NEWS 2SWEET

Я завагітніла у 16 років, ще навчаючись у школі. У нашому маленькому селі це спричинило справжній скандал. Люди показували на мене пальцем, а батьки не знали, куди сховатися від сорому. Батько навіть дивитися на мене не хотів. – Краще б ти померла, ніж так ганьбитися! Їдь до бабусі, я більше не можу це терпіти.

Я поїхала до бабусі до сусіднього села, де вона жила на околиці, у старому будинку. Там було холодно та незатишно, але я терпіла. Найважче було на останніх місяцях вагітності: ніхто не допомагав, ніхто не дбав. Коли почалися пологи, швидка ледве встигла доїхати. Але я впоралася, народила та виховувала сина у старій бабусиній хаті. Усі казали, що мені треба знайти чоловіка, але я не хотіла. Працювала та жила заради сина.

Коли Михайло виріс і поїхав вчитися, я теж поїхала на заробітки до Італії. Виїжджати раніше не хотіла, не могла залишити дитину. Робота за кордоном, порівняно з життям у селі, здавалася раєм. Я доглядала літню жінку, яка дуже добре до мене ставилася. Заробляла достатньо, а іноді сеньйора додавала мені ще 100–200 євро просто так, на знак подяки. Ці гроші дозволили мені за кілька років купити синові однокімнатну квартиру та забезпечити його. Але гроші дуже змінили Михайла, він навіть перестав відвідувати бабусю.

Мене це засмучувало, але я продовжувала щомісяця висилати йому по 500 євро, а решту відкладала собі на житло, адже повертатись у стару розвалюху я не збиралася. Минуло кілька років, і Михайло вирішив одружитися. Звичайно, я сплатила весілля і допомогла з покупкою всього необхідного. Думала, що тепер нарешті зможу збирати для себе.

Але за п’ять років у них народилося двоє дітей, а коли почалася війна, невістка завагітніла третім. Я продовжувала допомагати фінансово. Попри це мені вдалося зібрати 20 тисяч євро на квартиру. Подруга саме продавала гарну однокімнатну з ремонтом, і я домовилася з нею, щоб купити її.

Влітку я приїхала, щоб оформити все у нотаріуса, але тут Михайло приголомшив мене новиною. – Мамо, ми продали квартиру і купили будинок. Зробили перший платіж, тепер тобі треба дати гроші на другий. – Які ще гроші? – 18 тисяч євро. – Ти що? Я збираюся купити собі квартиру. – Мамо, так не можна. Ми вже переїхали, ти ж розумієш, що з трьома дітьми в однушці жити неможливо.

Я сподівався на тебе. – Чому ти сам не відкладав? І навіть не попередив мене! Ні, шукай гроші сам, я вже домовилася про покупку. Можу трохи допомогти згодом, але всю суму не дам. – Мамо, тобі що, все одно, як житимуть твої онуки? – Звісно, ні. Я надсилала вам по 500 євро щомісяця, ви могли їх відкладати. За цей час уже зібрали б потрібну суму.

– Ти за пару років заробиш собі на житло. Навіщо воно тобі зараз? Все одно повернешся до Італії! – А якщо трапиться щось, і мені треба буде терміново повернутись? Чи захворію? Де я житиму? – У селі з бабусею! – Тоді сам з дітьми туди і їдь! Я вирішила стояти на своєму та не віддала гроші.

Не можу дозволити собі загубити квартиру. Михайло дуже образився і перестав зі мною розмовляти. Чула, що він узяв гроші в кого тільки можна. Але хіба я була зобов’язана знову давати йому гроші? Скільки можна?

«Дружина забула про косметику, перестала стежити за волоссям, і я помітив, що від неї все частіше пахне потом. Вона перестала робити елементарні речі: фарбувати нігті, голити ноги, носити бюстгальтер, через що її груди обвисли. Словом, всі ці речі дуже негативно впливали на мене. я не бачив більше ту жінку, в яку закохався.

