NEWS 2SWEET

Мені було 20, ми з моїм чоловіком і маленьким сином у колясці ввечері гуляли парком, спілкувалися про всяке різне і тут почули жіночий крик. Чоловік, недовго думаючи, помчав у той бік; я слідом за ним. На стежці кричала притиснута до дерева дівчина, а поруч двоє мужиків – один виривав у дівчини сумку, а другий тримав її за горло і руками ліз під сукню. Чоловік з нальоту вдарив у бік того, що тримав дівчинку; той ойкнув і осел. Другий від несподіванки випустив сумку і одразу отримав у щелепу. Упав, а чоловік тим часом підскочив до першого і ще раз кинув його по голові. Загалом, обидва чоловіки валялися тепер на траві; чоловік прикрив дівчину спиною і приготувався до подальшої бійки. Але бійки не було. Другий прокинувся, закричав: – Все, мужику, все! Взяв друга і потяг його подалі. Ми підбігли до дівчини, почали її заспокоювати; я звернула увагу, що вона вагітна – живіт вже такий пристойний був. Загалом, посадили ми її на лаву, дали води, привели до тями, довели додому.

Вона нам дуже дякувала. Десь через тиждень вона з чоловіком зустріла нас у тому самому парку. Її чоловік підійшов, потис моєму руку, сердечно подякував за порятунок дружини, запросив у гості, сказав – якщо що буде потрібно, дзвони; дав номер телефону. Ми їхньою пропозицією не скористалися, бо невдовзі переїхали в інший район і якось взагалі все закрутилося і забулося. Пройшло 23 роки, у нас виріс син, почав зустрічатися з дівчиною – мила, вихована, симпатична. Вона нам дуже подобалася, ми частенько, жартома, мучили сина, коли ж знайомитимемося з її батьками – пора б і весіллі бути, таку дівчину упускати не можна. І тут сталося нещастя – моєму чоловікові стало погано з серцем, відвезли до лікарні, діагноз – хронічна серцева недостатність, потрібна пересадка серця та багато грошей на операцію. Те, що було на той час, не вистачало, почали збирати по родичах; і тут прийшов син, каже, розповів своїй дівчині про наше горе, у неї заможні батьки, запропонували допомогу. Я тоді ще подумала:

«Який страшний привід для знайомства». І ось батьки дівчини прийшли до лікарні до мого чоловіка – відвідати та поспілкуватися заодно. Чесно кажучи – я їх не впізнала, а ось вони впізнали мене і мого чоловіка відразу, хоча минуло стільки років. Щойно вони зайшли до палати, зупинилися, перезирнулися; вона заплакала, а він підійшов, потис моєму чоловікові руку і, повернувшись до мене, сказав: – Ми дамо грошей стільки, скільки потрібно. Ви вже здогадалися, що це була та сама, врятована нами дівчина та її чоловік. Ми були у такому шоці, що не передати словами. Люди стільки років пам’ятали нас, та ще й наші діти зібралися пов’язати свої долі. Неймовірно, але буває таке. Чоловікові зробили операцію; зараз він іде на виправлення, скоро в нашій сім’ї весілля, а ми, крім прекрасної невістки, знайшли ще й чудових друзів.

Женя взяла шланг і пішла поливати грядки на городі. – І навіщо я стільки посадила, – думала жінка. Раптом жінці стало погано. Женя зателефонувала синові, а той їй викликав швидку. Коли Андрій приїхав, Євгенію забирали з дому. Син поїхав разом з нею. Він всю ніч чергував на лавці біля двері в палату, а потім весь ранок матір за руку тримав. – Сину, – тихо сказала жінка. – Я хочу сказати тобі дещо. Син нахилився, мама прошепотіла йому щось на вухо. Андрій скочив, і, завмерши на місці, дивився на матір. Євгенія за звичкою наготувала їжі на двох, адже вона вже давно живе одна, та ніяк до цього не звикне… Її чоловіка не стало два роки тому, а діти від неї з’їхали ще раніше. Старший – по роботі, молодший – по навчанню.Так і жила Євгенія одна, сини були зайняті своїми справами,

