Катя втратила вже третю дитину і ніяк не погла прийти до тями. Отоді й вирішили відправити її в село до бабусі, тільки та могла допомогти дівчині

0
55

Катя брела до машини. Вже втретє у неї завмерла ваrітність. Тричі зачала, і тричі не змогла народити. Сівши в машину, дівчина заnлакала. Чоловік намагався заспокоїти, втішити. Не зміг. Подзвонив тещі. Коли вони під’їхали до будинку, Світлана Семенівна вже чекала на них біля під’їзду… Але навіть присутність мами не допомогла Каті. Ридати вона перестала, тільки зрідка видавала схлип. Але лежала байдуже. Втупившись в одну точку. Так минув день, так минула ніч. Нарешті Світлана Семенівна вирішила: – Треба везти її до бабусі. Якщо хтось і зможе привести її до тями – це моя свекруха, Ольга Захарівна, – сказала вона зятю, і вони пішли разом у кімнату до дівчини.

– Катю, хочеш поїхати до бабусі до села? – Хочу, – незважаючи на побоювання мами, дочка погодилася одразу… Приїхали, бабуся вже приготувала кімнату для онуки. Там мама допомогла Каті роздягнутися, поклала в ліжко. Чи то бабусин будинок, який так любила дівчина в дитинстві вплинув, чи свіже сільське повітря, чи втома і переживання, але Катя заснула. Зять із тещею трохи посиділи, і поїхали назад до міста. Вранці, прокинувшись, Катя не відразу зрозуміла, де вона. Згадавши, що перебуває в гостях у бабусі, встала та вийшла з кімнати.

– Привіт, онученько. А я тобі улюблених пиріжків напекла. Сідай, я зараз і чай тобі наллю. – Бабусю, мені б тільки води, – зітхнула Катя. – Тяжко тобі, внучечко, знаю. От тільки ж жити треба. А щоб жити треба поїсти. І тут Катя знову розплакалася. Плакала довго. – Навіщо мені жити?.. Андрій дітей хоче… А йому дісталася я… – Жити завжди є для кого! Ти Таню Бондаренко пам’ятаєш? – Так. – Ось і в неї так. Тільки вона взагалі не може зачати. Так вони із чоловіком сироток усиновили. Тож тепер нехай хтось наважиться про її дітей щось поrане сказати. На шматки порве.

– То ти мені радиш дітей із дитбу динку брати? – Зацікавилася Катя. – Так. Такі самі діти… Того дня вони проговорили довго. Наступного дня Катя зателефонувала до Андрія. Той із радістю вхопився за ідею… Син сам їх вибрав. Він на Катю з Андрієм так подивився, що ті одразу усвідомили – Сашко їхній син… Через два роки у Сашка з’явилася маленька сестричка. Знову з полоrового будинку… Ольга Захарівна обожнює своїх правнуків, і, на превеликий жаль Каті, балує їх. Але на те вона й прабабуся…