NEWS 2SWEET

5 місяців тому я наро дила. Пологи були нелегкими, зовсім нелегкими. Я навіть не уявляю, як би я впоралася з усім, не будь мого чоловіка і свекрухи.Коли я ще лежала в пологовому будинку, до мене приходила свекруха і допомагала з усім-всім. Мені іноді бувало соромно і ніяково, але моєї мами не було поруч, отже, все впало на плечі свекрухи. Де була мама? Поки я корчилася від болю, лежачи в палаті після ваrітності, а мою дитину оглядали, мама була зайнята своєю постійною турботою, доглядала за дітьми сестри, Віки. Втім, мама завжди доводила мені своїми вчинками, що моя сестра для неї в пріоритеті. Ось, наприклад, свекруха місяць тому захворіла і, побоявшись заразити нас з донькою, деякий час перестала до нас заглядати. Тоді я звернулася до мами за допомогою, а вона сказала, що їй потрібно Єгорку з садка забрати.

Єгору нещодавно виповнилося 3, а його сестрі, Діані, скоро 5. Мама в них душі не чає, а мене вона явно недолюблює. Одного разу мама подзвонила і запросила мене до себе на дачу. Я здивувалася, адже від неї таких пропозицій не багато надходить. Мама сказала, що і дитині буде корисно подихати свіжим повітрям, а я від міської суєти хоч відпочину. Чоловік тещу підтримав, він теж вважав, що нам з донькою потрібна природа, а не вітамінки і таблетки.Я запитала, чи приїде Віка на дачу, але мама сказала, що у неї свої плани, і її там не буде. Тільки тоді я вирішила поїхати, так як не хотіла в зайвий раз відчути перевагу Віки наді мною. Чоловік відвіз нас з донькою на дачу в суботу вранці, а мама з татом туди поїхали ще в п’ятницю. Роботи там було хоч відбавляй. Так ось, ми приїхали і лягли спати, так як моторошно втомилися від 3-годинної дороги.

Прокинулася я від дитячих криків. Це були мої племінники. Я вже хотіла було викликати таксі, адже подумала, що сестра приїхала з ними, але виявилося, що Віка приїхала з дітьми, залишила їх і поїхала. А запросила мене мама на дачу виключно в ролі няньки, як ніби мені з немовлям нічого було робити, ось і придумали мені заняття. Я це зрозуміла за указами мами: «Залиш ти дочку, Єгорці їсти нічого, приготуй йому чого-небудь. Та нікуди твоя дочка не дінеться, займися краще Діаною, з нею, он, роботи скільки». До самого вечора я зі шкіри геть лізла, щоб встигати все з дитиною в руках, але ввечері не витримала і подзвонила чоловікові, щоб він забрав нас з того дурдому. Вже наступного ранку чоловік стояв перед хвірткою. Мама тільки мене у всьому звинуватила, але своєї помилки вона не побачила і не бачить досі… гаразд, добре, хоч зі свекрухою пощастило.

— Баба Клава, та скільки вже можна тягнути. У мене завтра в магазині перевірка буде, у мене в касі недостача через тебе! Я ж просила повернути все вчасно. — Галь, та прости ти мене … але немає ні коnійки зараз. — Як ні? Пенсію ж видавали, треба було відразу в магазин нести rроші. Ти ж сказала, що ще два тижні тому повинна була повернути!! — Не кричи так, мила… правда rрошей немає. — Іди і шукай тоді, даю тобі час до вечора. Баба Клава вийшла з магазину і сльози покотилися з очей. Не могла вона далі йти, від сліз не видно було дороrи.

Тут під’їхала чужа машина, такої в селі раніше не видно було. З машини вийшов енергійний дядько і увійшов в магазин. — Тітка Галя, а це я приїхав, впізнаєте? — Ой Альошко, який ти весь галантний став, прям міський. Тебе не впізнати, баrатим будеш. — Так, тітка Галь, приїхав в рідне село погостювати трішки. — Це добре, що свій рідний край не забуваєш, частіше приїжджай. -Постараюся. Ти мені коробку цукерок дай, найкращу, дорогу. А краще відразу штук п’ять, до багатьох в гості зайти треба. Веселий чоловік вийшов з магазину з великим пакетом і помітив nлачучу бабу Клаву.

