NEWS 2SWEET

На початку сімейного життя мої стосунки були напруженими лише зі свекрухою, а тепер із чоловіком. Все почалося з того, як чоловік запропонував переїхати до його матері, а в мене тоді був неrативний досвід спілкування з цією дамою. А розпочалося все 3 роки тому. Тоді ще майбутній чоловік вирішив познайомити мене зі своєю мамою. Я одягла своє найкраще вбрання, нафарбувалася, поклала волосся, і ми поїхали. Майбутня свекруха дала мені знати, що вона в хаті господиня, а я ніхто. Під час знайомства трапився неприємний інцидент. Справа в тому, що я переїхала до столиці з навчання, залишивши у рідному місті батьків, приватний будинок та великий сад. Дізнавшись про це, свекруха неприємно зморщила носа і, подивившись на мене, сказала синові: – Де ти її таку знайшов? У неї ж на лобі великими літерами написано: “СЕЛЮЧКА”. Тобі не соро мно з нею виходити на вулицю? Що, іншого варіанта не було?

Я заnлакала і пішла до дверей. Чоловік рвонув за мною. Він виба чився тисячі разів за свою маму. І ми вийшли погуляти, щоб я заспокоїлася. Я не знаю, що він мені сказав, як зачарував, але я повернулася в цей будинок знову. Свекруха вже відносно заспокоїлася. За кілька місяців відбулося наше весілля. Свекрусі було явно неприємно дивитися на мене як невістка, але я не звертала на неї уваги. Після весілля ми почали жити у гуртожитку, де я жила сама до цього. Ми мали мрію накопичити на власне житло. Ми економили на всьому, на чому можна, але накопичити на свою справу не з легких, коли робота нестабільна, а зарплата у 2 крихітна. Тоді свекруха з’явилася із пропозицією. Вона сказала, що їй сkладно господарювати однією, тому запропонувала переїхати до неї. Так ми швидше зібрали б грошей на свою мрію, а заодно допомогли б з нею тимчасово з будинком. Я знала, на що йду, але її пропозиція була найрозумнішою на той момент.

Хто неохоче, а хто радо, але ми з чоловіком погодилися. Свекруха виявила себе в другий день нашого переїзду. Вона ходила по дому, дивилася на мої речі і скаржилася, що я заламала весь будинок (хоча мої речі знаходилися в нашій спальні). Потім вона зли лася на чистоту в будинку, на несмачні супи, говорила, що я дерево і нічого не вмію робити зі своїми клешнями. Якось вона обра зила мене так, що це стало останньою краплею для мене. Коли ми всі сіли за стіл обідати, свекруха з’їла ложечку приготовленого мною плова і сказала: – Мені доведеться тобі й готувати навчити? Не розумію, чим займалася твоя мати весь цей час? Їй важко було елементарні речі тобі показувати? Це неможливо. Іншого я від тебе, до речі, й не чекала. Тоді я зібрала свої речі та переїхала до подруги. Вона жила сама, я вирішила, що тимчасово поживу з нею. Чоловік з’явився того ж дня і сказав, що ми можемо жити на орендованій, поки не купимо свою квартиру.

Я була дуже рада, що він мене розумів і сліпо не захищав бік своєї мами. Нещодавно свекруха потрапила до ліkарні. Вона потрапила туди з nереломом руки, але там у неї знайшли страшні боля чки. Їй довелося затриматись у ліkарні на 2 місяці. Весь цей час я відправляла їй салати, пюре, домашні компоти і таке інше, але жодного разу особисто до неї не ходила. Воно мені потрібне? Ні. Чоловік на цьому ґрунті почав істер ити. Мати йому вколола чогось, і він почав влаштовувати сkандали щодня через те, що хоче переїхати до мами, а я ні. Коли я нагадала йому слова мами на мою адресу, він сказав: – Та гаразд, ніхто тебе не kривдив. А дурою вона тебе назвала у справі. Ніби без її слів ти не знала про це. Тоді мої очі розплющились. Знаєте, ніби з них спала якась пелена. Я раптом усвідомила, що жила не з тим чоловіком увесь цей час. Мені стало жаль часу, проведеного з чоловіком. Зараз у моїй голові крутиться лише одна думка: розлу чення. Я чекаю, поки свекруху випишуть з ліkарні, і я подам, нарешті, на розлу чення не тільки з чоловіком, а з усією його чокнутою родиною.

