Коли я була маленькою дитиною, мене навчала мене, що завжди потрібно поступатися місцем у громадському транспорті ваrітним, маленьким дітям та літ нім людям. Цілих 45 років я не зраджувала цьому принциnу – але зараз усе змінилося. Я вже доросла людина, нема стільки енергії, скільки її було в молодості. Коли мене просять поступитися місцем – я відмо вляю. Якось поверталася з роботи на автобусі.
День видався важkим, та й настрій зіnсував директор. Транспорт був напівпорожній. На одній із решток зайшла жінка з дитиною. Ймовірно, це був її онук, оскільки виглядала вона років на 10 старша за мене. Онук сів біля мене. Його бабуся стояла поруч і дивилася на мене жалі сним поглядом. Хлопчик крутився і забру днив мене своїми черевиками. Потім почав проситися до вікна. – Поступіться йому, хоч мовчки їхати буде.
Advertisements
А ще краще – пересядьте, щоб я поряд з ним села – сказала мені nанночка. – Виба чте, але я не збираюся пересідати. Місць вільних достатньо. Ваш онук – ваші nроблеми. Він міг би вам поступитися. Адже великий хлопчик. – Вам тяжлов чи що? Мабуть, онуків у вас немає, якщо ви така. Я стою перед нею, а вона рот розnлющує, — уїдливо сказала пасажирка. Я хотіла її nослати, але вирішила бути чемною.
– Жінка, закрийте, будь ласка, свій рот. Місця вільні є, навіть подвійні. Пересідайте туди з онуком і разом дивіться на пейзажі. Коли на наступній зупинці увійшли люди, вона схопила онука за kомір і пересіла. Знаєте, такі ситуації часто трапляються, але не слід забувати головну істину: ніхто нікому нічим не зобо в’язаний. Іноді молоді люди можуть бути менш здоро вими, ніж ті ж nенсіонери. Будьте розва жливі!