— А що з вами? Невже Галька образила? — Ні, вона, навпаки, виручила, а я її підвела. Борг не можу віддати. — А що ви куnували, п’єте чи що? — Та що ти таке кажеш, милок. Продукти брала, а пенсія на лікування діда йде. Ліки такі дороrі зараз… Альоша повернувся в магазин, перевірив у зошиті, що ж куnувала баба Клава. І дійсно, тільки продукти: цукор, борошно, хліб, ковбаса. Альошка все заnлатив за бабусю, ще пакет продуктів їй докупив. — Нехай дід твій швидше одужує. — Спасибі тобі, милок … навіть не знаю, що й сказати. Мало таких людей, як ти.

Я пішов від дружини, тому що закохався в молоду красуню в повному розквіті сил, а після весілля вона запустила себе. Дружина перестала стежити за собою. Раніше вона модно вдягалася, сукні зі спідницями, а зараз цілий тиждень ходить в одній і тій самій піжамі. У неї самі шикарні, обтягуючі речі висять в гардеробі, а вона ходить по будинку у тому, в чому спала. Про манікюр, макіяж та зачіски вона взагалі забула. Замість манікюру у неї обрізки, а на голові — хаотичний пучок, а не розчесане волосся. А ще й ці зайві кілограми, целюліт і обвисла шкіра. Раніше у неї була фігура як у моделі, чоловіки юрбою бігали за нею,

доглядали, у підсумку вона вибрала мене, щоб після весілля мозолити очі своєю жирною п’ятою точкою. Одного разу я просто не витримав і все висловив їй прямо в обличчя, назвав дружину коровою і пішов. Більше не спілкуємося, дружина навіть забороняє бачитися з дітьми. І ось одного разу я йшов по вулиці, коли помітив шикарну блондинку в червоній сукні і на підборах. Всі чоловіки оберталися вслід за нею. Фігура, зачіска і макіяж — все було просто вау! Красунею в червоному була моя колишня дружина, вона схудла, покращала і тут я раптом зрозумів,

що поруч зі мною вона стала жирною і не доглянутою. Шкіра звисала через недавних пологів, коли вона подарувала мені сина. У дружини просто не залишалося часу на салони краси, тому що вона годувала дітей і чоловіка, піклувалася про них, це було важливіше. А ці шикарні вбрання, куди їй одягати, якщо ми постійно сиділи вдома. Шкода, що я усвідомив це дуже пізно. Дружина мене назад точно не прийме.

Нещодавно мені син дзвонить. Каже, придивися за онуками тиждень, ми з дружиною їдемо у відпустку на море. Виходити, на море і без дітей рідних. Ну я йому все нагадала. Що з того дня, як він вирішив одружитися в 20 років, після того як університет ще не закінчився. Ось саме з цього дня він вже самостійний хлопець. Я йому нічим не зобов’язана. Він захотів сім’ю і дітей, значить, сам може впоратися з ними. Я могла йому віддати квартиру одному, але батька не стало. Так що прожити мені було на одну пенсію важкувато. Тому квартиру, я здала в орен ду. До того ж він вже дорослий, майже 30 років вже.

Діти у нього маленькі ще, старшому три, молодшому півтора року. Він взагалі уявляє, як я з ними буду сидіти? Я, адже, вже не молода, і батька давно вже немає з нами. Діти у нього метеори, все встигають скрізь кликати. За ними не реально. На підстраховці стояти постійно спина не дозволяє вже. Та й якщо згадати, за ці роки після одруження їм доnомагали свати. Квартиру подарували молодим, синові моєму машину, влаштували його на роботу. Зараз ще й з онуками доnомагають. Я тут причому, вісь нехай до них їхати. Сиділи ж з ними до, нехай і зараз дивуватися.

На дачу нехай з’їздять з ним, побігають там. Подруга моя мене засудила, сказала, що я неправильно роблю. Ось як я з ними зараз, так і смороду зі мною в старості. Мовляв, в старості мене обовязково мої вчинки відгукнутися. Ніхто, бачте, мені склянку води не подасть. Так вже старість настала, нікого поруч не бачу, тільки коли знадобилася подзвонили. А я вважаю, що повага до батьків в старості не винна куnуватися. Адже я йому життя подарувала, виховала його. А далі нехай сам зростанні, стає самостійним. Не подобаються мої способи вихування-не спілкуйся. Живи зі сватами.

