В 4 роки я стала круглою сиро тою. Життя вирішило мені з самого початку показати, наскільки огидним воно може бути. У дитбу динку мені доводилося несолодко. Справа доходила навіть до рукоприкладства… А я що… я була зовсім маленька, все терпіла і не знала, до кого звернутися за допомогою. Коли я подорослішала, не так вже й багато чого в моєму житті змінилося. Мені дали кімнату в комуналці, де я жила по сусідству з n’яницями. Одного разу я повернулася з роботи додому і побачила, що в моїй кімнаті все догори дном, а моїх заощаджень, думаю, вже зрозуміло – не було ніде. Полі ція лише склала протокол і зникла.
Ну, зрозуміло, я ж була ніким, були виклики і важливіші… В той день я вийшла в парк, сіла на лавку, і раптом сльо зи самі потекли по моєму обличчю. Потім до мене підійшла бабуся і сказала: — Доню, можу тобі чимось допомогти? Вперше в житті мене хтось так назвав… Бабуся, втім, виявилася дуже товариською і за кілька хвилин розповіла про себе буквально все. Потім вона запросила мене на чай, адже тоді було холодно на вулиці. Вже у її скромній, але дуже затишній і чистій квартирі вона розповіла, що у неї нікого не залишилося – вона зовсім одна, нікому не потрібна.
Advertisements
Після цього я почала заглядати до бабусі кожен день після роботи, а одного разу вона застосувала таку хитрість: сказала, що вночі їй буває поrано, а склянку води їй нема у кого просити. Я і залишилася на ніч у неї… а потім на ще одну…і ще… і ще… Так минуло кілька місяців, і в один день бабуся сказала, що готова переписати на мене все своє майно – квартиру і дачу. Сказати, що я була здивована – нічого не сказати. Зараз моїй бабусі вже немає… Я хотіла б ще раз сказати тобі спасибі, бабусю! Спасибі, що подарувала мені справжнє життя.