Ми знали, що творять сусідка з дитиною на нашому городі, але мовчали. А після одного випадку у мене вже терnець урвався

0
34

Дача у нас — з давніх-давен. Коли ми із чоловіком вийшли на nенсію, почали активно займатися нею. Відремонтували, садили дерева, квіти. Чоловік робить вино. Здебільшого тут буваємо ми з чоловіком: з весни до жовтня. Із сусідами nроблем ніколи не було. Якщо були малі kонфлікти, то вирішували розмовами. Парканів теж не ставили, а межі ділянок були умовними. Ми зраділи, що дачу ліворуч від нас купила жінка середнього віку, а не молодь якась. У них були б n’янки-гулянки. А так – тихо. Місяць нікого не було у цьому будинку. Потім у липні приїхала жінка із дитиною. Їх, ймовірно, підвіз чоловік. Він поїхав наступного ранку. Тиждень ми з ними не спілкувалися. Чи не знайомилися. Потім її чоловік знову приїхав і вирішив з нами познайомитися.

Він розповів, що купили дачу, та його дружина з дитиною будуть тут до кінця літа. Він буде приїжджати-їхати, бо має роботу. Він позичив у нас лопатки та інші інструменти, щоб займатися ділянкою. Ми радісно дали. Він увечері повернув їх і в неділю поїхав. Тоді все почалося. Кілька разів ми бачили сліди від черевиків дитини біля своєї клумби з полуницею. Але нічого не сказали, тому що доказів не мали. Потім були видерті всі мої квіти. Нас не було на дачі три дні, але полуниці теж не було. Знову нічого не робили: пізно було, хотіли спати. Наступного ранку сусідка наша не знала, що ми повернулися, і знову з дитиною походжали дільницею. Ми тоді вийшли і спитали, що вони там роблять. Вона не знала, що сказати, але потім заявила, що просто гуляють із дитиною.

У руках дитини були вирвані квіти із мого саду. Коли ми вийшли, вона кинула їх на землю. Я сказала, що не треба так із рослинами, і треба підняти їх. Тоді дівчинка почала nлакати, але я не kричала, мирно пояснювала. Тоді ця жінка почала підвищувати голос на нас, мовляв, ми її дитину обра зили. Чоловік сказав їм те, що треба. Що це вони вже кілька разів вриваються до нас на ділянку та роблять, що хочуть. Тоді жінка взяла дитину за руку, і вони пішли додому. Тиждень ми їх не бачили. Вони не виходили із дому. Ось коли і приїхав чоловік сім’ї, чи не одразу прибіг до нас – вичитувати нас. Напали ми, виявляється, на його бідну дружину. Не дали поїсти полуниці дівчинці. Ми нічого не стали говорити, доводити. Нер вів на це не було. Просто вирішили поставити паркан та не спілкуватися з ними. Ми хочемо спокійне життя на дачі, а не розбирання.