їм було не до старенької. Баба Женя постійно думала, що ж не так з її синами?! Молодший-то ладно, він вчиться ще, але старший так пішов у кар’єру, що про сім’ю та дітей у думати не збирається, а старенькій хочеться хоча б кілька останніх років свого життя прожити поруч з онуками, встигнути поняньчитися з ними, поки в неї ще є можливість це робити… З цими думками Євгенія допила чай і вирішила трохи повозитися з землею, поки не стало занадто жарко. — І для кого я стільки насадила?! Мені ж однієї половини буде по горло… Ох, Женька, Женька… – говорила жінка сама з собою. Поки вона працювала, їй стало погано. Старенька розуміла, що земля потихеньку йде з-під її ніг. Першою ж справою вона схопила телефон, але так як номери швидкої згадати не змогла, зателефонувала молодшому синові і сказала, що

їй дуже погано, попросила викликати їй швидку. На це син грубим тоном відповів: — Ти бач, все зробить, щоб мене до себе принадити… заспокойся, мамо, спитай у своєї сусідки, у Людки, номер швидкої, а то знайшла, кому дзвонити. Звідки мені знати номер вашої сільської швидкої?! Син сказав ще кілька невиразних жалібних слів і повісив трубку. Бабусі з кожною секундою ставало тільки гірше. Потім вона набрала номер старшого, але не встигнувши нічого сказати, старенька впустила телефон з рук. Той відразу ж опинився поруч з мамою, а з ним приїхала і швидка. Ліkарі прийняли рішення терміново госпіталізувати Євгенію. Син не відходив від неї ні на крок, а в лікарні чергував під дверима її палати до тих пір, поки йому не дозволили зайти до мами. — Мамочко, ну ти даєш, ти чого так лякаєш-то?Я там

трохи з розуму не зійшов за цими дверима. — Сину, мені треба сказати тобі дещо, думаю, більш підходящого моменту для цього не буде, — з цими словами Євгенія взяла сина за руку, — коли я вийшла за твого батька, тобі було 2. Твоєї мами не стало за рік до нашої зустрічі… ми з батьком не знали, як тобі це сказати, шукали моменту… — Мам, я все це знаю. Ми з Серьогою бачили ці документи в твоїй шафці. Я знаю, що моя мати була доброю людиною. Так, на жаль, вона не встигла побачити мої перші кроки і почути перше слово, але мені пощастило подвійно, адже доля мені подарувала тебе. Я вдячний тобі за все, що ти для мене робила і робиш кожен день. — Милий, прости, якщо все зіпсувала. Просто я не могла тримати це в собі.Пробач, що… — Євгенія nлакала, але син не дав їй договорити. -Мама! Тобі нема за

що вибачатися. Ти мій самий рідний, самий коханий чоловічок, я тебе ніколи в образу не дам. Але давай, і ти мене не засмучуй, добре? Я збираюся тебе з майбутньою невісткою скоро познайомити. Вона на другому місяці ваrітності, скоро ми зіграємо весілля, просто хотіли якось по-особливому про це повідомити… не в таких умовах. Видужуй швидше, щоб не довелося нічого перенести. Домовилися? — Ох, синку, куди ж я подінуся? Я хоч зараз готова схопитися з місця! Що ж ти раніше мені не казав, я б взагалі сюди не потрапила, — сльози на щоках Євгенії відразу ж перетворилися в сльози радості. І справді, вже через кілька днів її виписали з лікарні, після чого вона переїхала жити до старшого сина з вагітною невісткою на постійній основі. Так і почалася нова біла смуга в житті старої жінки.

Хочу розповісти вам історію з власного життя. Ви будете вражені розвитком подій, які відбуваються в школі, де вчиться моя дитина.Моя дитина вчиться в школі в другому класі. У колективі більше 20 дітей, де сім’ї з різним матеріальним становищем. У нас є один хлопчик, сім’я якого дуже потребує допомоги.Стьопа сам по собі хороший, і мама його теж адекватна. Я знаю, що раніше вони жили нормально, а потім в один прекрасний момент тато вирішив, що він награвся батьківством і пішов. Йому не до дитини і колишньої дружини – у нього нова любов, велика і світла.Вона подала на аліменти. Отримує копійки – колишній чоловік хитрим виявився, відразу роботу поміняв, щоб був мінімальний офіційний дохід. Жінка працює, але у неї на руках хвора мати, пенсії якої ледь вистачає на її лікування.

