Я знаю Юлю давно. Ми не дуже близькі, живемо у різних містах. Вона журналіст, як і я, і має дуже багато передплатників. Читаю я її пости. Що я знаю про неї? Моя ровесниця, є син-піаніст. Чоловіка немає. Нам близько 50-ти. Нещодавно вона збудувала дачу. Нещодавно я був у Пітері, де й мешкає Юля. Цього дня прочитав її пост про те, що вона дуже втомилася, і що вона не має більше сил. Вирішив, нічого не говорячи, просто поїхати до неї додому. Було близько 7-ї вечора. Подзвонив у дзвінок. Відкрив її син: -Ви за меблями? -Ні, я друг твоєї мами. -Вона вдома. Заходьте. Нам назустріч вийшла Юля.
Advertisements
-Льоша, привіт, давай я тебе обійму. Хочеш вина? Ми тут із дизайнером нові меблі підбираємо… -Юль, Я просто побачив твій пост. Вирішив зайти, дізнатися, може – допомога якась потрібна. Я завжди готовий. -Пост? Який пост? А! Давай вийдемо … Коли ми опинилися в сусідній кімнаті, вона пояснила: -Насправді, нічого серйозного. Просто замоталася на роботі, а тут ще ці меблі. Зрозумій, мені важливо отримувати позитивну енергетику від людей. Ось, заходжу, а під постом купа коментарів із добрими побажаннями.
Зрозумій, вони нічого не будуть писати, якщо в тебе все добре. Це всіх дра тує. Найкращий товар – це страж дання. -Виходить, ти просто обма нюєш своїх передплатників? -Ні звичайно ж. Я ж ні в кого не прошу rрошей, наприклад, на якусь термінову onерацію, якої немає. Все, що мені потрібне, це просто слова підтримки. Ну, ти чоловік, не розумієш. Нам, жінкам, дуже важлива увага та захоплення. А зробити селфі із сум ним обличчям, простіше простого. І добрий коментар теж не займе багато часу. -Так, у тебе реально все гаразд? -Звичайно ж! Будеш вина?