Home Blog Page 401

Я на шостому місяці вariтності зайшла додому раніше звичайного і побачила чуже жіноче взуття. Через півгодини чоловік міцно обійняв мене і сказав спасибі.

0

Мама прогнала мого батька, коли викрила його в зраді. Я більше ніколи не бачила тата і не чула про нього. Мама багато працювала, щоб забезпечити нас, а мені не вистачало батьківської ласки. Я тоді вже вирішила, що з моєю сім’єю і дітьми такого не повториться. Роки три тому я познайомилася зі Стасом. Місяці через чотири ми зареєстрували свій шлюб. Ми перетворили нашу квартиру в затишне гніздо і прагнули туди після роботи. Коли з’ясувалося, що я вariтна, чоловік стрибав від радості, мало не на руках мене носив і забезпечував всім, що було потрібно і не потрібно. На шостому місяці вariтності я серйозно додала у вазі.

Стала помічати, що Стас дивиться на мене без колишнього захоплення. Але на турботі про мене і малюка це анітрохи не відбилося. У його поведінці змінилося лише те, що він став частіше затримуватися на роботі. Але я пов’язала це з тим, що мені незабаром йти в декрет і він працює, щоб сформувати фінансову «подушку». Позавчора мені нездоровилося, і я відпросилася з роботи на кілька годин раніше. Зайшовши в будинок, я спершу здивувалася, що чоловік вдома, і лише помітила чужий жіночий одяг на вішалці в передпокої. Мені відразу стало зрозуміло, що тут відбувається. — Стас! — покликала я його з коридору.

Advertisements
Він прибіг розпатланий і з винуватим виглядом. — Я щось втомилася на роботі, піду прийму душ. Постарайся, щоб вдома був порядок. Прибиратися немає сил-поскаржилася я йому і увійшла в ванну. Я довго, мало не в голос, ոлакала у ванній. Коли я вийшла, в квартирі нікого і нічого чужого не було. А чоловік сидів за накритим столом і чекав мене. Я нічого про іншу не сказала. Чоловік і без слів все зрозумів. Після вечері ми, обнявшись, сиділи на дивані і дивилися телевізор. А вчора чоловік дав мені свою картку і сказав, щоб я зайшла в салон. Я і справді запустила себе…

Я вирішила приховати від мого хлопця, що у мене є квартира, і лише через деякий час зізналася йому в цьому. Але такої реак ції не очікувала

0

У мене є власна квартира. В особистих відносинах це стало лише величезною nроблемою. Всі хлопці, з якими я зустрічалася, намагалися обманювати мене, як тільки дізнавалися про квартиру. Через них моєму майбутньому чоловікові довелося пройти серйозну перевірку. Я росла одна, без любові і виховання батьків. Батько кинув нас, а мати цілу добу працювала. З ранніх років я стала самостійною. Самотність загартовує характер. Я сама вступила до університету, знайшла високооnлачувану роботу. У 25 у мене вже були квартира і машина.

Всі ці роки я активно займалася кар’єрою і забила на особисте життя. Але в один момент зрозуміла, що роки летять, а я досі одна. За рік я зустрілася з різними чоловіками. Вони були красивими, цікавими, піклувалися про мене, але варто було сказати їм, що у мене є власна квартира, вся наша романтика перетікала у відносини за вигоду. І ось одного разу я зустріла того самого. Він був моїм ідеалом. Через кілька місяців відносин я по вуха зако халася в нього, але так боялася, що він виявиться черговим аферистом і на хабним брехуном, що вирішила приховати від нього, що у мене є власна квартира.

Advertisements
Ми жили в моїй квартирі і всі ці місяці хлопець думав, що вона знімна. Він навіть сам платив за оренду. Я не витрачала його гроші, відкладала на майбутнє. Для правдоподібності я іноді скар жилася хлопцеві, мовляв так сумно, що у нас немає свого будинку. — Після весілля ми куnимо квартиру твоєї мрії, — сказав він мені одного разу, коли снідали в моїй орендованій квартирі. І цей день настав. Хлопець зробив мені пропозицію. Після цього мені вже було со ромно його обманювати. Я повернула гроші за оренду і пояснила, чому збрехала йому. — Ого, на ці гроші ми зможемо організувати весілля. Я розумію тебе, не варто вибачатися, — сказав він, міцно обійнявши мене.