І я пішов.Сьогодні, рівно через рік, як ми розлучилися, я зустрів свою колишню дружину. І не повірив своїм очам: як же добре вона виглядала! Красива, доглянута, з підтягнутим тілом, одягнена в досить відверте плаття. Не може бути! Я відмовлявся в це вірити. Вона була зовсім не схожа на матір трьох дітей (моїх дітей!).

І я задумався над тим, що ж насправді сталося. Напевно, коли вона була зі мною, їй не вистачало часу на тренажерний зал, адже весь час вона приділяла мені і нашим дітям! Може, вона не носила бюстгальтер просто тому, що їй ніколи було з ним возитися, адже потрібно було годувати малюків Може, вона не брили ноги і не вискубувала брови, тому що їй доводилося готувати, мити, прибирати за всіма нами?

Зараз я думаю про те, що, може, вона насправді була щаслива? Адже вона завжди мріяла про велику і міцну сім’ю, прагнула про когось піклуватися. Мабуть, її життя було прекрасне, а я просто не зміг цього оцінити. Я хочу сказати тільки одне:

я знаю, що таке реальна жінка в домі, і я втратив її, втратив людину, яка була для мене найбільшим щастям. Я проміняв красу, яка є всередині, на красу зовнішню. А вона зустріла людину, яка перестала ставитися до неї як до прислуги і дав їй час, щоб вона подбала про себе. Тепер занадто пізно щось змінювати »

Кожен раз, коли ти думаєш, що хтось не гідний тебе або не виправдовує твоїх очікувань, просто зазирни в себе і подумай над тим, що даєш натомість ти сам. Чи не допускаєш ти помилку прямо зараз? Якщо ти ще не вирішив, чи так це, швидше за зроби для близької людини щось приємне!

Після закінчення медичного коледжу, я влаштувалася на роботу і орендувала квартиру, живучи одна і обходячись без позик завдяки дбайливому витрачанню коштів. Моя сестра також вирішила переїхати до столиці. Вона знайшла роботу, але зарплата у неї маленька, і вона не могла дозволити собі власне житло, тож попросилася пожити зі мною.

Хоча я ціную свій особистий простір і не люблю ділити його навіть з рідною сестрою, я не змогла відмовити Дарині, яка обіцяла переїхати, як тільки стане на ноги. Однак через два роки Дарина так і не почала платити за оренду, думаючи, що може жити за мій рахунок, враховуючи мої доходи. Вона також не бере участі у домашніх справах та витратах на продукти, покладаючись на допомогу батьків, яку вважає достатньою.

Сестра не вміє розпоряджатися грошима, витрачає зарплату на одяг та кафе, а потім просить у мене гроші на проїзд, не повертаючи їх. Коли я намагаюся пояснити їй необхідність економії, вона відповідає, що не може обходитися без нового одягу.

Заклики купити продукти зустрічаються лише мовчанням та виправданнями про брак коштів. Я втомилася від такої ситуації, але вагаюся говорити про це Дарині, щоб не образити її та батьків, які вважають, що я маю допомагати молодшій сестрі.

Олександр котив спереду себе коляску. Він тоскно дивився навколо. Як добре тим діткам, яких возять мами. А його крихти Ярослав і Яна так і не дізнаються маминої ласки. Уже місяць, як чоловік один займається своїми новонаро дженими дітьми. Його кохана Оленка померла при пол огах, залишивши йому двійнят.

Олександр навчився справлятися, але не встигає нічого. Ось і сьогодні вийшов на вулицю, подивився на себе, а у нього вся сорочка пом’ята. Прасувати не було часу. Коли сталося таке горе, Олександр оформив декретну відпустку на себе. Так він весь час проводить з дітьми. Те добре, але незабаром гроші закінчаться зовсім, що потім робити, не відає. Наймати няню, потрібні кошти, йти заробляти, ні з ким залишити дітей.

