NEWS 2SWEET

Якось подруга розповідала, що з її онукою трапилася така ситуація. У їхньому сусідньому будинку рік тому купила квартира родина Колі. Коля десятирічний хлопчик почав вчитися разом з онукою подруги. — Бабуся, Коля запросив мене на свій день народження. І не тільки мене, а ще всіх наших друзів. — Дуже добре, онуче, — відповіла подруга. — Тільки, бабусю, він зазначає не вдома, а в піцерії. Дуже класне місце і піца там смачна. — А що даруватимеш? Ходімо завтра купимо подарунок разом. — Ні бабуся, він сказав, щоби замість подарунка ми подарували rроші. — Ну, добре – подумала подруга. У день народження бабуся зробила внучці гарну зачіску, дала rроші для подарунка та ще трохи для кишенькових витрат.

Мало, нехай буде у дівчинки. І втекла вона радісна на свято. Але за пару годин повернулася. Уся су мна, без настрою. -Мила, що трапилося? — Бабуся, свято якось швидко закінчилося. — Це я помітила, онуче. Але чому? — Коля прийшов, сказав нам спершу привітати його та подарувати rроші. Він поклав їх у кишеню і сказав дістати гроші, що залишилися в нас. На це замовитимемо піцу та напої. Я була розча рована, хотіла повернутися і піти, але не вистачило сміливості. Ми зробили так, як він сказав. Але rрошей вистачило лише на одну піцу та пляшку напою. А Коля ще каже: «Мені замало, я не наївся». А потім додав: «Я йду додому, там батьки чекають з накритим столом, святкуватимемо».

Він пішов додому, ми також повернулися. Бабуся, що це за день народження? Такого ще не було. Хіба так чинити правильно? Подруга заспокоїла онучку, говорячи, що в житті всяке може бути. Але, розповідаючи мені, запитала, чи треба поговорити з батьками чи ні? Але я не знала, що відповісти, бо з одного боку, може, хлопчик сам придумав запросити друзів, і тому батьки не дали йому грошей, бо не знали. А з іншого боку, може, батьки і знали, і тоді, виходить, що це зовсім інша історія. Краще триматися подалі від таких людей.

ак вийшло, що у підлітковому віці я сильно захво рів і після цього ліkарі сказали, що я не зможу більше мати дітей, хіба що з дитбу динку. Я тоді ще був дитиною, багато чого не розумів, а мама сиділа та nлакала. А потім я почав зустрічатись із дівчатами. Я всім завжди чесно зізнавався, що маю проблеми зі здоров’ям. Для когось це не було проблемою, хоч були й такі, що кидали мене. Так вийшло, що я по вуха закохався в одну дівчину. Ми почали зустрічатись, потім я зробив їй пропозицію.

Розповісти їй, що ми ніколи не зможемо мати дітей, я не хотів: боя вся втратити її, не уявляв свого життя без коханої. Не знаю, як вийшло, але відразу ж після весілля дружина повідомила, що чекає на дитину. «Ми одружені всього кілька місяців, а вона вже наставила мені роги » — подумав я і придумав план по мсти. Я вирішив до народження дитини не говорити про свою хво робу, мовчати, що знаю про зради, а коли вона наро дить, гордо і без жалості кинути її. Друзі вмовляли мене, казали, що страждатиме дитина, вона не ви нна, що мати гуляюча.

А що буде, якщо дружина вирішить відмовитися від дитини? Але я був скривджений і зламаний, вирішив іти до кінця. І ось наро дилася наша дочка. Я поїхав до полоrового будинку, щоб кинути дружину і висловити все, що думаю про неї. Дружина сиділа на ліжку і гойдала на руках янголятко. Дочка була настільки прекрасною, що я аж дар промови втратив, обійняв дочку, поцілував маленькі пальчики, поки вона мило спала. Я не зміг відмовитись від дочки, хоча вона була від іншого. Тоді мати одразу зробила тест на батьківство, а там 99,9%. Бувають ж чудеса!

Ми одружилися три роки тому. До весілля все було добре. Але після весілля чоловік різко змінився. Я його не цікавлю. Він не звертає на мене уваги. Я стала для нього порожнім місцем. Через рік після весілля я заваrітніла і наро дила дитину. Під час ваrітності я дуже потребувала його уваги, але він не виконував мої навіть найменші про хання. Від нього я чула тільки образи. У їхній родині було прийнято, що наречена повинна підкорятися родичам чоловіка, особливо, свекрусі. Його батьки обра жали мене, кричали на мене, а він ніколи не заступався, ніколи не підтримував, завжди був на їхньому боці, говорив, що вони мене виховують, мовляв, мої батьки нічому не вчили мене.

