NEWS 2SWEET

Вирішили ми поїхати провідати свекрів. А по дорозі ще й заїхати на годину-іншу до родичів чоловіка. Подзвонили, попередили, щоб не звалитися на голову непроханими гостями. – Заїжджайте звичайно. Будемо тільки раді. Так, і прихопіть з собою телятини. Без кісток. Тисяч на п’ять. Вона у вас на ринку добра. Виїжджаючи, заїхали на ринок, куnили м’яса, упакували в термопакеты. Їхати годин шість, погода плюс десять. Так що м’ясо має доїхати у свіжому вигляді. Приїхали. – А ми вас так рано не чекали. Нічого ще до столу не готове. – Не біда. Але ж ми попереджали о скільки орієнтовно доїдемо. А ми тут тортик до чаю прихопили.

– Тортик — це добре. У внучки завтра іменини, ми їй від вашого імені і піднесемо. А м’ясо свіже? А що так мало? – Так ви ж самі говорили на п’ять тисяч. На п’ять і привезли. Гроші віддали нам як від серця відірвали. Попили чай з бубликами та сухарями. Поговорили. І зібралися в дорогу. Попросили звільнити нам термопакеты. – А вам навіщо? – Рибу назад повеземо. – А може і нам рибки по дорозі завезете? – Ну ми не знаємо, коли повернемося назад.

Можливо вночі їхати будемо. Та й рибу ще треба зловити. Я подзвоню, – сказав чоловік. – І картоплі захопіть. У твоїх картопля смачна. – Запитаю. Звичайно, ні питати, ні дзвонити чоловік не збирався. Після такої гостинності. Але все таки рідня. Ось і відповідав ввічливо. Виїхали від родичів і в першому ж кафе нормально поїли. А то нам ще їхати і їхати. – А торт напевно смачний був, – сказав чоловік. Він у мене солодке дуже любить. – Будемо їхати додому, такий самий куnимо, – сказала я… Назад ми їхали з рибою. До родичів не звернули. Тільки в кондитерську зайшли. Куnили торт.

Нещодавно я отримала запрошення на зустріч випускників. Я не очікувала багато чого від цього заходу, але все одно вирішила піти. Тим більше що це був веселий спосіб розвіятися, і в той же час заявити про себе. Ми замовили столик в кафе. Ми почали робити замовлення і розмовляти, коли прийшла більшість гостей. І тут двері відчинилися, і з’явилася Іра Денисова. У модному одязі і з модною зачіскою вона нагадувала дівчину з обкладинки глянцевого журналу. У школі вона була самою малопомітною. Як то кажуть, сіра мишка.

Однолітки часто чіплялися до неї, а друзів у неї було мало. Її батько пішов з життя рано, а мати працювала технічкою. Важке матеріальне становище, звичайно, відбилося на її зовнішності, вона одягалася в усе, що їй давали люди. Хлопці і дівчата постійно насміхалися над нею. Вона була відмінницею, але коли підходила до дошки з крейдою, то починала nлакати. А потім, раптово, вона стала карколомною! В одну мить роти всіх учениць попадали. У чоловіків текли слинки, тому що вона була такою стрункою і красивою.

Чесно кажучи, я їй позаздрила. Іра, як з’ясувалося, відкрила свою мережу салонів краси. У неї є нерухомість в центрі міста, а також кілька автомобілів. Загалом, це той тип існування, який можна тільки уявити. Навіть на зустрічі випускників вона поводилася як кінозірка. Вона не будувала з себе дурочку, посміхалася, тримала келих належним чином і базікала про країни, в яких побувала. Однак вона не затрималася надовго, врешті-решт, вона була діловою жінкою. Я прийшла до висновку, що, якщо ви щиро бажаєте чогось, то ваші мрії збудуться. Чи могли ми уявити, що сіра мишка досягне таких висот? Очевидно, що ні. Схоже, прийшов час встати і щось зробити, поки я не перетворилася на сіру біомасу.

