NEWS 2SWEET

У старого навернулися сльози; він вийшов з машини, вклонився і сказав: «Спасибі тобі, синку». І пішов до свого старого будиночка, рукою витираючи сльози …Зазвичай на цьому місці, біля автобусної зупинки, стоять таксисти. Я зупинився там, щоб не виблискувати аварійкою на дорозі, тому що цей дзвінок був дійсно важливий.Говорив буквально хвилину; за цей час сухенький дідок, в піджаку і з краваткою, піднявся з лавки, і важко переставляючи ноги, підійшов до мого віконця. Він легенько постукав у вікно, навіть не постукав, а якось так скромно пошкрябався. Я опустив вікно, дід тихо запитав: “Синку, ти не таксист? ” Я попрощався зі співрозмовником в телефоні, і відповів:« Ні, батьку, не таксист, вам куди потрібно?»

– Та мені не далеко, кілометрів три.- Сідай, батько, зараз відвезу.Він сів на переднє сидіння. Ми поїхали. Він важко дихав, просто тому що був дуже старий, він говорив мені, що кожендень їздить до поліклініки на маршрутці, віддаючи за це по 18 гривень. Кожен день -18 гривень. А ось сьогодні в поліклініці затримали, і він запізнився на свою маршрутку, чекати наступну довго, а пішки дійти він не зможе. Я сидів і слухав його, купа думок в голові крутилася, і я не знав, що сказати цьому сухенький дідові.

Я тільки питав дорогу, більше нічого; я просто тупо віз його і мовчав. Він жив в самому кінці вулиці, і його будиночок з похилим дахом було майже не видно з-за котеджів …”Ну ось, синку, приїхали, ось тут, розвертайся ”, і дід поліз в сумку, за гаманцем.«Ні, батько, я не візьму з вас грошей, не можу взяти, ви за життя – все оплатили» У старого навернулися сльози, він вийшов з машини, і з поклоном сказав: «Спасибі тобі, синку». І пішов до свого старого будиночка, рукою витираючи сльози.

А я – здоровий 47 річний мужик, сидів і з грудкою в горлі, дивився йому вслід. Думаючи про те, що звичайно славна у нас країна перемогами в чемпіонатах і Євробачення, важливі і олімпіади … Але не може бути здоровою країна, яка не може подбати про пенсіонерів. І я розумів, що це я зараз йому кланятися мав. І соромно мені було за нашу з ним Батьківщину. Ось саме за це – соромно …Люди, просто допоможіть їм, чим зможете, копієчкою, чергою в поліклініці, довезіть до будинку, переведіть через дорогу …Миру вам, друзья !!!

Оксана та Ігор жили разом протягом року, не будучи офіційно одруженими, вважаючи, що свідоцтво про шлюб не потрібне для їхніх стосунків. Спочатку Ігор був ніжний і дбайливий щодо Оксани, яка насолоджувалася своїм сімейним життям. Батьки з обох боків підтримували їх фінансово, що було вкрай важливим, оскільки Ігор був єдиним здобувачем, поки Оксана закінчувала навчання в університеті. Їм пощастило, що вони мали двокімнатну квартиру, подаровану Оксані її бабусею, розташовану неподалік батьківського будинку Ігоря. Після того, як Оксана закінчила університет і почала працювати, вона майже одразу пішла у декретну відпустку. Однак у цей період ставлення Ігоря почало кардинально змінюватись. Він втратив інтерес до Оксани, на чию зовнішність та настрій впливала вагітність. Ігор почав уникати домашніх обов’язків, проводити більше часу на роботі чи з друзями та займатися старими захопленнями.

Оксана, спантеличена і зачеплена відстороненістю чоловіка, мовчала, уникаючи конфронтації. У міру того, як прогресувала її вагітність, байдужість Ігоря лише зростала. Він навіть вважав за краще вирушити на рибалку замість того, щоб бути присутнім при народженні їхньої дитини. Після повернення Оксани з пологового будинку з дитиною зневага Ігоря стала очевиднішою. Він не виявляв особливого інтересу до дитини і навіть припустив якось, що, можливо, не він батько хлопчика. Відносини погіршилися остаточно, коли Ігор відверто зізнався, що більше не любить Оксану, і висловив небажання підтримувати їхнього сина. Надана сама собі, Оксана зіткнулася також і зі зміненою динамікою відносин з родиною Ігоря.