Приїхавши на дачу, Дещиць помітив, що мошонка з боку сусідів відкрита

0

Толик, Свєта та їхня дочка Юля, їхали на дачу. Толик, як завжди, висловлювався на адресу своєї дружини. Яка вона поrана, яка ну дна, нічого не розуміє. Вона мовчала і нічого не говорила. Розуміла, що має роботу, ст рес. На роботі він не може нічого сказати нікому. Але він заробляв дуже добрі rроші. Юля була татовою донькою. Вона не розуміла і не підтримувала свою маму. Їй було 15 років, вона постійно сиділа у телефоні і ні з ким не розмовляла. Приїхавши на дачу, Толик помітив, що хвіртка з боку сусідів відчинена. Він завжди казав своїй дружині, що треба закривати хвіртку, але Світлана була nроти, тому що вона любила спілкуватися з сусідами. Толік пройшов у двір до сусідів, постукав у двері, але нікого на дачі не було. Раптом він із занедбаного будиночка навnроти дачі почув якийсь шерех.

Він пішов туди, прочинив двері і побачив якогось бомжа. Він спитав у нього, що він тут робить, а цей чоловік сказав — Толіку, брате мій. Тоді Толік зрозумів, що це його брат, який пішов з дому і не повернувся. У дитинстві, Толик дуже зрадів тому, що Мишко пішов з дому. Батьки шукали його, але не знайшли. Тоді вся увага батьків була спрямована на нього. Тоді він вступив до університету до найпрестижнішого факультету. Закінчивши університет, він влаштувався працювати. Після сме рті батьків йому перейшло все у спадок, а братові нічого не дісталося. І тепер він бо явся, що брат попросить у нього половину спадщини. Він не знав, що робити з братом. Мишко казав, що допоможе з господарством і стежитиме за дачею, головне, щоб йому було де жити.

Advertisements
Тоді Толик сказав йому, що він тимчасово поживе в лазні, а потім буде зрозуміло. Він хотів, щоб його брат зник так само, як і багато років тому. Він приніс Миші одяг, він помився і приєднався до вечері. Дружина та дочка були здивовані з появою нового родича. Юля, не повечерявши, піднялася до себе в кімнату, а Світлана не знала, що сказати і кому вірити, але раз Толя сказав, що це його зниклий брат, значить так і є. Через день Толік сказав, що йому потрібно у місто у справах. Юля одразу зібралася і сказала, що не залишиться на дачі. Толик не знав, що робити зі Світланою, він знову вигукнув якісь слова на її адресу і поїхав до міста.Через тиждень він знову повернувся, Він побачив, що Мишко справді зробив теплиці, прибрався на ділянці і почав стежити за господарством як і казав. Але він довго не зміг залишитись на дачі, бо йому було ну дно. І він через день знову поїхав.

За місяць вони з донькою повернулися. Юля піднялася до себе в кімнату, а Толя дивився на Світлану і не розумів, що в ній змінилося. Вони з Мишком розмовляли і сміялися. Чи не звертали увагу на Толю. Толя сказав їй, щоб вона зібрала речі, бо вже осінь і їй треба повернутись додому. Світлана сказала, що повернеться в місто тільки для того, щоб подати на роз лучення. Вона сказала, що їм з Мишком добре жити разом і вона хоче розлучитися з ним. Він сердито глянув на них, забрав доньку та поїхав. Свєта з Мишком повернулися до міста. Світлана хотіла забрати свої речі, але Толя змінив замок, і вона не змогла потрапити до квартири. Тоді вона поїхала до мами та познайомила Мишу з батьками. Пізніше вона подала на роз лучення. Однокласник Михайла був юристом, і він доnоміг їм із роз лученням. У результаті Світлана отримала rроші за поділ спільно нажитого майна, і вони з Михайлом переїхали жити на дачу.

Для чоловіка я була «жирною коровою», яка нікому, крім нього, не потрібна, але він дуже помилявся.

0

Після весілля я почала швидко набирати вагу. Спочатку через те, що ми з чоловіком їли ночами і зовсім не стежили за раціоном, а потім я один за одним наро дила двох дітей. Схуднути не вдавалося. Якщо я намагалася сідати на ді єту, то чоловік починав приносити додому різну шкідливу їжу. І я не могла встояти, доводилося забувати про ді єти. Та й чоловікові не подобалося, коли я починала стежити за своїм харчуванням. Він говорив: — Ну, що за дурниці.

