Подружжя Артемових вже надію втратило, що донька колись заміж вийде. Алісі вже тридцять було, але жодного серйозного шанувальника в неї ніколи в житті не було. Адже незрозуміло, в чому причина була: зовнішність середня, та й дівчина не дурочка, хоча якимось особливими талантами теж не вирізняється. І коли батьки майже втратили надію, намалювався один кандидат у зяті. Аліса відразу захопилася потенційним женихом.
Батьки поставилися до ситуації спокійніше, хоча теж горіли ентузіазмом видати єдину дочку заміж. Батьки радили з весіллям почекати, подумати, вивчити хлопця, але Аліса і місяця не зачекала, зіграли весілля. Батьки потім не раз гойдали головоюі важко зітхали, згадуючи, що цю помилку можна було не робити. Анатолій був ще тим байдиком, постійно був у пошуках, розраховував швидко і просто розбагатіти, намагався не раз заснувати різні бізнеси, але всі з тріском провалювалися.
Жила сім’я Аліси за її гроші. А коли вона вийшла у декрет, жити стали за рахунок батьків дівчини. Анатолій відчував, що батьки дружини ставляться до нього з нехтуванням, тому у відповідь їх більше не шанував і грубіянив. Тепер подружжя розмірковує: ”А чи взагалі був сенс дочку заміж видавати? Власне, раніше простіше жилося, годі було годувати зятя”.