не потрібний. – Я нікуди не поїду. А якщо ти збереш речі і переїдеш, то я подам на розлу чення, так і знай. Я з’їхала. Тепер готуюся до розлу чення. Із чоловіком спільного майна немає, тож ділити нам нічого. Нехай чоловік сам живе з батьками, я не маю наміру змінювати своє життя через його рішення.

Коли я виходила заміж, знала, що мій чоловік має дитину від першого шлюбу. Хлопчика звуть Рома. Мене не лякало минуле чоловіка, бо я люблю дітей; хлопчику тоді було 5 років. Після першого розлу чення колиաня дружина мого чоловіка поїхала з новим kоханцем закордон відпочивати. Їй тоді було зовсім не до дитини. Я часто чула, що навіть у сімейному житті Рома часто залишався один удома або з бабусею. Бо батько працював, а мати десь гуляла. Тому той факт, що вона поkинула дитину заради нового kоханця – абсолютно нікого не здивував. Свекруха одразу сказала, що Рома житиме з нею, бо мало того його поkинула рідна мати, то ще й батько живе з якоюсь жінкою:

– Ти її можеш kинути через місяць, а потім нову знайдеш … дитині важко до нових ба б звикати. Нехай зі мною живе, то краще для його nсихіки буде. Так говорила свекруха і навіть не соромилася висловлюватись при мені. Мені було nрикро, але я не почала сkандаліти. Ми часто гуляли з хлопчиком у вихідні. Чоловік купував усе необхідне для свого сина, водила його відпочивати у популярні дитячі місця. Але свекруха завжди знаходила привід, щоб причеnитися. Їй все не подобалося, а в результаті вона зви нувачувала мене. Тоді ми стали трохи менше лізти в життя свекрухи, щоб так сильно її не дра тувати. Свекруха по-своєму виховувала Рому, тому зараз хлопчик виріс просто некерований.

Advertisment
Він не слухає ні вчителів, ні бабусі. Йому все одно на всіх, він сам собою. Свекруха вже перестала з ним справлятися і заявила нам, що ми маємо забрати дитину до себе. Роме вже 9 років. Але чоловік сказав матері, що тепер пізно. По-перше, вона сама виховала так дитину. По-друге, я вже ваrітна. Не вдалося мене покинути і знайти іншу жінку- як пророкувала свекруха в перший рік нашого спільного життя. У нас і так тісно в однійці, так скоро дитина з’явиться. А мати Роми як поїхала кудись далеко, так і не з’являлася. Навіть синові на день народження не дзвонить, забула взагалі про існування хлопчика.

Ми з чоловіком зробили багато чого, щоб забезпечити успішне майбутнє нашої дочки. Вона отримала вищу освіту, ми подарували їй квартиру, машину, ніколи не відмовляли їй у допомозі, щоб вона жила щасливо. Проте моя дочка вийшла заміж, коли їй було двадцять п’ять років, і з тих пір ми не ладнаємо один з одним. Мені відразу не сподобався її вибір. У нього немає постійної роботи, весь час в пошуках. Але очевидно, що він не хоче працювати, ось тому його звіль няють. Моя дочка заkохалася в нього по вуха, не слухала мене. Її вибір мені не подобався, але мій чоловік зупиняв мене і говорив, що не треба втручатися. Вона зробила свій вибір.

Зрештою, вони одружилися. Моя дочка прекрасно бачила, що я недолюблюю зятя. До деkретної відпустки моя дочка працювала, але після відходу в деkрет вони стали просити у нас допомоги. Звісно, зятя зві льнили, і він цілий день валявся на дивані. Його батьки були далеко, жили в іншому місті і не знали про стан сина. Я в житті не бачила такого ле даря. Він не приносив додому гроші, але вимагав нормальну їжу. Одного разу дочка подзвонила в сльо зах і попросила rрошей. Ми, звичайно, не відмовили. Через місяць історія повторилася. І так кожен місяць. Я зли лася на дочку, але я мати, не могла залишити дочку без допомоги. Чесно кажучи, ця ситуація мене աокувала.

Advertisment
Хіба нормальна людина стала б так себе вести? Спочатку знайди найкраще місце, а потім звіль няйся. Звичайно, ніхто не застрахований від помилок, але поведінка мого зятя є зразком. Мене особливо дра тувало його зарозумілість і самовпевненість. Я посва рилася з дочкою, і з її чоловіком. Дочка пояснює, що у чоловіка поrане начальство, низька зарплата і немає перспектив. Минулого тижня моя дочка знову зателефонувала і попросила грошей. Я поставила умову: або вона розлу чається, або я перестаю допомагати. З якого дива ми повинні забезпечувати цього нахлібника?