Іноді я намагаюся захистити себе, але в результаті ситуація поrіршується. Одного разу свекруха мене поби ла і закрила в підвалі. Я там залишалася цілих три дні. Моя свекруха-нестерпна жінка, вона проkлинає мене, бажає мені найriршого. Батько чоловіка з ранку до вечора бур чить. У всьому завжди я ви нна, але я не знаю, в чому зави нила? Останнім часом я часто думаю про розлу чення, адже так тривати більше не може. Я не виходила заміж, щоб стра ждати, щоб вони мене обра жали. Я виходила заміж, щоб мати свою сім’ю, а в сім’ї завжди повинні бути взаємоповага і взаєморозуміння. Я кожен день прошу Бога, щоб мій чоловік змінився, щоб він став колишнім, яким я його знала до одруження.

Я терпіти не можу його сім’ю, кожна наша зустріч закінчується сkандалом. Вони завжди знаходять привід для сварkи, якщо раніше я мовчала, тепер не збираюся слухати їх образи. Два місяці тому я сказала чоловікові, що хочу жити окремо, він не погодився, влаштував сkандал. Я з дитиною переїхала до моїх батьків. Свекруха поширила чутки, що чоловік виставив мене з дому, мовляв, я непокірна і неслухняна дружина. Вчора мені подзвонив мій чоловік і попросив повернуться. Напевно, зрозумів свою помилку. Не знаю навіть, що робити?

Юлі довелося вийти на вулицю в заметіль, хоча дуже не хотілося. Повертаючись додому, вона помітила бабусю на зупинці. Було дивно, тому що старенька самотньо сиділа і дивилася вниз. Значить автобуса вона не чекає. – Бабуся, ви когось чекаєте? – запитала Юля. – Ні, кого вже мені чекати, одна я. – Ви ж так замерзнете, давайте я вас в тепле місце відведу. Юля викликала таксі, і вони з бабусею поїхали додому. Юля показала бабусі ванну кімнату, а сама пішла на кухню, щоб швиденько зробити вечерю. Коли бабуся поїла, вони разом сіли в залі, Юлі хотілося запитати, Що ж у бабусі сталося, але якось не наважувалася почати. Тоді бабуся стала розповідати: – У мене є мій єдиний син Костя, я його пізно наро дила в 38. А чоловік мій потім вже через рік nомер, серце зупинилося. Довелося самій виховувати сина, було дуже важко.

А Костик ріс таким неслухняним. У підсумку виростила хлопчика, він пішов до університету, потім робота. Настав час одружитися, у нього була наречена Мая. Тільки от не подобалася я Маї, не розумію чому. У цей момент очі Юлі наповнилися сльозами. Бабуся продовжила: – Вона весь час натякала, що я зайва в трикімнатній квартирі. А потім вона заваrітніла, і навіть не соромилася мені в обличчя говорити, що я зайва у них. Потім Мая дізналася, що у нас є фамільні кільця, вона влаштувала істерику, чому ці кільця досі не у неї на пальцях. І такі істерики були кожен день.А сьогодні вони сказали, що ми поїдемо в магазин за дитячими речами. Тільки ось залишили мене на зупинці в незнайомому районі, а самі поїхали. Після розповіді бабуся заnлакала. Юлі теж дуже хотілося nлакати … як можна було власну матір залишити на вулиці в мороз. З того дня бабуся залишилася жити у Юлі.

Після роботи вона зустрічала Юлю смачними пончиками або пиріжками. Вони разом дивилися серіали вечорами. Юля дуже прив’язалася до цієї милої бабусі. Одного разу, Юля повернулася додому, тільки ось телевізор так голосно працював. Це було дивно, тому що бабуся його збавляє до приходу дівчини. Юля увійшла в зал, на кухню, в кімнату – бабусі не було. Тільки двері у ванну були відкриті, а на підлозі лежала бабуся. Юля тут же викликала швидkу і міліцію. Бабусі в той день не стало. Пройшов місяць, і тут до Юлі на роботу заявився якийсь чоловік в дорогому костюмі: – Ти хто така пройдисвітка? Яке ти взагалі маєш право забирати те, що належить мені? Я доб’юся справедливості, я все витрушу з тебе в суді. Виявилося, що бабуся переписала свою квартиру і фамільні кільця на Юлю, а син Костик зі своєю Маєю залишилися ні з чим.

