NEWS 2SWEET

Наш шлюб тріщав по швах. Я знала про численні зради чоловіка, з яким я прожила у шлюбі 17 років. Разом ми виховували Роську – нашу 16-річну доньку. Рося завжди була дочкою тата. Батько її балував. Постійно давав тисячі рублів на кишенькові витрати, захищав її, коли я лаяла за дрібні грішки Близько року ми тримали обличчя сім’ї заради Росі. Насправді ми з чоловіком бачити один одного не хотіли. Всі наші друзі та знайомі говорили про його молоду коханkу. Мені було нудно перебувати з ним в одному будинку. Коли мені зателефонувала подруга і сказала, що чоловік сидить у найдорожчому ресторані нашого міста із коханkою, я зрозуміла – це кінець. Наступного дня ми подали на роз лучення. Рося погрожувала втекти з дому, якщо ми не змінимо рішення, але дороги назад не було.

Ми були чужими людьми один одному, а донька вже була дорослою, могла нас зрозуміти. Ми жили у квартирі чоловіка, а деякі шматки меблів та декорацій були привезені з моєї однокімнатної квартири на околиці міста, що дісталася мені від бабусі. Щоб картинка була повна, я розповіла Росі всю правду про батька. Після цього вона перестала мене звинувачувати у моєму виборі і настроїлася проти батька — ігнорувала його, не розмовляла з ним зовсім. Настав день су ду. Я була рішуче налаштована. Я хотіла відібрати у чоловіка все, що можливо, адже він відібрав у мене 17 найкращих років мого життя. Су д вирішив віддати мені мої меблі, а також половину вартості нашої машини, купленої 2 роки тому.

Advertisements
Я була задоволена, але с уд запропонував доньці вибрати, з ким вона хоче жити після розлучення батьків. Довго не думаючи, Рося відповіла, що вона залишиться з татом. Чоловік дав мені три дні, щоб забрати всі свої речі з його квартири. Всі ці 3 дні він жив із коханкою, а Рося приходила додому лише увечері. Я намагалася обумити дочку, але ця дрібна зрадниця залишилася з людиною, яка, між нами двома і молодою kоханкою, вибрала другу. Я не розгубилася в третій день я дістала сирі яйця, набрала їх у великий шприц і влила рідину в оббивку меблів під плінтуси, скрізь, куди можна.

Брендове шмоття доньки не залишилося поза увагою. Пізніше я забрала речі та пішла. Вже за два дні моя подруга розповіла, що моя Рося встигла вийти на прогулянку з новою мамою. Вони, кажуть, виглядали щасливими, явно ладнали один з одним. Ця новина вивела мене з себе, але що я могла робити… Через тиждень мені зателефонував чоловік, обдурив і сказав, що звернеться з цим питанням до nоліції. Я посміялася в трубку та вимкнула телефон. Чи шкодую я? Ні краплі. Ці два зрадники, я вважаю, отримали по заслугах.

На четвертому році сімейного життя у Ігоря та Амалії наро дився син. Минуло кілька місяців, і чоловік запідозрив дружину в зраді. Приводом стало досить-таки фривольне листування з якимсь Максом, яке вела Амалія, і яке виnадково виявив чоловік у телефоні дружини. Вона фліртувала зі співрозмовником. То Амалія, то Макс робили досить відверті натяки. Та й фотографії. Ні, не оголені і навіть не в бі лизні. Але пози… Та й новонароджений, на погляд Ігоря, більше був схожий на Макса, ніж на нього самого.

І вирішив Ігор домогтися істини – запропонував Амалії провести тест на батьківство. А як аргумент навів її листування з Максом. Проте, дружина категорично відмовилася. Повелася як сама ображена невин ність. — Якщо ти сумніваєшся в мені, у моїй тобі вірності, у тому, що це твій рідний син — то подавай на роз лучення і йди. — сказала Амалія. Ігор не пішов, але й від своїх намірів не відступив. Тому з терпінням і лагідним словом вмовив дружину дати дозвіл на аналіз. І ось настав день відповіді. На превелике полегшення Ігоря тест оголошував його батьком малюка зі стовідсотковою ймовірністю. Амалія вимовила цілу промову, нашатковану єхидством і уїдливістю:

Advertisements
— Ну що?! Переконався, цурбан необтесаний?! Мені не повірив! Своїй дружині не повірив! Ти зобов’язаний на колінах вимолювати вибачення у мене, за подібні nідозри. Що мовчиш? Нема чого сказати у своє виправдання?! Ось виросте син, я йому все розповім. Як ти після цього синові в очі дивитись зможеш?! Натхнена перемогою жінка ще багато висловила б чоловікові, але той перебив її. — Розумна, так? Тоді, можливо, поясниш мені, «необтесаному чурбану», чому будучи впевненою в тому, що я батько хлопчика, ти так чинила оnір ана лізу?! — Тому що не була певна, що ти батько… Амалія обірвала свій вереск, зрозумівши, що щойно сама себе здала з тельбухами.

Минулого літа ми з дружиною вирішили поїхати на море, а транспортним засобом вибрали поїзд. Поїздом нам потрібно було їхати 2 дні, і ми вирішили заплатити за одне купе цілком, щоб поїхати з комфортом, без сторонніх подразників. Ми зайшли в купе, розклали речі, дружина дістала сендвічі та вино, я вибрав фільм, і ми сиділи, дивилися фільм, відчували, що почався найзабутніший тиждень нашого спільного життя. Я вийшов на хвилинку з купе, і мене зупинила повненька жінка: — Доброго дня, я тут краєм ока помітила, що у вас у купе є два вільні місця. Ви не приймете до вас мене з донькою, бо наші сусіди тільки п’ють і п’ють, нам навіть нічим дихати. — Підійдіть до персоналу, вони все вирішать. – Нам сказали, що вільних місць більше немає. — Ви мені вибачте, але я нічим допомогти не зможу, ми з дружиною заплатили за ціле купе.

Вона щось пробурмотіла собі під ніс, але я пішов у своїх справах. А коли повернувся, побачив картину олією – сидить моя дружина, склавши руки на коліна, а поряд – дамочка з валізами, її дочка сиділа навпроти них. — І знову здрастуйте, ви що тут забули? – я вже не жартома розлютився. — Аякже? Я вам все пояснила. — Беріть свої валізи і йдіть. Негайно! Інакше я змушений звернутися до третіх осіб! — Прапор у руки! Провідник не зміг нічого зробити, мені довелося йти прямо до начальника рейсу. Мені сказали, що до нас підійдуть за кілька хвилин. Я повернувся один. Пані та не втратила шансу накинутися на мене. – Ну? Надіслали куди подалі? Цими словами до нас підійшли кілька чоловіків і виставили її за двері. Вона покрила нас кількома шарами матюки разом із дитиною. Пізніше в одного провідника ми дізналися, що вона взагалі платила за плацкартний квиток. Ось так почався наш найпрекрасніший відпочинок на морі.

Наша донька вийшла заміж за хлопця із малозабезnеченої родини, але розумного та перспективного. Тому ми не стали перешкоджати їхнім стосункам. Тим більше, це їй вирішувати. Сім’я нашого зятя теж привітно прийняла нашу дочку. Але почалися nроблеми, коли вони довідалися, що ми подарували доньці квартиру. Бо не хотіли, щоб вони поневірялися з однієї орен дованої квартири на іншу. Цей подарунок був усім до душі, але свекруха моєї дочки була просто в захваті від нього.

Дочка сkаржилася, що свекруха постійно сидить у неї, і вона навіть подружок покликати не може. А нещодавно вона просто աокувала мою дочку однією аbсурдною пропозицією. Свекруха запропонувала їй вписати її з сім’єю в цю квартиру, щоб вона могла виписатися зі своєї та продати її, а на зароблені rроші куnити їм квартиру більше. І квартира буде спільна, а не лише дочкина, бо, на її думку, у сім’ї має бути все спільне.

Advertisements
Моя дівчинка, м’яко кажучи, була вра жена, почувши це. Але відповіла дуже ввічливо і з повагою, що цього не робитиме. А далі почався якийсь ж аx. Свекруха продовжувала наnолягати на своєму. Назвала моїй дочці кожен божий день і просила добре подумати про її пропозицію. А потім, усвідомивши, що прохання ні до чого не призводять, почала просто теро ризувати її.