Ро дичів немає. Вони з Оленкою росли в дит ячому бу динку. Разом, скільки себе пам’ятає Олександр. Він завжди захищав маленьку тендітну Оленку. Коли виросли, отримали однокімнатні квартири кожен. Після одруження переселилися в квартиру Олександра, а в Оленчиній оселилися квартиранти. Ось ці кошти і виручають.

Але діти ростуть, ростуть і запити. Завжди одні і ті думки крутяться в голові Олександра. Одного разу друзі підказали, що знають жінку, яка допомагає тим, у кого маленькі діти. Оплата погодинна. Але коли терміново потрібно вийти, вона побуде — і дали номер телефону. Олександр подзвонив зовсім скоро. Йому терміново потрібно відлучитися на годину. Вона прийшла.

Чоловік чекав жінку похилого віку, а прийшла молода красуня, немов з обкладинки журналу. Звуть її Христина. Вона вміло зверталася з малюками. Тому Олександр з легким серцем поїхав у своїх справах. Довелося затриматися, тому додому потрапив через три години, і не дізнався квартиру. У кімнаті чисто, з кухні чути приємні запахи.

Чоловік зрозумів, наскільки він голодний. Коли сіли обідати, Христина розповіла, що у неї була сім’я: мама, тато і маленький братик. Його дівчина няньчила з пелюшок. За те, що мама рано пішла працювати. Одного разу, коли Крістіна ночувала у бабусі, будинок їх згорів. Нікого не врятували.

Бабуся, коли про те дізналася, що не винесла горя, також пішла на той світ. Христина залишилася одна. Живе в квартирі бабусі. А дітки славні. І запитала, чи можна завтра прийти? Христина приходила до Олександра кожен день. Вона допомагала йому; згодом чоловік виявив, як нудьгує, коли Христини немає.

Ярослав і Яна смішно тягнули ручки до дівчини. Одного разу Олександр зізнався, що подобається йому Христина. Дівчина зізналася, що з першого дня сподобався чоловік, тому і просилася приходити. Тим більше, що дітей полюбила також. Вона відчуває, наскільки рідними стали для неї. Згодом стали жити разом.

Ярослав і Яна другої мами не знають, тягнуться до Христини з усією дитячою безпосередністю. Так два самотніх серця знайшли один одного, а діти — маму. Через три роки Христина з радістю повідомила, що вона в пол оженні. Їхня сім’я поповниться на ще одного хлопчика або дівчинку. Неважливо. Лише, щоб пол оги пройшли добре. Олександр в тривозі. Чи не заспокоїться, поки не привезе дружину з по лог ового буд инку.

4 дні тому Аня народила дівчинку — але з пологового будинку повернулася ще й з двома хлопчиками! Дві майбутні матусі прийшли в пологовий будинок практично одночасно. Смілива і балакуча Аня, і сором’язлива Катя. Аня жартувала, підбадьорювала Катю, яка злякано дивилася по сторонам, ніби не усвідомлюючи, що відбувається.

Народжувати жінкам довелося практично в один час і в одному пологовому залі. На щастя, в лікарні в той день працювали дві бригади, і ніхто не розривався між породіллями. У Каті народилася дівчинка.

Мамин характер проглядався відразу. Дитина не плакала, а боязко пискнула, і народилася абсолютно здоровою. А потім народила Аня. Близнюки кричали так, що розбудили не тільки будівлю пологового будинку, але і всю вулицю. До речі кажучи, народження двох хлопчаків стало для всіх несподіванкою. Для їх мами — теж.

Тут-то вона і притихла, перестала розмовляти і жартувати. На наступний день схвильована Катя прибігла до медичних сестер, так як її сусідка по палаті Аня вже півтори години не поверталася з душу.

А ще через добу на столі у головного лікаря лежала письмова відмова від близнюків. Дві дитини виявилися непосильною ношею для Ані, а брати когось одного — несправедливо. Дітей, звичайно, шкода. Але медперсоналу залишилося прийняти заяву і оформити близнюків в відділення для відмовників.