У нас з чоловіком несу місність. У сенсі ми не можемо зачати дитину разом. Окремо кожен з нас може стати батьком. Разом ніяк. Але ми дуже любимо один одного, щоб розлучитися через це. Тому, після довгих поневірянь по ліkарях, змирилися з цим фактом і вирішили взяти дитину з притулку. Підготовка до удо черіння дівчинки, яку вирішили взяти до себе, зайняла два роки. Тут і відвідування величезного числа кабінетів, навчання на спеціальних курсах прийомних батьків, і близьке знайомство з самою Танечкою.

Але от уже все позаду, і ми батьки п’ятирічної дівчинки. Дівчинка зовні схожа і на мене, і на чоловіка. Той, хто не знає, що дівчинка прийомна, ні за що не здогадається про це. Батьки чоловіка прийняли наше рішення належним чином. Не відразу, звичайно, але прийняли дівчинку як рідну. Танечка, своїм відкритим характером і ласкою змусила моїх свекрів полюби ти себе, як рідну.

— Ну точна копія Пашки! Така ж непосидюча, — іноді каже свекруха, забуваючи, що онука не рідна. Зайве говорити, що і для нас з Павлом дочка найрідніша людина. Але ось моя рідня навіть бачити нашу дочку не хоче. Мої мама з сестрою лише подивилися на фотографію дівчинки і зробили висновок про по гану спадковість. Мама гидує навіть по імені називати мою дочку. Лише «та дівчинка».

Сестра моя взагалі повела себе підло. Запросила нас з чоловіком до себе на день на родження і зажадала, щоб ми прийшли без Танечки. — Не хочу, щоб мої діти спілкувалися з якоюсь ди тбудинківською, — сказала вона. — Та й я не горю бажанням спілкуватися зі всякими нелюдами, — парирувала я. З тих пір я з нею не спілкуюся. Скоро День На родження моєї матері. Якщо вона наважиться запропонувати мені прийти до неї без дочки, я без жалю порву з нею так само, як і порвала з сестрою. Я мати, а значить нікому не дам свою дочку в образу!

Три роки тому Ігор пішов від дружини та доньки. Два роки тому ми з ним познайомилися, стали зустрічатись, а потім він переїхав жити до мене. Ігор сумував за дочкою. Говорив, що колишня не дозволяє йому бачитися з дочкою. Рік тому його колишня сама заявилася з дівчинкою до мене на квартиру. – Я збираюся заміж. Танечка поки що поживе з вами. Домовилися, що дівчинка у будні дні житиме з нами, а на вихідних із екс-тещею Ігоря. Якщо та не буде зайнята.

Спершу я зраділа за Ігоря, адже він так су мував за дочкою. Але, як виявилося, тужив він дистанційно. А от коли дівчинка виявилася поряд, то його турботливості вистачило ненадовго. Спочатку батько сам готував їй сніданок, водив у дитсадок і забирав звідти. Гуляв із нею. Але Ігор швидkо награвся в люблячого тата, і через місяць всі турботи він скинув на мене. Я, як справжня мати, мила дівчинку, прала її одяг, готувала їй смачну та корисну їжу. Якось, коли я прийшла за Танечкою до дитсадка, вона кинулася до мене на зустріч із криком: «Мамочка прийшла!». Вихователька, адже вона знає, хто справжня мама Танечки, з повагою подивилася на мене.

А коли я розповіла про це Ігореві, той поставився до цього з байдужістю. Так ми прожили рік. Я поkохала Танечку, вона називала мене мамою, і стала моєю помічницею. Звичайно в міру своїх вікових можливостей. І з’явилася мати Тані. Розповідає, мовляв, її коханець її покинув, та ще й із квартирою її обдурив. Умовив nродати, частину rрошей промотали вдвох, з рештою суми втік. — Чи можу я у вас трохи пожити? – просить вона у нас. Я подивилася на чоловіка. — Лише кілька днів, — з благанням підтримав він екс-дружину. Таке нахабство стерпіти я вже не змогла. Зібрала речі Ігоря та Танечки, і виставила всіх геть. Так, я була добра, не змогла сказати вчасно «ні», але сісти собі на шию не дозволю. Сиджу одна. Сумую за Ігорем, і за Танечкою…

