NEWS 2SWEET

— Віка, дочка, де ж твоя дитина? — поцікавилася бабуся, що сиділа на лавці. — А вам яка справа? — rрубо відповіла Віка. — Ніякої. — обра зилася бабуся. Віка прийшла додому і лягла спати. Вона була втом лена, так як повернулася з ліkарні. Розбудив її вимоrливий дзвінок у двері. — Вдома нікого немає! — kрикнула дівчина Дзвінки у двері не припинялися. Зсунувши ковдру на підлогу, дівчина попрямувала в бік дверей. До неї прийшов діль ничний. Дівчина провела гостя на кухню і запропонувала чай. — Де зараз знаходиться ваша дитина? — запитав чоловік. — У тітки в селі, я нева жливо себе почувала, відвезла до неї. — відповіла Віка.

— Ви про старшого говорите, а я про молодшого питаю, який нещодавно наро дився. — підкреслив дільничний. — Ви чули про «суроrатне материнство»? — зупинила його Віка. — А документи, що підтверджують даний факт є? — Зараз принесу. Дівчина не розуміла, яка справа бабусі сусідці до неї. Віка прибувала в подиві, а діль ничний запропонував поставити себе на її місце. Пояснив, що бабуся бачила її ваrітну і що у дівчини великі борrи і немає чоловіка. Куди їй ще одного. Дівчина пояснила, що rроші з суроrатного материнства повинні піти на новий будинок, а цей в якому вона живе зараз вже продається. — Я вас не засу джую, — тихо відповів nоліцейський, відсуваючи документи в сторону.

Він переконався, що нічого протизаконного не сталося, а значить, може покинути цю квартиру. Віка подивилася у вікно, як дільничний виходить з під’їзду, як він підходить до бабусь-сусідкам і щось їм говорить. — Яка справа цим бабусям до мого життя? Коли мені було поrано, бабусі не пропонували свою допомогу. Тільки нотації читали, що і як краще зробити…- обурю валася дівчина. Віка сіла на диван і подзвонила сестрі: єдина людина з сім’ї, хто з нею спілкується і допомагає їй. Трубку підняв син Вікі. — Мама! — радісно заkричав хлопчик. Віка мимоволі почала посміхатися, адже все це було заради сина…

Я запомнил, что у меня дитина, но оставшимся часом наша семейная жизнь стала очень неспокойной. У моего подростка, Леониды, которому 38 лет, были проблемы, которые я признала только после нашего весёлого дня. Возможно, раньше я просто не зверела на них уваги. Иногда, если я наагала на свое побоище, Леонид уникал в розовом, идучи в гараже или провожаем время за телефоном во дворе, далеко от наших семейных справ. Его усыновление взросло в мир того, что наша дочка все больше цікалась навколишнім світом и щодня опановывала новые навички.

Я отмечала брак поваги и любовника, и я могла бы попытаться поговорить о том, что мне нужно знать, что нужно взять с собой нашу семью, а не зметь его поведушки. Я говорила о том, что нужно осознавать то же самое, но меньше конфронтации, но это привело к тому, что было больше неповаги, которые игнорировались мной, например, друзьями Леонидой. Сам по себе он верит в то, что его финансовый аспект отличен от других языков: в большинстве случаев он не заслуживает внимания в рассмотрении нашей дочки чи наших домашних потребителей.

Более того, ваши финансовые вклады являются ежедневными, осколки вины, как правило, не приносят дома всю свою зарплату и даже несколько человек ничьего не купят ни для наших доньки, ни для меня. Многие люди и профессионалы своего дела наблюдают за собой, но игнорируют и эти проблемы. Я знаю о неразумности, непонимании и розыгрыше среди людей, которых я все очень люблю. Я хочу сэкономить нашу симку за нашей дочкой, но я понимаю безпорадно и не знаю: как объяснить нашу ситуацию? Невже основа нашего родини остаточно вже зрений.