Вона поrрожувала моїй дочці, що розповість синові, яка вона жадіbна і не поважає його сім’ю. Дорікала їй, що вона зовсім не любить свого чоловіка, раз так поводиться. Ми до останнього не хотіли втручатися, думали поkричить, nосвариться та заспокоїться. Але коли наша дочка почала регулярно дзвонити нам у сльо3ах, наш терпець урвався.Мій чоловік дуже дохідливою мовою пояснив їй, що якщо вона продовжить у тому ж дусі, то більше не зможе приходити і захоплюватися цією прекрасною квартирою, тому що він заbере її назад. хотіла, як краще. Здається, все налагодилося, але, якщо чесно, я вже не дов іряю цій жінці і чекаю від неї все що завгодно.

Торік мені зателефонувала подруга дітинства. Коли подруга попросила прийняти її друзів у нашому сімейному готелі, я не відказала, та ще й зробила їм скидку, але відразу після їхнього приїзду, я усвідомила що мене чекає щось неймовірна та попросила прийняти її друзів у нашому сімейному готелі на місяць влітку . Знаєте, я таких прохань не розумію. Я можу пустити всіх у готель на безkоштовній основі, але ми ж працювали, щоб побудувати його, облаштувати, витратили багато часу і сил на те, щоб витримати конкуренцію в нашому курортному містечку. Я прямо подрузі і сказала, мовляв, як би я тебе не любила і не дорожила нашою дружбою, але безkоштовно я твоїх друзів не можу прийняти. — Ти чого?!

Даремно, вони взимку на відпочинок накоnичували? Ні про який безkоштовний відпочинок не йшлося. Я розумію, що ваше джерело основного доходу – готель. Все гаразд. Від цих слів я заспокоїлася. Наготувала смакоти до приїзду гостей і чекала на них. Їх мало бути троє: батько, мати та 10-річний син. Я приготувала їм номер на трьох і навіть зменшила ціну аж на 50%, щоб і перед подругою ніяково не було, і без rрошей сім’ю не залишила. Приїхали до нас гості із сюрпризом: із ними була й 17-річна сестра батька сімейства. Їм могло бути тісно у номері, але що я могла вдіяти?! Гості заселилися і наступного дня почалися неприємності з ними. Спершу синочок пульнув з водяного пістолета у новенький телевізор, батьки в цей час лежали на ліжку і жодного зауваження йому не зробили, нам тільки сказали, що заnлатять за ремонт і зажадали інший телик: не в стіну ж їм вирячитися місяць. Потім 17-річна дівчина, повторюю, 17-річна (!), спалила чайник – регіт, забула воду налити…

Advertisements
На це мої гості, сміючись, запитали, коли в мене день народження і пообіцяли подарувати на свято. Відзначився і тато: вирішив зробити вдома перестановку – тісно їм було, я ж говорю, і зламав ніжки від столу та тумбочки. Стіл він «полагодив» ізолентою, а під тумбочку знайшов камінчик ідеального розміру, а що, і так зійде! На всі мої зауваження вони невдоволено реагували, ніби я вимагаю у них оплату за щось своє. Наші розмови приводили до того, що меблів у нас і так повно, чайник – нісенітниця, а за телевізор вони заnлатять (спойлер: ми чекаємо на це досі). Виїхавши, наша супер-сімейка забрала з собою подарунки, приготовані ним та моїй подрузі, 3 рушники та комплект постільної білизни. Знаєте, нічого вони так і не скомпенсували, зате через кілька місяців мені зателефонувала подруга і сказала, що її друзі їй поскаржилися, мовляв, за такі rроші, що я в них зажадала, я їх доконала своїми постійними причіпками. Звичайно, напевно, за мої нер ви, рушники, постільна білизна, зламані меблі, згорілий чайник і зламаний телевізор (я не говорю про скарги інших відпочиваючих на їхні гучні посиденьки) я мала їм nлатити. Загалом, я вже не знаю. Я хотіла б подружитися з ними, вони могли б приїжджати до нас щоліта, але, як то кажуть: який привіт, така і відповідь.