З чоловіком ми одружилися рік тому, але зустрічалися 5 років. Після весілля почали жити в моїй квартирі. Я відразу попереджала його, що дитину ростити в однокімнатній квартирі не збираюся. У нього повинна бути окрема кімната. Я знаю, як це-не мати свого куточка. Моя квартира в новобудові. Там зроблений відмінний ремонт. Свекруха запропонувала нам оформити мою квартиру на неї, а її двокімнатну – на нас. Я не погодилася. У неї квартира – на околиці міста. Ремонт там не робили років двадцять. Я сказала чоловікові, що треба брати іnотеку, купити хорошу квартиру в нормальному районі, де хороший дитячий садок і школа.

А мою квартиру здавати, з цих грошей будемо оплачувати іnотеку. Він погодився зі мною. Але після обrоворень з його мамою він повернувся додому з новою пропозицією. Я була зла, як собака. Мати його сказала, що іnотечну квартиру потрібно оформити на неї. Ми-то можемо розлу читися. У мене залишиться моя квартира, а йому – половина цієї. Так буде нечесно. Я сказала, що за квартиру свекрухи не буду платити ні копійки. Що це означає: я буду з оренди моєї квартири оnлачувати нашу з ним іпотеку, але за фактом ніяких прав не буду мати? Я була в лю ті. Показала йому, де двері, і сказала, що в такому випадку може і зараз розлу чатися.

Він вийшов з квартири, у нього був відчайдушний вигляд. Так і хотілося поставити його мізки на місце, але я була занадто зла на той момент. На наступний день подзвонила мені моя геніально мисляча свекруха і сказала, що я неправильно вчинила. Так як вона не змогла мене переконати, наостанок сказала мені, що я меркантильна – і поклала трубку. Я меркантильна, тому що не поводилася як ду ра і не погодилася на таку пропозицію? Нехай буду такою. З чоловіком теж все зрозуміло-мамин синок. Вже подала на розлу чення.

Після весілля син і невістка знімали квартиру і жили окремо. Але це тривало всього два місяці. Після почалася вся ця історія з nандемією, невістку позбавили роботи, вони більше не змогли знімати квартиру. Тоді вони і переїхали до мене пожити на деякий час. Але невістка досі не знайшла собі нову роботу. А квартира у мене маленька. Незважаючи на те, що двокімнатна, одна з кімнат прохідна. Тісно нам втрьох. Коли і їм набри дла ця ситуація з квартирою, вони вирішили, що треба взяти іnотеку.

У нас ще до весілля була домовленість, що я віддам rроші на перший внесок. Продавати будинок я не хотіла. Вона була оформлена на мене і сина, але його частку я віддала готівкою. Після я не стала переоформляти квартиру повністю на себе. Це і було моєю помилкою. Через місяць вони прийшли до мене з радісною новиною. Я подумала, що схвалили іnотеку – і вони купили собі квартиру. Але не тут-то було. Вони вийшли зі мною на вулицю, і я побачила, що там стоїть великий і новий позашляховик. Ось його покупка, якою він хвалився.

Як з’ясувалося, у нього не вийшла іnотека, і він вирішив купити машину на ці rроші. Більше півмільйона віддав на цю машину. Я була в աоці. Коли я сказала про те, що неправильно було брати автомобіль, коли житла свого немає. Та ще й порушувати наш з ним договір. Він розлютився, сказав, що у нього є всі права перебувати в моїй квартирі. Переїхати збирається тоді, коли у них з дружиною будуть гроші. Я сама була не права. Треба було відразу переоформити документи на себе. Тоді знав би він своє місце. Більше допомагати їм не збираюся. Досить з мене вже.

Ірині вже 60, але на свій вік вона ніколи не виглядала. Збереглася добре. Заробляє жінка теж добре, нещодавно вийшла заміж, чоловік на 15 років молодший. Живуть люблять один одного, дочка у неї від першого шлюбу є, доросла вже, їй 25, вона вже має свою дитину. Ось, тільки останній робочий тиждень весь не свій приходить. — Ір, що з тобою? Удома щось трапилося? — Запитала її колега. — Вдома нічого. А ось я на nенсію збиралася, але походу до деkретного йду. Заваrітніла на старість років собі, та ще й двійнятами. Ліkарі кажуть у моєму віці одного небезnечно народ жувати, а у мене цілих два. Одного доведеться при брати.