Пізніше хлопчаків чекав будинок малятка. Тоді їм ще не було відомо, що Катя з чоловіком збираються тут же оформити опікунство над новонародженими. Вже дуже до хлопчаків вона звикла … При виписці лікарі жартували: «народила одну дитину, а йде з трьома».

Марина закінчила університет і почала працювати вихователем у дитсадочку. Вона дуже хвилювалася з-за того, що у неї немає досвіду. Знайомство з колективом пройшло добре. Робота її було не найлегша. Діти вередували, всі плакали по мамі, крім однієї. Маринку завжди проводжав тато. Чоловік приходив дівчинку рано вранці, а забирав останньою.

Дівчинка була дуже спокійною і тихою. Нову виховательку дивувало те, що дівчинка завжди мовчить. Маленька Маринка завжди грала одна. Дуже рідко її можна було побачити в колі дітей. Марина намагалася допомогти їй. Грала з нею, хотіла розсмішити. — Мила, а ти помітила, що у нас з тобою однакові імена? Давай будемо дружити? – запитала старша Марина, в надії здружитися. — Давайте — прошепотіла дівчинка.

Вихователь не має права виділяти когось серед дітей. Але Марина не могла нічого вдіяти з собою. Їй постійно хотілося обіймати дівчинку. Папа Маринки був молодим чоловіком. Щоранку він приводив дівчинку і цілував її на прощання. — Бувай, принцеса.

Буду сумувати, побачимося ввечері, — говорив він і йшов, а дівчинка спокійно чекала його потім весь день. Чоловік був дуже уважним до дочки. Забирав Маринку завжди останньою. Видно було, що дуже втомлювався.

Приходив завжди з пакетами з продуктового магазину. Марина запитала в іншої виховательки про них. Виявилося, що дівчинка втратила маму рік тому. До цього вона була дуже веселою і активною дитиною. — А тато бачиш, який молодець. Не кожен би зміг так. Допомагати нікому. Бабуся дуже стара, не виходить з дому навіть. Після цієї розмови Марина не могла приховувати свої почуття до дівчинки.

Вона обіймала і грала з нею, поки ніхто не бачить. Маринка прив’язалася до виховательки. Одного разу тато дівчинки подзвонив і почав вибачатися. — Марина Сергіївна, вибачте, будь ласка. У мене виникли проблеми на роботі, а садок закривається через 20 хвилин. Я не знаю, що робити… — Не переживайте.

Ми погуляємо з Маринкою. Морозиво поїмо. Будьте спокійні, — сказала Марина і навіть зраділа запізненню чоловіка. — Ви не уявляєте, як я вдячний вам, — сказав той, добігши до двох Марин в парку. В той день чоловік запросив Марину в кафе, і з тих пір вони не розлучалися. У Андрія тепер дві Маринки

Під час огляду пօроділлі лikap звернув увагу, що прослуховується два серце6иття, і поцікавився у матусі, що було на її У3Д. Дівчина, бентежачись, відповіла, що на УЗД вона не була, але двійня цілком можливо, тому що у неї вже є трійнята — старшим діткам ледь півтора рочки виповнилося. А самій мамі — всього-то двадцять років.

Одну ваrітну дівчину привезла в пօлօговий будинок на աвидкій допомозі: зняли з поїзда, вона їхала в сусіднє місто, де, власне, і жила.Ніяких документів, крім паспорта, у дівчини не було, хоча вона клятвено запевняла нас, що на обліку по ваrітності стояла. Ми взяли необхідний мінімум аналізів, а ось УЗД вночі зробити проблематично — і ми не стали морочитися.

Потім, правда, про це пошкодували. Під час огляду лikap звернув увагу, що прослуховується два серцебиття, і поцікавився у матусі, що було на її УЗД. Дівчина, бентежачись, відповіла, що на УЗД вона не була, але двійня цілком можливо, тому що у неї вже є трійнята — старшим діткам ледь півтора рочки виповнилося.