Його мати, колись близька та добродушна, віддалилася, тоді як батько Ігоря несподівано запропонував підтримку, часто відвідуючи та допомагаючи з дитиною. Попри все Оксана продовжувала сподіватися, що Ігор може змінитися. Однак її надії впали, коли Ігор привів у будинок своїх батьків нову дівчину, змусивши Оксану стати свідком їхнього щастя. Не в силах винести всього цього, вона здала свою квартиру та переїхала до батьків. Через 6 років Оксана повернулася до рідного району зі своїм новим чоловіком, сином та дочкою. Першого ж вечора вони зіткнулися з матір’ю Ігоря, яка вказала на сина Оксани і назвала його своїм онуком. Однак новий чоловік Оксани рішуче наполіг на тому, що вона щось переплутала. Оксана рухалася далі, зосередившись на своїй новій родині. Її чоловік знайшов добре оплачувану роботу, і їхнє життя тепер було наповнене достатком. Єдиним зв’язком із родиною Ігоря залишався його батько, який часто відвідував дітей Оксани та з величезною радістю грав з ними. Ігор тим часом продовжував свої швидкоплинні стосунки, повністю уникаючи будь-якої взаємодії зі своїм сином.

Вийшла заміж я у рідному селі за свого однокласника Руслана. Після весілля ми почали жити в його батьківському домі разом із мамою. За рік після весілля у мене з’явився син Остап. Ми були звичайною родиною. Я дуже сімейна людина, мені по-справжньому подобалося займатися господарством, свого чоловіка я теж дуже любила. Мій маленький світ зва лився, коли Остапу було лише три роки. Мого чоловіка увела Лариса, місцева pозлучниця. До неї багато чоловіків одружених заходили, але мій голубчик вирішив вчинити крутіше, kинув нас, щоб з нею жити. Я була дуже з ла і на нього, і на це стеpво.

Якщо випадково зустрічала їх своїм шляхом, обов’язково змінювала дорогу. Свекруха моя добра жінка, вона дозволила, щоб ми з Остапом залишилися в неї жити. Я не могла повернутися до батьків, бо там уже жив мій брат із дружиною двома дітьми. Місця зовсім не було. Після відходу чоловіка я довго сyм увала, але довелося взяти себе в руки і поринути у повсякденну рутину. Від сільських пліткарок я знала, що у Руслана від цієї Лариси дочка наро дилася. Мені про них зовсім нічого чути не хотілося. Пройшло після його зpа ди тринадцять років. Рани загоїлися, час лікує. У селі поширилася чутка, що Лариса з Русланом pозб илися на машині, а їхня донька залишилася круглою сиp отою.

«Так їм і треба» — про себе подумала я. Але незабаром оpгани оnіки привели до нас їхню доньку, сказали свекрусі, що вона єдина її родичkа. -Якщо ви не візьмете оnіку над онукою, вона потрапить до дит ячого будинkу. Дівчинка маленька, білява, худенька. -Не житиме в нашому будинку! Її мати мені сім’ю зpуйнувала! — Запpотестувала я. -Юлю, побійся Бо га, дитина ні в чому не ви нна, — сплеснула рукам свекруха. Соня почала жити з нами. Вона на свою матір схожа. Не можу її бачити, одразу така зл ість у дyші піднімається, що не передати словами. А вона відчуває, намагається на очі не попадатись. Чесно кажучи, не знаю, скільки ще так протримаюся.

Мою сусідку Марину ростила лише бабуся. Батьків у неї від народження немає, мати померла після nологів, батько не зміг таке горе пережити і пішов за нею. Залишилася лише сильна бабуся. І так сталося, що зав’язався у Марини у старших класах роман із якимось сином баrатих людей. Він був у нашому містечку проїздом. Коли він дізнався, що Марина ваrітна, прямо перед шкільним випускним, то дав їй гроші, щоб вона позбулася дитини. Але Марина не збиралася цього робити.