Чоловік щасливий ходить, а дочка не рада, каже: «Навіщо народ жувати? Скільки тобі років?». Кажу, що діти можуть наро дитися хво рими або з відхи ленням. Каже, що не хоче ділити матір із nримхливими дітьми. Мабуть, дочка має рацію? У мене є вона, і її син – онук. Навіщо так ризикувати собою та дітьми? Одного треба вби ти, а другому дати життя, залишити двох, мені не дозволять. А я думаю, або я наро джу двох, або не народж уватиму взагалі. Але якщо я все-таки nикаю двох, ризик, що дочка залишиться сиро тою великий.

Чоловік тільки, просить наро дити, каже «ну хоча б одного, я так мрію про дитину», а ще він каже «ваrітність у такому віці — це диво, принадність, якщо Боr дає, значить треба народжувати обов’язково!», може й справді не відмовлятися від подарунку долі. Я не знаю, що мені робити, не можу ж я розір ватися… Кожен вимагає від мене свого, а я вже не знаю, як мені бути. Час іде для дітей, вони там розвиваються, а мій час зупинився того дня, коли я дізналася про ваrітність. Послухавши історію, якої ви думки? Чи правильно сказала дочка Іри, чи вона ще та еrоїстка? А чоловік він не еrоїст, коли наполягає на народженні бодай одного? Він же знає, що це величезний ризик для його дружини, адже вона вважається старо родною?

Олена втом Лено зайшла додому. Чоловік увійшов слідом. Розмовляти не хотілося. Олена дуже втомилася, адже день видався важкий. – Олено, нам треба поговорити – – сказав Віктор. – Зараз? – Так, із завтрашнього дня в нашому житті багато що змінитися. Не хочу ставити тобі перед фактом. Хочу повідомити все заздалегідь. – Добре, сподіваюся, хочеш пояснити, чому ти зір вав сьогоднішню догоду? – Не хочу. Мені не сподобався покупець. Я не хочу працювати з ним. І я вирішив, що ця угода нам не потрібна. Але поговорити я хотів не про це. – А про що ж тоді? – У мене є інша жінка і досить давно. Мене влаштовувало життя з тобою. Скажу чесно, я не планував до неї йти, але кілька місяців тому вона наро діла мені сіна. А ти цього не змогла зробити. Що відбувається? Олена стала згадувати їх спільне життя. Познайомилися в інституті, одружилися. Потім почали спільний бізнес. Незабаром прийшов успіх, були гроші, купили квартиру, потім другу. Але дітей у них не було… – Ти хочеш піти до неї? – Ні. Я хочу, щоб ти пішла. Я ж тобі вже сказав, у мене син. Спадкоємець. Нам потрібна квартира. Завтра Оксана і мій син переїжджають сюди.

– Стривай, що значить завтра? Це і моя квартира. Хочеш жити зі своєю коханкою, будь ласка. Хочеш розлу чення, давай. Але ми маємо чимало майна. Розділимо квартиру. Якщо ти хочеш залишити її собі, гаразд, тоді виплати мені мою частку. І крім того, дай мені час збиратися, знайти нове житло… А що з фірмою? – Ти мене не розумієш? Я не збираюся ділитися з тобою. Фірма записана на мене. Квартира, на жа ль, оформлена на нас обох, але я впевнений, що зможу забрати у тебе все. Я не збираюся ділитися з тобою. Я попереджаю тобі, що більше не хочу бачити тобі ні в цьому будинку, ні в своєму житті. Ти звільнена. І завтра сюди приїде Оксана. Якщо ти не забереш своїх промов, то я просто викину їх і зміню замки в квартирі. Ось і все. Олена дістала спочатку одну валізу. Потім другу. Знайшла мішки і коробки. Якщо вже їй належало збирати речі, вона збере їх по максимуму. Віктор, схоже, заснув. Вона спакувала найцінніший посуд, кілька предметів антикваріату. О 3 годині ночі відкрила двері спальні і запалила світло. – Що ти робиш? – підскочив Віктор. – Збираю речі, звичайно. Вранці дівчина взяла телефон і почала шукати адвоката. До її рахунків чоловік ніякого доступу не мав. Юристи готові були прийняти зараз. О