Дитина ходить завжди чисто одягненим, але видно, що шкільна форма вже поношена. На фізкультуру, напевно, місяць ходив в шкільних туфлях – кросівок не було. Його мама ніколи не скаржилася, а про те, як їй важко, розповіла наша спільна знайома.Як і в будь-якій школі в другому класі 5-6 уроків в день, п’ять днів на тиждень. В кінці дня діти вже голодні, тому се зазвичай обідають в школі.Якось забираю доньку додому, а вона є просить. Ну, я і питаю:- А чого ти голодна? У вас же обід після 4-го уроку? Ти не їла або не годували?- Мам, я сьогодні не їла.-А що сталося? Чи не смачно було?- Не знаю, напевно, смачно.- Тоді я не розумію: що сталося? – Мам, ти мене тільки не лай. У мами Стьопи грошиків на обід немає, то він після нас доїдає.

А сьогодні всі на фізкультурі набігалися і геть усе з’їли, а я запізнилася на обід. Стьопа голодний залишився і мені його так шкода стало, що я йому віддала свою порцію.На мої очі відразу нахлинули сльози. Звичайно, мене не влаштовує, що моя дитина залишилася голодною, але я щаслива, що в мене росте таке добре дитя. Значить все-таки правильно виховую.Якось у нас в школі проводили батьківські збори, де як завжди почався черговий базар-вокзал. Одна з мам підняла питання про харчування. Сказала, що її не влаштовує, що Стьопа доїдає за дітьми, мовляв своїм виглядом дітям апетит псує і весь час щось випрошує. Хоча дочка моя розповідала, що він завжди сидить в стороні, поки діти не закінчать обідати. Слава богу, діти виявилися добрішими своїх батьків: хто яблуко суне, хто котлету віддасть.Всі дружно загули, а бідна мама Стьопи почервоніла як рак. Деякі зажадали, щоб взагалі заборонити Стьопі в їдальню заходити.

У нас в класі є багатодітна мама Оксана, у її дитини пільгове харчування. Я не знаю, чому його у Стьопи немає – абодокументи не зібрали, або в списки пільговиків не потрапили. Ось Оксана встає і каже:-Дорогі батьки, помовчіть, будь ласка, хвилину і послухайте мене. Ви себе з боку бачите? Зараз ми обговорюємо заборонити дитині заходити до їдальні, щоб він не доїдав за вашими дітьми! Якими ви плануєте виростити своїх дітей? Як ви думаєте: чи виростуть ваші діти чуйними і добрими людьми, якщо їх батьки шматком хліба докоряють дитину? На відміну від вас, ваші діти шкодують Стьопу і діляться з ним. Правду кажуть, що діти мудріші дорослих. У нас є два варіанти, щоб вирішити цей конфлікт: продовжити безглуздий базар або скинутися дитині на харчування і з чистою душею перед Богом і своїми дітьми піти додому.

Стьопа – хороший дитина. Він нікого не ображає, з ним все дружать. Він у нас один такий і від 50 грн. ніхто ще не збіднів. У цей момент мама Стьопи хотіла щось сказати, а Оксана відкрила гаманець, дістала двісті гривень і поклала на стіл вчителя. Всі замовкли і настала тиша. Через хвилину піднявся один з батьків і теж поклав гроші на стіл, а далі спрацювала ланцюгова реакція. До речі, одна заможна жінка фиркнула і вийшла.Зібрали суму, якої вистачило до кінцянавчального року.А через два дні моя дочка прийшла додому дуже щасливою:- Мама, уявляєш, тепер Стьопа їсть з нами!Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

Дача у нас — з давніх-давен. Коли ми із чоловіком вийшли на nенсію, почали активно займатися нею. Відремонтували, садили дерева, квіти. Чоловік робить вино. Здебільшого тут буваємо ми з чоловіком: з весни до жовтня. Із сусідами nроблем ніколи не було. Якщо були малі kонфлікти, то вирішували розмовами. Парканів теж не ставили, а межі ділянок були умовними. Ми зраділи, що дачу ліворуч від нас купила жінка середнього віку, а не молодь якась. У них були б n’янки-гулянки. А так – тихо. Місяць нікого не було у цьому будинку. Потім у липні приїхала жінка із дитиною. Їх, ймовірно, підвіз чоловік. Він поїхав наступного ранку. Тиждень ми з ними не спілкувалися. Чи не знайомилися. Потім її чоловік знову приїхав і вирішив з нами познайомитися.

