У 47 років, після хворобливого розлучення, я виявила, що мені нема куди йти. Мій чоловік був невірним і фактично витіснив мене з нашого будинку, оформивши майно так, що я нічого не отримала. Тим часом наша дочка перейшла на його бік під обіцянкою нової квартири, яку він купив. У ці лихоліття я звернулася за допомогою до своєї сестри Віки. Вона була менш щасливою у фінансовому плані, і я непомітно підтримувала її протягом багатьох років. Тепер вона працювала за кордоном, а її власний будинок стояв порожнім.
Я припускала, що вона запропонує його як тимчасовий притулок, але її відповідь приголомшила мене. “Тобі не варто розраховувати на мої гроші, ти мала раніше подумати про своє майбутнє”, – сказала мені Віка по телефону. Вона пояснила, що планує здавати свій будинок в оренду для додаткового заробітку, і запропонувала мені знайти роботу, навіть запропонувала сплатити проїзд автобусом до Італії, де вона могла б допомогти мені знайти роботу.
“Але я ніколи не працювала”, – хвилювалася я, – “у навіть не знаю, як доглядати літніх людей або професійно прибирати!” Її порада прозвучала як відмова від підтримки, яку я надавала їй протягом багатьох років. Мені було боляче усвідомлювати, що моя рідна сестра, якій я так багато допомагала, не надасть мені такої допомоги під час моєї кризи. Тепер, маючи обмежені можливості, я стояла перед складним завданням перебудувати своє життя з нуля, відчуваючи себе одночасно покинутою і зрадженою.