Ви колись відчували це почуття, коли тобі вже майже 56 років, і ти усвідомлюєш, що втратила чоловіка, а діти давно живуть окремо? Щоправда, якщо подумати, діти просто живуть своїм життям, а ось чоловік вирішив повернутися до свого минулого кохання. Він вирішив возз’єднатися з жінкою, яку колись залишив. Каже, що усвідомив: усі ці роки йому не вистачало саме її, і тепер, мовляв, настав час надолужити втрачене. Так розпочалася наша історія, як і у багатьох інших: весілля, діти, турботи. Але незабаром я почала розчинятися в сімейній рутині.
З п’ятої ранку я була на ногах, щоб приготувати їжу для чоловіка та дітей, відвести їх до школи, а потім піти на роботу на півдня. Потім забирала дітей зі школи, водила їх на гуртки та допомагала з уроками. Увечері, коли сили вже добігали кінця, я займалася прибиранням, пранням, і знову лягала спати. День у день, рік у рік. У результаті чоловік все частіше приходив додому пізно, а іноді й зовсім казав, що ночує на роботі чи у друзів. Нещодавно він повернувся з сумкою і почав складати свої речі. – Я йду від тебе, не тримай на мене образи! – Сказав він так само спокійно. – Може, я допоможу тобі зібратися? – Відповіла я з милою усмішкою. – Що? Де сльози, скандал?
Ти просто так мене відпустиш? – А навіщо тебе тримати? Ми живемо як сусіди. Ні поваги, ні підтримки від тебе немає. – Підтримки немає? Я лишаю тобі все, що нажив! – Ну і щедрість! Квартира моя, машина теж моя! Давай, йди вже з Богом! Мені було гірко. Я відчула себе жінкою, яку використовували усі ці роки. Я вклала стільки зусиль у цей шлюб, а зрештою залишилася ні з чим. Але довго сумувати я собі не дозволила. Навпаки, я відчула свободу та полегшення.
Нарешті купила собі одяг, який раніше чоловік забороняв. Почала ходити в перукарню, робити манікюр, легко фарбувала губи та вії. – Валентино Борисівно, щось ви помолодшали! Може, це кохання окрилює? – Ой, скоріше його відсутність! – Сміялася я. Але як тільки я почала насолоджуватися своєю свободою, у двері знову постукали. – Відкрий! Мій ключ не підходить! – Звісно, не підходить, я замки поміняла. – Будь ласка, відкрий. Я зрозумів, що помилився. Ти єдина, кого я люблю! – Ого, які заяви! Може, тобі просто нікуди йти? Іди, доки я поліцію не викликала! Нахаба! Думав, що я його чекатиму? Наївний! Ніколи не пробачу зраду. Чи я все-таки не права?