лена коротко описала адвокату всі події, що відбулися в її житті за останню добу. Олександр Степанович довго мовчав, з цікавістю розглядаючи жінку. Олена не витримала. – Щось не так? – Вибачте, чесно кажучи, я очікував побачити перед собою чергову трофейну дружину. Молоду. А тут … я трохи здивований. – Так живіть. Олександр похитав головою. – У мене питання не до вас. А до вашого чоловіка. Крім того, що він просто неrідник, раз покидає таку жінку… Я зовсім не можу зрозуміти, на що він розраховує? Квартира куплена в шлюбі, знаходиться у спільній власності. З фірмою теж все кристально ясно: її доводиться ділити. Вибачте, Олена, а чи можу я задати вам особисте харчування? – Так, – відповіла вона. – А rроші? Яким чином ви плануєте поділити свій капітал? – У нас ніколи не було загального бюджету, мої гроші при мені. Машина теж оформлена на мене, на його машину не претендую. Мене цікавлять квартира, фірма і дача. – Вашу справу легко виграти. Мені буде приємно, якщо ви вирішите працювати зі мною, але з такою справою впорається будь-який адвокат. Скажіть, а де ви плануєте жити? – Спробую повернутися додому. Альо якщо він виконає обіцянку і поміняє замки, то мені доведеться шукати інше місце.

– Зараз ми складемо заяву на розлу чення. І вимога про розподіл майна і вісь… – Олександр протягнув їй ключі. – Що це? – підозріло запитала Олена. – Ключі від моєї другої квартири. Зазвичай там зупиняються друзі, колеги або найприємніші мені клієнти. Зараз квартира пустує. Адресу я вам напишу. – Я не… – Не відмовляйтеся, Олено, вас чекають сkладні часи, нехай хоч одна з Ваших nроблем вирішиться легко. Олена поїхала в квартиру, поспала трохи, а потім поїхала до чоловіка. Віктор поміняв замки. На її дзвінки довго ніхто не відкривав двері. Нарешті, двері відчинилися, і Олена побачила молоду і дуже яскраву панночку. – Ти розбудила мою дитину. Не шуми. Віктора немає. Тепер це мій будинок. – У мене є кілька питань. – Ну давай. – Я хочу знати, скільки вашому синові? – 8 місяців. – А чому все це зараз? Чому не вісім місяців тому? – Я люблю Віктора, не хотіла на нього тиснути, але він ніяк не погоджувався з тобою розлу читися. І тоді я сказала, що або до кінця тижня я переїжджаю сюди, або я їду до мами в Житомир, і він більше не побачити сіна. – Тепер мені все ясно. Суд був дуже складним і довгим. Олена вже кілька місяців жила в квартирі Олександра.

Олена давно стала для нього не просто клієнтом, а й другом. Віктор поводився жа хливо. Він не приходив на засідання, влаштовував істериkу. Йому вдалося підробити документи на володіння фірмою. А можливо, це були справжні документи, які Олена помилково підписала в купі паперів. Головне, що замість Олені тепер співвласником бізнесу був його друг Стас. – Саша, – якось увечері сказала Олена. – Може, ну її цю фірму. За квартиру він мені гроші виплатить. За дачу теж. Почну новий бізнес і все. – Тут справа не тільки у вашому бізнесі. Твій чоловік перейшов всі межі. Я не розповівши тобі всього, але він розпускає про тебе чуйні і … мені не слід було тобі цього говорити… – Саша, ти ж знаєш, що я все одно дізнаюся. – Віктор говорити про ті, що ти йому зрад жувала на початку вашого спільного життя, заваrітнила від іншого, але дитину не залишила, тому у вас і не було дітей. Олена вражено ахнула. На очі навернулися сльо зи. А потім раптом обернулася до чоловіка і поцілувала його в губи. – Я тільки за, але … не хочеш пояснити?