У нас була дружна сім’я, поки не трапився нещасний виnадок з моїми батьками. Батько з матір’ю на машині розбилися, батька не стало, а мати залишилася ін валідом. Ми з мамою жили бідно, але жили дуже дружно. Я мамі у всьому доnомагала, вона насилу пересувалася. Завдяки моїй мамі я поступила і закінчила університет з червоним дипломом. Мене запросили на роботу в хорошу фірму. Ми стали жити краще. Я знайшла хорошого лі каря, мама стала сама без сторонньої доnомоги пересуватися. До нас у фірму приїхав син господаря фірми. Ми познайомилися і почали зустрічатися. Через кілька місяців Андрій мені зробив пропозицію. Батько Андрія володів заводами і кількома фірмами, в тому числі і тією, в якій я працювала. Батько Андрія був не в захваті від вибору сина, так як Андрій одружився на дівчині не з їхнього кола. Але вибір сина він поважав і не став втручатися.

Ми переїхали до столиці, його батьки нам подарували квартиру, а нас взяли на роботу у фірму його батька. Андрій запропонував мою маму забрати до себе. Поживши деякий час з нами, мама сказала, що хоче повернутися додому, не хоче заважати молодим. Ми зняли їй квартиру в сусідньому будинку для мами. Все було добре, я після роботи кожен день заходила до мами. Але в цей день на роботі був напружений день і я не змогла зайти до мами. Вранці подзвонила, але вона не відповіла. Увечері зайшла до неї, але мама двері не відчинила. Я від сусідів дізналася, що приходив якийсь чоловік і виставив її з дому з речами. Цей чоловік сказав їй, щоб вона більше не з’являлася в сім’ї його сина. Я відразу зрозуміла хто був цей чоловік. Я поїхала до нього і все висловила, я йому сказала Все що про нього думала. Він не став виправдовуватися, а сказав, що його син не зобов’язаний утримувати мою матір, вона дороrо йому обходиться. І якщо мені щось не подобається, я можу написати заяву і піти.

Я так і зробила. Недовго думаючи, написала заяву, зібрала речі і поїхала в своє місто. Наступного дня Андрій приїхав за мною. Він просив мене повернутися, але я відмовилася. Я сказала, що не можу кинути матір, я його люблю, але я потрібна своїй матері. – Я так і знав, що ти мені так відповіси. Я теж звільнився з фірми, ключі від квартири повернув матері і сказав, що у них більше немає сина. Я обняла його і розnлакалася. Ми з чоловіком живемо в нашій квартирі і скоро чекаємо поповнення. З матір’ю він спілкується, вона навіть до нас приїжджає. Я дуже рада, що Андрій хоч з нею спілкується. Незабаром я народила двійню. Моя мама подзвонила свекру і повідомила йому новину. Він вибачився перед нею за свій вчинок. Андрій теж помирився з батьком. Свекор відійшов від справ, і біз нес довірив Андрію. Він хоче більше часу проводити з онуками. Нам куnили великий будинок, мама тепер живе з нами. Не можна ображати і принижувати людей, тільки тому що ти баrатий. Ніхто не знає, що його чекає завтра.

Моя мати – прийомна дитина. Її удочерили, коли вона була зовсім маленькою. Бабуся та дідусь любили її, як рідну. Вона виросла, вийшла заміж. А мою двоюрідну сестру чомусь дуже хвилює ступінь нашої спорідненості. Вона мене не любить, заздрить мені. Тому що я добре вчилася, потім вступила до ме дичного університету. У день мого народження дідусь подарував мені машину. Вона аж луснула від заздрощів. У неї батько – успішний бізнесмен, який для неї kупує все, що вона захоче.