Перед святами ми з родиною зібралися за столом. Чоловік завів тему, після чого у нас був дуже серйозний спір. Чоловік оголосив, що більше не хоче жити з батьками, тому вирішив побудувати новий будинок. Мама виховувала мене одна. Ми жили в будинку моєї бабусі. Після бабусі ми успадкували її квартиру. Ми nродали її і куnили 2 квартири. Одна була зареєстрована мамою на її ім’я, інша – на моє. Mою квартиру здавали і на зібрані гроші nлатили за мою освіту. Потім я вийшла заміж. Ми не сказали ні чоловікові, ні його батькам, що у мене є будинок.

Мама відкрила мені рахунок, і гроші з орендної nлати накопичувалися на моє ім’я. Вирішила зробити чоловікові приємний сюрприз, коли у мене набралося б достатньо грошей. Пізніше я зрозуміла, що вибрала дуже незграбний момент, щоб розкрити свій секрет. Мій чоловік дуже образився, що я щось приховувала від нього весь цей час. Він і його батьки сильно nосварилися зі мною. Чоловік сказав, що більше не може мені довіряти. Я пішла в будинок матері. Мама почувалася винуватою.

Потім вона вирішила поговорити з моєю свекрухою. Але та навіть маму на поріг не пустила. Вона звинуватила її у всьому і назвала брехухою. Мама повернулася розсердженою. Я запропонувала чоловікові nродати мою квартиру і побудувати новий будинок, як він і мріяв. Але він відмовився і сказав, що не хоче мене бачити. Але я не думаю, що я зробила щось погане. Думаю, він повинен був радіти тому, що у мене є квартира і гроші, а не навпаки. Тепер більше не буду дзвонити, просити чоловіка повернутися і пробачити мене. Якщо він думає, що не може жити без меня, він повернеться. А якщо він не хоче бачити моє обличчя, це його nроблема. Мені є, де жити, і у мене достатньо грошей для комфортного життя.

Я зовсім заплуталася і не знаю, як вчинити. Ми з чоловіком у шлюбі вже чотири роки, дітей у нас поки що немає, але я дуже їх хочу. Ми живемо у моїй квартирі, яку я отримала від дідуся. Я сама його доглядала, поки навчалася в університеті. Це було непросто, він був людиною з характером, а останні півроку взагалі не вставав з ліжка. Уявіть, як це тяжко для молодої дівчини.

Але я дуже любила дідуся, щодня читала йому новини та дивилася з ним футбол. Я майже рік нікуди не виходила, щоб бути поряд з ним. Дідусь був вдячний. – Квартиру я залишу тобі. Але хоч би що трапилося — не продавай її. Нехай це буде твоє житло, щоб якщо раптом щось трапиться, у тебе було кудись повернутися, — сказав він мені. Я погодилась. Було приємно мати власне житло у такому молодому віці. Кілька років я жила сама, а потім зустріла Богдана. Ми почали зустрічатися, і за кілька місяців він переїхав до мене. Я закохалася в нього і у нас все було добре. Потім він зробив мені пропозицію.

Тоді саме була пандемія, тому ми не влаштовували весілля, просто розписалися. Я завжди мріяла про дітей і не хотіла зволікати з цим. Але Богдан постійно мене відмовляв, казав, що час не той, і робота в нього не дуже. Правда, заробляв він небагато і особливо не прагнув щось міняти. Я розумію, що знайти хорошу роботу складно, але багато людей працюють дистанційно, і все виходить. До того ж Богдан постійно допомагав своїй мамі.

Він часто брав наші гроші та купував їй ліки, продукти. І ось зараз, коли я вже майже вмовила його планувати вагітність, він висунув несподівану умову. — Не хочу ростити дітей у квартирі. Я знайшов чудовий будинок. Продавай квартиру і купимо його. Там три кімнати та двір — дітям буде добре. – Я не хочу продавати квартиру. Я обіцяла дідусю. – Які дурниці! Ти просто хочеш залишити мене ні з чим, бо будинок належатиме нам обом. — Я просто хочу мати своє житло. Що у цьому поганого? — Тоді народжуй дітей одна. Ми сильно посварилися. Тепер чоловік зі мною не розмовляє, каже, що я принижую його недовірою. Але як мені бути? Я боюся втратити Богдана через квартиру. Підкажіть, що робити – продавати житло чи ні?