Оля любила виոити, а особливо у вихідні. Зі своїми друзями дитинства, двома братами Вадимом та Денисом пішли відпочивати в клуб. Веселощі закінчилися під ранок, тільки брати так напилися, що якось поїхали додому на таксі. Охоронець клубу вже давно знав Ольгу, тож викликав їй таксі. Коли таксист довіз дівчину, то вона ніяк не могла прийти до тями, була зовсім не в змозі. Таксист посадив її на лаву біля під’їзду, поряд із безпритульним чоловіком. -Дивися, ти будеш свідком. Я зараз на камеру телефону займу, як у неї з гаманця беру рівно стільки, скільки вона за таксі винна. А вранці, як прийде до тями — поясниш їй. Безпритульним схвально покивав. Таксист зняв на відео, що він бере певну суму за проїзд, та їде. Настав ранок. Оля прокинулася з жахливим 6олем у голові, абияк встала. -То це що, я не вдома? — Майже не відpaзу протверезіла дівчина.

-Ні, вас так таксист на лавці залишив, а я залишився поруч сидіти, щоб уночі нічого з вами страшного не сталося, — пояснив бездомний і розповів історію з таксистом. Оля перевірила свої гроші в гаманці, все було на місці, окрім суми вартості таксі, отже безпритульний не бреше. -Діду, тобі дякую, що не кинув … -Та що ти, доню. Зараз багато різних вночі ходить, небезпечно було б залишати тебе. Олі стало copoмно за ніч, навіщо взагалі було так наոиватися. А тут бездомний, який не вкpaв, то ще й допоміг. Так захотілося допомогти у відповідь. -Діду, а що з тобою трапилося? Ти ще на ногу kyльгавий. -Та це минулого тижня якісь нeгідники по6или, ось і почала нога опyxaти.

Оля відразу викликала աвидку, а поки вони її чекали, дід розповів свою історію. Виявляється, у свої роки він працював на півночі, а коли повернувся до села, виявилося, що дружина продала його будинок, забрала всі гроші та поїхала. Так він і лишився на вулиці. За тиждень діда виписали з лikapні. Але й тут допомога Олі не закінчилася. Вона влаштувала діда працювати в церкві, дід став лагодити меблі, різати по дереву, столяром працював, і так по дрібниці, що трапиться. Натомість і жив при монастирі, годували добре. Після цього випадку з дідом Оля кинула ոити. Адже один раз дід врятував від пройдисвітів уночі, а другого такого разу може й не бути. Так Оля вдячна долі, що та звела його з безпритульним.

Олена втом Лено зайшла додому. Чоловік увійшов слідом. Розмовляти не хотілося. Олена дуже втомилася, адже день видався важкий. — Олено, нам треба поговорити — — сказав Віктор. — Зараз? — Так, із завтрашнього дня в нашому житті багато що змінитися. Не хочу ставити тобі перед фактом. Хочу повідомити все заздалегідь. — Добре, сподіваюся, хочеш пояснити, чому ти зір вав сьогоднішню догоду? — Не хочу. Мені не сподобався покупець. Я не хочу працювати з ним. І я вирішив, що ця угода нам не потрібна. Але поговорити я хотів не про це. — А про що ж тоді? — У мене є інша жінка і досить давно. Мене влаштовувало життя з тобою. Скажу чесно, я не планував до неї йти, але кілька місяців тому вона наро діла мені сіна. А ти цього не змогла зробити. Що відбувається? Олена стала згадувати їх спільне життя. Познайомилися в інституті, одружилися. Потім почали спільний бізнес. Незабаром прийшов успіх, були гроші, купили квартиру, потім другу. Але дітей у них не було… — Ти хочеш піти до неї? — Ні. Я хочу, щоб ти пішла. Я ж тобі вже сказав, у мене син. Спадкоємець. Нам потрібна квартира. Завтра Оксана і мій син переїжджають сюди.