Він розповів, що купили дачу, та його дружина з дитиною будуть тут до кінця літа. Він буде приїжджати-їхати, бо має роботу. Він позичив у нас лопатки та інші інструменти, щоб займатися ділянкою. Ми радісно дали. Він увечері повернув їх і в неділю поїхав. Тоді все почалося. Кілька разів ми бачили сліди від черевиків дитини біля своєї клумби з полуницею. Але нічого не сказали, тому що доказів не мали. Потім були видерті всі мої квіти. Нас не було на дачі три дні, але полуниці теж не було. Знову нічого не робили: пізно було, хотіли спати. Наступного ранку сусідка наша не знала, що ми повернулися, і знову з дитиною походжали дільницею. Ми тоді вийшли і спитали, що вони там роблять. Вона не знала, що сказати, але потім заявила, що просто гуляють із дитиною.

У руках дитини були вирвані квіти із мого саду. Коли ми вийшли, вона кинула їх на землю. Я сказала, що не треба так із рослинами, і треба підняти їх. Тоді дівчинка почала nлакати, але я не kричала, мирно пояснювала. Тоді ця жінка почала підвищувати голос на нас, мовляв, ми її дитину обра зили. Чоловік сказав їм те, що треба. Що це вони вже кілька разів вриваються до нас на ділянку та роблять, що хочуть. Тоді жінка взяла дитину за руку, і вони пішли додому. Тиждень ми їх не бачили. Вони не виходили із дому. Ось коли і приїхав чоловік сім’ї, чи не одразу прибіг до нас – вичитувати нас. Напали ми, виявляється, на його бідну дружину. Не дали поїсти полуниці дівчинці. Ми нічого не стали говорити, доводити. Нер вів на це не було. Просто вирішили поставити паркан та не спілкуватися з ними. Ми хочемо спокійне життя на дачі, а не розбирання.

Варя стояла на мосту і дивилася на воду. На набережній гуляв народ, грала музика. Варі було дуже прикро. Сьогодні річниця весілля з Ігорем. Вона відпросилася з роботи, забігла в магазин купити йому краватку в подарунок, потім в салон краси і додому. Ось, Ігоркові сюрприз буде. Сюрприз вдався. Варя зайшла тихенько в квартиру, потім в кімнату. Спочатку вони її не помітили. Потім дівчина щось взяла, а її Ігорьок різко схопився і почав намотувати простирадло. Його обличчя і шия вкрилися червоними плямами. Він щось залепетав. Варя навіть не стала слухати. Вона просто вискочила з дому і побігла. Прокинулася вже на мосту. Вода в річці була каламутна, сіра. З берега лунала весела музика. Варя розридалася.

– Що, зібралася стрибати? – Чи не дочекаються. Сама їх викину, як кошенят. – А чим тобі кошенята не догодили? Шкода їх. Варя повернулася. Біля неї стояв симпатичний хлопець. Він якось весело їй підморгнув і заливисто зареготав. Варя здивовано глянула на нього. – Ти себе хоч бачила? Таким видом ти всіх риб сполохаєш, – хлопець простягнув їй пачку паперових серветок. Подивився заклопотано вниз, – зовсім риби немає. Варя взяла серветки, дістала з сумочки дзеркальце, глянула … На неї дивилося розпатлане, з темними, як у панди очима і розтертої помадою опудало. Варя засміялася. – Підемо, русалка, я тебе додому проведу. – Мені не можна додому, – відповіла Варя і якось захлинаючись, плутано розповіла незнайомцю все, що сталося. – Ось так, історія. А як тебе звати? – Варвара.

– Мене Андрій. Слухай, Варвара, я через дві години їду у відрядження. Квартира в твоєму розпорядженні на три тижні. Якщо повернешся додому, залиш ключі сусідці. А ні, то приїду і тоді що-небудь придумаємо. Згодна? Варя погодилася. Пройшов тиждень. Ігор не дзвонив. Вона втомилася, та й їй були потрібні її речі. Зібралася і поїхала додому. Вона не знала, що там її чекає, тому дуже хвилювалася. У дверях вже стояв новий замок. Варя зателефонувала в квартиру. Відкрила їй та сама дівчина. Виставила за двері дві валізи. – Ось твої речі. А на розлучення Ігор вже подав. Дітей немає, розлучать швидко. Не ходи сюди. Зараз я тут господиня. – А куди мені йти? – Звідки мені знати? Ігор оформив квартиру на себе. Ти тут ніхто, – відповіла дівчина і закрила двері. Варя повернулася в квартиру Андрія. Речі не розбирала. Шукала знімну квартиру.