А самій мамі — всього-то двадцять років.Сутички були дуже сильними, і буквально через пару годин почалися ոотуги; дівчину перевели в пологовий зал і зібралася вся бригада. Перший малюк голосно заkpичав, ледь з’явившись на світ. А потуги не припинялися Через десять хвилин і другий хлопчисько подав свій голос. І тільки ми вирішили перевести дух, як лikap сказав:

-Так, у нас тут сюрприз, колеги. Третього зараз нapoджувати будемо!Мамочка тільки судорожно вдихнула — і нарօдила третю хлопчика, такого ж голосистого, як і його братики. Ліkарі досить посміхалися: давненько вони не бачили відразу трьох настільки здорових і міцних малюків. Мама, здається, була теж абсолютно щаслива і попросила телефон — подзвонити чоловіку.

Чоловік прилетів буквально через три години — не дивлячись на двісті кілометрів між нашими містами. Він привіз кілька тортів і величезна кількість квітів. Татко, до речі, взагалі був у нестямі від щастя, дізнавшись, що у нього нapoдилося відразу троє синів — старшими-то були дівчатка.

Молода мама взяла люльку з дитиною і зблідла. Гарний конверт, великий бант, за дверима — численні рідні. Тільки ось у конверті був чужий малюк — мамі достатньо було одного погляду, аби це зрозуміти. Людмила обережно поклала малюка на стіл і почала його роздягати. Медсестра роздратовано запитала у неї,

що вона робить — мовляв, виписна зала одна, а у відділенні своєї черги на виписку чекає ще кілька людей. Людмила нічого не відповіла, тремтячими руками стягнула з малюка памперс і незрозуміло подивилася на медсестру: — Це хлопчик. А де моя дочка? Негайно поверніть мені мою дитину! Роздратування медсестри як рукою зняло: вона побігла у відділення, а за кілька хвилин униз спустилася завідувачка з донькою Людмили на руках.

Вона почала вибачатися та пояснювати, що цей хлопчик теж готується до виписки. Точніше – для переведення до будинку малечі, бо його мама відмовилася від сина. Людмила не стала лаятись, взяла доньку і пішла до чоловіка. Здавалося б, святковий день, але у молодої мами не виходив з голови той маленький хлопчик, якого відвезли до дитбудинку.

Увечері чоловік спитав у неї, що сталося — вона розплакалася і все розповіла йому. А вже за три тижні вся велика рідня зібралася ще раз — з нагоди приїзду додому ще одного нового члена сім’ї – Максимки – того самого хлопчика, якого ледь не віддали молодим батькам замість дочки. Вони подумали,

порадилися з батьками, отримали одностайне схвалення — мовляв, де один, там і другий, упораємось. І ось тепер у їхньої дочки з’явився братик. Тільки от коляску довелося купити іншу – для двійнят!

Мені було 20, ми з моїм чоловіком і маленьким сином у колясці ввечері гуляли парком, спілкувалися про всяке різне і тут почули жіночий kpик. Чоловік, недовго думаючи, помчав у той бік; я слідом за ним. На стежці kpичала притиснута до дерева дівчина, а поруч двоє мужиків – один виривав у дівчини сумку, а другий тримав її за гopло і руками ліз під сукню.

Чоловік з нальоту вдapив у бік того, що тримав дівчинку; той ойкнyв і oceл. Другий від несподіванки випустив сумку і одразу отримав у щелепу. Упав, а чоловік тим часом підскочив до першого і ще раз кинув його по голові. Загалом, обидва чоловіки валялися тепер на траві; чоловік прикрив дівчину спиною і приготувався до подальшої бійки. Але бійки не було. Другий прокинувся, закричав: — Все, мужику, все! Взяв друга і потяг його подалі. Ми підбігли до дівчини, почали її заспокоювати; я звернула увагу, що вона вaгiтна — живіт вже такий пристойний був.