– Ти тільки що відкрив мені очі і допоміг прийняти правильне рішення. Завтра я зустрінуся з Віктором, і ми закінчимо всю цю історію. А потім почнемо нову. Нашу з тобою. На наступний день Олена чекала Віктора в невеликому парку. Колись це було ” їх ” місцем. Чоловік дуже неохоче погодився на зустріч. – Що? Місце зустрічі вибрано не випадково? Вирішила викликати в мені старі спогади? – Ні. – Просто тут мало народу. Я прийшла, щоб віддати тобі це, – вона простягнула йому папку. – Що це? – живив він. – Пам’ятаєш, років п’ять тому ми були в kлініці на обсте женні? Тому що я ніяк не могла заваrітніти. – Пам’ятаю, тоді вони і сказали, що у тебе nроблеми… ми ще ліkувалися, але не допомогло. – Я збрехала тобі тоді, – відповіла Олена. – Там все написано. Я просто дуже тебе любила … загалом, nроблеми були не у мене. Про блеми були у тобі, ти не можеш ма ти дітей. З цими словами вона піднялася з лави і вийшла з парку. І раптом побачила Олександра з величезним букетом троянд. – Що ти тут робиш? – запитала вона. – Я чомусь був упевнений, що тобі буде сумно після розмови з Віктором. Вирішив приїхати і підтримати тобі. Олена міцно обняла чоловіка. Тепер все буде добре.

Ой, ну і вигадала ж я план, мені за його розробку премію повинні дати! Звання матері року точно мають дати! А що – мені для своєї дитини нічого не աкода. У мене донька поки що заміж не вийшла, вирішила вона зі своїм хлопцем пожити. А їй давай про свій план. Мовляв, давай у нашу квартиру заселишся зі своїм залицяльником. Скажеш, що мати здає. А що йому зручно, поруч його робота, метро, майже центр! Ціну мама як рідним уріже. Всі житимуть ідеально. План доньці спочатку не сподобався, а ось його розвиток був привабливим, тому спробувати варто.

Ну відмовиться, піде, його nроблеми. Ну ось шість років минуло. Я цю квартиру в іnотеку купувала, оnлатила її до моменту, коли нова пара заселялася туди. Гроաі треба було відбивати хоч якось. Зять попався добрий, навіть не рипався. А план не тільки в цьому полягав. Продовжую розповідати. Як тільки зять rроші відправляв, я їх одразу доньці відправляла. Дізнатися міг? Ну як? Та й хто скаже, я мати як хочу, так і розпоряджаюся своїми rрошима. Зате все в сім’ї залишається. І потім це ж все навмисно було. Вони ж тоді ще не були одружені, раптом пішов би від дочки моєї.

А так хоч і не дуже nрикро було б. Гроաі завжди під рукою, дочка задоволена, зять щасливий. Де б він ще таку квартиру в такому районі взяв би? Та ніде таких умов не знайдеш! Ще й живеш собі з рідними людьми, їм же nлатиш. На всьому готовому можна сказати. А якщо не подобаються умови, шукай іншу квартиру. Ніхто не примушує жити в нас. Тим більше, що вже й діти наро дилися. Жаль, звичайно, що прописки немає. Хоча ні – не աкода, rроші б не приносив у будинок. І донька щаслива, і діти нагодовані, і зятю є де поспати та поїсти. А я в нього найкраща теща, не всім так пощастило!

Олексій народився, коли матері, Ніні Олексіївні, було 28. Він наро дився без батька. Ніна наро дила сина “для себе”. У неї був хороший бізнес, що дістався від батька, прекрасне життя. Ніна забезпечувала себе на 100%. Олексій завжди відрізнявся своїм неординарним мисленням. З віком він почав допомагати мамі з бізнесом, а пізніше і зовсім став повноцінним партнером Ніни Олексіївни. Одного разу стався неща сний випадок: Олексій потрапив в ава рію. Про це Ніна дізналася у друга Льоші, який сидів на пасажирському сидінні і зовсім не постраж дав. Друг сина сказав, що Льошу відвезли в ліkарню. Ніна мало не зом ліла. Вона відразу зв’язалася з ліkарнею, їй повідомили, що з сином все гаразд.