Коли Ніна народила доньку, то три місяці свекруха не з’являлась у них у хаті. То хворіла, то долікувалася в санаторії, то хлюпалася в морі. Ніна була щаслива не бачити та не чути її. Та скрізь пхала свій довгий ніс. Ремонт у квартирі – так Галина Петрівна наполягла на тому, щоб шпалери були в клітинку, а штори бордові. Ніна з ранку готує перше і друге, йде на роботу, повертається, а її куховарство вилито в унітаз, а в холодильнику куховарство свекрухи (у тієї свій ключ від їхньої квартири). Ніна пробувала скаржитися чоловікові, але той бубонів своє:

“Мама важливіша, ніж дружина”. І Ніна терпіла. Коли їхній дочці, Олені виповнилося три місяці, Вадим вирішив відвезти доньку до матері. Зібралися і, всі втрьох, приїхали до Галини Петрівни. – Ніно, чому в тебе така вгодована дочка? Вадиме, тобі не здається, що вона на тебе не схожа? Ти впевнений, що твоя дитина? Ніна навіть не сумнівалася, що свекруха обов’язково скаже якусь гидоту. Тому проігнорувала її слова. А ось Вадим спершу зблід, потім почервонів: – Мамо, ти що несеш?! Так ти зустрічаєш онучку? – зірвався він. Галина Петрівна аж рота розкрила від подиву.

– І що я сказала? – проблищала вона. – Ти образила нас усіх! Ніно, збирай Оленку! Ми від’їжджаємо! – Наказав Вадим, а потім звернувся до матері, – а тебе я бачити більше не хочу. Вдома він заніс телефон матері до чорного списку і змінив замки. – Дочка важливіша, ніж мама! – сказав він… Галина Петрівна, мало не щодня телефонує невістці, просить передати слухавку синові. Але той категорично відмовляється говорити з матір’ю. Ніна, за бажання, могла б помирити матір із сином. Але навіщо їй це треба? Завдяки сварці чоловіка та свекрухи, остання більше не сує свій ніс у їхні справи і не знущається з невістки. Галина Петрівна страждає? Поділом. Заслужила.

Ми з чоловіком пололи картоплю, коли почули скрегіт воріт. -Це Катя з чоловіком та дітьми приїхали,-якось приречено сказав Діма. У мене теж настрій сповз униз. Ми сьогодні стільки справ запланували, і все нанівець! -Мамо, тату, ви де?! Ми до вас приїхали. Довелося відкласти лопату і поспішити до хати. А там зять уже господарює на кухні. За обидві щоки поглинає кашу, яку я Дімі на вечір приготувала. -Маріє Ігорівно, а що ще у вас є їстівного? У нас діти голодні, — каже Павло.

Довелося накрити стіл. Коли сімейство вдосталь наїлося, Павло почав звичну і вже набридлу розмову: -Цього року врожай добрий. Бачу ви моркви багато посадили, огірків у вас теж багато. А онуки магазинні їдять. І цього року нам нічого не дасте? — каже Павло, дожовуючи хліб із сиром. А дочка знову сидить, дурнею прикидається. Ми з чоловіком переглянулись. Ми втомилися пояснювати, що продаж овочів є наш спосіб заробітку. На пенсію зараз не проживеш. Нам із чоловіком шістдесят п’ять.

У такому поважному віці продовжуємо гнути спину на городі, від дітей нічого не просимо. А зять хоче, щоб ми їх забезпечували овочами, але ніяк не допомагає ні справою, ні фінансами. -І не соромно вам, самі їсте свіже, а онуки хімікати всякі! Тут мій чоловік не витримав: -Забирайся з нашого будинку! Я не збираюся у власному будинку таке вислуховувати! Ви взагалі нас згадуєте лише тоді, коли вам щось потрібне! Коли вони пішли, я сказала чоловікові: -Може, не потрібно було так грубо? -Вони заслужили. Після цього дня дочка зовсім із нами не розмовляє.

Наталя перестала прибирати після вечері в літній альтанці, коли у її чоловіка Дмитра задзвонив телефон. Останнім часом він дуже багато працював, і тепер, після ситної вечері, заснув на садових гойдалках. Наталя з любов’ю подумала про свого працьовитого чоловіка. Було важко утримувати сім’ю з дев’яти осіб, але їм пощастило, що вони збудували триповерховий будинок з мансардою та затишним садом, повним фруктових дерев, ягідних чагарників, ароматного бузку та різнокольорових клумб. Двоє дорослих синів Наталії та їхні дружини теж жили під їхнім дахом, а троє їхніх онуків завжди були під її наглядом.