Через два тижні повернувся Андрій. Дізнавшись всі подробиці невдалої поїздки додому, він почав докладно розпитувати Варю про квартиру. Вона розповіла все чесно. Їй батьки купили однокімнатну квартиру, потім від бабусі дісталася ще одна. Коли одружилися, вони продали ці квартири. Купили нову в шлюбі, а на решту грошей поїхали на море. – Варя, ти йому дарувала щось через нотаріуса або підписувала договір дарування? – Ні. В особових рахунках вказано, що платник мій чоловік. Значить він господар? – Ну, Варвар, ти і пустоголова. Це твоя квартира. Я тобі допоможу. Твій Ігор зі своєю дівчиною вилетять звідти. Не вішай носа. Все буде добре. Вони разом з’їздили до нотаріуса, потім в поліцію, потім подали заяву в суд. Через деякий час Варя повернулася до себе додому. Пройшов місяць. Дзвінок у двері. Варя відкрила. На порозі стояв колишній чоловік. – Варечка, прости мене. Мені без тебе погано. Можна я повернуся? – Ні. У тебе своє життя, у мене своя. Зраду і брехня я не прощаю. Варя перевернула цю сторінку свого життя. А з Андрієм вони дружать, часто дзвонять один одному і зустрічаються.

Ми з Віктором сварилися щодня, але все одно не розл учалися. Якось звикли до цього, і жили. Але якось він зізнався, що зра джував мені ще до наро дження нашого сина. Я б багато пробачила, але зр аду пробачити не змогла б ніколи. Я одразу подала на розл учення, а син залишився зі мною. Я вирішила виховати його сама. Коли синові виповнилося сім місяців, до мене прийшла аkушерка, яка приймала мої полоrи. Вона була розгублена, почувалася неважливо, і було видно, що щось сталося.

Виявилося, що дітей у полоrовому будинkу переплутали, і мій син не моя рідна дитина. Я не могла в це повірити. Та ще й мій син був дуже схожим на свого батька. Але аkушерка була nевна, навіть дала мені номер жінки, яка виховує мого рідного сина. Я довго не наважувалася зустрітися з цією жінкою. Не знала, як їй це сказати. Як сказати, що її син їй не рідний? Але я все-таки їй зателефонувала, ми домовилися про зустріч, і вже там стало зрозуміло, що вона наро дила того ж дня та в тій же ліkарні.

Я їй розповіла, що мені сказала та аkушерка. Жінка, як і я, змінилася в особі, дуже здивувалася, але що робити з цим фактом ми не знали. Коли я побачила мого рідного сина, він також був дуже схожий на мого колишнього чоловіка. А хлопчики між собою теж дуже схожі. Я запитала цю жінку про батька її дитини, і вона сказала, що це мій чоловік. Він мені саме з нею і зра джував.

З Вікою ми потоваришували і почали зустрічатися дуже часто. А наші сини потоваришували між собою, дуже багато часу проводять один з одним. Правди вони поки що не знають, але одного разу ми їм розповімо. Нехай спочатку трохи підростуть. Вони думають, що вони хороші друзі, а насправді рідні брати. Ось який сюpприз влаштував мені колишній чоловік.

Моя старша сестра Оксана завжди була поруч, допомагаючи мені у житті. Її доброта була винятковою, і мені пощастило, що я маю таку сестру. Життя Оксани склалося не зовсім так, як можна було очікувати. Незважаючи на красу та доглянутість, вона так і не вийшла заміж і не народила дітей. Відданість роботі забирала більшість її енергії, залишаючи мало сил на особисті справи.

Оксана залишалася самотньою, але її допомога мені ніколи не слабшала. Мені часто ставало не по собі від думки, як багато вона дбала про мене та моїх дітей, не вимагаючи нічого натомість. 10 років тому вона переїхала до Італії у пошуках кращого заробітку і досягла успіху, побудувавши власний будинок. Під час моїх фінансових труднощів мені доводилося позичати в неї гроші, обіцяючи повернути, як тільки моє становище покращиться.

Відвідувати її в Італії було неможливо, бо я мала трьох дітей, про яких треба було дбати на щоденній основі. Ми з чоловіком багато працювали, але наші прибутки були мізерними. Я старанно заощаджувала протягом кількох років, щоб виплатити борг. Під час двотижневої відпустки Оксани кілька місяців тому я передала їй свої заощадження.