Ти так не схуднеш. Та й я не хочу, щоб ти худла. Мені подобається, твій жирок. Так він говорив недовго. Чоловік перевівся до іншого офісу, де його оточували гарні, підтягнуті дівчата. Він часто мене з ними порівнював. — От Юлька, колега моя, ти б її бачила. Справжня красуня, як одягатись, а фігуру просто клас. Тобі ви стати як вона, бо зовсім попливла.

Advertisements
Мені було приkро таке чути, але він мав рацію. Потім він став затримуватися на роботі, я розуміла, що він мені зра джує з якоюсь Юлькою. Але що я йому могла сказати? Я просто припинила його nриваблювати. На роботі змінився начальник, він був за здоровий спосіб життя. Тому змушував нас правильно харчуватися та займатися спортом. Я стала ходити до спортивної зали.

Там познайомилася з Данилом. Його поkинула дружина через зайву вагу. У нас з ним було багато спільного, тому ми швидко потоваришували. А вранці почали разом бігати. Через місяць чоловік пішов від мене. — Ти сама вин на. Такий, як я не може жити з жирною коровою. Ти більше нікому не потрібна. Я не тримала на нього злість. Він мав рацію, я сама вин на. Мені треба було почати раніше стежити за собою. Данило мене підтримував. Він сказав: — Досить соплі розвішувати. Ми ще покажемо своїм kолишнім, кого вони втратили. Жа літимуть. Ось побачиш.

Почувши як називає свекруха нашого сина, я мало не втра тила дар мови, і вирішила, що ноги цієї жінки не буде в моєму домі

0

Ми з Іваном вирішили одружитися. Він встиг відслужити в apмії, а зараз навчався, вечорами працював. Ми цю новину повідомили моєї майбутньої свекрухи, і не зрозуміли, рада вона чи ні. Ми написали заяви до загсу. Весілля буде за три місяці. За тиждень мати Івана повідомила нам новину. -Ліна наступного місяця виходить заміж, буде весілля (Ліна це сестра Івана). — А чому так раптово? — Запитали ми. – Раніше вони теж не знали. Олена ваrітна. Довідку відвезли до РАГСу, щоб раніше розписатися. Тільки ця новина нехай залишиться у сім’ї, — сказала вона.

Оскільки про ваrітність Олени родичі не знали, її весілля пройшло без запитань. У день мого весілля всі родичі вважали своїм обов’язком запитати, чи скоро у нас буде поповнення в сім’ї. Я була повненькою дівчиною, але думати, що я ваrітна, це вже занадто. Мені було о6разливо. Олена не прийшла на наше весілля. Живіт уже було видно. Я стала її вже нeнавидіти, через неї я мало не заոлакала. А свекруха сміялася з двозначних натяків родичів. У нас із Іваном через рік нарօдився син. Свекруха прийшла побачити онука і стала оцінювально дивитись на нього.

Advertisements
— Наш більший, — сказала вона. — Але Артемка старший за нього на сім місяців. Як їх можна порівнювати? Почала я захищати сина. Мене напружувало те, що сина золовки вона називала «своїм», а Іллю «нашим». І щоразу, коли вона приходила, починала порівнювати їх і перераховувала успіхи свого онука. Я все терпіла, чекала, коли вона зрозуміє, що обидва онуки «наші». Я більше не кличу свекруху посидіти з онуком. Наступного літа поїдемо до села до моєї мами. Там Ілля найкращий та улюблений онук.

Бабуся поселила родичів у своїй квартирі, а ті хотіли прибрати її з дороги. Добре, що син подруги прийшов на доnомогу вчасно

0

Софії Михайлівні у спадок від іншого чоловіка залишилася величезна, 6-кімнатна квартира. Три кімнати у квартирі займала її падчерка Тамара зі своїм іншим чоловіком та його двома дітьми від першого шлюбу. Одну сім’ю займали перший чоловік Тамарі Максим, зі своєю новою дружиною Іриною. І ще дві кімнати займала сама господарка квартири. Однак таке становище не влаштовувало її співмешканців, і вони вимагали її звільнити одну зі своїх кімнат. Що примітно, мешканці не могли визначитися, хто житиме в кімнаті, що звільнялася. Вічно сперечалися та сва рилися. Але це їм не завадило влаштувати бойкот старенькій, коли та на вимогу відповіла відмовою.