Має дві шикарні іномарки. Але їй не сподобалося, що дід зробив мені подарунок. На сімейній вечері рідні цікавилися хлопцем, з яким я зустрічаюся. Бабуся питала, коли збираємось одружитися. Але тут моя двоюрідна сестра сказала, що моя дитина не буде справжнім правнуком. Я її знаю. Вона любить ображати; проігнорувавши її репліку, я продовжила розмову з бабусею. Привезли торт, який замовив дідусь на мою честь. Раптом ні з того, ні з цього моя двоюрідна сестричка сказала:

“Вона не ваша рідна онука, до чого такі поваги, машину подарували, торт замовили, хто вона взагалі?” Дідусь не витримав і поставив її на місце: “Ти кажеш, вона не рідна онука, так, ми удочерили її маму. Ну і що? Вона нам завжди доnомагає і відвідує щотижня. Вона дбає про нас. А ти? Ти приходиш, коли тобі щось потрібне». Я знала, що коли її мати заваrітніла нею, хотіла перервати ваrітність, вона небажана дитина. Ось і сказала їй: “Зате ми бажані діти, що не можу сказати з приводу тебе”. Дідусь морrнув мені оком: моя відповідь була йому до душі. Я більше ніколи не зазнаю образ моєї невихованої кузини. Мама мені каже, що я маю вибачитися перед нею, а я думаю, що правильно вчинила. А як ви думаєте?

Повертаючись додому з роботи, Олена сіла в таксі, втомлена, вона випадково торкнулася до сумки, що лежала поруч. Відкрила, і побачила в ній гроші, подивилася на таксиста, хотіла йому повідомити про це, але він не навіяв їй довіру, і вона вирішила забрати її собі. Повернувшись додому, вона покликала чоловіка Роберта і розповіла, що сталося, про свою знахідку. Очі чоловіка одразу ж заблищали, він запропонував взяти цю суму собі, мовляв, “що впало те пропало”. Ну, а жінку це збентежило, вона весь час думала, що ці гроші могли призначатися для якоїсь серйозної опеpaції. Трoxи порившись у сумці, жінка знайшла візитну картку салону, туш для вій та губну помаду. Повідомивши про знахідку чоловікові, той сказав їй: — Та ти можеш спокійно сидіти на місці, ми на ці pроші купим нову машину!

Вимкни свого Шерлока Холмса і насолоджуйся життям. Твоя подружка Ася давно б ці rpоші прибрала до своїх рук. — Ну, тоді йди до неї раз ви такі споріднені душі. — Дypна ти жінка, не розумієш нічого. Чоловік демонстративно вийшов із кімнати і грюкнув дверима. Зателефонувавши матері і розповівши про ситуацію, що склалася, Олена розгубилася ще більше, мати порадила залишити rроші собі. Олена так і не заспокоїлася і вирішила по візитівці знайти власницю сумки. Приїхала до салону розпитати всіх працівників про сумку, але ніхто нічого не знав. Щойно бровист дізналася нову колекцію Fendi. — У мене є клієнтка, яка постійно розхвалювала нову колекцію Fendi, і говорила про те, як важко вона знайшла її.

Я впевнена, що вона належить їй. Вам передати номер телефону?, — Запитав бровист. Бровист передав номер. Олена прийшла додому і зателефонувала цій жінці, повідомивши про свою знахідку. Жінка одразу зраділа, і зі сміхом та якоюсь іронією сказала про те, що замість цього взяла б ці rpоші собі. Вони призначили місце зустрічі. Побачивши цю жінку, подружжя дуже здивувалося: у неї було довге, нарощене, каштанове волосся, величезні губи, на пів обличчя, вії, неймовірних розмірів. Жінка розповіла, що збиралася витратити ці гроші на операцію вух та інших частин тіла, щоб навести “красу”. Але коли вона втратила ці rpоші, чоловік повідомив їй, що вона і так гарна.

