Коли моя мати наро дила мене, вона була вже не надто молодою. Їй було 36. Нині мені 28, а вона вже пенсіонерка. Батько давно пішов із жи ття. Поки ми з мамою залишалися в передмісті, старша сестра поїхала до Києва зі своєю родиною. Ми з мамою вирішили тікати звідти, коли почалося все це. За допомогою друзів ми перетнули польський кордон, після чого прибули до Німеччини. Нас запросили до свого будинку люди похилого віку. Їхні діти вже виросли і роз’їхалися своїми сім’ями. Нам виділили окрему кімнату у скромному приватному будинку у сільській місцевості. Я не втратила роботу, бо вона віддалена, бо працюю у сфері інформаційних технологій. Мама вже старенька, нічого не робить. У день нашого приїзду господиня будинку приготувала для нас святкову вечерю.
Незважаючи на те, що було вже 10 годин вечора, я з поваги спробувала все, що було на столі. Було важко заснути після ситної вечері. Мама їла лише салат. Вранці для нас уже був приготовлений сніданок: яєчня з беконом та сосисками та кава з вершками. Звичайно, це виглядало смачно і було дуже ситно. Однак це не те, що ми зазвичай їмо вранці. Я обмежилася бутербродом як перекусом, в той час як мама їла кашу. Я вирішила побічно запропонувати господині, щоб ми харчувалися трохи інакше. Попросила виділити місце в холодильнику для зберігання товарів, які ми купимо або отримаємо як гуманітарну допомогу. Вона спохмурніла на цю пораду і проігнорувала її. Після покликала мою матір на кухню, коли ми ще обідали, щоб допомогти їй приготувати вечерю, яка включала смажену качку з картоплею, суп з ревеню та салат.
Мама не хотіла, але допомагала і мовчала, бо вони прихистили нас – як можна було відмовити? Пізніше я повторила, що ми хочемо самі готувати їжу у зручний для нас час, а не чекати, доки вони скажуть, коли нам їсти. На це отримала чітку відповідь: — Ви мешкаєте у нас, тож все відбуватиметься за нашими правилами! Ви повинні враховувати наші звичаї та уподобання. Для нас це ставало все складніше та складніше. Вони споживають багато м’яса та м’ясних продуктів у різних формах, а також картопля, боби, макарони, овочі та хліб. Вони також часто п’ють каву, яка нам здається несмачною. І майже не варять каші. Рідко в їхньому раціоні можна зустріти фрукти або рибу.
У цьому питанні ми зовсім не мали спільної мови. Якось після чергового обіду господарі покликали мене до саду, щоб поговорити. Я заперечувала, посилаючись на свою роботу. Тоді вони сказали, щоб ми йшли, бо вони більше не мають наміру миритися з нашими діями. Ніхто не благав нас залишитися. Ми просто зібрали свої речі, купили квитки на поїзд та повернулися до рідного міста. Так, тут, як і раніше, небезпечно, але наше місце — тут. Батьківщина буде найкращим місцем. Де ви можете вільно висловлювати себе, мати права та дотримуватися власних правил! Все це неможливо через вимушений від’їзд. На жаль, зараз так багато українців переживають такі обставини.