Мама зварила дуже смачний обід і покликала нас з татом до столу. Ми в цей час грали з ним в заправну станцію. Він привозив до мене машину, щоб я заправив 6ензином. Тільки ми зібралися йти обідати, як в кухні пролунав сильний гypkіт. Я злякався і побіг за татом подивитися, що там сталося. Мама лежала на підлозі не рухаючись, а з рота текло щось червоне. Папа тремтячими руками схопив телефон і подзвонив у աвидку. Потім узяв маму на руки і поклав на диван. Він обіймав її і ոлакав, тьопав по щоках і кричав — «тільки не йди, лікарі вже їдуть». Я не розумів що відбувається … Мамочка завжди грала зі мною. На дитячому майданчику ми грали з нею в догонялки, будували замки з піску, лазили по драбинках і каталися на гірці. Найбільше мені подобалося тікати від мами на самокаті, але вона у мене така швидка, що зі швидкістю світла наздоганяла мене, хапала на руки і підкидала в космос як космонавта. Але останнім часом у матусі залишилося дуже мало сил.
Вона сказала, що віддала всі сили мені, щоб я ріс сильним, великим і мужнім чоловіком. Вона зовсім перестала ходити на вулицю, грала зі мною тільки вдома, сидячи на дивані. աвидка допомога приїхала дуже швидко, поклали маму на носилки і понесли в машину. Папа відвів мене до бабусі Маші, нашої сусідки, і поїхав за ними. Я стояв біля підвіконня і дивився у вікно. Грати мені навіть не хотілося, я дуже сумував за мамою. Переживав, що лікар в білому халаті зараз напевно їй ставить дуже болячий укол. Папа прийшов за мною, коли було вже темно. Він розмовляв з бабусею Машею і ոлакав, а я все чув, але нічого не розумів. Він розповідав їй, що мама моя хворіла на лейкемію і, коли її привезли в лікарню, вона впала в якусь » кому ». Лікарі сказали, що не дають ніяких гарантій, повернеться вона до нас чи ні. Тато взяв мене на руки, міцно обняв і сказав: «Все буде добре!» Забрав мене додому і сидів зі мною на ліжку, погладжуючи мене по голові, поки я не заснув. Минуло вже два місяці. Мама ще в лікарні. Папа їздив до неї кожен день, а я її не бачив, тато сказав, що до неї не пускають лікарі. Але ось настав той день, зателефонували з лікарні і сказали, щоб ми всі приїхали до мами. Я дуже зрадів, що побачу матусю, а тато чомусь сильно ոлакав … Ми вирушили до лікарні. Приїхавши туди, тато взяв мене за руку, підвів до маминої палати і сказав:
— Синку, ти справжній чоловік! Зараз ти повинен попрощатися з мамою … Я зайшов в палату. Мама лежала на лікарняному ліжку з закритими очима. Скрізь були якісь трубки. Я ледве стримував сльози, розуміючи, що зараз повинен бути сильним як ніколи і взяв її за руку. — Мамочко, повернися до мене … Я тебе ніколи не залишу і люблю ще більше, ніж раніше. Мені дуже нудно вдома без тебе. Казки без тебе не цікаві, іграшки нудні. Ти віддала мені свої сили, щоб я був сильним. У мене тепер багато-багато сил. І я поділюся з тобою! Візьми, візьми сили, я тобі в ручки покладу! Я вийшов з палати, тато сидів опустивши голову. Я підійшов до нього. — Тато, мама повернулася. Я з нею силою поділився. Тепер вона теж буде сильна! Він не відразу зрозумів мої слова, потім різко схопився і увійшов в палату. У мами були відкриті очі. — Кохана, якщо ти мене чуєш? Якщо чуєш і розумієш, кліпни … В очах тата була величезна надія і матуся, моя улюблена матуся моргнула. Мама пішла на поправку. А ми з татом сиділи біля самої коханої жінки на світі і ոлакали від щастя!