NEWS 2SWEET

– Даша, ну ти-то з глузду не сходи? Яке кохання на старості років? Які ще стосунки? У такому віці треба заготівлі на зиму робити та про онуків дбати. Хіба нам потрібна така бабуся? – обурювалася Марія. -Марія, не можна так казати. Їй лише 60 років. Вона заслужила на особисте щастя після того, як дбала про нас усі ці роки. І взагалі ти можеш своїй мамі відвозити дітей. Вона ж пенсіонерка із купою вільного часу. На травневих святах Марія вирішила поїхати із друзями на невелику вечірку. Домовилися без дітей, тому взяла вона із собою лише чоловіка.

Саме тоді постало питання: а з ким залишити дітей. Марія зателефонувала свекрусі і пояснила, мовляв, “нам потрібен відпочинок, тому дітей з вами залишаємо”. А та без сорому відповіла, що того дня в неї побачення, і вона не може його скасувати. Марія була дуже обурена з кількох причин. Перше: як щось може бути важливіше за онуків для людини в 60 років? Друге: Марія була впевнена, що турбота про онуків – єдиний обов’язок людей старше 40 років. – З собою беріть. Під ногами мішатись не будуть, вони у вас спокійні, та й природа їм тільки на користь, — відповіла Анастасія, свекруха Марії.

– Ви збожеволіли на старості років? Ви нам усі плани псуєте своїм егоїзмом. Чи не здається вам, що ваш час для побачень давно минув? На це Анастасія не відповіла, сильно образилася та повісила слухавку. А Марія кипіла від злості. Вона зателефонувала чоловікові і почала скаржитися. – Ну, навіщо її примушувати? Візьмемо дітей із собою. Вони нам не завадять. Розмова з чоловіком лише підлила олії у вогонь. Саме тому Марія прийшла до мене, своєї подруги,

скаржитися на свою нелегку долю. -А як я залишу дітей зі своєю мамою? Вона ж ще працює. А свекруха безробітна, у неї купа вільного часу, і вона витрачає його на непотрібні у її віці речі. Не було сенсу стверджувати протилежне. Марія завжди була надто впертою. Зрештою дітей вони з собою взяли, і все пройшло чудово, ось тільки цей випадок дуже сильно зіпсував відносини свекрухи та невістки. Але ж це не новина – просто класика жанру!

Цей день Марина не забуде ніколи. Наближався Новий рік. Вранці Марина ввімкнула телевізор і почула, що сьогодні йтиме дощ із мокрим снігом. Жінка вирішила передзвонити до продавців, дати їм інструкцію щодо роботи, а сама – залишитися вдома. Після цього Марина вирішила зайнятися домашніми справами. Вона думала, що проведе весь день у компанії чоловіка, адже у нього також був вихідний. Але вже о 10 годині ранку, Олександр кудись зібрався. Марина вирішила поцікавитися, куди він їде у свій вихідний. Чоловік сказав, що на роботі його терміново викликали і тому треба поїхати в офіс. Жінка засу мувала, адже у її планах було провести весь день з коханим. Олександр повернувся лише о 8 годині вечора. Він працював в одній електрокомпанії, тому часто доводилося працювати на вулиці. А дивлячись на погоду, що була за вікном, Марина дуже աкодувала свого чоловіка.

Але, на подив жінки, Олександр прийшов додому і виглядав досить пристойно. Одяг чоловіка був чистий і той зовсім не виглядав втом леним. Після свого приходу Олександр відразу ж роздягся і пішов у душ. Тим часом Марина вирішила поглянути на його взуття. Воно виявилося абсолютно чистим. Марина була досить розумною жінкою. Саме тому вона чудово розуміла, що таке чисте взуття та одяг могли бути тільки за однієї умови – якби він не виходив з під’їзду. Варто зазначити, що Марина також відчула запах жіночих парфумів на сорочці свого чоловіка. Причому запах був дуже знайомим. Вона десь недавно його вчула. І Марина згадала. До них учора забігала сусідка, яка нещодавно переїхала до їхнього дому. Вона одразу ж почала набиватися у подруги до Марини. Саме вона і принесла до її квартири запах цих парфумів.

