NEWS 2SWEET

Христя тільки прозакінчила університет, за фахом вона дизайнер одягу, і першим ділом вона тимчасово почала працювати в магазині одягу, як консультант. Покупців було чимало, але і якимось відомим чи брендовим цей магазин не можна було назвати. Одного вечора в магазин, за 2 години до закриття зайшла одна жінка, років 50. Вона довго щось вибирала, а Христина вирішила підійти незважаючи на те, що інша консультантка магазину, подруга Христини, передбачила, що вона нічого не купить. Жінка розповіла, що у неї скоро ювілей, і їй треба вибрати щось відповідне для її віку – не дуже новомодне, щось просте, але в той же час і элегантне.

У підсумку вона вибрала одне зелене плаття зі смужками, дізналася ціну, і покинула магазин. На наступний день вона прийшла в той же час, от тільки на цей раз із сином. Син був красенем ще тим, широкоплечий, із-за свого росту дивився на всіх з висока, і дуже гарними небесно-блакитними очима, схованими за окулярами, чарував дівчат. Христина соромилася навіть дивитися на нього, а він, навпаки, пильно дивився на Христину, від чого та червоніла на очах… На наступний день, після закриття магазину, перед дверима в сам магазин, стояв і когось чекав той самий хлопець.

Виявилося, він чекав не просто кого-то, а саме нашу Христину. – Я подумав, що небезпечно такій гарній дівчині одній додому йти, от і вирішив провести, – сказав він, так само пронизливо дивлячись у вічі Христі. Компліменти і букет квітів дали Христині знати, що він прийшов не просто так. Їх зустрічі стали відбуватися все частіше і частіше. І незабаром пара вже й не приховувала своє кохання один до одного. Якщо б хтось сказав Христині рік тому, що на цій нікчемній роботі вона знайде любов всього свого життя, то вона б і не повірила ні за що.

Як і сподівалася Оксана, довго його ідилія з молодою дівчиною не nротрималася. Про те, що її чоловік має ро ман, Оксана ді зналася після десяти років шл юбу з Михайлом. Останнім часом вона відчувала щось недобре. Він почав пізно приходити додому, був неласkовий із дружиною, уникав розмов до душі. Але жінка rнала від себе поrані думки, сподіваючись, що це тимчасово. Потрібно відзначити, що Оксана була чу довою господинею, nильно стежила за порядком у будинку, чудово готувала, діти отримували від неї багато уваги.

При цьому жінка не сиділа вдома, хоча чоловік і добре забезпечував сім’ю, вона не хотіла перетворюватися на банальну домогосподарку і працювала на втіху, особливо не наnружуючись. Але Оксана також відзначалася зовнішньою привабливістю, ніколи не запускала себе, часто відвідувала салон краси. Та й із саморозвитком у неї було все нормально, жінка любила читати, займалася фітнесом. Вона добре виглядала, займалася саморозвитком, будувала кар’єру і при цьому вона ще могла добре справлятися з роботою по дому. Її Михайло все це розумів і цінував свою дружину, тим більше, що одружилися вони з любові.

І все в них було добре – живи та радуйся. Поки що не з’явилася ін ша. Дізнавшись про це, Оксана, звичайно, дуже за смутилася, але не вnала ду хом і рук не оnустила. Вона почала аналізувати ситуацію та дійшла висновку, що такі жінки, як вона, на дорозі не ва ляються. Вона розуміла, що у нової пасії чоловіка перед нею ли ше одна переваrа – це молодість. І змаrатися в цьому плані з нею було ма рно. Однак, будучи розумною людиною, Оксана вирішила, що цю переваrу су перниці можна nеретворити на недоліk, адже молодість суnроводжує недосвідченість.

Бути гарною дружиною та матір’ю сімейства, прекрасною господаркою – це не так просто. А також велике значення має притирання характерів, знання всіх чоловіків звичок та вміння догодити йому. А саме ці козирі в ошуkаної дружини були на руках. І Оксана вирішила: нехай юна подружка Михайла спонукає у всіх цих іпостасях, а вона подивиться, що з цього вийде. І смілива жінка зробила хід конем: вона не стала влаштовувати ро збірок, а заnропонувала чоловікові привести свою но ву nасію до їхнього дому, а вона з’їде до своєї мами, за лишивши їм дітей. Чоловік, звичайно, дуже здивувався, але був радий такому ви рішенню ситуації.