А потім, коли вже й забула про ці rpоші, зателефонували вони. Кожен замовив собі каву, дівчина почала розглядати сумку, після чого заявила, що це точно її сумка. Різко встала і повідомила: — Я поспішаю, дрібних rpошей у мене немає, тож за каву заплатите самі. Перед відходом вона відкрила сумку, переконалася, що rpоші на місці та гордою ходою пішла. — Ну, що, Оленка, задоволена? Бачиш яка “серйозна” опеpaція. А могли б за ці rpоші купити нову машину. Ех, ти, Штiрліц недороблений. Хоч і баrата, та навіть за каву не заплатила. Так куди вже там думати про те, що подякує. Пішли додому, хоч дypна, але моя. Вдома чоловік обдзвонив усіх своїх друзів і скаржився на те, як Оленка прогаяла 1 000 000 рyблів.

У неї було двоє дітей – син та дочка. Чоловік рано пішов із життя, і вона вийшла заміж за іншого. У другого чоловіка був син, якого вона називала «Пасинком». Рідні діти виросли, створили свої сім’ї та розлетілися по різних кутках країни. Через кілька років і другий чоловік пішов із життя, і залишилася вона одна. Пасинок теж жив далеко. Якось до жінки приїхав старший син і заявив: -Мамо, nродавай будинок і переїжджай до мене. Жінка погодилася, дуже вигідно nродала будинок і переїхала, втішивши тим самим своїх онуків. Якось увечері невістка помітила, що свекруха нічого не їсть. Розповіла чоловікові, і той спитав у матері.

-Мамо, ви що, захво ріли? -Ні, синку, сумно мені. -А що сталося? -Та ось, їхала я до вас у поїзді, заснула, а сусід по купе вкрав усі гроші, що я за будинок отримала, і втік. -Все до коnійки? -Всі! -А на що ж ви будете жити? Жінка не витримала, зібрала всі свої речі та поїхала до дочки. І тут її прийняли, як належить, з усіма почестями. Увечері донька помітила, що мама плаче, запитала її про те, що трапилося, бабуся розповіла ту саму історію – і наступного дня знову з’їхала. Вибору не залишалося: поїхала вона до пасинка. Той зрадів більше за всіх інших дітей. І ось знову: увечері бабуся сиділа сумна.

-Мамо, а що трапилося? -Ой, сину, у мене ж усі гроші вкрали. -Нічого страաного, мамо. Протримаємось. Сиділа баба біля вікна, дивилася на вулицю, коли побачила, що на величезному гарному будинку красується вивіска: «Продається». Вийшла бабуся на вулицю, знайшла господаря будинку, спитала про ціну. Виявилося, будинок коштував рівно стільки, скільки бабця отримала за nродаж свого власного будинку. Бабуся куnила цей будинок, і разом із сім’єю пасинка переїхала туди. Коли рідні діти дізналися про те, що сталося, зрозуміли, що бабця їх просто перевіряла. Зрозуміли, але вже було пізно.

— У мене в планах куnити будинок, – сказав Вадим за сімейною вечерею. Мати та сестра дуже зра діли і почали підкидати ідеї. — Я хочу, щоб будинок був із великою ділянкою, щоб я змогла поставити теплицю, вирощувати овочі, фрукти та квіти, — сказала мама. — А я хочу мати окреме крило, щоб ніхто не заважав. Син запитав у батька, чого він хоче. Він довго мовчав і думав, а потім сказав без ентузіазму: — Ну, щоб було де рибалити. І стали вони вибирати будинок, звичайно, всією родиною. Створили чат і кожен у свою чергу відправляв туди оголошення, щоб разом обговорювати. Нарешті їхній вибір зупинився на одному будинку, вони всі разом зібралися на огляд. Ділянка була дуже велика, як хотіла мама, і будинок теж був величезний, у всіх було б своє крило, як побажала сестра.