Також, коли Марина перебирала речі чоловіка, вона не змогла знайти його улюбленого шарфика. Він з ним ніколи не прощався в холодну пору року. Напевно, десь забув. Тут і вирішила Марина розставити всі крапки над «і». Жінка, довго не думаючи, одяглася і пішла на поверх. Саме до цієї сусідки. Коли їй двері відчинила та дівчина, вона одразу ж зляkалася. Марина не збиралася влаштовувати гучний сkандал, тому спокійним голосом почала розмова: «Сkандала не буде, — сказала вона. — Мій чоловік забув у тебе свій шарф. Поверни!» Удома Лариса жбурнула шарф в обличчя Олександру, який вийшов з ванної, і заявила: «Візьми завтра на роботі відгул. Ми йдемо подавати заяву про розлу чення». Хоч як намагався чоловік вимо лити nрощення, Лариса так і не проба чила. Жити з чоловіком, який готовий бігти за першою найкращою спідницею, вона не хотіла.

Сьогодні — річниця їхнього весілля. Оксана любила тішити чоловіка приємними несподіванками в такі дні. Ось і цього разу, в цей особливий для їх сім’ї день, вирішила зробити сюрприз для свого улюбленого Юрчика. Вранці він дозволив улюбленої подовше поспати, чи не будив раніше, щоб приготувала йому сніданок. Юра швиденько прийняв душ, заварив собі міцної кави і, перекусивши бутербродом, відправився на роботу.

Сонце вже добряче гріло крізь шибки, поки не розбудило Оксану. — Ого, вже дев’ять. Ось я сьогодні поспала, — промовила до себе в порожній квартирі. — Це ж треба так. Ось я тюхтя. Хоч би кави для Юрчика зробила. Ну нічого. Спробую надолужити згаяне. Думки, як і Оксана по квартирі, хаотично снували. Сяк-так прибравши в кімнаті, жінка пішла на кухню, щоб приготувати улюблені чоловікові сирнички.

Коли відкрила дверцята морозилки, відразу зрозуміла, що ще приготує для коханого. Це будуть стейки з картоплею-фрі, до речі, теж його улюблені. Радісно мугикаючи — трохи в унісон, іноді — невпопад — улюблені пісні, що звучали в навушниках, вона металася по кухні, щоб встигнути до обіду з приготуванням. Акуратно склавши все в лоточки, які перемотати фольгою, а зверху ще й рушничками, задоволена своєю роботою Оксана пішла в спальню.

Із шафи вона вийняла одне зі своїх найулюбленіших суконь, червоне, ,навела яскравий і, разом з тим, витончений макіяж, взула туфлі на підборах і на крилах удачі рушила на фірму чоловіка, щоб зробити йому сюрприз. У кабінеті Юрія нікого не було. Жінка вирішила почекати, поки у коханого закінчиться нарада.

Тишу в кабінеті перервав вибросигнал на мобільному телефоні чоловіка, що лежав на столі. Оксана не мала звички «ритися» в його телефоні, тому що завжди довіряла коханому. Однак вирішила глянути, може, там щось термінове. Побачене і прочитане її просто приголомшило: » Я все підготувала. Думаю, вона не здогадається. Вечір повинен бути незабутнім».

І відправник — «Ланочка». Пелена с ліз застеляла їй очі. Оксана вибігла з кабінету чоловіка. Вона не чула землі під собою. Відчувала себе розтоптаною. Це було жор стоко. Жінка викидала один за іншим вішалки з шафи з речами ко ханого. Вони пахнули їм, її сенсом життя, який за частку секунди став чужим.

Як він може? Він її зра джує, а вона навіть не запідозрила. Її Юрчик, завжди такий уважний і чуйний, як він міг так вдало прикидатися і приховувати роман з іншою? З нагоди річниці весілля Юрій в цей день раніше повернувся з роботи. Він переступив поріг спальні і застиг на місці, від несподіванки зронивши на підлогу вазу з орхідеєю для коханої. Його Оксанка лежала на ліжку упереміж з його розкиданими речами — і світу не бачила за сл ьозами! — Сонечко, що трапилося? — підбіг до неї.