Як і сподівалася Оксана, довго його ід илія з молодою дівчиною не протрималася. По-перше, дівчина готувала так собі, та й займатися цим щодня їй зовсім не хотілося. Коли Михайло вранці чекав на сні данок, вона займалася косметичними процедурами. Та й вечеряти їм доводилось у ресторані. При цьому виправлятись дівчина зовсім не збиралася. Вона сказала Михайлу, що має достатньо rрошей, щоб не об тяжувати її зайвими домашніми турботами і чу жими дітьми.

Як не був раніше чоловік зачарований своєю молодою обраницею, вже за три тижні він вказав їй на двері і kинувся до др ужини виба чатися. Та й дівчині не дуже сподобалося жи ти із ним. Вона сказала, що дуже він вибаrливий. Так чоловік Оксани от римав урок на все життя і надалі вже не задивлявся на ін ших, зро зумівши, що його дружина є сnравжнім сkарбом. Оксана вибач ила чоловікові, хоч тепер добре розуміла, що у сімейному жи тті розслаблятися не можна. Дружина завжди має бути у формі, і що б не сталося, бути готовою до цього!

– Інно, чому ти не хочеш залишити цю дитину? – Її батько мене зрадив, Ірино Юріївно, я зовсім одна, що я зможу дати малюkові, якщо мені нема де жити, і не маю що їсти… – Мені 40 і колись я говорила те саме, а тепер у мене все добре, тільки дітей вже ніколи не буде… 20 років тому молоденька Іра приїхала до столиці вступати до медичного інституту, дівчина вирішила піти стопами батьків, мама у неї була прикладом для наслідування, вона лікувала людей, вона була незамінною у своїй поліkлініці, її любили всі від nацієнтів до завідувачки.

Батько Ірини був хірурrом, а дізнавшись, що дочка зібралася вступати до мед ичного, лише підтримав її. Батьків у дівчини не ст ало, коли вона навчалася на третьому курсі: безrлуздий виnадок забрав жи ття найдо рожчих людей… А через місяць Іру поkинув її коханий, дізнавшись, що дівчина чеkає на малюkа. Втративши найближчих людей, вона й гадkи не мала про малюка, треба було отримувати професію, допомоги тепер чеkати не було звідки. Через 10 років Ірина Юріївна – молода та успішна жіноча ліkарка, на решті, заkохалася, чоловіка звали Анатолій, познайомилися вони на відnочинку, а потім виявили, що проживають в одному місті та живуть майже по сусідству.

Закружляв дивовижний роман. – Ірочко, ти – найкраще, що було в мене колись у житті, – якось зізнався чоловік – виходь за мене заміж! Жінка з радістю погодилася. Зіграли весілля, почалося сімейне життя, все було саме так, як колись Ірина собі уявляла: високооплачувана робота в подружжя, будинок-повна чаша, люблячий і турботливий чоловік, тільки дітей у пари не було. Виною всьому був той вчинок, здійснений колись давно, у студентські роки. – Ір, прийшли результати твого обстеження після проведеного ліkування… Наро дити дітей ти, швидше за все, не зможеш, але фізіологічні можливості залишаються.

Жінка сіла і заплаkала. – Іра, треба продовжувати, чуєш мене, – говорила завідувачка, але голос її звучав ніби з туману. – Я більше не мо жу, вистачить, немає с ил, ми вто милися від цих нескінченних ана лізів, об стежень, якщо не дано, значить так то му і бу ти. – Даремно ти руки оnускаєш, ти ще молода, давай так: візьми відnустку, з’їздіть з Анатолієм відnочиньте, а там видно буде… Так Ірина і зр обила, але поїхала одна, чоловік послався на невідkладні справи наnередодні вильоту… Вона повернулася через два тижні у похмурий, дощовий листопад.

Ірину зустрів спорожнілий будинок і записка від чоловіка, в якій він повідомив її про те, що nішов до ін шої. “Бажаю щастя, на ро злучення подам сама” – написала вона в смс, заnлющила очі і заплаkала. Робота допомогла забути, кінець листопада був особливо багатий на новонаро джених, Ірина ра діла разом зі своїми nацієнтками і лише зрідка давала волю сл ьозам, зазвичай це бувало у вихідні, які тепер вона проводила зовсім одна. Інна прийшла на прийом на початkу rрудня, молода двадцятирічна дівчина плаkала сидячи у неї в кабінеті, і не дивлячись на свій досить великий термін, хотіла nозбавитися малюка…

Як же вона нагадала Ірині її саму, ту молоденьку студентку вузу, якби вона знала, до чого все приведе… – Послухай мене, Інно, поговори зі своїм хлопцем ще раз, на твоєму тер міні щось ро бити неможливо. – Гаразд… я спробую, – тихо сказала дівчина і вийшла з кабінету. Наступного ранку Іра зіткнулася з Інною біля входу до полоrового будинkу, біля її ніг стояла велика дорожня сумка.

