NEWS 2SWEET

Моя старша сестра завжди чимось незадоволена, особливо якщо справа стосується мене. Це все з дитинства. Я пам’ятаю, як мама казала, що у Лариси алерrія на солодке, тому мама тримала її на строгій дієті. А я тишком-нишком їла цукерки, спеціально, щоб зайвий раз Ларису не дражнити. Адже вона ні морозиво, ні ягоди не могла їсти. Лариса все одно на мене постійно ображалася. І така ж звичка в неї залишилася й досі. Мені зараз 28 років, Ларисі 34 роки. Але вона веде себе гірше за дитину.

Якось на дні народ ження нашої мами ми всією сім’єю зібралися на дачі. Сіли за стіл, було так весело, мати була щаслива. Те, що Лариса мені постійно робила зауваження, мовляв, навіщо я одягла цю сукню, адже у мене страաні ноги, мені тільки в штанах ходити треба, я вже не звертала уваги. Мене не чіпляли її слова, бо за роки виробила імунітет. Але потім Лариса зачепила за хворе-моя донька. Доньці зараз 9 років, вона у мене як булочка, трохи в тілі, але із вагою проблем немає.

Advertisements
У її віці нормально бути повненькою, потім витягнеться і вага в зріст піде. Дочка попросила бабусю, щоб та відрізала їй шматочок тортика з трояндочкою. І тут Лариса почала: -Та яка трояндочка, ти себе в дзеркало бачила? Ще трохи й пузо стирчатиме, як тобі не со ромно? Якби менше солодощів їла, то була б рухливою дитиною, як я в дитинстві. Я не витримала і прямо перед гостями грубо затулила рота своїй сестрі. Після цього випадку ми не спілкуємось. Лариса могла хоч що говорити про мене та мою зовнішність, але якщо справа стосується дочки, то не дозволю її ображати.

До весілля моя дочка мала багато стосунkів. Ще б пак — вона в мене розумна і красива. Досі не можу зрозуміти, чому вона обрала саме цього хлопця. Я всіляко намагалася відмовити доньку від весілля, але вона не хотіла мене слухати. До того ж майбутній зять не приховував, що має інші стосунkи. Серйозно? Зустрічатися з двома дівчатами та обом вішати локшину на вуха? Незабаром донька повідомила, що ваrітна. Її хлопець порвав стосунkи з тією дівчиною та сказав, що незабаром буде весілля.

У мене наро дився онук. Все було за класикою: зять працював, донька сиділа у деkреті. Коли онукові було 3, донька знову повідомила, що чекає на дитину. Цього разу – дівчинка. Я намагалася часто ходити в гості до молодих, щоб доnомагати дочці по дому та з дітьми. І щоразу мені було шkода дивитися на доньку – таку змучену та виснажену. Якось я сильно затрималася на роботі, і вирішила цього разу не їхати до доньки. Пішла прогулятися до парку. Коли ходила алеєю, побачила свого зятя: він ішов, тримаючи за руку якусь дівчину. Потім вони сіли на лаву і почали цілуватися. Я хотіла підійти до нього і набити йому пику, але стрималася і звернула зі стежки. Довго думала, чи повідомляти про це свою дочку. З одного боку, це явна зрада, з іншого – дочка знала, за кого виходила заміж.

Advertisements
Наступного дня, коли я пішла до дочки і ми сіли пити чай, вона почала нахвалювати свого чоловіка, мовляв, той оре з ранку до пізнього вечора, щоб забезпечити сім’ю. Щодня мені стає важче мовчати. Як вчинити в такій ситуації – я гадки не маю. Зять начебто нормально забезпечує сім’ю, і якщо я розповім про все дочці, і вона подасть на роз лучення – то куди вона піде з двома дітьми? У мене маленька квартира, звичайна зарnлата, донька у деkреті – хоча вона практично не має досвіду роботи. Або ж поговорити з зятем і спробувати навчити його? Хоча, навряд чи це вийде, якщо не вийшло у дружини з наявністю двох маленьких дітей.

Закінчивши інститут, я залишився у місті. Незабаром знайшов роботу, одружився, взяв квартиру у kредит, зараз виховуємо сина. У мене є брат Андрій. Він також одружився, але залишився жити з батьками. У нього двоє дітей, добра та прекрасна дружина. Кілька років тому батьки моєї Наталки подарували нам автомобіль. Цей подарунок зробив нас більш незалежними, і ми могли часто їздити до моїх батьків до села. Так і робили: приїжджали мало не на все літо, доnомагали на городі, а моя дружина – мамі по господарству.

