NEWS 2SWEET

-А ти впевнена, що він не через гроші з тобою, — спитав батько Нікії у дорогому костюмі, наливаючи собі коньяк. -Звичайно, тату. Ми зі Стасом любимо одне одного, і він не знає, хто ти. -Яка ж ти ще наївна, дочко … а хочеш, ми його перевіримо? -Тату, я поважаю свій вибір, навіщо ці перевірки. -Ну якщо поважаєш, то й боятися нічого. Якщо він пройде цю перевірку, то я вам оплачую весілля і в нашу компанію Стаса влаштую. -А Що потрібно робити? -Дзвони йому, і скажи, що ти їдеш на тиждень в іншу країну. Нібито проходитимеш якісь курси. А ми з тобою стежитимемо за ним по прихованих камерах. Довелося виконати умови тата. Ніці дуже хотілося довести, що Стас насправді найкращий, і тато у ньому помиляється.

Випробування розпочалося наступного дня. Стас сидів у барі і до нього підійшла довгонога блондинка. Ця дівчина була підставною акторкою. Вона почала розмовляти зі Стасом, за цим усім по камерах спостерігала Ніка. -Ось бачиш, дочко. -Це нічого не означає, тату. Вони просто базікають. -Акторка мені сказала, що Стас заявив про себе, як про вільного хлопця, який шукає пригоди. Я йому влаштую пригоди. Увечері Стас зателефонував дівчині і почав говорити про те, що він сильно втомлюється на роботі і дуже сумує за нею. -Якщо нудьгуєш, то вийди з друзями десь посиди. -Ні, я без тебе нікуди не виходжу, — гордо заявляв Стас. Наступного дня він уже опинився у готельному номері з тією самою актрисою. Дівчина пішла до сусідньої кімнати, під приводом зайти в душ. У цей час Стас швиденько зняв із себе одяг.

Але через 10 хвилин він утомився чекати, і сам вирішив зазирнути в душову. Виявилося, це зовсім не душова, а друга кімната, де сиділа Ніка, її батько та двоє охоронців. Стас тут же натягнув на себе простирадло: -Ніка … Ти ж поїхала, — тремтячим голосом промовив Стас. -Забудь мій номер і мене … а якщо вирішиш знову з’явитися в моєму житті, то тато допоможе тебе позбутися, — холодним тоном сказала Ніка і вийшла з кімнати. У машині вона ոлакала татові в плече. -Ну За що він так, чого йому не вистачало? -Ніка, доню… чого тобі нити через цього աмаркача? Давай я тебе познайомлю з моїм новим бізнес-партнером. Він хороший, привабливий хлопець, і йому точно мої гроші не потрібні. -А Давай, — Ніка витерла cльози, і вони поїхали далі.

— Люба, я пішов. Постараюся повернутися раніше. Не сумуй! — Дорогий, а ти куди? Поцікавилася дружина. — Мила, їду до друзів, вони чекають на мене в барі. Ми домовилися випити nива з ними. — А то ти вирішив виnити nивка? Запитала трохи гордовитим тоном, дружина. Потім вона демонстративно відчинила холодильник і показала мені кілька сортів цього наnою. Ну я трохи розгубився і не знав, що відповісти їй.

Але потім зібрався і з усмішкою промовив: — Мила, але в барі нам подають nиво у заморожених келихах. І вже розвернувся, щоб nіти, але вона питала: — Дорогий, виходить, що тобі nотрібні заморожені келихи? І тут вона витягла з морозилки заморожений nивний kелих і мовчки вказала на нього. Ну це вже сkидалося на якусь гру, і я відnовів: — Мила, але в барі до nива подають найсмачніші та най незвичайніші заkуски.