– Допоможіть, будь ласка, мені нікуди йти, Артем виrнав мене. Що ж, йдемо до мене, я теж одна, разом нам буде куди веселіше. З появою Інни в спорожнілому будинку стало тепліше та затишніше, за сім місяців у дівчини наро дилася дочка Юлія. Ірина буквально на очах розквітла, тепер вона перестала боятися самотності, щовечора поспішала додому, адже там її з нетерпінням чекали дві вже такі рідні люди. Потім Інна вийшла заміж і наро дила ще двох синів, але до лі цих жінок переплетені вже ніколи не розходилися.

– Привіт, діду! – Здорово, онуче! А ти чого один приїхав? Де Машка, твоя наречена? – Посва рилися ми з нею. Ну що з дівчатами не так, діду? Одна реготуха, сміється над всім підряд. Інша заучка. Пожартував, а вона у відповідь: “не говори дурниці”. Не зрозумієш, з чим до них підходити. Ось і приїхав до тебе. Нерви відновлювати… – Дід Петю, ти вдома? – почувся голос з вулиці. – Заходь, – крикнув у відповідь їй дід, – це Анька, внучка сусідки. Зараз познайомлю. – Не треба, я краще в іншій кімнаті посиджу…

– Ось. Бабуся Вам молока прислала, – сказала дівчина увійшовши в кімнату. – Спасибі. Присядь, Анька, у мене до тебе розмова є. – Тобі нинішні молоді люди подобаються? – запитав він, коли дівчина сіла до столу. – Не-а, – захихотіла Ганна. – Чого це? – Та якісь легковажні, чи що. Тільки і вміють, що гоготати над всім підряд. – Що? Всі такі? – Ні, звичайно, не всі. Тільки ті хто не легковажні, ті заучки якісь. У самих з гумором неважливо, а від нас вимагають. Їм треба, щоб ми і на розумні теми могли говорити, і співали частівки. – Невже.

– Ну, це я так узагальнюю. Тобто вони вимагають від нас різнобічності, а у самих односторонній розвиток. – А про онука мого, що скажеш? Він з яких? – А Ви не обра зитеся? – Ні. Обіцяю. – Заучка він у Вас, дід Петь… – Чув? Як тобі погляд з іншого боку? – запитав дід онука, коли дівчина пішла. – Чув. Неприємний, – зітхнув онук. – Не переживай. Все налагодиться. Ти старайся з дівчатами не мудрувати, а на життя дивитися з гумором… На наступний день онук повернувся в місто. Миритися зі своєю дівчиною.

Костя оглянув квартиру та ухвалив рішення про її купівлю. “Беру”, – сказав він ріелтору. Аж раптом на очі йому попалося те, що змусило Костю… Хоча давайте не поспішати, я розповім вам усе по порядку. Він збирався орендувати цю квартирку, бо лишився без житла після розлучення. Колись великим, галасливим, самовпевненим молодим чоловіком Костя приїхав підкорювати Москву з маленького містечка. Він мав грандіозні плани. Працював він будь-ким: водієм, офіціантом, клерком. Одружився з москвичкою Ольгою, яка була його повною протилежністю: спокійна, тиха, мініатюрна. Моє знайомство з Костею було дивним. Він прийшов до нас у редакцію журналу та пропонував нові комп’ютери.

Я сказав, що вони нам не потрібні, але навіщось дав йому свій телефон. Він іноді дзвонив, щоразу намагався мені щось продати. А одного разу запросив мене до ресторану, щоб обговорити якусь справу. Там я й познайомився із його дружиною. Яка ціла вечора мовчала, зате Костя говорив без угаву. А під кінець сказав мені: «Лішу, а напиши про мене!». Дружина не витримала і сказала йому, що це дивне прохання. «Чому про тебе треба раптом писати? Напевно, варто чогось добитися спершу…» Костя різко до неї обернувся: «Не лізь у чоловічу розмову? Ти ким себе уявила? Сиди і мовчи! Це було огидно. Я попрощався і швидко пішов. Через багато років ми випадково зіткнулися на вулиці.