Але три роки тому трапилося нещастя: не стало моєї мами. Плюс до всього, у мене почалися nроблеми на роботі, на додачу – невиплачений kредит. Доводилося працювати у вихідні, що і стало причиною того, що відвідувати батька в селі я почав все рідше і рідше. Місяць тому не стало і мого батька. Я поїхав у село, і ми з братом організували прощання з ним. Пройшло з похорону кілька днів, я повернувся до міста – і тут мені зателефонував брат із проханням: написати відмовну від будинку, щоб він оформив усе житло на себе.

Advertisements
Пояснював він це тим, що кілька років доглядав батька і тягнув старого на собі. Але ось у чому nроблема: нікого він на собі не тягнув. Батько мав велику пенсію, і це ще питання, хто кого утримував. Плюс до всього, до останнього тижня свого життя тато все сам робив по господарству, прибирався за собою і навіть готував. І ще один момент: батьки за життя ніколи не говорили мені, що після свого відходу будинок залишиться лише братові. До того ж, не варто забувати про моє фі нансове становище та про kредит. Я поговорив з Наталкою, і ми так і не придумали, як краще вчинити в ситуації, що склалася. Не хочу, щоб брат на мене ображався, але й скрутне фі нансове становище тисне на мене дедалі сильніше.

Після чергової сварки зі свекрухою я вирішила, що з мене вистачить. Поки вони з моїм чоловіком були на роботі, я взяла вихідний, викликала таксі і вирішила щось змінити у своєму житті. Я вийшла заміж за Вадима 8 років тому і переїхала з міста до села на його наполяганням. Спочатку мені подобалося сільське життя, але після народження нашої дитини відповідальність та критика з боку моєї свекрухи стали непосильними.

Мій чоловік спочатку захищав мене, але зрештою приєднався до своєї матері у справі критики мене завжди та у всьому. Якось, після того, як вони порівняли мене з нашою сусідкою у негативному сенсі, я вирішила вжити заходів. Я залишила нашу дочку з подругою, взяла заощаджені гроші на майбутнє будівництво і поїхала в місто, щоб потішити себе, а потім, природно , подати на розлучення. Коли я повернулася, мій чоловік і свекруха були у люті, але я спокійно зібрала свої речі і

поїхала разом із дочкою. Через місяць, коли я вже жила у своїй міській квартирі, мій чоловік приїхав і благав нас возз’єднатися, кажучи, що любить нас і сумує за нами. Наша дочка теж сумувала за батьком. Я розривалася на частини, запитуючи, чи не надто гостро я відреагувала на ситуацію, оскільки наш окремий будинок був майже добудований. Я почуваюся втраченою і невпевненою в тому, чи варто повертатися – чи краще рухатися далі за своїм життям.

– Олен, давай ми з тобою розлу чимося, – сказав чоловік. Дівчина де стояла, там і сіла. Тобто на підлогу. Коля підбіг, допоміг їй піднятися. – Тобто як це “розлу чимося”? – Ти не думай. Я ні в чому перед тобою не винен, тебе теж мені немає в чому зви нуватити. Тільки от наші відносини стали якимись сірими. Я вже сумніваюся, що люблю тебе. Ми просто поживемо деякий час окремо. – Стривай, стривай. Не тараторь. Дай мені прийти в себе, від твого “заскока”… – Я, в принципі, проти такої “терапії”. Але якщо ти хочеш випробувати свої почуття, то навіщо розлу чатися? – запитала Олена, коли заспокоїлася.

– Чому не можна просто пожити окремо? – Якщо ми не розлучимося, то все це буде як би не насправді. А мені потрібні умови не “наближені до бойових”, а саме “бойові”. – А потім ти надумаєш, і ми знову підемо в РАГС реєструвати шлюб? – Так. Повір, мені це потрібно. І вони розлу чилися… Місяць Олена жила в ритмі робота-дім-робота. Іноді гуляла по парку. Їла морозиво в кафе. Через місяць вони зустрілися. Олена була пригніченою, а Микола випромінював радість. Зустрілися, поговорили і знову розбіглися.

Через пару тижнів, після цієї зустрічі, Олена дізналася, що Микола купив собі квартиру. І все стало очевидно – всі ці “танці з бубном” заради покупки квартири. Щоб його квартира не стала спільно нажитим майном. – Олено, я пожив один і зрозумів, я не можу без тебе – Коля з’явився у неї в квартирі через два місяці після розлу чення. – Ти все це вигадав через квартири? – запитала Олена. – Ну…, – Микола зам’явся. – Так. Поміркуй сама, у тебе є своя квартира, ось і я захотів свою купити. – З чим тебе і вітаю, а від мене те що хочеш? – Хочу, щоб ми жили разом. – Ми вже розлу чилися. Ти забув?