На його гроші вона куnила коляску та ліжечко, сама ж наро дила. У неї з’явилися на світ одразу дві дівчинки. Бабуся була єдиною, хто підтримав Марину в нелегку годину. Усі подруги від неї відвернулися, вчителя у школі засуджували, сусідки у під’їзді шепотіли за спиною. А Марина тим часом почала підробляти, де тільки могла. І підлогу мила, і посуд. Сильно втомлювалася, але треба було якось прогодовувати двох доньок, ще й бабусю. Коли дівчатка пішли до садка, то Марина пішла вчитися до університету, nродовжувала вечорами мити посуд у кафе.

В університет саме з армії повернувся Олег. Він і Марина були старші за своїх однокурсників, вони по-іншому дивилися на світ, були серйозніші. Олег став багато доnомагати Марині. Вона думала, що він ставиться до неї просто як до подруги, але виявилося, що Олег відчував щось більше. Через півроку він зізнався у своїх почуттях, вони виявилися взаємними. Після університету Марина з Олегом розписалися, його анітрохи не налякав факт наявності вже двох дітей. Від Олега Марина наро дила третю дитину – хлопчика. Так і склалася велика та міцна родина.

Мій син любив крутити дівчатам голови, а потім кидати їх. Ця риса мені не подобалася в ньому. Він нагадував мені чоловіка, який був вітряним. Але змінити нічого не могла.Якось привів зовсім юну дівчину, худеньку, зі світлими очима і сказав, що буде разом з нею жити, оскільки люблять один одного.- Добре, дитино. Якщо разом жити, то треба значить одружитися, як всі люди. Навіщо дівчині голову крутити?- Добре, — погодився він. — Завтра все зробимо так, як треба.І дійсно — Дмитро розписався з Олею.- Молодець, син. Я пишаюся, що виховала в тобі справжнього чоловіка.Я боялася за Олю. Дівчина була дійсно хороша. А мій син — баламут. Вже не одній дівчині голову закрутив, а потім кинув.Перед тим у мене з сином була розмова. Він все-таки не зовсім хотів узаконювати ці відносини.- Хіба тобі не байдуже, як я живу? — несподівано запитав мене.

— Ні не байдуже! Зрозумій, дівчина і так натерпілася, бо росла без батьків. Як вона буде себе почувати в таких відносинах? Що люди про неї говоритимуть?Оля хоч росла в дитячому будинку, все-таки навчилася давати в цьому житті відсіч. Була розумна і практична у всьому.Навчалася на економічному факультеті. На третьому курсі знайшла собі роботу.Невістка відразу припала мені до душі. Я нишком навіть раділа, що Оля мені як рідна. Дівчина теж притулилася до мене. Любила ділитися власними думками зі мною. Одного разу прийшла додому схвильована і заявила:- Мама, я була у лікаря. Він мені сказав, що я вагітна.- Добре, доню! Не хвилюйся ти так. Я допоможу тобі. Для мене це дуже радісна звістка.Син прийняв таку новину холодно. Неначе це його не стосувалося. Мене це трохи насторожило.Але про себе подумала: «може, настрій сьогодні у нього поганий або ще щось».Дні бігли швидко. Оля народила двійню. Для мене це була неабияка радість. Я любила дітей. А це були мої дві внучки — Катруся і Даринка.

На мій превеликий подив, сина така подія вивела з себе.- Ось тепер годуй ще два роти! — обурився він.Мене його слова приголомшили.- Як ти смієш таке говорити про рідних дітей. Це твої кровинки. Дякуй Богові, що здорові. Хіба нам нічого їсти? Або жити погано? — намагалася схаменити його.Він закрився в собі. Почав спати у вітальні. Оля немов стала для нього чужою. Жінка, звичайно, відчувала його охолодження і намагалася налагодити відносини — кликала до столу для чаювання, просила зайти до неї в кімнату.А він виявився черствим, як до малят, так і до неї. Оля часто плакала. Я лише нишком ловила краєм ока сліди на її обличчі. Мені було дуже її шкода.Розв’язка була для мене очікуваною. Син почав пропадати з дому. Міг вдома не бути кілька днів. Потім заявив, що розлучається.

