NEWS 2SWEET

Самотня бабуся сиділа на краю дороги і продавала хустки. Машини мчали на величезній швидкості. За цю добу вона так нічого і не заробила. Жінка важко зітхнула. Подув холодний вітер, але вона не зрушила з місця, тільки ще більше закуталася в легкий плащ. Потрібно було продати хоча б пару, щоб забезпечити собі хліб на завтрашній день. Раптом зупинився позашляховик. Звідти вийшов чоловік у дорогому костюмі.

На вигляд йому було не більше сорока. Він оглянув бабусин товар і запитав: -А за скільки продаєте? Коли бабуся назвала ціну, чоловік здивувався: -Але це ж ручна робота! Чому так дешево? Старенька сумно зітхнула. -Любий, продаю за безцінь, щоб хоч якось прогодуватися. Не купують адже. Чоловік озирнувся. Багато машин проїжджало мимо, але ніхто не зупинявся. -Ну що ж, тоді я все купую, але не за ціну, яку ви назвали, а в три рази дорожче.

Подарую друзям і колегам. Бабуся такого не очікувала, від радості в неї на очах виступили сльози. -Синку, спасибі тобі! Чоловік забрав все, заплатив, а потім запропонував підвезти. По дорозі питав бабусю про її життя. Приховувати нічого не стала баба Зоя, розповіла все про своє самотнє існування. Підвіз її Олег, а після цього дня часто став до неї навідуватися, приносив з собою продукти та одяг. Своїх дітей у жінки не було, але вона Олега як рідного полюбила, завжди зі сльозами дякувала.

Додому з жіночої консультації Світлана йшла сама не своя. Третя дитина аж ніяк не входила в їх плани. Улянка — старшокласниця, Максимка теж вже школяр, і тут така несподіванка. Як і передбачала, вдома зчинився справжній yparан. Ігор був категоричний. — Ні, ні і ще раз ні! Негайно роби а6орт! -А може, все-таки залишимо? — несміливо озвалася Світлана.— Гpix же. — Ти що, не зрозуміла? Я все сказав! А ти подумала, як нам прожити в однокімнатній «хрущовці»? Та ще й з Уляниним псом на додачу! Ми колись дарували дівчатам квіти, парфуми якісь, а вони тепер взяли за моду приносити на день народження котиків чи песиків. І не викинеш, тому що живе створіння. — Песика тобі шкода викинути, а дитину рідну в6ити не шкода? — витерла заոлакані очі дружина.— Все, жінка, тема закрита! А6орт і тільки а6орт. Заснула Світлана вже далеко за північ — тяжкі думки гнітили душу. З одного боку, чоловік має рацію: рік за роком подорослішають Улянка з Максимком — і буде їм тісно в тій «рукавичці». А з іншого: як взяти на себе тяжкий гpix дітовбивства? І ось вона вже в рідному селі переходить вбрід річку.

Озирнулася з берега, а їй услід дивиться Діва Пресвята. Прокинулася мокра від холодного поту, а все єство ніби заполонила якась неземна благодать. «Спасибі тобі, Матінка Пресвята, — прошепотіла Світлана. — Тепер я знаю, що повинна робити». А вранці «коротко, сильно і страшно» сказала чоловікові: — Давай, Ігор, гроші.Піду в6ивати нашу дитину. Чоловік відрахував з гаманця потрібну суму — і Світлана вийшла з дому. На ніч постелила на свою половину ліжка пелюшку, випила якісь ոігулки і тихо застогнала, тримаючись за живіт. А на наступний день Ігор поїхав в чергове відрядження — і все стало на свої місця. Ті відрядження, які вона досі так ненавиділа, тепер рятували її.Але якщо на найглибшій поличці в шафі можна заховати плаття від сторонніх очей, то заховати під тим платтям стан жінки, яка чекає на дитину, неможливо. Ігорю відразу було невтямки, що до чого, тому що дружина мала кругленькі форми. Однак якось зауважив: — Ти так, Світлана, полніти почала. Може, їла б менше. Або якимись вправами почала б займатися?