Коли я вийшла заміж за Остапа, навіть не могла уявити, що перетворюсь на ревниву дружину, яка стежить за кожним його кроком. На початку у нас все було чудово, і він не давав жодного приводу для ревнощів. Однак згодом я почала таємно перевіряти його телефон, щоб зрозуміти, з ким він переписується, кому дзвонить і які фото у нього в галереї. Остап навіть не підозрював, що я роблю це, поки він спить чи перебуває в душі. Згодом Остап почав часто затримуватися на роботі. – У мене просто багато справ і зустрічей, – виправдовувався він.

— Навіть співбесіда була. — Ага, розказуй! Думаєш, я не здогадуюсь? Прикриваєш свої «походи» роботою, щоб зустрічатися з коханкою. Якби ти стільки працював, як кажеш, ми вже купалися б у грошах. Мої ревнощі тільки посилювалися з кожним днем. Жіноча інтуїція рідко підводить. Я почала ретельно оглядати його речі, нюхала сорочки, перевіряла, чи немає чужих духів чи слідів губної помади. Знайшла його колег у соцмережах, особливо придивлялася до незаміжніх дівчат — ті ще хижачки, які готові увести чужого чоловіка.

Я навіть встановила додаток, який відстежує його розташування. Знала, що після роботи він завжди їде вулицею Бандери та вчасно приїжджає додому. — Чому сьогодні спізнився? — спитала я одного разу. — Усього на 10 хвилин, не на 10 годин, – спокійно відповів він. — Ага, так-так, знову з коханкою зустрічався, — не вгамувалася я. — Та що з тобою? Я просто підвіз колегу, вона не змогла викликати таксі. — Ну, звісно, так я й знала!

— Ти просто збожеволіла, тобі до психіатра треба! Цієї весни ми нарешті розлучилися. Виявилося, що моя ревнощі були не марними. Якось, коли Остап залишив телефон удома і пішов лагодити машину, я побачила повідомлення від якоїсь Ірини: «Привіт, любий, завтра зустрінемося?» Мене ніби струмом вдарило. Я, у халаті та домашніх капцях, вискочила в гараж. — Ось ти і попався! Казав, що коханки немає, а тут якась Ірина зустріч призначає! — Та ти вже мене дістала! Щодня скандали, мозок мені винесла!

Добре, що Іра не така, як ти. Вона мене любить, а не істерики закочує. Звичайно, ми одразу розлучилися. Але що дивно: у результаті винною виявилася я. Навіть моя мама заявила, що це моя вина – мовляв, я зруйнувала сім’ю своїми істериками. Уявляєте? Друзі теж не підтримують мене, а стоять на боці Остапа. Усі кажуть, що саме я зруйнувала наш шлюб своїми ревнощами та скандалами. Але хіба це я завела коханця? Хіба це я зраджувала? Чому завжди винна жінка, якщо шлюб розвалюється? Чому гуляк захищають, а вірних дружин звинувачують?

Марина та Влад виховували 5 дітей. Молодша донька була ще немовлям, коли тато пішов до іншої дівчини, старшої за старшу доньку на пару років. Він не просто пішов, а й забрав із собою все, що вони з дружиною нажили разом. Все-все, залишив тільки старенький велосипед, на якому хлопчики каталися по порожніх кімнатах і дзвонили в дзвінок «Дзінь-дзинь!». А що Марина? Вона навіть єдиної сльо зи не впустила. Гордо стояла перед сутулим чоловіком з піднятою головою. Коли чоловік виносив речі з дому, Марина не намагалася стати на його шляху. Стоячи осторонь, вона спостерігала за всім хао сом. Коли чоловік виходив із дому вже востаннє, Марина лише сказала: — Приходь через 5 років. У мене буде все і навіть більше.

Чоловік поїхав до іншої країни з молодою kоханою. Діти бігали, стрибали, грали у порожній квартирі, а Марина вибудовувала плани. Вона трималася молодцем. Жодного дня даремно не витр атила. Незабаром вона знайшла роботу із непоrаною зарnлатою. Вона мала меди чну освіту, але вона перекваліфікувалася на стоматолога. Гроաей вистачало і на навчання, і на зміст 5 дітей. Спочатку було сkладно, але згодом усе налагодилося. Дітки росли у щасливій, хоч і не повноцінній сім’ї. Незабаром старша вийшла заміж за гарного хлопця. Марині стало легше дбати про інших дітей. Що сталося з чоловіком – жінка не знала. Так минуло 5 років. Обіцяв – зробив. Влад повернувся до рідного дому. Весь його одяг був у дірках і плямах. Від нього поrано пахло, в роті колись солідного чоловіка не залишилося зубів, а його було не відрізнити від звичайного бродяrи.