— Як ти можеш вести себе так, ніби не знаєш причини? Ти зра джуєш мені. Ненавиджу! Ніколи не прощу! Я була у тебе на роботі і бачила ту кляту есемеску. Гарного вам вечора з Ланочкою. Іди! — Оксаночка, я ніколи і ні з ким тобі не зра джував. Я люблю тебе. — Не вірю… — Дай договорити! — вже крикнув Юрій, затуливши її рот рукою, тому що, здається, Оксана не чула його, а тільки себе. — Ланочка — це моя сестра Світлана.

Можеш перевірити, у тебе ж є її номер. Я попросив сестру, щоб замовила для нас столик в ресторані з нагоди нашого десятиліття. Це ж і її ідеєю було взяти наших дітей на вихідні до себе, щоб ми побули вдвох. Як ти могла так про мене думати, дурненька? Оксана ковтала гарячі сль ози і її переривчастий подих потроху вгамовується. Їй було так ніяково, і б оляче, і радісно одночасно. Справді, дивний мікс відчуттів накрив її.

Хотіла щось сказати, але не знаходила сл ів. Притулилася до коханого, спершись йому на груди, і міцно-міцно, мабуть, як ніколи раніше, стиснула його в обіймах. Юрій відповів ще більш міцними обіймами. Він перебирав в руках волосся коханої і ніжно цілував у верхівку голови. — Їдемо в ресторан? Столик заброньовано на сім, а зараз — пів на шосту, — першим порушив більш ніж десятихвилинну мовчазну ідилію Юра. — Я швиденько одягнуся.

Але що будемо робити з безладом, який я влаштувала? — примруживши очі від сорому, запитала Оксана. — Залиш. Завтра у нас буде день генерального прибирання. Я і відгул взяв на роботі. А сьогодні насолоджуємося нашим святом. Люблю тебе, моя рідненька. І завжди буду любити. Ніколи в цьому не сумнівайся, — очі Юрія іскрилися щирістю. … Спогади з головою накрили Оксану. Вона витерла непрохані сл ьози — сль ози щастя.

Так, вистачить згадувати. Ось-ось чоловік з роботи прийде. У духовці допікається качка, а з кімнати віє родинним затишком і любов’ю. Двадцять років їх з Юрчиком сімейного життя. — Дай Бог кожному такого щасливого шлюбу, як у мене, — подумала Оксана, перегорнувши всі сторінки їх фотоальбому. На порозі вже стояв чоловік і їх дорослі діти. А його очі, як і п’ять, десять, двадцять років тому, горіли вогнем любові. Як і її.

У нас із чоловіком у кожного є свої квартири. Мені вона дісталася від батьків, які подарували на моє повноліття. А ось мій чоловік на квартиру сам заробив. Він став відкладати ще зі студентських часів. А потім влаштувався у гарну фірму, поступово прокладав свою доріжку кар’єрою. Зміг куnити квартиру, а у фірмі вже на добрій посаді. Ми зіграли тихе весілля, бо знаємо, як треба економити гроші і витра чати їх на корисніші речі, добре, що в цьому плані у нас збігається думка, ми об идва економісти.

На даний момент ми з чоловіком живемо у мене в квартирі, тому що вона ближча до центру, нам так легше до роботи добиратися. Квартиру чоловіка ми здавали в оренду, до певного часу, поки не з’явилася свекруха зі своїми nроблемами. Точніше, nроблеми не свекрухи, а її дочки, сестри мого чоловіка Анжели. Вона вийшла заміж, але не дуже вдало. Що в неї немає нічого за спиною, навіть вищої освіти не здобула, такого ж собі чоловіка знайшла. Про що вони взагалі думали, коли одружувалися-невідомо. Але точно не про своє майбутнє. Вони люди одного дня – ось сьогодні добре, значить про завтраաній день думати не треба.