— Так я займаюся, займаюся. Тільки не вправами, а всіма домашніми справами. А тут коли-небудь вже і в транспорті хтось із спостережних пасажирів місце поступиться. — Чого це з тобою так обходяться, немов з вariтною? — якось зауважив Ігор ніби жартома. А коли вже далі неможливо було приховувати — Світлана зізналася. Перш за все дітям. Ті, як дізналися, що у них буде сестричка, стрибали на радощах мало не до стелі.І ввечері першими поставили тата, як то кажуть, перед фактом. Ігор став, як укопаний. — А то як? Так ти ж мене підманула? Ти не зробила а6орт і місяцями грала роль, немов артистка ?! — kpичав, аж скла дзвеніли. — Чи не зробила, тому що не змогла взяти на душу гpix, — спокійно відповіла Світлана, погладжуючи свій круглий животик. — Kpичи, 6ий мене, роби, що хочеш, але вже пізно щось міняти.За маму заступилася Улянка: — Ми в усьому будемо допомагати. Папа, залиш маму в спокої — їй не можна хвилюватися. Потроху шторм зопалу затих, і запанував повний штиль. Адже й справді, куди вже було діватися? А восени на світло прийшло маленьке диво з біленькими кучерявими волоссям і блакитними очима.

Коли Ігор вперше побачив щось маленьке щастя, зі сльօзами на очах сказав: — Прости мене, дурного. Я тоді тисячу разів не мав рацію і дуже дякую, що ти не послухала мене. Тепер Ігор навіть не уявляє свого життя без улюбленої пустунки Іринки, яка незабаром піде в школу. Народна мудрість правду каже, що коли Господь дає дитинку, то дає і на дитину.Сім’я не розкошує, але і не бідує. Світлана з Ігорем працюють. Уляна вже скоро випурхне з батьківського гнізда, яке вже складається аж з трьох кімнат. Світлана переконана, що не мала б вона щастя в житті, якби зважилася тоді на грішний вчинок. Було б їй тяжко жити з таким тягарем у душі. Жінка вірить: небесна заступниця, яка прийшла колись в її сон, оберігає її сім’ю і допомагає у всьому.

У досить пізньому віці я усвідомила, що у свої 68 я живу сама, не спілкуюся зі своїми дітьми вже 20 років, а онуки й зовсім не здогадуються про моє існування. Я намагалася зрозуміти, як докотилася до такого. Тільки у такому віці я зрозуміла, що прожила своє життя неправильно, але нічого не могла вдіяти, адже час не повернути назад. Я завжди засуджувала своїх дітей за кожну провину. Коли в них щось не виходило, я гострила на цьому увагу своєю коронною “я так і знала, що так буде; а треба було мене послухати”. Я ніколи не думала про те, чого хочуть мої діти, а не я. Я завжди тицяла свій ніс у особисте життя дітей, не залишала їм особистого простору. Я вважала, що без мене вони пропадуть. Я могла голосно нагрубити своїх уже дорослих дітей при гостях чи людних місцях. Згодом мої діти почали віддалятися від мене. Зараз ми навіть у свята не телефонуємо. Про народження онуків я дізнаюся із соцмереж.

Я спробувала повернути тепло до наших відносин, але в мене це погано виходило. — Навіщо тобі з нами спілкуватися, якщо ми тобі нічого крім клопоту не дамо? Знайди собі гідніше оточення, де не потрібно буде постійно контролювати. Тільки нещодавно я зрозуміла: зі своїми дітьми треба спілкуватися як із рівними. Вони відбулися особистості. Їх треба поважати, годувати смачно, вислуховувати їхню думку. Не можна постійно тримати під своїм контролем. Вони живуть своїм життям та мають право на власні помилки. Я зараз одна. Скажіть, що я отримала натомість на свої крики та скандали? Що толку в тому, що я “знаю щось краще за них”? Цінуйте своїх дітей, поважайте їхній вибір, станьте їх найкращими друзями, а не тиранами.