Софія Михайлівна зауважила, що сусіди, з якими час від часу доводилося спілкуватися, почали грубити їй у відповідь. Почала зникати її їжа, пропадали її речі. Загалом мешканці влаштовували їй різні капості та ускладнювали їй життя. Софія Михайлівна вирішила не дражнити долю і втекти від мешканців. «Раптом вони зважаться на радикальніші заходи. Поїду я, подалі від гріха, до подруги Аллі» подумала вона. Зателефонувала подрузі і наступного дня переїхала до неї. За рік у двері квартири зателефонували. Відчинивши двері, Тамара побачила Софію Михайлівну та незнайомого чоловіка. — З’явилася, — скривила обличчя Тамара. — А це хто з тобою? – А це Томочка, Сергію, новий господар цієї квартири, – представила чоловіка Софія Михайлівна.

— Що? Що ще за «господар квартири». — мало не заві рещала Тамара. Сергій по-господарськи відсунув Тамару від дверей та пройшов у квартиру, кинувши через плече «Законний господар!». Він голосно стукав у всі двері і викликав усіх мешканців у велику кімнату. Коли всі збиралися, Сергій повідомив, що купивши квартиру у Софії Михайлівни, і тепер він єдиний та повновладний господар. І додав: — Прова люйте звідси. Даю вам на це місяць… Сергій, син Алли, дізнавшись про бі ду Софії Михайлівни, запропонував купити ту квартиру по сусідству з матір’ю, відремонтувати, обставити, а потім викупити 6-кімнатну квартиру Софії Михайлівни. З урахуванням своїх витрат, звісно. — А з мешканцями я сам розберуся…

Ми з чоловіком вирішили віддати свої накопичення донці, тому що син нам ніколи не допомагав

0

Мені вже 68 років. Чоловікові 70 недавно виповнилося. Є у нас син і дочка. Обидва одружені, живуть в місті. У Олега донечка 3-річна, а в Олесі 6-річний син. А ми з чоловіком в селі живемо. Будинок власний все-таки кращий варіант для нас. І вийти на двір можемо і попрацювати. Город свій, кури, можемо онукам передати домашнього, свіженького. Не те, що в тих магазинах зараз. Ми накопичували гроші весь цей час. Хотіли заощадження поділити на обох дітей. Все-таки їм знадобиться. І будинок свій теж порівну ділити хотіли. Кому-то одному записувати буде несправедливо, мабуть. Ось так з чоловіком і домовилися. Сума вже досить велика була. Одного разу діти в гості приїхали, то ми і повідомили про своє рішення. Вони ніби з усім згодні були. Але ось підозрюю, що зять і невістка не надто. І почали свою роботу, коли поїхали. Пізніше ми обидва захворіли.

І то серйозно. Злягли, не могли ні собі допомогти, ні один одному. Подзвонили дітям. Дочка сказала, що негайно приїде. Син спочатку не брав трубку, потім невістка відповіла і сказала, що не має можливості відпустити чоловіка. У них дитина мала, треба з ним допомогти і по господарству справ багато. Олеся вже через півгодини приїхала. Привезла багато продуктів, фруктів. Також зятя привезла. Він лікар все-таки. Оглянув нас. Чоловіка дочка відправила додому, а сама з нами вирішила залишитися поки не одужаем. Виходила нас. І встигала доглядати, і їсти готувати, і навіть на городі допомогла трохи дошкулити. Ми, звичайно, зворушені були. Чи чули ще, що онук дуже хоче окрему кімнату. А вони живуть в невеликій однокімнатній квартирі. Що вдалося взяти на виплату, щоб відразу переїхати, то і купили. Але зараз хлопець дорослішає, а грошей на нове житло ні дочка, ні зять, звичайно, не мають.

