Моя думка часто розходилося з думками інших батьків, але є ситуації, які дуже сильно мене աокують. Я ніколи не розуміла матусь, які хваляться тим, що годують всіх однокласників дитини, коли ті приходять в гості. Радіють тому, що вони добавку просять. Вважають, що це привід для гордості. Значить, вони смачно готують. А приходять вони, як відомо, натовпами. Це ж витрачені продукти, час. Може бути я готую каструлю плову на три дні, а не на раз. І все для того, щоб нагодувати незнайомих дітей. У яких є батьки, напевно, і обід повинен бути вдома. Одного разу і зі мною стався такий цікавий випадок.
Андрій навчався у другому класі. Привів цілу ораву хлопчиків. Спасибі, звичайно, що не весь клас. Вони грали в кімнаті, а я готувала обід на кухні. Пізніше моя дитина зайшла на кухню і сказала, що зголодніла. Я веліла йому помити руки і сісти за стіл. Його однокласники теж були голодні, заявив мені Андрій. І запитав, чи треба їм теж мити руки. Я сказала, що не потрібно, тому що вони будуть їсти у себе вдома. Через п’ять хвилин зайшов один з них і сказав: «Взагалі-то я теж хочу макарони з куркою».
Я відповіла: “Ось зараз підеш додому, я думаю, мама тобі приготувала поїсти, і з’їси. Хлопчики, йдіть додому, там вас всіх чекають батьки з смачним обідом”. Хлопці розвернулися і пішли. Я своїй дитині все пояснила, і він мене зрозумів. Я не несу відповідальність за цих дітей, годувати не зобов’язана. Тим більше якихось однокласників. Пізніше з’ясувалося, що мами тих хлопців дуже негативно відреагували на мою відмову. Говорили: “Невже, їй було шкода нагодувати дітей, коли вони попросили?”. Вони не могли зрозуміти мене, але це цілком нормально. Я теж не розумію їх…