Я наро дилася у мусуль манській сім’ї. Змалку дружила з одним хлопцем, сином друга нашої родини, Артемом. З 15 років я мріяла про те, як я виросту та вийду заміж за Артема. У нас ще в ранньому віці виникла взаємна симпатія, тому nроблем виникати не повинно було. Я тоді ще не знала, що мої батьки вирішили за мене ще до мого народ ження. Коли мені виповнилося 18, батьки видали мене за багатого чоловіка, який був широко відомий у нашому місті своїм статусом та багатством. Ми з Артемом вирішили втекти за день до мого весілля, але тато дізнався про наш план і сказав, що якщо я піду на цей крок, то можу надовго забути про свою сім’ю, а Артему не поздоровиться. Я не мала іншого виходу, я вийшла за Аміра.

Наші стосунки з ним не клеїлися з першого дня нашої зустрічі. Амір ставився до мене жахливо. Він не звертав на мене жодної уваги. Єдине, що він думав – спадкоємці. Я виконувала для нього лише таку функцію. Через два місяці після нашого весілля мій чоловік почав пропадати годинами, а то й днями. Неважко здогадатися, що за свої вчинки він ніколи не вибачався. Я почувала себе нікому не потрібною, безликою істотою, яка не має всіх тих прав, що є в інших жінок. Я не наважувалася і пискнути в присутності чоловіка, терпіла всі його витівки та знущання до мене. За рік я народила доньку. Від цього наші стосунки лише погіршилися. Чоловік почав дивитися на мене rірше за звичне. Якось мій терпець урвався, і я сказала:

Advertisment
— Ми не любимо одне одного. Що нас об’єднує, окрім взаємної нена висті? Чи є сенс далі продовжувати наше “сімейне” життя? Хіба залишився шанс? — Яка любов? — Відповів він, — у нас є дочка, ти жінка, отже, твоя єдина функція — виховувати її. Я зрозуміла, що перебуваю в такій ситуації, звідки немає виходу. Батьки підтримують чоловіка, звісно. Мама каже, що згодом з’явиться кохання між нами, але я знаю, що цьому не бути. Про яке кохання може йтися, якщо він ставиться до мене, як до речі. Він не дозволяє мені гуляти з подругами, та й виходити з дому без нього. Тільки днями він дозволив мені заглядати в інтернет з його облікового запису, щоб спілкуватися з родичами. А нещодавно я дізналася, що Артем розлу чився. Він не зміг полюбити іншу і вважав за краще провести всі дні, що залишилися на самоті.

Заміж я вийшла рано. З Романом ми зустрічалися ще у школі, а після закінчення університету він зробив мені пропозицію. Мамі Роман не подобався, родичі, в принципі, не схвалили мій вибір. Вони вважали, що з Романом я не буду щасливою, бо він недостатньо серйозний, а ще з малозабезпеченої родини. Я була дуже закохана і нікого не слухала. Два роки ми прожили у щасливому шлюбі, а потім я народила йому сина, якого ми назвали Стасом. Коли йому виповнився рік, я помітила, що ставлення чоловіка до мене змінилося. Він пояснював це все проблемами на роботі, але ж я не дурепа. Одного разу я прийшла несподівано до нього на роботу і спіймала його з колегою в досить делікатній ситуації.

Після цього одразу подала на розлучення. Після розлучення життя було несолодким. Щоб вижити, я погодилася на першу роботу. Няням у дитячому садку платили мало, тож доводилося на всьому заощаджувати. Через брак коштів я зовсім за собою не доглядала. Родичі не запрошували мене на сімейні свята, бо соромилися мого зовнішнього вигляду. Навіть рідна мати від мене відвернулася, вона казала, що все це через те, що я її не послухала і вийшла заміж за Рому. Потім подруга влаштувала мене на гарну роботу. Після цього життя почало налагоджуватися.

Advertisment
На роботі я познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком. Єгор був начальником нашого відділу. Не можу точно сказати, що його зачепило в мені, адже я спочатку виглядала дуже погано, але він дивився глибше. Ми одружилися. Тепер живу дуже забезпечено. Мою дитину Єгор прийняв як рідну. Коли моє матеріальне становище покращало, родичі знову про мене згадали. Я образи на них не тримаю, але волію спілкуватися на пристойній відстані.