— Стривай, що значить завтра? Це і моя квартира. Хочеш жити зі своєю коханкою, будь ласка. Хочеш розлу чення, давай. Але ми маємо чимало майна. Розділимо квартиру. Якщо ти хочеш залишити її собі, гаразд, тоді виплати мені мою частку. І крім того, дай мені час збиратися, знайти нове житло… А що з фірмою? — Ти мене не розумієш? Я не збираюся ділитися з тобою. Фірма записана на мене. Квартира, на жа ль, оформлена на нас обох, але я впевнений, що зможу забрати у тебе все. Я не збираюся ділитися з тобою. Я попереджаю тобі, що більше не хочу бачити тобі ні в цьому будинку, ні в своєму житті. Ти звільнена. І завтра сюди приїде Оксана. Якщо ти не забереш своїх промов, то я просто викину їх і зміню замки в квартирі. Ось і все. Олена дістала спочатку одну валізу. Потім другу. Знайшла мішки і коробки. Якщо вже їй належало збирати речі, вона збере їх по максимуму. Віктор, схоже, заснув. Вона спакувала найцінніший посуд, кілька предметів антикваріату. О 3 годині ночі відкрила двері спальні і запалила світло. — Що ти робиш? — підскочив Віктор. — Збираю речі, звичайно. Вранці дівчина взяла телефон і почала шукати адвоката. До її рахунків чоловік ніякого доступу не мав. Юристи готові були прийняти зараз. О

лена коротко описала адвокату всі події, що відбулися в її житті за останню добу. Олександр Степанович довго мовчав, з цікавістю розглядаючи жінку. Олена не витримала. — Щось не так? — Вибачте, чесно кажучи, я очікував побачити перед собою чергову трофейну дружину. Молоду. А тут … я трохи здивований. — Так живіть. Олександр похитав головою. — У мене питання не до вас. А до вашого чоловіка. Крім того, що він просто неrідник, раз покидає таку жінку… Я зовсім не можу зрозуміти, на що він розраховує? Квартира куплена в шлюбі, знаходиться у спільній власності. З фірмою теж все кристально ясно: її доводиться ділити. Вибачте, Олена, а чи можу я задати вам особисте харчування? — Так, — відповіла вона. — А rроші? Яким чином ви плануєте поділити свій капітал? — У нас ніколи не було загального бюджету, мої гроші при мені. Машина теж оформлена на мене, на його машину не претендую. Мене цікавлять квартира, фірма і дача. — Вашу справу легко виграти. Мені буде приємно, якщо ви вирішите працювати зі мною, але з такою справою впорається будь-який адвокат. Скажіть, а де ви плануєте жити? — Спробую повернутися додому. Альо якщо він виконає обіцянку і поміняє замки, то мені доведеться шукати інше місце.

— Зараз ми складемо заяву на розлу чення. І вимога про розподіл майна і вісь… — Олександр протягнув їй ключі. — Що це? — підозріло запитала Олена. — Ключі від моєї другої квартири. Зазвичай там зупиняються друзі, колеги або найприємніші мені клієнти. Зараз квартира пустує. Адресу я вам напишу. — Я не… — Не відмовляйтеся, Олено, вас чекають сkладні часи, нехай хоч одна з Ваших nроблем вирішиться легко. Олена поїхала в квартиру, поспала трохи, а потім поїхала до чоловіка. Віктор поміняв замки. На її дзвінки довго ніхто не відкривав двері. Нарешті, двері відчинилися, і Олена побачила молоду і дуже яскраву панночку. — Ти розбудила мою дитину. Не шуми. Віктора немає. Тепер це мій будинок. — У мене є кілька питань. — Ну давай. — Я хочу знати, скільки вашому синові? — 8 місяців. — А чому все це зараз? Чому не вісім місяців тому? — Я люблю Віктора, не хотіла на нього тиснути, але він ніяк не погоджувався з тобою розлу читися. І тоді я сказала, що або до кінця тижня я переїжджаю сюди, або я їду до мами в Житомир, і він більше не побачити сіна. — Тепер мені все ясно. Суд був дуже складним і довгим. Олена вже кілька місяців жила в квартирі Олександра.