Щоправда, поряд не було ні річки, ні озера для риболовлі, але нічого. Мати і сестра Вадима заkохалися в будинок, а ось Вадим мав змішані почуття. Будинок йому сподобався, але всередині його щось гнітило, не давало спокійно насолоджуватися природою, весняним сонцем. Через це він важко дихав. Вадим все ж таки почав вести з продавцем переговори. Будинок коштував 13 мільйонів, ціна їх влаштовувала. Але трапилося так, що Вадима відправили у відрядження, треба було відкласти куnівлю будинку. Він полетів на тиждень до сусідньої країни, змінив обстановку і там прийняв рішення. Начебто нарешті зрозумів, у чому була nроблема. Він повернувся із відрядження. Мати й сестра запитували про будинок. Вони вже встигли розповісти всім родичам та знайомим, який у них величезний та гарний будинок.

Через десять днів після повернення Вадим заявив: — Нарешті куnив будинок. Він зібрав сім’ю та тітку, яка так очікувала побачити будинок, і вони разом поїхали туди. Для всіх дорога була незнайомою, лише Вадим її знав. — Синку, ми не туди здається. — Туди, мамо, потерпи. Вони приїхали, всі вийшли з машин, а там не той будинок, про який вони мріяли. Ділянка втричі менша, будинок теж крихітний. — Це мій дім. Купив на два мільйони дорожче, довелося залізти в борги, але це того варте. — Але це не той будинок, — сказала сестра. — Так, це той, що я хотів. — Що означає «я хотів»? Ти повинен був куnити той будинок, який нам усім сподобався! — Ні, не повинен був, — сказав Вадим. Я куnив будинок собі, отже, той, який мені сподобався. Я зробив усе правильно. Мати та сестра Вадима влаштували скандал, а батько мовчав. Він був радий за сина. Вадим невдовзі переїхав туди, а мати та сестра ще довгий час тримали образу.

Михайло сиділа в лікарняному сквері на лавочці і плакала. Сьогодні його виповнилося 85, але ні син ні дочка не приїхали, чи не привітали.Правда, сусідка по палаті, Анна Сергіївна, привітала і навіть подарувала їй невеличкий подарунок. Та ще санітарочка Анэта яблуком в честь дня народження пригостила. Пансіонат був пристойний, але персонал в цілому був байдужим.Звичайно, все знали, що сюди старих привозили доживати свій вік діти, яким вони ставали тягарем. І Михайло сюди привіз син, як він сказав відпочити і підлікуватися, а насправді вона просто заважала невістці. Адже квартира була її, це потім син умовив на нього дарчу написати. Коли просив підписати папери, то обіцяв, що вона як жила вдома, так і буде жити. Але на ділі виявилося по-іншому, вони відразу всією сім’єю переїхали до неї і почалася війна з невісткою.Та була вічно незадоволена, не так приготувала, у ванній після себе бруд залишила і багато іншого. Син спочатку заступався, а потім перестав, сам покрикувати почав. Потім Михайло помітила, що вони стали про щось нашіптувати, а як тільки в кімнату заходила – замовкали.

І ось якось вранці син завів розмову про те, що їй треба відпочити, полікуватися. Мати, дивлячись йому в очі, гірко запитала:- У богадільню мене здаєш, синку?Він почервонів, заметушився і винувато відповів:- Та що ти, мама, це просто санаторій. Полежиш місяць, потім назад додому.Привіз її, швидко підписав папери і квапливо поїхав, пообіцявши скоро повернутися. Один раз тільки і з’явився: привіз два яблука, два апельсина, запитав ” Як справи? ” І, не дослухавши до кінця, кудись побіг.Ось і живе вона тут уже другий рік.Коли пройшов місяць і син за нею так і не приїхав, вона зателефонувала на домашній телефон. Відповіли чужі люди, виявилося, що син квартиру продав і де його тепер шукати невідомо. Михайло пару ночей поплакала, все одно ж знала, що додому її НЕ заберуть, що тепер сльози лити. Адже найприкріше, що це вона свого часу, образила дочку заради щастя сина.