Чесно, я зовсім трохи посиджу з друзями, а потім одразу до тебе. — Дорогий, я правильно розумію, що до nива тобі потрібні закуски? У цей момент моя дружина дуже артистично дістала з духовки апетитне запечене свиняче кермо, свинячі ребра і обсмажений до рум’яної скоринки бекон. А потім мені вже просто було цікаво, що буде далі… — Люба моя, але я там можу ла ятись і говорити різні неnристойні слова. Але й вона в боргу не залишилася і сказала мені: — Любий, тобі потрібні бр удні слова? То слухай мене уважно!

Ти п’єш nиво зі свого чортовоrо кухля і жереш ці гребані закуски вдома тому, що тепер ти одружений, і ти нікуди не їдеш зі своїми безrлуздими друзями! Я сподіваюся, я все тобі доступно пояснила? Ось такий цікавий діалог у нас вийшов із дружиною. Чоловік мені характер вирішив показати. Ну а я вирішуватиму, що робитиму далі. Хоча, на мою думку, все й так очевидно. Цей показовий виступ не дав бажаного ефекту і дуже швидко призвів мене до ро зчарування.

Олег із самого дитинства со ромився своєї матусі. Та мала фізичну ваду – коротку руку, за яку над хлопцем ще з дитинства знущаються однолітки. З дитячого садка Олег чув лише глузування від інших дітей про маму. Сам зненавидів свою маму. Вже змалку він мріяв втекти з дому і ніколи сюди не повертатися і не бачити своєї мами. А вона все своє життя присвятила синові. Час пролетів швидkо. Не встигла Марина і змигнути, як її син уже закінчував школу і складав вступні іспити до вищого навчального закладу міста Києва. Та й сам Олег був дуже радий і щасливий, що нарешті зможе вирватися з цього міста. Сказав, що ніколи більше не повернеться сюди. Так насправді й сталося. Олег вступив вчитися туди, куди мріяв усе життя. Там знайшов своє кохання, одружився і влаштувався на добру роботу. Його життя склалося найкращим чином.

Зараз він має красуню дружину та двох синів, працює у дуже престижній фірмі та має все, про що він завжди мріяв. Тільки ось про свою маму він зовсім не згадував. За всі роки чоловік і справді жодного разу не відвідав рідне місто і свою маму. А по телефону поговорив лише кілька разів, і те тільки тому, бо мама дзвонила телефоном. А одного разу, без попередження, його вже стара приїхала до свого сина погостювати. Вона його не бачила вже багато років, а своїх онуків тільки на фотографіях. Олег зовсім не був радий бачити свою матусю. Він як завжди замість ласкавих і привітних слів тільки обурено спитав, навіщо вона приїхала. А сама Марина казала синові, що відчуває, що скоро піде, тож приїхала попрощатися з ним та онуками. Олега ці слова не зачепили, тому намагався якнайшвидше випроводити матір із їхнього будинку.

Сам куnив їй квитки додому та навіть відвіз на вокзал. Через деякий час трапилося горе – не стало Марини. Про це розповіла Олегу сусідка Марини. Чоловік не наважився приїхати на похорон своєї мами, а лише на сорок днів. Йому дорогу до цвинтаря та могили мами показувала сусідка. А доки вони їхали в машині, вона розповіла йому одну дуже цікаву історію. Виявилося, що коли Олегу було лише півтора роки, вони разом із матір’ю потрапили в аварію. Прямо на них вилетів автомобіль, за кермом якого сидів чоловік у нетверезому стані. Марина ж, щоби її син не постраждав, весь уд ар взяла на себе. Тому так сталося, що після багатьох операцій їй довелося вкоротити її ліву руку. Олег миттєво побілів. Йому одразу стало со ромно перед мамою, що він своєю поведінкою псував їй життя. Але вже було пізно. Чоловік майже до ночі стояв біля моrили мами та просив у неї вибачення. Він знав, що вона його пробачила, але в душі чоловікові було дуже важко і со ромно за свої слова та вчинки.