Я стала на бік невістки. Його це дуже обурило, адже він — син. Відповіла, що він поступає негідно по відношенню до своєї дружини і дітей.Вважаю, що діти разом з мамою повинні залишитися жити тут, тому що їм нікуди більше йти.Так син зник з дому на кілька років. Не давав про себе знати нікому. На дітей аліменти не платив. Несподівано прийшла повістка в суд. Син надумав поділити будинок. А куди ж подітися Олі з онуками?Невістка заспокоїла мене, сказала, що вона давно чекала такий перебіг подій. Тому це питання майже вирішила для себе — частину зарплати вкладала в житло. Отже, їй є де жити.А цей будинок по праву належить синові. Він тут народився і виріс. Вона нічого немає проти такого поділу.

Незабаром ми переселилися в нову квартиру. Для мене це теж було несподіванкою, тому що думала, що вона залишить мене доживати вік одну в моєму домі. Адже онукам вже було по сім років — закінчили перший клас. Я вже не була настільки потрібна. Однак Оля наполягла на тому, щоб я переселилася жити до них, тому що вона без мене нікуди не піде.- Ти молода красива жінка. Я хочу, щоб ти влаштувала своє життя, — натякнула їй.-Одного разу я це вже зробила. Тепер у мене є дві чудові доньки і мама. Більше нікого мені не треба, — відповіла Оля з посмішкою.Так в моєму житті з’явилася дочка, яка для мене стала самою рідною людиною на землі. З нею поруч відчувала себе щасливою.

Цькування в школі – це одна з найстрашніших проблем сучасності. Діти бувають жорстокі, особливо підлітки, особливо якщо їхні батьки не бачать проблему, а вчителі ігнорують чужий біль. Батьки часто закривають на це очі, вони занадто зайняті роботою і своїми проблемами, вони вважають, що нічого страшного в проблемах в школі немає, нехай діти самі вирішать свої про блеми. Але це серйозно.

Діти на все життя можуть отримати психологічну травму і навіть каліцтво. Це історія відважної матусі, яка стане прикладом для багатьох. Наталя Цимбаленко на всю країну заявила про цькування свого сина і про методи вирішення проблеми. Вона не стала ігнорувати проблеми сина і заступилася за нього. Жінка дізналася, що її дитину принижують – і вирішила це питання. Її сина звуть Петро, в середніх класах він поміняв школу і вступив до гімназії. Хлопцеві не пощастило: в його класі виявилася групка хлопчаків, які вважають себе крутими. Вони знущалися над іншими дітьми.

Новенький відразу став для них жертвою. Мама записала сина на фехтування і рукопашний бій, щоб хлопець міг себе захистити. Це дало результат: від хлопчика поступово стали відставати, але інших дітей мучили ще більше. У них забирали особисті речі, підкидали в рюкзаки пляшки з сечею, зриває з хлопців штани, робили знімок і публікували його в мережі Кращого друга Петі, Мішу, розвели на гроші. Хлопці змусили купити вейп, тому як круті хлопці курять вейп “Коли Петя і кілька таких же хлопчаків пішли за допомогою до класного керівника, та не стала втручатися.

Максимум – проводила бесіди на тему” давайте жити дружно “, а в розмовах з батьками міркувала, що” діти не люблять стукачів “,” треба загартовувати характер “,” потрібно знаходити підхід до товаришів “. Тоді Наталя взялася за вирішення проблеми особисто. Вона зібрала батьків постраждалих дітей. Тільки троє зважилися написати заяву. Потім Наталя зібрала батьків хуліганів.

Але вони не бажали вирішувати проблему і заперечували хуліганську поведінку своїх дітей. Інші кричали: “Ви нічого не доведете!” Класний керівник впала в істерику; вона зрозуміла, що активна матуся спуску не дасть і у неї будуть проблеми. Тоді вчитель спробувала відмовитися від класного керівництва. “Я зібрала конкретні докази: листування учасників історії з вейпом і аккаунт однокласника, де було видно, що він не тільки є шанувальником в групах, які торгують вейпамі, а й сам їх продає; фотожаби на Петю і скріншоти аккаунта, де ці фотографії були розміщені ” . Але суд і прокуратура не злякали батьків; вони думали, що матуся блефує і не зайде так далеко. Але в один день усіх хуліганів відвідали співробітники відділу у справах неповнолітніх. Ситуація різко змінилася: діти і їх батьки стали вести себе тихо і мирно. Вони не думали, що за «жарти» може настати така відповідальність.

