Нещодавно до мене у гості приїхала моя подруга. Вона з області, а я живу у Москві. Щоб не витра чатися на готель, вона попросила прожити у мене. Мені неохоче було селити її в мене, тому що ми з чоловіком живемо в однокімнатній квартирі, але наші з Люсею батьки були дуже близькі, тому мені довелося. “Ну, так вже й бути.” – подумала я. Але з перших хвилин її перебування в нашому будинку вона дала зрозуміти свою позицію. Люся ходила по хаті в шортиках та блузках із відвертими вирізами.
Завжди була при параді: волосся, скручене в локони, що викликають макіяж. У домашніх справах мені ніколи не допомагала, хоч я була на восьмому місяці ваrітності. Коли вона ще до нас не приїхала, вона говорила, що додому вона повертатиметься тільки вечорами, а виходитиме, так взагалі, о 7 ранку збиралася. Але я помітила, що коли мій чоловік має вихідний, Люся з дому ні на крок. А одного разу я побачила щось, що зовсім не лізло в жодні рамки. Ми з Люсею ввечері випили чайку і лягли спати.
Чоловік залишився працювати на кухні: він мав проект наступного дня, який він мав доробити. Мені тієї ночі не спалося, а Люся, мабуть, подумала, що я вже сплю. Раптом розумію, що вона встає і в одній прозорій нічонці йде в бік кухні. Я намагалася безшумно піти за нею. Я зупинилася в темному кутку коридору і бачу, вона пішла і вперлася об стіл поруч із моїм чоловіком. – Не спиться? – Не зриваючи погляд від ноутбука, спитав чоловік.
– Бачу, ти зі мною заразом. Ти ж не хотів побачити мене у своєму домі, правда? – Тобто? – Запитав чоловік. – Та розслабся, твоя зайчика спить, вона нічого не почує. – З цими словами вона зачинила двері кухні. Я вже зі сльо зами на очах хотіла було відчинити двері, подивитися, чим вони там займаються, але тут двері відчиняє чоловік. Виставляє Люсю за двері і напівголосно каже їй: – З чого ти взяла, що я веду на твої трюки? Ти зараз перебуваєш у домі моєї дружини. Зараз же збери свої речі і йди, я викличу тобі таксі. Подруга була в диkому աоці, а побачивши мене, їй стало ще rірше.
Чоловік узяв валізу подруги і став туди закидати всі її речі, розkидані по всьому будинку. – Ви не так зрозуміли, – сказала Люся. Вона, певне, не втрачала надій, що все обійдеться. Потім відчинив двері, виставив її за поріг будинку, повернув їй валізу з абияк запиханими туди речами і ввійшов до будинку. – Наступного разу попереди, коли запросиш до нас подруг, я з’їду на якийсь час. – Сказав чоловік, і мені стало мото рошно соро мно за подругу, яка так само в нічні стояла на сходовому майданчику. Минуло вже кілька років, а мені ще соро мно перед чоловіком за свою подругу. З Люсею я з того дня не спілкуюся, а чоловіком дуже пишаюся.