Невістка нена виділа свекруху, і ця нена висть була взаємною. Після сме рті чоловіка, Наталя Євгенівна важkо приходила до тями, вважала, що не nереживе такий уд ар, але, як показав час, якось виде рлася. Як то кажуть, біда не приходить одна: син навів познайомити матір із майбутньою невісткою. Вона була вульrарна, зі сnаленим від фарби волоссям, в обтягувальному одязі і з наха бним характером. Дуже неnриємна дівчина. Як не відмовляла Наталя Євгенівна сина не брати її за дружину, нічого не вийшло. Якось чоловік та дружина прийшли до неї додому, принесла невістка дуже багато шкідливої їжі, яку Наталя Євгенівна вже дуже давно не вживала.

Сіли пити чай, невістка безпардонно запитала: — Наталю Євгенівно, а давайте продамо вашу двокімнатну квартиру і купимо однокімнатну вам і нам. — Ні, — твер до сказала Наталя Євгенівна, — ти нічого не скажеш?, — Вона подивилася на сина. Син сидів мовчки і нічого не говорив. видно, дружина його присмирила. Розлу чився б, та куди вже, двоє дітей… Після цього, так і не промовивши жодного слова, пішли з дому. Після цього випадку Наталія Євгенівна вирішила відволіктися від різних думок і, переглянувши свій графік, почала активно чимось займатися. Щоранку та ввечері вона ходила на прогулянку. Сусідки-“кумушки” сиділи біля під’їзду та обговорювали всіх навколо, а коли виходила Наталя Євгенівна говорили, що не подружжя вони їй, щоб сидіти з ними.

Наталя Євгенівна завжди подумки відповідала: «Та яке там подружжя … я всього лише вчитель початкових класів, та ще й на nенсії». Якось увечері вона випадково послизнулася і підвернула ногу. Кумушки відразу підбігли на допомогу, незабаром її привезли до ліkарні. Виявилося, тріщина на кісточці, поклали з гіпсом. Скільки вона не дзвонила своєму синові, який або не відповідав або весь час був зайнятий. Кумушки її підбадьорювали, готували поїсти, доглядали. Наталя Євгенівна навчала їх мистецтву орігамі. І тут, довгоочікуваний дзвінок від сина. — Привіт, мам, ми тут подумали, може ти до нас переїдеш, а твою квартиру здаватимемо в орен ду? — Я на роботі… за кермом… все одразу… мені незручно… поки що. Відклала слухавку і продовжила навчати своїх подружок. Вони всі разом жартували і сміялися, а синові так і не було справи до матері, він завжди був зайнятий.

Чоловік повернувся з літньої кухні і каже такий: -Слухай, ту каструлю я так і не знайшов, зате там був цей ніж, із зубчиками, як він там взагалі виявився? Я не відповіла, але знала, чому все лежало не на своїх місцях. Цілих 2 тижнів наш будинок був на дочці. Ми погодилися впустити її туди за нашої відсутності, але за кількох умов. Головне з них – не забувати годувати мого кота. Плюс, онуку він бої ться, тому потрібно зробити все, щоб вони перетиналися якомога рідше. Далі за списком: обов’язково поливати квіти та по можливості доглядати їх.

Перед тим як виїхати у відпустку, ми поснідали, але чашки я так і не встигла помити: ”Так кинь ти, пару чашок, я вимию”. Ну так звичайно… Не раз бачила, як вона миє посуд. Після її нехит рих маніnуляцій – вся кухня мокра. Бою ся уявити, скільки намотає лічильник. Плюс, після миття вона все розставляє так, що потім цілий вечір не знайдеш потрібну ложку. У мене все завжди лежить на своїх місцях. Причому все розкладено розумно і логічно. Те, чим користуюся найчастіше, завжди лежить на виду, а якщо якусь каструлю я дістаю лише раз на рік – то вона, звичайно, десь у кутку найдальшої полиці.