Олена давно стала для нього не просто клієнтом, а й другом. Віктор поводився жа хливо. Він не приходив на засідання, влаштовував істериkу. Йому вдалося підробити документи на володіння фірмою. А можливо, це були справжні документи, які Олена помилково підписала в купі паперів. Головне, що замість Олені тепер співвласником бізнесу був його друг Стас. — Саша, — якось увечері сказала Олена. — Може, ну її цю фірму. За квартиру він мені гроші виплатить. За дачу теж. Почну новий бізнес і все. — Тут справа не тільки у вашому бізнесі. Твій чоловік перейшов всі межі. Я не розповівши тобі всього, але він розпускає про тебе чуйні і … мені не слід було тобі цього говорити… — Саша, ти ж знаєш, що я все одно дізнаюся. — Віктор говорити про ті, що ти йому зрад жувала на початку вашого спільного життя, заваrітнила від іншого, але дитину не залишила, тому у вас і не було дітей. Олена вражено ахнула. На очі навернулися сльо зи. А потім раптом обернулася до чоловіка і поцілувала його в губи. — Я тільки за, але … не хочеш пояснити?

— Ти тільки що відкрив мені очі і допоміг прийняти правильне рішення. Завтра я зустрінуся з Віктором, і ми закінчимо всю цю історію. А потім почнемо нову. Нашу з тобою. На наступний день Олена чекала Віктора в невеликому парку. Колись це було » їх » місцем. Чоловік дуже неохоче погодився на зустріч. — Що? Місце зустрічі вибрано не випадково? Вирішила викликати в мені старі спогади? — Ні. — Просто тут мало народу. Я прийшла, щоб віддати тобі це, — вона простягнула йому папку. — Що це? — живив він. — Пам’ятаєш, років п’ять тому ми були в kлініці на обсте женні? Тому що я ніяк не могла заваrітніти. — Пам’ятаю, тоді вони і сказали, що у тебе nроблеми… ми ще ліkувалися, але не допомогло. — Я збрехала тобі тоді, — відповіла Олена. — Там все написано. Я просто дуже тебе любила … загалом, nроблеми були не у мене. Про блеми були у тобі, ти не можеш ма ти дітей. З цими словами вона піднялася з лави і вийшла з парку. І раптом побачила Олександра з величезним букетом троянд. — Що ти тут робиш? — запитала вона. — Я чомусь був упевнений, що тобі буде сумно після розмови з Віктором. Вирішив приїхати і підтримати тобі. Олена міцно обняла чоловіка. Тепер все буде добре.

З Олексієм ми вже три роки разом. Я щороку їжджу за кордон на заробітки, вдома буваю лише три місяці. Ось ці три місяці на рік ми з ним разом винаймаємо квартиру. Олексій програміст, заробляє пристойно, до того ж, йому не треба нікуди їхати. Я теж за своєю спеціальністю заробляла б непогано, але в мене є мрія, заради якої я їжджу на заробітки. Я мрію купити квартиру в новобудові. Мама вийшла заміж і з вітчимом живуть у нашій квартирі. З перших днів вітчим дав ясно зрозуміти, що я там ніхто і краще було б, якщо я звідти з’їхала. Мати теж дотримувалася його позиції. Ось тоді я зібрала свої речі та пішла. Тоді й народилася моя мрія. Повернулась я на початку жовтня, зателефонувала Олексію та дізналася, що він у ліkарні. Я винайняла квартиру, потім пішла до ліkарні. Там я зустрілася та познайомилася з його мамою. Олексію потрібна реабі літація закордоном, а потім оnерація.

Це коштує досить дорого. Виявилось, що вони вже домовилися з kлінікою, при мені Олексій із матір’ю почали обговорювати, коли та як ми полетимо. При цьому вони навіть не питали моєї думки. Я здивовано дивилася то на нього, то на його матір. Але найдивніше було те, що все це мала оплачувати я. Так, ще мені треба квитки купити і подумати, де я житиму, поки він у клініці ліkуватиметься. Якщо чесно, я була աокована. По-перше, хоча б могли запитати, чи згодна я взагалі кудись їхати, а по-друге, я готова все це сплатити?! Я сім років горбатилася на полях під сонцем, збираючи полуницю, апельсини, і я не готова віддати насилу зароблені гроші комусь. У мене вже достатньо грошей, щоби купити собі двокімнатну квартиру. Я вибачилася і сказала, що вже купила квартиру, що не маю грошей. Максимум, я можу віддати тисячу доларів їм. І тут розпочалося.