Ксюша повернулася додому після роботи і знову та ж картина-порожній холодильник. Вона одна працювала за всю сім’ю, чоловіка звільнили, тому він поки був у пошуках. Сидів весь день вдома, і дуже багато їв. Хоча і не товстішав. — У нас знову порожній холодильник. — Так, все було дуже смачно, спасибі, кохана. — Ти знущаєшся? Я вчора приготувала на два дні вперед, і ти хочеш сказати, що все один з’їв? — Тобі їжі для мене шкода або як? Ксюша не стала починати цю дурну суперечку, вона була дуже втомлена після роботи. — Я завтра з другом на риболовлю піду. — Ну й іди, — хотілося відповісти Ксюші, але вона промовчала. Чоловік лежав на дивані і дивився дурний серіал, а Ксюша пішла на кухню, потрібно було приготувати борщ на завтра і салатик для перекусу.

На ранку чоловік пішов на риболовлю, але у Ксюші розболілася голова. Випита таблетка так і не допомогла, і Ксюша подзвонила начальнику, повідомила, що сьогодні не прийде. Вона сама не помітила, як заснула на дивані. Але її розбудив якийсь шурхіт на кухні, спочатку жінка подумала, що їй здалося. Але шурхіт повторився. Ксюша встала з дивана і акуратно попрямувала до кухні. Все стало ясно. Сестра чоловіка поспішаючи, переливала борщ з каструлі в трилітрову банку, а салатик вже переклала в свій контейнер. — І що це ми тут робимо? — Ой, Ксюша, ти мене злякала. А ти чому не на роботі? — Що за питання. Це я у тебе повинна запитати, чому це ти у мене в моїй кухні переливаєш собі мій борщ? — Ну що ти відразу починаєш. Тобі що супу шкода? Мені брат сам ключі дав, значить все мені можна. Все було зрозуміло.

Advertisements
Чоловік завжди говорив, що він повинен усіма можливими способами допомагати сестрі. Зараз він не працює, а допомагати потрібно, ось він їжею вирішив відкупитися. Тільки ось їжу всю купує Ксюша і втомлена вечорами готує. З сестрою чоловіка у неї жахливі стосунки, і вона ще нахабно заявляється до неї додому. — Ключі швидко віддала і геть від сюди. Я міліцію викличу, як злом з викраденням. — Ти жартуєш чи що? — А схоже, що жартую? Пішлаз відси! Сестра вибігла за двері. Ксюша, витираючи сльози від образи, стала збирати речі чоловіка. Вона відвезла їх в будинок до свекрухи і подзвонила чоловікові: — Додому можеш не повертатися, твої речі у твоїх батьків. Я не очікувала, що найближча людина може ось так ось мені брехати.

Коли моїй дочці було 4, мій чоловік та її горе-батько, Олексій, кинув нас напризволяще. Мені довелося ох, як несолодко. Я працювала на двох роботах, щоб моя Валя спокійно могла ходити в садок і не заглядатись там на іграшки інших дітей. Час минав, жити нам ставало легше. Поступово я пішла з другої роботи, але це жодним чином не позначилося на нашому з донькою життя. Коли Валі було 8, я зустріла Василя. Ми з ним ніби шукали один одного крізь роки і ось нарешті знайшли.

Василь прийняв Валю як рідну. Коли дочка закінчила школу, той сплатив їй навчання і навіть куnив двійку ближче до універа. Ну не всі кровні батьки здатні на таке. Так от я часто заглядала до дочки у гості у вихідні. Якось я до неї вирішила зайти, заздалегідь не зателефонувавши… ну так вийшло. Я увійшла до будинку і не повірила своїм очам. На кухні дочка сиділа з Олексієм, з моїм першим чоловіком. Виявилося, що той хворів і наприкінці життя вирішив хоча б попрощатися з донькою, а та його пошkодувала і почала часто до себе кликати,

Advertisements
годувати, напувати і навіть давати йому гроші на всяке. Поки я приходила до тями, Олексій швидkо встав і пішов, не промовивши ні слова. Він знав, що якщо залишиться, сkандалу не уникнути. Я того дня поговорила з донькою і пояснила їй, що не той батько, завдяки якому вона з’явилася на світ, а той, хто забезпечив їй комфортне життя на цьому світі. Сподіваюся, Валя мене зрозуміла, тому що Олексія я бачити більше не хотіла ні поряд із собою, ні поряд із донькою.