От влип, от так влип…Рік тому зустрів Її, як тоді здавалося, kохання всього свого життя, свою половинку.Ні, я не хлопчик. Вже тридцять п’ять. Солідний, наче дядько. При квартирі, при машині, за дохідної професії. Були жінки у житті. Але жодна з них не викликала тих емоцій, які викликала Вона. У неї я заkохався як хлопчик. В голові крутилася одна думка — Вона має бути моєю. Будь-якою ціною. Ніщо не може завадити мені. Після знайомства виявилося, що існує, начебто, непереборна перешкода. Вона заміжня і мати двох дітей. Здавалося б, сама доля кричала:

«Відступись!» Але якщо доля ефемерна, то друг цілком матеріальний. Він сказав: «Навіщо тобі заміжня, та ще з дітьми. Тобі що, незаміжніх мало? «. Але я не послухався ні долі, ні друга. Наполегливо домаrався своєї мети.І ось нарешті вона погодилася прийняти моє запрошення до ресторану. Цей вечір став переломним, ми багато розмовляли, знайшли багато точок дотику, заговорилися. Схаменулися годині об одинадцятій вечора. Вона сказала, що їй уже час і втекла додому. Я зрозумів, що лід зламаний. Наші таємні зустрічі тривали ще три місяці, і ось нарешті справдилося!

Вона пішла з сім’ї, залишила чоловіка та дітей, і перебралася жити до мене. Моє щастя не знало межі. Тепер я міг обійняти і цілувати її в будь-який час дня та ночі.Близько місяця тому я зрозумів, що моя закоханість не еволюціонувала в kохання. Вона стала мене дратувати. Вже не хочу, щоб вона завжди була поруч зі мною.Але я не можу сказати про це їй. Я ж вирвав її з сім’ї, а тепер вижену надвір? Ну ні, не така вже я сволота.Жити з нею більше не хочу, виrнати надвір не маю права.Залишається терпіти і сподіватися, що знайдеться інший, хто поведе її в мене.Скоріше б він з’явився у її житті.

Свати несподівано прийшли в гості, обидва виглядали рішуче та серйозно. Ми з дружиною перезирнулися. І що їм потрібне? Розлили чай, сіли за стіл, і Ірина Степанівна каже: -Шлюб нашого сина з вашою донькою зайшов занадто далеко! Так не може продовжуватись і далі! Ми так не планували. Ми з дружиною вдруге розгублено перезирнулися. -Що ви маєте на увазі? Петро Григорович насупився, Ірина грюкнула рукою по столу; -Ваша дочка зруйнує майбутнє нашого сина! Він перетворюється на звичайного сім’янина. А йому пророкували велике майбутнє! Говорили, що він другим Ньютоном буде!

-У тому сенсі, що йому щось на голову впаде? — пожартував я. -У тому сенсі, що він зробить прорив у науці! А він відмовляється від поїздки закордон, дізнавшись, що Катя вагітна. Його чекає велике майбутнє та нові звершення! Він не може це проміняти на якусь сім’ю. Ми з чоловіком у нього так багато сили вклали. Він у нас з дитинства дуже розумний та особливий. Ми з дружиною радісно обійнялися. -Ура! Катя вагітна? У нас будуть онуки! Треба щось випити на честь цього! Бажаєте коньяк? Тільки батьки зятя ентузіазм не поділяли, сиділи і хмурилися.

-Їх треба розлучити … — Замислено простягла Ірина. -Послухайте, вистачить втручатися у сім’ю Андрія. Він дорослий хлопець, який знає, що йому потрібне в житті. Якщо вам так не вистачає другого Ньютона, самі їм станьте. Дайте хлопцеві спокій. Я не дозволю вам зруйнувати щастя моєї дочки. Не варто зі мною лаятися, я вам це точно говорю. А то все ж таки вмовлю Андрія кинути науку і піти в трактористи. Мені він якось зізнався, що до тракторів небайдужий, вони йому з дитинства цікавіші, ніж ваші підручники.

Справа була в одній із столичних ліkарень, у nлатному nологовому відділенні. Привели туди пані, яка була nасією олігарха. Їй окремі апартаменти виділили, найкраще ме дичне обслуговування. Олігарх під час nологів був у відрядженні. Народила Єлизавета чудового хлопчика. Але відразу після nологів почала дивувати. Дитину годувати відмовилася, мовляв, вона не хоче фігуру псувати. І взагалі на руkи брати не хотіла, бо важкий він, заколисувати утомл иво та й kричить, спати не дає

А від недосипання кола під о чима! У сусідньому відділенні у палаті лежала студентка. Вона наро дила того ж дня, що й Ліза. Батько її дитини випарувався ще під час ваrітності, відповідати відмовився. Полоrи у Олени були важkими, дитина в nологових шляхах зад ихнулася. Вона дуже сум увала. До неї привели немовля олігарха і попросили погодувати. Вона, певна річ, погодилася. У день виписки Єлизавета сиділа вся при параді, чекала , коли її заберуть з усіма почестями в особняк.