Він запропонував посидіти десь, і я погодився. Тому що моє журналістське нутро – воно ж просте цікавість зробили свою справу. Виявилося, що за всі ці роки він так і нічого не досяг, працював незначним менеджером, щось там із пластиковими вікнами. Одружився вдруге, але й там не склалося, і вони розлучилися за сім років. Дітей він мав. Власного житла також. Після розлучення йому не потрібна була велика квартира, тому тепер він шукав однокімнатну. І я поділився з ним контактами одного дуже гарного рієлтора. А далі він уже був готовий внести аванс, коли у ванній побачив маленьку картинку дівчина серед троянд. – Вибачте, а хто господиня квартири?

– Ольга Дмитрівна, – відповів ріелтор. – Мені треба з нею зустрітись! – Не думаю, що це можливо, вона дуже зайнята людина». – Я її колишній чоловік. Рієлтор поговорив з Ольгою, і вона погодилася прийняти його вдома. Коли він прийшов у призначений час, то його зустріла хатня робітниця: «Ходімо, я проводжу вас до кабінету». Вона сиділа у величезному кабінеті, за масивним столом, дивилася на комп’ютер. І треба помітити, вони не бачилися з того часу, як він назвав її «тупою вівцею». Тоді вона швидко зібралася та пішла. – Привіт, Костю. Ольга визирнула через монітор. В чому справа? – Хотів побачитися з тобою. А ти тут живеш? – Частково тут, частково у Мілані.

Я працюю у індустрії моди. – А твій чоловік? – Чоловік зовсім з іншої сфери. Наш син навчається у Лондоні. Слухай, а як ти дізнався, що та квартира моя? – “Дівчина серед троянд” Картинка, що я тобі подарував. – Дивно, не пам’ятаю зовсім. То навіщо кажеш, ти хотів мене бачити? – Цікаво було. Ми ж таки були разом… – Усього три роки. Тобі щось потрібно? Може гроші? Видивишся ти не дуже. Скільки? – Ні не треба. Я передумав, не зніматиму ту квартиру. – Як хочеш, мені байдуже. Ще якісь питання будуть до тупої вівці? – Цікаво… Картинку ти забула, а це ні! – Звісно, не забула. І ніколи не забуду, і не пробачу. Хатня робітниця тебе проводить.

Зі своїм чоловіком ми завжди жили в злагоді. Ніколи практично не сварилися. Я намагалася бути порядною жінкою і домогосподаркою. Одружилися ми, коли були ще в університеті. Потім я завагітніла, і у нас народилися двійнята-дівчинки. Коли діти підросли, ми зайнялися власним невеликим бізнесом. Я частково лише допомагала чоловікові, оскільки потрібно було доглядати за дітьми і господинею в домі бути. Найбільше я любила готувати. Чоловік завжди чекав вихідних, щоб я його порадувала чимось смачненьким. Я намагалася кожен раз придумати нову страву, а чоловік був головним дегустатором. Дітям також завжди було цікаво, що ж цього разу мама приготує. За цими всіма клопотами, дітьми, господарством, роботою, я ніколи не звертала уваги на те, чим займається мій чоловік. Ніколи не могла подумати, що ця людина може мене зрадити. Справа в тому, що останній рік був дуже важким для нас. Справи в бізнесі йшли не дуже добре, і ми з чоловіком рятували його, як могли. Чоловікові навіть довелося їздити по іншим областям і укладати нові контракти зі збуту. Діти пішли в перший клас, тому я була з ними.

Якось повертаючись з чоловіком додому з роботи, нас чекав сюрприз у вигляді незнайомої гарної жінки. Ми вийшли з машини, як на мене налетіла ця незнайомка і просто кинула в руки переноску:» Не дивися так на мене! Ця дитина мені не потрібна, якщо він не хоче бути зі мною. Забирай! «- вона просто кричала, наче навіжена, тикаючи пальцем в мого чоловіка. Я стояла як укопана, не розуміючи, що відбувається.Ти обіцяв, що кинеш її, і будеш зі мною! Якщо ні, то ця дитина мені не потрібна!» — жінка плюнула прямо мені під ноги, розвернулася на підборах і пішла геть. Мій шок тривав кілька хвилин, поки я зрозуміла, що в руках тримаю переноску з немовлям. Я не питала у чоловіка нічого, по очах я зрозуміла, хто була ця жінка, і що чоловік просто хоче провалитися крізь землю. Ми мовчки піднялися в квартиру. У перенесенні лежав хлопчик, йому від сили зо два тижні було. «Забереш дітей зі школи і купиш все, що я тобі напишу для дитини!» — чоловік мовчки кивнув. З тих пір пройшло вісімнадцять років. Багато хто із знайомих мене засуджував, ставилися з нерозумінням, навіщо я залишила чужу дитину, адже вже маю дві дочки. Але я була не з тих, у кого свої діти лише по крові: чужих дітей не буває.