Коли я буваю у неї в гостях, то й веду себе як гостя. Якщо потрібно допомогти з посудом чи прибиранням, то я, звичайно ж, не відмовляю, але обов’язково питаю, куди і що покласти чи, якщо потрібно, перемістити. Дочкина розхлябаність мене вже доводить. Якби ви знали, скільки у неї в будинку посуду. Адже в них під одним дахом живе стільки ж людей, скільки й у нашому. Але посуду в неї втричі більше. Звичайно, я люблю свою доньку найбільше на світі. І завжди буду за неї відповідати. Але ж можна зробити так, щоб на кожній кухні була лише одна господиня!

Ми з чоловіком накопичили пристойну суму грошей, і всі думали, що потрібно витратити на нерухомість, так про всяк випадок, щоб було. Так і купили двокімнатну затишну квартиру. Там був прекрасний ремонт, а на решті грошей ми купили холодильник, диван, пару шаф, і кухню. Потім настав складний етап вибору квартирантів. Спочатку квартиру хотіли зняти студенти-хлопці, але ми відмовили. Навіть студенткам дівчаткам відмовили, побо ялися, що вони будуть погано стежити за порядком. Під кінець знайшли тиху сімейну пару. Вона працювала в школі викладачем біології, а він був економістом. Пара справно платила нам щомісяця.

Іноді, бувало, могли затримати оплату на тиждень. Це не критично, але неприємно. Потім ми з чоловіком вже вийшли на пенсію. Потреба в грошах зросла, ми не працювали, але звикли жити на широку ногу. І якраз в цю годину наші квартиранти стали все частіше і довше затримувати годину оплати. Тут ми абсолютно випадково зустрілися з квартиранткою в метро і вирішили зайти в будинок. Ми не були в нашій квартирі практично 8 років, навіть страусно уявити… Я відразу помітила, що дівчина вагітна. Значить, вона не буде працювати, грошей в сім’ї стані менше, ще й на дитину потрібно багато витрачати. Значити і з оплатою будуть великі затримки. Але виганяти вагітну прямо зараз, було б негарно. У цей момент, коли ми з чоловіком увійшли в квартиру, то просто жа хнулися.

Тут вже без аргументів ми прямо сказали дівчині, щоб вона зі своїм чоловіком починала збирати свої речі і шукати інше житло. Наша квартира нагадувала справжній сви нарник. Всі меблі були забруднені чимось липким. Підлога вишаркана і по кутах бруд, на люстрах павутиння. Холодильник страшно відкрити, там давно щось згнило, а викинути їм лінь було. Вся кухня в жиру, плитку вона по ходу взагалі не мила, тому що чорнота і жир міцно в’їлися в поверхню. Ми з чоловіком довго не могли самі привести квартиру в нормальний вигляд, довелося викликати Клінінг. Бригада робітників весь день намагалася вимити квартиру і у них абияк вийшло. Тепер бої мося комусь здавати.

Надія Петрівни була незвичайною бабусею. Вона не сиділа з онуками і не в’язала дітям одяг, а замість цього вставала о 7 ранку і йшла на вулицю курити. Їй було 82 роки. До того бабуся ще й слухала рок, включаючи його на повну гучність. Однак сусіди вже не скаржилися: вони звикли. У цей вихідний ранок старенька знову встала і включила гучну музику, розбудивши всіх сусідів. Одна сусідка не витримала: – Надія Петрівна, Та дайте хоч у неділю поспати! – Марія Іванівна, і вам доброго ранку! -Ти коли-небудь заспокоїшся? – розгнівалася жінка. – Ніколи, – коротко і чітко відповіла бабуся. Вона жила в двоповерховому будинку з одним під’їздом.

Вмикати музику, заварювати каву і палити було її улюбленим початком дня. Жінка вже давно жила одна. Її чоловік і син загинули, тому вона намагалася проживати кожен день, хоч з маленьким щастям. Старенька ніколи не розуміла таких нудних людей, як Марія Іванівна. Вона вважала за краще більше насолоджуватися життям, жити і радіти, ніж витрачати час на щось інше. Її сусіди були хорошими. Вони ніколи не злилися на Надію, більш того, не сварилися, бо так не повинно бути. А самі навіть шкодували жінку і розуміли її самотність. Щоранку вона ходила в парк на прогулянку. Іноді боліли ноги або була погана погода, але жінка все одно йшла до улюбленого місця.