Це була не вся сума, але я пообіцяв, що незабаром поверну залишок. На мій подив, Оксана повернула мені ці 2 тисячі євро, наполягаючи на тому, що це гроші для моїх дітей і що я нічого їй не винна. Вона запевнила, що ми найближчі один одному люди, а гроші – це лише папір. Приголомшена, я плакала весь вечір – не в змозі зрозуміти безкорисливість своєї сестри.

У селі нічого не приховати. До Олега дійшла чуйна, що його Варя йому зрадить. Вирішив перевірити. Сказавши дружині, мовляв їде в місто, у справах, а через пару годин потихеньку повернувся. Зайшов в хату і сам все своїми очима і побачив. Варвара, видно, як то кажуть” у сорок п’ять – баба ягідка знову”, “перекидалася” з мужиком з сусіднього села. Альо ж вони одружилися по любові… Олег розвернувся і пішов, грюкнувши дверима. День-другий проживши у лісі, в мисливській хатині, трохи охолов. Потім приїхавши, закинувши свої речі в автомобіль, і не озирнувшись на Варю, поїхав… На протилежному кінці села, там, де стояла напіврозвалена хібара його діда з бабою, Олег почав будівництво нової хати. Літо тільки почалося. Та й руки у мужика росли звідки треба. Через пару місяців новий зруб був готовий.

– Відмінний вийшов будинок, Олег. Світлий, великий. – Оцінивши Потап, що живе по сусідству і частенько допомагав Олегу в будівництві. І додав. – Тепер і про сім’ю можна подумати. Потап з дружиною жили удвох. Але місяці чотири тому до них переїхала дочка-Соня. Пішла від чоловіка n’яниці і жила у батьків. Соня частенько поглядала за роботою Олега. Вже дуже спритно у того все виходило. І якщо, раптом, зустрічалася з ним поглядом, то ніяковіла і червоніла, як дівчинка. Олегу Соня теж подобалася. Сорок років бабі, а все струнка, як школярка.

Але вже дуже сильно тиснула образу на зра ду дружини… Якось раз, коли Потап з дружиною поїхали до рідні в село по сусідству, а Соня залишилася вдома одна, приїхавши її колишній чоловік. Тієї хотів силою забрати Соню назад, але та спиралася. Тоді він став бити її. На шум прибіг Олег, схопив мужика за шкибиртки і викинув з дому. Той підвівся, але побачивши Олега, мовчки захромав геть. А Олег гладив жінку по голові, і говорив: – Заспокойся, Сонечка. Він сюди не повернеться. Не дам тебе в образу нікому… Увечері Потап з дружиною покликали його в гості, дякували за захист. А Олег, взявши руку Соні, сказавши: – Виходь за мене заміж, і у вас, її батьків, я прошу благословення на шлюб. – А! Що я говорив?! – звернувся Потап до дружини. – Казав, що Олег на Соньку поглядає? А ви не вірили…

Я майже не пам’ятаю своїх батьків. Вся справа в тому, що їх шлюб проіснував зовсім недовго. Одного разу батько поїхав у відрядження, але не повернувся з нього. Мамі було нелегко це прийняти. Через кілька тижнів вона відправила мене до бабусі жити, а сама назавжди поїхала кудись, і більше ми про неї нічого не чули. На той момент мені було всього 4 роки.Бабуся змогла замінити мені відразу двох батьків. Вона завжди підтримувала мене у важку для мене хвилину.Бабуся робила все, щоб я не відчував себе обділеним чимось, щоб мав все, що мають інші діти. Давала мудрі поради, які мені допомогли в житті. Я до сих пір дуже їй вдячний за все, що вона для мене зробила. Адже вона могла не турбуватися зовсім про мене, а просто відвести мене в дитячий будинок. Але вона дуже любила і жаліла мене, тому робила все для того, щоб я був щасливим.Відразу після закінчення школи я успішно поступив в інститут. Ще на четвертому курсі навчання пройшов стажування в міжнародній компанії і вже через рік офіційно туди працевлаштувався. Це був величезний успіх, чесно кажучи.