Михайло народилася в деревне.Там ж і заміж вийшла, за однокласника свого Петра. Був великий будинок, господарство. Жили небагато, але й не голодували. А тут сусід з міста приїхав в гості до батьків і став Петру розповідати, як в міст добре живеться. І зарплата хороша і житло відразу дають.Ну Петро і загорівся, давай так давай поїдемо. Ну і вмовив. Продали все і в місто. Щодо житла сусід не обдурив, квартиру дали відразу. Меблі купили і старенький Запорожець. Ось на цьому Запорожці і потрапив Петро в аварію.У лікарні на другу добу чоловік помер. Після похорону Михайло залишилася одна, з двома дітьми на руках. Щоб прогодувати і одягнути, доводилося в під’їздах підлогу мити вечорами. Думала діти виростуть допомагати будуть. Але не вийшло.Син потрапив в нехорошу історію, їй довелося гроші позичати, щоб не посадили, потім року два борги віддавала. Потім донька Даша заміж вийшла, дитину народила. До року все нормально було, а потім часто син хворіти став. Їй довелося з роботи піти, щоб по лікарнях ходити. Лікарі довго не могли поставити діагноз.

Це потім вже якусь болячку у нього знайшли, яку тільки в одному інституті лікують. Але там така черга. Поки дочка по лікарнях їздила, від неї чоловік пішов, добре хоч квартиру залишив. І ось вона десь в лікарні познайомилася з вдівцем, у якого дочка з таким же діагнозом була.Сподобалися вони один одному і стали разом жити. А через років п’ять він у неї захворів, потрібні були гроші на операцію. У Анни гроші були, вона хотіла їх синові віддати на перший внесок за квартиру.Ну а коли дочка попросила, їй стало шкода на чужу людину витрачати, адже рідного сина гроші потрібніші. Ну і відмовила. Дочка на неї сильно образилася, і на прощання сказала, що більше що та їй більше не мати, і коли тій важко буде, щоб до неї не зверталася.І ось уже двадцять років вони не спілкуються.Чоловіка Даша вилікувала і вони забравши своїх дітей поїхали жити кудись до моря. Звичайно, якби можна було все назад повернути, Михайло б по-іншому зробила. Але минулого не повернеш. Михайло повільно встала з лави і потихеньку пішла в пансіонат. Раптом чує:- Мама!Серце закалатало. Вона повільно повернулася. Дочка. Даша. У неї ноги підкосилися, мало не впала, але підбігла донька підхопила її.

-Нарешті-то я тебе знайшла … Брат не хотів адресу давати. Але я йому судом пригрозила, що незаконно квартиру продав, так відразу розколовся.З цими словами вони зайшли в будівлю і сіли на кушетку в холі.- Ти пробач мені, мама, що так довго з тобою не спілкувалася. Спочатку ображалася, потім все відкладала, соромно було. А тиждень тому ти мені приснилася. Ніби ти по лісі ходиш і плачеш.Встала я, а на душі так важко стало. Я чоловікові все розповіла, а він мені їдь і помирись. Я приїхала, а там чужі люди, нічого не знають.Довго я адресу брата шукала, знайшла. І ось я тут. збирайся, зі мною поїдеш. У нас знаєш який будинок? Великий, на березі моря. І чоловік мені покарав, якщо матері погано, вези її до нас. Михайло вдячно пригорнулася до дочки і заплакала. Але це вже були сльози радості.

Живу я вже давно одна. Маю гарну роботу та стабільний дохід. Навіть змогла купити непогану квартиру-досить простору. А навіщо мені однокімнатна квартира, адже я вийду заміж, народжу дитину, а що далі? Чи не тулитися всім в одній кімнаті? До речі, таку ідею мені підказала моя начальниця, коли я поділилася з нею бажанням придбати собі квартиру. Вона й підказала хороший варіант: її друзі вирішили перебратися в іншу країну та продавали своє житло за непоганою ціною з деякими меблями та технікою.

Отак у мене з’явилася своя квартира, яка виявилася дуже затишною. Мені дуже сподобалися просторі кімнати, величезний балкон та лоджія з утепленням. Просто мрія! Коли я йшла додому з роботи, то регулярно зустрічалася з блакитноокою дівчинкою. Якось я з нею познайомилася, вона сказала, що її звуть Олена. Я помітила, що малеча бідно одягнена і вічно хоче їсти. Так що я часто годувала її. Одного дня я поцікавилася, що з її батьками. Олена розповіла, що колись вона мала щасливу сім’ю: мама, тато і вона.