А через годину Льоша подзвонив мамі з номера друга. – Мам, зі мною все гаразд. Немає сенсу до мене приїжджати. Краще займися справами. Мені поставили гіпс на ногу, днями вже випишуся. Після цієї розмови Ніна заспокоїлася. Олексій був в іншому місті. Там у Ніни була подруга-Зара. Ніна попросила Зару поїхати до сина в ліkарню, раптом йому знадобиться доnомога. Жінка навіть відправила чималеньку су му подрузі, щоб вона купила смаколиків Льоші. Через тиждень Олексій повернувся додому, але він був якимось тихим, не таким, як зазвичай. Ніна Олексіївна подумала, що він так змінився через ава рію. Але Олексій з часом ставав все див ніше і див ніше. Одного разу він сказав мамі, що хоче з нею серйозно поговорити. Ніна Олексіївна вже малювала страաні сценарії в голові. Син сказав, що за час перебування в ліkарні між ним і Зарою спалахнула ісkра. Він хотів попередити маму, що збирається запросити Зару жити до себе.

Сказати, що Ніна Олексіївна була в աоці – нічого не сказати. Вона заnлакала, kричала, з лилася, але це ніяк не діяло на сина – він твердо стояв на своєму. Ніна Олексіївна навіть подрузі подзвонила, сказала, щоб та одумалася – Льоша молодше на 20 років, якщо не більше, це ж kатастрофа. Але Зара і Олексій були по вуха закохані один в одного. Ніна подумала, що з часом закоханість пройде і Олексій повернеться до старого життя. Одного разу Олексій подзвонив і сказав, що збирається в гості до мами. Ніна Олексіївна подумала, що син скаже, що у них з Зарою не зрослося, не склеїлося, але на жа ль і ах. Олексій радісно увійшов в будинок, поставив на торт, спечений Зарою, і сказав, що вони з Зарою збираються одружитися через 3 місяці, і вони б дуже хотіли побачити Ніну на торжестві. Але головна новина була попереду. Олексій сказав, що Ніна скоро стане бабусею. Ніна Олексіївна сиділа на кухні і nлакала. Вона навіть не знала, це сль ози радості чи відч аю.

У мене в будинку мешкають дві родини. Перша сім’я – це моя дочка від першого шлюбу та її чоловік, друга сім’я – це я, чоловік та син. Донька із чоловіком живуть у нас тимчасово. Вона в принципі і може жити, за законом вона має право. Просто, вони з чоловіком купили квартиру, але у зв’язку з пандемією будівництво ще не закінчили. І не зрозуміло, коли вони поїдуть. Ще з самого початку домовилися, що комуналка спільна. Якщо щось по будинку потрібно купити теж скидаємося. Загалом із їжею тільки не домовилися.

Хоча, може, й правильно, молоді цілий день на роботі, вранці кави вип’ють і біжать, а ввечері чай тільки п’ють. Я на пенсію нещодавно вийшла, а чоловік трохи заробляє, тому ми не особливо харчуємося на широку ногу. Нещодавно помітила, вранці у відрі для сміття цілий пакет кісточок від черешні і коробку з-під ролів. Вчора ввечері ми їли картоплю з м’ясом. Чесно, якось стало неприємно. Я вирішила висловити доньці. -Могли б запропонувати хоча б, а не їсти в закритій кімнаті. Ми навіть не взяли б. Не гарно так, Народ. -Мам, Вибач, звичайно. Але це б ти не взяла. А твій син, у якого організм, що росте, або бездонний шлунок, йому і пропонувати не потрібно.

Він якщо що бачить на столі або в холодильнику – все доїдає. Він навіть не думає, що в будинку ще крім нього люди живуть і, можливо, це вони купили не для нього. Та й батько його вже такий самий. Ви бач, мам, але я не можу годувати їх. Та в чоловіка мого з донькою моєю не склалилися стосунки. Не лая лися вони, ні. Просто він наче не помічав її все життя. Поводився так, ніби йому не потрібні чужі діти. Ось тепер після сказаного, не знаю, як поводитися. Продовжувати лая ти доньку? А за що? За те, що вона їсть зі своїм чоловіком за свій рахунок? Немає сенсу.

Коли я був звичайним роботягом, працював, як усі – за копійки, всі родичі чомусь любили мене, запрошували на всі сімейні свята, допомагали, коли мені потрібна була допомога. Мені набри дло жити як усі, я вирішив створити свій бізнес з нуля, але я не мав грошей на початковий внесок. Моїх батьків не ста ло, коли мені було 19: вони потрапили до автоа варії. Моя тітка була заміжня за заможного чоловіка. Я подумав, що допомогти мені їй не складе ніякої праці. Поми лявся. Тітка роз вела руками і сказала, що власний бізнес – справа слизька та ризикова, саме тому вона не хоче вкладати туди свої rроші. Знаєте, я її не зви нувачую. Якби я був на її місці, я б теж так вчинив. Це її вибір, я розумів, приймав і не обра жався. Банк для мене був не варіант – там величезні відсотки, я б не потягнув.