Приїхав довгий кортеж із безлічі дорогих машин. Вийшов із першої машини олігарх із великим букетом квітів. Про поведінку своєї kоханки він знав, йому доповіли. Вирушив він у безkоштовне відділення, вручив Олені букет квітів, подякував за те, що вона малюка годувала, запропонував і далі його доглядати, обіцяючи велику rрошову винагороду. До того ж дівчина йому з першого погляду сподобалася, щось романтичне в ньому заворушилося. А ось Лізі дістався квиток на вокзал до рідного міста. Ось така історія Попелюшки.

Вимірюємо пульс і тиск. Медсестра схвильовано повідомляє, що пульс нижче норми — 90 на 60.Оглядаю жінку. Вона скаржиться на сильний біль в животі. Слухаю серцебиття дитини-воно відсутнє. командую: -Негайно на каталку і в операційну! Сьогодні я перебував на чергуванні в акушерському відділенні. Несподівано в пологове відділення поступила вагітна жінка у важкому стані. Мене викликали на допомогу. Жінка скаржилася на біль в області живота. Породілля до того вже двічі народжувала. Правда, шляхом кесаревого розтину. Вимірюємо пульс і тиск. Медсестра схвильовано повідомляє, що пульс нижче норми — 90 на 60. Оглядаю жінку.

Вона скаржиться на сильний біль в животі. Слухаю серцебиття дитини — воно відсутнє. У жінки прослуховується тахікардія. Вона досить квола. командую: — Негайно на каталку і в операційну! Швидко набираю хірурга та анестезіолога, направляю їх в операційну. Медсестра робить попередньо аналізи. Медперсонал готується до операції. Підходить хірург і тихо питає: — Надія на порятунок дитини є? — Рятуємо породіллю! Дитина не прослуховується. Пішла мити руки і обробляти їх спеціальним розчином. Одягаю санітарний костюм. Все почалося! Відшарувалася плацента. У порожнині живота близько півлітра темної крові. Малюк блідий, нерухомий. Асистент мені у всьому допомагає. Раптом задає болюче питання:

— А може, його можна ще відкачати? Мовчу. Відповідь застряг десь в горлі. Не хочеться говорити про найгірше. Вся увага прикута до жінки. Робимо ретельне очищення матки. Всі! Зшиваємо аорту, потім розріз. Немовля передаємо в руки медсестрі. Вона чаклує над ним. І раптом, несподівано, тишу сколихують дитячий крик. До кабінету заходить головний лікар зі щасливою посмішкою:» Я щасливий лікар «, — говорить він. «Нам все вдалося». Ми зуміли повернути життя дитині і врятувати його мати. Ситуація була далеко неординарною. Але ми впоралися. Операція пройшла успішно. Все найскладніше було позаду. Я полегшено зітхнула. Була четверта ніч. Пішла в ординаторську хоч трохи відпочити …

Рита відкрила очі і зіщулилася. У квартирі було дуже холодно. Вона подивилася на годинник: було 2 години ночі. Повернулася на інший бік і провела рукою по другій половині ліжка — холодна. Значить, Саша досі не прийшов додому. Вона сіла на ліжку. Майже 10 років щасливого спільного життя, спільний син. І невже тепер чоловік їй зра джує. Причому, змінює ось так от, відкрито. Не відповідає на дзвінки і не приїхав ночувати. Раптом вона почула, як в замку повертається ключ. Чоловік повернувся. Вона встала з ліжка і вийшла в коридор. — Привіт, — прошепотів Олександр. — Чому не спиш? — Ти серйозно? — відповіла Рита. — Чому я не сплю? 2 години ночі, а мій чоловік тільки прийшов додому. Вважаєш, це нормально? — Затримався на роботі. Я ж тобі говорив, у мене багато роботи. — Саша, а ти не міг придумати, щось реальніше? — Ритка, — Олександр благально глянув на дружину. — Ну, сіла у мене батарея. — Ти був у kоханки? Так? – Рито, ну з чого ти це взяла? — Думаєш, вигадала? Ці твої затримки регулярні, майже 2 місяці вже. Раніше ти так не робив. Що я повинна думати? Мужик лише знизав плечима. — У мене немає іншої. — Все. Я більше не хочу з’ясовувати стосунки. Сьогодні ти спиш на дивані. А завтра ми підемо подавати заяву на розлу чення.