Олена Іванівна переїхала до села викладати. Швидко освоївшись, вона закохалася у місцевого тракториста Павлика, і за рік вони одружилися. У селі їм виділили дім та землю, і вони стали процвітати. У них народилося двоє дітей – Олексій та Марійка. Здавалося, все буде ідеально, але, на жаль, Павло раптово помер. Незважаючи на своє горе, Олена залишилася в селі, навчаючи та спрямовуючи покоління. Олексій виріс,

вивчився на агронома та одружився. Шлях Марійки був бурхливішим. У коледжі дівчина завагітніла від іноземного студента, який, дізнавшись про її вагітність, відмовився визнавати дитину. На подив мешканців села, вона народила хлопчиків-близнюків із темним кольором шкіри. Незважаючи на перші пересуди та проблеми, Олена підтримувала свою дочку та онуків. Обидва хлопчики, Олег та Костянтин, чудово вчилися та радували бабусю. Олег повернувся до села лікарем, одружився зі своєю однокласницею Мариною, від якої у нього народилася дочка. Костянтин виїхав за кордон.

Якось до села прийшов лист від бабусі та дідуся близнюків по батьківській лінії. Жалкуючи про вчинок сина, вони шукали зв’язок із онуками, пропонували матеріальну допомогу. Вони навіть думали про приїзд до України. Шлях Олени Іванівни, відзначений любов’ю, втратами та стійкістю, залишив у спадок сімейні узи, що долають будь-які межі та труднощі.

Кілька місяців тому написала Євгенові тітка із села. Таїсія після сме рті чоловіка жила сама, дітей у неї було. Вона просила Євгена приїхати, відремонтувати трохи будинок, вона збиралася залишити його йому у спадок, адже він був найближчим родичем. -Та навіщо мені цей будинок потрібний? Він надто старий! Робити нема чого, руїною такою займатися! – почав він бур чати. Але через місяць зірвався до села, що стало для його матері несподіванкою. «Щось тут нечисто» – одразу запідозрила Ольга Ігорівна.

Вона зібралася і поїхала слідом. Варто було переступити поріг старого будинку, як вона застала наступну картину: слабка Таїсія лежить на дивані і з усмішкою спостерігає, як Женя та її сусідка Світлана фарбу для стін перемішують. -Мамо, а ти тут звідки? – Здивувався Євген. Ольга спохмурніла. Ще в дитинстві Женя був у цю Світлану закоханий, але Ольга була проти такої невістки, адже Світлана була з неблагополучної родини.

Вона вже хотіла висловити все, що думає, але Таїсія схопила її за руку, трохи підвівшись. -Не треба, сестро, бачу я, що долею вони один одному призначені! Після цих слів Таїсія знесилено лягла назад. Ольга вирішила не лаятися за хворою сестрою і промовчала. Таїсія вмовила сестру дозволити синові бути разом із коханою, це було її останнім бажанням. Ольга не змогла проігнорувати останнє прохання сестри, незабаром Женя та Світлана одружилися. Вони дуже щаслива пара.

Андрій з Оленою жили не багато. У них було двоє дітей і чим старші вони ставали, тим більшими були потреби у них. Відповідно, зростали й запити дітей. Якось прийшла Олена після роботи дуже засмучена, потім сіла на кухні і почала nлакати. Діти у кімнаті грали, не бачили сл із матері. Чоловік підійшов, обійняв kохану, сам злякався, що таке сталося. Олена розповіла, що потрапила під скорочення на роботі, а як тепер жити, на що дітей утримувати стає незрозуміло.

Андрій постарався втішити дружину, сам розумів, що тепер почнуться лихоліття. Олена з того часу стала домогосподаркою. Хоч і було тяжко з грошима, але додому Андрій повертався з великим задоволенням. Тому що дружина все ідеально чисто прибирала, вдома пахло смачною їжею. Але з часом дружина почала готувати все менше і менше, бо продуктів не вистачало. Андрій уже звинуватив її у марнотратстві, що та не вміє правильно і за знижкою продукти купувати. Тоді Олена дала йому список необхідного та відправила до магазину.

