До моменту весілля ми з Толею зустрічалися вже років зо три. То був мій особистий рекорд. Перед цим я з хлопцями зустрічалася щонайбільше півроку, до кінця цукерково-букетного періоду. За Толю я вийшла, бо вибору в мене вже не було: я була ваrітна. На весіллі я була схожа більше на колобка, ніж на наречену, тому що була глибока осінь – було холоднувато. — Ось вам подаруночок, — сказала моя тітка і простягла мені два дитячі пледи. — Навіщо два, — ніяково запитала я. — Другий зайвим не буде,- сказала тітка і повернулася на своє місце.
— Ой, не подобається мені це, Толь, — сказала я чоловікові. Моя тітка славилася тим, що її слова магічним чином збувалися. Вона часто так між словом передбачала майбутнє. Про її слова я швидко забула, адже я навіть не насолоджувалась весіллям, а більше мучилася від токсикозу. Мій живіт зростав не по днях, і не по годинах, а по хвилинах. Я їла не за двох, а за сімох. — Що за слоник у нас там живе, — жартував чоловік, гладячи мій живіт, — мені треба влаштуватися на другу роботу, з таким апетитом дитини. УЗ Д показало, що в нас буде хлопчик, а я так засмутилася, адже дуже хотіла дівчинку. Ось чоловік буквально стрибав від щастя у кабінеті УЗ Д. Ні, не думайте, я і сина чекала з нетерпінням, але одна я знаю,
як сильно хотіла доньку. Але, гаразд… Настав день «Х». У мене почалися перейми. Все пройшло ідеально, і вже за півгодини ліkар закричав: — Вітаю! У вас дівчинка! Я дуже зраділа, але й здивувалася, адже ми готувалися до сина, все синє куnували, а чоловік як чекав на синочка… Раптом я розумію, що мені легше не стало, а потім бачу – живіт ще ворушиться. У мене знову почалися перейми. — Подвійне щастя! — Закричав акушер, — у вас і син наро дився. Виявляється, таке буває, коли один малюк ховається за другого та УЗ Д показує лише одного, що знаходиться спереду. Ось так ми поїхали за сином, а повернулися із сином та донькою. Ми з чоловіком щасливі. Тепер у нашому домі тихо не буває.