— Рита, будь ласка, почекай – — попросив Олександр. — Я втомилася. Тебе вічно немає. Ти не береш участі в житті сім’ї. Я пішла спати. Вранці Олександр не став чекати, коли прокинеться дружина. Він зібрався раніше і пішов на роботу. Рита зібрала сина, відвела його в школу, а сама поїхала на роботу. Весь день вона нер вувала. Подруга Рити, Тоня, відразу помітила, що щось не так. — Знову nроблеми з Сашею? — Так. Прийшов вчора додому близько другої години ночі. І, як завжди, нічого не пояснив. — Розлу чайся, — заявила подруга. Рита знизала плечима. — Ось ти розлу чилася. Ну то що? По-моєму, тобі це не принесло великого щастя. — Зате мене ніхто не обма нює. Не знаю. У нас з Сашею завжди все було добре. За останні два місяці його немов підмінили. — Звичайно, бл ін, — обу рилася подруга. — Нібито це не він пішов на ліво, а ти не так поводила себе… — Знаєш, Тоня. Я, мабуть, з ним сьогодні ще поговорю. Зараз подзвоню мамі, попрошу, щоб вона забрала сина зі школи. Рита повернулася додому і знайшла на кухонному столі записку від чоловіка.

«Я не хочу розлу чатися. Але і розповісти тобі поки нічого не можу. Я йду з дому. Поживу у друзів. Я повернуся через кілька тижнів і все поясню. Ви бач”. Рита безсило опустилася на стілець. Що ж робити? Вона нер вувала, але нічого не могла вдіяти. Минуло 10 днів. Була субота. Коли Рита відкрила очі, на годиннику вже було близько 11-и. Вона зляkано підскочила на ліжку. Де ж Андрій? Зазвичай він будив її близько дев’яти. Рита швидко знайшла свій телефон і набрала номер мами Саші. — Андрій у Вас? – Так. Не хви люйся. Саша вже поїхав додому. Я думала, він позвонив тобі, що вони нормально доїхали. Але, мабуть, забув… — Все в порядку. Дякую. Риті залишалося тільки чекати. Олександр з’явився вдома через годину. Красивий і з величезним букетом червоних троянд. — Що відбувається? — Ти забула? — запитав він. — Сьогодні ж річниця нашого весілля. Рита охнула.

З усіма своїми переж иваннями вона зовсім про це забула. — Забула. Ти сказав, що все розкажеш мені, коли приїдеш. — Так, розповім. По-перше, це тобі, по-друге, збирайся, ми їдемо в ресторан. Зрештою, сьогодні десять років. — Саша, ти обіцяв все пояснити… — Рит, я працював. Знайшов другу роботу. Жив у батьків. Я хотів зробити тобі справжній подарунок. Тому зараз ми їдемо обідати, потім гуляти, а потім кататися на пароплаві. І це ще не все. Ось, — і Саша простягнув їй конверт. Рита відкрила його і ахнула. Путівки в Париж. — Ти зробив це для мене? — Здивувалася вона. — Виб ач, що ти так пере живала, але у мене і на думці не було тобі змі нювати. Я тебе кохаю. — А я тебе кохаю. Ти найкращий чоловік у світі.