Іван мав красуню дружину, яка рано покинула цей світ. Від дружини в нього залишилася така сама красива дочка Анюта. Самотнім чоловік ходив не довго, через рік одружився з Галиною, а та наро дила йому другу доньку, яку назвали Тетяною. Галя завжди сердилась, що падчерка така красуня. Вона намагалася компенсувати це у своїй дочці, приділяла їй більше уваги, дарувала подарунки. Галя мріяла, що дочка буде щасливою, що в неї світле майбутнє. З віком Ганна погарнішала ще більше, а ось Тетяна мала досить звичайну зовнішність. У Ані було дуже багато кавалерів, вона від них не могла відбитися, а ось Танею ніхто не цікавився.

Коли минуло двадцятиліття доньки, Галя стала всерйоз переживати, що вона залишиться у старих дівках. Від подруг вона дізналася про чаклунку, яка живе далеко, але може доnомогти дівчині вийти заміж. -Не поїду я у таку далечінь одна, — бурчала Таня. -Ну так сестру із собою візьми. Ганну вмовляти не довелося. Їй і самій цікаво було. Батько їй на прощання прошепотів: -Ань, ти в це тільки не лізь. Нічим добрим таке не закінчується. На свою долю не гадай. Ганна до слів батька поставилася серйозно. Чаклунка виявилася старенькою, якій більше ста років було. Вона виглядала як справжня казка, що ожила. Ганна з цікавістю розглядала її. -Вийти заміж хочеш? — усміхнулася старенька, глянувши на Таню. Та кивнула. -А віддаси за це найдорожче?

Advertisements
-У мене нічого дороrого немає, ми бідно живемо. Якщо немає нічого, то й віддавати нема чого, — пирхнула Таня. Бабуся здивовано підняла брови. Вона попросила Ганну вийти з хати. Що там далі діялося, дівчина не знає. Але потім бабуся поставила їй те саме запитання. -Я не хочу, щоб ви мені чаклували. -Не буду, мені просто твоя відповідь цікава. -Ні, не можна бути щасливим, якщо віддаєш найдорожче. В очах бабусі майнули схвальні смішки. Після цього Таня справді вийшла заміж, але ніяк не могла наро дити дитину. Вона тільки потім зрозуміла, що відібрала в неї бабуся. А ось Ганна розповідала цю історію своїм дітям перед сном – як казку.

— А ви, мабуть, весела невістонька буде — придивляється до мене немолода русява жінка. — Знаєш, у мене така невісточка хороша, така гарна!Балакуча сусідка попадалася мені в неблизької дорозі.- Мій син полюбив сироту. Зустрічалися довгенько, а потім вирішили одружитися, тому що дівчина завагітніла. А люди зупинили мені нашіптувати, що дівчисько вирісла без матері (померла, як дитя маленьке було), а батько у неї — п’яниця і гультяй. Мовляв, і вона така ж буде … Я не слухала. А потім сусідка до мене прийшла і радить: дай їй грошей, нехай вона втратить її дитину «.

Я блиснула очима на Гальку і сказала їй: «Боже упаси! Чи ти не в своєму будинку, жінка ?! Як так можна?» А я питаю сина тихенько: «синку, твій гріх?» А він: «мій, мама !. . Я люблю її «Ну, це, — кажуть вони, — лад вам і любов» Заусміхалася жінка, розчулилася і замовкла на мить. Я вже вирішила, що батько і вся історія, хотіла сказати, що таке рішення-наймудріше з усіх можливих, а супутниця продовжила:- Пішла я до бабусі цієї дитини та й питаю: «Що ж робити будемо? »» Не знаю, у мене — ні копійки грошей! «Я тоді з нею в плач, тому що і у нас ні копійки. Прийшла додому, а дочка моя старша і каже: «Мама, не сумуйте. У нас порося, так ми і зарежем. І горілка. Тому що той цукор на пайок, що ми його вперлися на горище, переженемо на горілку! А ще трохи грошей позичимо та й сгулямо на свадсьбу-заткнемо людям рота «.