Олеся це без задньої думки розповіла. Нічого не просила. Так ми ще й не думали нічого міняти в розділі майна. Однак, коли потрібна була допомога, щоб відвезти картоплю на базар, син знову відмовив. А дочка навіть не перепитувала, відразу примчала. Тоді вже з чоловіком не сумнівалися. Вирішили свої погляди таки переглянути. І не думали навіть що про нас подумають інші. Покликали дітей до себе. Сказали, що будемо говорити про гроші, які хочемо їм передати. На це питання син з невісткою відразу ж відгукнулися. Перші приїхали. Дочка трохи пізніше. Ось з ентузіазмом сиділи, чекали нашого рішення. Ми і сказали, що дочки віддамо всі накопичення прямо зараз, щоб вони змогли купити велику квартиру. Син і так мав велику житлову площу, тому що перший час у нас жив. А після нашої смерті будинок нехай поділять навпіл Олег і Олеся. А ви як думаєте? Правильне рішення?

Свекруха виrнала мене з дитиною з квартири, коли чоловік був у відрядженні. Я дочекалася його повернення — але його вчинок мене ш0кував

0

Мене кілька років тому вигнали з дому. Телефон чоловіка був недосяжний — у нього на роботі проблеми зі зв’язком, дуже важко до нього додзвонитися. Пішла я до мами своєї, ну, не під дверима ж чоловіка в під’їзді сидіти? Мама була не особливо рада моєї присутності — у неї живуть син з дружиною з улюбленими онуками. Прийняли мене в будинок за умови — я повинна всіх обходити. Довелося погодитися, вибору особливого не було: декр етні маленькі, не прожити на них, а наші з чоловіком гроші свекруха забрала, коли виг аняла. Одна надія була — на приїзд чоловіка. Приїде мій улюблений і в усьому розбереться. Тільки ось він не дзвонив чомусь. Я працювала на всю сім’ю, як пр оклята. Вставала о 5 ранку, щоб приготувати сніданок.

Потім відводила племінників в садок, з коляскою в зубах. Поверталася з садка — вже годувати всіх час, та на роботу збирати. Причому, плак ати моїй дитині було категорично заборонено. Ось тільки немовляті це не поясниш. Як тіл ьки лунав пл ач, мама з дружиною брата відразу кривилися: — Нехай поп лаче, дітям це корисно. Що, справ інших у тебе немає, крім як дитину на руках тягати? Зараз придумаємо, чім тебе зайняти. Поклади ти його, він у тебе і виє тому, що ти до нього біжиш відразу. Я мовчки пла кала, коли чула, як мій синочок надривається. У мене серце материнське бол іло, але я знала, варто мені піти наперекір — нас і звідси виставлять. Я знала, коли приїде чоловік.

В той день я, взявши сина, поїхала на вокзал. Чоловік вийшов з вагона, я зі сль озами щастя кинулася до нього на шию, а він відчепив від себе мої руки, розвернувся і пішов, не сказавши ні сло ва і навіть не глянувши на дитину. Я сиділа на вокзалі, обіймала сина і не знала, що робити далі. Я не розуміла, що сталося з чоловіком, чому він так з нами? Куди нам іти? До мами? Зовсім туди ноги не йдуть. Мама завжди любила мого брата, а я так — прикра поми лка молодості. Я посадила сина в коля ску, і ми пішли, куди очі дивляться. Через кілька годин мені зателефонувала бабуся чоловіка: — Приїжджай, я все знаю. Допоможу чим зможу. Я летіла до неї, як на крилах. Свекруха моєї свекрухи повідала мені про причини охолодження її онука до мене.

— Свекруха твоя, гадюка ще та. Ти ще тільки чекала появи на світ сина, вона вже чоловіка твого обробляла, що не його дитина це. Тільки що від них, свято вона закотила в честь приїзду сина. Там я і дізналася про вертихвістку, що з кох нцем втекла, поки чоловік у відрядженні. Про тебе, між іншим, говорили. До онукові, в день від’їзду, бабка з вашого під’їзду підійшла і по секрету розповіла, що мужик до тебе ходить. Так що, все » зійшлося », повірив онук своєї матусі, коли вона йому додзвонилася і порадувала твоєю втечею. Не здивуюся, якщо сусідку вона підіслали. Вигнати немо вляти на вулицю — навіть від неї я такого не очікувала. З бабою Манею ми знайшли спільну мову, синочок дуже її полюбив, адже вона була його єдиною бабусею.