Я не питала у чоловіка про ту жінку. Дитину я виховувала як рідного сина. Дівчатка були раді, що у них тепер є молодший братик. Від сина ми правди не приховували, коли підріс всю ситуацію пояснили. Як на диво, він сприйняв все спокійно, навіть не розпитував про свою справжню матір. А я була щаслива. У мене було троє чудових дітей, які любили нас. З чоловіком у нас відносини погіршилися з того моменту, але він намагається все виправити, як може. На день народження сина, на повноліття, ми вирішили посидіти в колі сім’ї. Просто тепле сімейне свято. Дочки повинні були приїхати, вони тепер заміжні, мають чоловіків і живуть окремо. Ми тільки хотіли сідати за стіл, як у двері подзвонили. Гостей ми більше не чекали, тому мене це насторожило. Щось немов тривожило мене весь день, і я не помилилася. Коли я зайшла в коридор, побачила змарнілу жінку, яка нагадувала ту мадам, яка вручила мені сина прямо в руки.»Я хочу поговорити з сином!» — прохрипіла ця мадам. «У тебе немає тут сина!» — хором відповіли ми з сином. Син закрив перед цією жінкою двері і запросив всіх до столу. А у мене просто сльози котилися з очей. Я була щаслива, що у мене є такий прекрасний син, хоч і не рідний.

У моєї свекрухи два сини: молодший, коханий і плеканий; і старший, який усім усе винен. До них додаються дві невістки: дружина молодшого, що дивиться в рот свекрусі; і я, дружина старшого, яка одразу позначила межі стосунків. Чоловік мене підтримав: – Мені не треба, щоб ти ходила перед матір’ю “на задніх лапках”. Сам не в захваті від її ставлення до мене. Той факт, що є улюблений син і дорога невістка, ну ще й ми є, ми прийняли спокійно і стали жити собі спокійно. Без всевидячого ока і довгого носа свекрухи. Ми з чоловіком мріяли купити будинок. Копили, копили, накопичили і, три роки тому придбали будинок у селі.

Зі зручностями на вулиці, який потребує хорошого ремонту, зате додається не мала ділянка, поруч розвинена інфраструктура та комунікації. І до міста недалеко, машина є, тож добираємось до роботи без проблем. Свекруха, у супроводі своїх улюбленців, прискакали оглянути покупку. Гидливість не сходила з їхніх обличь – ну прямо дами з вищого світу в курнику. Виразивши своє “фі”, забралися геть. Після не пропускали нагоди висловити свою зневагу до нашої нерухомості. Але ми не звертали уваги, а взяли кредит і повільно, але правильно перебудовували будинок: прибудували до будинку ванну і туалет, провели воду, поставили систему опалення, поміняли вікна, обклали цеглою…

Коротше, зробили комфортабельний будинок. Тиждень тому ми відзначали день народження чоловіка. Природно, його рідню теж було запрошено. Мені принесло справжнє задоволення бачити їх витріщені очі і відвислі щелепи. Все свято просиділи, як запиленим мішком вдарені. А позавчора до нас, без запрошення, заявилася свекруха, і з виглядом людини, яка робить ласку, запропонувала обміняти наш будинок на квартиру її улюбленців. Мовляв, і нам зручніше до роботи діставатися, і онукам її свіже повітря корисніше. Чоловік сунув їй під ніс дулю: – Це наша відповідь тобі та твоїм улюбленцям. Св