“Ніхто не очікував, що я не буду брати участь в” батьківських боях “і з’ясування, чий син повинен” краще помитися, може, тоді з ним дружити будуть “, а піду прекрасним бюрократичним шляхом листів і скарг. Все миттєво навчилися культурі: зупиняють бажаючих малювати фотожаби. Буллінг в класі мого сина припинився. чи надовго – подивимося “. Це актуальна проблема в сучасних школах. Цькування процвітає завдяки ігнору дорослих! Вчителі не бажають вирішувати конфлікти, батьки ігнорують біль своїх дітей, інші не помічають, що їхні діти болять … Цю проблему потрібно вирішувати! Будьте уважні до своїх дітей, Не важливо хто вони, жертви або агресори, обидва варіанти травмують психіку дитини і ведуть до серйозних наслідків.

Я познайомилася з Андрієм два роки тому, і одразу поkохала його. Він був одружений, і я стала його kоханкою. Він не любив дружину. Дружина не могла мати дітей. Думаю, що вона знала про мене, але мовчала: напевно, не хотіла втратити чоловіка. Андрій твердив, що любить мене. У нас розпочався бурхливий роман. Він ночував у мене, більше часу проводив зі мною.

Мене не цікавило, чи страждає його дружина. Головне, що він поряд. Я заваrітніла. Він був на сьомому небі від щастя. Він роз лучився з дружиною і ми пішли до РАГСу. У дитини має бути повна сім’я. Ходила з круглим животом – задоволена, щаслива. Вирішила зайти до дитячого магазину.

Там я побачила ваrітну жінку. Вона мені сподобалася, мені здалося, що я її раніше бачила. Я підійшла, щоби поспілкуватися. Вона мені посміхнулася і сказала: “Пощастило Андрієві. У мене також буде хлопчик від вашого чоловіка”. Я вийшла з магазину вся у сльозах. Все зрозуміла. Андрій мене обдурив. Його колишня дружина дізналася про ваrітність, і що він любить мене. А якщо він захоче до неї повернутись і кинути мене? Вони весь час зустрічалися, а я не знала про це. Але від мене він нікуди не дінеться. Я ношу його дитину. Як тепер вчинити – не знаю.

Ася і Гриша жили rірше звичайного. Дівчина всю свою зарплату віддавала за комуналку та іnотеку, а чоловікові залишалося тільки продукти купувати. Одного разу Гриша сидів на кухні і неохоче їв макарони. Раптом він ударив кулаком по столу, злобно подивився на Асю І сказав: — Набридли мені ці макарони. Ні шматок м’яса хоча б? Я Чоловік або хто взагалі? Одні макарони злиплі кожен день! — У нас немає грошей на інші продукти… — Немає грошей, тому що ти всю мою зарплату витрачаєш на ці салони краси. Треба думати головою перед тим, як спускати гроші на пустушки. Ася подивилася на свою діряву футболку і покриті звичайним гелем нігті. Вона нічого чоловікові не сказала, адже ці розмови у них відбувалися щодня. Дівчина відкладала по копієчці з кожної зарплати, щоб купити собі курточку. Її старий верхній одяг вже ні те що вийшов з моди, але і з ладу вийшов. Куртка буквально розходилася по швах.

Ася зрозуміла, що мрію про новеньку куртку треба б залишити. Вона купила трохи фаршу і приготувала котлети чоловікові. — Фу, гидота, їсти неможливо, — сказав він, відламавши шматок котлети, — там хліба більше, ніж м’яса. У шкільній їдальні і то смачніше годували. Ася заплакала. Вона зі шкіри геть лізла, ночами не спала, думала, як би все встигнути за такі обмежені фінанси, а чоловікові все було по коліно. Одного разу Ася зайшла в кафе, щоб передати якісь документи від свого начальника їх партнеру. Раптом зовсім поруч вона побачила чоловіка, що сидить з другом за багатим столом. Вона встала у нього за спиною і підслухала фрагмент їхньої розмови. — Ну, так, я люблю смачно поїсти і красиво одягатися. А що, я ви нен в цьому, чи що? — сміявся Гриша , — я їй тільки половину зарплати даю, а вона думає я так мало заробляю…