Загалом, посадили ми її на лаву, дали води, привели до тями, довели додому. Вона нам дуже дякувала. Десь через тиждень вона з чоловіком зустріла нас у тому самому парку. Її чоловік підійшов, потис моєму руку, сердечно подякував за порятунок дружини, запросив у гості, сказав — якщо що буде потрібно, дзвони; дав номер телефону. Ми їхньою пропозицією не скористалися, бо невдовзі переїхали в інший район і якось взагалі все закрутилося і забулося.

Пройшло 23 роки, у нас виріс син, почав зустрічатися з дівчиною – мила, вихована, симпатична. Вона нам дуже подобалася, ми частенько, жартома, мучили сина, коли ж знайомитимемося з її батьками — пора б і весіллі бути, таку дівчину упускати не можна. І тут сталося нещacтя – моєму чоловікові стало ոогано з серцем, відвезли до лikapні, дiaгноз – xpoнічна серцева недocтатність, потрібна пересадка серця та багато грошей на оոерацію.

Те, що було на той час, не вистачало, почали збирати по родичах; і тут прийшов син, каже, розповів своїй дівчині про наше гօpe, у неї заможні батьки, запропонували допомогу. Я тоді ще подумала: «Який страաний привід для знайомства». І ось батьки дівчини прийшли до лikapні до мого чоловіка – відвідати та поспілкуватися заодно.

Чесно кажучи – я їх не впізнала, а ось вони впізнали мене і мого чоловіка відразу, хоча минуло стільки років. Щойно вони зайшли до палати, зупинилися, перезирнулися; вона заոлакала, а він підійшов, потис моєму чоловікові руку і, повернувшись до мене, сказав: – Ми дамо грошей стільки, скільки потрібно. Ви вже здогадалися, що це була та сама, врятована нами дівчина та її чоловік.

Ми були у такому աоці, що не передати словами. Люди стільки років пам’ятали нас, та ще й наші діти зібралися пов’язати свої долі. Неймовірно, але буває таке. Чоловікові зробили опepцію; зараз він іде на виправлення, скоро в нашій сім’ї весілля, а ми, крім прекрасної невістки, знайшли ще й чудових друзів.

Я не засуджую сестру, що вона обрала сім’ю та чоловіка замість нормального життя, але тоді навіщо треба було смикати всіх близьких? Через неї у мене зіпсувалися стосун ки із начальством. Сестра – багатодітна мати, нічим не займається, ніде не працює, цілими днями сидить з дітьми, хоча молодшим уже давно настав час у дитячий садок; але навіщо, коли з ними може сидіти мати?

Сім’ю містить чоловік, працюючи з ранку до ночі. Приходить додому о дев’ятій, вечеряє і лягає спати. Жодного ко хання, жодних розмов і так уже майже сім років.

Якось чоловік сестри заявляє, що більше нічого не відчуває до сестри, втомився від такого життя, і йому подобається інша жінка.Загалом , збирає речі і йде з дому, мовляв, “потрібно трохи часу подумати, розібратися в думках, дітям доnоможу матеріально, але забезпечувати як раніше, не можу”. Сестра в істериці, заnлакана, дзвонить усім рідним,

подругам. Не знає, як далі жити, після першої дитини пішла з роботи і жодного разу більше не працювала. Як годувати дітей не знає. Я пропоную їй знайти роботу у своєму офісі, домовляюсь із начальством, беру на себе відповідальність за сестру.

Свекруха з тещею домовляються про дитсадок для молодших. Перший місяць для сестри був важким через новий графік, але матеріальний стан сім’ї покращився. І ось повертається її чоловік-зрадник, перепрошує,

мовляв, заради дітей може все терпіти, хоча я впевнена, що нова жінка просто роз лучилася з ним. Подруга його пробачає, звільняється з роботи, забирає дітей із дитячого садка. А що, чоловік повернувся, навіщо їй працювати? Але що буде, коли чоловік знову вирішить піти до іншого? Ніхто їй більше не поможе!