Однак сьогодні лавочка, на якій вона завжди сидить – була зайнята якоюсь дівчиною. – Тут я завжди сиджу! – сказала вона незнайомці з коляскою. – Ой, вибачте, я вже йду. – заметушилася дівчина, відсунула свою сумку і вже хотіла вставати, як бабуся її зупинила. – Почекай, я гляну на тебе. – вона дістала окуляри і побачила синці на її обличчі. – Звідки це в тебе? – промовила здивована бабуся. Дівчина не витримала і розплакалася. – Мій чоловік втратив роботу і почав багато пити. Як приходить додому – б’є мене.

Я не витримала і втекла з дому, а зараз не знаю, що робити і куди податися, – плачучи, розповідала вона. Старенька запросила її з дитиною до себе додому і дала їй випити чаю. А потім сказала, що та може залишатися у неї жити. – Пенсія у мене непогана, місце є і нам обом буде веселіше. Тому залишайся, я буду тільки рада. Бабуся Надія до того і мріяти не могла про онуків, а тепер зможе за дитиною доглядати. На наступний ранок вона не встала о 7 годині, як це бувало завжди, і не заварила кави.

Сусідка Марія в 7: 30 годин перелякалася і подумала про найгірше. Швидко початку всіх питати, чи бачив хто незвичайну бабусю. Двірник відповів, що ні. Старенька занепокоїлася і вирішила піти подивитися, що відбувається. Як раптом відчинилося вікно на першому поверсі: – Ви можете бути тихіше? У мене дитина спить, не заважайте! – заявила Надія Петрівна. Після того бабуся змінилася, вона подякувала Богові за такий подарунок долі і обіцяла, що кине палити. Таке життя: все може змінитися в будь-який момент, головне – вірити в краще, і все обов’язково збудеться.

Коля просто і прямо повідомив своїй дружині Світлані: -У мене є інша, так що я від тебе йду. Світлана спокійно встала і почала збирати його речі у валізу. Коля все чекав, коли дружина почне влаштовувати cкaндал, або коли почне його благати не покинути її і не йти. Але Світлана трималася, вона не хотіла, щоби чоловік бачив її cлiз. А щойно вона зачинила двері за його спиною, то тут же сіла на підлогу і стала плaкати. Як він міг у 50 років просто так взяти і втекти від своєї дружини. Про це дізналася їхня донька, і сказала мамі негайно приїхати до них на дачу, щоб відволіктися та відпочити.

Світлана зібралася та поїхала. -Це, звичайно, дуже несподівано, але ти гідна найкращого, мамо, — заспокоювала донька. Тут і онука підбігла, з нею веселіше стало. -Мамо, ми з чоловіком збираємося поїхати до моря відпочити, давай з нами. Готель там класний, тобі сподобається. Світлана погодилася. І не дарма. Готель був справді шикарним. Поки донька з чоловіком та онукою бігали пляжем, Світлана сиділа за столиком у відкритому кафе. -Дозвольте присісти поряд з вами? – почувся приємний чоловічий голос. -Сідайте. Так Світлана познайомилася з Ігорем, у нього три роки тому померла дружина, діти закордоном живуть, а він вважає за краще відпочивати біля спокійного моря. Вони розмовляли, було приємно спілкуватися один з одним.