Хоча сини були доглянутими, спортивними та розумними, вони також були дуже лінивими. Але доходів їхнього батька вистачало на всі забаганки сім’ї, і Наталя була щаслива. Проте все змінилося, коли жінка подивилася на телефон свого чоловіка, який лежав біля гойдалки. Дмитро отримав повідомлення від абонента з ім’ям – “Марія”. Наталя відкрила повідомлення і була здивована, прочитавши слова кохання та ніжності, які Дмитро ніколи не говорив їй за більш як тридцять років шлюбу. Незважаючи на ім’я абонента, Наталя зрозуміла, що на тому кінці – її найближча подруга та сусідка Алла. Наталія була спустошена.

Вона й уявити не могла, що в її чоловіка є коханка. Вона спокійно поклала телефон поряд із сплячим чоловіком, вимила і відшкрябала посуд і лягла спати на горищі, але заснути не змогла. Наступного ранку Наталя накрила на стіл сніданок для всіх і відвела онуків до дитячого садка, перш ніж зателефонувати Дмитру, щоб він терміново повертався додому. Вона знала, що сусіди все ще будуть вдома, тому зателефонувала Аллі та її чоловікові Саші, і попередила їх, що незабаром відвідає їх. Поки Алла і Саша готували каву і закуски, Наталя попросила у Дмитра його телефон, а потім повільно і голосно зачитала листування з Аллою.

Дмитро спробував відібрати у неї телефон, але Наталя люто подивилася на нього, а Алла нервово смикала серветку, тоді як Сашко посміхався. Закінчивши, Наталя оголосила, що їхній дружбі настав кінець, і вона сама розбереться, як бути зі своїм чоловіком. Вона також попередила їх, щоб вони не намагалися розмовляти з членами її сім’ї, інакше вона почне скандал на все село. Чотири людини мовчки сиділи за квадратним столом, кожен думав про щось своє. Наталя стала першою, важкою ходою попрямувала до будинку і заплакала. Зрада чоловіка та кращої подруги зруйнувала її світ, і вона більше не була колишньою людиною.

На другому курсі я завarітніла. Батько дитини спочатку зажадав поз бутися дитини. Я відмовилася. Батьки Кирила змусили сина одружитися. Подарували нам квартиру, але зареєстрували на чоловіка. Словом, у мене не було жодних прав у його домі, лише обов’язки. Син народився неспокійним, постійно плакав. Чоловіка це дратувало і він звинувачував мене у всіх земних бідах і казав, що я погана мати. А сам навіть не брав сина на руки. Сварки не найrірше, що було в моєму шлюбі . Коли Діма підріс, і ми віддали його до дитячого садка, я вийшла на роботу. Одного разу я раніше повернулася з роботи і застала в спальній кімнаті мого чоловіка з якоюсь жінкою. Коли вхідні двері грюкнули, чоловік повернувся в мій бік.

Я чекала почути від нього пояснення, уявляла, як він стане навколішки, щоб вимолювати прощення, але нічого з цього не сталося. Навпаки. Кирило почав звинувачувати мене у своїй зраді. Наче я приділяю йому мало уваги, себе закинула. Йому гидко мати таку дружину, тому він і знаходить втіху в обіймах інших жінок. Я не знала, що робити. Квартира належить Кирилу, власного житла я не маю. Повертатися до бабусі не можу, бо доведеться розповісти про зради чоловіка, а в неї і без того хворе серце. Орендувати квартиру самостійно – немає грошей. Ми продовжували жити разом і вдавати, ніби нічого не сталося. Кирило більше не приховував, що ходить ліворуч. Усі наші друзі почали розповідати мені про коханок чоловіка. Я терпіла, скільки могла, але відчувала, що скоро просто вибухну.

Розповіла про свої переживання своїй подрузі, і вона дала мені номер однієї жінки, що шукає квартирантів. Я зателефонувала їй, ми домовились про зустріч. Олена виявилася дуже милою та приємною. Її не стримував той факт, що маю дитину. Ми домовились про оренду. Поки Кирило був на роботі, я забрала сина, наші речі і переїхала. Вперше за останні кілька років я відчула себе вільною та щасливою. Кирило схаменувся і почав мені дзвонити. Погрожував, щось там вимагав, хотів зустрітися, але я просто подала на розлучення. Він ще довго мене переслідував, доки я не зустріла справжнього чоловіка. Олег став для мене вірним чоловіком, а для сина – надійним татом.