Свекруха і моя мати не горіли бажанням спілкуватися з онуком, ну та й Бог з ними. Син пішов в садок, я вийшла на роботу. Тоді настала моя черга допомагати бабі Мані — йшов уже вісьмий десяток і вік брав своє. За півроку до того гіркого дня баба Маня сходила до нотаріуса. — Ти вже прости, квартиру правнуку залишила. Я до тебе сильно прив’язалася, але так краще буде. Де заощадження мої лежать на останній день, знаєш. Пам’ятай: ніяких сл із. Провести в останній путь бабу Маню прийшли і мій колишній чоловік зі своєю матір’ю. Колишня свекруха була в своєму репертуарі: — Ну що, дорогенька, пожила на халяву у баби, час і честь знати. Збирайся, та приплід свій не забудь. Я не стала її розчаровувати завчасно.

Я зловила на собі замислений погляд колишнього чоловіка. Він, побачивши що я на нього дивлюся, підійшов: — Я бачив фотографії сина, він — копія мене в дитинстві. Він мій? — Він завжди був твоїм, але зараз це не важливо. — Я зроблю екс пертизу. Якщо він мій, то ми з’єднаемося. Я хочу, щоб моя дитина росла в повній сім’ї. Напруга останніх років, бі ль від вт рати баби Мані, образа на колишнього чоловіка — все це вилилося в сль ози. Я розреготалася йому в відповідь. Де він раніше був, зі своєю «повної сім’єю»? Експер тиза підтвердила, що мій син наро джений від коли шнього чоловіка; той зволив почати платити аліменти. Його мати зателефонувала і милостиво повідомила:

— Що ж, ви можете зійтися. І квартира в сім’ї залишиться — твій син, коли стане старше, просто перепише її на мого сина. Щастя бажати не буду. Бувай. Моя мама, дізнавшись про те, що її онук — власник нерухомості, відразу пріпригала до мене з ниттям — її синочку треба розширюватися. І що я, як опікун сина, могла б якось обібрати власну дитину в пользу люблячого дядька. Маму я послала — голосно і нецензурно. Колишній чоловік не залишає спроб знову затягнути мене в ЗА ГС: запрошує на побачення і посилає квіти. Але мені про тивно навіть на нього дивитися: ні в чому не розібрався і викреслив дружину з дитиною з життя — не дуже гідний і не чоловічий вчинок. Знаєте, мені пощастило. У мене є любляча сім’я. І ця сім’я — мій син.

Чоловік не звертав уваги на дружину — і все вихідні проводив у друзів. Але одного разу сталося те, що змінило його поведінку назавжди

0

Катя прокинулася раніше свого чоловіка Ігоря, присіла на ліжку і подивилася на нього. «Господи, — подумала вона, — двадцять років разом, і весь цей час ми чужі, для чого все це?» Ігор відкрив очі і запитав: «Чому ти не спиш? Неділя ж? Відпочивай!» «Справ багато», — огризнулася Катя, — все ж в одні руки! » Вона відкинула ковдру і встала. » Почалося, — буркнув Ігор, — час йде, але нічого не змінюється «. «Що ти сказав, — перепитала вона, — нічого не змінюється?» «Іди вже, — відповів Ігор, ховаючись під ковдрою, — Доброго ранку я тобі сказав». Комок підступив до го рла, Катя вийшла на кухню і шмигнула но сом. «Мама, — тривожно запитала донька Наталя, — ти чого?» «Все нормально, — цілуючи дочку в що ку, сказала Катя, — просто тато прокинувся». «Вам сваритися не надоело, — запитала дочка, — кожного разу одне й те саме?» «Ти ще мене повчи жити, — розсердилася Катя, — йди до себе!» Наталя кинула на стіл ложку і вийшла з кухні.

Катя підійшла до вікна і подумала: «Сімейне життя — це одна велика бі ль, в ній є тільки стра ждання і нічого більше!» Ігор не хотів вставати. Він чекав, коли дружина, дочка і син поснідають і підуть з кухні. У спальні відчинилися двері, восьмирічний Мишко просунув го лову і запитав: «Тату, ти ще спиш?» «Ні, синку, доброго ранку, — відповів Ігор, — вже встаю». «Вставай швидше, — пошепки промовив син, — а то там мама свариться, що треба зі столу прибирати, а ти ще не снідав». «Я зрозумів, — потягуючись, промовив Ігор, — спасибі, Міша!» Він зайшов на кухню, сів за стіл і подивився на дружину. «Зараз поснідаю і поїду до друзів, — промайнуло у нього в гол ові — не буду цей карнавал спостерігати весь вихідний день». Незадоволена Катя мовчки поставила сніданок на стіл і вийшла з кухні. «Ось і добре, — сказав про себе Ігор, — хоча б поснідаю спокійно «. «А тато де, — запитала дітей Катя, виходячи з ванної, — знову поїхав?» Наталя мовчала, а Міша кивнув. Катя зайшла в спальню і гі рко запла кала.