Його мати почала просити, щоб я скасувала угоду, адже ми пара, і я зобов’язана допомогти йому, я їх єдина надія. Їм більше нема до кого звернутися. Я вибачилася та пішла. Я була така вражена, що поїхала звідти до матері. Але я дуже здивувалася, що мати почала мене зви нувачувати в еrоїстичності. — Ти маєш його підтримати, а ти молода, ще зможеш заробити. Як взагалі ти можеш думати про квартиру? Я вислухала маму та поцікавилася, коли вона збирається продавати свою квартиру? -А де я буду жити? Це мій дім. -Ось саме, мамо, а це мій дім. А де я буду жити? Чи до старості копитиму? Батьки Олексія теж мають квартиру, вони теж можуть її продати і допомогти своєму синові. Але вони про це навіть не гадають. Не знаю чи правильно я вчинила чи ні, але сьогодні я проведу свою першу ніч у моїй квартирі. Вона мені дісталася непросто, заробляла на полях під сонцем.

Віталій давно мріяв показати своїй родині рідне село, де він виріс, де минули найкращі, безтурботні роки його життя. Він народився у мальовничому куточку нашої країни. Село перебувала далеко від цивілізації, але було оточено незайманою природою. Ще будучи дитиною, він гуляв в окрузі і розглядав небачені красоти. Це потім життя і фінансова скрута змусила перебратися в місто. В принципі, Віталій про це не шкодував, адже завдяки переїзду він зустрів кохання всього свого життя. Він як побачив Оксану, так відразу зрозумів, що вона йому долею призначена.

Багато праці потрібно, щоб добитися уваги такої красуні, але це того варте. Зараз у них в шлюбі двоє чудових малюків підростають. Батьків не ста ло три роки тому. У спадок Віталій отримав батьківський будинок. Будинок був добротний, двоповерховий. Багато теплих спогадів було пов’язано з цими стінами. Встав Віталій рано. Він взагалі не міг тут довго спати, сам не розумів чому, так з самого дитинства було. Всі домашні ще спали. Він взяв з собою пляшку води і вирішив прогулятися.

Ходив по окрузі години дві, в голові багато красивих місць примітив, які має обов’язково показати синові. Коли повернулся, діти вже прокинулися. Донька кинулася до нього в обійми. -Тату, мені можна тобі дещо сказати? -Що? -Нахилися. Коли Віталій нахилився, дівчинка квапливо зашепотіла йому на вушко: -Мама з дядьком Михайлом спить. Віталій розгубився, поспішно пішов в подружню спальню. Там дружина лежала в обнімку з великим плюшевим ведмедем. А це ж він його назвав у дитинстві «дядько Михайло».

Як і багато наших співвітчизників Світлана та Григорій поїхали закордон у пошуках кращого життя. Але як відомо, навіть в інших країнах потрібно дуже старатися і багато працювати, щоби чогось досягти. Молоде подружжя було дуже наполегливим у досягненні своєї мети. Вже через п’ять років вони започаткували власну справу. Здебільшого бізнесом займався Віктор. Згодом завдяки його зусиллям він став приносити пристойний дохід. Сім’я змогла дозволити собі kупівлю будинку, вілли, дорогих машин.

Діти Світи та Гриші ні чого не потребували і могли дозволити собі навчання у найкращих закладах країни. Все було чудово доти, доки Гриша не зах ворів. У нього виявили стра шний діаrноз. Причому виявили на третій стадії, ліkування було малоймовірне, у цьому питанні не могли допомогти навіть усі rроші світу, адже nухлина вже мала мета стази. Саме в цей період Світа з’ясувала, що її чоловік має kоханку. Вона писала йому повідомлення щодня, Свєта якось прочитала одне з них. Їй було бол яче, але вона не стала влаштовувати істериkи, адже чоловік уже був поrаний.

Коли його не ст ало, Світлана взяла на себе управління сімейним бізнесом. А ще нотаріус прочитав заповіт. Останньою волею покійника було те, що будинок, бізнес та все майно залишається Світлані та дітям, тільки віллу він заповідав nродати, а rроші перерахувати kоханці. Остання воля – закон. Світлана написала оголошення, що nродається вілла за один долар. Ніхто не відгукувався на оголошення. Якось зателефонував бездомний. -Це правда? Ви nродаєте віллу за долар? -Так. Він її kупив, а Світлана перерахувала kоханці чоловіка один долар.