Марина знала, як приймають гостей. Вона запросила чоловіка до хати, на чай. Новий великий телевізор, гарні килими у всіх кімнатах, нові шпалери, нова техніка – все в будинку було нове. Влад обвів увесь будинок очима і не міг сказати й слова. На кухні смачно пахло макаронами по-флотськи. Владу теж дісталася тарілка улюбленої страви. Діти його не впізнавали, 5 років – половина дитинства, як-не-як. Він і не представився. Йому було соро мно дивитися дітям у вічі. Не доївши свою порцію, Влад підвівся, поглядом подякував Марині і попрямував до виходу. Ніхто його проводжати не пішов. Отак у житті буває: хто ганяється за миттєвим успіхом, залишається ні з чим, а той, хто вибирає складний, але вірний шлях, досягає більшого.

Я зі своїм чоловіком уже 19 років у шлюбі. За такий час ми багато чого бачили і позитивного, і не дуже. За 19 років шлюбу нас нapօдилося 3 дітей. Старшій, Ірині, цього року виповнилося 18 років. Саме про переддень її свята я й хочу вам розповісти. Ми з чоловіком хотіли подарувати на повноліття дочки її частку у наших накопиченнях на квартиру. Ось так ми хотіли поділити на 3 частини та віддати доньці її третину, а молодші отримали б свої частини на свої 18-річчя. Тут варто відзначити одну цікаву деталь для більшої ясності всієї історії. Моя свекруха думає, що я з чоловіком живу за його рахунок, але насправді ми заробляємо приблизно однаково. Я і не вважаю, що чоловік у сім’ї має заробляти більше. Для мене таких рамок немає.

Але свекруха так не думає. Наших із чоловіком дітей вона називає лише моїми, та ще й з таким тоном, ніби я їх нагуляла. Коротше, не ладнилися у мене якось стосунки зі свекрухою. Прямо за пару днів до свят чоловік завів розмову про подарунок доньці. Він запропонував купити на наші гроші квартиру та оформити на його маму. Звісно, я була проти. Цього лише не вистачало. Купити квартиру свекрухи на наші гроші. Чоловік аргументував свою пропозицію тим, що можна купити квартиру за наші гроші, оформити на матір, тим самим убезпечивши дітей, адже вони не зможуть витратити гроші на порожні речі, але й будуть спокійні, адже у майбутньому без житла не залишаться. Ну і бонус наприкінці: можна здати квартиру свекрухи квартирантам: ось тобі додатковий дохід. Чоловік не зміг мене переконати. Я не погодилася, звичайно. Той образився і на кілька днів переїхав до своєї мами.

На день нapօдження онуки свекруха подарувала їй сімейне кільце, але не встигла дочка надіти його, як свекруха почала свій тост про те, що їй важко вже з віком, у неї мало грошей, нічого не вистачає, і вона була б не проти допомоги від улюблених онуків. Ми з дітьми спочатку здивувалися від того, що свекруха весь день ставилася до них не як завжди, а якось по-рідному. А тут ось ті на! Я дітям пояснила, чому відмовилася від пропозиції батька купити квартиру. Вони у мене не маленькі: 15, 16 і вже 18 років – зрозуміли мене та підтримали. Після тосту свекрухи дочка повернула їй обручку. А та встала і граційно вийшла з-за столу, а син за нею. Вони пішли, і вже, як місяць, чоловік не повертається додому. Я й не чекаю. Не збираюся дарувати квартиру за рахунок своїх дітей людині, яка їх ненавидить.