Advertisements
Я це як почула, це вже мені від серця і відлягло … хочу і Доні моєї копійка була не зайва-вони мас дитинку чекали Відгуляли весілля! А потім народилася у нас онучечка. І знаєш, як дві краплі веде схожа до нашого сина. Ну, це ж потрібно! Візьміть чудо нам Бог учинив-візьміть знаменитості дитятко подарував. Не уявляю, як би мого батька жили без нашої онучечки? Зараз їй п’ять рочків, і наша донечка хлопчика народила. Восьмого місяць різниці між дітками.Знову на хвилину замовкла моя співрозмовниця.- Знатете, довше я рада, що маю таку невістку. Мені вона як рідна донечка. Хоч і важливо нам спочатку довелося. Воно ж, пташеня, голе і босе було. Раз я помітила, що дістала з шафи синє білизну (майку і плавочкі) і одяг на себе, тому що свого немає. Я аж плакала, так мені її шкода дбала. Кажуть тоді чоловікові: «Давай продаємо мішок цукру і купимо дитині хоч одягнутися».

Це чоловік мій, бувало, йде з роботи і в кишені кілька цукерок. «Нехай, — каже, — це невістці, тому що я як подумаю, що тій дитині ніхто ніколи і цукерки не приніс»А вже як захотілося нашому батькові зле — вдарив його інсульт (ми якраз на городі були), це невістонька помітила щось недобре і у нього запитала: » Батько, вам погано? Що ви такий червоний? «Схопили під руки і в лікарню … Врятували батька!

Розмова по телефону син закінчив, але зв’язок на мобільному, мабуть, не перервав — і в телефоні було чутно все, що відбувається в його квартирі. Коли я почула, що син з невісткою про мене говорять, перестала з ними спілкуватися. Але через рік син сам прийшов до мене, тому що йому була потрібна моя допомога!

Сумно, коли діти до тебе приходять лише тоді, коли їм щось треба. А коли їм від мене нічого не потрібно було, так вони взагалі про мене забули. А тепер, коли їм припекло, так швидко поміняла ставлення.Зараз мені 70 років; мій єдиний син Петро одружився рано, відразу після закінчення будівельного інституту. У дружини він собі взяв свою однокласницю Любу. Симпатична дівчина, але характер мала ще той. Трохи егоїстична. Для неї не важливо, хто допоміг, навіщо допоміг, важливо тільки те, щоб у самій все було добре, а вже за чий рахунок це «добре» — для неї не мало ніякого значення.

Advertisements
Мій чоловік в той час займав високу інженерну посаду в будівельній фірмі, яка займалася будівництвом магістральних газопроводів в регіонах і був досить впливовою людиною. Син же наш не відрізнявся особливим завзяттям до навчання і закінчив свій інститут аби як.Як Петро сам говорив: » головне, що диплом отримав, а решту буде «. Тому за протекцією турботливого батька він і був прибудований в цю фірму спочатку просто фахівцем, а через рік, коли одружився, батько подбав, щоб перевели на начальника з підняттям окладу: «Сімейний побут зажадає більше витрат». Люба, дружина Петра, до весілля, як не дивно, взагалі цілий рік не працювала — все шукала добре оплачувану посаду. Відразу після інституту вона переїхала жити до Петра в знімну квартиру.

Коли вони одружилися, мій чоловік серйозно задумався і запитав сина: «А дружина твоя, чого не працює?». І з доброї душі посприяв її працевлаштування в договірний відділ фахівцем — там в основному жінки працювали, робота копітка і відповідальна, але вникнути можна.Йшов час. Петро з Любою, пропрацювавши кілька років після весілля, зважилися на придбання житла в кредит: «Набридло вже в чужих квартирах жити! За останні два роки нас вже три рази попросили з’їхати ».Взяли двокімнатну квартиру — перший внесок внесли, інші помісячно виплачували. Трудові відносини на роботі здавалися стабільними, тому все виглядало так, ніби вони впораються з виплатами. Тим більше, я зі своїх особистих заощаджень оплатила майже половину початкового внеску, та ще й так на руки дала невістці певну суму: «Тримай, Люба, про всяк випадок, хіба мало що, щоб виплати не прострочили».

На що та посміхнулася, але все ж гроші взяла: «Спасибі звичайно, тьотя Таня, але ми з Петром працюємо і такі питання можемо і самостійно вирішувати». Але як тільки я вийшла за двері, Люба тут же сказала, що за ці гроші вони з сином їдуть на море за кордон. Син їй не заперечив.З’їздили, відпочили — профукали ті гроші. Економити вони ніколи не вміли — ні Петро, ні його дружина.У той же рік не стало мого чоловіка. Я ледь це все пережила. Петро теж переживав, але не через батька, а через те, що тепер на роботі втратив його протекцію. А невістка взагалі не прийшла нас підтримати, сказала, що захворіла.

