Сьогодні Віталію знову наснилося те далеке і таке прекрасне його дитинство … де тільки він, улюблений синочок, та мама. Немов йдуть вони з мамою по вулиці, по обидва боки якої — різноманітні лавки з яскравими вітринами. У одній з вітрин шестирічний Віталік зупиняється, як вкопаний. Він очам своїм не вірить: величезна машинка, про яку мріяв ще з весни, коли сусід Володька вийшов з такою ж на вулицю і гордо заявив: «Бачили ?! Це мені мама з татом подарували на День народження! » Віталік зачаровано розглядав машинку. Яка краса! У нього теж скоро День народження, але мама, напевно, йому таку не купить … Добре Володьці, у нього є і мама, і тато. Обидва працюють в крамницях, тому на столі завжди повно всякої смакоти, а Володька має такі іграшки, які забажає … У Віталіка є тільки мама … вірніше, був і тато, але хлопчик його ніколи не бачив.
Він пішов з сім’ї ще до народження сина, тому виховувала Віталика мама сама. Вона працювала, але її зарплати вистачало не на все. Наприклад, новими іграшками Віталік часто похвалитися не міг. Та він і не переживав. Незважаючи на зовсім юний вік, хлопчик розумів, що мамі важко. А сьогодні він не стерпів: занадто близько була його мрія. «Мам, купи мені цю машинку, — благав Віталік. У мене ж скоро День народження. Ну будь ласка …» — в очках заблищали сльози. Мама здивувалася: вперше Віталік зажадав таку дорогу іграшку і вперше так просив … Вранці Віталіку зовсім не хотілося прокидатися. Що з того, що сьогодні День народження? Мама, як завжди, спече торт, прийдуть Володька і ще кілька хлопчиків, але заповітної машинки не буде … Раптом двері відчинилися і зайшла мама … Вона тримала в руках ту саму — бажану — машинку: «З Днем Народження, синочок!» Віталіку здалося, що він — найщасливіший хлопчик на світі.
Лише через кілька років він дізнався про те, що на ту машинку мама витратила всі гроші, які півроку складала на нове пальто … … Далі сон переніс Віталія на кілька років пізніше. Він лежить в лікарні, а над його ліжком схилилася стривожена мама. Віталіку тільки що зробили складну операцію, і мама сидить біля нього як днем, так і вночі. Варто йому лише поворухнутися, і вона миттю біля нього: «Що, синку? Щось болить? Може, в туалет хочеш? » Мамині очі, завжди зеленувато-карі, зараз аж почорніли від сліз і тривоги. На щастя, все обійшлося . Незабаром Віталіка виписали з лікарні, і життя знову увійшло в свою колію. Дивний сон перервала забившася у вікно пташка. Віталій прокинувся і не міг ніяк збагнути, де він, в якому часі. Маленьке створіння билося крильми в закрите скло, а потім раптом кудись зникло. Віталій нервово запалив сигарету … І тут до нього дійшло: напевно, з мамою щось трапилося. Недарма ж цей дивний сон і пташка у вікні …
Віталій похапцем зазбирався. Треба бігти, просити вибачення у мами. Може, ще не пізно … Він шість років не був у цьому будинку. З тих пір, як дружина Сонька заявила: «Вибирай: або я, або твоя стара». Сонька з першого ж дня знайомства зненавиділа свекруху. Вона ніяк не могла пробачити тих м’яких материнських настанов: їй все здавалося, що свекруха хоче принизити її перед чоловіком. Що ж, по собі і інших судиш … Віталій тоді вибрав Соньку. Був шалено закоханий і не звертав уваги на знову почорнілі від сліз і горя мамині очі … Вже рік, як Сонька виїхала в світ за черговим «коханим», а Віталій все не наважувався піти до мами: жахливо соромно було. Але сьогодні він втік, забувши надіти куртку, не чуючи холодного вітру, який пробирав до кісток. В голові була одна думка: тільки б з мамою було все добре … Сірий під’їзд зустрів його вибитими вікнами і нецензурними написами на стінах. Все було, як і шість років тому. Ось тільки мама чомусь не відкривала миттєво, як тоді.
Віталій нетерпляче раз у раз натискав на дзвінок. Відчинилися двері, правда, сусідські. «А, прийшов …», — дядько Іван, посоловілими вже від ранкового похмілля, очима зміряв Віталія. — Немає тут твоєї мами … ». Віталій відчув, що земля почала кудись тікати з-під ніг .. «Де ж вона? », — тихо запитав. «У лікарні, — відповів дядько Іван. — Кожен день тебе чекала. То біля вікна сиділа, як постамент, то на балконі стояла. Все виглядала — чи не йде її Віталик. А ти … Тьху! » — дядько Іван смачно сплюнув Віталію під ноги і зачинив перед ним двері. На ногах, які чомусь стали як ватяні, Віталій побрів в лікарню. Серце стискало недобре передчуття. У реєстратурі йому повідомили, що мама померла сьогодні вранці. Її хотіли поховати, як особу без певного місця проживання: жінка жила одна, коли її забирали в лікарню, ніхто її не відвідував. Хоча хвора щодня твердила, що має сина, що він ось-ось прийде, до її слів особливо ніхто не прислухався:
скільки їх таких, що мають дітей, родичів, вмирають в лікарнях самотніми і нікому навіть свічку поставити за упокій душі … Немов автомат, Віталій підписував папери; забрав тіло додому, поховав маму, скликав найближчих сусідів на поминки. Ті вже його не докоряли, тому що бачили, як страждає бідолаха: обличчя посіріло, не їсть, не п’є … Після похорону для Віталія життя як ніби закінчилося. Важка провина не давала йому спокою … Він почав все частіше випивати. У колись чистій і акуратній квартирі (за п’ять років життя з Сонькою навчився і прати, і прибирати, і прасувати сам) панував жахливий безлад, а сам Віталій перетворився на справжнього клошара. Одного ранку він брів, як завжди, до будки, де продавали пиво. Грошей не було (з роботи Віталія давно вигнали), тому чекав, сподіваючись, що хтось із завсідників НЕ доп’є, і на дні ще залишиться трохи «цілющого еліксиру».
бачив … раптом в обличчя Віталію вдарилася маленька сіра пташка. Від несподіванки той упав, скотився в придорожній рів і від страху втратив свідомість. За секунду зовсім поруч промайнула машина … Отямився Віталій в лікарні. Сліпуче-білі стіни нагадали той час, коли лежав після важкої операції, а мама постійно була поруч. На цей раз мами не було … Над Віталієм схилився молодий лікар: «Ну, мужик, ти народився в сорочці. Якби не впав чомусь в рів, лежати б тобі сьогодні на кладовищі … а так обійшовся струсом мозку. Закінчував б ти пити, чоловіче … » Віталій помовчав, а потім тихо запитав: «Доктор, а у вас мама є?» «Є», — здивувався той. «Бережіть її. Пам’ятайте, що дорожче, ніж мама, на землі немає нікого … » Здивований лікар вийшов з палати. А Віталій прошепотів: «Спасибі тобі, мамо … і прости мене, будь ласка …»