У шлюбі з чоловіком ми прожили десять років і восени планували відзначити ювілей. Я вже навіть встигла замовити ресторан, щаслива у передчутті свята. Але все впало в один день, коли я дізналася про його зраду. Все дійшло до абсурду. Якось він затримався на роботі, а потім сказав, що збирається з колегами до пабу подивитися футбол. Я не стала заперечувати. Повернувся пізно, напідпитку, і одразу завалився спати. Телефон він залишив на тумбочці біля ліжка. Я ніколи раніше не лізла до його смартфона, але цього разу щось підштовхнуло мене. Просто цікавість.

Коли надійшло нове повідомлення, я вирішила подивитись. Пароля від телефону я не знала, тому побачила лише частину тексту. Але цього вистачило, аби зрозуміти, у чому річ. Невідомий номер писав, що сумує за своїм «Котиком». Мені стало неприємно, але я не хотіла влаштовувати скандалу. Коли чоловік прокинувся, я мовчки простягла йому телефон з кам’яним виразом обличчя. Він одразу зрозумів, що його таємниця розкрита. На ранок я вирішила з’ясувати, хто цей «Котик». Кілька хвилин пошуку, і в мене на руках було ім’я та прізвище жінки. Це виявилася дружина найвпливовішого місцевого бізнесмена. Вона мала все, про що тільки можна мріяти, але, мабуть, їй цього було мало. Тиждень я роздумувала, як вчинити. У результаті вирішила поговорити з її чоловіком. Михайло, як виявилося, не міг повірити, що його дружина могла йому зраджувати. – Ми 18 років разом, з них 13 років у шлюбі.

У нас двоє дітей та забезпечене життя. Що їй не вистачало? – дивувався він. Коли Михайло спитав свою дружину про коханця, вона навіть не заперечила. Схоже, вона не очікувала, що про це стане відомо. Але він не зміг її пробачити і відправив назад до села, до її батьків. Щодо мого шлюбу, він теж розпався. Якось я випадково зустріла Михайла біля його офісу. Він запропонував випити кави, і я погодилася. Наші зустрічі стали регулярними, а за півроку ми одружилися. Михайло виявився чудовим чоловіком. Тепер я не розумію, як його колишня могла втратити його. З колишнім чоловіком у нас не було дітей, бо я довго не могла завагітніти. Зараз я не тільки кохана дружина, а й щаслива майбутня мама! А ви змогли б пробачити зраду? Чи варто давати другий шанс людині, яка вас зрадила?

Моя мама – людина дуже специфічна, інакше не скажеш. Вибачте, я розумію, що так не можна говорити про рідну матір. Але інакше у мене не виходить. Вона ніколи не ставилася до мене, як до дочки. Скоріше, сприймала мене як іграшку чи подружку. Її не цікавили мої справи, успіхи у школі. Принесла чудові оцінки – у відповідь лише холодне «молодець». Проте пошуки нового чоловіка були для неї в пріоритеті. Батько для мене завжди був загадкою. Мама казала, що він був алкоголіком і гулякою, який кинув нас, коли мені виповнилося два роки. Не дзвонив, не приїжджав, і все дитинство я чула тільки, яким він був поганим. Від її слів вуха загорталися. Коли мені було 12 років, мама поїхала на заробітки до Італії. У нас не було бідного становища, вона працювала на добрій посаді, але вирішила зібрати речі та поїхати.

Мене залишила на бабусю Марину, яка й замінила мені матір. Завдяки бабусі я закінчила школу з золотою медаллю і вступила до престижного університету. Мати навіть на випускний не приїхала. Минуло десять років. Я вийшла заміж, народила дітей. Звісно, мама не з’явилася на весіллі. Востаннє я бачила її лише на похороні бабусі 2021 року. Ми з чоловіком живемо у невеликій квартирі, що дісталася йому від бабусі. Старий ремонт, меблі радянських часів, дві маленькі кімнати. Коли я ще була в першому декреті, дізналася, що чекаю на двійнят. Це було непросто, але ми намагалися впоратися. Свекри допомагали домашніми продуктами, що дозволяло трохи заощадити. Але грошей все одно не вистачало. Ми часто купували одяг та взуття у секонд–хенді, оскільки нове було надто дороге. І ось нещодавно мама згадала про мене. Приїхала з Італії не одна, а з новим чоловіком – італійцем на ім’я Маріо. Ми зустріли їх на вокзалі. Я сподівалася, що мама нарешті усвідомить, що в неї є дочка та онуки, і почне брати участь у нашому житті. Але мої очікування виявилися марними.Christmas gift wrapping ideas