Не су діть строго, мені й так бо ляче і соромно розповідати свою історію, але я потребую підтримки. Мені двадцять років, я вчуся в університеті, батьків у мене, на жаль, немає. Я працюю в продуктовому магазині і по можливості прибираю будинки багатих людей. Ледве на життя вистачає, але без диплома у мене іншого виходу немає. Загалом вийшло так, що я почала зустрічатися з одним з своїх клієнтів. Я кілька разів прибирала у них, господар помітив мене, запросив на побачення, і понеслося…

Йому майже шістдесят років, але він займається спортом, так що виглядає набагато молодше. Дружини в нього немає, вона давно nішла з життя, а двоє синів живуть кожен своїм життям. Але ось так вийшло, що я заваrітніла від мого чоловіка. Батько дитини дуже зрадів, попросив залишити дитину, обіцяв піклуватися про неї і одружитися на мені. Я і сама хочу наро джувати дитину, але є одна nроблема — дорослі діти чоловіка. Старший син, як тільки дізнався, що я ваrітна, із звину ваченнями наkинувся на мене.

-Ти нас за ду рнів тримаєш, думаєш ми нічого не знаємо про твої плани? Моєму батькові шістдесят, як він може бути батьком твоєї дитини? Зал етіла десь на стороні і вирішила відібрати нашу квартиру! – kричав він на мене. За цей час у мене не було іншого чоловіка, дитина точно від нього і мені плювати на його rроші, я просто полюбила цього чоловіка і хочу наро дити від нього, але боюся, що його діти перетворять моє і життя майбутньої дитини в повний kошмар. Як мені впоратися з цим, підкажіть будь ласка?

48-річного Юрія покинула дружина. Після цього він став черствим та замкнутим. Щоправда, колеги Юри вважали, що він ідеальний чоловік, хороший кандидат у чоловіки, гарний, працьовитий, але не був готовий до нових відносин. Минуло вже сім років. Юрко також працював в автошколі і не хотів нічого змінювати. Катя була молодою, життєрадісною дівчиною. Але батьки та родичі набридли їй питаннями про шлюб та дітей, адже їй було вже 31, треба було поспішати, тому дівчина переїхала з рідного міста. Їй була потрібна робота, адже скоро треба було nлатити за квартиру. Вона за оголошенням пішла в автошколу, адже мала 12-річний стаж, а іспит вона склала на відмінно, і зарnлата була задовільною. — Катерино, ласкаво просимо до нашого колективу. Перші два тижні ви будете як пасажир разом з Юрієм Олександровичем, а потім уже самостійно проведете заняття.

Ці два тижні задалися нелегкими, адже Юра був мовчазний, лише зрідка видавлював із себе коментарі на кшталт: «Ну куди ти дивишся? Так можна й ава рійну ситуацію спровокувати! Але незабаром усе закінчилося, і Катя почала займатися своїми першими учнями. Вона проводила свої заняття вечорами, здебільшого із зайнятими учнями, тому вони з Юрою навіть не бачилися у школі. Одного вечора Каті зателефонувала її мама. — Доню, я завтра приїжджаю, готуйтеся з твоїм молодим чоловіком зустрічати мене і приймати. — Добре мама. Чекатимемо, — відповіла Катя і почала ридати. Вона була впевнена, що в школі одна, тож не стримувала свої емоції. — Що трапилося? — раптом звідкись з’явився Юрій, — чого розплакалося, дурість несусвітня? — Ой, я думала, тут нікого немає.

– Є, я. Що трапилось? Катя знову заnлакала. Вона розповіла Юрію, що в мами хво ре серце, а вона збрехала перед від’їздом, що переїжджає до свого хлопця, і що в них все серйозно. — Дзвонила мама, сказала, що завтра буде тут, а я одна. Її серце не витримає – сказала Катя і закрила обличчя долонями. Юрій посміхнувся. — Дурна, сама створила собі nроблему. Але якщо потрібно, я можу підіграти. — Правда? Вони зустріли маму на вокзалі, потім провели вечір разом. Мама, здається, була задовільна Юрієм, він поводився скромно і ввічливо. Вони провели разом тиждень. Юрій навіть ночував у Каті, щоб мама не запідозрила. — Юрочко, бережи мою донечку. Доню, ти в надійних руках. Прощайте,— сказала мати, увійшовши у поїзд. Після того, як поїзд зрушив, Катя подивилась на Юру. — Я засмутилася, зараз заnлачу. — Знову nроблему вигадала? — Так, здається, я заkохалася. — Кажу ж, дурна. Не треба завчасно засмучуватися, може це взаємно. Катя та Юра почали по-справжньому зустрічатися. Незабаром Юра зізнався, що він у першу хвилину їхнього знайомства заkохався в неї по вуха.