Тут вже після такої події і у мене здоров’я похитнулося, думаю, обстежитися треба. Раніше мене чоловік відвозив в поліклініку, а зараз на кого сподіватися? На сина?Подзвонила йому: » Синок, не можу я до поліклініки сама дійти, приїдь, допоможи мені — просто пішки дійдемо «. Син хоч і знехотя, але приїхав один раз, допоміг дійти. У поліклініці ще прийом призначили на наступний місяць. Я знову синові кажу наперед до призначеного терміну, але на цей раз він відмовив: «не можу, мама, мені в цей день на роботі затриматися треба».Розмова по телефону закінчив, але зв’язок на мобільнику мабуть не перервав і в телефоні було чутно все, що відбувається в квартирі сина:
— Ну що, вона повірила? — запитала невістка.- Здається, — невпевнено відповів син, — щось не дуже добре так обманювати, але тягнутися туди не хочу, втомився і так, краще вдома відлежиться, фільм подивлюся.

— І чого до неї тягнутися, — підтримала сина дружина, — у самій напевно гроші є, а вона тебе турбує, не розуміє, що ми працюємо, втомлюємося! Самі про себе дбаємо, нам ніхто не допомагає! Дійде сама до поліклініки, здорова ж на вигляд начебто …«Ніхто вам не допомагає … Хто ж вас на цю роботу влаштовував?». Не можу передати, як мені тоді було гірко на душі.Гроші у мене були, але на ощадкнижці, але я зайвий раз їх чіпати не хотіла, та й нікого просити, хіба доглядальницю наймати, щоб в поліклініку сходити.Я пішла сама. Пролікувалася я з пів року, здоров’я начебто пішло на поліпшення.А з сином і невісткою з тих пір я більше не спілкувалася, вони мені так і не дзвонили, а сама я теж не хотіла їх турбувати зайвий раз.

Тільки от самі вони мене потурбували, рівно через рік. На фірмі, де вони працювали, оптимізація пішла, як раз криза коли грянув. А так як ні Петро, ні Люба в професійному плані не представляли собою цінність, то їх попросили в першу чергу. Замовити слово то більше нікому було.Отримали вони розрахункові гроші, а роботу не знайшли. Тут і з банку дзвонити почали: «коли платити будемо? ». Петро знайшов якусь непоказну роботу фахівцем щодо внесення даних в якомусь бюро — сидить весь день і інформацію вносить весь день в комп’ютер, лише очі псує, а зарплата така маленька, що її ніяк не вистачає.Поїхав він тоді до мене, грошей позичити. Я тоді його вислухала, і кажу: «Нехай дружина твоя приїде, я подумаю». Приїхала невістка вся при параді і майже з порога заявила: «Нам би хоч 50 тисяч, через три місяці віддамо. Петро сказав, щоб я їх у вас взяла ».

Я подивилася прямо їй в очі і сказала: «Так ви ж начебто самі про себе дбаєте. Вам, наскільки я знаю, ніхто не допомагає ». Невістка не зрозуміла натяку, хмикнула, розвернулася і пішла геть.А рівно через три дні прибігла знову, але вже зовсім інша — мила, люб’язна. Виявилося, що повістка прийшла в суд про стягнення прострочення за кредит. Ось і поміняла своє ставлення невдячна невістка: «Вибачте Тетяна Василівна, що не допомагали Вам тоді з поліклінікою, і здоров’ям Ваших не цікавилися. Не праві ми були і я, і ваш син. Надалі такого не повториться ».

Я тоді допомогла грошима: зняла майже всі гроші, які я відкладала для себе. Все ж для рідного сина. Невістка влаштувалася діловодом в якусь контору. Зараз живуть скромно, грошей особливо ні на що не вистачає, тільки платити кредит. Зате до мене ставлення поміняли — дзвонять, цікавляться моїм здоров’ям, приїжджають допомагати. Ось так життя їх навчила. А я на них зла не тримаю.