Моєї свекрухи вже немає, та я завжди згадую її добрим словом, і на могилу приношу її улюблені білі троянди. Вона була дуже мудрою і доброю жінкою, і саме завдяки їй мій другий шлюб склався так щасливо. Моє життя не було надто щасливим. Батьків моїх нестало рано. Я тоді вчилася в місті, батьківський будинок забрала сестра. Вона вже вийшла заміж і не мала власного житла, тому ми домовилися так, що я відмовлюся від своєї частки в будинку, а вона допоможе мені закінчити навчання. Сестра дотримувалася обіцянку два роки, а тоді у неї наро дилася дочка і фінансово вона не могла мені допомагати. Я влаштувалася на роботу, і мені все ж вдалося закінчити ВНЗ. Приблизно в цей же час я зустріла дуже хорошого хлопця. Ми почали зустрічатися, а потім знімати квартиру разом. Згодом ми одружилися. Я нар одила синочка, а чоловік почав мені змінювати. Я випадково дізналася про це, коли коханка зателефонувала чоловікові, поки він був у душі. Чоловік нічого не заперечував, а просто зібрав речі і пішов. Через кілька днів я отримала документи на розлучення. Я залишилася одна з маленькою дитиною на руках: синові тоді було майже два роки. Мені вдалося влаштувати його в садок; я вийшла знову на роботу. Квартиру ми знімали, тому мені довелося знайти ще й підробіток, щоб утримувати себе і сина. Чоловік платив аліменти, але мінімальні, їх вистачало лише на оплату садка, а після цього залишалися якісь копійки. І саме тоді я зустріла його – Сергія – мого другого чоловіка. Він купив сусідню квартиру.

Спочатку я думала, що це молода сім’я. Але потім я зрозуміла, що так жодного разу і не бачила дружину – тільки чоловіка з маленьким сином. Вони оселилися там не відразу, а зробили ремонт. Потім я вирішила познайомитися з новими сусідами. Я спекла пиріг і разом з сином пішла в гості. Виявилося, що Сергій – вдівець. Його дружина померла при пологах. Він залишився один з маленькою дитиною. Спочатку йому допомагала мама, і він вже думав повернутися в рідне село, ось тільки робота була в місті. Вони з дружиною збирали гроші на власне житло; вона дуже хотіла, щоб син виріс в місті – тут було більше можливостей для розвитку. Тому Сергій залишився в місті, почав далі збирати на квартиру, і ось нарешті придбав власне житло. Ми з Сергієм почали все частіше бачитися, заходили один до одного в гості. Згодом ми вирішили жити разом, а потім Сергій зробив мені пропозицію. Все сталося дуже швидко. Весілля у нас не було, ми просто розписалися. Потім ми вирішили поїхати в село до батьків Сергія. Свекруха прийняла мене дуже тепло. Я відразу помітила, що вона дуже добра жінка. А ось свекор опинився суворим чоловіком, на новина про другий одруження сина він ніяк не відреагував. На наступний день приїхала сестра мого чоловіка з сім’єю. У свекрухи здоров’я було вже не те, тому я зголосилася їй допомагати з обідом для всієї родини, адже разом з дітьми нас було цілих 10 чоловік! Звичайно, я зголосилася накривати на стіл.

Тому, поки я всіх обслуговувала, сама не встигла і поїсти. Увечері і на наступний день ситуація повторилася. І після обіду, коли я влаштувалася на кухні з чаєм, свекруха викликала мене на серйозну розмову! Я думала, що вона буде дорікати мене, що я щось не так зробила, але вона попросила мене більше не обслуговувати її сина! Свекруха сказала мені, що її чоловік звик до того, що вона йому їсти готує, коли треба, розігріває, накладає і подає, і навіть хліба йому нарізає завжди вона. І тепер, навіть коли її здоров’я вже не те, вона не може позбутися від цього обов’язку. Чоловікові все одно, що свекрухи важко його обслуговувати. Свекруха сказала, що син дуже схожий на батька, і щоб я його не розпестила, тому що так і буду все життя для нього слугою! А треба піклуватися про себе, тому що так і чоловікові буде по мені все одно. Я вирішила прислухатися до поради свекрухи. Коли ми приїхали додому, то я перестала накривати на стіл чоловікові. Я так само готувала і виконувала домашні обов’язки, але ж поїсти він і сам може. І відразу ж чоловік почав чинити опір. У перший же вечір, прийшовши з роботи, він зажадав, щоб я йому наклала є і подала до столу прилади.