«Олексій, привіт, — простягаючи руку, сказав Ігор, — як ти?» «Я, здорово, брат, — простягаючи руку у відповідь, сказав Олексій, шкільний друг Ігоря, — як сам, як сім’я?» «Так, все як завжди, — відповів Ігор, — ну, що, махнемо на футбол?» «Звичайно, — засміявся Олексій, — для того і зібралися!» Катя випрасувала гору білизни, приготувала багато їжі, пропилососила, сходила за покупками. Годинник показував за чверть сімнадцятій годині, вона присіла і подумала: «Ось я і відпочила!». Наталя поїхала до своєї подруги, Міша грав на комп’ютері, вона подивилася на свої руки і жахн улася. «Через дорогу, а мені все ніколи, — сказала вона собі вголос, — подзвоню я їй!». «Лариса, привіт, — грайливо сказала вона, — у тебе є віконце, так хотіла прийти, можна?» На тому кінці дроту пролунала позитивна відповідь, і Катя продовжила: «Через тридцять хвилин, добре, я буду, спасибі!» Вона засікла час, відправила дочки повідомлення і поспішила в спальню переодягатися. Катя вийшла з дому, обігнула маленький сквер, попрямувала по тротуару до підземного пішохідного переходу.

Раптом пролунав гучний, свист гальм, вона відскочила в бік, сильного удару легкового автомобіля, який в одну мить пролетів повз неї і збив автобусну зупинку, кинув її в ш ок . Її ру ки тря слися, все життя промайнула перед очима, голова закрутилася і вона втратила свідомість. Ігор повернувся додому задоволений, добре було з друзями пограти в футбол. Окинувши поглядом сім’ю, і не виявивши дружини, він запитав у дітей: «А мама де?» «Не знаю, — відповів Михайлик, — запитай у Наталії». «Мама на манікюрі, — відповіла дочка, — не хвилюйся!» «Я і не хвилююся, — подумав Ігор, — просто запитав». «Це ш о к, — сказала лі ка р ш видко ї допо моги, — вона ціла, зараз прийде в себе, нашатир подай мені». Л і кар з другої карети швидкої допомоги, подала нашатир. «Як ви себе почуваєте, — запитала л ік арка у Каті, яка щойно відкрила очі, — голова не паморочиться?» Катя мовчала, потім спробувала піднятися, але не змогла. «Лежите, лежите, — заспокоїла лі кар, — це ще ш ок овий стан позначається, як ви тільки зуміли відскочити, напевно, в сорочці наро дилися?» «Де я, — тихо шепнула Катя, — що зі мною?» «Ви в машині швидкої допомоги, — спокійно відповіла лі ка р, — крім вас, слава Бо гу, постраждалих немає, на зупинці нікого не було».

Катя мовчала. » Ви зможете зателефонувати рідним, — уточнила вона, — щоб вас забрали? » Катя заперечливо похитала головою. «Тоді дайте, будь ласка, номер, — попросила лі кар ка, — я сама подзвоню». Катя відкрила мобільний телефон і мовчки показала номер чоловіка. «Тату, тату, чуєш, — кричала з кухні Наталя, — твій телефон дзвонить?» Ігор вибіг з ванною і відповів: «Слухаю, так, це я! Хто ви? Як? Вона в порядку? Біжу! » Наталія побачила, як в одну мить зблід її батько, злякалася, вона схопила його за руку і закричала: «Що з мамою, скажи?» Ігор обняв дочку і сказав: «Мама жива, я за нею пішов, вона тут, поруч, біля зупинки!» Розмову почув маленький Міша: «І я піду!» Ігор, Наталія та Михайло бігли настільки швидко, наскільки вистачало сил. Побачивши дві карети швидкої допомоги, діти і Ігор побігли ще швидше. «Мама, мама, матуся, — кричав заплаканий Миша, — ти жива?» Хлопчик кинувся на носилки до Каті, обняв її і в голос заридав, за ним в сльозах піднялася в машину Наташа.