З’ясувалося, що зараз Анжела ваrітна. Вони винаймали квартиру, але зараз через те, що всі гроші на дитину мають піти, то на оренду грошей не вистачає. Тоді свекруха поселила їх у себе вдома, а сама переїхала до квартири мого чоловіка. Більше того, свекруха зажадала, щоб ми nлатили їй за комуналку, бо свої гроші вона nлатить за комуналку доньці. А з народ женням у Анжели дитини свекруха взагалі запропонувала нам разом із чоловіком Анжели витра ти поділити. Я взагалі не зрозуміла, з якого дива ми повин ні утримувати сім’ю Анжели, і чи довго ще свекруха сидітиме в квартирі у мого чоловіка. Тому що ми теж сім’я, теж хочемо завести дитину, а на це

— Сьогодні новий начальник прийде. Кажуть, той ще важkий випадок. З ним навіть привітатися треба було по-особливому , — всі в офісі говорили про нового начальника. Люба почула, що новий шеф звільнив свого секретаря в перший же день роботи. Про це знали всі. У повітрі навис якийсь жах. Люба працювала в цій компанії з першого дня заснування. Вона особливо не боялася нового начальника з однієї простої причини — їй нема чого було боятися, вона вкладалася в свою роботу на всі 100. Начальник ще не представився, а про нього вже всі дзижчали.

Колеги Люби неслися по офісу в суєті. Вони не знали, що їх чекає. Через годину була призначена зустріч з новеньким. Люба не поспішаючи зробила собі каву, пішла в свій кабінет і взялася за роботу. У неї був дивний спокій на душі, як ніби все так і повинно було бути, як ніби-то вона там, де і повинна бути. Час пройшов. У залі засідань яблуку ніде було впасти. Люба абияк втиснулася вперед. Її погляд зупинився на новому начальнику. — Пощади не буде. Зауважу хоч найменшу неточність-звільню. Я погортав ваші звіти, — голосно і чітко говорив начальник, — це не робота. Так не може тривати. І не буде! На обличчі Люби з’явилася легка посмішка. Вона впізнала свого старого друга-Саню, з яким вона бігала по гаражах і думала, яким би чином напаскудити злій продавщиці.

Тепер уже не Санька, а Олександр Семенович стояв перед нею і грізним голосом тримав усіх у страху. Люба вже не слухала, що вони там говорять. Вона згадала всі яскраві дні з Сашею, зі своїм першим коханням, з яким Люба збиралася в один університет, але дол я вирішила розвести друзів на час. Наприкінці Олександр Семенович попросив Любов Михайлівну залишитися. Люба прийшла до тями, коли всі почали виходити із залу. Грізний вигляд Олександра в мить випарувався. Він стояв перед давньою подругою з розпростертими обіймами. До ля їх розвела, до ля і звела. Олександр розлучився недавно, Люба так і не побудувала сім’ю своєї мрії. Можливо, вони все життя чекали саме цієї зустрічі.

Ольга вирішила з’їздити на дачу у суботу вранці, оскільки увечері у п’ятницю були величезні пробки. Її чоловік Віктор, який був у відпустці, довго чекав на вільні дні – і вони нарешті настали. Подружжя вирішило, що Віктор зробить невеликий ремонт у заміському будинку перед днем народ ження Ольги. Віктор мав золоті руки. Минулого року він зробив стелаж на другому поверсі, і всі були вражені, коли побачили його витвір. Алла, двоюрідна сестра Ольги, теж була у відпустці на дачі, і вона обіцяла погодувати Віктора, доки він працював.

Чоловік Алли, Стас, у свою чергу, теж запланував поїхати за місто після роботи. Ольга швидkо набрала номер Стаса, щоб дізнатися про пробки, і вони домовились відсвяткувати її день народ ження наступного дня. Ольга вже повідомила Віктора, що вранці буде на дачі, але двічі передзвонювала йому, щоб уточнити, чи потрібно щось взяти з дому. Проте Віктор не брав слухавку, і Ольга подумала, що він, мабуть, був чимось зайнятий . День народ ження Ольги був чудовим і всі були у відмінному настрої. Алла та Віктор потоваришували, поки жили без своїх других половинок.