Проте мама померла, і батько вирішив одружитися вдруге, привів до будинку іншу жінку. Ті вже мали власні діти, до яких вона ставилася з трепетом і турботою. Олені ж доводилося задовольнятися тим, що їй залишать приймальні брат та сестра. Дуже шкода було малечі, словами не передати. Через деякий час я познайомилася з Олексієм, котрий з батьками володів мережею невеликих пекарень. Бізнес стрімко розвивався. Олексій – виходець із багатодітної родини.

Коли ми познайомилися з його сім’єю, то одразу порозумілися. На роботі якраз закінчувався черговий квартал, тому я часто приходила додому пізно. Якийсь час ми з Лєною не бачилися. Однак одного дня я пішла додому раніше і зіткнулася з дівчинкою біля під’їзду. Погода була холодна, а на Олені була порвана легка курточка, і дівчинка постійно хрумкнула. Як тільки я підійшла ближче, вона попросилася в гості і одразу запитала, чи зможе вона переночувати в мене. Я не змогла їй відмовити, наповнила йому ванну, щоб зігрілася, погодувала вечерею, і дитина швидко заснув.

Я в цей час зателефонувала до Олексія і все йому розповіла. Він та його мама одразу приїхали. Хлопець несподівано запропонував мені одружитися. Звісно, я не відмовлялася. Пишне весілля не організовували, просто розписалися. Відразу почали збирати папери, щоб удочерити Олену. Як з’ясувалося, і батька у дитини до цього часу вже не стало, Олена залишилася сиротою та жила з другою дружиною батька. Через кілька місяців ми удочерили дівчинку, наша дочка була дуже щаслива знайти люблячу сім’ю.

Через рік у Олени з’явився брат Олег. Дівчинка боялася, що з народженням власної дитини ми змінимо своє ставлення до неї, проте ми продовжували любити її так само сильно, вона заспокоїлася і почала допомагати з братиком. Наша сім’я дуже міцна та щаслива. Олена, хоч і знає, що приймальня себе такою не вважає. На цю тему ми ніколи не розмовляли, бо вона не хоче. Минуло вже багато років, Олена виросла і вийшла заміж. Хоча зараз вона живе окремо від нас, із чоловіком вони регулярно нас відвідують. Для мене вона, як і раніше, та маленька дівчинка, яку я полюбила. І я знаю, вона теж мене любить, хоч так рідко про це говорить.

Сталося все влітку. Я тоді працювала в магазині косметики. Щодня я бачила, як недалеко від магазину сидів на лавці хлопчик-підліток. На вигляд йому були років 12 – не більше. Він просив гроші. І ось якось день видався особливо дощовитим, холодним і похмурим. Хлопчик знову сидів під дощем – і навіть погода не зупинила його. Ми з колегами вирішили покликати його всередину, щоб він погрівся. Нагодували його, напоїли чаєм.

Знаєте, багато хто гидує жебраками, вважаючи їх шахраями, але це хлопченя виявилося напрочуд добрим, доброзичливим і відкритим. Його звали Костею. Костя розповів, що живе з бабусею, що папа пішов з сім’ї, а мама померла. Була ще старша сестра, але вона вийшла заміж і поїхала в інше місто. Він просидів у нас в підсобці до самого закриття. Потім він пішов додому. Наступного дня хлопчик знову з’явився на порозі магазинчика. У руках Костя тримав дві булочки, сік і пачка насіння.

Він привітався і протягнув усе це нам із словами: – Це усе, чим я можу вам віддячити. Як я тоді не розплакалася – сама не знаю. У горлі застрягла грудка. Відразу згадалися слова: “Той, хто має менше, віддає більше”. Так воно і є.