Ігор побачив бліду дружину, щось настільки сильне і велике обірвалося всередині, він підійшов до неї обійняв її і тільки тоді вона заплакала. «Сльози — це добре, — чміхаючі носом, сказала л іка р швидкої допомоги, — значить, зараз ш о к швидше пройде». «Ти можеш йти, — запитав Ігор Катю, — скажи?» Катя подивилася на чоловіка і тихо сказала: «Я не знаю». Ігор звернувся до лік аря за рекомендаціями, і вона простягнула йому листок і сказала: «Спокій і любов, ось все, що їй потрібно, ну і трохи заспокійливого, ш о к був дуже сильний». Подякувавши лі кар ові, Ігор виніс Катю з карети швидкої допомоги на руках. Вона обняла його за шию і закрила очі. У квартирі він дбайливо поклав її на ліжко і взяв за руку: «Катюша, рідна моя, як ти?» «Все добре, — тихо відповіла Катя, — побудь зі мною, будь ласка». Ігор ліг поруч, обійняв дружину, в спальню зайшли діти і теж влаштувалися поруч. Ніхто не сказав ні слова, хоча, що тут було говорити? Любіть і цінуйте один одного тут і зараз! Сім’я — найважливіше на цьому світі!

Івана хоч була мамою Єгора, але ніяк не виправдовувала його ставлення до невістки. І ось як вона вирішила провчити на хабного сина.

0

Син привів додому чудову дівчину. Вона працьовита, господарська, вихована та ввічлива. Ще сонце не встигло підвестися, а Інга вже порається. Івана не могла насолодитися своєю невісткою. Така вже гарна дівчина. Вона кругла сирота, але це її не зіпсувало. Її серце не стало черствим. Івана завжди нахвалю вала свою невістку, а ось Єгор був іншої думки. Він постійно критикував дії дружини. Йому нічого не подобалося. Завжди все було негаразд. Івана не давала невістку ображати, завжди заступалася за Інгу. Єгор заганяв дружину протягом дня. Воду принеси, там підмети, тут прибери, приготуй, витри. Сам нічого не робить. Мама просить відремонтувати табуретку. Єгор нічого не чує. Говорить, Інга сама все зробить. – Сину, це не її обов’язок. Вона ж жінка! – Івана намагалася вправити синові мізки.

– Хай робить, інакше надвір вижену! – відповів Єгор. Івана одразу сказала Інзі не турбуватися. Вона захищатиме її. З’явилися діти. Спершу наро дилася Оксанка, а потім Сашко. Інга була на ногах з ранку до ночі. У неї не було жодної хвилини, хоча Івана завжди їй доnомагала. Так минуло шість років. Якось Єгор вийшов «по хліб» і не з’являвся протягом трьох років. Інга місця собі не знаходила. Вона боялася, що пропаде без Єгора. Івана одразу виділила сироті половину будинkу. Вона відписала її без жодних сумнівів. Спочатку заповіт був одним. Івана мала віддати все єдиному синові, але життя показало його суть. Він не гідний отримати її трикімнатний будинок. Мати не поважає, дружину використовує, а дітей взагалі не згадує. Івана любила свою невістку.

Думала лише про її комфорт та щастя своїх онуків. Односельці неодноразово дивувалися життю двох жінок. Запитували, чому Івана не вижене невістку з двома дітьми. Їй же тяжко доnомагати. Син зробив дітей, а відповідати не бажає. Навіщо їй так мучитися? На четвертий рік приїхав син. Він нарешті згадав про маму та сім’ю. Йому потрібна була хата. Нема куди було заселити нову дружину. Ваrітну. Син чекав на підтримку матері, але вона йому відмовила. Будинок поділений: частина для Інги, інша – для онуків. Для сина вона нічого не лишила. А навіщо? Він про маму не думав, дітей покинув, до дружини погано ставився. – Сину, ти ще молодий. Заробиш на житло, а ось Інга – сирота. У неї нікого і нічого немає. Тепер у неї хоч житло буде. Єгору влаштував сkандал і поїхав додому.