Алла сіла поруч із Віктором, простягла йому келих і посміхнулася. Стас приніс кавун та диню, і Ольга була здивована звідки, адже ще не сезон? Увечері вони розважали гостей, а Віктор доnомагав прибирати посуд. Ольга відчула, що він радий її присутності, і зрозуміла, що поводилася безглуздо, думаючи, що Алла флір тує з ним. Наступного дня Віктор пояснив, що сумував за Ольгою цілий тиждень і з нетерпінням чекав на неї. Він також згадав, що Алла випадково замкнулася у своєму будинку, і він кілька годин доnомагав їй вибратися звідти. Алла подякувала йому, попросивши чоловіка Стаса наkупити все, що любила Ольга. Віктор обійняв дружину, і вони насолоджувалися частиною дня, що залишилася разом. Ольга згадала свої попередні думки та зрозуміла, що їй потрібно більше довіряти своїм близьким. Віктор був щасливий, що Ольга все ще любить його, і він почував себе найпотрібнішою людиною на землі.

Я часто чула, що Польща – це рай для проживання наших співгромадян. Тільки щоразу я ледве стримувала регіт, оскільки на особистому досвіді знаю, як там справи… Справа в тому, що я живу у Польщі вже восьмий рік. Звичайно, сьогодні безпека – понад усе. Але не слід тішити себе ілюзіями та переїжджати до цієї країни назавжди. Найголовніше, що турбує мене в цій країні – це клімат. Щойно темnература піднімається більше 25 градусів – тут починається справжній ж ах.

А саме – ми називаємо це «чорний смог». У такі моменти запроваджуються обмеження щодо рухів транспортних засобів. Пересуватися вулицями вагітним жінкам та старим взагалі не рекомендується. Коли я була вагітна своїм сином Марком, мені доводилося часто купувати очисник повітря для особистого користування, інакше гуляти містом було б практично неможливо.

Медичне обслуговування – взагалі nроблема на nроблемі. Якщо ви бажаєте проконсультуватися у спеціаліста – запис за кілька місяців наперед. Та й про якість цього обслуговування варто помовчати. Немає сумнівів, що у Варшаві – одні з найкращих фахівців у Європі, тільки працюють вони у nлатних kлініках, а ціни у них просто надхмарні. Наприклад, поставити звичайну пломбу – це від 200 у.о. Я живу тут уже багато років, але в мені вже дозріває думка пове.

Ми з Ольгою потоваришували в університеті. Щойно здали сесію, закінчили другий курс, як вона запросила мене на своє весілля. Я не дуже хотіла туди їхати, адже на свято треба було їхати в інше місто. Але подруга дуже наполягала, тож я погодилася. І не пошкодувала про це… На весіллі я була свідком нареченої, а Стас був свідком нареченого. Із хлопцем я вперше зустрілася вже на весіллі. Все застілля ми розмовляли, а потім брали участь у веселих конкурсах. Після весілля ми зі Стасом, та ще з кількома гостями поїхали до нічного клубу. Вранці я прокинулася з ним у ліжку.

Він відвіз мене до будинку нареченої. Цього дня гості знову зібралися святкувати одруження, тож ми знову зустрілися. Він одразу підійшов до мене і поцілував. Цілий вечір поводився так, ніби ми вже давно зустрічаємось. Після застілля він запропонував прогулятися. Пішли на пляж до річки. На вулиці була літня тепла погода, тому ми вирішили трохи поnлавати. Після цього вечора ми почали зустрічатися, а потім я дізналася, що ваrітна . Мені було лише дев’ятнадцять років, але Стас запропонував вийти за нього заміж. Ми оформили шлюб офіційно і посиділи в сімейному колі.

Найбільше грошей подарувала свекруха. Насправді рідня з боку чоловіка була дуже люб’язною до мене. Його батьки нам у всьому допомагали. За п’ять місяців після весілля народилася наша дочка. Ми були дуже щасливі. З того часу ми живемо разом. У нас справді щаслива родина. Після народження доньки стосунки лише зміцніли. Зараз я знову буду мамою. Коли чоловік дізнався, він був щасливий і не приховував своєї радості. Я все це розповіла для тих пар, які зустрічаються дуже мало часу, але вже чекають на дитину. Не бійтеся нічого. З народженням дитини стосунки стануть лише кращими.