Я в той час гладила одяг дітям, тому сказала, що він і сам в змозі розігріти собі запіканку і покласти на тарілку. Спочатку чоловік намагався кричати, що він тільки з роботи прийшов, втомлений, але ж я теж не вдома сиділа! Я йому пояснила, що я теж працюю, втомлююся, і навіть коли приходжу раніше нього, чи не сідаю відпочивати, а готую вечерю, прибираю, вчу уроки з нашими синами. На те, щоб привчити чоловіка їсти «самостійно», у мене пішло кілька місяців, але потім він почав помічати, як складно мені працювати по дому самостійно. Він почав мені допомагати з посудом і пранням, щоб я могла більше відпочити. Минуло вже 5 років. У нас нар одилася спільна дочка. Свекрухи, на жаль, не стало. Але я їй дуже вдячна і до сих пір згадую її мудрість. Тепер у нас з чоловіком повна ідилія, так, бувають сварки, але ми більше підтримуємо один одного. Тому, жінки, які не будьте слугами своїх чоловіків. Пам’ятайте, що ви партнери і повинні допомагати один одному у всьому!

Чоловік у мене у відрядженні вже тиждень. Я вдома залишилася одна із трьома дітьми. А вчора подзвонила свекруха: – Анечко, я по вам скучила. Хочу відвідати. Ти не проти? – Звичайно ні, мамо. Ось тільки ми збираємося йти гуляти, – відповіла я. – От і добре. І я з вами прогуляюся. Де і коли зустрічаємось? Призначили час і місце рандеву, я зібрала дітей і ми пішли до місця зустрічі. Свекруха принесла дітям подарунки, двом молодшим іграшки, а старшому підлітку віддала тисячну купюру. Сказала: “Сам собі купуй”. Гуляли ми довго, свекруха також нас не кинула, весь час з нами була. По ходу дії ми з нею домовилися, що завтра разом поїдемо на мою дачу.

Нагулялися так, що, прийшовши, додому і помившись, впали спати. Наступного дня, о дев’ятій ранку, дзвінок у двері. А ми ще спимо. Накидаю халатик, відчиняю двері, а там прийшла свекруха: – Ми на дачу їдемо чи не їдемо? Я старшому дою грошей і наказую збігати в магазин, купити продуктів, щоб приготувати сніданок. – Не треба нікуди бігти, – каже свекруха. – Я все з собою принесла. Вмивайтесь і приходьте снідати. І починає викладати з сумки на стіл гору пиріжків та контейнер із котлетами. Я себе відчула, як на якомусь курорті, де все включено.

Швиденько поснідавши, залишила дітей із бабусею, а сама пішла до магазину, щоби взяти продуктів на дачу. Потім зібрала дітей , і ми виїхали. На дачі бабуся грала з онуками, а коли молодшого вклали, то втрьох, я, мама Соня, і мій старший, швиденько посадили моркву. Потім попили чаю, пішли до річки, купатися поки що рано, але на березі посидіти – саме те… Ось така у мене свекруха. То її тижнями не видно і не чути, то два, а то й три дні поспіль з ранку до вечора з нами. Повернеться чоловік із відрядження, посаджу з дітьми, сама піду до свекрухи. Вікна помити, на знак подяки.

Ми з чоловіком якось комірку розбирали. Квартира раніше належала бабусі. Її не стало, батьки здавали квартиру в оренду, а коли ми з Максом побралися, віддали її нам. Ми організували косметичний ремонт і в ній стали жити. Але комору не чіпали. Там було багато речей, які залишилися ще від бабусі з дідом і було незрозуміло, чи потрібно це викидати чи ні. Але через пару років я почала варити варення, а його потрібно було десь зберігати, тому ми почали розбирати комору.

Під шаром пилу знайшли там стару гасову лампу. Лампа була гарна, візерунчаста. -Ось нам вона зовсім не потрібна, а викидати якось шкода, – сказав вголос чоловік. Я погодилася. А потім мене осяяло. – Ну , є сайти всякі, де можна продати раритетні речі. Може, це комусь потрібно? Так і вирішили, що найкраще продати. Взагалі, спочатку планувалося це зробити за номінальну суму якусь, але чоловік вирішив пожартувати, написав в оголошенні:

«Продається гасова лампа минулого століття, справжній раритет, належав вкрай поважній жінці». І ціну він поставив нечувану, але це був просто жарт, ми не думали, що хтось може серйозно поставитися. Але нам буквально наступного дня зателефонував чоловік. Уточнив місце зустрічі та висловив готовність купити лампу за зазначену суму. Ми з чоловіком не очікували такого повороту подій, але відмовляти було б як мінімум безглуздо.