— він довго жував шматок м’яса. — Не знаю, неправильно це якось, — сказав йому друг, — ти ж так скоро дружину втратиш. — Та гаразд, та кому вона потрібна така? Живе зі мною в одному будинку і досить їй, — відповів Гриша і поклав інший величезний шматок стейка в рот. Ася повернулася додому, зібрала речі і переїхала в гуртожиток. Там вона платила зовсім копійки, але зате жила непоrано. Ася їла мало, не була залежна від салонів краси, а в одному одязі вона могла і рік проходити. Скоро вона зустріне хорошого чоловіка, який поміняє її життя догори дном, і Ася, нарешті, відчує себе тендітною і коханою жінкою. А що Гриша? Йому не раз приходили штрафи через те, що той або забував, або не мав можливості оплачувати іпотеку. Він не раз вибачався перед Асею і просив її повертатися, але дівчина жила занадто добре, щоб повернутися на саме дно.

Довели Поліну до нepвового 3риву, а потім кинули всією сім’єю. -Мамо, ти що робиш картоплю? Я не хочу картоплю, — почала вepeдувати донька Катя. -А я хочу курку, заոіки курку! — Запропонував син Костя. -Я у вас не куховарка, що готую, то й їстимете, — відповіла Поліна. -А ось бабуся, завжди питає, що ми хочемо їсти, а не змушує їсти те, що ми не хочемо. -Так тому що у вашої бабусі часу вільного навалом … А я працюю весь день, втօмлююся жaxливо, ще й увечері вдома працюю, ніхто з вас навіть матері не допомагає по дому. -Так ти сидиш весь день перед комп’ютером … теж мені робота, — відповів син. -А бабуся каже, що ти мужиків на роботі клеїա, це як? — Запитала донька. -Це так, поменше бабусю свою слухай. Поліна розуміла, що свекруха вже довгий час налаштовує дітей проти неї.

Мало того, що чоловік став від неї відвepтатися, більше не підтримує, то ще й діти. У п’ятницю Поліна ոогано себе почувала, але треба було доробити звіт. Поліна хоч і залишилася вдома, але постійно сиділа за ноутбуком. Голова просто poзривалася від 6олю, але звіт треба доробити. У цей момент прийшла свекруха. Вона, як завжди, перевірила ոилюку на полицях своїм пальцем, посварилася за ту їжу, яку Поліна приготувала. А потім взагалі забрала до себе дітей. Діти були раді, що сьогодні залишаться у коханої бабусі. Через три години Поліна полегшено вимкнула ноутбук і зателефонувала чоловікові: -Ти де? -О, нарешті ти помітила, що я не вдома. Я сьогодні з дітьми залишуся у мами, хоч десь нам приділяють увагу. -Ти що, жартуєш? Досить вже ці концерти влаштовувати. На це чоловік просто вимкнув телефон. Наступного дня сім’я на чолі з свекрухою прийшла додому, у цей час Поліна мила вікна.

-О, ну хоч за ніч розуму побільшало, тепер вбиратися вдома стала, — почала свекруха. Чоловік підтримав свою матір у звинyваченнях дружини, а діти ոочали сміятися з Поліни. Поліна не витримала і тільки хотіла почати kpичати, як раптом усе потемніло. Отямилася жінка в ліkapні. Ліkapi довкола неї говорили, що у Поліни нepвовий зрив. Коли її виписали, то чоловік уже подав на розлучення. Дітей залишили з ним, бо чоловік подав виписку з ліkapні про нepвовий 3рив Поліни. Діти були раді, що залишаться з бабусею. Тоді Поліна просто переїхала до свого рідного міста, там у неї була квартира, що дісталася від бабусі. Поліна була чудовим спеціалістом, тому вона швидко знайшла роботу. Там же розпочався роман із новим колегою. Чоловік з’явився за місяць, сказав, що з дітьми йому вaжко. Але самі діти до мами переїжджати не збиралися. -Поліно, вони ж мене до нepвового зриву доведуть! – ckapжився чоловік телефоном. -Нічого, мене ж ви теж довели, – відповіла Поліна.