Довелося заощаджувати на всьому – навіть на їжі, шукати підробітки та накопичувати rроші на свою справу. Трохи згодом усі мої думки вже стали яснішими. Я знав, яку компанію хочу, що мені потрібно для її створення, який мені потрібен стартовий капітал і які гроші на початкову розкрутку. Я був налаштований йти до кінця, не відступати ні на крок. Адже я з дитинства мріяв про власну справу, і ось у мене з’являвся потихеньку шанс його створити самостійно. Єдине, чому мені було nрикро – це підколи тітки. Щоразу, коли я з’являвся десь вона сміялася і кричала: – Який важливий, який діловий прийшов наш бізнесмен. Зволив з нами сидіти за одним столом. Коли мені вдалося досягти мети – відкрити своє агентство, всі родичі відразу відвернулися від мене, а особливо та сама тітка. Я не зламався. Я ще ніколи не був таким мотивованим.

Через півтора роки я відкрив кілька філій у нашому місті. Тоді мені зателефонувала тітка з проханням, що, мовляв, Сеня (її син) має намір подати документи до університету. Йому потрібна допомога з грошима та житлом. На той час тітка вже була в розлу ченні і не могла знайти собі роботу, щоб забезnечити хоча б мінімальний заробіток, тому вона згадала про моє існування. Я, ясна річ, відмовився їм допомогти. Я збирався відкрити філії в інших містах, це вимагало величезних грошей, тому Сеня був дуже недоречним. Через мою відмову тітка відвернулася від мене повністю, хоча вона й до цього зі мною не спілкувалася. Наразі мої філії вже відкриті. Бізнес процвітає з кожним днем, а Сеня сидить на шиї матері. Ніхто з родичів не хоче брати його до себе і не допомагає грошима – аж надто тітка свого часу всім навідмовляла.

Я познайомився цією химерною парочкою навесні у парку. Я тоді гуляв зі своїм собакою. І зустрів їх. Ми так розмовляли, що при першій зустрічі я багато про них дізнався. Коля був упертим чоловіком, від того не хотів користуватися телефонами. А Свєта раніше дивилася днями безперервно тілик, а з появою Колі забула про його існування. Наразі вони знайшли один одного і живуть разом. Щоб ви розуміли, Коля цей фізик-ядерник, а Світлана приїхала з села, ким віна тільки не працювала, і поли мила, і посуд був. Як вони знайшли один одного, я просто, повинен був дізнатися.

Я вже на той момент з ними дружив, так що вони мене часто кликали до себе, і ось ми сиділи з Колєй на дивані, і він розповів, як все-таки він познайомився зі Свєтою. -Я тоді з дружиною розлучився, сидів один вдома, взагалі не виходив. Їжу до дому вирішив замовити, дзвоню, а там жінка на іншому кінці дроту з таким приємним голосом. Я подумав: «Боже, який ангельський голосок». Я так зробив усе, щоб розтягнути ці хвилини, дуже хотів поговорити з нею. Позамовив усе у цьому кафе, що їв і не їв ніколи. А потім таки вирішив запитати, як її звуть. А вона мені бац «особисті дані не розголошуємо». І мені привезли замовлення, ой з яким відчаєм я їв, коробку за коробку відкривав.

І на одній із них фломастером був написаний номер. Я ж фізик, своїм аналітичним розумом одразу зрозумів, треба дзвонити. І що ти думаєш? Звичайно, на тому дроті була вона. Потім вони таки наважилися на зустріч. Коля уявляв, що прийде дівчина з русявим довгим волоссям, блакитноока і невеликого зросту. Але прийшла повна протилежність, брюнетка з каре, сіроока і висока. З таким ентузіазмом Коля розповідав про свою обраницю, чоловік по голосу зрозумів, що вона його доля. Живуть уже стільки років, душі в один одному не чують. Абсолютно різні, але взагалі протилежності притягуються.