Моя робота мені дуже подобалася і приносила хороший дохід. Тепер я почав знімати окрему квартиру. Природно, що я не забував про свою бабусю. Тепер вона звільнилася і не працювала вже, оскільки я повністю її фінансово забезпечував. Згодом у мене з’явилася улюблена дівчина. Вона недавно влаштувалася до нас в фірму і сподобалася мені ще при першій зустрічі. Ми планували, що скоро зіграємо весілля. Правда, я хотів до цього часу назбирати грошей на власну квартиру.Приблизно в цей час до нашого міста приїхала моя мама. Вона відразу ж поїхала до бабусі, щоб дізнатися у неї мій номер телефону. Потім мама відразу зателефонувала мені і домовилася про зустріч.Мабуть, я дуже наївна людина, оскільки вважав, що мама приїхала попросити вибачення у мене і відновити наші відносини, адже ми найрідніші у світі люди.

Advertisements
Однак це її зовсім не цікавило. Мама мені сказала, що чула від бабусі про мої успіхи на роботі, тому вона хоче, щоб я їй щомісяця надавав їй матеріальну допомогу, тому що їй зараз живеться дуже важко.А в кінці розмови вона додала, що у неї є три сини і вже другий чоловік, які ніде не працюють і нічого не хочуть робити. А вона зараз в абсолютно скрутному становищі, а оскільки мені в житті пощастило, то я міг би їй допомогти, тому що вона моя мати.Чесно кажучи, деякий час я був дуже здивований, тому що такого я точно не очікував. Я щиро не міг повірити, що бувають настільки недобрі люди; і мені дуже прикро, що саме такою людиною виявилася моя рідна мати. Мама залишила мене зовсім маленьким, коли я дуже потребував її уваги, турботи і підтримки, а тепер просто так з’явилася в моєму житті і просить у мене грошей.

Мабуть, вона щиро не розуміє, що моє нинішнє становище — це не везіння, а важка щоденна праця і, якби не бабуся, то не зрозуміло, як би склалася моя доля. Це єдина людина в моєму житті, про який мені потрібно турбуватися і піклуватися. Природно, я відмовив їй. Сподіваюся, що вона більше ніколи не з’явиться в моєму житті. Я остаточно хочу забути про цю людину

Костянтин дивився на всі боки: відмінний ремонт. Нові меблі. Ціна, щоправда, була дороrою, але він вирішив взяти. Приїхав він із Апатитів на початку 90-х років. Був діловим та амбітним хлопцем. Працював продавцем, офіціантом, водив таксі. Одружився з дівчиною на ім’я Катя. Тоді я познайомився з ним. Він прийшов до нашої компанії – пропонувати свою продукцію. Покликав у ресторан. Прийшов із Олею. Костя просив мене написати про нього щось. -Напевно, спочатку варто чогось досягти – сказала його дружина.

-Навіщо ти втручаєшся в нашу розмову? Хто ти така? Сиди та мовчи. Я сказав, що заплачу за себе та пішов. З того часу я не бачив Костю. 25 років. Але Москва – чарівне місто. Іноді вона об’єднує. Побачив я його на вулиці: він був у старій «Тойоті». Можна було не помітити його і пройти повз, але ж я ж письменник, мені стало цікаво Костя нічого не досяг. Одружився ще раз, через 8 років знову розлучився. Шукав 1-кімнатну квартиру. Ну, а я просто порадив йому гарного ріелтора. Костя вже був готовий зробити ав анс, коли помітив у ванній маленьке фото.

Advertisements
-А хто господиня цієї квартири? — Запитав він у ріелтора.-Ольга Дмитрівна, — сухо відповів той. -Мені потрібно з нею зустрітися! -Вона зайнята людина.» -Я її Колиաній чоловік. Двері відчинила молода хатня робітниця: «Я проводжу вас в її особистий кабінет». Костя увійшов до величезної квартири, де тільки передпокій був розміром з його будинок. Ольга набрала у вазі, але їй це було личить. -Привіт, Костю.

Що трапилося? -Просто захотів тебе побачити. -Заміжня? -Так, але у мого чоловіка зовсім інший бізнес. Син навчається у Лондоні. Слухай, як дізнався, що ця квартира моя? -По картинці. Я подарував її тобі. -Не пам’ятаю … Давно хотіла позбавитися цієї квартири, ми з чоловіком жили в ній якийсь час. Але ріелтори сказали – краще цього не робити, хай залишиться. Тобі потрібні rроші? -Ні. Я хочу винайняти цю квартиру. -Без різниці. Є ще питання? Чи сидіти і мовчати?