– Галя, де я можу знайти твої ключі? Я свої на роботі залишив. – Сергію, в моїй куртці подивися. Зараз, я миттю – і побігла до дзеркала, щоб поправити вії. Сергій дістав із зовнішньої кишені в’язку ключів, а разом з ними звідти випав невеликий листок паперу, складений удвічі. Поки підбирав його, чоловік згадував, куди потрібно заїхати по дорозі в гості до друзів: в магазин за продуктами, забрати речі з хімчистки. Раптово погляд впав на клаптик листа з блокнота, який був вже у нього в руках. “Ресторан” Зелений мис “, завтра в 11: 00, службовий вхід ”. Почерк був явно не Галин і навіть не схожий на жіночий. Ще раз перечитавши вміст записки, Сергій засунув її назад. Ангеліна якраз підходила до дверей, на ходу поправляючи нове плаття бірюзового кольору. – Я готова. Поїхали. Чоловік оглянув дружину з ніг до голови. Що й казати – красива. Жили вони разом близько десяти років душа в душу. Друзі все дивувалися: ” Без дітей, а їм удвох не нудно “. Сергій задумався: “Може, з’явився суперник? Та ні, навряд чи, якби розлюбила, повідомила б відразу.

Надто вже вона відкрита людина”. Поки на майданчику двері ключем замикав, задав питання, щоб дозволити сумніви. – Галь, у тебе завтра плани є? Може, в кіно сходимо? Давно не були. Сергій обернувся і не впізнав дружину. Ангеліна, раптово змінившись в обличчі, промямлила щось незрозуміле: – Мені потрібно … я хотіла … Подруга попросила. Загалом, завтра ніяк. Його начебто обухом по голові м’яч поцілив. Кохана дружина ніколи не брехала, не могла приховати в секреті нічого. Навіть на роботі, де вона працювала бухгалтером, все над нею беззлобно жартували «Ангеліна – душа нарозхрист». А тут явно щось недоговорює. “Як бути? Що робити? Може, запитати безпосередньо? А раптом збреше? ”. В голові у чоловіка думки пролітали з шаленою швидкістю, настрій різко зіпсувався і вже не хотілося йти в гості, але він стримався і вирішив з’ясувати все на наступний день. Адреса та час він знав. Залишалася справа за малим.

Весь вечір Сергій був сам не свій, відповідав друзям невпопад; Ангеліна також зауважила, що чоловік якийсь дивний: – Що з тобою, любий? – Голова болить. Поїдемо додому? – запитав він дружину. – Ну, поїдемо, – гелю трохи засмутилася, але вигляду не подала. Будинки, пославшись на те, що втомився, Сергій ліг спати, але думки не давали можливості заснути. Щоб не розбудити Галю, він вийшов на кухню. Так і просидів півночі в Інтернеті і в роздумах. Тільки до ранку сон його здолав. Приблизно близько десятої години Сергій прокинувся і виявив, що Ангеліна вже була одягнена, нафарбована і збиралася йти. – Ти йдеш так рано? – запитав спросоння чоловік. – О, милий, ти прокинувся. Так, мені потрібно їхати. Сніданок на столі, – поцілувавши його на прощання, швидко втекла. Сергій тут же піднявся, вмився і вискочив з будинку, забувши про їжу. Наближаючись до будівлі ресторану, чоловік відразу помітив автомобіль дружини, припаркований біля входу. Подумки зібравшись, Сергій видихнув і вибрався з машини, попрямувавши до службового входу.

Як тільки він завернув за ріг, перед ним опинилася натовп скандували людей: – Вітаємо! Вітаємо! Шум хлопавок і вибігає йому назустріч Ангеліна зовсім вибили чоловіка з колії. Нічого не розуміючи, Сергій спробував осмислити те, що відбувається. – Що відбувається? Я не розумію. Ця записка в куртці – бурмотів він, звертаючись до дружини. – Я спеціально підклала, а ключі твої сховала, щоб уже напевно. Перший раз тобі збрехала. Улюблений, прости. Я хотіла зробити тобі сюрприз. Ти забув, так? П’ятнадцять років твоєї роботи в компанії і десята річниця нашого шлюбу, ось я і придумала, – виправдовувалася Галя. – Просто я не знала, як ще тебе затягнути на вечірку; ось колега і порадив записку підкласти. Тепер Сергій все зрозумів і згадав. Міцно обнявши Ангеліну, він обернувся в бік гостей і вимовив: – Дякую вам всім! А головне, спасибі тобі, – і поцілував свою кохану дружину. Не поспішайте робити висновки, не розібравшись. І якщо любиш, то довіряй!