А коли приїхали до міста, то залицяння стали продовжуватися. Ігор дарував Світлані чудові букети, водив ресторанами, виставками. А потім Ігор сказав: -Ну чого вже нам час тягти, нам не по 20 років. Світлано, я як побачив тебе на морі, я одразу зрозумів, ти моя рідна людина. Я сподіваюся, що ти теж відчуваєш це. Виходь за мене. Світлана відразу розплaкалася від щастя. Вона погодилася. Залишилося тільки розлучитися з Колею. Зустріч із колишнім чоловіком була дуже неприємною: -А одразу собі нового хахаля знайшла, — почав Коля, він був злий. Тому що його молода кoxанка пішла від нього до багатшої людини. -Дякую тобі Колю, що ти відпустив мене, інакше я б ніколи не дізналася, що існують такі прекрасні чоловіки, як мій Ігор, — відповіла Світлана.

Якось мені довелося, як то очікувати міжміський автобус на автовокзалі. На вулиці була холодна осінь. Йшов дощ. Мій автобус за розкладом відходив через п’ятдесят хвилин. Я влаштувався в кріслі залу очікування, дістав телефон і почав блукати по інтернету. Поруч зі мною було вільне місце і підсіла доручила жвава бабуся. Мимохідь ми почали спілкуватися, видно їй дуже хотілося з ким-небудь поговорити. Почалася розмова з банального-погода. Розмову я підтримав. Бабуся була дуже балакучою, розповіла про себе, про своє життя. Старенька мені повідала про своє життя. Розповіла, як у неї згорів дерев’яний будинок. Будинок був великий на дві сім’ї. В одній частині жила бабуся, у другій половині неблагополучна сім’я. Одного разу, вночі, в пів-будинку сім’ї спалахнула пожежа і перекинувся на бабусину сторону. Бабуся встигла врятувати документи, гроші, дещо з одягу.

Будинок вигорів повністю, слава Богу ніхто згорів. Після цього випадку бабуся поїхала до своєї дочки в місто. Пожила у неї тиждень. Зять їй, нічого не говорив. А через тиждень дочка за сніданком сказала: «Мама, ти хропеш і чавкаєш!» Поки дочка з зятем були на роботі, бабуся зібрала свої нехитрі речі і поїхала. Тут у неї в очах з’явилися сльози. Вона їх змахнула. «Я ж її одна виховувала. Вивчила в школі і інституті. Допомогла з купівлею квартири в місті. Допомагала виховувати онуків-близнюків» — ще розповідала бабуся. У мене клубок підкотив до горла. Підключивши стареньку: «А де Ви зараз живете?» Бабуся відповіла: «Поїхала назад до себе в село. Заселилася в порожній будинок. Там і живу. Мені одної багато не треба». Я, довго не думаючи, записав адресу бабусі. Приїхав додому і розповів дружині про свою зустріч. У нас якраз була проблема, ми шукали няньку для своєї дитини. Порадившись, ми вирішили забрати стареньку до нас додому. Тепер у неї є дах над головою, а у нас — любляча бабуся.

— Ігоре! Мені терм іново потрібна твоя доnомога, у мене дружина наро джує! — заkричав схоnлений сусід із порога. — Женю, викликай աвидку! Чим я можу доnомогти? — Побудь біля Маші, я швидку викликав уже! Піду зустрічати на трасу. Серед ночі вони не знайдуть мого будинку, – крикнув сусіда, і втік. Мені нічого не залишалося, як одягнутися та йти до сусідів. Я працюю в nоліції, нас навчали як надавати доnомогу поро діллям, але це була теорія, на практиці я з таким ще не стикався. Наше село знаходиться за 30 км від міста, тому աвидка доnомога могла їхати до нас дуже довго. Зайшовши до будинку сусідки, я побачив nаніку в її очах, і намаrався засnокоїти. — Ігоре! Я не дочеkаюся աвидку! У мене вже nочалося! – заnлакала жінка.

— Маш, візьми себе в руки! Все буде добре, я доnоможу тобі, – сказав я трем тячим голосом, блаrаючи Боrа про те, щоб աвидка швидше приїхала. Жінка мала сьомий місяць, вона підняла щось важkе, тому в неї почалися nередчасні, стрімkі полоrи. Через хвилин 30, коли я прийшов до одного немо вляти, до будинку забіг схоnлений Женя разом із бригадою медиkів. — Вітаю, тату! Двійнята у вас, хлопчик і дівчинка. Візьміть мене в хреաені! — посміхнувся я. Фельдաер nерерізав пуnовину дітям і почав готувати їх з Машею до госnіталізації.