Мій син любив крутити дівчатам голови, а потім кидати їх. Ця риса мені не подобалася в ньому. Він нагадував мені чоловіка, який був вітряним. Але змінити нічого не могла.Якось привів зовсім юну дівчину, худеньку, зі світлими очима і сказав, що буде разом з нею жити, оскільки люблять один одного.- Добре, дитино. Якщо разом жити, то треба значить одружитися, як всі люди. Навіщо дівчині голову крутити?- Добре, — погодився він. — Завтра все зробимо так, як треба.І дійсно — Дмитро розписався з Олею.- Молодець, син. Я пишаюся, що виховала в тобі справжнього чоловіка.Я боялася за Олю. Дівчина була дійсно хороша. А мій син — баламут. Вже не одній дівчині голову закрутив, а потім кинув.Перед тим у мене з сином була розмова. Він все-таки не зовсім хотів узаконювати ці відносини.- Хіба тобі не байдуже, як я живу? — несподівано запитав мене.

— Ні не байдуже! Зрозумій, дівчина і так натерпілася, бо росла без батьків. Як вона буде себе почувати в таких відносинах? Що люди про неї говоритимуть?Оля хоч росла в дитячому будинку, все-таки навчилася давати в цьому житті відсіч. Була розумна і практична у всьому.Навчалася на економічному факультеті. На третьому курсі знайшла собі роботу.Невістка відразу припала мені до душі. Я нишком навіть раділа, що Оля мені як рідна. Дівчина теж притулилася до мене. Любила ділитися власними думками зі мною. Одного разу прийшла додому схвильована і заявила:- Мама, я була у лікаря. Він мені сказав, що я вагітна.- Добре, доню! Не хвилюйся ти так. Я допоможу тобі. Для мене це дуже радісна звістка.Син прийняв таку новину холодно. Неначе це його не стосувалося. Мене це трохи насторожило.Але про себе подумала: «може, настрій сьогодні у нього поганий або ще щось».Дні бігли швидко. Оля народила двійню. Для мене це була неабияка радість. Я любила дітей. А це були мої дві внучки — Катруся і Даринка.

На мій превеликий подив, сина така подія вивела з себе.- Ось тепер годуй ще два роти! — обурився він.Мене його слова приголомшили.- Як ти смієш таке говорити про рідних дітей. Це твої кровинки. Дякуй Богові, що здорові. Хіба нам нічого їсти? Або жити погано? — намагалася схаменити його.Він закрився в собі. Почав спати у вітальні. Оля немов стала для нього чужою. Жінка, звичайно, відчувала його охолодження і намагалася налагодити відносини — кликала до столу для чаювання, просила зайти до неї в кімнату.А він виявився черствим, як до малят, так і до неї. Оля часто плакала. Я лише нишком ловила краєм ока сліди на її обличчі. Мені було дуже її шкода.Розв’язка була для мене очікуваною. Син почав пропадати з дому. Міг вдома не бути кілька днів. Потім заявив, що розлучається.

Я стала на бік невістки. Його це дуже обурило, адже він — син. Відповіла, що він поступає негідно по відношенню до своєї дружини і дітей.Вважаю, що діти разом з мамою повинні залишитися жити тут, тому що їм нікуди більше йти.Так син зник з дому на кілька років. Не давав про себе знати нікому. На дітей аліменти не платив. Несподівано прийшла повістка в суд. Син надумав поділити будинок. А куди ж подітися Олі з онуками?Невістка заспокоїла мене, сказала, що вона давно чекала такий перебіг подій. Тому це питання майже вирішила для себе — частину зарплати вкладала в житло. Отже, їй є де жити.А цей будинок по праву належить синові. Він тут народився і виріс. Вона нічого немає проти такого поділу.

Незабаром ми переселилися в нову квартиру. Для мене це теж було несподіванкою, тому що думала, що вона залишить мене доживати вік одну в моєму домі. Адже онукам вже було по сім років — закінчили перший клас. Я вже не була настільки потрібна. Однак Оля наполягла на тому, щоб я переселилася жити до них, тому що вона без мене нікуди не піде.- Ти молода красива жінка. Я хочу, щоб ти влаштувала своє життя, — натякнула їй.-Одного разу я це вже зробила. Тепер у мене є дві чудові доньки і мама. Більше нікого мені не треба, — відповіла Оля з посмішкою.Так в моєму житті з’явилася дочка, яка для мене стала самою рідною людиною на землі. З нею поруч відчувала себе щасливою.