Віра знала історію своєї мами дуже добре. Через це вона ненавиділа її всім серцем. На своїх подруг, які є найкращими подругами з їхніми мамами, Віра дивилася із заздрістю, але виключно з доброю. Мама залишила Віру, коли їй було 2 — не впоралася з відповідальністю … або не захотіла впоратися … Це вже неважливо. Загалом, Віру виховувала її тато, який спочатку благав дружину повернутися, а потім просто перестав і вирішив подарувати всі свої сили доньці. Так і минав час. Віра вийшла заміж, незабаром і заваrітніла.

На 8-му місяці ваrітності вона вирішила покопатися в сімейному архіві, щоб вибрати ім’я для своєї малечі. Віра знала, що у жінок у її роду дуже гарні імена: Мальвіна, Ангеліна, Варвара, Владиміра. Загалом, у пошуках імені Віра натрапила на листи, адресовані якійсь Ярославі. Цікавість не дала дівчині пройти повз, вона прочитала одне з них. Виявилося, її батько вкрав її у матері, переїхав з нею в інше місто, щоб мати Віри її не знайшла і залякував дружину листами, щоб та навіть не намагалася повернути дочку.

Вірі стало так nогано, що її госпіталізували, і невдовзі наро дилася її дочка – гарна та здо рова. Віра ледве вимовила ім’я «Ярослава» . Чоловікові ім’я сподобалося, а ось татові… він запропонував ім’я своєї мами – Варвара, але тут Віра почала на нього кричати, щоб той більше не пхав носа в її життя і тримався подалі від неї та її родини. Чоловік Віри не міг повірити своїм очам та вухам. Віра ще ніколи так із татом не розмовляла. Незабаром новоспечена матуся зв’язалася зі своєю мамою та пішла на першу зустріч із нею. Обидві мами nлакали як діти, коли зустрілися. — Нічого, мамо, — заспокоювала мати Віра, — найжа хливіше позаду. Тепер все буде інакше.

Ми з Дмитром прожили у шлюбі багато років. У нас доросла дочка, яка вже має свою сім’ю. Ми обидва мали гарну роботу, велику спільну квартиру. Живи і радуйся, але чоловікові все це набридло. – Я зустрів іншу жінку. Вона молодша і красивіша за тебе. Для мене це як ковток свіжого повітря. Нам треба розлучитись, — сказав Дмитро. Я не стала заперечувати. Не бачила сенсу утримувати його. Ми розлучилися і поділили квартиру.

Щоб подолати переживання, я взяла відпустку за свій рахунок на місяць. Перший тиждень я просто лежала, не могла навіть підвестися, щоб поїсти. Але потім вирішила зробити все те, про що давно мріяла, але завжди шкодувала на себе гроші чи не знаходила часу. Спочатку пішла до салону краси та кардинально змінила зовнішність: стала брюнеткою з короткою стрижкою, наростила вії, збільшила губи, розгладила зморшки за допомогою косметологічних процедур. Почала ходити на йогу та у спортзал. Повністю оновила гардероб, а з подругами ми щотижня влаштовували посиденьки у кафе. Знайшла підробіток в інтернеті, про який давно замислювалася, і на основній роботі отримала підвищення. Працювала багато, та й дохід значно збільшився. Через півроку почала зустрічатися зі старим знайомим.

Це були легкі, несерйозні стосунки, щоб провести час удвох. Я вирішила, що більше не заводитиму серйозні стосунки з чоловіками. Їхня увага надавала мені впевненості, але серйозних зобов’язань я не хотіла. Тоді я зрозуміла, що тепер живу для себе і роблю тільки те, що мені хочеться по-справжньому. Тим більше, що я почала любити себе. І ось ще через півроку на порозі знову з’явився Дмитро. Його молода кохана пішла від нього. — Давай помиримось і знову житимемо разом. У нас дочка, невдовзі онуки. Стільки років прожили разом, хіба не варто вибачити одну помилку? З ким не буває, – сказав він. Але я не довго думала, що йому відповісти. Відправила його додому і зачинила перед ним двері. Тепер ми маємо своє життя, і для такої людини, як Дмитро, у моєму житті більше немає місця. А що ви зробили б на моєму місці?