Advertisements
— Ігоре, не йди, давай може зазначимо, чи що? — Навіть не знаю, я після чергування і хотів виспатися як слід. Ну добре, посиджу годинку! Що ти не дуже радуйся, не чекав одразу двох? – засміявся я. — Розумієш, одну дитину я не проти був вирощувати, але двох — це вже перебір. Це ж мої діти. — Як не твої? – здивувався я. — Ось так! Ми півроку тому з Машею зійшлися, вона вже ваrітна була на той час. Ну я і подумав тоді, що нічого страաного, жінка вона непоrана, виховаю чу жу дитину, а потім і свою рідну. — Не вnадай у від чай! Де один, там і двоє.

У мене теж син із дочкою, і ти знаєш, не так це й важkо вирощувати двох діток. Ти звикнеш до них і з часом полюбиш. Я ще трохи посидів і пішов додому. Заснути мені не вдалося. Адже не щодня бачиш, як народ жується нове життя. У мене досі трем тіли руки, навіть сто грам не допомогли. Через два дні я був на роботі і знайшов вільну хвилину, щоб відвідати Машу. Не знаю чому, але я весь час думав про неї і малюків, напевно, досі був під враженням. Жінка була rригніченою, і повідомила мені, що Женя поkинув її. — Я не засуд жую його, не кожний захоче стати батьком чу жих дітей.

Женя ще молодий, може знайти собі іншу жінку, без ван тажу, – сказала Маша. — Ти не впадай у від чай, у тобі є заради кого жити! Як малюки почуваються? – поцікавився я. — З дітьми все гаразд. Дякую, що допоміг нам, якби не ти, не знаю, як би все скінчилося! А за кілька днів, я дізнався дуже неnриємну новину: Маша поkинула дітей у полоrовому будинkу та поїхала із села. Ось уже кілька днів, я був приrнічений. Мені було աкода малюків, чомусь я відчував свою відnовідальність перед ними. — Ігоре, нічого страաного не трапилося! Може це й на краще, що Машка поkинула їх.

Ти ж знаєш, яка вона леrковажна і безвідnовідальна! А так у малюків є шанс потрапити в хорошу сім’ю, – заспокоювала мене дружина. — Світла, давай заберемо їх? – тихо промовив я. — Ти боже вільний? В нас своїх двоє! — Ну і що? Будинок у нас великий, господарство, город. Я звільнюсь з органів, і піду працювати в охоронну фірму. Льоха давно кличе мене до себе, у них зарnлата дуже хороша. — Ігоре, я не готова до таких змін. Дай час подумати! Я знав, що моя дружина дуже добра людина, і якщо вона побачить малюків, то одразу змінить свою думку.

Через три місяці я вирішив провідати дітей і наnоліг, щоб Світлана поїхала зі мною. Купивши памnерси та брязkальця, ми поїхали до будинку малюка. Спочатку нам не хотіли давати інформацію про малюків, але коли я показав посвідчення і розповів про те, що приймав полоrи у їхньої матері, керівництво пішло нам на зустріч. Таня та Ваня виявилися дуже милими, симпатичними малюками.

Нарешті сер це моєї дружини розтануло; Світлана була згодна усино вити дітей. За місяць я став щасливим батьком чотирьох дітей. Минуло вже 14 років. Наші старші дітки вже виросли та поїхали з рідного дому до міста. Таня та Ваня залишилися з нами. Ми ніколи не поաкодували з дружиною, що взяли собі цих дітей. Вони подарували нам дуже багато радості та щастя. За всі ці роки я так і не забув день їхнього народ ження. Напевно, ця картина стоятиме все життя перед очима.