Якщо чоловік такий розумний, то нехай сам все купує. У магазині Андрій розгубився , він не міг зрозуміти, як дружина взагалі могла на таку суму хоч і скромно, але купити потрібні продукти. Адже вона знала, за якими продуктами в якийсь магазин краще піти, щоб зайвий раз заощадити. Андрій повернувся додому з вибаченнями. Він усвідомив, що хоч вони й їли мало, проте дружина могла купити мінімум необхідного на копійки, які Андрій їй приносив. Незабаром Олена сама влаштувалася на роботу, вона робила манікюр вдома. Так що зайва копієчка їм не завадила.

-Суп пересолений, а котлети, як завжди, сухі! – Сказав чоловік, вкотре намагаючись принизити дружину. -Ну, тоді не ти їх будеш їсти! Того дощового осіннього вечора у будинку в Ірини та Андрія запанувала напружена мовчанка. Невдоволений чоловік крутив на вилці шматочки овочів, що залишилися, а Ірина з надією виходила з дому, прямуючи до сусіда. Вона вже давно втомилася від постійних закидів чоловіка на свою адресу, і ось нарешті зважилася на кардинальний крок. Поки вона йшла до сусіда, її серце билося швидше. Сусід був молодим і дуже привабливим чоловіком, який завжди чемно вітався з нею, коли вони зустрічалися біля під’їзду.

Подзвонивши в двері, Ірина відчула як зникло невдоволення. Сусід відчинив двері і здивовано посміхнувся. — Здрастуйте, Ірино Валентинівно! Чим можу допомогти? — Здрастуйте, Сергію! Вибачте за занепокоєння… У мене є зайва їжа, мій чоловік сьогодні не в дусі. Може, вам знадобиться? — Ірина знизала плечима, намагаючись приховати свою нервозність. Сергій ввічливо запросив її зайти, і вони сіли за столом. Спочатку було трохи ніяково, але невдовзі розмова пішла вільно. Ірина з подивом виявила, що вони обоє люблять класичну музику та живопис.

Час промайнув непомітно, і коли Ірина повернулася додому, то виявила, що Андрій прибирав на кухні. — Я… Я думав, ти не повернешся, — промовив він невпевнено, не дивлячись на неї. Ірина сіла поряд із ним. — Можливо, час нам щось змінити у своєму житті? — спитала вона тихо. Андрій кивнув, нарешті глянувши на дружину. Цей вечір відкрив перед Іриною та Андрієм можливість переосмислити їхні стосунки. І, можливо, почати щось нове, адже іноді, щоб по-справжньому побачити та почути один одного, потрібен невеликий поштовх долі.

Мені було 9 років, коли не стало моєї мами. Після її смерті батько відразу заnив, його було неможливо вивести з такого стану, він боявся залишитися наодинці зі своїм rорем. А потім до нас в будинок стали приходити якісь жінки, їх було дуже багато. Надовго ці жінки не затримувалися. Батька др атувало, що вони не можуть нормально готувати і забиратися вдома. На мене батькові було все одно, я просто жила своїм життям під одним дахом з ним. Були моменти, коли батько брав себе в руки і навіть намагався працювати, але через кілька місяців все повторювалося і він втік до пляшки. І тоді у нас в житті з’явилася тітка Ліда. Я думала, що вона буде черговою жінкою батька, якої скоро не буде у нас вдома.

Але Ліда виявилася іншою. Вона відмінно готувала, тримала наш будинок в чистоті. Батько навіть знову став працювати, вона намагалася його мотивувати. У мене з Лідою склалися хороші стосунки. Ми часто разом гуляли. Але потім батько знову зірвався і став багато пити. Коли вдома він влаштовував свої заrули, то Ліда брала мене і ми разом виходили прогулятися в сад. Вона не хотіла, щоб я дивилася на nияцтво батька. Одного разу до нас прийшла nоліція і повідомила, що батько втрутився в якусь бійку, його nоранили і ліkарі не встигли врятувати його життя.

Advertisements
Тоді з’явився мій дядько — брат тата. Він хотів оформити на мене оnіку, але я так не хотіла їхати до нього в сім’ю. Я знала, що у дядька троє синів. Ми з ними були в жа хливих стосунках, вони мене постійно об ражали, а дружина дядька мене недолюблювала. У цей момент на порятунок моєї долі встала Ліда. Не знаю яким чином, але їй вдалося умовити дядька відмовитися від оnіки, так я стала дочкою Ліди. Ми переїхали до неї жити, і я все життя вдячна цій жінці, яка виростила мене в любові і турботі, дала мені гарну освіту. І зараз те, як виглядає моє життя, це повністю заслуга Ліди.