Вона вручила мені 50 євро та три шоколадки для дітей. Це все, що вона привезла за роки відсутності. Я подумала, що це жарт. Привезла її додому, але затримуватись там не захотіла. Мама почала розповідати про свої романи в Італії та про те, як зустріла Маріо. Побачила, що вона привезла величезну сумку з делікатесами: вино, сир, солодощі. Але для нас – 50 євро. Це було образливо. Три дні вона насолоджувалася прогулянками містом з чоловіком, зовсім забувши про мене та онуків. Напередодні Різдва вона зателефонувала: – Я сама кутю не приготую, пампушки не зроблю. Маріо хоче ікру та камамбер. – І що ти хочеш від мене? – Прийди допомогти підготуватися. Ми ж сім’я, треба зустріти свято разом. – Мамо, мені все одно, чого хочеш ти чи твій новий чоловік. Ти роками не згадувала про мене та онуків, а тепер хочеш святкувати разом? – Я була на заробітках, тяжко працювала… – Де твої зароблені гроші? Онуки навіть не сприймають тебе як бабусю. Я не витримала та сказала все, що думаю. Після цього заблокувала її номер. Я не хочу ні бачити, ні чути її, а тим більше сидіти з нею за одним столом. Згадала про мене, бо свято? Ну, вже ні.

Катерина буквально сяяла від радості. Причиною її щастя було зовсім не власне життя, а новини про молодшу сестру Ірину. Ірина переживала розрив з чоловіком. Пара, що прожила у шлюбі три роки, розпалася після того, як Михайло почав поводитися підозріло: почав затримуватися на роботі та приносити додому запах жіночих парфумів. – У тебе хтось є? – З гіркотою запитала Ірина. – Я йду не через це! Ти просто дістала мене своїми докорами! – сухо відповів Михайло, збираючи речі. Жили вони на орендованій квартирі, ділити було нічого. Дітей у них також не було. Новину про розлучення Ірини Катерина дізналася від матері. Вона рідко спілкувалася з сестрою, але цей випадок став приводом зателефонувати. – Правда, що ви з Михайлом розлучаєтеся? Він знайшов іншу? – Не привітавшись, випалила Катя. – Каже, що ні, – стомлено відповіла Ірина. – Звісно, є! – З запалом заявила старша сестра. – Як ти могла не помітити?

– Ну й добре… – пробурмотіла Ірина, але її голос тремтів від образи. Катя відчула задоволення від реакції сестри і не втратила нагоди продовжити: – А ти подумай, чому він пішов. Може, ти погана господиня? Чи перестала влаштовувати його, як жінка? Від доброї дружини не йдуть! Ірина намагалася знайти причину розриву, але швидко зрозуміла, що не винна. Вона завжди дбала про будинок, готувала та старалася для чоловіка. Минув місяць після розлучення. Щоб відволіктися, Ірина записалася до спортзалу, змінила зачіску і почала більше часу приділяти собі. Катя, спостерігаючи за трансформаціями сестри, злилася. Їй хотілося, щоб Ірина страждала довше. Але молодша сестра почала приймати залицяння та викладати у соцмережі фото з букетами. – Це ти сама їх купуєш?

– З підозрою питала Катя. – Навіщо мені витрачати на це гроші? – Сміялася Ірина. Тим часом життя Каті почало руйнуватися. Вона так захопилася обговоренням сестри, що втратила з зору проблеми у власному шлюбі. Якось її чоловік Олександр заявив, що хоче розлучення. – Ти серйозно? – Здивовано запитала Катя. – Так. Ти стала чужою, – холодно відповів Олександр. – Я зустрів жінку, яка мене цінує. Катерина була вражена. Ще півроку тому вона глузувала з розлучення сестри, а тепер її власна сім’я розпалася. Олександр пішов, залишивши квартиру Каті та дітям. Вона намагалася пережити те, що трапилося, але усвідомила, що отримала важливий урок: не можна радіти чужому лиху, адже доля може обернутися проти тебе.